Миколаївська область в боротьбі з німецькою окупацією. Боротьба з військами барона Денікіна
Та будівництво нового життя було перерване навалою австро-німецьких інтервентів. В середині березня 1918 року після запеклих боїв на дільниці Бірзула — Голта, яку прикривала Перша революційна армія під командуванням О. І. Єгорова, ворожі війська захопили Ольвіополь, Богопіль і Голту, а згодом і всю територію нинішньої області. Відновлюючи буржуазно-поміщицький режим, окупанти та їх буржуазно-націоналістичні прислужники жорстоко розправлялися з трудящими. Німці грабували і катували людей, вивозили до Німеччини устаткування, продукцію, сировину багатьох промислових підприємств, худобу, хліб. Були закриті суднобудівні заводи «Наваль» і «Руссуд» у Миколаєві, робітники цих підприємств лишилися без будь-яких засобів до існування. На діючих підприємствах запроваджували 12-годинний робочий день.
Народно-визвольна боротьба проти австро-німецьких загарбників почалася уже з перших днів їх перебування на Миколаївщині. Кожний номер «Николаевского вестника» (єдиної газети в місті) ряснів наказами про розстріл за опір «новим властям». Славною сторінкою в історію героїчної боротьби українського народу проти окупантів увійшло Миколаївське збройне повстання 22—26 березня. Разом із збройним виступом херсонських робітників воно затримало більше ніж на два тижні наступ німців на Крим і Севастополь. Це дало можливість вивезти на схід з Криворіжжя та Криму багато продовольства і металу.
У червні 1918 року при сприянні представників ЦК РКП(б) і Оргбюро по скликанню І з’їзду КП(б)У почала діяти у підпіллі Миколаївська більшовицька організація. Військово-революційний комітет разом з міськкомом партії працював під безпосереднім керівництвом Одеського обласного партійного і військово-революційного комітетів, створених на основі рішень І з’їзду КП(б)У. Було відновлено партійний комітет у Вознесенську. Підпільні революційні групи виникли також на підприємствах Голти. Під впливом більшовиків залізничники Миколаєва і Вознесенська активно підтримали в липні—серпні всеукраїнський страйк залізничників.
Велику підпільну роботу проводили більшовики і у військах окупантів. Разом з ними діяли німецька комуністична група федерації іноземних комуністичних груп РКП(б) та її представники на місцях. Лише в серпні 1918 року група надіслала на
Миколаївщину 400 примірників своєї газети «Вельткомуна» («Світова комуна») і 320 примірників різних брошур.
Після II з’їзду КП(б)У (жовтень 1918 р.) на Миколаївщині за допомогою військово-революційного комітету створюються нові та активізуються дії створених раніше партизанських загонів. Широкого розмаху набув партизанський рух у межах сучасних Первомайського, Доманівського, Вознесенського, Очаківського районів, у зоні Тилігульського і Березанського лиманів, де діяли загони Т. М. Гуляницького, Н. І. Урсулова, І. К. Дячишина, М. І. Панченка, А. Є. Худенка, І. К. Філіппова, Л. Г. Позднякова.
Визначною подією цього часу було збройне повстання 15—16 листопада у Вознесенську. Під керівництвом підпільного ревкому повсталі розгромили міську управу, німецький гарнізон і гетьманську варту. Влада на кілька днів перейшла до рук ревкому.
У грудні 1918 року, після краху австро-німецької окупації і падіння гетьманщини, південь сучасної області окупували війська Антанти, територію від Вознесенська на північ захопили війська буржуазно-націоналістичної Директорії. Більшовики, очоливши боротьбу проти нових ворогів, викривали зрадництво есерів, меншовиків, бундівців та українських буржуазних націоналістів, разом із спартаківцями вели революційну агітацію серед солдатів німецьких гарнізонів, які за погодженням з командуванням антантівських військ залишилися в Миколаєві для виконання поліцейських функцій. Боротьбою проти антантівських військ і буржуазних націоналістів на півдні, як і раніше, керував Одеський обласний комітет КП(б)У, діяльність якого поширювалася і на Миколаївщину.
На початку березня частини 1-ї Задніпровської дивізії під командуванням П. Ю. Дибенка зайняли залізничні станції Березнегувате, Снігурівка, Засілля, Явкине, Водопій, села Богоявленськ, Тернівку, Широку Балку і розгорнули бої на підступах до Миколаєва. Війська інтервентів змушені були поспіхом залишити місто. У 20-х числах березня частини радянських військ групи А. Є. Скачка та місцеві партизанські загони вигнали інтервентів і петлюрівців з північних районів області.
Повсюдно створювалися волосні і сільські ревкоми, обиралися Ради, керівну роль в яких відігравали більшовики. Вони переважали у Миколаївській Раді, а в її виконкомі становили абсолютну більшість (12 із 17 членів). Неподільне керівництво Радами здійснювали також комуністи Первомайська і Вознесенська. 24 березня почала виходити газета «Известия Николаевского Совета рабочих депутатов», а 23 червня — орган Миколаївського комітету КП(б)У «Знамя коммунара».
Помітно зростали ряди членів партії, збільшувалася кількість партійних осередків. Партійні організації об’єднували понад 400 комуністів. Передова, свідома молодь об’єднувалася в комсомольські організації. Сім представників миколаївської комсомоли — серед них Р. Є. Гаврилов, С. І. Новиков, Л. М. Мураховська брали участь у підготовці і роботі І з’їзду комсомолу України.
Головним завданням партійних, громадських і радянських організацій було встановлення найсуворішого революційного порядку, організація відбудови народного господарства. У травні 1919 року націоналізовано і передано місцевим органам управління суднобудівні заводи. На заводі «Наваль» під час виконання термінових військових замовлень відбулися перші на Миколаївщині суботники.
Виходячи з вказівок В. І. Леніна, рішень VIII з’їзду РКП(б) і III з’їзду КП(б)У, комуністи дбали і про згуртування пролетарів та напівпролетарів села у комітети бідноти. Для організації партосередків, комбідів та очищення місцевих Рад від куркулів Миколаївська міська парторганізація в липні 1919 року відрядила на постійну роботу в села агітаторів-інструкторів — по 2 чоловіка у кожну волость. Питання роботи на селі, зміцнення союзу робітничого класу і селянства постійно висвітлювалися в газеті «Знамя коммунара». Значну роль у зміцненні дружби робітничої і селянської молоді відігравала комсомольська газета «Молодий комунар», перший номер якої вийшов у квітні 1919 року.
Важливим завданням партійних та радянських органів була боротьба за хліб, виконання продрозверстки, організація масового походу робітників на села. Робітничі продовольчі загони проводили серед селян широку масово-політичну та організаторську роботу. Багато бійців продзагонів героїчно загинули у боротьбі з куркульством. Особливо небезпечним для Радянської влади був заколот Григор’єва, банди якого у травні 1919 року при підтримці анархістів і есерів з місцевого флотського півекіпажу на кілька днів захопили Миколаїв. У багатьох місцях спалахнули куркульські повстання. Силами військових частин ці виступи було ліквідовано. У зв’язку з загрозою наступу денікінських військ у червні 1919 року на Миколаївщині розпочалася масова мобілізація до лав Червоної Армії. 28 червня створено повітовий комітет оборони, який провів значну роботу по організації оборони Миколаєва, Очакова та інших населених пунктів. На фронт пішло багато робітників і трудящих селян Миколаївщини. Тільки на захист Донбасу відбули 1-й Вознесенський кавалерійський полк (970 чоловік) і понад 2 тис. бійців з Миколаєва.
Натиск денікінців на півдні сучасної області стримували бійці 58-ї стрілецької дивізії, якою командував І. Ф. Федько. 14 серпня ворожі кораблі почали обстріл Очакова. До кінця місяця білогвардійці захопили майже всі населені пункти сучасної області. Були відновлені царські установи, підприємства перейшли до рук колишніх власників. Відновлювалося поміщицьке землеволодіння. Селян нещадно грабували: вони мусили віддавати третину хліба з кожної поміщицької десятини і, крім того, сплачувати податок по 1 пуду.
В умовах жорстокого білогвардійського терору більшовики Миколаївщини під керівництвом Зафронтбюро ЦК КП(б)У зміцнювали партійне підпілля, створювали ревкоми. їм активно допомагали профспілкові і комсомольські організації. У середині вересня могутній повстанський рух охопив усю губернію. У Миколаївському повіті близько 2 тис. повстанців при великій кількості співчуваючих проголосили Баштанську республіку. В Херсонському повіті висунські повстанці, теж проголосивши республіку, ліквідували в районі своїх дій владу білих та встановили Радянську владу, навіть пустили в обіг радянські гроші. Майже два місяці партизани Висунської та Баштанської республік самовіддано боролися з ворогом. Значним було також повстання в селі Богданівці, у районі Вознесенська тощо.
Для боротьби з партизанами Денікін змушений був послати великі військові з’єднання, які, виконуючи накази генерала Слащова, вчиняли звірячу розправу над повсталими, не жаліючи ні жінок, ні дітей. І все ж карателям не вдалося повністю задушити партизанський рух. «Повстання в цілому не тільки не було придушене,— зазначалося в доповіді Миколаївського підпільного комітету,— але захоплювало дедалі більший простір».