Сьогоднішнє життя Львова
За роки Радянської влади значні зміни відбулися в комунальному господарстві міста, широкого розмаху набрало житлове будівництво. Під час війни у Львові було зруйновано близько 15 проц. житлового фонду. Багато будинків розвалилось через давність. Тому в післявоєнні роки було приділено велику увагу відбудові і розширенню житлового фонду. Це диктувалося тим, що у зв’язку з індустріалізацією Львова зростало і його населення.
Уже в 1950 році у Львові проживало населення на 79 проц. більше, ніж у 1945 році, а в 1955 році воно перевищило число 1945 року в 2,1 раза. Протягом 1946— 1955 рр. у Львові збудовано 68 тис. кв. м житлової площі. Особливо зросло житлове будівництво після 1957 року. В 1958—1965 рр. щорічно вводилось в експлуатацію 95—140 тис. кв. м житлової площі, або більше, ніж за весь період 1945—1956 рр. Всього за 1946—1965 рр. у Львові введено в дію понад 1 млн. кв. м житлової площі. Таким чином, за післявоєнні роки, по суті, збудовано ще одне місто. На 1 січня 1966 року житловий фонд Львова становив 3,6 млн. кв. метрів.
Нові житлові масиви будувалися, як правило, навколо великих заводів і фабрик. Тут виростали житлові мікрорайони з громадсько-побутовими і культурно-освітніми закладами. Зокрема, нові житлові квартали виросли в районі електролампового заводу, по вулицях Стрийській, Городецькій, Терешкової, у селищі Пасіки та в інших місцях.
Велика робота проведена по впорядкуванню території навколо житлових будинків. Тут розбито сквери, насаджено дерева і квіти. Площа зелених насаджень збільшилася з 273 га у 1945 році до 1,2 тис. га в 1955 році і близько до 2 тис. га у 1965 році. На місці пустирів створено нові парки ім. Б. Хмельницького, Шевченків гай (колишній, так званий, Кайзервальд) та інші.
За роки Радянської влади плота квітників зросла більше, ніж у 20 разів. Щорічно висаджується до 5 млн. кущів квітів.
У післявоєнні роки здійснено повну газифікацію міста. Якщо до возз’єднання кількість газифікованих квартир не перевищувала 15 тис., то в 1965 році було близько 120 тис. газифікованих квартир. Відпуск газу місту зріс з 26,3 мли. куб. м у 1940 році до 272 млн. куб. м у 1950 році і близько 1 млрд. куб. м у 1965 році.
Поліпшилось забезпечення трудящих Львова водою. До возз’єднання головний водопровід довжиною 45 км і вулична мережа довжиною близько 200 км забезпечували водою лише центральну частину міста. У післявоєнні роки збудовано десятки кілометрів нових водогонів і вуличної мережі. Воду одержали околиці міста, зокрема селище Жовтневе, Богданівна, Пасіки, Сигнівка та інші. Протяжність вуличної водопровідної мережі зросла у півтора раза, а добова подача води місту — з 35,5 тис. куб. м у 1941 році до 115—125 тис. куб. м у 1963—1965 рр., або в 3,5 раза.
Проведено велику роботу по розширенню і вдосконаленню каналізаційної мережі, що в 1965 році охоплювала 9/10 усіх будинків міста. Значно покращено і розширено освітлення вулиць міста, особливо на околицях.
Дальшого розвитку набув міський транспорт. До 1939 року, незважаючи на наявність великої мережі трамвайних колій (70 км) і порівняно достатньої кількості вагонів (180), трамвай не був основним засобом міських перевезень. Це пояснювалося високою платою за проїзд і тим, що трамвайні колії пролягали в основному по центральних вулицях міста. В післявоєнні роки мережу трамвайних ліній відбудовано, розширено, вдосконалено також розклад маршрутів. Кількість вагонів збільшилась до 282 штук, а перевезення пасажирів зросло — з 17,9 млн. чоловік у 1945 році до 64,9 млн. чоловік у 1950 році і до 114,2 млн. чоловік у 1965 році.
У 1952 році введено в дію першу ділянку тролейбусного маршруту — з центру міста до вокзалу, а згодом й інших. На тролейбусних маршрутах, протяжність яких досягла на початок 1966 року 50 км, курсує 117 машин, кількість яких весь час поповнюється.
В межах міста діє багато автобусних маршрутів, великий таксомоторний парк. На 15 міських автобусних маршрутах курсує 97 машин, понад 80 автобусів курсує на 60 приміських маршрутах, а понад 100 — на міжміських. Лише в межах міста трудящих обслуговує понад 300 легкових таксі.
Недалеко від центру міста знаходиться аеровокзал. Комфортабельні пасажирські та вантажні літаки з Львівського аеропорту відлітають щоденно в різні міста Радянського Союзу, а також до Польщі, Чехословаччини, Угорщини та інших зарубіжних країн.
Систематично розширюється торговельна сітка і сітка громадського харчування. На початок 1966 року у Львові налічувалось 1,4 тис. торговельних закладів і близько 600 підприємств громадського харчування. Товарооборот їх лише за 1956—1965 рр. зріс у два рази.
Розширилась матеріально-технічна база торговельних організацій. Збудовано нові овочесховища і холодильні ємкості. Магазини оснащено автоматами і різним новітнім обладнанням.
Докорінних змін за роки Радянської влади зазнало медичне обслуговування населення міста, яке стало значним центром охорони здоров’я трудящих. Запровадження безплатної медичної допомоги супроводилося зростанням кількості установ охорони здоров’я, збільшенням медичного персоналу. Чисельність лікарів (без зубних) зросла з 930 у 1940 році до 2,6 тис. на початок 1966 року. Львів’яни всіляко турбуються про своїх наймолодших мешканців. У місті працює понад 140 дитячих ясел та садків, де виховується 17,7 тис. дітей.
Бурхливо розвивалось у післявоєнні роки культурне життя міста. Львів став великим науковим центром, містом вузів і науково-дослідних інститутів.
Крім 8 вузів, які діяли тут напередодні Вітчизняної війни і відновили свою роботу в 1944 році, незабаром почав працювати ще ряд вищих учбових закладів. Зокрема, в 1945 році з Харкова були переведені у Львів поліграфічний інститут та технологічний інститут будівельних матеріалів (у 1950 р.), останній об’єднано з політехнічним інститутом. На базі лісотехнічного факультету політехнічного інституту створено лісотехнічний інститут, а на базі лісогосподарського і агрономічного факультетів — сільськогосподарський інститут (згодом переведений у селище Дубляни).
Для забезпечення навчального процесу сюди було направлено багато професорів і викладачів з вузів східних областей. Одночасно розгорнуто підготовку місцевих наукових і педагогічних кадрів через аспірантуру. На початку 1966 року в аспірантурі вузів і наукових закладів міста навчалось 793 чоловіки.
У Львові проводили або проводять наукову і викладацьку роботу 15 академіків і членів-кореспондентів Академії наук УРСР. Серед них Й. 3. Штокало, Г. М. Савін, В. В. Порфир’єв, О. С. Вялов, І. П. Крип’якевич, В. С. Соболев, П. С. Погребняк, 0. О. Харкевич, А. С. Лазаренко, в. К. Лазаренко, Г. В. Карпенко, Г. Н. Доленко та інші. В 10 вузах міста на початку 1965/66 навчального року працювало 103 доктори наук і професори, 687 доцентів і до 3 тис. викладачів.
Значні зміни відбулися в національному складі професорсько-викладацьких кадрів. Якщо до 1939 року українців до викладання у вузах не допускали, то тепер вони становлять більшість.
Постійно зростає кількість студентів. У 1945 році у вузи Львова на стаціонарне навчання було прийнято 3,1 тис. чоловік, у 1950 — 4,2 тис., а в 1965 році — 5,1 тис. чоловік. Загальна кількість студентів стаціонарного відділення становила в 1945/46 навчальному році 8,1 тис., а на початку 1965/66 навчального року — 22,6 тис. чоловік. Разом із студентами-українцями, які переважають у студентському складі вузів міста, дружно живуть і навчаються представники інших національностей СРСР, країн соціалістичної системи, а також молодих африканських країн.
Багато студентів навчається на вечірніх і заочних відділеннях. У 1965/66 навчальному році на вечірніх і заочних відділеннях навчалося понад 30 тис. студентів. Випускників львівських вузів — висококваліфікованих спеціалістів — можна зустріти не тільки в західних областях, але й в усіх кінцях нашої країни.
Найбільшим учбовим закладом міста є політехнічний інститут. Крім основної бази у Львові, він має філіали заочного навчання у Ново-Волинську, Тернополі, а також філіал вечірнього навчання в Дрогобичі. Інститут готує фахівців понад 50 спеціальностей.
Великим учбовим закладом міста є також Львівський ордена Леніна державний університет ім. Ів. Франка.
Крім цих, у Львові працюють медичний, зооветеринарний, торговельно-економічний інститути, інститут фізичної культури, консерваторія, інститут прикладного і декоративного мистецтва.
У місті працюють численні науково-дослідні установи. У 1950 році їх налічувалося 19, у 1959 — 34, а в 1965 році — близько 50. Зокрема, тут працюють такі великі науково-дослідні інститути, як фізико-механічний, геології і геохімії горючих копалин Академії наук УРСР, суспільних наук Львівського державного університету, охорони матері й дитини, галузеві науково-дослідні інститути поліграфічної промисловості, промисловості будівельних матеріалів та інші. Серед працівників науково-дослідних установ на початок 1966 року було 29 докторів і 330 кандидатів наук.
Львівські вчені подають значну допомогу підприємствам. Для ряду машинобудівних і приладобудівних заводів Львова та інших міст вони сконструювали і виготовили автоматичні завантажувальні пристрої, автомати для контролю зовнішньої і внутрішньої різьби, електровимірювальні прилади, багато допомогли в автоматизації буріння нафтових і газових свердловин на Прикарпатті, в розшуках і визначенні запасів корисних копалин краю. Науковці політехнічного інституту впровадили у виробництво більше 10 автоматичних приладів, які експонуються на Виставці досягнень народного господарства СРСР і на міжнародних виставках. Доцента цього інституту В. І. Лозового удостоєно звання лауреата Ленінської премії. Працівники фізико-механічного інституту АН УРСР розробили апаратуру для авіаелектророзвідки корисних копалин, для дистанційного контролю тощо. Інститут одержав 40 свідоцтв на нові прилади і засоби автоматизації. Кафедри Львівського університету та інших вузів міста виконують замовлення ряду підприємств країни.
Далеко за межами міста відомі наукові праці львівських вчених з природознавства, суспільних, та інших наук.
Велику культурну цінність являють наукові бібліотеки Львова. Зокрема, наукова бібліотека Міністерства культури УРСР (раніше АН УРСР) і наукова бібліотека університету, в яких зібрано до 5 млн. книг стародавньої і сучасної наукової літератури, цінних рукописів з різних галузей знань, є справжніми скарбницями української культури і науки.
За роки Радянської влади Львів перетворився у великий центр середньої спеціальної освіти. На початку 1965/66 навчального року тут було 26 технікумів, які готують фахівців більше 80 спеціальностей. Кількість учнів технікумів (денних і заочних відділень) збільшилась з 5,4 тис. в 1945 році до 30,1 тис. чоловік у 1966 році. Приблизно половина їх навчається стаціонарно.
У Львові діє 93 загальноосвітні школи — 54 середні, 36 восьмирічних і 6 спеціальних.
Крім того, у місті працює 30 вечірніх і 2 заочні середні школи. Серед загальноосвітніх шкіл 10 шкіл-інтернатів, у яких навчається 4,4 тис. дітей. У школах і технікумах працює п’ятитисячний колектив педагогів.
Розквітло національне мистецтво і література. У Львові працює 5 театрів — академічний театр опери і балету ім. Івана Франка, український ордена Трудового Червоного Прапора драматичний театр, ім. М. Заньковецької, театр юного глядача ім. М. Горького, російський драматичний театр і ляльковий театр. Тут працює обласна філармонія, заслужена хорова капела «Трембіта». Кожний з цих закладів має своє творче обличчя, свій репертуар, свої традиції, всі вони користуються заслуженою популярністю і справедливо вважаються одними з кращих у республіці.
Високою музичною і сценічною культурою відзначається театр опери і балету ім. Івана Франка. Любителів оперного і балетного мистецтва захоплює багатий і різноманітний репертуар театру, який знайомить трудящих з кращими зразками творчості найвидатніших російських і українських композиторів — Глінки, Чайковського, Римського-Корсакова, Бородіна, Мусоргського, Даргомижського, Лисенка, Гулака-Артемовського, творами композиторів братніх республік, а також з творами радянських авторів (опера «Назустріч сонцю» А. Кос-Анатольського, балет «Червоний мак» Глієра, «Украдене щастя» Мейтуса та інші).
Український ордена Трудового Червоного Прапора драматичний театр ім. М. Заньковецької може пишатися багатьма оригінальними постановками творів І. Котляревського, І. Тобілевича, М. Кропивницького, М. Старицького, Лесі Українки, І. Франка, М. Гоголя, М. Горького, В. Шекспіра, К. Гольдоні, В. Гюго та багатьох інших авторів, а також постановками творів на сучасну тематику, про революційну боротьбу трудящих.
Театрам Львова належить велика заслуга в популяризації драматургічної спадщини полум’яного патріота Я. Галана. Зокрема, в театрі ім. М. Заньковецької починали своє сценічне життя такі п’єси Я. Галана, як «Під золотим орлом», «Любов на світанні», «Човен хитається», «Вантаж».
Яскравим доказом великого творчого зростання львівських театральних митців є спектаклі, в яких відтворюється образ великого Леніна. Тут здійснено постановку погодінської Ленініани («Людина з рушницею», «Кремлівські куранти», «Третя патетична»), а також п’єс «Правда», «Сім’я», «Юність батьків», «Ім’ям революції» та інших. Вкладаючи всю свою майстерність, всю силу розуму і натхнення, образ вождя створили відомі артисти Д. Дударєв, О. Гай, О. Максимов, О. Янчуков, С. Бедро.
Творчі досягнення театральних колективів дістали визнання далеко за межами Львова. їх знають і люблять в багатьох містах України, РРФСР, Білорусії, прибалтійських та інших республік. Театр ім. М. Заньковецької завоював право представляти в числі найкращих колективів України досягнення театрального мистецтва під час Декад українського мистецтва і літератури в Москві у 1951 і 1960 роках. Право виступати на сцені Кремлівського театру удостоїлись у 1962 році колективи театрів опери та балету і російської драми.
На Всесоюзному конкурсі лялькових театрів високою нагородою був відзначений Львівський ляльковий театр.
З успіхом пройшли гастролі театрів ім. М. Заньковецької та ім. М. Горького у Польській Народній Республіці і Чехословацькій Соціалістичній Республіці.
Широкою популярністю серед трудящих користуються концерти артистів львівської обласної філармонії і заслуженої хорової капели «Трембіта». Привертають увагу виступи тріо солісток, вихованок львівської консерваторії, сестер Байко.
Справжньою гордістю львівських театрів є ціла когорта відомих митців сцени, таких, як Б. Романицький, В. Яременко, П. Кармалюк, В. Любарт, Л. Кривицька, О. Гай, Н. Слободян, Н. Доценко, В. Данченко, О. Максимов, Д. Дударєв, О. Янчуков, М. Шевченко та інші.
Ряд митців театру ім. М. Заньковецької за виставу «На велику землю» А. Хижняка були удостоєні Державної премії.
У післявоєнні роки значних успіхів досягло музичне мистецтво у Львові. Львівські композитори працюють в усіх жанрах. Плідними є їх пошуки в жанрах пісні, романсу, фортепіанній та інструментальній музиці. Чимало цінного вони домоглися в жанрі кантати, симфонії. Є певні здобутки в галузі опери й балету. Після возз’єднання активізувалася творча діяльність композиторів С. Людкевича, М. Колесси, Є. Козака, А. Солтиса, Р. Сімовича та інших. С. Людкевич створює поеми «Дніпро» (1948 р.), «Прикарпатська симфонія» (1952 р.), оперу «Довбуш» (1959 р.), скрипковий і три фортепіанні концерти та ряд інших творів. В останні роки С. Людкевич відтворив у новій редакції свою монументальну кантату-симфонію «Кавказ», присвячену російським революціонерам 1905 року. Цей твір удостоєний Шевченківської премії. Цікаві симфонічні та хорово-симфонічні твори написали М. Колесса і Р. Сімович, камерно-інструментальні — А. Солтис. В галузі пісенного жанру в післявоєнні роки плідно працюють композитори Є. Козак і А. Кос-Анатольський, який у 1951 році удостоєний за пісенні твори Державної премії. Крім того, А. Кос-Анатольським написані балети «Хустка Довбуша», «Сойчине крило», опери «Назустріч сонцю», «Орися», оперета «Весняні грози».
Росте композиторська молодь. Про це свідчать твори М. Скорика, В. Фліса, М. Попенка. З талановитих молодих виконавців — скрипалів та піаністів — слід назвати О. Крису — лауреата міжнародних конкурсів ім. Г. Вєнявського в Познані і Ніколо Паганіні в Генуї, О. Криштальського, М. Крушельницьку.
Успішно розвивається образотворче мистецтво. В роботі львівського відділення Спілки радянських художників активну участь беруть відомі митці—художники А. Манастирський, В. Форостецький, П. Грегорійчук. Один з найстаріших художників А. Манастирський створив чудові реалістичні полотна — «Перший трактор на селі», «Гуцулки-колгоспниці», «По селах». В місті працювала народна художниця лауреат Шевченківської премії О. Кульчицька. Видатних успіхів досягли художники Ю. Кратохвиля-Відимська, С. Гебус-Баранецька, Я. Музика, Л. Левицький, С. Караффа-Корбут. В останній час помітних успіхів у розвитку образотворчого мистецтва досяг молодий художник В. Патик.
Скульптор Я. Чайка є автором чудової скульптури «Галан—трибун», а також серії робіт, присвячених людям праці. Успішно працюють скульптори І. Севера, В. Сколоздра. Видатним досягненням львівських скульпторів В. Борисенка, Е. Миська, Д. Крвавича, В. Одрехівського, Я. Чайки і архітектора А. Шуляра є створення пам’ятника І. Я. Франку, урочисте відкриття якого відбулося в листопаді 1964 року.
У Львові працює численний загін письменників і поетів. Це видатна українська письменниця, лауреат Шевченківської премії І. Вільде, відомий прозаїк В. Гжицький, П. Гузюк, поети А. Шмигельський, В. Волощак та багато інших.
У післявоєнні роки з числа талановитої молоді у Львові виросли відомі тепер поети і прозаїки — Д. Павличко, Р. Братунь, Я. Стецюк, Р. Іваничук, В. Лучук та інші. В місті працювали О. Гаврилюк і С. Тудор, вбитий українськими буржуазними націоналістами в 1949 році полум’яний публіцист Я. Галан, письменники П. Козланюк, Д. Лукіянович, Ю. Шкрумеляк, М. Бірюков, Г. Тютюнник, М. Яцків, Ю. Мельничук.
Львівські письменники написали ряд визначних творів, які є гідним вкладом у розвиток української радянської культури. Серед них «Юрко Крук» і «Весна» П. Козланюка. «Сестри Річинські» І. Вільде, «Вир» Г. Тютюнника, удостоєні Шевченківської премії. «Сонце недалеко» В. Лозового, «Серце не вмирає» Я. Стецюка, «У світ широкий» В. Гжицького, «Сурми кличуть» П. Гузюка, «Край битого шляху» Р. Іваничука, «Солдат повернувся додому» М. Бірюкова, «За синіми горами» Д. Бандрівського, нариси П. Інгульського, публіцистичні твори Ю. Мельничука, удостоєні республіканської премії ім. Я. Галана.
У Львові виходить літературний і громадсько-політичний журнал «Жовтень», 4 газети — «Вільна Україна», «Львовская правда», «Слава Родины» і «Ленінська молодь», а також ряд багатотиражних газет. Широку діяльність розгорнули книжково-журнальне видавництво «Каменяр» і наукове видавництво Львівського університету.
Велику освітню діяльність проводить львівська радіостанція та збудована в 1957 році телестудія. Значну виховну роботу здійснюють музеї, яких у місті є тепер 7: філіал Центрального музею В. І. Леніна, літературно-меморіальний музей І. Франка, Український державний музей етнографії та художнього промислу, Історичний музей, музей українського мистецтва, картинна галерея та природничий музей. У 1962—1965 роках музеї міста відвідувало щороку по 400—600 тис. чоловік.
На початок 1966 року у Львові було 176 бібліотек масового користування з фондом у 2,4 млн. книг, понад 50 будинків культури і клубів, 38 кінотеатрів.
Масового поширення набула у Львові така форма культурно-освітньої роботи серед трудящих, як народні університети. На початку 1966 року тут при палацах і будинках культури та клубах діяло 36 народних університетів. Серед них 9 університетів культури, 5 — технічного прогресу, 5 — здоров’я, естетичного виховання, музичної і театральної культури, атеїзму та інші.
У Львові працює кілька народних самодіяльних театрів. Серед них обласний театр народної творчості, народні театри при Будинку вчителя, Будинку вчених та інші.
Львів має велику спортивну базу — тут є три великі стадіони, 7 басейнів, 2 кінно-спортивні бази, сотні спортивних майданчиків на підприємствах. За семирічку 1959—1965 рр. у Львові підготовлено 1067 майстрів спорту. За кількістю майстрів спорту на 1000 чоловік населення Львів нині вийшов на перше місце в СРСР, випередивши Ленінград і Москву. Спортсмени міста встановили в 1965 році 4 світові рекорди, серед них два є чемпіонами Європи, 9 — чемпіонами СРСР, а 130 — чемпіонами республіки.
Досягнення господарського і культурного будівництва Львова за роки Радянської влади величезні. Ще величніші перспективи розвитку міста на п’ятирічку 1966—1970 рр. Виростуть нові райони, промислові підприємства і культурні заклади. Досить вказати, що житловий фонд за п’ятирічку збільшиться на мільйон з лишком квадратних метрів, або майже на 30 проц. Далі розвиватиметься міський транспорт. Буде збудовано десятки нових шкіл, дитячих закладів, лікарень і поліклінік, кінотеатрів, підприємств побутового обслуговування.
Трудящі міста бачать нові світлі перспективи. Це окрилює і надихає їх працювати ще краще, з більшим ентузіазмом і піднесенням.
В. К. ДУДИКЕВИЧ, М. К. ІВАСЮТА, Г. І. КОВАЛЬЧАК