Самбір, Самбірський район, Львівська область (продовження)
В історії Самбора розпочався новий світлий період розвитку. Трудящі з великою радістю зустріли Червону Армію — визволительку. Відразу ж були створені Тимчасове управління і робітнича міліція, які здійснювали всю повноту влади в місті. До складу Тимчасового управління ввійшли колишні підпільники-комуністи, представники передової частини робітників та інтелігенції. Це, зокрема, робітники тартака Лянгера І. Мисько й І. Музика, шевський робітник Д. Датель-Кремер, вчитель гімназії Т. Юрасек. Робітничу міліцію очолив М. Мидляк. На підприємствах — тартаку, млинах, цегельнях, механічному заводі та інших організовано робітничі комітети, які взяли під свій контроль виробництво.
У Тимчасовому управлінні діяли відділи (промисловий, торговельний, шкільний, шляховий та інші), які керували перебудовою економічного і політичного життя, повели боротьбу з спекулянтами і саботажниками.
В перші дні після визволення біля ратуші відбувся загальноміський мітинг, на якому трудящі палко вітали Червону Армію і схвалювали діяльність Тимчасового управління. На початку жовтня Тимчасове управління міста стало видавати свою газету «Червоний прапор».
22 жовтня до Народних Зборів Західної України від трудящих Самбора були обрані І. Музика, І. Мисько, Д. Датель-Кремер, Т. Юрасек і Ф. Бурлака. Виступаючи у Львові на засіданні Народних Зборів, Т. Юрасек підтримав пропозицію про націоналізацію землі, банків і промисловості, про возз’єднання Західної України з Радянською Україною.
Проведення в життя Декларації Народних Зборів про націоналізацію промислових і торговельних підприємств та банків проходило в умовах великого політичного піднесення.
В місті були націоналізовані механічний завод, тартак, цегельні заводи, 3 млини, 3 друкарні, спирто-ректифікаційний завод, 7 аптек, 91 торговельне підприємство, 4 ресторани, 3 готелі, 245 будинків. На керівні посади висунуто кращих робітників, які проявили себе у революційній боротьбі. Так, директором тартака призначено робітника П. Головка, директором млинів мельника П. Андрусика, керівником цегельних заводів колишнього робітника тартака, випробованого підпільника-комуніста І. Миська і інших.
Одним з важливих питань, яке потребувало негайного вирішення, була ліквідація безробіття. З цією метою при Тимчасовому управлінні створено біржу праці, яка за кілька місяців влаштувала на роботу понад тисячу чол. Ремісники і кустарі стали об’єднуватися в артілі. В Самборі у 1940 році організовано 13 артілей, в яких об’єдналися 437 ремісників. В артілі об’єдналися кравці, металісти, м’ясники і інші.
Було здійснено перебудову медичного обслуговування населення. 1 листопада 1939 року відкрито міську поліклініку, в якій стали працювати 20 лікарів, у 1940 році — пологовий будинок і туберкульозний диспансер. Збільшено кількість медичного персоналу в міській лікарні. Якщо до 1939 року тут працювало всього 2 лікарі і 26 чол. середнього медичного персоналу, то у квітні 1940 року —- 9 лікарів і 54 чол. середнього медичного персоналу.
Великі перетворення відбулися і в галузі освіти. Діти трудящих дістали можливість навчатися рідною мовою. У зв’зку з запровадженням безплатного навчання, а в фахових школах — державних стипендій, у середні школи прийнято багато дітей, яким раніше доступ до них через високу плату був фактично закритий. Кількість вчителів зросла у півтора раза. Організовано 10 груп по ліквідації неписьменності серед дорослого населення.
Велика Вітчизняна війна принесла трудящим Самбора великі випробування. Окупанти зайняли місто 29 червня 1941 року. Три роки окупації були одним з най-чорніших періодів в усій історії Самбора: масові вбивства, звірячі катування, грабунки, голод. Фашисти здійснювали масові арешти радянських активістів. їм активно допомагали українські буржуазні націоналісти. У листопаді 1942 року всіх громадян-євреїв переселено в гетто у південній частині міста, а в квітні —червні 1943 року всі мешканці його були розстріляні. На центральній площі міста розстрілювали тих, хто був запідозрений у будь-якому опорі ворогу. Окупанти систематично провадили облави на людей і всіх захоплених вивозили на каторжні роботи в Німеччину. Усього гітлерівці розстріляли понад 10 тис. чол. мирного населення, сотні людей відправили в тюрми і концтабори, до 2 тис. вивезли на каторжні роботи в Німеччину.
Фашисти по-варварськи знищували і грабували культурні пам’ятки, закрили місцевий історико-етнографічний музей, вивезли з його фондів ікони XIII—XIV століть, римські мечі, бойківський одяг, історичні картини. Збитки, заподіяні музеєві, становили понад 0,5 млн. карбованців.
Але трудящі не скорилися окупантам. Влітку 1942 року в місті виникла підпільна група, яку очолив колишній член КПЗУ І. Сіраківський. Вона працювала під керівництвом львівської організації «Народна гвардія ім. Ів. Франка» і мала групи на всій Самбірщині. Організація вела пропагандистську роботу, поширювала серед населення листівки і літературу, яку одержувала з центру. У дні революційних свят у місті на високих будинках або деревах майоріли червоні прапори. Організація мала бойову групу, яку очолював С. Гринаш. Ця група пустила під укіс військові ешелони у районі Хлопчиць, Розлуча і Воютичів, знищила автоколону гестапівців на старосамбір-ському шосе, спалила декілька німецьких фільварків. Народні месники знищували поліцаїв, чиновників та місцевих прислужників фашистів. Важливою операцією, здійсненою самбірськими підпільниками, була переправа через кордон в Угорщину керівних працівників Угорської комуністичної партії.
У вересні 1943 року гестапо заарештувало керівника Самбірського повітового комітету «Народної гвардії» І. Сіраківського. Його жорстоко катували в застінках гестапо в Самборі, Дрогобичі і Львові, але гітлерівцям не вдалося нічого дізнатися про самбірське підпілля. І. Сіраківського відправили в концтабір Освєнцім. На лівому передплеччі йому поставлено номер 154499.
Арешт керівника «Народної гвардії» був великою втратою для самбірського антифашистського підпілля. Але це не похитнуло рядів підпільників, не розбило організації. Її очолив Д. Кузьмяк, і вона продовжувала діяти до самого визволення Самбора Радянською Армією. Народні месники встановили зв’язок з командуванням Першого Українського фронту. У червні 1944 року біля села Лопушного спустились 16 радянських парашутистів-розвідників. Командир десантної групи О. Кірдановський зв’язався з керівниками самбірського підпілля, яке надало загону розвідників активну допомогу у виконанні бойового завдання.
У 1944 році підпільникам вдалося звільнити з самбірського пересильного табору і переправити в ліс до партизанів кілька десятків радянських військовополонених. Народні борці підірвали крупний міст на шосе Львів—Самбір, неодноразово псували телеграфний і телефонний зв’язок фашистів.
Два роки діяло самбірське підпілля. Багато учасників його загинуло. Націоналісти вбили у 1944 році В. Кармазина, І. Кисіля, С. Кундиса, В. Лабика. І. Сіраківський, перебуваючи в концтаборі Освєнцімі, а згодом і Бухенвальді, продовжував боротись, був учасником інтернаціональних підпільних організацій, брав активну участь в підготовці повстання в Бухенвальдському таборі. У 1945 році йому з групою в’язнів вдалось вирватись з рук гестапо і після закінчення війни повернутись до рідного Самбора.
В другій половині липня 1944 року радянські війська, громлячи фашистів, стали визволяти села Самбірського району. Самбір мав для фашистів важливе значення як стратегічний пункт і залізничний вузол Прикарпаття, і вони чинили тут шалений опір. Декілька днів тривали жорстокі бої на підступах до міста. Радянські війська оточили місто з трьох боків і 7 серпня о першій годині ночі почали штурм. Радянські бійці відбивали у ворога вулицю за вулицею і через шість годин — о 7 год. ранку 7 серпня — піднесли на старовинній ратуші червоний прапор. Самбір назавжди став радянським.
У боях за визволення міста відзначились сотні бійців і командирів. Чимало з них загинуло геройською смертю. Серед них Герой Радянського Союзу гвардії лейтенант Єгор Павлович Жилін, який першим на своєму танку увірвався в місто. Після війни на центральній площі міста йому споруджено пам’ятник, його ім’ям названо одну з вулиць міста. Встановлено пам’ятник і на могилі Мамбрея Антоняна, юнака з Вірменії, який теж віддав своє життя за визволення Самбора. Трудящі свято бережуть пам’ять про героїв-визволителів. У підніжжя пам’ятників ніколи не в’януть квіти.
На відзначення героїзму, проявленого радянськими військами у боях за визволення Самбора, військовим частинам і з’єднанням 38-ї армії під командуванням генерал-полковника Москаленка присвоєно ім’я Самбірських. Столиця нашої Батьківщини Москва 7 серпня 1944 року о 9-й годині вечора салютувала героїчним визволителям міста 12 артилерійськими залпами.
Фашисти залишили Самбір у руїнах. Господарству міста заподіяно втрат на 10 700 тис. крб., а громадянам — на 4800 тис. крб. Зруйновано повністю або частково понад 500 будинків, електростанцію, залізничний вузол, мости, пограбовано бібліотеки, лікарні, музей. Населення міста на день визволення становило всього близько 11 тис. чоловік.
Трудящі з ентузіазмом взялись за відбудову міста. На заклик міського комітету партії відбувся ряд загальноміських суботників і недільників по розчищенню міських вулиць і площ. Поступово вступали в дію промислові підприємства, школи, різні установи. У вересні почали працювати цегельний і ремонтний заводи, друкарня, 5 артілей, пекарні, різні майстерні. 20 жовтня 1944 року здано в експлуатацію залізничний вузол. Відновили роботу поліклініка, лікарня, міська бібліотека, прийняв перших глядачів міський кінотеатр. З 22 серпня у Самборі почав друкуватися Інформаційний листок з повідомленнями Радінформбюро. 25 жовтня вийшов перший післявоєнний номер районної газети «Червоний прапор». На початку листопада 1944 року, коли дала перший струм електростанція, став діяти міський радіовузол на 180 точок.
Післявоєнні роки були періодом бурхливого зростання Самбора — економічного і культурного центра Прикарпаття. Розширюються старі і будуються нові промислові підприємства. З кожним роком зростає населення міста, виростають нові житлові квартали і цілі вулиці, підвищується матеріальний добробут трудящих. Самбір стає одним з найбільших і найкрасивіших міст Львівщини.
Вартість промислової продукції вже у 1950 році досягла 4,50 млн. крб. У 1955 році випущено продукції на 7,10 млн. крб., у 1958 — на 10,7 млн. крб., у 1965 році — на 27,9 млн. крб. У місті виріс ряд фабрик і заводів. Якщо в 1950 році лише одне промислове підприємство мало понад 100 робітників, то в 1966 році таких підприємств налічувалося вже 10.
Найбільшими промисловими підприємствами міста є швейна фабрика і цукровий завод. Швейна фабрика створена у 1946 році. Спочатку це було невелике підприємство. У 1960—1961 рр. фабрику реконструйовано. Встановлено 4 конвейєризовані пошивні потоки, а кількість робітників перевищила тисячу чол. Рівень механізації робіт досяг 76,8 проц. Продуктивність праці проти 1950 року підвищилась у 2 рази.
Фабрика випускає широкий асортимент швейних виробів. З 1963 року вона спеціалізується на пошиві бавовняного одягу та різного спецодягу за замовленням торговельних організацій.
Будівництво цукрового заводу було закінчено 1955 року і того ж року одержано перший цукор. Проектна потужність заводу — 12 тисяч цнт переробки цукрових буряків на добу. У роки семирічки його реконструйовано, і він став переробляти 23—25 тис. цнт цукрових буряків на добу. Завод оснащений найновішим устаткуванням. Тут є безперервно діючі дифузійні апарати, вакуум-фільтри, напівавтоматичні центрифуги. Навантажувально-розвантажувальні роботи здійснюються механізмами.
Ремонтний завод виріс на базі міжрайонних майстерень капітального ремонту, які, в свою чергу, були створені на місці зруйнованого окупантами механічного підприємства. Пізніше його значно розширено. З 1960 року завод став спеціалізуватись на виготовленні сільськогосподарських машин. У 1960 році освоєно випуск протруювачів насіння, у 1961 — вентиляторів і автопоїлок для курчат, а в 1963 — колодязних водяних насосів. Продукція заводу відома в різних республіках Радянського Союзу і за кордоном — в Індонезії, Сомалійській Республіці, Гані, Кубі та інших країнах.
Самбірська мебльова фабрика створилася на базі цехів артілі «Спільна праця» і невеликого обозного заводу. Тут виробляють звичайні і художні меблі: шафи, диван-ліжка, шкільні парти, більярдні столи та іншу продукцію. Порівняно великим підприємством став також збудований у 1956 році склоробний завод — філіал львівської фірми «Райдуга».
Великі зміни відбулися на цегельному заводі. Із кустарного сезонного підприємства, яке випускало у 1946 році всього 900 тис. шт. цегли, він перетворився у таке, що виготовляє щороку до 15 млн. штук високоякісної цегли. Фактично заново у післявоєнні роки була створена хлібопекарська база міста. У 1944 році діяла лише одна невелика пекарня на дві жарові печі, а вже у 1966 році самбірський хлібокомбінат випускав за добу близько 30 тонн хлібобулочних виробів. Основні виробничі операції. на підприємстві механізовані. Закінчено будівництво нового хлібокомбінату продуктивністю 65 тонн хлібобулочних виробів на добу.
З інших промислових підприємств слід назвати механічно-ремонтні майстерні відділення «Сільгосптехніка», друкарню, млин, забійний пункт худоби, харчовий комбінат, сирзавод, комбінат побутового обслуговування та комбінат комунальних підприємств.
Ремонтно-будівельне управління облкомунгоспу провадить ремонт житлових та інших будинків у місті, а також здійснює нове будівництво.
При управлінні є різні виробничі цехи, власне виробництво столярних виробів. В місті є також шляхово-експлуатаційні дільниці № 608 і № 893, що займаються ремонтом шляхів.
Автомобільний транспорт міста представлений двома організаціями: вантажним і автомобільно-таксомоторним автопарком. Самбір — важливий залізничний вузол Прикарпаття. Звідси розходяться залізничні лінії у чотирьох напрямках — на Львів, Ужгород, Дрогобич, Хирів. У 1961 ропі введено в експлуатацію нове приміщення вокзалу.
Невелика частина населення міста працює у сільському господарстві. У 1948— 1950 рр. у Самборі організовано колгоспи ім. 30-річчя Радянської України і «Перемога», які пізніше були об’єднані з артілями сусідніх сіл Стрілкович і Бабиного.
У промисловості міста виріс численний загін передовиків і новаторів виробництва, які систематично виконують виробничі завдання на 110—140 проц., добиваються високих показників у заощадженні сировини і матеріалів, навчають молодих робітників. Вони користуються великою пошаною серед трудящих. їх імена занесені на загальноміську Дошку пошани і в Книгу трудової слави. їх портрети прикрашають галерею передовиків на центральній вулиці міста. І кращі серед них — комуністи. Це меблевик І. І. Михалойко, робітник цукрового заводу А. Г. Гаврилюк, робітник цегельного заводу Д. Тряско, черговий залізничної станції І. Комарницький та інші.
На підприємствах міста понад 300 раціоналізаторів, які внесли у 1966 році більш як 800 раціоналізаторських пропозицій, умовна річна економія від яких перевищила 80 тис. крб. Багато робітників протягом 1963—1966 рр. внесли по декілька пропозицій. При тому більшість раціоналізаторів недавно були некваліфікованими робітниками. Так, наприклад, робітник ремонтного заводу І. С. Гвоздецький прийшов на завод у 1952 році учнем. Тут він оволодів спеціальністю слюсаря, токаря і заточувальника. На його рахунку 3 раціоналізаторські пропозиції. І. С. Гвоздецький навчається заочно у Стрийському технікумі механізації сільського господарства. По 4—6 раціоналізаторських пропозицій внесли робітник меблевої фабрики І. М. Федчак, робітник цегельного заводу Р. М. Смола, робітник ремонтного заводу І. В. Гаргас і інші.
Все ширшого розмаху набирає рух за комуністичне відношення до праці. Першими колективами, що завоювали звання комуністичних, були токарний цех паровозного депо і бригада складальників поїздів залізничної станції. У русі за комуністичну працю бере участь дві третини робітників Самбора. В місті немає підприємства, де б не було ударників або бригад комуністичної праці.
Учасники змагання систематично перевиконують завдання, заощаджують сировину, виробляють продукцію лише відмінної якості, підвищують свій культурний і технічний рівень. Наприклад, бригада комуністичної праці № 2 швейної фабрики протягом кількох років не допустила жодного браку і давала виключно першосортну продукцію. Швеї оволоділи суміжними професіями. Коли на роботі відсутній один з членів бригади, то інші підміняють його, і бригада в цілому виконує денні завдання. У цеху, де працює бригада, створений затишок. У проходах, на вікнах, поміж машинами квіти. Робітниці відмовились від прибиральниці. Тут створена бібліотека.
Підприємства і організації міста здійснюють шефство над колгоспами. Вони допомагають їм у сільськогосподарських роботах, ремонті техніки, механізації тваринницьких ферм. Художні колективи підприємств і установ міста виїжджають в села з концертами.
З розвитком економіки міста зросло житлове будівництво. У роки четвертої п’ятирічки житловий фонд міста було в основному відбудовано, а в наступні роки значно розширено. Так, лише за 1960—1966 рр. введено в дію понад 30 тис. кв. м. Основна частина житла була збудована за рахунок державних асигнувань, решта — громадянами.
На околицях Самбора на місті пустирів виросли нові житлові масиви. У північній частині міста розмістилося селище працівників цукрового заводу, з’явилися нові вулиці: Переяславська, Ломоносова, Комсомольська, Жовтнева, Взуттєва, Короленка, у південній та західній частинах міста — вулиці Свердлова, Ціолковського, Чапаева, Некрасова, Тельмана і Луначарського.
Докорінно змінився санітарний стан і зовнішній вигляд міста. З 1963 року тут працює художня рада, що займається оформленням міста. Рада очолила народний рух за озеленення території міста, який проходить під гаслом: «Перетворити Самбір в квітучий сад».
На центральній площі ім. Леніна і по вул. В. Терешкової, де колись розміщалися продуктові ринки, створено сквери, розбито клумби і газони. Багато дерев і кущів висаджено вздовж вулиць. У скверах і парках встановлено пам’ятники В. І. Леніну, Т. Г. Шевченку, І. Я. Франкові, Б. Хмельницькому, М. В. Лисенку та інші.
У красиве місце відпочинку перетворився міський парк. Тут влаштовано танцювальну площадку, різні атракціони, кімнати для ігор. В 1957—1958 рр. збудовано методом народної будови озеро над Дністром, з просторим пляжем і новим парком поруч. Нові парки розбито і в районі цукрового заводу.
Велике значення для поліпшення побутових умов населення мала газифікація. Самбір одержав газ з Рудківського родовища у 1953 році. Тепер у місті близько 5 тис. квартир газифіковано. На опалення газом перейшли промислові підприємства.
У Самборі добре розвинута торговельна мережа. Побудовано великий центральний універмаг, благоустроєно колгоспний ринок. Усього в місті на початок 1966 року було близько 200 торговельних точок і 40 точок громадського харчування, товарооборот яких проти 1950—1953 рр. зріс у 3 рази.
Систематично поліпшується медичне обслуговування населення. На початок 1966 року в місті працювало 111 лікарів проти 25 у 1939 році. Тут діє 6 лікарень на 370 ліжок. Серед них міська лікарня, інфекційна лікарня, тубдиспансер, пологовий будинок та інші. 1956 року відкрито службу швидкої медичної допомоги.
За роки Радянської влади в Самборі широко розгорнулося культурне будівництво. У 10 загальноосвітніх денних школах (в т. ч. 6 середніх) навчається 5 тис. учнів.
При середній школі № 9 відкрито музей В. І. Леніна. В пошуках матеріалів для музею учні школи стали листуватися з музеями Мінська, Москви, Праги, Кракова, Лондона. Тут урочисто приймають учнів у піонерську організацію, комсомол. Матеріали про життя і діяльність В. І. Леніна займають багато місця у шкільній картинній галереї. Картинні галереї створено також у середніх школах № 2 і 7 та інших.
Вчителі середньої школи № 1 запровадили цікаву форму зв’язку з батьками, яка незабаром була підтримана в усіх школах міста. Вони стали оформляти за місцем праці батьків стенди «Наші діти», на яких відображається успішність школярів, даються педагогічні поради батькам, вивішуються фотографії кращих учнів, критикуються окремі батьки за погане виховання дітей. Поряд з показниками навчання учнів подаються виробничі показники їх батьків, що, безперечно, має виховне значення.
Багато робить для поширення передового досвіду створений на громадських засадах при міському Будинку вчителя методичний кабінет, якому допомагають досвідчені вчителі-пенсіонери О. О. Ростович, К. П. Бездик та інші. О. О. Ростович, крім того, працює на громадських засадах завучем у середній школі.
До послуг учнів міський Будинок піонерів, станція юних техніків.
Для тих, хто бажає одержати, крім загальної, ще й музичну освіту, відкрито музичну школу-семирічку. Тут є класи фортепіано, скрипки, народних і духових інструментів. Кількість учнів в школі перевищує 300 чоловік.
У 1944—1946 рр. у Самборі було лише 2 середні спеціальні навчальні заклади — педагогічне училище і технікум радянської торгівлі. У 1946—1953 рр. відкрито статистичний і культосвітній технікуми та медичне училище. Разом у них навчається близько 1600 студентів. Щорічно ці заклади випускають по 400—600 спеціалістів. Статистичний технікум — єдиний на Україні. Крім денних, культосвітній і статистичний технікуми мають заочні відділення, в яких без відриву від виробництва навчається понад 400 чол. В місті також діють дворічні торгово-кулінарна і професійно-технічна школи.
Вчаться не тільки діти шкільного віку, а й робітники, службовці: у Самборі є середня вечірня школа робітничої молоді. Багато молоді навчається на заочних відділеннях вузів і технікумів країни. Наприклад, на цукровому заводі у 1966 році у школах робітничої молоді, на заочних відділеннях технікумів, у вищих навчальних закладах навчалося 56 чол., 8 працівників здобувають освіту стаціонарно у вузах за рахунок заводу. На ремонтному заводі понад 30 працівників-заочників, на швейній фабриці — понад 80.
Велика увага приділяється дітям дошкільного віку. В місті 11 дитячих ясел і садків.
Велику культурно-освітню роботу серед населення провадять міські бібліотеки, будинки культури, клуби. У післявоєнні роки бібліотеки доводилось створювати заново, тому що весь довоєнний .фонд знищили окупанти. У 1946 році в єдиній міській бібліотеці налічувалося 2374 книги. Згодом відкрилися міська бібліотека для дорослих і дві дитячі бібліотеки. У 1966 році фонд самбірських бібліотек становив понад 100 тис. томів.
Бібліотеки систематично провадять читацькі конференції, літературні і тематичні вечори. Організовано книжкові пересувки і пункти видачі літератури на підприємствах і в учбових закладах.
Центральною культосвітньою установою міста є міський Будинок культури. При ньому працює Університет культури, Народний театр, 9 гуртків художньої самодіяльності, систематично читаються лекції, провадяться вечори трудової слави, зустрічі з старими комуністами, письменниками і поетами, влаштовуються осінній і новорічний бали. У Будинку культури відбуваються також вистави львівських театрів, виступи артистів Києва і інших міст країни.
Будинок культури став справжнім центром народного мистецтва. Особливою популярністю серед трудящих міста і навколишніх сіл користується створений на громадських засадах Народний театр, яким керує з перших днів його існування Т. О. Підгаєвська. В театрі згуртувалося багато талановитої молоді. Серед них виконавиця ролей Наташі з п’єси «Юність батьків» Б. Горбатова, Христі з «Наймички» Т. Шевченка і Ксені з п’єси «Будка ч. 27» І. Франка, вчителька середньої школи № 7 О. Скала, виконавиця партії Катерини з однойменної опери М. Аркаса, касир телеграфу Г. Передерій та багато інших. В репертуарі театру більше 10 п’єс і опер, які ставляться на сцені міського Будинку культури, на заводах і в селах. За відмінну постановку опери «Катерина» Народний театр був нагороджений республіканською ювілейною медаллю до 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. Театр і його керівник Т. О. Підгаєвська неодноразово відзначались грамотами й дипломами Львівського обласного управління культури.
Значну культосвітню роботу у місті провадять також будинки культури залізничників, медиків і вчителів, заводські клуби. При клубі цукрового заводу, наприклад, є бібліотека, гуртки художньої самодіяльності дорослих, дитячі музикальні гуртки по класу піаніно, баяна і скрипки, щоденно демонструються кінофільми, систематично читаються лекції, доповіді, відбуваються концерти і вечори відпочинку.
У розпорядженні любителів спорту — стадіон, басейн, 4 спортивні зали, десятки волейбольних і баскетбольних площадок. Функціонує дитяча спортивна школа. Ряд спортсменів Самбора входять у збірні команди України і республіканських товариств.
Міцно увійшли в побут населення міста радіо і телебачення. У 1966 році налічувалося близько 4 тис. радіоточок. За приблизними підрахунками у користуванні населення міста понад 5 тис. радіоприймачів, 2 тис. телевізорів. Працює місцеве радіомовлення.
Трудящі Самбора — ініціатори запровадження звичаїв, народжених радянською дійсністю. У цьому відношенні не можна не згадати Будинку урочистостей — другої після Дрогобича такої установи, створеної на Львівщині.’ Будинок урочистостей відкрито у вересні 1963 року. Тут реєструють одруження, народження, відзначають комсомольські весілля, вручення комсомольських квитків та першого паспорта. При Будинку є Рада громадськості, до якої входять 29 чол. — партійних, комсомольських і профспілкових працівників, робітників, учителів.
Невпізнанними стали не тільки економіка міста, його зовнішній вигляд, але й докорінно змінилися самі люди, їх духовне обличчя і культурно-освітній рівень.
Сучасний робітник — не лише активний виробничник, який перевиконує виробничі завдання, вносить раціоналізаторські пропозиції, підвищує свій освітній і технічний рівень. Сучасний робітник — це активний учасник громадсько-політичного життя, який вирішує і важливі питання життя міста. Більшу частину Самбірської міської Ради депутатів трудящих становлять робітники підприємств міста. Особливо активно працюють депутати міської Ради робітниця меблевої фабрики О. М. Гентош, машиніст депо М. С. Загорулько, слюсар автоколони В. Є. Вітвінов та інші. Робітник філіалу львівської фірми «Райдуга» С. А. Головач і робітниця швейної фабрики Є. Ф. Прокоф’єва обрані депутатами Львівської обласної Ради депутатів трудящих.
У місті численний загін комуністів. Нині на підприємствах Самбора налічується більше тисячі членів і кандидатів у члени КПРС.
Самбірський міськком партії конкретно і по-діловому займається господарським і культурним будівництвом, комуністичним вихованням трудящих. На засіданнях бюро і пленумах міськкому, зборах партійного активу обговорюються вузлові питання роботи промисловості, транспорту і будівельних організацій, культурного життя міста.
Велику увагу приділяє міськком партії пропаганді економічних знань серед робітників і інженерно-технічних працівників. У місті створено економічну школу для керівних господарських працівників, а на підприємствах — гуртки і семінари по вивченню конкретної економіки. Популярними на підприємствах стали школи комуністичної праці, в яких вивчення конкретної економіки і техніки поєднується з вихованням нових моральних рис будівника комунізму. Цікавим є досвід швейної фабрики. Тут діє 14 шкіл комуністичної праці, де навчається 70 проц. всіх робітників.
Міськком провадить загальноміські економічні конференції з різних питань: «Рентабельність господарювання — закон соціалістичних підприємств», «Організація нормування праці на промислових підприємствах» та інші.
З метою залучення широкого партійного активу до участі у вирішенні різних питань господарського і культурного життя міста при міськкомі партії створені ради технічного прогресу, економічна, атеїстична, масово-політичної роботи. Успішно працює рада раціоналізаторів і винахідників. На підприємствах постійно діють виробничі наради, а також групи народного контролю — усього 45 груп народного контролю, в яких бере участь 800 чоловік.
Комуністи Самбора провадять велику агітаційно-масову роботу серед трудящих.
Більше 200 членів і кандидатів КПРС працює агітаторами, лекторами, пропагандистами. Понад 20 комуністів Самбо ра на заклик партії поїхали працювати у відсталі колгоспи. За короткий час вони зуміли добитися перелому у роботі очолюваних ними колгоспів, вивели їх у число передових.
Славні діла в історію Самбора вписали комсомольці — авангард молоді міста. На початок 1966 року загін комсомольців міста налічував 4,2 тис. чол. Молодь нещодавно збудувала озеро над Дністром, розбила 4 аарки, озеленила сквери, вулиці і шляхи, що ведуть до міста, реконструювала стадіон.
На підприємствах діє 27 штабів, 8 загонів і 82 пости «Комсомольського прожектора». Близько 200 юнаків і дівчат бере участь у роботі народного контролю.
Великого розвитку досяг Самбір за роки Радянської влади. В найближчому майбутньому розшириться економічна база міста, підвищиться матеріальний добробут і культурний рівень трудящих. Згідно накреслень п’ятирічного плану на 1966— 1970 рр. у місті будуть споруджені новий великий склозавод, хлібозавод, завод по ремонту шляхових машин, завод кузовної арматури, промислові об’єкти рембудуправління. У новій п’ятирічці Самбір одержить водопровід і каналізацію. Завершиться суцільна газифікація міста. Трудящі міста побудують ряд об’єктів соціально-культурного характеру — новий корпус центральної районної лікарні на 120 місць, приміщення міської поліклініки на 40 робочих кабінетів, середню школу на 960 місць, дитячий садок і ясла на 140 місць.
Світлі перспективи окрилюють трудящих, допомагають їм працювати ще краще, з ще більшим ентузіазмом.
Г. І. КОВАЛЬЧАК