Миколаївська область у роки Великої Вітчизняної війни
Віроломний напад німецько-фашистських загарбників на нашу Батьківщину перервав мирну працю жителів міст і сіл країни. Священна ненависть трудящих до німецько-фашистських загарбників, палка любов до Батьківщини, прагнення віддати всі свої сили на розгром ворога виявилися в масовому добровільному вступі до лав Червоної Армії. 3600 заяв з проханням послати на фронт надійшло до військкоматів області в перші дні війни. Більше тисячі учасників громадянської війни сформували кавалерійський полк. Добровільні народні формування створювалися в усіх містах і селах області. На 27 липня 1941 року на Миколаївщині налічувалося понад 70 тис. ополченців, у т. ч. 7126 комуністів, 11 150 комсомольців, 18 884 жінки. Було організовано 33 винищувальних батальйони і 1108 допоміжних груп загальною кількістю понад 20 тис. чоловік. Лише протягом кількох днів липня від трудящих області у фонд оборони надійшло 53 тис. крб. Бюро обкому партії у червні 1941 року відрядило на політичну роботу в частини Червоної Армії 62 комуністи з числа керівних працівників партійних і радянських органів. Перший секретар обкому КП(б)У С. І. Бутирін був направлений членом Військової ради армії, у вересні 1941 року він загинув смертю хоробрих.
Швидко здійснювалася перебудова промисловості на воєнний лад. З величезною енергією працювати в ці дні трудящі області. Широко розгорнувся рух багатоверстатників, за економію металу, електроенергії, скорочення строків виробництва воєнної продукції. Повсюдно створювалися фронтові бригади. Суднобудівники збільшили тривалість робочого дня на 2 години. їх приклад наслідували колективи інших підприємств. З ініціативи службовців заводу «Дормашина» робочі місця тих, що пішли на фронт, займали жінки, підлітки, люди похилого віку. На початок липня 1941 року підприємства і транспорт прийшли працювати 1552 жінки.
Колгоспники, робітники радгоспів і МТС, незважаючи на нестачу механізаторів, автотранспорту, докладали всіх зусиль, щоб успішно зібрати врожай. До 25 липня більшість колгоспів достроково виконала план хлібоздачі. Багато господарств Баштанського району на 7 липня перевиконали річні плани продажу державі м’яса й інших продуктів, а колгоспи Тилігуло-Березанського району до 15 липня виконали план м’ясопоставок за весь 1941 і першу половину 1942 року. В Софіївській МТС Новобузького району 58 дівчат сіли за кермо тракторів і комбайнів. Підтримавши цю патріотичну ініціативу, обком КП(б)У та виконком обласної Ради прийняли рішення підготувати тисячу жінок — трактористів і комбайнерів.
З наближенням лінії фронту партійні і радянські органи області організували евакуацію основних промислових підприємств разом з кваліфікованими робітниками в глиб країни. Чимало спеціалістів Миколаївщини працювало на заводах Севастополя, Туапсе, Поті, Астрахані, Уралу, Поволжя і Сибіру. Самовіддано трудилися у східних районах країни робітники заводу «Дормашина», швейної фабрики ім. Кірова, суднобудівники.
Виконуючи вказівки ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У, обком партії заздалегідь створив широку сітку підпільних партійних організацій, партизанських загонів та диверсійних груп. Створенням партійного підпілля особисто займався другий секретар обкому партії І. К. Сиромолотний, який восени 1942 року увійшов до складу нелегального ЦК КП(б)У, оперативного органу ЦК по керівництву партизанським рухом і підпільними організаціями на Україні.
В області було організовано 2 підпільні міськкоми, 3 міських райкоми та 26 райкомів партії у складі 124 секретарів і членів комітетів та 186 партійних осередків. Для роботи в підпіллі партійна організація області залишила 1057 комуністів та багато безпартійних. Було створено також 13 партизанських загонів, до яких ввійшло більше 300 комуністів.
Після того, як німецькі війська на початку серпня підійшли до Дніпра, гітлерівське командування перекинуло значну частину сил на південь — у фланг Південного фронту. Одночасно ворог завдав кілька ударів поетику 9-ї і Окремої Приморської армій, примусивши першу відійти на схід до переправи через Південний Буг у районі Миколаєва. 13 серпня основні сили 9-ї Армії опинилися в оточенні; після тривалих запеклих боїв з 13 по 16 серпня, прорвавши вороже кільце, вони відійшли за річку Інгулець. 16 серпня гітлерівці вдерлися до Миколаєва, в цьому ж місяці було окуповано всю область.
Силою зброї гітлерівські загарбники насаджували свій кривавий режим. Від їх рук загинуло 74662 мирних громадян і 30699 військовополонених, 25 884 — вигнано на каторгу до Німеччини. На території всієї Миколаївщини окупанти запровадили тяжку трудову повинність.
В перші дні окупації фашистам вдалося виявити і по-звірячому знищити більшість партійних і радянських працівників, залишених для підпільної роботи, що порушило мережу явок, завдало серйозного удару підпіллю. Однак в умовах жорстоких репресій народжувалися нові групи й організації, утверджуючи нескореність народу. Основною базою для створення підпілля і проведення диверсійної роботи були промислові підприємства Миколаєва. Робітники чинили масовий опір окупантам, брали активну участь у діяльності підпільних організацій. Створювалися підпільні групи і у сільській місцевості, які згодом переросли у великі організації. Вже наприкінці 1941 року в області було відновлено і створено заново 40 підпільних організацій та груп.
З метою мобілізації радянських людей на боротьбу в тилу ворога підпільні організації широко використовували масово-політичну роботу, друкували і розповсюджували антифашистські листівки, відозви і звернення до населення. Всього у 6 підпільних друкарнях було випущено понад 30 тис. листівок, які закликали до непримиренної боротьби проти окупантів.
Функції керівного ядра підпільних організацій і груп області виконував фактично «Миколаївський центр», створений з ініціативи В. О. Лягіна. Після розгрому ядра центру в Миколаєві в лютому 1943 року створюється нове керівне ядро в Херсоні на чолі з П. А. Комковим, яке координувало дії партійного підпілля на території сучасної Миколаївщини і Херсонщини. Після загибелі П. А. Комкова восени 1943 року керівне ядро підпілля знову перемістилося до Миколаєва.
Надійними помічниками старших товаришів були комсомольці і молодь. Бойові комсомольські групи створювалися майже в кожній підпільній організації. Прикладом вірного служіння Вітчизні залишилася в пам’яті народу діяльність комсомольської організації «Партизанська іскра» в с. Кримці Первомайського району. Виключну мужність виявили юні розвідники О. Кобер і В. Хоменко, які діяли в складі групи В. І. Андреева (Палагнюка),
Радянські люди саботували всі економічні, політичні і воєнні заходи окупантів. Провалився задуманий фашистами план введення в дію промислових підприємств. Селяни зривали сільськогосподарські роботи, псували техніку, не виконували натуральної повинності, приховували хліб. Завдяки активним діям підпілля, підтриманого населенням, було визволено з полону понад 5 тис. військовослужбовців Червоної Армії, врятовано від насильного вивезення на каторжні роботи до Німеччини близько 15 тис. чоловік.
З наближенням Червоної Армії багато підпільників стали на шлях відкритої збройної боротьби. В роки тимчасової окупації на території області діяло 89 підпільних організацій і груп, в яких брало участь, за неповними даними понад 3200 чоловік, серед них більше 300 комуністів, та 11 партизанських загонів. За мужність і героїзм 1091 учасника підпілля і партизанського руху на Миколаївщині нагороджено орденами і медалями, а В. О. Лягіну, керівникові «Партизанської іскри» в с. Кримці В. С. Моргуненку, учасникам комсомольського підпілля П. К. Гречаному і Д. Г. Дяченко посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Орденами і медалями нагороджено також десятки тисяч жителів Миколаївщини, що відзначилися на фронтах війни. 58 уродженців області удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу, 16 солдатів, зокрема І. С. Яновського, В. Г. Таранка, П. К. Решетилова та інших відзначено орденом Слави трьох ступенів. У Миколаєві, на бульварі ім. С. О. Макарова, встановлено стелу Героям Радянського Союзу — урожденцям області, які виявили героїзм і відвагу в боротьбі за свободу і незалежність Батьківщини. Понад 70 тис. жителів області загинули на фронтах.
6-го березня 1944 року війська 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського, форсувавши Інгулець і захопивши на західному березі кілька плацдармів, приступили до здійснення Березнегуватсько-Снігурівської операції. За 2 дні наступальних боїв вони оволоділи Новим Бугом, Казанкою та іншими населеними пунктами і, перерізавши залізницю Долинська—Миколаїв, зламали фронт 6-ї німецької армії, яку було сформовано замість розбитих на Волзі військ Паулюса. З району Нового Буга війська фронту спрямували удар по тилах ворожих військ, що діяли на схід від Миколаєва. Одночасно зі сходу наступали 6-а і 5-а ударна та 28-а армії фронту, прикриті 17-ю повітряною армією. 9 березня радянські війська визволили Баштанку; 12—13 березня — Привільне і Володимирівну. В березні в районі Березнегуватого і Снігурівки оточено і знищено угруповання гітлерівців до восьми дивізій. 19—20 березня визволено Єланець, Братське, Арбузинку. Тим часом війська правого крила 3-го Українського фронту оволоділи Новою Одесою і Вознесенськом. 20—24 березня війська цього фронту по всій лінії від Вознесенська до Миколаєва форсували Південний Буг. Частини 2-го Українського фронту на той час повністю очистили від окупантів Первомайськ, Криве Озеро і Врадіївку. 26 березня в Миколаївському торговому порту висадився загін десантників, яким командував старший лейтенант К. Ф. Ольшанський. А 28 березня війська 5-ї ударної і 28-ї армій оволоділи обласним центром, після чого війська лівого крила 3-го Українського фронту, форсуючи Південний Буг, зав’язали бої на підступах до Очакова. 31 березня з моря до Очакова підійшли десантники. Гітлерівці поспіхом тікали з міста. Область була повністю очищена від фашистських військ.
Миколаївська земля рясно полита кров’ю воїнів нашої багатонаціональної Вітчизни. В лавах військових з’єднань воювали цілі полки і дивізії, сформовані із братніх народів. Так, 4-й гвардійський кавалерійський корпус був укомплектований кубанськими козаками і представниками народностей Північного Кавказу. Серед воєначальників, які брали участь у визволенні області, були генерали В. Д. Цветаев, В. І. Чуйков — росіяни, Р. Я. Малиновський і Т. І. Танасчишин — українці, М. Г. Мікеладзе — грузин, І. О. Плієв — осетин та інші. За героїзм, проявлений у цих боях, понад 100 воїнів удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 19 з’єднанням і частинам Радянської Армії присвоєно найменування «Миколаївських», «Первомайських» і «Новобузьких».
Одразу ж після визволення відновлювали свою діяльність обласні партійні та радянські органи, місцеві партійні організації. 30 березня 1944 року декілька районів Миколаївської області відійшли до новоствореної Херсонської області. У травні 1944 року на обліку в обласній парторганізації перебувало 1194, а на 1 січня 1945 року — вже 3311 комуністів. Поступово їх ряди зростали за рахунок демобілізованих з армії та тих, що поверталися з евакуації. На початку 1944 року затверджено склад бюро Миколаївського обкому партії і секретарів. Партійні, радянські та господарські органи комплектувалися, головним чином, працівниками, які прибували за путівками ЦК КП(б)У. Почали діяти й комсомольські осередки. До травня 1945 року комсомольська організація області об’єднувала понад 14,5 тис. юнаків і дівчат, що брали найактивнішу участь у відбудовчих роботах.