Сьогоднішнє життя Миколаєва
В усіх галузях народного господарства і культури зайнято більше 34 тис. спеціалістів, понад 100 тис. робітників. Безперервно підвищується їх виробнича кваліфікація, зростає технічний і культурний рівень. Близько 60 проц. робітників мають повну і неповну середню освіту. У великій пошані серед трудящих міста професія суднобудівника. На суднобудівних підприємствах трудяться цілі робітничі династії. Багато поколінь Максименків, Скрипникових, Кирюхіних, Майберових, М’ясоєдових, Новицьких, Подобєдових, Благодатних, Колодяжних були добре відомі ще серед корабелів старої Росії.
Ось уже близько 100 років будують кораблі на заводі ім. 61 комунара Грабови. Родоначальник династії — Костянтин Наумович. 36 років працював він ковалем в Адміралтействі, зажив доброї слави як чудовий майстер. Таємниці корабельного мистецтва він передав своєму синові Якову, який став слюсарем-складальником, а потім котельником. Третє покоління Грабових — Дмитро і Павло Яковичі — стали монтажниками. В роки Великої Вітчизняної війни Дмитро Грабов зі зброєю в руках захищав Батьківщину. Воював також і його молодший брат Павло. Після війни брати повернулися на свій рідний завод. Відтоді не було корабля, в який би не вклали вони своєї праці.
Трудові успіхи миколаївців високо оцінені Комуністичною партією і Радянським урядом. У 1944—1970 рр. тільки в суднобудівній промисловості міста за доблесну працю відзначені орденами і медалями 3756 чоловік. Високого звання Героя Соціалістичної Праці були удостоєні директор Чорноморського суднобудівного заводу А. Б. Ганькевич, бригадир судноскладальників П. М. Щербаков, старший кранівник Миколаївського морського порту В. І. Баришевський та інші. Орденом Леніна нагороджений у 1963 році завод ім. 61 комунара. За великі успіхи в розвитку вітчизняного суднобудування колективу Чорноморського суднобудівного заводу в березні 1971 року вручено орден Жовтневої Революції.
На честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції 30 колективів підприємств та організацій нагороджені обласними, міськими і районними пам’ятними прапорами, а колектив Чорноморського суднобудівного заводу — пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. Суднобудівний завод ім. 61 комунара нагороджено пам’ятним Червоним прапором ЦК КП України, Президії Верховної Ради Української РСР, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради. Орденів і медалей удостоєні 462 активні учасники Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни. Ленінської ювілейної медалі удостоєно 20 743 трудящих міста. Високою оцінкою самовідданої праці миколаївців є нагородження міста 31 грудня 1970 року орденом Трудового Червоного Прапора, який 24 вересня 1971 року в урочистій обстановці вручив заступник Голови Ради Міністрів СРСР, голова Держбуду СРСР І. Т. Новиков.
Кровною справою трудящих міста стала допомога колгоспам і радгоспам області у піднесенні сільського господарства. Тільки на Чорноморському суднобудівному заводі протягом 1954—1966 рр. для сільського господарства виконано замовлень на 50 млн. крб., 1970 року 21 промислове підприємство, у т. ч. суднобудівні, «Дормашина», підйомно-транспортного устаткування, ремонтно-механічний та ін. заводи шефствували над 95 колгоспами. За рік вони здали в експлуатацію 16 кормоцехів для великої рогатої худоби і свиней, пташник, консервний цех, зрошувальну систему на площі 1554 га, теплиці загальною площею 17,9 га. Ця допомога — значний вклад робітничого класу міста у зміцнення економіки колгоспів області.
Із зростанням промисловості розвивається комунальне господарство міста. 1953 року його житловий фонд на 120 тис. кв. метрів перевершив довоєнний, а на початку 1971 року становив понад 3,6 млн. кв. метрів. Масиви багатоповерхових будинків виросли в районах Сухого Фонтана, нового ринку, на вулиці Радянській, проспектах Жовтневому, ім. Леніна, Миру, в Лісках. Тисячі сімей робітників і службовців щороку справляють новосілля.
За останні 10—15 років в місті з’явилося багато чудових монументальних споруд — будинки культури ім. 40-річчя Жовтня, залізничників, будівельників, портовиків, нові корпуси кораблебудівного та педагогічного інститутів, кінотеатр «Родина», готель «Україна», спортивний комплекс Чорноморського суднобудівного заводу тощо. Через широкий Південний Буг зведено розвідний міст оригінальної конструкції — один з найкрасивіших на Україні. За участь в розробленні і впровадженні безкесонних фундаментів глибокого закладання начальнику будівництва Л. Г. Карелі присуджена Ленінська премія.
До 1970 року в місті заасфальтовано 116 км вулиць, впорядковані головні транспортні магістралі: ім. Чигрина, ім. генерала Карпенка, Велика Морська, Дзержинського. На повний хід йде забудова проспектів Леніна і Миру, вулиць Радянської, Лягіна і Космонавтів, Київського шосе тощо. За післявоєнні роки в Миколаєві збудовано автобусний і залізничний вокзали. Зелена зона в межах міста займає 1870 га, розбито 35 скверів, парків і бульварів загальною площею 294,8 га. При злитті рік Інгулу і Південного Бугу у 1945 році закладено парк Перемоги. За роки восьмої п’ятирічки на комунальне господарство витрачено 44 млн. крб.
Спорудження першої та другої черги Інгулецького водопроводу на базі Інгулецької зрошувальної системи дало можливість створити Жовтневе водосховище і розв’язати гостру для Миколаєва проблему водопостачання. Щоб уникнути затоплення низинних місць від частих злив, побудовано зливальну каналізацію. 1963 року до міста підведено природний газ (до цього 15,8 тис. сімей користувалися скрапленим газом). У 1970 році лінії газопроводів досягли 125 км, газифіковано було ряд підприємств і 62 тис. квартир трудящих.
Для задоволення побутових потреб населення в місті працюють 10 пралень і пунктів приймання білизни, 11 лазень, 53 перукарні. В роки семирічки стали до ладу фабрики механічного ремонту взуття, хімчистки. Протягом 1966—1969 рр. відкрито 45 підприємств побутового обслуговування, споруджено будинок побуту. До послуг приїжджих — 6 готелів і будинок колгоспника.
За післявоєнні роки через місто пролягли десятки кілометрів трамвайних та автобусних маршрутів. У 1970 році довжина тролейбусних ліній досягла 33,4 км. 1970 року трамваї і тролейбуси перевезли 90,3 млн. пасажирів.
Важливим показником зростання матеріального добробуту трудящих є розвиток роздрібної торгівлі. Роздрібний товарообіг збільшився у Миколаєві з 672 крб. на одного жителя у 1966 році до 828 крб. у 1970 році. В 1970 році міська торговельна мережа налічувала 404 підприємства, мережа громадського харчування—338 підприємств. Збудовано центральний колгоспний ринок, центральний універмаг.
Про зростання матеріального рівня населення свідчить і збільшення вкладів у ощадкасах, сума яких становить до 74 363 тис. карбованців.
Велика увага приділяється справі охорони здоров’я населення. В обласній, 4 міських, 2 дитячих лікарнях та 5 диспансерах — 1800 ліжок. В лікувальних закладах міста працюють понад 1100 лікарів, в т. ч. 13 заслужених лікарів УРСР. 46 років віддав лікарській діяльності в Миколаївській області П. П. Синько. За великі заслуги в розвитку охорони здоров’я і підготовку медичних працівників його удостоєно орденів Леніна і Трудового Червоного Прапора. Заслужений лікар УРСР А. С. Ляпіс — висококваліфікований спеціаліст-фтизіатр, видатний організатор протитуберкульозної справи — нагороджений значком «Відмінник охорони здоров’я». Головним педіатром обласного відділу охорони здоров’я і завідуючою дитячим відділенням Миколаївської обласної лікарні працює заслужений лікар УРСР Л. І. Дроздович, яка тричі обиралась членом Миколаївського обкому партії, була делегатом XXI з’їзду КП України, нагороджена орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора! Авторитетом серед трудящих області користуються також заслужені лікарі УРСР А. І. Покровська, А. Я. Губанова, К. Ф. Тимошевська — делегат XXIV з’їзду КПРС, дільничний лікар Герой Соціалістичної Праці Т. О. Нечипуренко та інші.
В місті 48 загальноосвітніх шкіл і шкіл-інтернатів, в яких навчається 41,7 тис. дітей. З кожним роком густішає мережа дошкільних закладів. За 5 років (1966— 1970) відкрито і розширено 23 дитячих садків та ясел на 7,5 тис. місць. Понад 11 тис. чоловік навчається в середніх спеціальних закладах. На базі фельдшерсько-акушерської школи в 1950 році почало працювати медичне училище. В 1956 році відкрито сільськогосподарський технікум, в 1954 — культосвітнє і в 1959 — музичне училища. В місті є також технікуми радянської торгівлі, кооперативний, будівельний, суднобудівний, залізничний.
Навчають і виховують учнів понад 2 тис. педагогів, серед них 11 заслужених учителів Української РСР: М. Ф. Павлик, М. Я. Коврижкіна, завідуюча міськвно Г. О. Гулакова, заступник директора середньої школи О. В. Буряк, директор школи-інтернату М. М. Ващенко, директор середньої школи М. С. Томащук, вчителька О. А. Задоєна та інші.
Одним з найбільших технічних вузів нашої країни став кораблебудівний інститут ім. адмірала С. О. Макарова, в якому 1958 року навчалось 1700, а в 1970 році — понад 7,5 тис. студентів. На його 30 кафедрах працюють 403 викладачі. Незабаром тут налічуватиметься 40 кафедр. Інститут має факультети: кораблебудівний, машинобудівний, електрообладнання суден з вечірнім та заочним відділеннями, підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів суднобудівної промисловості. а також вечірній філіал у Херсоні. Протягом останнього десятиріччя вчені розробили тут до 500 наукових праць теоретичного і експериментального характеру. Великий вклад в технічний прогрес вітчизняного суднобудування внесли колективи кафедр під керівництвом члена-кореспондента АН УРСР професора В. М. Візника, доктора технічних наук професора Ю. В. Ремеза, лауреата Ленінської премії професора Я. X. Сороки, доктора технічних наук професора В. І. Тульчія та інших.
За 50 років інститут випустив близько 9 тис. висококваліфікованих спеціалістів. Понад 100 випускників цього вузу працюють на відповідальних посадах у Міністерстві суднобудівної промисловості, очолюють великі підприємства. Серед них директори заводів Герої Соціалістичної Праці А. Б. Ганькевич, М. Г. Цибань, Є. П. Єгоров, директор Херсонського суднобудівного заводу лауреат Ленінської премії, Герой Соціалістичної Праці В. Ф. Заботін. П’ять випускників інституту стали лауреатами Ленінської і Державної премій, 14 — докторами наук і професорами, понад 100 — кандидатами наук.
За заслуги в підготовці інженерних кадрів і досягнення в розвитку наукових досліджень Миколаївський кораблебудівний інститут ім. С. О. Макарова Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 вересня 1970 року відзначено орденом Трудового Червоного Прапора. Високу нагороду Батьківщини до прапора вузу прикріпив 3 листопада 1970 року член Політбюро ЦК КПРС, перший секретар ЦК КП України П. Ю. Шелест.
1970 року в Миколаєві відкрито будівельний факультет Одеського інженерно-будівельного інституту, в 1971 році — культоосвітний факультет Київського інституту культури, які в майбутньому мають стати самостійними вузами. Близько 10 тис. спеціалістів підготував за роки Радянської влади Миколаївський педагогічний інститут ім. В. Г. Бєлінського. На його факультетах — фізико-математичному, мовно-літературному, музично-педагогічному і фізичного виховання — в 1970 році навчалось на очному і заочному відділеннях 2700 студентів. В різних місцях Радянського Союзу працюють випускники цього інституту, серед них член-кореспондент АН УРСР доктор хімічних наук І. А. Шека, професори М. А. Комарницький, О. Чорний, Г. К. Цімерман та інші. За успішну підготовку кадрів і в зв’язку з 50-річчям існування в 1964 році інститут нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Миколаївська обсерваторія — регулярний учасник державної служби часу СРСР і міжнародного бюро часу. П співробітники вивчають рух штучних супутників Землі.
Значну роботу серед трудящих міста проводять 22 клуби і будинки культури. До 50-річчя Жовтня в центрі міста відкрито палац культури суднобудівників на 1200 місць. Понад 15 тис. учасників художньої самодіяльності об’єднано в 3 тис. гуртків. Близько половини переможців міського фестивалю на початку 1970 року стали лауреатами обласного і республіканського оглядів самодіяльного мистецтва, присвячених 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. На республіканських фестивалях, присвячених 50-річчю Радянської влади і 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, миколаївські аматори здобули 82 золоті, срібні і бронзові медалі. Золоту медаль і диплом 1-го ступеня присуджено заслуженій хоровій капелі УРСР Чорноморського суднобудівного заводу і хоровій капелі педінституту. Нагороджено золотими медалями ансамблі народного танцю «Веселка» Миколаївського культурно-освітнього училища і обласного будинку народної творчості, бального танцю палацу суднобудівників, заслужений самодіяльний оркестр народних інструментів УРСР заводу ім. 61 комунара. Трьом колективам — духовому оркестру ордена Леніна суднобудівного заводу ім. 61 комунара, драматичному колективу будинку культури будівельників і ансамблю танцю «Калинонька» клубу ім. К. Ф. Ольніанського присвоєно звання народних самодіяльних колективів.
Плодотворно працюють місцеві літературні об’єднання при редакції газети «Південна правда», «Вогні новобудов» у Миколаївському будівельному тресті і «Стапель» на Чорноморському суднобудівному заводі. У 1967 році під час республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва стапелівці успішно виступили з творчим звітом у Спілці письменників України, а на підприємствах — з літературно-поетичною програмою «Кожним рядком твори добро». їх дебют дістав високу оцінку жюрі — золоту медаль Республіканського фестивалю, велику медаль Всесоюзного фестивалю, дипломи. Члени літоб’єднання взяли активну участь у створенні книги «Земля в цвіту» — про соціалістичні перетворення на Миколаївщині за 50 років Радянської влади.
В багатьох музеях країни, на обласних, республіканських і зарубіжних виставках експонуються роботи миколаївських художників і скульпторів. Так, скульптура О. О. Здиховського «Іван Чигрин» є в експозиції Київського історичного музею. Він же автор пам’ятників адміралу G. О. Макарову, поету-революціонеру О. М. Гмирьову, встановлених в Миколаєві. 1960 року під час декади українського мистецтва та літератури в Москві О. О. Здиховський нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. В різних музеях країни зберігаються близько 20 робіт художника А. П. Завгороднього. Дві з них із серії «Миколаївський корабельний край» є в експозиції виставки українського мистецтва в Чехословаччині. Позитивну оцінку на республіканських і обласних виставках дістали також роботи художника А. А. Коптєва — скульптурні портрети В. І. Леніна, Т. Г. Шевченка, Героя Радянського Союзу С. Н. Вайди.
Кращі твори радянської і класичної драматургії йдуть на сценах російського драматичного ім. Чкалова та українського музично-драматичного театрів. Особливим успіхом глядачів користуються вистави «Іркутська історія» О. М. Арбузова, «Третя патетична» М. Ф. Погодіна, «Пам’ять серця» О. Є. Корнійчука, «Троє» М. Горького, «Партизанська іскра» місцевих авторів Б. Л. Арова та М. І. Саєнко в постановці Українського музично-драматичного театру. За виставу «Партизанська іскра», що розкриває яскраву сторінку героїчної боротьби підпільників Миколаївщини проти німецько-фашистських окупантів у зв’язку з 50-річчям Ленінського комсомолу колектив театру удостоєний республіканської премії ім. М. Островського.
Радянський уряд високо оцінив роботу колективів миколаївських театрів, присвоївши їх провідним акторам — В. Ф. Високову і А. В. Квасенко звання народних артистів республіки. Звання заслуженого діяча мистецтв Української РСР удостоєний головний режисер російського драматичного театру ім. Чкалова А. Я. Літко.
Велика роль у пропаганді музичної культури належить обласній філармонії, у складі якої —камерний симфонічний оркестр, струнний квартет, багато солістів-вокалістів, читців та естрадних артистів. 1963 року в місті на громадських засадах створено народну філармонію. Справжнім народним святом для жителів міста став «День мистецтв», який ось уже близько десяти років проводиться на міському стадіоні. Тут виступають видатні артисти кіно, театрів і колективи художньої самодіяльності.
В місті працює 11 постійних кінотеатрів, 6 літніх, 17 кіноустановок у профспілкових і відомчих будинках культури та клубах. Майже всі зимові й літні кінотеатри демонструють широкоекранні кінофільми. В 1963 році відкрито широкоформатний кінотеатр «Родина» на 1006 місць, обладнаний найновішою кінопроекційною апаратурою та установками кондиціонування повітря, а в 1971 році — широкоформатний кінотеатр «Юність» на 1200 місць. 1970 року в Миколаєві діяло близько 75 тис. радіоточок і 100 тис. радіоприймачів. У 1959 році стали до ладу Миколаївський телецентр і студія телебачення. 1960 року трудящі мали 5 тис. телевізорів, а 1970 —понад 70 тис. Тепер вони можуть дивитись і кольорові програми.
Понад 1,5 млн. книг налічує у своїх фондах 51 масова бібліотека міста. Близько 20 тис. читачів обслуговує одна з найстаріших масових бібліотек України — державна наукова обласна бібліотека ім. О. М. Гмирьова. Колишньому директору її О. М. Данильченко присвоєно звання заслуженого працівника культури УРСР.
Крім масових, в місті діє широка мережа технічних, учбових та відомчих бібліотек. Щороку миколаївці передплачують 25—30 тис. томів творів радянських і зарубіжних письменників. Працівник Миколаївського поштамту Н. О. Пупанова першою серед листонош країни удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці.
Широкого розвитку в місті набули фізкультура і спорт. До послуг населення — 5 стадіонів, 8 водних баз, 77 спортивних залів, штучний басейн, багато тирів, спортивних майданчиків, туристських баз тощо. В 1966 році став до ладу стадіон «Суднобудівник» на 25 тис. місць, відкрито юнацьку школу веслування.
Щорічно в Миколаєві проводиться понад 300 спортивних змагань. У березні 1960 року в місті створено дитячу флотилію.
Втілюючи в життя величні накреслення Комуністичної партії, трудівники міста домоглися визначних успіхів у господарському та культурному будівництві. Рік у рік зростають ряди міської партійної організації. 1950 року в 328 первинних організаціях налічувалося більше 7 тис., а 1970 року в 474 первинних партійних організаціях і партійних групах — понад 25 тис. комуністів. 64 проц. членів партії мають вищу і середню освіту.
Велику політичну роботу серед трудящих ведуть 2700 лекторів товариства «Знання». На підприємствах і будовах створено понад 200 шкіл передового досвіду. У загальнозаводських конструкторських бюро, лабораторіях, бюро економічного аналізу, що діють на громадських засадах, беруть участь тисячі інженерів, техніків, передових робітників, працюють відділення Всесоюзного науково-технічного товариства та товариства винахідників і раціоналізаторів.
1945 року в місті було 3818 членів ВЛКСМ2, в 1970 — 40 308. На підприємствах і в організаціях міста працюють 419 комсомольсько-молодіжних колективів. За активну участь у вихованні молоді на революційних, бойових і трудових традиціях Комуністичної партії і радянського народу міська комсомольська організація в зв’язку з 50-річчям ВЛКСМ нагороджена почесною грамотою ЦК ВЛКСМ, а за досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Радянської влади — пам’ятним прапором ЦК ЛКСМУ.
До складу міської організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури входять десятки тисяч чоловік. Особливо активно працює секція революційної і бойової слави. Всі урочисті свята трудящі міста відзначають біля пам’ятника Володимиру Іллічу Леніну, відкритого у 1957 році (скульптор ПІ. Микотадзе). Встановлено багато пам’ятників, присвячених героям громадянської та Великої Вітчизняної воєн, видатним діячам науки і культури, флотоводцям. 1946 року відкрито пам’ятник, а пізніше — меморіал з вічним вогнем морякам-десантникам, Героям Радянського Союзу (скульптор О. М. Ізмалков, архітектор О. К. Марочинський). В 1954 році на міському бульварі споруджено пам’ятник адміралу С. О. Макарову, в сквері ім. Т. Г. Шевченка — Т. Г. Шевченку, біля будинку культури моряків — Ф. Е. Дзержинському (скульптор К. В. Рижок). Під час підготовки до 50-річчя Радянської влади здійснено монументально-декоративне оформлення фасадної стіни заводу ім. 61 комунара, що охоплює історію міста від заснування до наших днів (скульптор Л. В. Крестовський), а на площі Комунарів відбудовано пам’ятник «Безсмертним борцям за владу Рад», на проспекті В. І. Леніна тоді ж встановлено обеліск на честь визволителів Миколаєва від гітлерівських окупантів. У 1968 році відкрито пам’ятник поетові-революціонерові О. М. Гмирьову.
З ініціативи місцевих партійних організацій створені народні музеї з історії заводу ім. 61 комунара та в торговому порту — моряків-десантників. У палаці культури суднобудівників і в будинку культури будівельників діють кімнати-музеї В. І. Леніна. Широко представлені матеріали з історії громадянської і Великої Вітчизняної воєн, соціалістичного і комуністичного будівництва на Миколаївщині в краєзнавчому музеї, створеному 1950 року на базі історико-археологічного та природничого.
В художньому музеї ім. В. В. Верещагіна зібрано понад 2 тис. картин видатних російських художників XIX—XX ст. і творів радянських авторів. Серед них полотна В. В. Верещагіна, І. К. Айвазовського, І. Ю. Рєпіна, І. І. Левітана, І. І. Шишкіна, Б. М. Кустодієва, С. В. Герасимова та інших.
Активно впливають на громадське і соціально-культурне життя міста Ради депутатів трудящих — органи справжнього народовладдя. До міської і районних Рад обрано 1050 депутатів, з них 742 робітники, майже п’ята частина депутатів має вищу освіту. Більшість обранців Рад об’єднано в депутатські групи. У Верховній Раді УРСР трудящих Миколаєва представляють директор заводу ім. 61 комунара В. М. Андріанов, передовики-виробничники: Г. 3. Мунтян — бригадир монтажників домобудівельного комбінату тресту «Миколаївжитлобуд» і Сорочан М. А. —бригадир електрозварників Чорноморського суднобудівного заводу. До Верховної Ради GPCP обрано Героя Соціалістичної Праці П. М. Щербакова — бригадира судноскладальників з Чорноморського суднобудівного заводу. В місті створено квартальні, домові й батьківські шкільні комітети, жіночі ради, крамничні комісії, ради ринків, клубів і бібліотек та ін. На підприємствах, в установах і організаціях діють групи і пости народного контролю.
З кожним роком збільшуються витрати на поліпшення житлових і побутових умов трудящих, розширення мережі торгівлі і громадського харчування, поліпшення соціального забезпечення і медичного обслуговування, удосконалення системи народної освіти. Тільки протягом восьмої п’ятирічки на ці потреби асигновано 104 млн. крб., у 1,5 раза більше, ніж за роки семирічки.
Значне зростання промислового виробництва в місті намічено у новій п’ятирічці. Виступаючи на XXIV з’їзді КП України, перший секретар Миколаївського обкому КП України Я. П. Погребняк зазначав, що сумарна тоннажність суден протягом нової п’ятирічки зросте майже вдвічі. Буде завершено будівництво заводу гідроапаратури, споруджено м’ясопереробний завод, комбінат хлібобулочних виробів, заводи великопанельного домобудування, верф парусних суден, ТЕЦ № 2.
Ще 630 тис. кв. метрів житлової площі одержать трудящі. Виростуть нові будинки переважно підвищеної етажності. Для поліпшення водопостачання міста намічено продовжити водопровідну мережу на 45 км, довести загальну потужність Верхньо-Інгулецького водопроводу до 200 тис. кубометрів води на добу. До 1975 року буде газифіковано 22 тис. квартир трудящих, побудовано 10 км тролейбусних і 11,6 км трамвайних ліній. В найближчі роки розшириться мережа лікувальних закладів, буде споруджено дитячу стоматологічну лікарню, дві великі спеціалізовані лікарні, новий лікувальний корпус 3-ї міської лікарні. Відчинять двері ще 9 шкіл, розпочнеться будівництво нового комплексу Миколаївського кораблебудівного інституту, музично-драматичного театру тощо.
Під зореносним стягом Радянської влади розквітає місто корабелів. Оточене з трьох боків водою, воно нагадує судно в момент стрімкого спуску зі стапелів. Окрилені рішеннями XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, трудівники цього могутнього корабля крокують шляхом нових звершень в ім’я комунізму.
І. О. ГОСТЄВ, А. Л. ЖУРАВЕЛЬ, М. Ф. МЕЛЬНИК, В. А. ФЕСЕНКО