Миколаїв і Велика Жовтнева соціалістична революція
З 6-го по 9-е листопада 1914 року страйкували робітники заводу «Наваль». У своїй заяві адміністрації вони вимагали «збільшення заробітної плати за прикладом петроградських та ін. заводів через дорожнечу на предмети необхідності і на квартири в Миколаєві». Хоч 27 грудня 1914 року і була заарештована Миколаївська більшовицька група, яка мала підпільну друкарню та випускала антивоєнні прокламації, підпільна робота в масах не припинялась. Під її впливом робітники відмовилися від участі в «робітничій групі» буржуазного воєнно-промислового комітету. В листопаді 1915 року за прикладом петроградців та москвичів страйкуючі пролетарі Миколаєва вимагали збільшення заробітної плати.
Невдоволення трудящих заводу «Наваль» політикою царського уряду вилилось на початку 1916 року у 42-денний антивоєнний страйк, який очолили більшовики О. К. Скороходов, А. Ф. Радченко, Г. М. Гордієнко, М. I. Чижиков, М. Т. Нікітін, Д. Ф. Дикін. 24 лютого власті закрили підприємство, звільнивши 13,5 тис. чоловік, з них 6 тис. мобілізували до армії і відправили на фронт. Але необхідність виконання воєнних замовлень і напружене становище в місті примусили повернути частину мобілізованих і поновити прийом на роботу звільнених.
Солідарність із страйкарями-навалівцями висловили 6 тис. робітників заводу «Руссуд». Їх підтримали також пролетарі Одеси, Херсона, Катеринослава, Харкова, Донбасу. З словами сердечної вдячності зверталися навалівці до робітників Харкова: «Ваша підтримка показала нам, що з робітниками Миколаєва йдуть робітники інших міст, що робітничий клас Росії з напруженою увагою стежить за нашою боротьбою, і серце його б’ється врівень з нашим».
Налякані виступами робітників, місцеві органи влади намагалися паралізувати будь-яку революційну роботу в місті. Миколаївський градоначальник, загрожуючи тюремним ув’язненням і засланням до Сибіру, суворо заборонив проводити в заводських районах будь-які збори. Телеграфуючи начальнику Одеського військового округу, він просив залишити в Миколаєві, «для підтримання… громадського спокою та державного порядку», крім розміщених тут військовий частин, дві сотні козаків.
1 березня 1917 року після одержання звістки про повалення самодержавства трудящі Миколаєва висловили солідарність з робітниками Петрограда, явочним порядком установили 8-годинний робочий день, оголосили політичні свободи, звільнили з тюрем політичних в’язнів. На великих підприємствах міста виникають заводські комітети — 4 березня було обрано завком на суднобудівному заводі «Руссуд», почалися вибори до комітету на заводі «Наваль». Під керівництвом більшовиків завкоми боролися за впровадження явочним порядком восьмигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці, брали під свій контроль все виробниче життя підприємств.
6-го і 7-го березня в Миколаєві обрано Раду робітничих і Раду військових депутатів, які 23 квітня об’єдналися в Раду робітничих і військових депутатів. Але через зміну складу робітничого класу, ослаблення його революційного ядра під час війни більшість в ній дістали меншовики та есери, які спрямували всі зусилля на зміцнення влади буржуазного Тимчасового уряду і його місцевого органу «громадського комітету».
Більшовики Миколаєва закликали маси до продовження революції, до боротьби за передачу всієї влади Радам. Конкретною програмою їх діяльності стали Квітневі тези В. І. Леніна і рішення VII Всеросійської конференції партії більшовиків. Основним своїм завданням вони поставили створення міцних організацій на провідних підприємствах міста і за їх допомогою завоювання більшості робітників на свій бік. Справжніми органами робітничого самоврядування ставали завкоми та профспілки, яких на липень 1917 року у Миколаєві налічувалося 24, і об’єднували вони понад 30 тис. робітників. Посилювався вплив більшовиків на солдат і матросів військових частин, де створювались більшовицькі групи. Через селянську секцію Ради більшовики проводили велику роз’яснювальну і агітаційну роботу на селі.
Постійну допомогу більшовикам Миколаєва надавав ЦК РСДРП(б), який посилав сюди досвідчених працівників, літературу. 15 серпня 1917 року загальноміська конференція більшовиків, підтримавши рішення VI з’їзду більшовицької партії про підготовку збройного повстання, схвалила лінію на розрив з меншовиками. Створення самостійної організації сприяло зростанню авторитету більшовиків в середовищі робітничих мас. У дні корніловського .заколоту робітники миколаївських заводів, солдати і моряки гарнізону, керовані більшовиками, рішуче виступили проти контрреволюції і вимагали передачі всієї влади Радам. «Весь Миколаїв кипить, маси йдуть за більшовиками, їх неможливо зупинити. Солдати підтримують робітників»,— говорилося у донесенні Тимчасовому урядові. На початку вересня більшовицька організація Миколаєва налічувала до 900 чоловік, тоді як в перші дні революції тільки 20. Зріс вплив більшовиків у Раді. За їх вимогою 15 жовтня Рада ухвалила резолюцію про скликання II Всеросійського з’їзду Рад, обравши 3 делегатів, у т. ч. більшовиків М. А. Чигрина і В. Ф. Ванічкова. У місті формувалися загони Червоної гвардії, основою яких ставали робітничі озброєні дружини. Бойовою помічницею більшовиків виступала «Спілка трудящої молоді», створена в серпні 1917 року. До боротьби за владу Рад закликала більшовицька газета «Пролетарское знамя», перший номер якої вийшов 11 жовтня.
Наростаюче революційне піднесення підсилювалося промисловою і продовольчою кризами. Найбільші заводи міста «Наваль» і «Руссуд» були на грані закриття. Активізувала свою діяльність буржуазно-націоналістична «Рада об’єднаних українських організацій» та ін. контрреволюційні сили. З синків чиновників та буржуазії створювалися «батальйони смерті».
Увечері 25 жовтня в Миколаєві одержали радіотелеграму про перемогу влади Рад в Петрограді. 26 жовтня і в наступні дні на заводах і площах міста відбувалися збори, мітинги і демонстрації, на яких трудящі висловлювали всебічну підтримку робітникам Петрограда і вимагали встановлення Радянської влади. Так, рада виборних і цехових комітетів заводу «Наваль» в наказі своїм депутатам до Миколаївської Ради вимагала «здійснювати програму боротьби за соціальну революцію, за вказівками Петроградського військового комітету». Під тиском мас виконавче бюро Ради 26 жовтня ухвалило рішення про визнання влади Рад в країні і про перехід до Ради всієї влади в місті. Але меншовицько-есерівська більшість пленарних зборів не затвердила це рішення.
Поступово зросла чисельність більшовицької організації міста, її вплив на трудящих. На кінець листопада в Миколаєві налічувалось 1600 членів партії. Але меншовики та есери створили в цей час т. зв. революційний штаб як орган влади у місті. До нього увійшли поряд з представниками Ради і представники міської думи. Крім того, під впливом меншовиків і українських буржуазних націоналістів Миколаївська Рада прийняла рішення про підтримку буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Буржуазні націоналісти почали стягувати до Миколаєва збройні загони гайдамаків з інших міст і блокуватись з російськими шовіністами, єврейськими націоналістами, анархічно-карними елементами.
На заклик більшовиків робітники, солдати на багатолюдних зборах і мітингах таврували ганьбою контрреволюційні дії Центральної ради, закликали до рішучої боротьби з нею. Головною опорою більшовиків у боротьбі з контрреволюцією стала Червона гвардія. Керував цією боротьбою військово-революційний комітет у складі більшовиків М. Д. Шмельова, І. А. Чигрина, П. О. Бурого, А. М. Возняка, П. Л. Соколова та інших.
На вимогу більшовиків на початку січня 1918 року відбулися перевибори Ради робітничих і військових депутатів, в ході яких більшовики разом з лівими есерами одержали 60 проц. місць. Після бурхливих дебатів 14 січня Рада поіменним голосуванням ухвалила постанову про перехід до її рук всієї влади. Виконуючи декрети Радянської влади, вона запроваджувала робітничий контроль над виробництвом, здійснювала націоналізацію банків, підприємств, флоту. Для поліпшення матеріального становища робітників, серед яких було багато безробітних, буржуазію було обкладено п’ятимільйонним податком, бідняки переселялися з підвалів у будинки багатіїв. Вживалися заходи для розвитку справи народної освіти і охорони здоров’я. Водночас миколаївські робітники надавали продовольчу допомогу голодуючим робітникам Петрограда, Москви та ін. міст Радянської Росії.
Всю цю роботу доводилося проводити у важких умовах господарської розрухи і протидії контрреволюційних сил, в числі яких були й меншовики, есери, анархісти, українські та єврейські буржуазні націоналісти. 17—23 січня 1918 року Червона гвардія при підтримці революційних солдат і матросів ліквідувала контрреволюційні виступи гайдамаків і забезпечила революційний порядок в місті. За наклепницькі і провокаційні виступи меншовицька газета «Путь социал-демократа» і есерівська — «Голос труда» були закриті.
Для керівництва всіма галузями господарства, культури і організації оборони міста від контрреволюції 4 (17) лютого 1918 року створено Раду народних комісарів у складі 12 чоловік, з них сім більшовиків, п’ять меншовиків-інтернаціоналістів та есерів, які визнали Радянську владу. Рада народних комісарів діяла у тісному контакті з Радою робітничих і військових депутатів.
Так, у кінці лютого Рада робітничих і військових депутатів міста зобов’язувала Раду комісарів вжити «всіх заходів щодо найенергійнішого і якнайшвидшого формування у Миколаєві загонів добровільної Червоної Армії». Після навали австро-німецьких окупантів на Україну 2 березня Рада народних комісарів оголосила в Миколаєві воєнний стан і закликала робітників до відсічі ворогові. Всю владу в місті було передано Верховній колегії. Спочатку Миколаївська Рада і більшовицька організація зайняли неправильну позицію щодо підписання Радянським урядом тяжкого миру з Німеччиною, а пізніше, розібравшись в обстановці, яка склалася, вони схвалили його.
В місті формувалися загони Червоної Армії. Один з них — перший Комуністичний, до складу якого входили робітники заводів «Наваль» і «Руссуд», бився з німцями в районі станції Бобринська. Тоді ж у місті створено кінну сотню, артилерійську батарею та добровольчий морський загін. Місцеві загони Червоної Армії вчинили рішучий опір австро-німецьким військам, які підійшли до Миколаєва 16 березня. Тільки обійшовши місто з північного сходу, вони захопили його наступного дня.