Миколаївська область у роки мирного будівництва (1930 — 1941 рр.)
Завдяки великому ентузіазму трудящих й допомозі, яку надавали ЦК ВКП(б), Рада Народних Комісарів CPСP, республіканські партійні і радянські органи, успішно здійснювалася реконструкція підприємств області. Тільки на придбання нової техніки на Чорноморському суднобудівному заводі центральні відомства асигнували близько 10 млн. крб. Вони ж допомогли у дальшій реконструкції порту, особливо його ремонтних майстерень, рибоконсервного комбінату в Очакові, підприємств Первомайська тощо.
Вже в перші роки реконструкції підприємства округу, підпорядковані Головному правлінню металообробної промисловості, стали основною базою суднобудування на Чорному морі, центрами котло- і дизелебудування, спорудження великовантажних залізничних вагонів і конструкцій для залізничних ростів. Вони давали близько половини продукції всіх підприємств Південного машинобудівного тресту. Значна увага приділялася реконструкції підприємств сільськогосподарського машинобудування, спорудженню нових і реконструкції діючих підприємств легкої і харчової промисловості в Миколаєві, Первомайську, Вознесенську, Очакові, Новому Бузі, максимальному використанню місцевої сировини. Будувалися електростанції в Очакові, Новій Одесі, Новому Бузі та інших місцях.
Робітники Миколаївщини підтримали почин харків’ян у боротьбі за створення вітчизняних машин і механізмів, на 60 проц. зменшили замовлення на імпортне устаткування для суднобудування. Одностайно схвалюючи звернення XVI Всесоюзної та II Всеукраїнської партконференцій про розгортання соціалістичного змагання, миколаївці підтримали робітників Донбасу і Дніпропетровська, які звернулись до всіх металістів республіки із закликом включитися у змагання. На ударну працю переходили цілі цехи та дільниці. У січні 1930 року Миколаївський округ за кількістю ударників (11 тис. чоловік) зайняв п’яте місце в республіці. В роки першої п’ятирічки були значно реконструйовані підприємства провідних галузей промисловості в Миколаєві, Первомайську, Вознесенську, Новому Бузі, Кривому Озері, Ландау, Снігурівці тощо.
У 1931 році в районах, які нині входять до складу області, було 80 підприємств з 13 022 робітниками. А вже 1934 року в межах сучасної області діяло 97 підприємств, валова продукція яких становила 217 084 тис. крб. за цінами 1926—1927 рр. і працювало тут понад 27 тис. робітників.
Докорінно змінилося промислове обличчя міст Первомайська і Вознесенська. На початку другої п’ятирічки у Первомайську діяли машинобудівний завод ім. 25-го Жовтня з тисячним колективом (майже вдвічі більше, ніж на всіх підприємствах міста у 1913 році), ГЕС, пивоварний, шкіряний, цегельний та олійний заводи, МТМ, кондитерська фабрика, гранітновидобувні промисли тощо. Збільшив випуск продукції консервний завод, на повну потужність працювали завод для ремонту сільськогосподарських машин «Червоний технік», промисловий і харчовий комбінати у Вознесенську.
Значних успіхів на підприємствах було досягнуто завдяки ударництву, соціалістичному змаганню, яким у 1934 році було охоплено 90 проц. миколаївських робітників. Велика увага приділялася підготовці і вихованню кадрів, їх масовому технічному навчанню, а також дальшому розвитку раціоналізаторства і винахідництва. Протягом 1933—1937 рр. на Чорноморському заводі з 20 тис. робітників різними формами технічного навчання було охоплено 15 тис. чоловік.
Влітку 1935 року ударники-відмінники Миколаєва звернулися до всіх робітників та інженерно-технічних працівників Миколаївщини із закликом підтримати почин робітників московського заводу ім. Менжинського — давати продукцію відмінної якості.
Заспівувачами стахановського руху в області були М. В. Фаустов, обрубувач гвинтів, член міськкому КП(б)У, згодом — обкому КП(б)У, С. І. Глушко, розточувальник з Чорноморського заводу; Р. В. Щавинський, корпусник-складальник заводу ім. 61 комунара та інші, які виконували по 4 і більше норми. Стахановську вахту несли цілі бригади, дільниці, цехи. 11 січня 1936 року — в День ударника було організовано стахановську добу на всіх підприємствах Миколаївщини. З того часу почали проводити стахановські доби, п’ятиденки, декади, місячники.
Послідовну і тверду лінію на переважання розвитку важкої промисловості, прискорення темпів будівництва, зростання продуктивності праці, якнайповніше Використання всіх резервів виробництва проводила обласна партійна організація, ряди якої рік у рік зростали.
Протягом другої п’ятирічки обсяг валової продукції промисловості на Миколаївщині зріс більше як у 2,5 раза, а порівняно з першим роком першої п’ятирічки — більше як у 10 разів. За роки двох п’ятирічок тут збудовано близько 50 підприємств, У вересні 1937 року з районів Одеської і Дніпропетровської областей створено Миколаївську область. За даними перепису 1939 року, населення області становило 919 тис. чоловік. З них 27 проц. жило в містах, 73 проц.— в сільській місцевості. До складу області спочатку входило 3 міста обласного підпорядкування і 38 районів, а після створення 1939 року Кіровоградської області — 2 міста обласного підпорядкування і 25 районів.
Народногосподарські завдання третьої п’ятирічки виконувалися під знаком втілення в життя накреслень XVIII з’їзду ВКП(б). Обком КП(б)У систематично обговорював різні питання роботи промислових підприємств області. Велику роботу серед трудящих провадили 15 тис. комуністів та понад 59,6 тис. комсомольців. Головна увага зосереджувалася на прискоренні розвитку суднобудування. У 1941 році партійні організації області підхопили ініціативу комуністів Донбасу й Дніпропетровщини, де великого поширення набули партійно-технічні конференції. Більше уваги стали приділяти економічному навчанню кадрів, зміцненню зв’язків науки з виробництвом, створенню нових стахановських шкіл. Чимало зробили для ліквідації штурмівщини, порушень трудової і фінансової дисципліни створені при обкомі і міськкомах партії відділи машинобудування.
Поліпшенню роботи промислових підприємств сприяло соціалістичне змагання з іншими заводами країни. Так, колектив Чорноморського заводу змагався з робітниками заводів ім. Орджонікідзе (м. Ленінград) і «Красное Сормово» (м. Горький). За підсумками першої половини 1940 року він вийшов переможцем, завоювавши перехідний Червоний прапор Наркомату і ЦК профспілки.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в області діяли 40 підприємств союзного і республіканського та 111 — місцевого значення, де працювало 50 тис. чоловік. У 1940 році валова продукція підприємств місцевої промисловості області зросла порівняно з 1938 роком більше як на 5 млн. крб. і досягла 15 млн. крб. У цьому ж році підприємства союзного підпорядкування виготовили 70, а промартілі — 200 найменувань товарів широкого вжитку, які вивозилися також до інших областей країни. Напередодні війни промисловість Миколаївщини виробляла понад 1 тис. видів продукції (морські судна, плавучі доки, грейдери, вагонетки, насоси, верхній одяг, трикотаж, взуття тощо).
Докорінні зміни відбувалися на селі внаслідок колективізації. Виконуючи рішення XV з’їзду ВКП(б) про суцільну колективізацію, місцеві партійні організації вжили дійових заходів щодо зміцнення партійного прошарку на селі, розширення позапартійного селянського активу.
Зокрема, масові організації трудящих КНС на 1928 рік об’єднували 22 365 чоловік. На 24 проц. порівняно з 1927 роком зріс у КНС прошарок комуністів. Одночасно збільшилася питома вага комуністів, селянської бідноти в правліннях сільгоспкооперації.
Кращими агітаторами за колективні господарства стали радгоспи. Постачаючи навколишнім селянським господарствам чистосортне насіння, вони подавали їм й агрономічну допомогу. Партійні організації часто влаштовували екскурсії селян у передові колективні господарства, створені в перші роки Радянської влади.
До літа 1929 року в окрузі було 7 комун, 98 артілей, 520 ТСОЗів і 17 машинно-тракторних товариств — всього 642 виробничих колективних господарства, які об’єднували 16 488 селянських дворів (19,3 проц. загальної їх кількості). У проведенні колективізації сільського господарства партійні і радянські органи Миколаївщини широко спиралися на комітети незаможних селян.
Поряд з кількісним зростанням колективних господарств йшов процес їх укрупнення. Якщо в 1927 році одна артіль об’єднувала в середньому 9 господарств і 126 га землі, то в 1929 році на неї припадало 55 господарств і 661 га землі. З 1929 року в Миколаївському і сусідніх округах поширювалося кущування колгоспів з метою більш раціонального використання техніки. Багато артілей, запозичивши досвід організації тракторних колон і MTG радгоспами та кооперацією, почали створювати подібні колони і станції на базі кущових об’єднань. Однією з перших кущових МТС у республіці стала Баштанська. В 1929 році тут побувала 21 екскурсія з РРФСР, Азербайджану та інших республік СРСР. Згодом виникли Пересадівська, Бармашівська і Снігурівська МТС. Серед перших кооперативних МТС була Тилігуло-Березанська, організована Василівським, Коблевським, Анатолівським товариствами і рядом колгоспів Тилігуло-Березанського району. Восени того ж року в окрузі було вже 10 МТС, які мали 700 тракторів.
Окружком партії направив на село 374 комуністи-двадцятип’ятитисячники, восени 1930 року з числа працівників ліквідованих окружних організацій на село виїхало ще 200 чоловік. На початку 1930 року в села Миколаївщини прибуло 95 робітників з Донбасу. Вони багато зробили для втілення в життя ленінського кооперативного плану. Водночас посилювалося партійне керівництво, зростала роль комуністів у сільськогосподарському виробництві. Цьому сприяла реорганізація мережі сільських партосередків за виробничим принципом. Виробничі партійні осередки при артілях, радгоспах і МТС відіграли важливу роль у проведенні лінії партії на селі. Дедалі більше трудящих селян переконувалися у перевагах колективного господарювання.
До травня 1929 року в Миколаївському окрузі було колективізовано 21,1 проц. селянських господарств і усуспільнено 26,2 проц. землі. Восени того ж року в Баштанському, Вознесенському, Єланецькому, Новобузькому, Новоодеському і Снігурівському районах колективами було охоплено понад 50 проц. селянських господарств. На 10 березня 1930 року в Миколаївському окрузі колективізовано 85 проц. селянських дворів з 87 проц. всієї орної землі. У 1931 році суцільна колективізація в межах сучасної області в основному завершилася.
На початку 1932 року тут було 1107 колгоспів, які об’єднували 124,4 тис. селянських господарств.
Проте в багатьох селах Березнегуватського району (Херсонського округу), в селах Ново-Петрівському (Одеського округу) і Привільному (Миколаївського округу) мали місце факти штучного форсування темпів колективізації, перекручення політики партії. За дорученням ЦК ВКП(б) велику допомогу Миколаївській окружній партійній організації у виправленні цих помилок подав Г. К. Орджонікідзе. Крім того, ЦК КП(б)У відрядив сюди спеціальні оргсільпартгрупи.
В ході здійснення суцільної колективізації сільського господарства партійні органи очолили рух бідняцько-середняцьких мас за ліквідацію куркульства як класу. Чималу допомогу селянам у колгоспному будівництві подавав робітничий клас. Робітники ділилися досвідом кращої організації праці, створювали ударні бригади та виїжджали в села для збирання врожаю. Так, до посівної кампанії 1930 року робітники Миколаєва відремонтували близько 1500 сільськогосподарських машин у т. ч. 56 тракторів і 80 тракторних плугів. У 1931 році 250 ударників підприємств м. Первомайська допомагали колгоспам у ремонті інвентаря та налагодженні організації праці. Робітничі бригади були й ініціаторами соціалістичного змагання на селі. Так, за пропозицією бригади Миколаївського райкому профспілки металістів у 1925 році укладено договір про соціалістичне змагання між ТСОЗами сіл Інгулки і Бармашового. На заводах організовувались курси сільських механізаторів. Тільки в 1933 році миколаївські комсомольці підготували для села 50 шоферів і 60 електромонтерів. У 1933 році Чорноморський завод шефствував над Варварівською МТС, зернорадгоспом ім. Петровського і 27 колгоспами, завод ім. 61 комунара — над Грейгівською МТС, зернорадгоспом ім. Косіора і 9 колгоспами, завод «Плуг і молот» — над Богоявленською МТС і 3 колгоспами.
Зміцнювалася матеріально-технічна база колгоспів. За 1932—1934 рр. кількість тракторів у сільському господарстві зросла в 1,5 раза, комбайнів— більше як у 5 разів.
Важливу роль у піднесенні рівня виховної роботи на селі та організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграли створені на початку 1933 року політичні відділи МТС. 1936 року на Миколаївщині (в межах сучасної області) було 1266 колгоспів, що об’єднували 96,1 проц. усіх господарств, 42 МТС і 15 МТМ. Якщо в 1937 році артілі продали державі 58 тис. тонн хліба, то в 1939 році — вже понад 135,7 тис. тонн. У 1940 році на території області діяло 54 МТС, які мали близько 4 тис. тракторів і 1938 зернових комбайнів. Використання техніки дало змогу краще обробляти землі, підвищувати їх родючість. У 1940 році середня врожайність зернових становила вже 16,6 цнт, буряків — 231 цнт. Область давала 67 проц. республіканського виробництва бавовни-сирцю. Протягом 1935—1939 рр. поголів’я худоби в артілях зросло майже в 2,3 раза. На початку 1940 року 1232 колгоспи (з 1317) мали по 3 тваринницькі ферми.
Сотні і тисячі трудівників сільського господарства області включалися в соціалістичне змагання. Колгоспники Миколаївщини змагалися з хліборобами Одеської, Кіровоградської, Дніпропетровської і Запорізької областей. Змагаючись з бригадою П. М. Ангеліної, тракторна бригада Гур’ївської МТС, яку очолював І. І. Чабаненко, досягла у 1936 році світового рекорду виробітку — 1521 га умовної оранки на трактор. Першими в області підхопили заклик П. М. Ангеліної «Дівчата на трактор!» юні патріотки М. А. Рижик (Баштанка), Г. Журба (Нова Одеса), О. Штучна (Ковалівка), О. Шпакова (Гур’ївка). У 1939 році в області без відриву від виробництва підготовлено 1502 трактористки, наступного року близько 2 тис. жінок сіли за кермо тракторів і комбайнів. Широко розгорталося змагання за право брати участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Учасниками ВСГВ у 1939 році були 373 артілі, 6 МТС, 23 радгоспи, 986 трактористів, 166 комбайнерів. 54 учасники Виставки нагороджено золотими медалями. А в 1940 році на ВСГВ тільки в галузі тваринництва демонстрували свої досягнення 200 колгоспів і 120 колгоспних ферм Миколаївщини.
Соціалістична перебудова народного господарства зумовила систематичне зростання матеріального добробуту і культурного рівня трудящих. Лише за роки другої п’ятирічки реальна заробітна плата робітників зросла у 2,5 раза, а грошові та натуральні прибутки колгоспників — у 3,5 раза. У 1938 році середня вартість трудодня становила 2 крб. 50 коп.— удвічі більше, ніж у 1936 році. В області налічувалось близько 30 колгоспів-мільйонерів. У 1935 році на Миколаївщині діяли 1795 підприємств роздрібної державної і кооперативної торгівлі, у 1940 році—2279. Кількість підприємств громадського харчування за 1937—1940 рр. зросла майже у 2 рази.
Вже 1935 року в 14 поліклініках і 48 лікарнях (на 1940 ліжок) працювало 430 лікарів та 349 працівників з середньою медичною освітою. А ще через 5 років в області було 668 лікарів та 2205 чоловік середнього медперсоналу, лікарняна мережа складалася з 68 лікарень на 3439 ліжок. Всього ж в області налічувалося 370 лікувально-профілактичних закладів.
Великими були здобутки і в галузі народної освіти. В 1930—1932 рр. запроваджено обов’язкову початкову освіту в сільській місцевості і семирічну — в міській. На кінець другої п’ятирічки кількість семирічних шкіл збільшилась порівняно з 1929/30 навчальним роком у 5, середніх — у 6 разів. У 753 школах, які відвідували 137 тис. дітей, працювало близько 8700 вчителів. Успішно ліквідовувалась неписьменність серед дорослого населення. У роки третьої п’ятирічки Миколаївщина була однією з восьми областей республіки з найвищим процентом слухачів вечірніх шкіл. У 1939 році 40 вчителів області за успіхи на освітній ниві нагороджено орденами і медалями. Напередодні війни діяли 2 вищих, 14 середніх спеціальних навчальних закладів, 12 шкіл ФЗН і 6 ремісничих училищ. У травні 1941 року відбувся перший випуск (3 тис. юнаків і дівчат) шкіл ФЗН системи трудових резервів. На початок 1941 року в народному господарстві області було зайнято 13 тис. чоловік з вищою і середньою спеціальною освітою.
Миколаївський інститут народної освіти 1934 року було перетворено на педагогічний, значно зріс і розширився кораблебудівний інститут. Обидва вузи видавали свої наукові праці. Зокрема, у 1927—1930 рр. вийшли 2 томи «Записок Миколаївського інституту народної освіти», а протягом 1934—1940 рр.— 5 томів «Трудов Николаевского кораблестроительного института». У серпні 1940 року громадськість області відзначала 20-річчя цього вузу.
У 30-х рр. на Миколаївщині діяли відділення Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП) і спілки комсомольських письменників — «Молодняк», які разом з окружною, а згодом — міською миколаївською газетою «Шлях індустріалізації» видавали у 1931—1932 рр. художньо-політичний щомісячник «Стапель». У Первомайську 1928 року виходив ілюстрований додаток до окружної газети «Селянська правда». Того ж року видавався щомісячний додаток до газети «Красный Николаев» — «Культура, наука, быт», а роком пізніше — щотижневе видання «Зритель».
В області було 3 театри, філармонія, де головним диригентом працював відомий український композитор, нині заслужений діяч мистецтв Української РСР К. Я. Домінчен. Плідно працював Миколаївський український робітничо-селянський пересувний театр, в якому 1929—1931 рр. виступала талановита актриса, нині народна артистка СРСР П. В. Куманченко.
1934 року утворено Миколаївський державний російський драматичний театр ім. В. П. Чкалова із студією, де актором і режисером працював згодом народний артист Української РСР В. Ф. Високов. 1928 року відкрився Російський робітничий театр і Театр юного глядача. Останній показав за передвоєнні роки такі вистави, як «Кочубей» А. О. Первенцева та М. П. Охлопкова, «Дитинство» О. М. Горького (інсценізація В. А. Чаговця), «Десант» В. О. Суходольського, «Гімназисти» К. А. Треньова тощо. 1930 року виставою «Кадри» І. К. Микитенка відкрився театр «Лівобережна українська державна драма» (ЛУДД). У 1928—1933 рр. працював Державний пересувний робітничий оперний театр (ДРОТ), де режисером був видатний театральний діяч народний артист Української РСР М. П. Стефанович.
Тривалий час у Вознесенську та Миколаєві працював Четвертий одеський драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка. Серед його вистав слід відзначити «Заколот» за Д. Фурмановим, а серед виконавців провідних ролей — нині народного артиста Української РСР Г. М. Лазарева. У червні 1939 року драматичні аматорські колективи області демонстрували свої творчі досягнення на Першій обласній олімпіаді робітничо-колгоспних театрів.
На Миколаївщину часто приїздили видатні театральні колективи. Так, у 1927 році більше двох місяців тут гастролював Державний український драматичний театр ім. М. К. Заньковецької, здійснивши такі вистави, як «Суєта» І. К. Карпенка-Карого, «Гайдамаки» за Т. Г. Шевченком, «Запорожець за Дунаєм» С. С. Гулака-Артемовського, «Рожеве павутиння» Я. А. Мамонтова та інші. 1932 року цей театр під керівництвом народного артиста СРСР Б. В. Романицького виставляв п’єсу І. К. Микитенка «Дівчата нашої країни». Майже півроку у 1929—1930 рр. гостював тут російський драматичний театр «Шахтарка Донбасу», у складі якого виступав нині народний артист Української PСP О. М. Волін. Тоді миколаївці з великим інтересом дивилися й обговорювали такі вистави, як «Вогненний міст» Б. С. Ромашова, «Диктатура» І. К. Микитенка, «Постріл» О. І. Безименського тощо. Влітку 1939 року в області гастролював театр Чорноморського військово-морського флоту, який показав ряд військово-патріотичних п’єс, а саме: «Крейсер «Очаков» місцевих авторів Д. В. Суптелі та Н. Риндіної, «Вірний курс» М. Зелікова. Напередодні і в перші дні Великої Вітчизняної війни миколаївці знайомилися з високим мистецтво творчого колективу Харківського державного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. На театральній сцені йшли тоді «Ліс» О. М. Островського, «Талан» М. П. Старицького, «В степах України» О. Є. Корнійчука та п’єси інших радянських драматургів.
Багатим було музичне життя. 1927 року в окрузі проводилося свято музики, до 10-х роковин Великого Жовтня утворено окружну хорову капелу. Визначними були досягнення самодіяльних музичних колективів. 1925 року створено Миколаївський оркестр народних інструментів — нині самодіяльний заслужений оркестр УРСР, яким кілька десятиріч керував талановитий диригент і композитор Г. Ф. Манілов (1875—1954) — перший заслужений діяч мистецтв Української PGP серед керівників художньої самодіяльності. Оркестру було присвоєно звання ударника першої Всеукраїнської музичної олімпіади, яка відбулася у травні 1931 року. У квітні 1932 року міський робітничий струнний оркестр виступав на запрошення ВЦРПС перед делегатами IX з’їзду профспілок у Москві, а у серпні взяв участь у першій Всесоюзній олімпіаді художньої самодіяльності, де здобув перше місце з врученням прапора ВЦРПС і путівки на концертну подорож по CPGP. На олімпіаді оркестр виконував четверту симфонію П. І. Чайковського і п’яту симфонію Бетховена. В його репертуарі були також такі видатні музичні твори, як увертюра до опери «Руслан і Людмила» М. І. Глінки та «Кавказькі ескізи» М. М. Іполитова-Іванова. Визначним творчим колективом була хорова капела (керівник І. О. Клименко) суднобудівного заводу, яка здобула високу оцінку жюрі на республіканській олімпіаді художньої самодіяльності восени 1936 року.
Кадри митців масових професій готувало Миколаївське художнє училище, в якому навчався у ті роки нині народний художник СРСР лауреат Державної премії СРСР М. М. Божій. Художник кілька років працював у місті, де оформив інтер’єри Миколаївського будинку спеціалістів. 1927 року у Миколаєві споруджено монументальний пам’ятник В. І. Леніну. 1935 року — 14-метровий пам’ятник комунарівцям за проектом скульпторів М. Г. Лисенка і Л. Д. Муравіна.
Досягнення народної творчості демонструвалися на обласній олімпіаді художньої самодіяльності 1936 року. Інститут українського фольклору провів тоді в області кілька експедицій, під час яких було виявлено ряд оригінальних радянських пісень. Це, зокрема, пісні «Ой, червоне село» — про досягнення колгоспного села, складена миколаївським робітником Д. В. Ковальським; «Ой, заграло Чорне море»,— про героїзм радянських людей у роки громадянської війни, складена робітником-каменотесом Д. В. Дзюбою із с. Мигії Первомайського району, та інші. В Миколаївському районі досліджувалися також зразки настінного розпису.
Докорінні перетворення в економіці, розквіт соціалістичної культури позитивно впливали на зміни у побуті, сприяли виникненню нових традицій, звичаїв. Широко й урочисто відзначалися свята революційного календаря — Жовтневої революції, Першого травня, Дня Конституції, Червоної Армії. У Первомайському районі відзначалося трудове свято врожаю. 1929 року, наприклад, під час його святкування було утворено багато колгоспів. Селяни с. Грушівки цього району писали тоді: «Ми бачимо, що поліпшувати життя можна тільки через колективізацію. Нас не залякають куркулі та їхні прихвосні. Ми вже позбулися темряви і тепер будуватимемо нове життя під проводом Комуністичної партії і Радянської влади. Найкращим доказом цього є сотні колективів, що, незважаючи на опір куркулів, утворилися у день свята врожаю та колективізації».
Завданням соціалістичного будівництва підпорядковувалися і заходи культурно-освітніх закладів. Миколаївський окружний відділ політосвіти, наприклад, відрядив на села пересувний сільськогосподарський музей у вигляді т. зв. культавтомобіля з кінопересувкою, книгами і газетами під гаслом «Бідняки та середняки! Щоб краще провести жнива — об’єднуйтесь у артілі!» Велику роботу на місцях проводили сельбуди, а пізніше — будинки колгоспника та будинки культури.
1939 року в області налічувалося 917 клубів та будинків культури, близько 900 масових бібліотек. Успішно здійснювалася радіофікація. 1924 року в окрузі було 2 радіоустановки, а напередодні війни майже завершено суцільну радіофікацію всіх населених пунктів області. На 1929 рік в окрузі працювало 12 кіноустановок, а 1941 року в області діяло 214 стаціонарних кіноустановок, з них 172 звукові — майже у 4 рази більше, ніж у 1927 році з кінопересувками. Проводилася велика лекційна робота. У квітні 1934 року у Миколаєві відбулося перше заняття університету культури. У вихованні мас почесне місце посідали обласні газети: «Більшовицький шлях» (почала виходити 1937 року) і «Южная правда» (з 1938 року).
Трудящі області брали активну участь у роботі оборонно-спортивних товариств. 1941 року у військово-фізкультурних гуртках налічувалося 10 350 членів. Комсомольці — тсоавіахімівці колгоспу «Передовик села» Казанківського району звернулися до молоді області із закликом: «Виростити баских коней для нашої Червоної Армії!». У, листі до них С. М. Будьонний гаряче підтримав цю ініціативу, побажав успіху, дав цінні поради.
Зростали лави обласної партійної організації. В 1941 році вона налічувала 18 665 комуністів, об’єднаних у 1250 первинних організаціях, 26 райкомах і 2 міськкомах партії.
Ради депутатів трудящих перебудовували свою роботу відповідно до вимог періоду соціалістичного будівництва. Через масові організації та секції, депутатські групи і комісії широкі кола трудящих залучалися до активної громадсько-політичної і господарської роботи. Серед перших депутатів Верховної Ради СРСР були робітник Чорноморського заводу М. В. Фаустов і флотоводець М. В. Вікторов, ланкова колгоспу «3-й вирішальний» Снігурівського району М. В. Бунчук і партійний працівник М. Ф. Волков, агроном Г. О. Гришко та інженер І. К. Карасьов. Під час виборів до місцевих Рад (грудень 1939 р.) за кандидатів блоку комуністів і безпартійних віддали голоси 99,07 проц. виборців. В числі 70 депутатів обласної Ради (серед них 20 жінок) було 47 комуністів.
Виховані Комуністичною партією в дусі пролетарського інтернаціоналізму, жителі області створювали на всіх підприємствах, у радгоспах, колгоспах, установах та навчальних закладах осередки МОДРу, які шефствували над політв’язнями п’яти капіталістичних країн: Німеччини (Берлін, Гамбург), Італії (Трієст, Мілан, Флоренція), Китаю (Шанхай), Польщі (Ковель, Равич), Болгарії (Варна). Велика дружба зв’язувала миколаївських суднобудівників з робітниками Японії, Англії, Франції, США, Іспанії.
За роки мирного соціалістичного будівництва трудящі Миколаївщини, керовані Комуністичною партією, досягли визначних успіхів у розвитку економіки і культури. Напередодні Великої Вітчизняної війни Миколаївська область стала розвинутим індустріально-колгоспним краєм Радянської України.