Старий Самбір, Старосамбірський район, Львівська область
Старий Самбір — місто районного підпорядкування, центр Старосамбірського району, розташований на півдні Львівської області у верхів’ях Дністра на Прикарпатті, на залізничній лінії та шосе Самбір—Ужгород, за 98 км від Львова. Населення — 3,7 тис. чоловік.
У 1375 році місто було центром повіту. Після заснування у 1390 році Нового Самбора почало називатися Старим Самбором або Старим Містом.
До складу сучасного міста входять також висілки Посада Горішня (на південному сході), Посада Долішня (на північному сході) і Смільниця, що вперше згадується як окреме село в 1387 році (на північ від Самбора). В 1553 році Старий Самбір дістав привілей на магдебурзьке право. Міщани запевняли тоді, що вони й раніше користувалися магдебурзьким правом, але привілей загинув під час татарського нападу.
Найдавнішим заняттям населення було ремесло, особливо ткацтво. В XVI столітті тут уже існували різничний, пекарський, ковальський, ткацький, шевський, кравецький та кушнірський цехи з загальною кількістю 30—35 майстрів. У 1628 році тут було вже 43 майстри.
Старий Самбір був також значним торговим центром, де відбувалося два ярмарки та щотижневі торги. Значну статтю прибутків становило мито, що збирали з худоби, яку переганяли через місто великими гуртами на продаж до Перемишля та далі на захід до Вроцлава. Тісні економічні стосунки зв’язували місто з Закарпатською Україною, що знаходилася під владою Угорщини. Звідти до міста привозили у великих кількостях вино, фрукти тощо. В 1659 році Старий Самбір дістав право складу купецьких товарів у торгові дні. Це означало, що прибулі сюди купці обов’язково повинні були виставляти свій товар на продаж і лише непродані товари можна було везти далі.
В XVI столітті у місті існував млин на 3 жорна, майстерня по виробництву возів; у XVII столітті, крім того, було ще дві солодовні, броварня на три «бані» (тобто казани). З 1579 року місто користувалося правом складу гончарного посуду.
Крім ремесла, населення міста і особливо передміщани займалися також рільництвом. Так, у 1507 році в Старому Самборі налічувалося 45 міщан, які мали польові наділи.
З кінця XV століття під замком Старого Самбора існував королівський фільварок, на якому працювали селяни шести навколишніх сіл.
В 1568 році в місті було 62 будинки, причому частина з них належала міщанам, що не мали зовсім ріллі (14), або які завели ріллю незадовго до складання опису. Тоді ж на передмістях налічувалося 70 господарств, переважно ремісників, з яких 10 зовсім не мали землі, а 20 мали самі лише городи.
Отже, в XVI столітті спостерігався процес відокремлення ремесла від землеробства. У 1571 році, крім господарів, які мали свої будинки, в місті налічувалося 64 родини комірників, перекупників, «гультяїв», підмайстрів та ремісників, що не мали своїх майстерень (верстатів).
Правами самоуправління користувалися лише мешканці власне міста, «міста серед стін», тоді як передміщани, що жили в передмістях, були позбавлені цих прав і повинні були відробляти панщину.
У XVII столітті, в умовах посилення панщинно-фільваркової системи в країні, що викликала застій в економіці, поглиблений розоренням внаслідок численних війн, Старий Самбір поступово занепадає. В 1653 році тут налічувалося лише 30 будинків. Про економічний занепад міста та про погіршення становища його населення свідчить велика заборгованість міщан шляхті та духовенству. До рук останніх за борги переходили їх садиби та земельні наділи.
В стані глибокого занепаду знаходимо Старий Самбір і на початку XVIII століття. Внаслідок епідемії чуми в місті вмерло 326 чоловік. Із 125 садиб, які були тут, населеними лишилося лише 46. Інші були «пустими», бо люди, якщо не вмерли, то розійшлися в пошуках хліба по інших місцях. 9 садиб захопила шляхта і духовенство за борги. Населення міста складалося головним чином з українців, про що свідчить те, що з 326 чоловік, померлих під час епідемії, 289 становили українці і 37 — поляки.
Деяке пожвавлення в розвитку економіки міста, що спостерігається в другій половині XVIII століття, було зв’язане з формуванням капіталістичного укладу в країні. Розширюється реміснича діяльність. У 1768—1772 рр. у Старому Самборі було 30 кушнірів, 4 ткачі, 30 шевців та інші — близько 70 майстрів. Зростає і населення міста. На початку 70-х років тут налічувалося 104 будинки і на передмістях — 48 хат.
Поділ Польщі 1772 року і австрійська окупація негативно відбилася на економічному становищі Старого Самбора. В першій половині XIX століття місто, що зберігало переважно аграрний характер і в якому переважало сільськогосподарське населення, розвивалося досить повільно. Число жителів у 1829 році становило 2316 чоловік, у 1835 році — 2080, у 1848—1866 рр.— 3 тис. чоловік. З традиційних ремесел найбільшого розвитку досягло ткацьке.
На 1829 рік кількість ткачів досягала майже 1000 чоловік. Вироблені старосамбірськими ткачами полотна, крашанина, пістря, тик у значних кількостях вивозилися на ярмарок у Броди, а звідти йшли у Польщу і Росію.
Протягом століть трудящі міста боролися за своє соціальне і національне визволення. З кінця XVI століття протягом багатьох десятиріч Старий Самбір був одним із центрів боротьби проти церковної унії, яка в руках польських феодалів була знаряддям національного гноблення. Населення Самбірщини із зброєю в руках захищало свої права. Не визнаючи ставлеників Ватікану на посаді «владики перемиського і симбірського», українське населення проганяло їх і добивалося кожного разу призначення противника унії. У 1636 році проти ставленика Ватікану А. Крупецького піднялося все населення Самбірщини. Збройні загони противників унії налічували 10 тис. чоловік.
Під час визвольної війни українського народу 13 жовтня 1648 року Старий Сам-бір був здобутий загонами Б. Хмельницького. На честь цієї події на стіні церкви (зараз її не існує) було вибито напис, що зберігався ще у кінці XIX століття.
В кінці XIX — на початку XX століття Старий Самбір продовжує зростати. Якщо у 1880 році тут налічувалося 3636 жителів, то вже у 1890 році — 4087. При цьому українців тут було 1449 чоловік, поляків — 767, євреїв і німців — 1257 чоловік. В цей час у місті було 582 будинки. У власності міщан на кінець XIX століття було 1000 моргів орної землі, 177 моргів — городів, 651 — пасовиськ, 177 моргів— лісу.
Основна маса сільськогосподарського населення розорялася, закладала свої земельні ділянки лихварям, поповнювала ряди пролетаріату. Значних розмірів набуває еміграція, в основному до Америки.
З кінця XIX століття в місті існувало засноване магістратом Кредитне товариство св. Миколая з капіталом в 2 тис. золотих. Існували також товариства заощаджень і кредиту, повітове інвестиційне товариство, склади виробів домашніх промислів (рогож, кошиків, дерев’яних виробів тощо). З ремесел в кінці XIX століття найбільш розвиненим було кушнірське, що спеціалізувалося на виробництві вишиваних сердаків для селян.
Під час першої світової війни в результаті так званої Галицької битви російські війська в кінці вересня 1914 року вийшли у Карпати. Старий Самбір був зайнятий частинами 8-І російської армії і перебував у їх руках з осені 1914 до початку 1915 року. В районах Турки і Старого Самбора відбулися вперті бої між російськими і австро-німецькими військами, під час яких жителі подавали значну допомогу російським військам.
Велика Жовтнева соціалістична революція в Росії зробила великий вплив на боротьбу західноукраїнських трудящих проти соціального і національного гноблення, проти польської буржуазно-поміщицької держави та українських буржуазних націоналістів, за встановлення Радянської влади і возз’єднання українських земель у складі Української Радянської держави.
У квітні 1919 року серед солдатів Старосамбірського гарнізону так званої Української галицької армії відбулося повстання проти влади буржуазної Західно-української народної республіки (ЗУHP). Керівниками повстання були М. Павлусь та Ф. Пашкевич. Повсталі обеззброїли командний склад гарнізону і мали на меті проголосити Радянську владу. Але це повстання було придушене силами буржуазно-націоналістичної контрреволюції. Швидкому розповсюдженню ідей Великого Жовтня в значній мірі сприяло те, що з революційної Росії до Галичини поверталися десятки тисяч колишніх військовополонених і біженців, які несли з собою, за влучним висловом В. І. Леніна, «бацили більшовизму», активно поширювали ідеї Жовтня.
Самбірський староста в донесенні від 8 липня 1920 року повідомляв: «Вертаючи… з російського полону, солдати, особливо безземельні, вихваляють аграрні відносини в Росії і розподіл земель, ширячи в той спосіб більшовицький дух».
Величезне значення для розгортання комуністичного руху в західноукраїнських землях мало організаційне оформлення КПЗУ.
Серед трудящих міста широко розповсюджувалися ідеї марксизму-ленінізму. Перший осередок комуністичної організації було створено в Старому Самборі у 1921 році. Організатором його був П. Ровдич, який повернувся з еміграції з США. Активними учасниками осередка були колишні військовополонені В. Ровдич, Ю. Зачко, І. Головчак, С. Сигерич, які повернулися з Росії, де брали активну участь у громадянській війні проти білогвардійців та іноземних інтервентів. Вони несли в маси живе слово про першу в світі державу робітників і селян.
Осередок КПЗУ в Старому Самборі утворився у 1924 році. У склад повітового комітету входило тоді 4 сільські і 1 міський осередок, які об’єднували 42 члени та 50 співчуваючих. Уже в грудні 1927 року у повіті було 196 членів КПЗУ, з них 30 чоловік — у Старому Самборі.
У боротьбі з революційним рухом на допомогу польсько-шляхетському урядові прийшли українські буржуазні націоналісти та церковники. Особливо це стосується діяльності націоналістичної «Просвіти» у Старому Самборі, якою керував чорносотенний піп Шпиталь. Ця «Просвіта» була гніздом запеклих ворогів трудящих. 29 червня 1929 року вона організувала провокаційний напад на комуністів, внаслідок чого 6 з них було тяжко поранено. В цей день націоналістичні верховоди призначили повітове свято товариства. Але організований ними мітинг продемонстрував, що маси не хочуть іти за реакцією. Представники «Просвіт» п’яти сіл, де був великий вплив комуністів, а також Посади Долішньої, з’явилися на мітинг з червоними стрічками на грудях, на яких було написано: «За робітничо-селянську «Просвіту»!».
Старосамбірський повітовий комітет КПЗУ проводив велику роботу в культосвітніх установах по ліквідації в них буржуазно-націоналістичного впливу. Поліція з тривогою відмічала, наприклад, великий вплив комуністів серед членів старо-самбірської культурно-спортивної організації «Сокол» та культосвітньої організації «Просвіта» у висілку Посада Долішня, що тепер входить до складу міста.
Члени КПЗУ займали керівні посади в обох організаціях. На з’їзд «Сокола» до Львова у червні 1928 року прибула й старосамбірська делегація в складі 20 чоловік. Всі вони були комуністами або співчуваючими їм. Старосамбірські комуністи налагоджують також зв’язки з профспілками і поширюють в них свій вплив.
На початок 1927 року в Старому Самборі було 93 ремісники. Тоді ж тут було 53 торгові підприємства, діяли торговельно-кредитний банк, повітова інвестиційна каса, кооператив.
У 1936 році у Старому Самборі з більш-менш значних підприємств існували млин і паровий тартак, а також невеличка електростанція — все це в одному приміщенні, що належало капіталістові Ашенграву. Тут у 1939 році працювало 27 робітників і 3 службовці. Крім цих підприємств, тут були напівкустарна меблева майстерня, дві цегельні і 6 олійниць.
Значна частина працездатного населення не знаходила тут роботи. В 1926— 1929 рр. у місті постійно налічувалося від 195 до 220 чоловік безробітних.
У 1932 році в Старому Самборі було 35 членів КПЗУ. Активними діячами партії були М. Шемердяк, С. Сигерич та інші.
Перший осередок комуністичної організації молоді виник у Старому Самборі ще в 1926 році. Але в умовах контрреволюційного терору він проіснував недовго. В 1929 році комсомольська організація була створена заново. Першим секретарем її став М. Шемердяк.
Влітку 1927 року комуністами Самбірщини був організований страйк сільськогосподарських робітників, який закінчився частковою перемогою страйкуючих.
У 1939 році комуністами і комітетом «Сельроб-Єдність» була організована першотравнева демонстрація, до якої приєдналися і селяни навколишніх сіл. Лозунги, під якими демонстрували трудящі, викривали зраду опортуністичних партій та українських буржуазних націоналістів. Напередодні свята по місту були поширені видані окружним комітетом КПЗУ листівки з революційними закликами.
В переддень Першого травня 1932 року по місту були розкидані листівки, що закликали до возз’єднання Західної України з УРСР. Вночі було вивішено червоні транспаранти, а на багатьох будинках написано: «Хай живе революція! Хай живе КПЗУ!».
Комуністи проводили велику роботу на селі, закликаючи селян до боротьби з парцеляцією і осадництвом, за землю без викупу, за тісний союз робітників і селян всіх національностей Польщі тощо. Вони поширювали серед населення Старого Самбора та навколишніх сіл листівки і прокламації.
У 1935—1938 рр., коли створювався і міцнів Народний фронт, особливого розмаху набула боротьба за молодіжне товариство «Каменярі». Незважаючи на те, що верхівка радикалів (УСДРП) та праві ППС чинили шалений опір, низові організації «Каменярів», у тому числі і створена в 1934 році у Старому Самборі секція, під впливом комуністів, переходили на позиції Народного фронту.
Після краху буржуазно-поміщицької Польщі 17 вересня 1939 року місто захопили німецько-фашистські війська. Українські буржуазні націоналісти, виявивши повну готовність служити фашистам, намагалися створити свою місцеву збройну «охорону». Але визвольний похід Червоної Армії в Західну Україну зірвав ці наміри. Коли німецькі війська залишили Старий Самбір і відійшли за демаркаційну лінію, комуністи зразу ж створили бойові дружини для підтримки громадського порядку і охорони підприємств. 27 вересня частини Червоної Армії вступили в Старий Самбір, населення якого з величезною радістю зустріло своїх визволителів. Був проведений великий мітинг, на якому трудящі міста висловили сердечну подяку Комуністичній партії, Радянському урядові, всьому радянському народові за визволення.
На початку жовтня в Самборі було створено Тимчасове управління, яке зосередило в своїх руках всю повноту влади в місті. Управління закликало всіх громадян зберігати порядок, сумлінно працювати на своїх місцях, підтримувати і зміцнювати трудову дисципліну, викривати усіх тих, хто намагався сіяти паніку та вести ворожу діяльність.
Почалася організація нормального життя, роботи промислових підприємств, забезпечення трудящих необхідними товарами, навчання в школах. Почали працювати меблева фабрика, сирзавод та інші підприємства, відкрито було продовольчі магазини. Відкрилися школи, де діти почали навчатися рідною мовою.
На підприємствах було введено 8-годинний робочий день, організовано робітничий контроль над виробництвом, розподілом і споживанням продовольчих і промислових товарів. Все це знаменувало собою важливий етап на шляху до націоналізації промисловості і банків, приватних торговельних підприємств тощо. Велась боротьба зі спекуляцією та саботажем у торгівлі.
По всіх підприємствах, а також у місті проходили багатолюдні збори робітників, селян та інтелігенції в зв’язку з підготовкою до виборів у Народні Збори. Виступаючі висловлювали свою щиру подяку Червоній Армії, братнім народам великого Радянського Союзу, що визволили їх з-під шляхетського гніту.
На загальних передвиборних зборах у Старому Самборі у жовтні 1939 року було прийнято таку резолюцію: «Не можна словами передати тієї радості, того щастя, яке ми зараз відчуваємо. Ми не маємо слів, щоб висловити нашу думку, яка стала б найбільшою подякою нашій любимій героїчній Червоній Армії за звільнення трудящих Західної України від неволі, ярма, в якому ми були двадцять років. Ми, трудящі Старого Самбора, висловлюємо думку свою і приєднуємося до голосу всіх трудящих
Західної України і просимо великий радянський народ прийняти нас в щасливу, вільну радянську сім’ю. Ми хочемо жити так щасливо і радісно, як живуть трудящі в Радянському Союзі».
22 жовтня 1939 року стало справжнім святом для трудящих західноукраїнських земель. В цей день тут проходили вибори до Народних Зборів Західної України. Вперше в своїй історії трудящі вільно виявили свою волю. Від трудящих Старого Самбора депутатом Народних Зборів було обрано селянина-бідняка М. Л. Сенета.
На основі прийнятих Народними Зборами Декларацій про націоналізацію банків, промислових підприємств, про конфіскацію земель поміщиків, монастирів та великих державних урядовців у Старому Самборі в листопаді 1939 року було створено комісію по націоналізації, яка з 1 грудня почала свою роботу. Питання про націоналізацію підприємств обговорювалося на зборах робітників фабрик і заводів. На меблевій фабриці, сирзаводі та інших підприємствах міста трудящі під час обговорення гнівно розповідали про своє тяжке минуле, про непосильну працю на експлуататорів за злиденні копійки і ухвалювали рішення про націоналізацію підприємств.
Зразу ж були вжиті заходи по розширенню і реконструкції націоналізованих підприємств. Так, на меблевій фабриці були встановлені нові верстати, що значно полегшили працю робітників, підвищили продуктивність і дали змогу збільшити випуск продукції.
Партійні і місцеві органи влади розгорнули велику роботу по будівництву нового, радянського життя. Було повністю ліквідовано безробіття. Велика робота проводилась по ліквідації неписьменності і малописьменності серед дорослого населення. Були організовані гуртки і школи, де навчалися сотні трудящих.
Велика увага приділялася питанням ідейного виховання, піднесенню політичного і теоретичного рівня трудящих, боротьбі проти ідеології українського буржуазного націоналізму.
Але мирна творча праця радянських людей була перервана віроломним нападом німецько-фашистських загарбників. Гітлерівські орди вдерлися на Радянську землю. 30 червня 1941 року Старий Самбір був захоплений фашистами. Почалися чорні дні окупації. Окупанти та їх наймити — українські буржуазні націоналісти — зразу ж встановили в місті режим терору і вбивств. Почалися звірячі розправи над мирними жителями. В перші ж місяці окупації Старого Самбора було знищено майже все єврейське населення (2300 чоловік), врятувалося лише 15 чоловік.
Особливо по-звірячому розправлялися окупанти та їх націоналістичні прислужники з комуністами та радянським активом. Так, після жорстоких тортур був убитий і кинутий в Дністер голова Старосільської сільради М. І. Оленич. Розстріляли окупанти заступника голови райвиконкому П. М. Пилинка, В. А. Ровдича, який був у 1930—1934 рр. секретарем Старосамбірської комсомольської організації, Галяе А. Т., яка переховувала єврейську родину, та інших. За підпільну революційну діяльність у Старому Самборі гестапо розстріляло члена КПЗУ, колишнього політичного в’язня у польських тюрмах М. М. Пенера, колишнього члена підпільного комітету МОДРу А. С. Кушака та багатьох інших.
Разом з усім радянським народом піднялися на священну боротьбу проти окупантів і жителі міста. Організаторами та активними учасниками цієї боротьби були комуністи. В 1942 році в Старосамбірському районі було організовано групу «Народної гвардії ім. Ів. Франка», до якої входили Г. М. Сорока, секретар Старосамбірського райвиконкому М. П. Ворик, В. П. Керелюк, Г. І. Жидик, М. Д. Сорока — голова Торчиновицької сільради, М. М. Сорока та інші. Учасники групи поширювали серед населення листівки з закликами до боротьби проти окупантів та українських буржуазних націоналістів, розповідали людям правду про становище на фронтах Вітчизняної війни. Трудящі проявляли патріотизм і палку відданість Радянській владі і Комуністичній партії. Так, житель міста К. І. Сельчаник з кількома своїми товаришами при відступі наших військ закопав і переховував аж до визволення шрифти та деяке устаткування районної друкарні.
Влітку 1944 року війська 1-го Українського фронту, розгромивши велике фашистське угрупування в районі Броди—Львів, вийшли до Старого Самбора і 7 серпня 1944 року визволили місто. Багато старосамбірців після визволення пішло на фронт, щоб зі зброєю в руках добивати фашистського звіра.
В жорстоких боях за Старий Самбір загинуло багато радянських воїнів і серед них син російського народу Герой Радянського Союзу старший сержант В. І. Козаков, ім’ям якого названа центральна площа міста.
Зразу ж після визволення трудящі активно включилися у відбудову зруйнованого господарства рідного міста.
Були відновлені партійні і радянські органи, які розгорнули велику роботу серед населення по мобілізації його на відбудову зруйнованого фашистами господарства. Швидкими темпами відбудовувалися підприємства, які одержували різне устаткування з Російської Федерації та інших братніх радянських республік. Поряд з відбудовою підприємств йшла їх модернізація і розширення.
Поліпшення організаційної та масово-політичної роботи парторганізацій сприяло успішній відбудові народного господарства. Соціалістичне змагання трудящих за успішне проведення відбудовних робіт і збільшення випуску продукції дало хороші наслідки. Промисловість міста місяць у місяць перевиконувала план. Так, уже в 1947 році реконструйована і розширена меблева фабрика перевищила довоєнний рівень по випуску продукції. В 1963 році на фабриці став до ладу новий цех, внаслідок чого кількість робітників на фабриці, яка входить до складу Стрілківського меблевого об’єднання (ВОМП) на правах цеху, збільшилась удвоє (з 160 чоловік у 1947 до 320 чоловік у 1965 році).
Великими досягненнями зустріли старосамбірські меблевики ювілейний, 50-й рік Радянської влади. Марка меблевого об’єднання добре зарекомендувала себе не тільки на Україні, але й у Казахстані, Узбекистані, Сибіру, на Далекому Сході. Зараз у Старому Самборі вже побудовано цех по випуску м’яких меблів і планується у новій п’ятирічці значно розширити і модернізувати підприємства об’єднання. Протягом нової п’ятирічки Стрілківське об’єднання планує випустити продукції на суму 21,8 млн. крб. Протягом п’ятирічки продуктивність праці зросте на 8,1 проц. і становитиме у грошовому виразі 5,5 тис. крб. на одного працюючого на рік.
У велике підприємство виріс за післявоєнні роки сирзавод. Він разом з цехом у Добромилі є філією львівської фірми молочних виробів «Верховина». Сировари і маслороби цієї філії завжди виконують і перевиконують державні плани і дають державі понад план десятки центнерів продукції.
В 1966 році було завершено реконструкцію всіх цехів ремонтної майстерні районного об’єднання «Сільгосптехніка». За 1965—1966 рр. завдяки впровадженню прогресивної технології продуктивність майстерні зросла більше ніж у 2 рази. У 1967 році вона випустила з ремонту близько 400 гусеничних тракторів, а на кінець п’ятирічки має випускати щороку понад 600 тракторів.
Певних успіхів у розширенні виробництва, збільшенні випуску продукції, піднесенні продуктивності праці досягли й інші підприємства Старого Самбора.
Старосамбірська партійна організація та місцеві органи Радянської влади звертали особливу увагу на питання розвитку сільського господарства. В той час, коли промисловість досягла значних успіхів, сільське господарство, яке базувалося на одноосібних господарствах, розвивалося повільно.
Основними причинами цього були його розпорошеність, надзвичайно низький рівень механізації, слабке використання агрономічної науки. На невеликих клаптиках землі одноосібних господарств не можна було використати складну техніку — трактори, комбайни та інші сільськогосподарські машини.
Старосамбірські комуністи вели широку агітаційну роботу серед селян по організації колективних господарств. За їх ініціативою у 1948 році тут був організований колгосп ім. В. І. Леніна, в якому було 370 чоловік. Першим головою колгоспу став колишній бідняк Павлусь. У 1950—1959 рр. провадилось кілька разів укрупнення колгоспу, в результаті чого кількість членів його зросла до 4570 чоловік.
В березні 1960 року колгосп був реорганізований в радгосп, підпорядкований Міністерству харчової промисловості УРСР. В 1962 році він перейшов у підпорядкування Міністерства сільського господарства і заготівель УРСР і почав називатися радгосп «Старосамбірський». Земельні угіддя його становили понад 10 500 га. Тут вирощувались цукровий буряк, боби, горох, жито, пшениця, ячмінь, овес, льон тощо. На 100 га сільськогосподарських угідь у 1963 році припадало 35 голів великої рогатої худоби, 57 голів свиней. У радгоспі механізовано найважливіші види польових робіт, впроваджено механізацію на тваринницьких фермах. Тут працювало 602 постійних робітники, 450 сезонних, 24 чоловіки інженерно-технічного персоналу, 35 службовців. На кінець 1965 року в радгоспі налічувалося 1675 голів великої рогатої худоби, в тому числі 528 корів. У 1966 році радгосп перейменовано в «Дністровський» і його центральна садиба переведена до с. Спас.
У 1966 році в Старому Самборі створено новий радгосп Львівського м’ясо-молочного тресту радгоспів, який зберіг назву «Старосамбірський». Основний напрямок виробництва радгоспу — м’ясо-молочний. У 1966 році у радгоспі працювало 400 робітників, а також 67 сезонних. Посівна площа його становила 1796 га. В радгоспі — 19 тракторів, 5 комбайнів та інша техніка. Поголів’я великої рогатої худоби становить 1230 голів, у тому числі 395 корів.
В Старому Самборі на Дністрі побудована міжколгоспна ГЕС. Змінився за роки Радянської влади і вигляд міста. За часів папської Польщі муровані одноповерхові будинки можна було зустріти лише в центрі міста, де мешкала місцева буржуазія та урядовці. Основна маса населення тулилася в жалюгідних хатах та халупах. Сьогодні у Старому Самборі 789 дворів. У місті є кілька десятків нових двоповерхових будинків. Це не тільки громадські будинки (кінотеатр, універмаг з чайною, правління колгоспу, Старосамбірська ГЕС тощо), але й житлові 8- або 16-квартирні будинки. Щороку будівельники здають в експлуатацію по 2—3 таких будинки. Останнім часом щороку будується по 10—15 цегляних будинків індивідуальними забудовниками. Це світлі, зручно розплановані будинки типу котеджів, криті шифером.
Велика робота проводиться по озелененню міста. Зелені насадження в межах міської зони займають 68,3 га. В 1963 році в місті було розбито новий сквер, посаджено 1200 живої огорожі, висаджено 15 тис. кущів квітів. За 1963—1965 рр. в місті висаджено 3500 декоративних дерев.
На благоустрій міста відпускається по 25—30 тис. крб. щорічно. В 1958 році у міському парку було споруджено пам’ятник В. І. Леніну та скульптуру «Мати-героїня», в 1959 році — пам’ятник воїнам, полеглим у Великій Вітчизняній війні.
Докорінно змінився соціальний склад населення. Не стало селян-одноосібників, кустарів-ремісників, приватних торговців. На промислових підприємствах, у радгоспі і в установах працюють 1504 робітники і 205 службовців.
За роки Радянської влади виросли нові люди, активні, свідомі будівники комунізму. Орденом Трудового Червоного Прапора за досягнуті успіхи у виробництві нагороджений у 1966 році столяр Сика Г. І., орденом «Знак Пошани» — обробниця Старосамбірської меблевої фабрики Галечко А. П., працівники меблевого об’єднання — рамник Дмитришин В. Й., столяр Саварин С. С., інженер-механік Страховецький В. О., медаллю «За трудову доблесть»— столяр Перуцький М. Ф. та інші1.
Працівники промисловості та сільського господарства вперто оволодівають знаннями, підвищують свій рівень. На курсах по підготовці і підвищенню кваліфікації механізаторських кадрів, у дворічних школах підвищення професійної кваліфікації працівники радгоспу, робітники оволодівають прогресивною технологією виробництва, досягненнями науки і передової практики.
Трудящі міста мобілізують усі сили на виконання завдань, поставлених перед радянським народом XXIII з’їздом КПРС, на дострокове виконання нового п’ятирічного плану.
Трудящі міста широко користуються плодами культурної революції. До 1939 року культурно-освітню роботу серед населення намагалися тримати в своїх руках різного роду націоналістичні українські, польські та єврейські заклади, які ворогували між собою, сіяли національну ворожнечу, намагалися отруїти свідомість трудящих релігійним дурманом та реакційною ідеологією. В цьому дусі проводили свою діяльність організована в 1925 році Старосамбірська «Просвіта», «Стрілець», «Агудас Ізраел» і до 1925 року — «Сокіл», Окремо існували українська, польська та єврейська бібліотеки.
Зовсім інший характер носила діяльність керованих комуністами культосвітніх товариств — «Просвіти» в Посаді Долішній та завойованого ними в 1925 році «Сокола». «Сокіл», наприклад, мав секції художньої самодіяльності, пожежну та спортивну. Влітку кожної неділі за містом організовувалися спортивні заняття, де влаштовувалися колективні читання революційних видань, розучувалися революційні пісні, організовувалися дискусії.
У книжковому фонді бібліотек на початок 1965 року було понад 48 тис. примірників книг. Населення міста передплачувало в 1966 році 1574 примірники газет та журналів 36 різних назв. Понад 70 чоловік відвідує університет культури. Виходить районна газета «Радянське Прикарпаття» (у 1945—1960 рр.— «Радянське село»).
У 1953 році в Старому Самборі побудовано кінотеатр на 380 місць. При Будинку культури працюють хоровий, танцювальний, вокальний, духовий, драматичний та інші гуртки. Велику культурно-масову та спортивну роботу проводить серед школярів Палац піонерів. До послуг старосамбірських спортсменів є добре обладнаний стадіон, де проводяться заняття і масові спортивні змагання. Старосамбірчани «боліють» за місцеву футбольну команду «Авангард».
Перша, так звана тривіальна, школа, в якій навчалося 12 учнів, була відкрита в Старому Самборі в 1799 році. В 1860 році в ній навчалося 89 учнів з 243 дітей шкільного віку. В 1914 році тут були 6-класні жіноча і чоловіча школи, в яких працювало 19 вчителів, а в 20—30-х роках XX століття — 7-класна загальна чоловіча і 7-класна жіноча школи з польською мовою викладання. В 1939 році (жіноча школа мала тоді лише 6 класів) в них навчалося 210 хлопців і 118 дівчат. Більше половини населення було неписьменним. За роки Радянської влади тут відбулися величезні зміни. Так, уже в 1954 році було повністю ліквідовано неписьменність. У 1966/67 навчальному році в середній школі навчалося 850 учнів. Крім того, у вечірній середній школі робітничої молоді навчається 115 учнів. У школах працює 60 вчителів. З 1963 року в місті працює музична школа-семирічка. До визволення в місті налічувалося 22 чоловіки з вищою освітою і 55 чоловік — з середньою. Зараз у місті працюють 142 спеціалісти з вищою освітою (59 вчителів, 31 агроном і зоотехнік, 26 інженерів, 18 медичних працівників та інші), 205 чоловік зі спеціальною та 993 з загальною середньою освітою.
Велику освітню і пропагандистську роботу серед населення проводить районна організація товариства «Знання». Багато лекцій читається на атеїстичні, міжнародні теми, по пропаганді рішень партії тощо. Велику роль у формуванні марксистсько-ленінського світогляду відіграє мережа політосвіти. Здійснюючи перебудову її, первинні парторганізації провели значну роботу по удосконаленню її форм і методів, по залученню до навчання всіх без винятку комуністів, по зміцненню пропагандистських кадрів. В районі оволодівало в 1966 році основами марксистсько-ленінської науки 3330 чоловік. Початковими і середніми політшколами, проблемними семі-нарами керувало 174 досвідчених пропагандисти, з яких 168 мали вищу або незакінчену вищу освіту.
У місті функціонують лікарня на 150 ліжок, в якій працює 26 лікарів, аптека, дитячий садок, ясла, майданчики, є ветлікарня та ветеринарна аптека.
Безперервно зростає матеріальний добробут і культурний рівень трудящих міста.
Зростають трудові заощадження працівників. Зростає купівельна спроможність населення міста.
У місті 35 торговельних закладів, серед них універмаг, продмаги, магазини взуття, тканин, меблів, хлібний, м’ясний, напівфабрикатів, книжковий та інші. Працюють майстерні побутового обслуговування: шевська, кравецька, по ремонту годинників, радіоприймачів, художніх виробів, а також фотографія, перукарня. Різноманітні послуги населенню надає комбінат побутового обслуговування, зданий в експлуатацію в 1967 році.
Трудящі Старого Самбора наполегливо борються за те, щоб життя стало ще кращим, за здійснення комуністичних ідеалів.
В. Ф. ІНКІН