Миколаївська область у період буржуазно-демократичних революцій (1900 — 1917 рр.)
Важким тягарем на плечі робітників і селян лягла перша світова війна. На підприємствах Миколаївщини робочий день тривав 15—16 годин. Погіршало становище трудящого селянства. В 1916 році посівні площі в Херсонському повіті скоротилися майже на 13 проц. Безперервно зростала дорожнеча на товари першої потреби. За 1915 рік у Привільнянській, Снігурівській, Полтавській, Вавіловській та інших волостях ціни на них зросли в 1,5 раза.
З перших днів війни, незважаючи на поліцейський терор і арешти, більшовики очолили революційний рух трудящих. За роки війни в губернії сталося 86 страйків, в яких взяли участь 23 тис. робітників. Справжніми форпостами страйкового руху в 1915 — 1916 рр. були миколаївські суднобудівні заводи. Виступи на них, зокрема антивоєнний на початку 1916 року на заводі «Наваль», мали загальноросійське значення.
За прикладом миколаївських суднобудівників взимку того ж року відбулися страйки у Донбасі,
Харкові та інших місцях країни. Під впливом більшовицької пропаганди робітники відмовлялись обирати представників до «робітничих груп» при військово-промислових комітетах, зривали псевдо-патріотичні заходи буржуазії, спрямовані на збільшення виробництва воєнної продукції. Антивоєнна робота проводилась і в селах.
Про повалення самодержавства трудящі Миколаївщини дізналися 1 березня 1917 року. Відразу ж почалися революційні виступи, під час яких роззброювали поліцію, звільняли політв’язнів. Відбувалися масові мітинги і збори, на яких обиралися кандидати до Рад, схвалювалися накази депутатам. Обрана 6 березня в Миколаєві Рада робітничих депутатів послала своїх представників для встановлення зв’язку з Петроградською Радою. 25 березня 1917 року вийшов перший номер газети «Известия Николаевского Совета рабочих депутатов». Виникають Ради робітничих і солдатських депутатів в Голті, Ольвіополі і Богополі, обирається Рада робітничих і солдатських депутатів — у Вознесенську. Створюють свої Ради і трудящі Очакова та Нового Буга. Наприкінці квітня у Миколаєві відбувся перший Херсонський губернський з’їзд селянських депутатів, який обрав губернську Раду селянських депутатів. Створюється також губернське виконавче бюро Рад робітничих і солдатських депутатів. Але більшість у Радах дісталася меншовикам та есерам. За їх сприянням на початку березня в Миколаєві створено т. зв. громадський комітет. При його підтримці підприємці відмовлялися визнавати фабзавкоми, проводили масові увільнення з роботи по-революційному настроєних робітників. У частинах гарнізону запроваджувалися дисциплінарні суди, ліквідовувалися солдатські комітети. Оборонництво керівників дрібнобуржуазних партій серйозно утруднювало роботу більшовиків по революційному вихованню мас. Гострі сутички більшовиків з меншовиками та есерами мали місце у Вознесенській Раді, до складу якої входили навіть офіцери. Так було і в Голті, Ольвіополі, Богополі.
Більшовики Миколаївщини роз’яснювали робітникам і селянам контрреволюційний характер органів Тимчасового уряду, хибність і порочність угодовської політики меншовиків, есерів та українських буржуазних націоналістів, закликаючи маси до соціалістичної революції. 31 березня у Миколаєві утворено тимчасовий об’єднаний комітет РСДРП, до якого від більшовиків увійшли Й. С. Скляр, І. А. Чигрин, П. О. Бурий та інші. ЦК РСДРП відрядив до Миколаєва для зміцнення більшовицької організації І. І. Шварца, Я. І. Ровинського, а пізніше — О. І. Зимака. Хоч більшовики Миколаєва, як і ряду інших міст країни, припустилися помилки, ввійшовши до складу об’єднаної з меншовиками соціал-демократичної організації, але виступали вони згуртовано, проводили послідовну революційну лінію, зміцнювали зв’язки робітників з трудящим селянством.
Досить швидко приходив процес організації робітничого класу: виникли профспілки металістів, друкарів, взуттєвиків, будівельників, булочників, робітників млинів. У профспілках більшовики створювали свої фракції. 20 березня робітники заводу «Руссуд» та місцевого відділення Балтійського заводу явочним порядком запровадили 8-годинний робочий день.
За участю селянської комісії при Миколаївській Раді в селах створювалися волосні та сільські комітети. Повсюдно проводилися сільські сходи, на яких роз’яснювалися події, що відбувалися в країні. Ще наприкінці березня Рада робітничих депутатів Миколаєва скликала з’їзд селян 23 найближчих сіл для обговорення питання про організацію Рад селянських депутатів. Це був один з перших селянських з’їздів на Україні.
Озброєні Квітневими тезами і рішеннями VII (Квітневої) конференції РСДРП(б), більшовики Миколаївщини боролися за переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. У цій боротьбі вони спиралися на допомогу петроградських і харківських більшовиків. Міцними були також зв’язки миколаївських більшовиків з більшовиками Одеси. Посиленню впливу більшовиків на маси сприяло об’єднання Ради робітничих з Радою військових депутатів, здійснене 23 квітня. Зміцнюючи свої позиції у Раді, більшовики домоглися прийняття того ж місяця резолюції про бойкот газети реакційного напрямку «Южная Россия», створення продовольчих комітетів з правом реквізицій, передачі продовольчої справи на селі до рук селянських комітетів, встановлення суворого контролю над промисловістю і транспортом, а також конфіскації воєнних прибутків капіталістів.
Помітно посилювався вплив більшовиків у масах. 5 травня створено Центральне бюро профспілок Миколаєва, де найбільшою і найбойовішою була спілка металістів. Активізували свою діяльність у профспілках більшовики Голти, робітники заводу Шпехта і ремонтних майстерень у Вознесенську. Розгорталася агітаційна робота серед солдат і матросів місцевих гарнізонів, наслідком якої було виникнення там більшовицьких груп. Для керівництва ними 8 липня 1917 року в Миколаєві створюється військова організація РСДРП(б). Велике значення надавалося розповсюдженню більшовицької преси — газет «Правда», «Пролетарий» [органу Харківського комітету РСДРП(б)], агітаційно-пропагандистській роботі. У травні 1917 року Секретаріат ЦК РСДРП(б) дав вказівку видавництву «Прибой» посилити доставку літератури для Миколаєва.
Трудящі Миколаївщини організовано вийшли на святкування Першого травня. В колонах вознесенських демонстрантів пліч-о-пліч з українськими і російськими робітниками крокували солдати сербського добровольчого корпусу, до них вирішив приєднатися і створений солдатами у с. Болгарці Південнослов’янський революційний комітет. Згодом такий же комітет виник і в Миколаєві. Під керівництвом більшовиків, озброєних рішеннями VI з’їзду РСДРП(б), влітку і восени 1917 року в Миколаєві, Голті, Вознесенську прокотилася хвиля економічних і політичних страйків, мітингів і зборів, на яких робітники вимагали підвищити заробітну плату, запровадити контроль над виробництвом, вжити заходів проти контрреволюційного саботажу буржуазії. Ще в березні—квітні 1917 року робітники Миколаєва одними з перших на Україні почали боротьбу за впровадження робітничого контролю і реквізицію приватних підприємств. Пізніше з рішучими вимогами введення контролю над виробництвом виступила Херсонська губернська спілка металістів.
Для залучення на свій бік селянської бідноти більшовики використовували з’їзди Рад селянських депутатів. Так, ще на першому Херсонському губернському з’їзді вони роз’яснювали селянам програму партії, закликали їх до єднання з робітниками, До боротьби за владу Рад. Створювалися агітаційні групи і з революційних солдатів місцевого гарнізону, які в селах пропагували ленінську аграрну програму. Часто Відбувалися виїзди робітників на села. Наприкінці червня з ініціативи більшовиків 1200 робітників заводу «Наваль» виїхали, щоб допомогти селянам зібрати врожай. Ще навесні 1917 року значні селянські виступи проти поміщиків сталися в селах Анатолівці, Нечаяному, Тузлах. У червні революційний рух охопив усі повіти губернії. Найгострішого характеру він набув у селах навколо Вознесенська, в Покровській, Головлівській, Казанківській, Новоодеській, Маліївській та інших волостях. Селяни вимагали поліпшення умов оренди, захоплювали поміщицькі й церковні землі. Сільськогосподарські робітники явочним порядком встановлювали 8-годинний робочий день.
В середині серпня миколаївські більшовики прийняли рішення про розрив з меншовиками. 9 вересня відбулася загальноміська конференція більшовиків та інтернаціоналістів, де було обрано комітет РСДРП(б)1. Цього ж місяця у Миколаєві створюється Спілка трудящої молоді, активними працівниками якої були С. І. Новиков, М. К. Шишканюк, В. О. Салтанов, Р. Є. Гаврилов та О. Є. Гаврилов, Л. М. Гладков.
Під час корніловського заколоту трудящі маси рішуче стали на захист революції. Озброювалися робітничі дружини, в жовтні створюється Червона гвардія, в т. ч. червоногвардійський загін південних слов’ян у Вознесенську. Революційні загони організовуються в селах Братському, Анатолівці тощо. Про дальше зростання впливу більшовиків на маси свідчили підсумки перевиборів членів Миколаївської Ради (кінець вересня — початок жовтня), а також ухвалення Херсонським губернським з’їздом Рад селянських депутатів (кінець вересня) і Миколаївською Радою (15 жовтня) резолюції про необхідність скликання II Всеросійського з’їзду Рад, припинення війни, передачі всіх земель у відання земельних комітетів, запровадження 8-годин-ного робочого дня, встановлення контролю над виробництвом.
25 жовтня (7 листопада) миколаївці довідалися про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Цю звістку, а також ленінські декрети і звернення II Всеросійського з’їзду Рад вони зустріли гарячим схваленням. Резолюції про підтримку II з’їзду Рад прийняли губернське виконавче бюро робітничих і селянських депутатів, президія губвиконкому Ради селянських депутатів, скликана в Миколаєві, в роботі якої взяли участь делегати від Миколаївської, Очаківської, Вознесенської, Голтянської, Херсонської та інших Рад.
Але есери та меншовики перешкодили встановленню Радянської влади у ці дні. Створений ними у Миколаєві т. зв. революційний штаб (комітет) став по суті на шлях затягування переходу влади до Ради. Суперечило корінним інтересам трудящих Миколаївщини і рішення Ради про підтримку Центральної ради. Під час виборів до Установчих зборів у листопаді 1917 року вони віддали більшість голосів більшовикам.
На початку грудня з ініціативи більшовиків секція Червоної гвардії Миколаєва спільно з представниками гарнізону і флотського півекіпажу створила військово-революційний комітет, під керівництвом якого 7 грудня було зірвано спробу гайдамаків захопити владу в місті. Боротьба за владу Рад ще більше посилилася після І Всеукраїнського з’їзду Рад, у роботі якого взяли участь і 7 представників з Миколаєва. Робітники, представники військових частин, селяни сіл Себивого, Гур’ївки, Матвіївки, Нечаяного, Ковалівки, Пересадівки, Калинівки та інших палко вітали перший Український Радянський уряд — Народний Секретаріат, вимагаючи розформування гайдамацьких загонів і негайного встановлення влади Рад. Важливу роль у викритті українських буржуазних націоналістів, у роз’ясненні більшовицької програми і політики з національного питання відіграла газета «Пролетарское знамя», яка почала виходити в жовтні 1917 року.
Рішучу відсіч давали трудящі Миколаївщини націоналістичній політиці української буржуазії, її партій та організацій, спрямованій на відрив України від Росії. Зокрема, осуджуючи контрреволюційну спробу Центральної ради розпалити братовбивчу війну між Україною і Росією та протестуючи проти дій українських буржуазних націоналістів, спрямованих на роззброєння російських революційних частин на Україні, представники військових частин, Червоної гвардії і робітничих організацій Миколаєва вказували у своїй резолюції: «Ми не визнаємо української буржуазної ради, будемо боротись з нею всіма силами, бо є одна влада народу — це влада класових революційних організацій на місцях — Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів».
Незважаючи на те, що на початку грудня Генеральний секретаріат Центральної ради видав ряд розпоряджень, які забороняли вивозити з України хліб і продовольство для голодуючих трудящих Радянської Росії, робітники і селяни Миколаївщини не визнавали цих розпоряджень. Так, 3 січня робітники Миколаївського відділення Балтійського заводу, звертаючись до всіх трудящих міста, писали: «Треба не дати померти нашим товаришам, кращим товаришам, які добули нам дорогу свободу і стійко стоять на захисті наших пролетарських інтересів». Через два дні цю резолюцію підтримали 600 робітників заводу «Наваль», які вимагали від міського самоврядування якнайшвидше відправити хліб до Петрограда. А 8 січня робітники заводу «Руссуд», підтримавши цю вимогу, писали в своїй резолюції: «Якщо не задовольнять наші вимоги…, то ми, робітники, візьмемо цю місію на себе та трусонем наших панів — поміщиків навколо м. Миколаєва і пошлемо нашим товаришам хліб».
На початку січня 1918 року на виборах нового складу Миколаївської Ради перемогли більшовики, які разом з лівими есерами здобули 60 проц. місць. 14 січня, коли на пленумі новообраної Ради вирішувалось питання про владу, поіменним голосуванням переважною більшістю голосів схвалено рішення про перехід влади до рук Ради. Більшовики Миколаєва подавали допомогу у встановленні влади Рад у Херсоні, Вознесенську, Очакові. 7(20) лютого 1918 року Херсонський повітовий з’їзд Рад селянських депутатів палко вітав Радянські уряди РРФСР і України. Переважна більшість делегатів проголосувала за створення органів Радянської влади. Через кілька днів аналогічне рішення схвалив і Херсонський губернський з’їзд Рад селянських депутатів та земельних комітетів. У його роботі брав участь Г. К. Орджонікідзе, який закликав допомогти голодуючим північних губерній Росії.
Протягом січня і лютого 1918 року Радянська влада перемогла в усіх населених пунктах сучасної області. В селах обиралися Ради селянських депутатів. Так, 19 січня 1918 року на загальних зборах села Нечаяного єдиною владою визнано владу Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. 21 лютого на волосному делегатському з’їзді у Новому Бузі проголошено Радянську владу й обрано виконком. У деяких волостях (Ландауській, Петровській та ін.) створювалися революційні трибунали.
Місцеві органи Радянської влади, переборюючи опір контрреволюції, почали негайно здійснювати важливі політичні й економічні заходи, спрямовані на поліпшення становища трудящих. Все ширшого розмаху набирала боротьба за впровадження робітничого контролю над виробництвом і націоналізацію підприємств. Селяни виганяли поміщиків з економій, а їх землі передавали на облік волосним земельним комітетам або земельним комісіям.
В січні 1918 року в Миколаєві та інших містах запроваджується 8-годинний робочий день. Протягом січня—березня націоналізуються банки, млини, друкарні, готелі. На підставі ленінського Декрету про націоналізацію річкового та морського флотів (січень 1918 року) Миколаївський і Херсонський відділи спілки моряків наприкінці лютого ухвалили націоналізувати річковий флот на Дніпрі і Бузі з усіма капіталами, доками та інвентарем. Роботу залізничних станцій, фінансових установ, телеграфу взяв під свій контроль Голтянський військово-революційний комітет.
За ленінським Декретом про землю селяни Миколаївщини (в межах округу 1927 року, що становив приблизно половину території сучасної області) одержали понад 1 млн. десятин землі. Тим самим вони позбулися щорічної виплати орендної плати в розмірі 9,7 млн. крб. і 35 млн. крб. старих боргів. За постановою з’їзду Рад селянських депутатів Херсонського повіту у лютому—березні на території повіту провадився зрівняльний розподіл землі між селянами.
Здійснюючи перші соціалістичні перетворення, трудящі Миколаївщини одночасно допомагали російським робітникам і селянам продовольством. За рішенням губернського продовольчого з’їзду (березень 1918 р.) частину хлібних запасів вивезено в Петроградську, Московську, Ярославську та ін. губернії. Жителі Петрограда, наприклад, у березні 1918 року одержали від трудящих губернії 2 маршрутних поїзди з хлібом.