Угнів, Сокальський район, Львівська область
УГНІВ — місто районного підпорядкування, розташоване па річці Солокії, лівій притоці Західного Бугу, за 40 км на південний захід від районного центру і за 1 км від залізничної станції Угнів. Населення — 2100 чоловік. Переважна більшість жителів зайнята у сільському господарстві, частина працює на промислових підприємствах Рави-Руської, Белза, Червонограда.
На території Угнева знаходиться перша бригада колгоспу «Прикордонник» (центральна садиба у с. Кареві). Бригада має 1167 га земельних угідь. Виробничий напрям — відгодівля великої рогатої худоби. Вирощуються цукрові буряки, льон. Є млин.
В Угневі — середня школа, професійно-технічне училище № 10, яке готує механізаторів сільського господарства. Функціонує дільнична лікарня. Розташований обласний кістково-туберкульозний санаторій на 200 місць. Є міська бібліотека, Будинок культури. Працює мебельовий цех. Розбито парк, встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Перша згадка про Угнів в архівних джерелах відноситься до 1360 року. У середині XV століття У гневу надано магдебурзьке право. Проходили щотижневі торги та два щорічних ярмарки. Це сприяло розвиткові ремесла і торгівлі. Особливого розвитку набуває шевське ремесло. З середини XIX століття угнівське взуття витіснялося з ринку фабричними виробами. Кустарне ремісництво занепадало. Розорення ремісників особливо посилюється під кінець XIX століття. Лише у 1906 році понад 200 угнівців покинули рідний край ї подалися за океан шукати кращої долі.
Через Угнів у 1912—1914 рр. проходив зв’язок закордонного більшовицького центру, на чолі якого був В. І. Ленін, з партійними організаціями Росії. В адресній книзі ЦК РСДРП є запис: «Станція Угнів, за 8 верст від кордону, в Австрії, село Жерники (гміна Черкаси), крайня хата зліва по дорозі, запитати Степана Кмочковського, сказати: «Повертаюсь з Америки», попросити викликати з Росії Василя Степанишина».
З метою збуту будівельних матеріалів місцеві купці у 1933 році організували в Угневі велику пожежу, від якої потерпіло особливо багато будинків бідноти і ремісників. З середини 20-х років зростає безробіття. У ніч з 19 на 20 січня 1934 року були розкидані листівки такого змісту: «Честь керівникам революції Леніну, Люксембург, Лібкнехту, геть з військово-польовими судами на робітників і селян, геть з війною проти СРСР, хай живе СРСР і КПЗУ!».