Вознесенськ, Вознесенський район, Миколаївська область (продовження)
За період 1921—1925 рр. в місті було проведено значне господарське будівництво. Більшість промислових підприємств досягла довоєнного рівня. В кінці 20-х років у Вознесенську стали до ладу масло-, консервний та цегельно-черепичний заводи. Робітники залізничного вузла колійник О. В. Кутвицький, машиніст П. В. Данильченко, слюсар депо А. М. Жидкотта були першими ударниками серед вознесенців. За їх прикладом йшло багато робітників. Партійна організація подавала допомогу жителям околиць та сусідніх сіл у соціалістичній перебудові сільського господарства. Вже в 1920—1921 рр. на околицях міста — в Натягайлівці, Болгарці, Таборах — було створено ТСОЗи «Прогресивне садівництво», «Червона блискавка», «Червона молодь». Після того, як в 1928 році Вознесенськ відвідав всесоюзний староста М. І. Калінін, який переконливо роз’яснював трудящим політику партії, комуністи міста організували на базі колишніх товариств колгоспи «Перша п’ятирічка», ім. Синякова, «Прогрес», радгосп «Зелений Гай».
За 1921—1925 рр. на державні кошти у місті відремонтовано всі мости, 709 квартир, забруковано 12 вулиць. Поновила роботу лікарня, відкрились комунальні перукарня, пральня, 2 лазні, 4 шевські та кравецькі майстерні. Значна увага приділялася влаштуванню безпритульних дітей. Ще в 1920 році відкрито дитячий будинок.
Зростав потяг трудящих до знань. Вже 1920 року працювало 5 шкіл, згодом 8 трудових, 15 шкіл-лікнепів, профшкола, торговельно-кооперативна та школи бригадного учнівства. Того ж року в місті створено народний університет з робітничою студією. Для слухачів читались лекції з історії профспілкового руху, філософії, політекономії, історії промисловості, літератури, математики, медицини і сільського господарства. В липні 1920 року відкрито комсомольський клуб Залізничного району. Міський комітет комсомолу створив комсомольсько-молодіжні комісії: культосвітню (з музичною, драматичною і хоровою секціями), шкільно-лекційну, яка організувала школи грамотності, агітаторів, а також відділ роботи на селі. В 1921 році почав працювати залізничний клуб ім. К. Лібкнехта та селянський, при якому була бібліотека з читальним залом. З успіхом проходили тут вистави, концерти, читалися вірші революційних поетів. Почала діяти міська бібліотека, а при ній гурток друзів книги. За 8 років Радянської влади в місті відкрито районний будинок культури, 5 профспілкових клубів, 2 бібліотеки, 2 кінотеатри. Місцеві журналісти і літератори об’єдналися в літературний гурток, який видавав свій журнал «Поток», готував літературні вечори, лекції. Було засновано товариство художників, яке влаштувало в клубі військкомату виставку робіт аматорів живопису.
Роки довоєнних п’ятирічок були періодом значного розвитку промисловості міста. Консервний завод виробляв близько 5 млн. умовних банок консервів за рік, продукція його йшла в багато областей Радянського Союзу. На повну потужність працював завод ремонту сільгоспмашин «Червоний технік» (колишній завод Шпехта). Відкрились промисловий і харчовий комбінати. Паровозне депо, консервний завод й інші підприємства одержали нове технічне устаткування. На околиці міста було збудовано МТС і МТМ. Створено 5 промислових артілей, які шили взуття, виробляли кераміку, цеглу і черепицю, плели кошики із лози, а артіль «Харчовик» виробляла муку, крупу й олію.
В приміських колгоспах «Прогрес», ім. Синякова та ім. Леніна і радгоспі «Зелений Гай» було по 3—4 тваринницькі ферми. Колгоспники вирощували високі врожаї, зростали доходи господарств. Так, в 1937 році колгосп «Прогрес» мав прибутків 1 млн. карбованців.
На промислових підприємствах, в машинно-тракторній станції та приміських колгоспах широкого розмаху набув стахановський рух. Послідовниками ініціатора передових методів праці на транспорті П. Ф. Кривоноса у паровозному депо були машиністи О. Ігнатовський, С. Тарковський та багато інших. 26 комуністів-стахановців лише за грудень 1939 року провели 120 великовагових поїздів, заощадивши 40 тонн вугілля. Зразки самовідданої праці подавали робітники Вознесенської МТС М. В. Коваленко, Г. Т. Колісник, які щоденно виконували норму виробітку на 180—200 проц., комбайнер Ф. К. Андрійченко, сезонний виробіток якого на комбайн становив 500—600 га, доярка колгоспу «Прогрес» Л. П. Рогоженар, яка надоювала від кожної корови 3 тис. кг молока, коваль радгоспу «Зелений Гай» Н. І. Турчин та інші.
В 1932 році Вознесенськ відвідали голова ВУЦВК Г. 1. Петровський і Генеральний секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор, які виступили перед робітниками міста, розповіли їм про внутрішнє і міжнародне становище.
За роки п’ятирічок вознесенці зробили великий крок в економічному і культурному житті. Міська Рада організувала значну роботу щодо впорядкування та озеленення міста. В кінці 30-х років комсомольці і молодь заклали і розширили два парки, сквери. Місто було електрифіковано і радіофіковано, проведено водопровід. Зростала мережа лікувально-профілактичних закладів, поліпшилось медичне обслуговування населення. 1938 року в місті функціонували поліклініка, пологовий будинок, санстанція, лікарські та фельдшерсько-акушерські пункти, в яких працювало 15 лікарів з вищою освітою. Було відкрито 10 дитячих садків і ясел. Діти навчалися в 9 школах (з них 4 середні). На 1937 рік повністю ліквідовано неписьменність. Понад 700 чоловік мали середню і вищу освіту.
Центром позашкільної роботи був палац піонерів. Спеціальну освіту молодь Вознесенська здобувала в агромеліоративному технікумі, медичному училищі, на робітфаці Одеського сільськогосподарського інституту, опорному пункті Глухівського науково-дослідного інституту коноплярства.
1936 року в місті відкрито Державний драматичний театр. На його сцені ставились п’єси класичної та радянської драматургії. Часто у Вознесенськ приїжджали театральні колективи з Миколаєва, Одеси, Києва, Ростова. Велику культосвітню роботу провадили робітничі і колгоспні клуби, кінотеатри. Чотири бібліотеки налічували 300 тис. примірників книг.
В місті проживало в 1940 році понад 20 тис. чоловік. Великі масштаби господарського і культурного будівництва вимагали посилення організаторської роботи партійних і радянських органів. В 28 партійних організаціях налічувалося понад 190 комуністів. З великим піднесенням трудящі Вознесенська 12 грудня 1937 року взяли участь у перших виборах до Верховної Ради СРСР, а в червні 1938 року — до Верховної Ради УРСР. До міської Ради було обрано 77 депутатів, серед яких 56 робітників і колгоспників, 39 комуністів, 15 комсомольців.
Економічний і культурний розвиток міста перервала Велика Вітчизняна війна. Понад 6 тис. трудящих Вознесенська стали на захист Батьківщини. Понад тисячу комуністів і комсомольців добровільно вступили до лав Червоної Армії. Партійні і радянські органи подбали про завчасну евакуацію устаткування залізничного вузла і паровозного депо, тракторів і машин МТС, верстатів машинно-ремонтної майстерні, устаткування інших промислових підприємств, худоби з приміських колгоспів.
На початку серпня гітлерівські загарбники підійшли до Вознесенська. Частини Червоної Армії п’ять діб обороняли місто, 6 серпня гітлерівці зайняли його. В будинку № 27 по вулиці Шмідта гестапівці влаштували катівню. Біля сіл Яструбинового й Бузького гітлерівці розстріляли 2,5 тис. стариків, жінок і дітей. 2 тис. юнаків і дівчат з Вознесенська вигнали на каторгу в Німеччину.
Але ніякі звірства не могли примусити радянських людей підкоритись загарбникам. За рішенням районного комітету партії в місті залишились комуністи для організації боротьби з окупантами. В кінці 1941 року створено Вознесенський підпільний центр, який об’єднував 6 підпільних груп в місті і селах району. Організатором центру був старий більшовик полковник Червоної Армії, що втік з полону, Г. Я. Гончаренко (Портной), командиром обрано лейтенанта Червоної Армії М. В. Пошукайла (Жаркого), комісаром — учителя М. О. Чернова. Штаб підпільників випускав листівки й відозви з закликом саботувати всі заходи окупантів. Патріоти знищили приміщення з боєприпасами ворога, виводили з ладу трактори, нападали на німецьких вартових і визволяли військовополонених, виготовляли документи для втікачів з німецького полону, врятовували молодь від каторжних робіт у Німеччині.
За доносом провокатора в травні 1943 року гітлерівці кинули в застінки гестапо близько 100 підпільників. 15 травня 1943 року після жорстоких катувань 63 з них були розстріляні. В їх числі комуністи Г. Я. Гончаренко, М. В. Пошукайло, М. О. Чернов, комсомольці Валентина та Ілля Чубчики, В. С. Левченко, О. А. Ткачук, безпартійні патріоти Л. П. Соловйов, М. В. Кондратьев, Г. М. Дімбров, І. А. Кочерга та багато інших. Після визволення Вознесенська Червоною Армією тіла розстріляних були перенесені в парк ім. Шевченка і поховані в братській могилі. І. А. Кочергу, А. В. Мальченка та О. В. Чубчика посмертно нагороджено медаллю «За відвагу»; І. М. Александрова, Т. Г. Яроша — медаллю «За бойові заслуги». Незважаючи на тяжкі втрати, підпільна організація продовжувала боротьбу.
А. Мальченко, О. Подковиров, І. Барсуков випустили спеціальну листівку в пам’ять загиблих, яка закликала чинити запеклий опір гітлерівцям.
24 березня 1944 року після триденного бою до Вознесенська ввійшли війська 37-ї армії під командуванням генерал-полковника М. М. Шарохіна. У визволенні міста брали участь 82-й стрілецький корпус (командир генерал-лейтенант П. Г. Кузнецов) у складі 15-ї гвардійської стрілецької дивізії (командир генерал-майор М. П. Чирков), 28-ї гвардійської стрілецької дивізії (командир генерал-майор Г. І. Чурмаєв), 188-ї стрілецької дивізії (командир полковник В. Я. Даниленко); 10-а гвардійська військово-повітряна дивізія (командир генерал-майор М. Г. Микеладзе), 195-а стрілецька дивізія 6-го гвардійського стрілецького корпусу (командир генерал-майор О. М. Сучков), а також частини 57-го корпусу (командир генерал-лейтенант Ф. О. Осташенко). Наказом Верховного Головнокомандуючого від 29 березня 1944 року почесне найменування Вознесенських присвоєне 228-й стрілецькій дивізії (командир полковник П. Г. Куликов) і армійському 68-му окремому полку зв’язку (командир полковник П. М. Барсук). Першим форсував Південний Буг у районі Вознесенська кулеметний взвод 60-го стрілецького полку. На протилежний берег, зайнятий ворогом, висадився молодший сержант К. К. Олейнюк. Багато разів йшли в атаку на кулеметника фашисти групами по 60—65 солдатів і офіцерів, їх підтримували дві мінометні батареї, але радянський воїн два дні відбивав контратаки ворога. К. К. Олейнюку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Під час визволення міста смертю хоробрих загинули Герой Радянського Союзу генерал-майор О. М. Сучков, Герої Радянського Союзу капітан О. А. Осадчий, молодший лейтенант В. І. Карпенко, сержант О. Г. Первухін, сотні інших бійців та офіцерів. Поховані вони в міському парку.
Іменем генерала Т. І. Танасчишина, який загинув у боях за Березівку і похований у Вознесенську, названа міська середня школа № 1 і одна з центральних вулиць. В школі створено кімнату-музей Т. І. Танасчишина.
Мужньо билися вознесенці з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни. З тис. жителів міста — учасників Великої Вітчизняної війни нагороджено орденами і медалями. Високе звання Героя Радянського Союзу присвоєно командиру загону торпедних катерів С. Г. Коршуновичу.
24 березня 1964 року на урочисте відзначення 20-річчя визволення Вознесенська від гітлерівців приїздив колишній командир 228-ї Вознесенської стрілецької дивізії полковник у відставці П. Г. Куликов, привітальні телеграми надіслали Маршал Радянського Союзу Р. Я. Малиновський, колишній командир 37-ї армії Герой Радянського Союзу генерал-полковник М. М. Шарохін, командири 57-го і 82-го корпусів генерал-лейтенанти Ф. О. Осташенко та П. Г. Кузнецов і багато інших учасників боїв за місто.
Відступаючи, гітлерівці зруйнували всі промислові підприємства, залізничний вузол, водопровід, лікарні, школи, клуби, бібліотеки, театр, 70 проц. житлового фонду, пограбували колгоспи й радгоспи. Збитки, заподіяні окупантами, становили близько 50 млн. карбованців.
Велику організаторську роботу у відбудові Вознесенська розгорнули районний комітет партії, виконком районної і міської Рад депутатів трудящих. 11 квітня 1944 року на одному з перших своїх засідань міськвиконком прийняв постанову про загальну мобілізацію працездатного населення на відбудовчі роботи терміном на місяць. Дружно взялися вознесенці за відродження міста. Партійні організації мобілізували трудящих на посилену допомогу фронту. На створення танкової колони «Колгоспник Вознесенщини» було зібрано 620 тис. крб. Успішно пройшла передплата на третю й четверту воєнні позики, в діючу армію відправлено велику кількість теплого одягу, подарунків.
9 травня 1945 року — день історичної перемоги над фашистською Німеччиною трудящі зустріли трудовими досягненнями. Почав випускати продукцію консервний завод, повністю було відбудовано залізничний вузол, стали до ладу інструментальний завод «Червоний технік», райпромкомбінат, промислові артілі. Перші 300 тис. квт.-год. енергії виробила гідроелектростанція. 650 трудівників міста Радянський уряд нагородив медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні
1941 —1945 рр.». Поверталися додому фронтовики. Вони йшли працювати в залізничне депо, на консервний та інструментальний заводи, в приміські колгоспи і радгосп «Зелений Гай». У перші післявоєнні роки у Вознесенську збудовано швейну фабрику і птахокомбінат, нову пристань на Південному Бузі, стали до ладу нові цехи промислового і харчового комбінатів, механізовано хлібопекарню. В 1949 році підприємства видали продукції на 16 млн. карбованців.
В авангарді соціалістичного змагання за виконання післявоєнної п’ятирічки (1946—1950 рр.) йшли машиніст паровоза С. Ф. Тарковський, токар заводу «Червоний технік» В. 3. Гонтіров, фрезерувальник паровозного депо G. І. Гриценко та інші. Штукатур третього залізничного відділку будівельних робіт М. В. Малишко виконував норму на 237 проц., а невдовзі почав виробляти по 10—12 денних завдань. З цим успіхом його привітав нарком шляхів CPGP Б. П. Бещев. Особистий приклад у праці подавали комуністи. Міська партійна організація об’єднувала 238 чоловік. Так, машиніст депо станції Вознесенськ комуніст С. І. Борзенков водив великовагові поїзди, перевиконуючи вдвоє виробничі завдання. Трудящі міста в 1955—1959 рр. обирали його депутатом Миколаївської обласної Ради. Комбайнер приміського колгоспу «Прогрес» комуніст Ф. К. Андрійченко щороку на збиранні врожаю перевиконував норми, добивався високої якості праці. Він нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора. Трудящі міста 1955—1959 рр. обирали його депутатом Верховної Ради УРСР.
Багато зробили партійні та радянські органи міста для зміцнення економіки колгоспів. Вчорашній фронтовик В. Г. Барановський став завідуючим молочнотоварною фермою приміського колгоспу «Прогрес». П. І. Булат очолив ланку рибалок у Вознесенському риболовецькому колгоспі, яка систематично перевиконувала плани. Колектив колгоспу «Прогрес» став заспівувачем боротьби за високі надої молока, в артілі ім. Синякова збирали багаті врожаї рису, підвищувалась родючість виноградників і садів у радгоспі «Зелений Гай». Колгоспи і радгосп приміської зони вже в 1947 році освоїли довоєнний рівень посівних площ, здали державі зерна і тваринницької продукції більше, ніж у 1940 році.
Велику роботу проводив райвиконком і міськвиконком для впорядкування міста, відбудови й розвитку його медичних та культурних закладів. За першу післявоєнну п’ятирічку було відремонтовано 500 житлових будинків. Вступили в дію радіовузол і телефонна станція на 120 номерів. Піднялися з руїн районна лікарня, санстанція, пологовий будинок. Комсомольці й молодь насадили два парки. В 1945 році на центральній площі встановлено пам’ятник В. І. Леніну. До 1950 року працювали 10 шкіл. Всі діти були охоплені навчанням. Відновили роботу районний будинок культури, клуб залізничників, кінотеатр, три бібліотеки.
В 50-і роки у місті стали до ладу нові корпуси швейної і меблева фабрики, розпочалося будівництво великого м’ясокомбінату, реконструювалися діючі підприємства. В період 1955—1957 рр. у Вознесенську створено чотири будівельні організації, які споруджували промислові підприємства, культурно-побутові заклади і житла.
Успішно трудилися залізничники Вознесенська. В 1954 році групу працівників станції нагороджено орденом Леніна, серед них начальника дистанції колії О. Я. Турчанінова, машиністів П. і. Ярмощука, Р. Г. Галунку, начальника станції Л. Й. Биковського та інших.
Колгоспники артілей ім. Синякова, ім. Леніна і робітники радгоспу «Зелений Гай» вже в 1957 році вдвоє збільшили виробництво тваринницької продукції проти 1953 року. Завдяки дальшій механізації праці, впровадженню досвіду передовиків, досягнень сільськогосподарської науки врожай зернових зріс до 18 цнт. За успіхи у розвитку колгоспного виробництва бригадирові тракторної бригади Ф. К. Андрійченку й голові артілі «Прогрес» О. М. Луговому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Рішення XX—XXIII з’їздів партії сприяли значному розвиткові промисловості і сільського господарства, культурному будівництву міста, активізували творчу ініціативу трудящих. За семирічку тут збудовано нові підприємства, великий м’ясокомбінат, хлібо- і винозаводи, районну електропідстанцію. Вознесенці достроково виконали семирічний план. За семирічку капіталовкладення у розвиток промисловості міста збільшились в 4,5 раза і становили 1494 тис. крб. Колгоспи ім. Синякова, ім. Леніна, «Прогрес» і радгосп «Зелений Гай» достроково виконали плани продажу державі зерна, м’яса, молока, яєць, овочів, фруктів, винограду й інших продуктів.
Заспівувачами руху за комуністичну працю у місті стали колектив закрійного цеху швейної фабрики на чолі з майстром комуністом К. О. Балюрою і тракторна бригада колгоспу «Прогрес», якою керує Герой Соціалістичної Праці Ф. К. Андрійченко. Понад 10 тис. трудівників включилися в цей рух. Звання підприємств комуністичної праці присвоєно радгоспу «Зелений Гай», об’єднанню «Сільгосптехніки», районній друкарні, 450 передовим бригадам, цехам, змінам. За роки семирічки понад 2 тис. робітників і колгоспників стали ударниками комуністичної праці. Орденами й медалями СРСР нагороджено понад 100 чоловік. У 1966 році ордена Леніна удостоєні бригадир радгоспу «Зелений Гай» Н. І. Сокуренко, учителька Г. П. Слободянюк; ордена Трудового Червоного Прапора — водій автобуса В. А. Шоломон, член артілі «Прогрес» Н. М. Швець, робітниця консервного заводу П. І. Качківська.
У роки восьмої п’ятирічки значно поліпшилося використання потужностей фабрик, заводів, підвищилась якість продукції. У 1967 році стали до ладу промкомбінат, дві пересувні механізовані колони. Приміські колгоспи ім. Леніна, який в 1969 році об’єднався з артіллю ім. Синякова, та «Прогрес» до 7 листопада перевиконали річні плани продажу державі всіх сільськогосподарських продуктів. Дванадцять доярок артілі «Прогрес», серед них депутат Верховної Ради УРСР О. І. Тищенко, надоїли в 1970 році по 2800—3000 кг молока. 1100 переможцям переджовтневого змагання вручено почесні мандати, швейній фабриці, радгоспу «Зелений Гай» та колгоспу «Прогрес» — пам’ятні Червоні прапори райкому КП України та райвиконкому.
До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна на всіх промислових підприємствах, на транспорті і будовах широкого розмаху набрало соціалістичне змагання. Понад тисячу трудівників міста нагороджено Ленінськими ювілейними медалями, 13 передовиків занесено на районну Дошку пошани; 45 — до Ленінської книги трудової слави. Ювілейними грамотами Миколаївського обкому КП України, облвиконкому і облпрофради відзначені колективи інструментального заводу, приміського радгоспу «Зелений Гай» і редакції газети «Радянська правда», а грамот райкому КП України та райвиконкому удостоєні 8 виробничих колективів — консервного заводу, швейної фабрики, автобусно-таксомоторного парку, 13-ї дистанції служби колії та інших.
Трудівники промислових підприємств міста достроково, ще в листопаді 1970 року, завершили завдання восьмої п’ятирічки. За роки п’ятирічки промислова продукція зросла у 2,8 раза. Колектив швейної фабрики ім. 50-річчя Жовтня виконав п’ятирічку 4 жовтня, заощадив за ці роки 98,9 тис. кв. метрів тканини, з яких додатково дали продукції на 277 тис. крб. До ленінського фонду внесено 1 465 тис. крб. Так, консервний завод виконав план ще 12 серпня 1970 року, випускаючи щороку пересічно по 27 млн. банок овочевих консервів. А працівники радгоспу «Зелений Гай» за п’ятирічку виробили 2866 тис. декалітрів вина, реалізувавши своєї продукції на 30 млн. крб., що дало господарству 8158 тис. крб. чистого прибутку. За успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки партія і уряд високо оцінили працю багатьох вознесенців. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєна керуюча відділком радгоспу «Зелений Гай» Н. І. Сокуренко, орденом Леніна нагороджено бригадира шоферів пересувної механізованої колони В. І. Кольця, орденом Жовтневої революції майстра швейної фабрики К. О. Балюру, машиніста екскаватора пересувної колони тресту «Миколаївсільбуд» В. О. Гедерима.
Йдучи назустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, трудящі міста достроково 27 березня виконали план першого кварталу 1971 року. Вони зобов’язалися дев’яту п’ятирічку виконати до 7 листопада 1975 року.
За післявоєнні роки значно зросла і організаційно зміцніла партійна організація. Нині в її лавах — 3026 комуністів, об’єднаних у 77 первинних партійних організаціях. В авангарді трудового походу поруч з комуністами йшли комсомольці. В їхніх лавах — 3733 чоловіка, об’єднаних в 64 первинних організаціях. Комсомольсько-молодіжні бригади швейної фабрики, консервного заводу, автобусно-таксомоторного парку, ремонтно-будівельного управління № 6 та інших підприємств і установ щороку здобувають першість у соціалістичному змаганні. До 50-річчя ВЛКСМ Вознесенську комсомольську організацію нагороджено пам’ятним Червоним прапором ЦК ЛКСМУ, велика група ветеранів комсомолу, юнаків і дівчат була відзначена Почесними грамотами ЦК ВЛКСМ і ЦК ЛКСМУ.
У керівництві господарством і культурним будівництвом беруть активну участь 125 депутатів міської Ради, серед яких 68 комуністів, 15 комсомольців, 53 жінки. На сесії, що відбулася в квітні 1971 року, депутати обговорили підсумки восьмої п’ятирічки і плани розвитку народного господарства міста на дев’яту п’ятирічку. Сесія зобов’язала керівників підприємств, будов і транспорту застосовувати передові методи праці, поширювати досвід передовиків, поліпшити умови праці робітників, з цією метою побудувати на всіх підприємствах кімнати побуту, профілакторії, червоні кутки.
Величезного значення надає міська Рада забудові й благоустрою міста, розвиткові охорони здоров’я, освіти і культури. За останні роки у Вознесенську споруджено понад 50 багатоповерхових житлових будинків, на колишньому пустирі виріс житловий район, а також масиви — з північної сторони в районі Мар’їного гаю, державної племстанції і на південь від шляху на Миколаїв. Загальна площа нових житлових будинків понад 100 тис. кв. метрів. Споруджено типові приміщення трьох середніх шкіл, школи-інтернату, 12 дитячих ясел і садків, поліклініки, пологового будинку, хірургічний корпус лікарні, чотириповерховий будинок Рад. Введено в дію автоматичну телефонну станцію, телевізійний ретранслятор, кінотеатри ім. Чапаева, «Схід» і широкоформатний «Україна», будинок піонерів, 2 великих універмаги, пральню, бібліотеку, прокладено міський водопровід, вулиці заасфальтовано.
Якщо в 1940 році в місті було лише кілька десятків радіоприймачів, то на початок 1970-го жителі мали понад 20 тис. радіол і радіоприймачів та 18 тис. телевізорів, 10 тис. квартир газифіковано, 2 тис. — телефонізовано, 700 чоловік мають власні автомашини, і понад тисячу — мотоцикли. Значно розширилась торговельна мережа: тут працюють 160 магазинів, 10 їдалень, 2 ресторани, багато ларків та кіосків. Тільки за п’ятирічку товарообіг зріс у місті в 3,6 раза та перевищив 120 млн. крб. Збільшуються збереження вознесенців в ощадних касах. 14 580 трудящих є вкладниками, сума їх вкладів становить 10,6 млн. крб. Багато робиться для охорони здоров’я трудящих. Діють міжрайонна і дитяча лікарні, пологовий будинок, поліклініка, станція швидкої допомоги, дитяча та жіноча консультації, санітарно-епідеміологічна станція, дев’ять медичних пунктів. 1965 року в приміському радгоспі «Зелений Гай» над Південним Бугом відкрито санаторій з фізіотерапевтичним та бальнеологічним відділеннями, грязелікуванням. У Вознесенську працюють понад 500 медпрацівників, серед 98 лікарів — заслужений лікар Української РСР М. Ф. Узниченко.
У місті є стадіон, юнацька спортивна школа з секціями штангістів, боксерів, легкоатлетів, шахістів, стрільців. На спортивних майданчиках тренуються футболісти, баскетболісти і волейболісти. 1968 року вознесенська мотобольна команда вийшла переможницею в своїй групі і переведена в клас «А», а 1971 року стала чемпіоном України. В місті — понад 100 первинних організацій ДТСААФ. На всіх підприємствах, в установах, навчальних закладах працюють первинні організації Червоного Хреста. Центром поширення медико-санітарних знань став міський будинок санітарної культури.
Комуністична партія і Радянський уряд постійно дбають про зростання шкільної мережі, зміцнення її матеріально-технічної бази, підвищення рівня навчально-виховної роботи. 6800 дітей навчаються в семи середніх, трьох восьмирічних, двох початкових школах і двох школах-інтернатах. Крім того, сільськогосподарський технікум з стаціонарним і заочним відділеннями, професійно-технічне училище, школа лісоводів, музична, заочна і вечірня середні школи робітничої молоді, курси бухгалтерів і медичних сестер мають контингент — півтори тисячі учнів. Із 400 учителів 19 нагороджені орденами і медалями Союзу РСР, 39 — значками «Відмінник народної освіти», грамотами Міністерства освіти УРСР та облвно — понад 200 чоловік. Звання заслуженої вчительки УРСР присвоєно Г. П. Слободянюк.
У місті працює чотири кінотеатри, 3 будинки культури, 10 профспілкових клубів, 4 державні, 9 профспілкових і 2 колгоспні бібліотеки, народний драматичний театр. В 1955 та 19^4 роках хор районного будинку культури, хоровий і танцювальний колективи приміського колгоспу «Прогрес» брали участь у республіканському огляді художньої самодіяльності. В 1960 році драматичному колективу районного будинку культури присвоєно звання народного драматичного театру. Перед вознесенськими глядачами виступали відомі майстри сцени — актори Ленінградського театру опери і балету, Київського академічного драматичного театру ім. І. Франка, Поліського народного хору «Льонок», Свердловського театру музичної комедії, Миколаївського драматичного театру ім. Чкалова, Краснодарського театру муз-комедії, Московського драматичного театру ім. Гоголя.
На честь Ленінського ювілею в місті проведено фестиваль учасників художньої самодіяльності, кінофестиваль. Народний драматичний театр поставив п’єсу О. Левади «Камо», вийшов переможцем ювілейного республіканського фестивалю народе них театрів і нагороджений Великою і Малою золотими медалями. Відзначені й інші аматори районного будинку культури: срібною медаллю — народний духовий оркестр, бронзовою — оркестр народних інструментів. Дипломи переможців здобули хорова капела, хор медичних працівників і танцювальний гурток.
На міському стадіоні влаштовуються масові свята: «Свято краси і молодості», «Свято золотої осені», «День урожаю», «Свято революційної пісні». В ці дні до вознесенців приїжджають артисти кіно, Одеської та Миколаївської філармоній, своє мистецтво демонструють сотні місцевих учасників художньої самодіяльності та гостей 8 братньої Молдавії. Стали традицією урочисті проводи юнаків до Радянської Армії. У нововідкритому палаці щастя в урочистій обстановці реєструються шлюби.
В будинках культури та клубах перед трудящими часто виступають лектори з питань історії КПРС, на наукові, педагогічні, юридичні і естетичні теми. У місті працює понад 300 членів товариства «Знання». При деяких культурно-освітніх закладах виникли молодіжні клуби — «Червона гвоздика», «Ровесник», «Ранок»; діє народний університет культури. Кілька років тому створено організації товариства охорони природи, охорони пам’ятників історії і культури, до яких залучені сотні трудящих.
Піввіку в місті виходить районна газета «Радянська правда» тиражем в 10 тис. примірників і багатотиражні газети «Робітнича правда», «Вперед», «Ленінська правда». У Вознесенську народилися, навчалися і починали свій творчий шлях письменник М. В. Едель, автор багатьох сатиричних творів, п’єс, народний артист CPCP Г. П. Глебов, народний артист УРСР П. В. Франько.
Про історію міста, боротьбу трудящих за Радянську владу, про їх ратні і трудові подвиги у Велику Вітчизняну війну та успіхи, досягнуті у справі побудови комуністичного суспільства яскраво розповідають матеріали і документи народного історико-краєзнавчого музею, відкритого в 1970 році.
Протягом дев’ятої п’ятирічки у місті планується побудувати кілька промислових підприємств, велику друкарню, триповерховий готель та два клуби, чотири магазини, середню школу, виростуть нові житлові райони. Центр забудується багатоповерховими будинками. Найближчим часом заасфальтуються вулиці Пушкінська, Кірова, Євгенії Бош, Шевченка, 8 Березня та ін. Місто прикрасять саджанці платанів, каштанів, сріблястих тополь, кулевидних акацій, троянд; збільшиться мережа водопроводу, буде реконструйовано і докорінно поліпшено всю систему електроосвітлення.
Запорука успішного здійснення цих планів — самовіддана праця вознесенців, неустанна турбота Комуністичної партії про зміцнення могутності нашої країни, про зростання добробуту й культури радянського народу.
В. Й. СЛОБОДЯНЮК