Революційний рух на Миколаївщині на початку XX століття
В роки першої російської буржуазно-демократичної революції робітничий і селянський рух на Миколаївщині набув великого розмаху. В лютому—березні 1905 року у відповідь на розправу царизму з петербурзькими робітниками відбулися політичні виступи в Миколаєві, Голті, Вознесенську. Страйкарі вимагали 8-годин-ного робочого дня, скасування штрафів, свободи слова і друку. У літніх заворушеннях, під час яких відбулися сутички з урядовими військами і поліцією, брали участь пролетарі Миколаєва і Вознесенська. Восени 1905 року вони дружно підтримали загальноросійський політичний страйк. Під час листопадового страйку в Миколаєві створюється Рада робітничих депутатів. У місті виникають також перші профспілки. Серед відомих працівників Миколаївського комітету РСДРП, що очолювали революційну боротьбу трудящих у цей час, були В. М. Лихачов, В. О. Радус-Зенькович, П. П. Сафронов, Л. М. Сталь, І. А. Чигрин. Велику роботу проводили в місті Вознесенську Є. Б. Бош і Ю. А. Синяков. Після арешту Миколаївського комітету у березні 1904 року меншовики зробили невдалу спробу створити новий комітет з своїх ставлеників. Зазнавши невдачі, вони звинуватили в цьому більшовиків і звернулися з протестом до Ради партії. В. І. Ленін на початку травня 1904 року надсилає спеціального листа з Женеви Південному бюро ЦК РСДРП, у якому пише: «Товариші! Нам повідомляють, приватним чином, що більшість Миколаївського комітету звинувачується в неправильних діях. Я дуже хотів би вияснити для себе, як були справи. Будь ласка, дайте відповідь мені негайно».
Меншовикам не вдалося заволодіти Миколаївським комітетом. Миколаївська партійна організація, залишаючись вірною прапорові революційного марксизму, розгортала велику роботу серед трудящих, піднімаючи їх на боротьбу проти самодержавства і капіталізму.
Слідом за робітниками піднімалися на боротьбу й селяни. Вже навесні 1905 року селянський рух набув особливо гострих форм в Одеському і Єлисаветградському, а в червні — в Ананьївському повітах. Найбільшим було повстання селян в маєтку Сухомлинова (село Нечаяне) у червні 1905 року. Криваві сутички сталися в селах сучасних Первомайського, Новоодеського, Єланецького, Братського, Доманівського, Баштанського, Снігурівського та інших районів. Протягом 1905 року значні виступи відбулися більше як в 50-ти селах сучасної області. На березень 1906 року з 44 незакінчених слідчих справ, у зв’язку з розгромом маєтків у Херсонському повіті, 16 припадають на села колишніх Одбідо-Василівської, Любомирівської і Вавіловської волостей (сучасних Снігурівського і Березнегуватського районів), у т. ч.— на Євгенівку, Павлівку, Новокондакове, Іванівку, Пелагеївку, Новософіївку, Червоне та інші.
У селах більшовики створювали революційні селянські комітети, які, згідно рішення III з’їзду РСДРП, мали стати органами революційної влади, розповсюджували листівки, прокламації. Миколаївський комітет РСДРП видав окремими брошурами праці В. І. Леніна «До сільської бідноти» та «Вмираюче самодержавство і нові органи народної влади». Велику роботу серед селян проводив створений влітку 1905 року Херсонський губернський комітет сільських організацій РСДРП. У всіх повітах діяли повітові комітети, а в багатьох селах — осередки або гуртки РСДРП. Значну роботу серед селян Головлівської волості проводив Ананьївський повітовий комітет. Активно діяли Вознесенський комітет і Новобузький осередок РСДРП4. Губернський комітет видавав для селян спеціальний збірник «Правда» і газету «Листи до селян».
У цей же час утворилися місцеві організації Всеросійської селянської спілки, в Херсонському повіті до спілки приєдналося 27 сільських громад. Після грудневих подій організації спілки на місцях були розгромлені, але вже влітку 1906 року відновлені в підпіллі.
Весною і влітку 1906 року під керівництвом сільських організацій РСДРП в Єлисаветградському, Ананьївському і Одеському повітах страйкували сільськогосподарські робітники, до яких приєднались біднота і середняки. Восени 1906 року селянські виступи відбулися в 6 повітах. Особливо значними були вони в Голті і Ольвіополі, де селяни роззброювали поліцію, розправлялися з землевласниками. Не припинялися революційні виступи і наступного року.
Боротьбу робітників і селян підтримали солдати і матроси місцевих гарнізонів, серед яких вели роботу члени створеної при Миколаївському об’єднаному комітеті РСДРП військової групи, а згодом — організації, в яких переважали більшовики. В 1905 році значні заворушення сталися серед матросів 32-го флотського екіпажу, портової команди учбового корабля «Прут», серед солдатів 277-го Інгульського полку. Особливо гострих форм набрали виступи моряків восени 1905 року, коли їм стало відомо про повстання у Севастополі під керівництвом лейтенанта П. П. Шмідта.
Військові моряки, матроси торговельних суден, солдати місцевих гарнізонів взяли активну участь у листопадових і грудневих демонстраціях та мітингах. Особливо організовані були політичні демонстрації 18 листопада 1905 року, які відбулися у Миколаєві, Очакові, Вознесенську та ін. населених пунктах. Одним із керівників цих виступів був, як офіціально повідомлялося у звітах поліцейських чинів, матрос із Севастополя, колишній член екіпажу крейсера «Очаков».
Повсюдна підтримка героїв-севастопольців примусила миколаївського градоначальника звернутися до військового округу з проханням посилити місцевий гарнізон за рахунок відданих урядові підрозділів.
У зв’язку з наростанням революційних подій у другій половині 1905 року в губернії оголошено стан посиленої і надзвичайної охорони. На кінець 1905 року губернським жандармським управлінням по Херсонському повіту заведено близько 200, а по губернії — 800 слідчих справ. Репресії спрямовувалися насамперед проти робітничого класу і його організацій. Наприкінці 1905 року поліції вдалося натрапити на слід керівників революційної боротьби у Вознесенську. У серпні 1906 року заарештовано і засуджено до заслання 13 активних членів більшовицької організації в Миколаєві. У лютому 1907 року заарештовано весь склад губернського комітету сільських організацій РСДРП. В цьому ж році притягнуто до суду керівників революційних виступів в Ольвіополі. Було страчено або заслано до Сибіру й багатьох керівників селянських виступів у Головлівській, Висунській та ін. волостях Ананьївського і Херсонського повітів. Лише з села Нечаяного понад 60 повстанців опинилися за гратами.
Після третьочервневого перевороту підприємці посилили наступ на життєві права робітничого класу. Знову було введено 12-годинний робочий день, на 30— 40 проц. зменшено заробітну плату. Під час промислового застою 1906—1908 рр. значно скоротилися урядові замовлення і багато робітників поповнили і без того численну армію безробітних.
Внаслідок столипінської аграрної політики прискорилося розорення великої кількості селянських господарств, значно поглибився процес класової диференціації на селі. Протягом 1906—1915 рр. у Херсонській губернії, де напередодні столипінської реформи общинна форма землеволодіння охоплювала понад 90 проц. усіх селянських дворів, на хутори виділилось 42 проц. господарств. На 1917 рік куркульство становило 22 проц. Селянських дворів та близько 30 проц. сільського населення і зосередило в губернії 2/3 селянської посівної площі. На території, що включала близько 50 проц. сучасної області, селянські наділи не перевищували 39 проц. усього землеволодіння, решта — приватновласницькі, церковні, державні землі тощо. На одного їдця припадало 1,38 десятини придатної землі. Протягом 1906—1912 рр. з губернії на схід шукати вільної землі виїхало 35 739 чоловік, та багато сімей повернулося назад зовсім зубожілими.
В умовах реакції більшовики не припиняли революційної діяльності в масах. Вони розповсюджували серед трудящих газету «Пролетарий», видавали газету «Борьба», друкували листівки. З 1908 по 1909 рік поширено близько 3 тис. листівок і 10 тис. примірників газети «Борьба». Викриваючи самодержавство, буржуазію, її агентуру в робітничому русі, більшовики завойовували дедалі ширші маси трудящих. Про це свідчить ряд страйків 1908 року, зокрема одноденний політичний страйк суднобудівників на знак протесту проти кривавих подій 9 січня 1905 року. Серед економічних виступів цього року визначне місце посіли страйки миколаївських суднобудівників. Найбільший з них стався 4 серпня, коли 483 робітники механічного цеху припинили роботу у зв’язку зі зниженням розцінок. Наступного дня більшовики надрукували на гектографі листівку «До всіх робітників», в якій закликали до організованої, згуртованої боротьби: «…В єдності сила,— підкреслювали вони,— і чим би не закінчився наш страйк, він ще раз підтвердить, що дух боротьби пролетаріату ніколи не вмирає». Під впливом більшовицької агітації того ж дня страйкували всі робітники заводу — 2636 чоловік.
Витримуючи жорстокі атаки опортуністів: ліквідаторів, одзовістів, троцькістів, які будь-що намагалися ліквідувати нелегальні організації пролетаріату, більшовики зміцнювали існуючі і створювали нові партійні осередки, особливо заводські групи. Миколаївський тимчасовий комітет РСДРП, відновлений у квітні 1909 року, звернувся з листом до партійних організацій Одеси, Харкова і Катеринослава із закликом посилити на ленінській платформі боротьбу з ліквідаторами та одзовістами і створити південну обласну партійну організацію.
Більшовики вели також роботу щодо залучення селянства до революційного руху. У багатьох населених пунктах, у т. ч. в Богоявленську, Богополі, Голті, Новій Одесі та ін., вони створювали організації й гуртки. Більшовицькі агітатори роз’яснювали грабіжницький характер столипінської реформи, керували боротьбою селян проти поміщиків та куркульства. Коли в селі Синюшиному Броді розпочався переділ землі і виділення відрубів, Балтська повітова організація РСДРП у листівці викрила справжню мету цих заходів царизму, і селяни, відмовившись від переділу, почали самочинно випасати худобу на громадському лузі. Селяни Богополя, Болеславчика, Станіславчика, Возсіятського, Воскресенського, Арнаутівки, Врадіївки та ін. сіл збиралися цілими громадами на полях, знищували землемірні плани і документи, ламали межові знаки, виганяли землевпорядників.
В умовах репресій і переслідувань більшовики готували трудящих до нових класових боїв. Промислове піднесення, що почалося в країні в 1910 році, сприяло зростанню лав робітничого класу, його концентрації. Одним з найбільших підприємств України був Миколаївський суднобудівний завод, «Наваль», де працювало понад 9 тис. чоловік. Питома вага металістів у загальній кількості робітників, зайнятих на підприємствах сучасної області, становила понад 90 проц. Сотні, а іноді й тисячі знедолених не тільки з України, а й з великих промислових центрів Росії — Петербурга, Москви, Тули, Сормова та ін. міст щороку прибували на Миколаївщину. Були серед них і заслані під нагляд поліції за участь у революційних виступах. А це сприяло інтернаціональному вихованню пролетарів, надавало їх діям організованого характеру.
Страйковий рух робітників на Миколаївщині набуває помітного розмаху вже влітку 1910 року. Вагому роль у пожвавленні робітничого руху відігравала активна діяльність соціал-демократичних організацій. У 1911 році за вказівкою В. І. Леніна безпосередню допомогу Миколаївському комітету подавав Г. К. Орджонікідзе, який очолював Російську організаційну комісію для підготовки загальнопартійної конференції. Миколаївці підтримували зв’язки з Петербурзькою, Харківською та іншими організаціями РСДРП, з більшовицькими депутатами IV Державної думи.
Нова хвиля страйків і маніфестацій прокотилась у 1912 році. Найбільшими були січневі виступи миколаївських суднобудівників, квітневий політичний страйк у зв’язку з подіями на Лені, Першотравневі й літні страйки, листопадові виступи на знак протесту проти розправи з революційними матросами Чорноморського флоту. З 1910 року по липень 1914 року загальна кількість страйкуючих на Миколаївщині (в сучасних межах) становила близько 100 тис. чоловік. За допомогою більшовиків-матросів торговельного флоту робітники Миколаєва встановлювали зв’язки з революційними матросами Чорноморського флоту, а через них — із зарубіжними організаціями більшовиків, лівими елементами соціал-демократичної партії Румунії і болгарськими тісняками. Великою популярністю серед трудящих в роки нового революційного піднесення користувалися газети «Звезда», «Правда», «Рабочая газета», журнал «Мысль» та інші.
Особливу роль в піднесенні революційного руху відігравала ленінська «Правда». Протягом 1912—1914 рр. на її сторінках було опубліковано 50 кореспонденцій з Миколаєва, у яких йшлося про страйкову боротьбу та інші події в місті.
Слідом за робітниками селяни також піднімалися на боротьбу. Вони рішуче виступали проти столипінського землевпорядкування, високих податків, штрафів тощо. Складовою частиною антипоміщицьких і антиурядових заворушень цього часу були виступи проти куркульства.