Післявоєнне відновлення народного господарства Миколаївської області
Величезної шкоди завдали гітлерівські окупанти народному господарству області. Було зруйновано багато підприємств, колгоспів, висаджені в повітря і спалені 10 886 виробничих, житлових, культурних та інших споруд, вивезено або знищено матеріальні і культурні цінності, а також 148 тис. голів великої рогатої худоби, 101 тис. коней, 70 проц. тракторного парку, 80 проц. комбайнів та іншої техніки. Збитки, завдані гітлерівськими окупантами, обчислювалися величезною сумою — 17 519 млн. крб. (в масштабах цін 1946 року).
Відчувалася гостра нестача спеціалістів, кваліфікованих робітників, будівельних матеріалів — лісу, цвяхів, цементу, часто були перебої у постачанні будов електроенергією. Через брак палива енергетичні потужності використовувалися лише на 4—8 проц. У надзвичайно складних умовах радянські люди на чолі з комуністами показували зразки самовідданої праці і творчої ініціативи у подоланні труднощів.
Центральний Комітет Комуністичної партії і Радянський уряд особливу увагу приділяли відновленню миколаївських суднобудівних заводів, які мали велике народногосподарське значення. На відбудову підприємств області були виділені значні фінансові і матеріальні ресурси. В 1944 році у відродженні тільки суднобудівних заводів брали участь понад 30 тис. чоловік. Серед них були українці, росіяни, білоруси, узбеки, киргизи, молдавани і представники інших національностей СРСР.
Вже через півроку після визволення області повністю або частково стали до ладу 216 підприємств союзного і республіканського підпорядкування та місцевої промисловості. Чорноморський суднобудівний завод приступив до ремонту суден і виробництва запасних частин для сільськогосподарських машин, на заводі «Дормашина» почали випускати продукцію інструментальний і складальний цехи, у Вознесенську стали до ладу крупорушка, два млини, канатний завод, хлібозавод, в Очакові — рибозавод, млин, а в Новоодеському районі — гончарний цех і кар’єр.
Успіхам у відбудові зруйнованого господарства значною мірою сприяла наполеглива робота місцевих партійних організацій, які безустанно дбали про посилення ідейно-політичного виховання трудящих, добір і розстановку кадрів, авангардну роль комуністів на виробництві. Так, для здійснення партійно-політичної і організаторської роботи на підприємствах суднобудування було поновлено посади парторгів ЦК ВКП(б). Всі відповідальні ділянки очолили комуністи. Зразки самовідданої праці подавали начальники цехів Чорноморського суднобудівного заводу О. В. Чимбир, Ф. Г. Смирнов, робітники заводу ім. 25-го Жовтня м. Первомайська В. П. Криворучко, Б. Г. Довжук, залізничники станції Голта І. Я. Пустовіт, І. І. Вітенко та інші. На промислових підприємствах області створювалися комсомольсько-молодіжні бригади, яких у червні 1944 року налічувалось 50. Переважна більшість їх постійно перевиконувала виробничі завдання. На заклик ЦК ЛКСМУ до Миколаєва прибуло 1500 молодих робітників з Вінницької, Кам’янець-Подільської, Херсонської і Кіровоградської областей, які самовіддано працювали на відбудові промислових підприємств, транспорту.
Обласна партійна організація багато уваги приділяла відновленню сільського господарства, яке дуже постраждало в період тимчасової окупації. Якщо до війни на полях працювало понад 6 тис. тракторів і комбайнів, то на час визволення області залишилося лише 274 трактори і 270 комбайнів, які потребували капітального ремонту. Були зруйновані тваринницькі ферми, пограбовані насіннєві фонди. Окупанти вивезли до Німеччини тільки великої рогатої худоби 179 907 голів.
Завдяки трудовому героїзму колгоспного селянства і робітничого класу, великій допомозі з боку Центрального Комітету нашої партії, Уряду, всього радянського народу сільське господарство області успішно відбудовувалося. До жовтня 1944 року в області відновлено 597 колгоспів, 39 МТС, З МТМ, 34 радгоспи. Незважаючи на великі труднощі, нестачу робочої сили, техніки, план весняної сівби 1944 року було виконано на 110 проц. Хлібороби зібрали того року врожай за 18—20 днів. У колгоспах, радгоспах і МТС працювало понад 800 комсомольсько-молодіжних бригад і ланок високого врожаю зернових, які систематично перевиконували норми. Сільські партійні організації приділяли багато уваги організаційно-господарському зміцненню колгоспів, добору і правильній розстановці керівних кадрів, посиленню масово-політичної роботи серед колгоспників. У 1944 році в обласному центрі 470 голів колгоспів закінчили місячні курси підвищення кваліфікації. Протягом 1944—1945 рр. підготовлено також понад 15 400 спеціалістів масової кваліфікації — бригадирів, ланкових, завідуючих фермами.
Робітники МТС по гвинтику збирали трактори і комбайни, відбудовували майстерні, верстати, обладнання. Бригада відомого механізатора О. П. Рожка у с. Врадіївці зуміла за короткий строк відремонтувати 7 тракторів і комбайнів, що значно зміцнило технічну базу МТС.
Радянський уряд надавав трудящим області велику допомогу технікою та коштами.
Допомагали у відбудові сільського господарства колгоспному селянству Миколаївщини також трудящі Воронезької, Куйбишевської, Саратовської областей, Алтайського краю, військові частини. Лише зі східних областей РРФСР було завезено 200 тракторів, 147 комбайнів.
З колгоспів Казахської і Узбецької РСР, Красноярського краю і Ростовської області прибуло декілька десятків тисяч голів худоби, 32 тис. коней.
Відродження промисловості і сільського господарства Миколаївщини стало кровною справою усіх трудящих Радянської країни. Відчутну допомогу подали вони трудівникам області і у відбудові закладів охорони здоров’я, культури, освіти.
Відновлювалася мережа цих закладів відразу ж після визволення області. Миколаївська міська, Вознесенська районна та інші місцеві Ради депутатів трудящих очолили рух за відбудову шкіл методом народної будови. Силами громадськості і шефських організацій ремонтувалися шкільні приміщення, виготовлялися меблі, заготовлялося паливо. Велику роботу по відновленню шкіл і організації навчального процесу провели комуністи — депутати місцевих Рад Є. К. Константинова, Н. С. Домненко, заслужена вчителька Української РСР М. Ф. Павлик та інші. Вже першого року після визволення почали працювати 2 вузи, 14 технікумів, 717 шкіл, 12 будинків культури, обласна філармонія, 13 кінотеатрів, 139 бібліотек.
При клубах було створено 306 гуртків художньої самодіяльності. Лише 1945 року на потреби культосвітніх закладів місцевими Радами депутатів трудящих асигновано близько 90 млн. крб.— понад 60 проц. обласного бюджету.
Всебічну допомогу подавали трудівники області фронту. На зібрані кошти було побудовано танкову колону «Колгоспник Миколаївщини», ескадрилью літаків «Призовник Миколаївщини». Із власних заощаджень трудящі внесли у фонд оборони понад 30 млн. крб., а також надіслали фронту 3600 тис. пудів хліба, 75 тис. пудів м’яса, близько 2600 тис. літрів молока та багато інших продуктів.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни розпочалася інтенсивна відбудова та дальший розвиток народного господарства. Великих зусиль докладали трудівники міст і сіл області, щоб успішно виконати завдання першого післявоєнного п’ятирічного плану. 1946 року тут діяло 40 підприємств союзного і республіканського підпорядкування, 97 підприємств місцевої промисловості, 89 кустарно-промислових артілей і 23 будівельні організації. Партійні і профспілкові організації розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання п’ятирічки. Були вжиті заходи щодо вдосконалення організації та механізації виробництва на підприємствах, закріплення постійних кадрів, підвищення кваліфікації робітників, впровадження нової техніки і технології. Партійні організації спрямовували свою увагу на поліпшення господарської діяльності підприємств.
У 1947 році близько 90 проц. всіх працюючих брали участь у соціалістичному змаганні. Того ж року понад 4 тис. робітників значно перевиконали річні виробничі норми. З ініціативи Первомайської міськради і Заводської райради депутатів трудящих м. Миколаєва на всіх підприємствах створювалися депутатські пости. Комсомольці організовували рейдові бригади і пости, які здійснювали контроль за реконструкцією підприємств і цехів. Наступного року близько 5 тис. стахановців області виконали від 1,5 до 5 річних норм. Були реконструйовані і оснащені більш досконалим устаткуванням суднобудівні заводи. Так, наприкінці п’ятирічки на Чорноморському заводі працювало 83 проц. довоєнної кількості робітників, а продукції порівняно з 1940 роком випускалося значно більше. Завдяки технічному переозброєнню Первомайський завод ім. 25-го Жовтня виконав п’ятирічку за 4 роки.
VI обласна партійна конференція (лютий 1951 р.), підбиваючи підсумки виконання п’ятирічки, відзначила, що випуск валової продукції промисловості в 1950 році перевищив рівень 1940 року на 60 проц. Підприємства області на той час налагодили випуск обладнання для металургійної промисловості, складного литва, механічну обробку деталей для нафтодвигунів тощо. Багато нових видів продукції почали виробляти підприємства легкої промисловості, в т. ч. узорне трикотажне полотно, панчішно-шкарпеткові вироби, плащі з текстовініту тощо. Налагодилося виробництво будівельних матеріалів: вапна, цегли, черепиці, граніту. Вантажооборот усіх видів транспорту за 5 років зріс у 3 рази проти 1940 року. Трудящі області активно працювали на відбудові Донбасу і Дніпрогесу. Лише в 1946 році обком ЛКСМУ відрядив 300 комсомольців на відродження Дніпрогесу ім. Леніна. 1950 року багато юнаків і дівчат виїхали на будівництво Теребле-Ріцької ГЕС у Закарпатську область.
Поступово піднімалося з руїн сільське господарство. У 1947 році посівні площі становили вже 91,1 проц. рівня 1940 року, на кінець п’ятирічки вони були повністю відновлені. 1950 року область зібрала високі врожаї зернових. Серед передових господарств були радгосп «Червона Баштанка» Новобузького, колгосп «Прапор комунізму» Вознесенського районів та інші, які збирали з кожного гектара до 25 цнт зернових.
У 1948 році колгоспи й радгоспи області перейшли на суцільні сортові посіви, стали широко застосовувати добрива на полях, раціональніше використовувати техніку. Довоєнна врожайність зернових та інших культур була перевершена. Підвищенню рівня господарювання сприяло укрупнення колгоспів у 1950—1951 рр.— 957 артілей області були реорганізовані в 395.
Виконуючи постанову лютневого (1947 р.) Пленуму ЦК КПРС «Про заходи піднесення сільського господарства в післявоєнний період», трудівники області докладали зусиль для зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів і радгоспів. В цьому їм всіляко допомагав робітничий клас. Підприємства Миколаєва виготовили для села 33 пересувні майстерні і 66 польових вагончиків, значну кількість запчастин для сільськогосподарських машин. З районних центрів було направлено на постійну роботу в села понад 260 комуністів. До 1950 року Повністю відновлено довоєнну потужність МТС та створено ще 9 МТС.
Спираючись на багатий досвід передових артілей, новаторів колгоспного виробництва, трудівники сільського господарства підвищували продуктивність праці, збільшували виробництво сільськогосподарських продуктів. На всю країну линула слава про майстрів-хліборобів радгоспу «Червона Баштанка», які демонстрували свої досягнення у Москві, трудівників колгоспу «Заповіт Ілліча» Арбузинського району, що 1947 року зібрали на великій площі по 30 цнт пшениці з гектара. Протягом 1947—1950 рр. 36 передовикам присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. В їх числі: П. Є. Кислиця — голова колгоспу «Заповіт Ілліча» Арбузинського району, який славився високими врожаями пшениці, О. І. Іртишев — бригадир колгоспу ім. Г. І. Петровського Арбузинського району, Ф. Г. Яковенко — ланкова артілі «Соціалістична перебудова» Лисогірського району, які збирали по 25—30 цнт зернових з гектара. А. Г. Поточилов — комбайнер Явкинської МТС Баштанського району, який щорічно намолочував на комбайн 8 тис. цнт та інші. Орденами і медалями було нагороджено 620 колгоспників.
Із зміцненням економіки області поліпшувався добробут трудящих. 1950 року середньомісячний заробіток робітників і службовців становив 583 крб. проти 393 крб. у 1945 році. Протягом 1945—1951 рр. споруджено 270 тис. кв. метрів житлової площі.
Помітними були успіхи і в галузі охорони здоров’я. Проти довоєнного часу кількість лікарняних ліжок збільшилася на 21 проц., лікарів — на 70 проц. Була повністю відновлена мережа шкіл, вищих, середніх спеціальних навчальних і культурних закладів.
У 774 загальноосвітніх школах навчалося близько 134 тис. дітей.
За 1946—1949 рр. інститути випустили 740 і технікуми — 3104 спеціалісти. Велику культосвітню роботу серед населення проводили 19 районних будинків культури, більше тисячі клубів і червоних кутків, понад тисячу масових бібліотек з книжковим фондом близько 1,5 млн. примірників. Діяло 180 кіноустановок, у т. ч. у сільській місцевості — 1503.
Місцеві Ради дбали про підвищення ідейно-політичного рівня культурно-освітньої роботи. В усіх районах діяли семінари завідуючих сільськими і колгоспними клубами, бібліотеками. Проводилися обласні, місцеві і районні огляди художньої самодіяльності, в яких брало участь до 20 тис. чоловік.
Важливу роль у піднесенні культурно-освітньої роботи в області відіграла постанова травневого (1946 р.) Пленуму ЦК КП(б)У «Про стан культурно-освітньої роботи серед робітників підприємств міст Ворошиловграда, Маріуполя і в селах Миколаївської області». У жовтні 1946 року в області відбувся огляд музичної і хореографічної самодіяльності профспілок як підготовчий етап до всесоюзного огляду; наприкінці 1950 року було проведено районні, міські та обласний конкурси художньої самодіяльності, присвячені Декаді української літератури та мистецтва у Москві. Миколаївський оркестр народних інструментів взяв участь у республіканській олімпіаді художньої самодіяльності 1949 року. Організаторів і постійних учасників оркестру М. А. Васильєва, Д. Д. Леонтенка, І. Й. Студенка нагороджено Грамотами Президії Верховної Ради УРСР. Серед чудових виконавських колективів слід відзначити жіночий духовий оркестр (керівник П. С. Барташ), що виник 1944 року на швейній фабриці ім. С. М. Кірова.
Активно відроджувалося і набувало довоєнної слави театральне життя області. Ще до закінчення війни розгорнув свою діяльність пересувний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, режисером якого працював нині заслужений діяч мистецтв Української РСР М. Г. Єсипенко; у серпні 1945 року відновив свої вистави театр юного глядача (ТЮГ), а на початку вересня — російський драматичний театр ім. В. П. Чкалова, який з весни 1942 і до літа 1944 року працював у місті Алагіаєвську Свердловської області, де здійснив постановку таких глибоко патріотичних п’єс, як «Хлопець із нашого міста» і «Російські люди» К. М. Симонова, «Кремлівські куранти» М. Ф. Погодіна.
Успішне виконання плану першої післявоєнної п’ятирічки сприяло створенню міцної бази для розвитку економіки і культури в наступні роки. Колективи промислових підприємств, здійснюючи модернізацію устаткування, впроваджували у виробництво найновіші досягнення науки, техніки, передового досвіду — швидкісну обробку металу, автоматичне зварювання, потокове складання машин і механізмів.
Серед молоді заводу «Дормашина» зародився чудовий рух за звання відмінника технічного прогресу, і незабаром під його знамено стало понад 70 комсомольсько-молодіжних колективів та 1200 молодих виробничників. Значного поширення в 1957— 1958 рр. набули на підприємствах Миколаївщини, як і по всій країні, комплексні бригади, багатоверстатне обслуговування, рух за оволодіння кількома професіями.
За почином прославленого шахтаря Донбасу М. Я. Мамая тисячі робітників щоденно перевиконували змінні норми. Гаряче підхопили цей рух колективи заводів Чорноморського суднобудівного, ім. 25-го Жовтня, парфюмерно-скляного комбінату та інші. З’явилися бригади відмінної якості продукції.
Великими хлібозаводами, м’ясо-, харчо-, овочеконсервними комбінатами збагачувалась промисловість сільських районів. Для забезпечення потреб будівництва було споруджено багато підприємств будівельної індустрії і будматеріалів, у т. ч. Кашперівський завод стінових матеріалів, цегельні —у Миколаєві і Первомайську, Олександрівський і Новоданилівський каменедробильні заводи тощо. 1955 року внаслідок героїчних зусиль трудящих обсяг промислового виробництва зріс порівняно з 1950 роком на 88,3 проц., продуктивність праці проти 1940 року—в 2,1 раза.
Здійснюючи рішення XX з’їзду КПРС і наступних Пленумів ЦК партії та долаючи наслідки культу особи, парторганізації області зміцнювали зв’язки з широкими масами трудящих. Якщо в 1951 році обласна партійна організація налічувала 14 054 члени і кандидати в члени партії, то в 1958 році — 28 630 чоловік. Вдосконалювалося керівництво Радами, профспілками, комсомолом. До складу місцевих Рад входило понад 5,5 тис. депутатів — кращих представників робітничого класу, колгоспного селянства, радянської інтелігенції. Протягом 1953—1958 рр. кількість членів профспілок збільшилася з 145 тис. до 200 тис. чоловік, обласної комсомольської організації — до 75 тис. членів, тобто майже у 3 рази. В ті роки понад 300 юнаків і дівчат з Миколаївщини виїхали на будівництво найбільшої в Європі домни «Криворізька-Комсомольська», понад 700 комсомольців — у східні райони СРСР на спорудження промислових велетнів. У Донбасі вони збудували вугільну шахту «Миколаївська-Комсомольська».
Дальшого розвитку набула промисловість області в роки семирічки. Цілеспрямована масово-політична робота сприяла підвищенню трудової активності та ініціативи працівників підприємств. Багато колективів і робітників заводів — Чорноморського суднобудівного, гідроапаратури, ім. 25-го Жовтня та інші—включились у змагання за дострокове виконання семирічки, зобов’язавшись виконати планові завдання за 6 років. Протягом семирічки обсяг промислового виробництва зріс на 80 проц. (замість 67 проц., передбачених планом), випуск продукції машинобудування — у 2 рази, харчової і легкої промисловості — в 1,5 раза. На суднобудівних заводах створювалися нові зразки і налагоджувався серійний випуск нових типів суден. Партійна організація заводу ім. 61 комунара взяла під контроль впровадження в суднобудуванні обчислювальної техніки і машин з програмним керуванням, яке вперше застосовувалось в нашій країні. На заводі «Дормашина» почали виготовляти комплекс нових складальних шляхових машин, які користувалися великим попитом серед будівельних організацій.
Велика увага приділялася технічному прогресу. На підприємствах області було освоєно 70 механічних, конвейєрних і потокових ліній, встановлено близько 500 автоматів і напівавтоматів, створено 150 нових машин і механізмів, впроваджено 2 тис. універсальних пристосувань. Енергопідприємства області були зв’язані з енергосистемами «Дніпроенерго», «Одесенерго», «М олдавенерго». 396 раціоналізаторів області взяли участь у всесоюзному конкурсі на кращу пропозицію розробки і впровадження нових методів зварювання. Всього за 7 років впроваджено близько 67 тис. винаходів і вдосконалень, які дали економії 29,5 млн. крб. Технологи-машинобудівники почали широко застосовувати у виробництві синтетичні алмази. Миколаївські взуттєвики вперше на Україні освоїли нейритовий клей, що дало змогу підвищити надійність продукції на 18—20 процентів.
Боротьба за дострокове виконання семирічки народжувала нові, вищі форми змагання. Ініціаторами руху за комуністичну працю на Миколаївщині стали бригади судноскладальників П. М. Щербакова, Ф. В. Хилька, бригада токарів І. і. Коржова, комсомольсько-молодіжна локомотивна бригада М. П.Мірошниченка, які зобов’язалися виконати свої завдання за 6 років. На кінець семирічки рухом за комуністичну працю у провідних галузях промисловості було охоплено близько 70 проц. робітників, в легкій — 77 проц. Крім того, у змаганні за «українську годину» брало участь понад 21 тис. чоловік, що виконували денну норму за 7 годин. Протягом семирічки вони виробили надпланової продукції до 5 млн. карбованців.
Робітники всіх галузей промисловості підтримали почин колективів московських і ленінградських підприємств, які вирішили протягом найближчих років досягти рівня світових зразків з найважливіших виробів. Боротьбу за якість очолили суднобудівники, колективи заводу ім. 25-го Жовтня, Вознесенської швейної фабрики, трудівники шкіряно-взуттєвого і парфюмерно-скляного комбінатів, швейної фабрики ім. Кірова, Первомайської швейної фабрики, де народилося чудове змагання за звання «Майстер — золоті руки».
За роки семирічки понад 3,6 тис. робітників та інженерно-технічних працівників області нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу, в т. ч. звання Героя Соціалістичної Праці удостоєні бригадири Ф. М. Гущин, П. М. Щербаков, електрозварниця В. П. Гурмаза, кранівник В. І. Баришевський та інші.
Широкі можливості для дальшого розвитку промисловості відкрили вересневий (1965 р.) Пленум ЦК КПРС, запровадження господарської реформи. До 1971 року на нові умови планування й економічного стимулювання перейшло понад 200 великих підприємств, які дали близько 85 проц. загального прибутку всіх підприємств області. Щоб поліпшити економічне навчання кадрів, партійні, громадські організації, Ради депутатів трудящих створили понад 10 університетів економічних знань, близько 120 теоретичних семінарів з проблем планування й економіки. Районні техніко-економічні ради подавали підприємствам постійну допомогу в плануванні й організації виробництва. Активізували свою діяльність бюро економічного аналізу і конструкторські бюро на громадських засадах. Повсюдно створювалися лабораторії і бригади наукової організації праці.
На виробництві впроваджувалися графіки ритмічності, сітьове планування й управління. На багатьох підприємствах введено внутрішньоцеховий госпрозрахунок, а в будівельних організаціях — госпрозрахункові бригади. На підприємствах освоєно 335 нових типів машин і устаткування, які створені в СРСР вперше.
Широко розгорнуте соціалістичне змагання сприяло достроковому виконанню народногосподарських планів колективами промислових підприємств. До 7 листопада 1970 року працівники промисловості завершили в основному завдання восьмої п’ятирічки по загальному обсягу виробництва. Випуск продукції збільшився в 1,6 раза, продуктивність праці зросла в 1,4 раза.
Провідними галузями промисловості області в машинобудівна та металообробна. Особливо значних успіхів досягнуто в розвитку суднобудування, що є основним напрямом машинобудівної промисловості. Наприклад, суднобудівники здали в експлуатацію кораблів набагато більше, ніж за всі передвоєнні роки. А машинобудівники освоїли за п’ятирічку випуск 170 нових видів машин. Здійснено було велику програму робіт в галузі науково-технічного прогресу, впроваджено у виробництво 140 нових зразків машин і знарядь, налагоджено виробництво понад 700 нових видів промислової продукції тощо.
За роки п’ятирічки введено в дію 88 промислових підприємств і великих цехів, у т. ч. заводи: Первомайський — «Фрегат», Ольшанський цементний, Снігурівський— мінеральних вод, Миколаївський і Первомайський хлібозаводи, Новобузький сирзавод, взуттєву фабрику у Миколаєві, Снігурівську птахофабрику, мідійний цех Очаківського рибокомбінату. Розширено потужності заводів: Миколаївського молочного, Олександрівського залізобетонних виробів, трикотажного комбінату в Миколаєві та інших.
За успіхи, досягнуті в змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня, ордена Леніна Чорноморський суднобудівний завод нагороджено пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради, Ради Міністрів CPGP і ВЦРПС; пам’ятним прапором ЦК КП України, Президії Верховної Ради, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради — ордена Леніна завод ім. 61 комунара та Первомайський завод ім. 25-го Жовтня; пам’ятними прапорами обкому КП України і облвиконкому — 11 промислових підприємств області.
4 підприємства і будівельні організації, які перемогли у соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, нагороджені Ленінськими ювілейними почесними грамотами ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС: Чорноморський суднобудівний завод, Первомайський молочноконсервний комбінат, Миколаївська пересувна механізована колона № 1 тресту «Укррадгоспспецбуд», будівельно-монтажне управління № 23 тресту «Миколаївсільбуд». Ленінськими ювілейними почесними грамотами ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради нагороджено 5 підприємств.
Тепер на Миколаївщині близько 1050 підприємств. Питома вага важкої промисловості в загальному обсязі виробництва становить 60 проц. Якщо до революції більш-менш розвинутим промисловим центром був лише Миколаїв, то нині тільки у Вознесенському районі діє 24 великих підприємства; в Очакові—7. Містом з високо-розвинутою промисловістю став Первомайськ.
Вироби промислових підприємств області здобули визнання не тільки в нашій країні, а й за кордоном. Великий попит мають риболовні траулери і рефрижератори, суднові механізми і дизель-генератори, запчастини для сільськогосподарських машин і дорожні машини, згущене молоко та парфюмерні й косметичні вироби. Транспортерні стрічки, «які виготовляв завод підйомно-транспортного устаткування, відправлялися до Угорщини, Монголії, Куби і Фінляндії.
У цехах цього заводу виготовлено обладнання для Асуанської греблі (АРЄ) і Бхілайського металургійного комбінату (Індія). Шляхові машини з маркою «Дормашина» можна зустріти в Болгарії, Польщі, Румунії, Югославії, Чехословаччині, АРЄ, Йемені, Індії, Афганістані та ін. країнах. Промислова продукція області експонувалась на міжнародних ярмарках і виставках в 15 країнах світу.