Освіта і культура Миколаєва на початку XX століття
Більшість населення, особливо трудові люди, не одержували необхідної медичної допомоги. В 1904 році в Миколаєві працювало лише дві лікарні на 350 ліжок, 11 аптек і 24 аптечні магазини. їх обслуговували 150 медичних працівників, включаючи медсестер та санітарок.
Зовсім не було дитячих лікувальних закладів. Багато робітників хворіли, особливо на туберкульоз. Тяжке становище миколаївських пролетарів яскраво відображено у вірші полум’яного поета-революціонера О. М. Гмирьова, який працював на Французькому заводі:
Эх ты, жизнь моя
Бесприветная,
Словно ноченька беспросветная!
Средь чужих людей,
В шумном городе
Ты проходишь вся
В нужде, голоде…
Поздно вечером
Прибредешь домой —
Словно ад стоит
В голове больной.
Обессиленный
И озлобленный
В постель кинешься,
Как надломленный.
И так день за днем,
Год за годами
Ты идешь с нуждой
Да невзгодами.
За переписом 1897 року, 47 проц. чоловіків і 67,8 проц. жінок міста не вміли читати і писати. Витрати на народну освіту в 1890 році становили лише 33 тис. крб., в той час як на утримання поліції йшло понад 52 тис. крб. 1862 року в місті відкрито першу чоловічу гімназію, 1873 року — реальне училище. В кінці XIX— на початку XX ст. почали працювати комерційне, технічно-залізничне і механічно-технічне училища, кілька приватних гімназій, вищі початкові училища, початкові школи і школи грамотності.
У 1916 році в Миколаєві діяло 95 навчальних закладів, включаючи дрібні приватні і церковні училища, які охоплювали 14222 учні. Закінчувало школи не більше 1,5—2-х тис. чоловік.
Громадськість міста тривалий час добивалась відкриття в Миколаєві вищого навчального закладу — універсистету та політехнічного інституту, але це питання так і не було розв’язане. Тільки в 1913 році почав працювати учительський інститут, який готував викладачів прогімназій і вищих початкових училищ.
В 1863 році на розі Соборної (тепер Радянська) і Спаської (тепер Свердлова) вулиць було відкрито будинок міського зібрання з концертним і читальним залами. Тут влаштовувалися публічні лекції на природничі та історико-культурні теми, які читали викладачі навчальних закладів. 1881 року в Миколаєві було збудовано спеціальне приміщення театру на 900 місць (нині тут — театр ім. Чкалова), на сцені якого виступали М. П. Мусоргський, Ф. І. Шаляпін, Л. В. Собінов, П. М. Орленєв, М. К. Заньковецька, П. К. Саксаганський, М. К. Садовський та інші. Тут ставилися такі п’єси української класичної драматургії, як «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Мартин Боруля», «Хазяїн». Миколаївські глядачі дуже тепло сприймали ці спектаклі. Саме в Миколаєві у лютому 1905 року відбулася прем’єра вистави М. Горького «Дачники». Постановка п’єси про сутичку двох таборів російської інтелігенції викликала бурхливу революційну реакцію глядачів. З балкону в зал полетіли листівки з статтею В. І. Леніна «Початок революції в Росії».
Полум’яні вірші, спрямовані проти царського самодержавства, сповнені віри у щасливе майбутнє, писав робітничий поет О. М. Гмирьов.
Я погибну, но вместе со мной не умрут
Пролетарские песни мои,—
говорив він у 1911 році незадовго до своєї смерті.
Страйк миколаївських суднобудівників 1905 року і розстріл царем 9 січня 1905 року робітничої демонстрації в Петербурзі — ось ті конкретні історичні події, які знайшли відображення і в робітничій революційній пісні миколаївців.
Передові кола інтелігенції міста в 1911 і 1914 рр. всупереч урядовим заборонам відмічали роковини Т. Г. Шевченка, збирали кошти на спорудження пам’ятника поетові-революціонеру в Києві.
Велику популярність у Миколаєві здобув флотський оркестр, у реорганізації якого в 80-х рр. діяльну участь взяв видатний російський композитор М. А. Римський-Корсаков. 1892 року в Миколаєві було відкрито одну з найстаріших у країні музичних шкіл.
1881 року почала працювати міська громадська бібліотека. 1913 року на клопотання передової громадськості в Миколаєві відкрито історико-археологічний музей на основі знахідок при розкопках Ольвії, а 1914 року — художній музей, де спочатку експонувались колекції картин і обстановка кабінету В. В. Верещагіна, завезена сюди його сином. Діяльну участь у створенні музею брав І. Ю. Ренін. Відкритий у 1889 році яхт-клуб поклав початок розвиткові масового водного спорту в місті. Миколаїв став одним з перших міст на Україні, до якого в 90-х роках англійські моряки завезли футбол. На початку XX ст. тут виникають перші футбольні команди «Зебра» і «Діагор», які нерідко вигравали в матчах з англійськими та ін. зарубіжними футболістами.
З 1865 року у місті почала виходити газета «Николаевский вестник», в 1882 році— газета «Южная Россия» і журнал «Морское обозрение», на початку XX ст.— «Николаевская газета», «Николаевская жизнь» та ін. Діяли громадські організації ліберальної інтелігенції, товариства лоцманів, морських лікарів, відділення російського технічного товариства тощо. Товариство лоцманів упорядкувало безпеку руху суден по каналу від Очакова до Миколаєва. Товариство лікарів відкрило платну лікарню по доступних цінах, влаштовувало читання публічних лекцій. Відділення технічного товариства організовувало промислові виставки, технічні курси, читання лекцій.
З Миколаєвом пов’язана діяльність уродженця міста, видатного вченого, героя оборони Порт-Артура адмірала С. О. Макарова. В 1876 році в штабі Чорноморського флоту було схвалено його план бойового використання мінних катерів, блискуче виконаний в бойових операціях на Чорному морі у війні 1877—1878 рр.
Відомий дослідник Чорного моря В. І. Зарудний, будучи директором Чорноморських і Азовських маяків, видав у Миколаєві доповнену лоцію Чорного моря. В 1871 році в місті працював основоположник вітчизняної ракетодинаміки К. І. Константинов. Викладач механіко-технічного училища, соратник і популяризатор ідей К. Е. Ціолковського інженер-технолог В. В. Рюмін організував у місті видання журналів «Физик-любитель» (1904—1908), «Электричество и жизнь» (1910—1918 рр.)- Він написав багато науково-популярних праць з електротехніки і хімії: «Занимательная электротехника наших дней», «Химия вокруг нас», «Для юных химиков» та ін., які набули широкого розповсюдження вже в роки Радянської влади.
На громадсько-політичному, культурному, як і економічному житті міста, дуже позначилася перша світова війна. Суднобудівні заводи Миколаєва одержали великі додаткові військові замовлення. Посилилась експлуатація трудящих, широко застосовувалась праця жінок та підлітків замість мобілізованих в армію чоловіків. Збільшилась тривалість робочого дня — вводилися обов’язкові надурочні години. Кваліфіковані робітники, що не пішли до армії, працювали на підприємствах як військовозобов’язані. Зростали дорожнеча, спекуляція. «Безправне рабське становище робітників до війни після оголошення її стало безпросвітним»,— писали суднобудівники Миколаєва в кінці 1915 року. Власті наповнили місто поліцією і жандармами. Крім великого військово-морського гарнізону, тут перебував 45-й піхотний запасний полк та інші частини і підрозділи, підпорядковані на випадок революційних виступів робітників градоначальнику. Часто «неблагонадійних» кваліфікованих робітників відправляли на фронт, а замість них на підприємства набирали куркульських синків. Проте всі ці заходи властей не запобігали революційним виступам трудящих, серед яких вели роботу більшовики.