Нижанковичі, Старосамбірський район, Львівська область
Нижанковичі — селище міського типу, Старосамбірського району, розташоване на річці Вигор, за 36 км від районного центру і за 127 км від Львова. Через селище проходять шосе і залізниця. Автобусна і залізнична станції. Населення — 2,1 тис. чоловік.
Найстаріші писані згадки про село сягають у XV століття (1495 р.). В XV— XVI століттях село називалося Нижанковичі, потім тут виникло містечко, яке називалося Краснополь в Нижанковичах. Пізніше воно почало називатися просто Нижанковичі.
У 1408 році містечко одержало магдебурзьке право. Міщани дістали дозвіл варити мед, пиво, горілку, торгувати. Почали розвиватись ткацьке, шевське, кравецьке, слюсарське, ковальське, гончарне ремесла. У XV столітті, крім дрібних ремесел, в Нижанковичах діяли горілчане і пивоварне підприємства, працювали чинбарі.
Населення Нижанковичів не раз зазнавало великих руйнувань від ворогів та постоїв військ, від пожеж. Відомо, наприклад, що в 1480 році в Нижанковичах сталася велика пожежа, яка знищила майже все селище3. Проте, незважаючи на це, пани Конєцпольські, що володіли тоді Нижанковичами, вимагали від жителів сплати всіх податків і відробітку всіх повинностей. В кінці XV— на початку XVI століття (1496, 1502, 1527 рр.) Нижанковичі зазнавали нападів татар. У XVI столітті, крім натуральних і грошових податків, жителі Нижанковичів ремонтували дороги, возили панський ліс, а ті, що не мали коней, платили по 65 грошей «лісного». Всі жителі села давали по 0,5 мірки попелу на замкову білильню (вже в XVI ст. в Нижанковичах виробляли багато полотна). Жінки пряли, збирали гриби, ягоди та виконували інші повинності. Той, хто не відробляв, платив грошовий чинш. У кого була робоча худоба — відробляв ще й так звані помічні дні (роботи, зв’язані з посівом та збиранням врожаю).
У XVII столітті в Нижанковичах існували цехові ремісничі організації. З того часу до нас дійшов статут цеху шевців 1621 року і ткачів 1623 року. Тоді на ярмарках Нижанковичів продавались полотна, різні продукти сільськогосподарського виробництва, ремісничі вироби. У великій кількості для продажу в Нижанковичі привозили угорські вина. У 1647 році містечко одержало право мати склад угорських вин.
На початку XVIII століття господарське життя в Нижанковичах занепало. Актова книга Перемишльського земського суду свідчить, що в 1708 році шведські війська заподіяли значної шкоди Нижанковичам. Було спалено багато будинків, пограбовано населення, спустошено сади. Військові дії не дали змоги селянам засіяти землю, шведи забрали худобу і коней. В 1711 році в Нижанковичах налічувалося 93 заселених і 51 незаселений будинок. В передмістях було 32 селянські хати з городами і 27 незаселених садибних ділянок. Згідно з люстрацією 1765 року в Нижанковичах було на ринку 26 будинків, а на передмістях — 96. В той час (1759 рік) в центрі була збудована міська ратуша. У першій половині XVIII століття в Нижанковичах двічі спалахували епідемії, від яких вимерла майже половина населення, загинуло 300 голів худоби.
Скасування панщини в 1848 році не полегшило умов життя трудящих Нижанковичів. Вони змушені були й далі виплачувати важкі податки, правда, вже чимало з них у новій формі. В 1810 році в Нижанковичах було понад 1000 чоловік населення, у 1880 році — 1752 чоловіки, серед яких більшість становили українці. Документи того часу свідчать, що в Нижанковичах був суд, працювали пошта, телеграф і залізнична станція.
На початку XX століття населення села дещо збільшилось. Так, у 1917 році в ньому вже жило 2400 чоловік.
Особливо посилився процес насильницької полонізації українців з часу створення буржуазно-поміщицької польської держави і загарбання нею Західної України. В результаті першої світової війни й інтервенції кількість українського населення в Нижанковичах зменшилась. В 1920 році з 1865 чоловік українців було 482 чоловіки.
Трудящим Західної України за панської Польщі жилось так само важко, як і за Австро-Угорщини. Польська буржуазія і поміщики разом з імперіалістами інших країн експлуатували робітників і селян, позбавляли їх політичної й національної свободи, вважали Західну Україну своєю колонією.
Трудящі Нижанковичів, як і всі трудящі Західної України, багато років боролися за своє соціальне і національне визволення. Особливо ця боротьба посилилась після Великої Жовтневої соціалістичної революції, коли вони побачили, як почали жити робітники і селяни за Радянської влади. Про ці корінні зміни в становищі трудящих Країни Рад нижанковичани дізнавались з революційних газет і нелегальних видань. Під їх впливом на нижанковецьких напівкустарних промислових підприємствах формувались революційні осередки. Переховуючись від переслідувань жандармів, робітники таємно збиралися на збори. У 1920 році на тартаку Кернера відбувся сидячий страйк. В результаті його власник підприємства змушений був збільшити заробітну плату робітникам. У 1922 році відбувся такий же страйк на паркетній фабриці.
Класова боротьба трудящих Нижанковичів набула більшого розмаху з виникненням у селищі групи КПЗУ. Один з її членів Г. М. Холодницький писав, що, незважаючи на важкі підпільні умови роботи, на переслідування партії буржуазним урядом, вона тримала тісні зв’язки з трудящими масами, пропагувала ідеї Жовтневої соціалістичної революції.
В 1929 році на заклик КПЗУ під керівництвом її місцевих організацій почалися страйки робітників і селян у багатьох містах і селах Західної України. Членами КПЗУ П. А. Саламахою, М. І. Стадницькою, Г. М. Холодницьким у 1929 році були організовані страйки на тартаку і паркетній фабриці.
Страйк тривав 9 днів і закінчився перемогою робітників, які добилися підвищення заробітної плати на 3 проценти.
Один з керівників цього страйку Г. М. Холодницький, перебуваючи на службі в польській армії, за дорученням окружкому КПЗУ в 1932—1934 рр. розповсюджував революційні листівки серед солдатів у казармах в Ряшеві. За це він був засуджений до тюремного ув’язнення.
Членів КПЗУ і безпартійних передових трудящих Нижанковичів, крім жандармів, переслідували також українські і польські буржуазні націоналісти.
У 1935 році нижанковецького групою КПЗУ був організований страйк робітників цегельні, який тривав 14 днів. В результаті його заробітна плата була підвищена на 2 проц. У вересні 1936 року тут страйкували робітники млина, який належав Смішкевичу. В тому ж році 22—25 червня відбувся страйк на паркетній фабриці Айзнера, 27 червня — 12 липня робітники її знову страйкували, а 22—26 серпня страйкували втретє.
В результаті страйків підприємці змушені були скоротити робочий день на 2 години.
Злиденним було і становище селян Нижанковичів. Переважна частина,земель та сільськогосподарських угідь перебувала в руках панів Тичковського та Гріна, які вели фільваркову систему господарства, де широко застосовувалася праця наймитів (форналів). Кращі землі були в руках куркулів та заможних міщан, які ведення сільського господарства поєднували з торгівлею. Збіднілому селянству належали злиденні наділи по 2—4 морги непридатної землі, за яку вони платили непосильні податки. Крім того, треба було платити за пасовище, страховий податок тощо.
Землю селяни обробляли примітивними знаряддями, майже вручну, агрономічний рівень був надзвичайно низьким, внаслідок чого були часті неврожаї, голод і розорення. Селяни змушені були йти у найми до поміщиків і куркулів, де працювали від зорі до зорі за злиденну платню.
У вересні 1939 року в селище вступила Червона Армія і встановлено було Радянську владу. Створено селищний комітет як тимчасовий орган влади, а згодом обрано селищну Раду депутатів трудящих.
Тоді ж було націоналізовано паркетну фабрику, тартак, млин, електростанцію, цегельню. У 1939 році на базі паркетної фабрики і тартака утворено меблеву фабрику. В 1940 році було виділено кошти на будівництво тут меблевого цеху, який вже у 1941 році почав давати продукцію.
Почалися роботи по розширенню й інших підприємств.
Докорінно змінилося становище селян. Радянська влада дала їм у безкоштовне користування всі землі. Багато незаможних селян одержали від держави насіння, реманент і худобу. Велику допомогу в обробітку посівів і збиранні врожаю подавала МТС, яку було створено тут у 1940 році.
14 березня 1941 року в Нижанковичах організовано колгосп ім. Т. Г. Шевченка, першим головою якого став І. В. Розложистий.
Але мирне життя нашого народу було перерване нападом німецьких фашистів. Разом з усім радянським народом у боях за свободу і незалежність Батьківщини брали участь і трудящі Нижанковичів. На фронтах Великої Вітчизняної війни в рядах Радянської Армії було 87 нижанковичан. За героїчні подвиги у боротьбі проти фашистських окупантів багатьох з них нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Багато лиха і страждань зазнали жителі Нижанковичів у період тимчасової ворожої окупації. У Нижанковичах для єврейського населення фашисти створили гетто (в районі сучасних вулиць Щорса і 17 вересня). Тут було розстріляно кількасот радянських людей. 25 жителів Нижанковичів було вивезено до Німеччини на каторжні роботи. Німецько-фашистські окупанти заподіяли великих матеріальних збитків населенню селища: вони спалили багато будинків, забрали майже всю худобу і птицю.
Влітку 1944 року Нижанковичі були визволені частинами Радянської Армії. Зразу ж нижанковичани почали відбудову промислових підприємств, сільського господарства, побутових і культурних установ, житла. В серпні 1944 року почала роботу меблева фабрика. План цього року по випуску продукції вона виконала на 102 проц. На початку 1945 року устаткування фабрики було модернізоване, розроблено нову технологію, встановлено додаткові верстати. Рік у рік зростали виробничі площі фабрики, зростав випуск продукції, збільшувалася кількість робітників. Так, якщо у 1940 році виробничі площі становили 326 кв. м, то в 1966 році — 5170 кв. м. В 1945 році на фабриці працювало 125 робітників і службовців, а в 1966 — 754.
Вироби Нижанковецької меблевої фабрики відомі далеко за межами Львівської області, і вони користуються великим попитом серед населення.
На меблевій фабриці працює 15 чоловік з вищою і середньою спеціальною освітою. Багато робітників мають середню освіту. На підприємстві працює багато новаторів виробництва, і серед них І. Каштелян, Е. Корабель, І. Стась, О. Фаберська, І. Підганяк, Я. Смолінський та інші.
В 1966 році Нижанковицька меблева фабрика виробничий план виконала на 101,5 проц. За досягнуті успіхи у виконанні семирічного плану по розвитку деревообробної промисловості Президія Верховної Ради СРСР Указом від 17 вересня 1966 року нагородила орденами і медалями СРСР групу робітників, інженерно-технічних працівників і службовців Нижанковецької меблевої фабрики.
Під керівництвом партійної організації і при активній підтримці комсомольської та профспілкової організацій робітники фабрики активно включились у рух за комуністичну працю. На початок 1966 року у змагання за звання комуністичних брали участь 15 бригад. Вже завоювало це почесне звання п’ять бригад. В 1965 році звання колективу комуністичної праці було присвоєно цеху, який очолює комсомолець В. Войтович.
В Нижанковичах працюють інші підприємства — пекарня, млин, бойня, пилорама. Є в селищі підприємства громадського харчування: їдальня, дві чайні, буфети; майстерня побутового обслуговування та пошиву і ремонту одягу, взуття, фотосалон. У 1958 році в Нижанковичах побудовано електростанцію потужністю в 57 квт, яка в 1962 році перетворена в підстанцію в зв’язку з підключенням селища до постачання електроенергією від державної електромережі.
У післявоєнний період успішно проведено роботу по відбудові і дальшому розвитку сільського господарства. Після визволення Нижанковичів у 1944 році почала працювати МТС, в якій було тоді 9 тракторів та інші машини. Відбудові сільського господарства постійно подавала велику допомогу держава. Але соціалістичним перетворенням на селі чинили запеклий опір українські буржуазні націоналісти, які тероризували населення, вбивали кращих людей. Недовго вони тут робили свою чорну справу, вже у 1947 році за допомогою жителів органи безпеки ліквідували націоналістичну банду.
У 1947 році в Нижанковичах був заново організований колгосп ім. Т. Г. Шевченка, який вже у 1949 році об’єднував 95 господарств і мав 297 га землі.
У жовтні 1950 року колгосп ім. Т. Г. Шевченка об’єднався з колгоспом «Прикордонник» (село Підмостичі). В його господарстві налічувалось 170 дворів і 475 га землі.
Сільськогосподарська артіль ім. Т. Г. Шевченка — заможне господарство. Нижанковичани добре господарюють на своїх землях. Так, ланкова К. Росовська в 1953 році зібрала по 480 цнт цукрових буряків з 1 га на площі 8 га, за що її було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Багато ланок цього ж колгоспу зібрали по 300 цнт цукрових буряків з гектара. З кожним роком зростали неподільні фонди колгоспу, зміцнювалась його економіка, поліпшувалися матеріальні і культурні умови життя колгоспників.
У 1959 році колгосп ім. Т. Г. Шевченка об’єднався з колгоспами ім. В. І. Леніна та ім. В. І. Чапаева. В укрупнене господарство ввійшло сім сіл: Нижанковичі, Дроздовичі, Пацьковичі, Підмостки, Велюничі, Бібло, Борщевичі. Колгоспом стало важко керувати. В 1962 році його розукрупнили. Колгоспники Нижанковичі в увійшли до колгоспу «Радянський прикордонник» села Передільниця. Зараз цей колгосп носить ім’я Ф. Енгельса. В ньому 1720 га земельних угідь, в тому числі 1184 га орної землі.
В селищі Нижанковичах зараз працює четверта рільнича бригада колгоспу ім. Ф. Енгельса, яка спеціалізується на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, картоплі.
Передовиками в цій бригаді є Тувинська М. А.— ланкова бурякової ланки, депутат селищної Ради депутатів трудящих, Васюнич Л.— ланкова бурякової ланки, члени бурякової ланки Ярошевич Р. А., Біленька О. С. та інші.
За 1966 рік в бригаді № 4 побудовано стайню-телятник на 120 голів.
За роки Радянської влади зріс культурний рівень населення Нижанковичів. До 1939 року тут була тільки одна семирічна школа, в якій в основному навчались діти заможних селян. Навчання велось польського мовою.
В жовтні 1939 року в Нижанковичах створено середню школу, в якій в 1966/67 навчальному році навчалось 500 дітей робітників і селян. На 1966 рік середню освіту в селищі здобули вже 645 чоловік, які працюють тепер у різни: галузях народного господарства.
В Нижанковичах працює також вечірня середня школа робітничої молоді, в якій у 1967 році навчалось без відриву від виробництва 138 чоловік. З 1960 року в селищі діє профтехучилище № 11, яке готує червонодеревщиків. При цьому ж училищі з 1965 року готують механізаторів для сільського господарства. В березні 1965 року відбувся випуск 30 молодих механізаторів. У лютому 1966 року закінчили чотиримісячні курси 36 молодих механізаторів для колгоспів Старосамбірського району. В 1967 році в училищі по обох профілях навчалось 400 учнів. Школи і училище забезпечені кваліфікованими кадрами викладачів. Один тільки педагогічний колектив середньої школи складається з 35 чоловік, серед яких 28 з вищою освітою. У селищі є дитячий садок і ясла, де виховується 70 дітей трудящих.
За роки Радянської влади Нижанковичі дали державі 46 спеціалістів з вищою освітою. Серед них один кандидат технічних наук, 11 інженерів, 4 спеціалісти сільського господарства, 5 лікарів, 14 вчителів. Є приклади, коли в одній сім’ї за роки Радянської влади одержали вищу освіту кілька чоловік. Так, наприклад, закінчили вузи троє дітей колишнього бідняка М. Шиби, три сини О. Богачика, троє дітей Д. Лося та багато інших. Понад 39 чоловік тепер навчаються у вищих учбових закладах, 44 чоловіки — в середніх учбових закладах. У Нижанковичах працює 45 чоловік з вищою освітою і понад 84 чоловіки з середньою спеціальною освітою в різних галузях народного господарства і культури.
Центром культмасової роботи в селищі є Будинок культури, в якому працюють різні гуртки художньої самодіяльності, читаються лекції тощо. Працює кінотеатр ім. Б. Хмельницького, в якому щоденно демонструються кінофільми.
Велику ідейно-виховну роботу проводить бібліотека, у фондах якої налічується близько 38 тис. книг. Бібліотека обслуговує майже 1800 читачів.
В центрі Нижанковичів, на площі Перемоги, стоїть сріблясто-білий пам’ятник з п’ятикутною зіркою на вершині. Над ним схиляє свої пишні віти плакуча верба. В братній могилі поховано мужніх воїнів, що віддали своє життя в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками і бандами українських буржуазних націоналістів.
У селищному парку стоять пам’ятники В. І. Леніну і Т. Г. Шевченку.
Сучасні Нижанковичі — це впорядковане селище. Бруковані вулиці, асфальтовані тротуари, багато зелені.
У післявоєнні роки значно розширилась в селищі торговельна сітка. До послуг трудящих у селищі є три їдальні, закусочна, працює цех безалкогольних напоїв, ковбасний цех, хлібопекарня, хлібний магазин, шевська, кравецька і меблева майстерні, перукарня, баня, фотопавільйон, універмаг, культмаг.
За останні роки у селищі споруджено 65 нових житлових будинків.
Медичне обслуговування за капіталізму було в приватних руках. У Нижанковичах було 2 лікарі, які надавали медичну допомогу за велику плату. В акті обстеження стану здоров’я за 1936 рік сказано, що в Нижанковичах було багато хворих на різні хвороби, особливо на туберкульоз.
За роки Радянської влади значно поліпшилось медичне обслуговування трудящих. У 1944 році в Нижанковичах відкрито лікарню на 25 ліжок, поліклініку і медичний пункт. У 1964 році вступив у дію новозбудований корпус лікарні на 35 ліжок. Лікарня добре обладнана сучасним медичним устаткуванням. В лікарні діють терапевтичний, хірургічний, родильний і дитячий відділи.
До послуг населення в селищі відкрито поліклініку з хірургічним, терапевтичним, педіатричним, зубним, рентгенологічним кабінетами. 19 медичних працівників лікарні серед населення проводять велику лікувальну і профілактичну роботу.
В роботі промислових підприємств, колгоспної бригади, всіх установ і організацій Нижанковичів активну участь беруть члени КПРС.
Комсомольські організації є на меблевій фабриці, в середній школі, в лікарні, в сільському споживчому товаристві, бібліотеці. Більше 780 чоловік в селищі є членами профспілки.
У Нижанковецькій селищній Раді депутатів трудящих на громадських засадах працюють депутатські комісії, які об’єднують 17 секцій і 140 чоловік активу, працює товариський суд. З допомогою громадськості тільки в 1965 році на вулицях селища посаджено 580 декоративних і фруктових дерев, закладені квітники тощо.
В селищі вводяться в життя нові обряди. В урочистій обстановці проводиться вручення паспортів, атестатів зрілості, першої зарплати, проводи на пенсію, реєстрація одружень, народження.
На 1966—1970 рр. в Нижанковичах намічається значне розширення меблевої фабрики. На кінець п’ятирічки виробничі площі цього промислового підприємства мають зрости ще на 2380 кв. м, а кількість робітників досягне майже 800 чоловік.
В новій п’ятирічці намічено газифікувати всі квартири в селищі, заасфальтувати всі вулиці, тротуари, укріпити берег річки Вигор, збудувати нове приміщення технічного училища.
В обстановці політичного і трудового піднесення жителі Нижанковичів успішно виконують завдання, накреслені XXIII з’їздом КПРС і XXIII з’їздом КП України, і зобов’язання, взяті ними на честь 50-річчя Радянської влади та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна.
І. Я. ШЕВЧУК