Ананьїв, Ананьївський район, Одеська область
Ананьїв — місто, центр однойменного району. Відстань до залізничної станції Жеребкове 15 км, від Одеси, з якою він зв’язаний автобусним і авіаційним сполученням,— 170 км. Населення — 18,9 тис. чоловік.
Територія, на якій розташоване місто, була заселена з давніх часів. В околицях Ананьева і села Боярки знайдено римські монети II століття нашої ери г.
На початку XVIII століття на землі між Бугом і Дністром, що перебували тоді під владою Криму і Туреччини, переселялися біглі селяни з України, Росії, Молдавії та запорізька голота («сіромахи»). Наприкінці 50-х років XVIII століття в цьому краю вже існувало чимало поселень, відомих під назвою «ханські слободи». В їх числі була і Анані. За переказами, ця назва походить від імені першого поселенця запорізького козака Ананя. В історичних документах слобода вперше згадується у 1767 році в донесенні полковника А. Кайнаша. За Ясським мирним договором 1791 року цю територію приєднано до Російської імперії. У наступному році слободу Анані передано у казенне відомство. Її жителі брали активну участь у боротьбі народів країни проти іноземних загарбників. У період Вітчизняної війни 1812 року ананьївці збирали кошти для спорядження загонів народного ополчення, які разом з регулярною армією боронили Росію від наполеонівської армії. Всього було передано 1,1 тис. крб. грішми, 180 четвертей хліба та 27 волів.
1834 року слобода Анані стала повітовим містом Херсонської губернії—Ананьевой. Через десять років тут налічувалось 609 дворів з населенням 2770 чоловік. У місті проживали переважно державні селяни і міщани. Але були й кріпаки (близько 600 чоловік). Важко жилося хліборобам. Землі вони мали обмаль, бо Ананьїв з усіх боків оточували поміщицькі володіння. У 1834 році державні селяни (2074 чоловіка) мали 2429 десятин, тобто 1,17 десятини на душу. З кожним роком збільшувались недоїмки з їх господарств і в середині XIX століття досягли 50 тис. крб. Втративши надію стягнути з бідноти борги, урядовці перевели селян у міщани, а їх землі передали міській управі.
Ще гіршою була доля поміщицьких селян. З—4 дні на тиждень кріпаки працювали на поміщика, отже на своє господарство часу лишалося дуже мало. В середньому на 1 душу чоловічої статі припадало 3,25 десятини. Знаряддя праці були примітивними, грунт оброблявся погано. Не вистачало робочої худоби, добрив. Тому майже кожного другого року господарства кріпаків терпіли від неврожаїв.
Реформа 1861 року не поліпшила економічного становища селян. В руках поміщиків залишилося 89,4 проц. всіх земель, а колишні кріпаки через високі викупні платежі (34 крб. за десятину) змогли придбати лише 167 десятин. У 27,4 проц. селянських дворів взагалі не було земельних наділів, а у 40 проц.— тяглової сили і продуктивної худоби. Не маючи землі, селяни мусили орендувати її в міській управі на кабальних умовах — по 11—12 крб. за десятину. Орендна плата була найвищою в губернії. Такі великі гроші могли заплатити тільки куркулі, частина середняків, а біднякам лишалося одне — йти на ринки сільськогосподарських робітників в Голту, Бірзулу, Березівку. В другій половині XIX століття Ананьїв теж стає одним з таких ринків. Сюди приїздили поміщики не тільки з Ананьївського, але й з інших повітів, бо робочі руки тут були найдешевші. Якщо в Херсонській губернії в 70—80-х роках середня заробітна плата сільськогосподарського робітника за день становила 57 коп., то в Ананьївському повіті — 21,6 коп. Особливо важко було знайти роботу взимку. Візникуванням — основним видом зимових заробітків — бідняки займатися не могли через відсутність коней і волів. Декому щастило влаштуватися в економіях, на кам’яних кар’єрах. Частина селян працювала на дрібних промислових підприємствах.
Кількість підприємств швидко зростала. Якщо в 40-х роках XIX століття в Ананьєві були сукновальня, що виробляла 700 аршин сукна на рік (на 2,3 тис. крб.) і 3 винокурні (обсяг виробництва — 7,9 тис. крб.)4, то на кінець століття тут вже налічувалося близько 20 напівкустарних підприємств по переробці сільськогосподарської сировини. Серед них — свічково-салотопний і миловарний заводи, 3 фабрики фруктових і шипучих вод, 2 маслоробні, 5 цегельних заводів, тютюнова фабрика, 2 парові і 1 кінний млини. Ці підприємства випускали продукції на 16 тис. крб. на рік. Тут було зайнято 23 постійні робітники, а сезонних — значно більше. Зростає прошарок кваліфікованих робітників — слюсарів, ковалів. Власники підприємств запрошували на роботу інженерів і техніків.
Швидко розвивалась в Ананьєві і торгівля, зокрема, зерном. Серед міст Херсонської губернії за розвитком хліботоргівлі Ананьїв посідав 9 місце. Ярмарки тут відбувалися 2 рази на рік, базари — щодня. На них продавали зерно, борошно, городину, домашні промислові і ремісничі вироби. Міщани, що займалися торгівлею, крім податків, сплачували побори — 60 крб. на рік, селяни вносили ще більш високу плату.
В Ананьєві відкрилися міський банк, позичково-ощадне товариство, агентство Бессарабсько-Таврійського банку, пошта й телеграф, друкарня. Тут було споруджено десятки нових будинків, зернові склади, бакалійні, галантерейні магазини, крамниці. Місто розкинулося на 10 верст вздовж річки Тилігулу. Збільшувалося його населення. Якщо в 1886 році тут проживало 14130 чоловік (в т. ч. селян — 752, дворян — 690, міщан та купців — 12 688), то в 1897 році — вже 16 684 мешканці.
Швидке зростання населення змусило земство подбати про розширення лікарні, яка була відкрита у 1863 році. Наприкінці 70-х років число ліжок в ній збільшилося з 16 до 45. Але ця кількість аж ніяк не могла задовольнити потреби в медичній допомозі мешканців міста й повіту. В 1887 році на одного дільничного лікаря припадало 43 тис. жителів. Царський уряд до краю обмежував асигнування на охорону здоров’я трудящих. Зате рік у рік зростали витрати на царських опричників. Так, у 1889 році на утримання поліції в Ананьєві витрачено 4422 крб., а на лікування жителів — всього 2260 карбованців.
Недостатніми були асигнування і на потреби освіти. Наприкінці XIX—на початку XX століття в місті діяли чоловіча і жіноча гімназії, 2 народні училища, 3 церковнопарафіяльні школи, єврейське початкове училище та реміснича школа. В них навчалось 997 учнів, тобто менше половини дітей шкільного віку. У 80-х роках Ананьївська гімназія стала центром революційної молоді повіту. Тут з 1882 по 1884 р. існувала нелегальна бібліотека, діяв народницький гімназичний гурток. Його члени встановили зв’язки з Кишиневом. Звідти ананьївські гімназисти одержували заборонену літературу, зокрема програму, прийняту одеським з’їздом народницьких гуртків.
У серпні 1902 року в Ананьєві і повіті розгорнув революційну агітацію місцевий гурток інтелігентів, членами якого були колишні студенти І. Книжник, брати В. і Б. Волошини, волосний лікар М. Ширяев та інші. Гуртківці одержували нелегальні видання, в т. ч. газету «Искра». Незабаром вони примкнули до революційної соціал-демократії. Великий вплив на їх діяльність мав Одеський комітет РСДРП, що стояв на позиціях ленінської «Искры». З Одеси прибували пропагандисти, надходила партійна література.
Для посилення революційної пропаганди соціал-демократи вміло використали події в ананьївській в’язниці в липні 1903 року. Тюремні наглядачі жорстоко побили групу політичних в’язнів, що намагалася втекти. На знак протесту інші в’язні закидали охорону камінням. Тюремне начальство притягло до судової відповідальності 15 чоловік. Дізнавшись про це з соціал-демократичної листівки, громадськість міста активно висловила своє обурення діями поліції.
Могутнім поштовхом до розгортання в Ананьєві боротьби проти самодержавства стали революційні події в країні 1905 року. В Ананьївському повіті посилився селянський рух. Цілковиту підтримку в місті знайшов виступ селян Петрівки, які на початку травня захопили поміщицькі посіви та сіножаті і вимагали зниження орендної плати за землю. Ананьївці відверто висловлювали своє співчуття учасникам аграрного руху.
Навесні 1905 року соціал-демократи активізували революційну агітацію. У травні в місті поширювалися листівки Одеського комітету РСДРП: «Дні революції і голос фабрикантів», «Геть самодержавство! Хай живуть Установчі збори!», «Петербурзькі товариші кличуть нас приєднатися…» та інші. Наростання революційного руху в місті вимагало посилення організаторської роботи соціал-демократів, керівництва діями мас. З цією метою в червні 1905 року був оформлений міський осередок РСДРП, одним з організаторів якого став більшовик А. Чекунов. Внаслідок цього революційна робота в місті значно пожвавилася. На початку осені в Ананьїв прибув одеський робітник член РСДРП С. І. Острокуш. Він привіз нелегальну літературу і активно включився в пропагандистську діяльність.
19 жовтня у місті відбулася політична демонстрація, яка проходила під керівництвом соціал-демократів — І. С. Книжника, М. Ф. Зборовського, Т. І. Миронова та інших. Понад 3 тис. робітників, селян, службовців з червоними прапорами, співаючи «Марсельєзу», пройшли по місту. Потім відбувся мітинг. Промовці викривали облудну суть царського Маніфесту 17 жовтня, закликали маси ставати під революційні прапори. Демонстранти вимагали звільнення політичних в’язнів і всіх заарештованих за участь в аграрному русі.
Наляканий бурхливим розвитком подій у місті, херсонський губернатор 22 грудня 1905 року оголосив в Ананьєві і повіті стан «посиленої охорони». Одержавши військову підмогу з губернії, місцеві власті провели масові арешти. У грудні 1905— січні 1906 року вони кинули до в’язниці 49 соціал-демократів і активних учасників жовтневих подій. Це був серйозний удар. У січні 1907 року ув’язнено соціал-демократа Г. Ш. Герценштейна, який організовував таємні сходки, а також В. Р. Сербіна за таємне зберігання соціал-демократичної літератури, зокрема написаної В. І. Леніним листівки «Кого обирати до Державної думи?». У відповідь на численні арешти учні чоловічої гімназії навесні 1907 року виступили з протестом проти репресій властей.
Поширення нелегальної літератури серед населення міста тривало. Були розповсюджені відозви Херсонського губкому сільських організацій РСДРП «До всіх селян Херсонської губернії» та «Листи до селян». Під впливом соціал-демократичної пропаганди, спрямованої проти столипінської аграрної реформи, в ряді сіл повіту відбулися виступи бідноти проти проведення землемірних робіт, пов’язаних з виділенням куркулів на хутори. За допомогою військової сили місцеві власті придушили заворушення. Були вбиті і поранені 4. На заклик революційної соціал-демократії прогресивна громадськість міста виступила з протестом проти кровопролиття.
Про зростання більшовицького впливу на маси і піднесення їх революційної свідомості свідчив той факт, що ананьївці в 1912 році включилися в кампанію по збиранню коштів для підтримки газети «Правда». В. І. Ленін назвав Ананьїв у числі 49 міст і населених пунктів, де було проведено групові грошові збори у фонд «Правды». В Ананьєві такі збори проводилися двічі.
Початок першої світової війни власті використали для розправи над «небезпечними» особами, що брали участь у революції 1905—1907 рр. Під час мобілізації в діючу армію їх в першу чергу відправляли на фронт.
Війна до краю загострила соціальні суперечності, погіршила і без того тяжке становище трудящих. Позбавлені робочих рук, тягла, занепадали селянські господарства. Закрилися заводи: цегельний, пивоварний, шипучих та фруктових вод. Зростало безробіття, піднялися ціни на продовольство, паливо, предмети широкого вжитку. Незважаючи на закони воєнного часу, народні маси дедалі рішучіше виступали проти світової бойні, проти самодержавного уряду, який прирік трудящих на злидні й страждання.
Ананьївці щиро вітали перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції та повалення царизму. В місті відбулися масові маніфестації. Скориставшись з політичної незрілості широких мас, поміщики, торговці, підприємці в березні 1917 року створили Ананьївський тимчасовий комітет. Він заявив про цілковиту підтримку Тимчасового уряду і взяв курс на згортання революції. Це, природно, викликало незадоволення робітників і селян. Повсюдно на підприємствах відбувались збори робітників, бурхливо проходили селянські сходки, на яких виступали матрос Я. В. Околотін і козак В. О. Лускін, прислані в Ананьїв Одеською Радою робітничих депутатів.
Незабаром губернський комітет партії направив до Ананьївського повіту свого представника солдата-комуніста І. Д. Стрижака. Через місцевих залізничників було організовано доставку в Ананьїв інформаційних і директивних матеріалів.
Більшовики зуміли організувати маси. На початку квітня 1917 року в Ананьєві обрано орган влади трудящих — Раду робітничих депутатів. З її утворенням у місті виникло двовладдя. В цей же час лід ідейним впливом більшовиків створюються селянські земельні комітети. Спираючись на підтримку ананьївських робітників, комітети почали самочинно забирати поміщицькі землі. В травні 1917 року Ананьївський селянський комітет встановив знижені ціни на оренду землі. В червні 1917 року селяни захопили поміщицькі пасовиська. У вересні в маєтки поміщиків послано комісарів земельних комітетів. До середини вересня 1917 року значна частина поміщицьких земель була явочним порядком розподілена між селянами. Так втілювалась у життя ленінська ідея селянських комітетів як органів революційного розв’язання аграрного питання.
Влітку 1917 року для забезпечення населення продовольством Рада створила штаб по організації збирання врожаю на всіх землях, а також технічні дружини з агрономів, слюсарів, ковалів тощо. Рішенням штабу до збирання врожаю було залучено все працездатне населення міста віком від 16 до 50 років.
Поміщики спробували перейти у контрнаступ. Ананьївська повітова земельна управа скликала наприкінці вересня 1917 року повітову земельну нараду. Верховодили на ній есери і земці. Вони намагались протягти свою резолюцію про заборону селянам захоплювати поміщицькі землі. Однак більшовики І. Д. Стрижак,І. Скуртул, М. Задніпряний, В. Рутківський та інші, хоч і були в меншості, зуміли повести за собою делегатів-селян. Вони вимагали повної конфіскації поміщицьких земель.
На допомогу місцевим поміщикам Тимчасовий уряд кинув військові частини. Зокрема, в Ананьєві був розквартирований відкликаний з Південного фронту 12-й уланський Білгородський полк. У відповідь на це більшовики закликали трудящих створювати бойові дружини та загони Червоної гвардії. Колишній матрос-потьомкінець М. М. Данилов за завданням Ради організував червоногвардійський загін. Одночасно більшовики розгортають роботу серед солдатів. Організатором революційної пропаганди в уланському полку був рядовий М. М. Криворучко. В жовтні 1917 року більшовиків вже підтримувала значна частина солдатів.
Звістка про перемогу Жовтневої революції в Петрограді викликала палку радість у трудящих Ананьева. Місцева Рада, керована більшовиками, оголосила себе єдиною владою в місті та повіті. Однак контрреволюція не склала зброї. Скориставшись з того, що в Ананьїв прибула перша козача дивізія, поміщики, міська буржуазія, куркулі з її допомогою 10 листопада 1917 року розігнали Ананьївську Раду і земельні комітети. Проте під керівництвом більшовиків трудящі Ананьева, спираючись на місцевих червоногвардійців і озброєний загін, надісланий Херсонським губревкомом, 15 листопада 1917 року відновили Радянську владу. Насамперед Ананьївська Рада звільнила політичних в’язнів, розпустила повітову земельну управу. Новоутворені селянські земельні комітети приступили до розподілу землі між біднотою. Встановлено робітничий контроль на місцевих промислових підприємствах, вжито заходів до налагодження торгівлі і постачання населення всім необхідним.
Однак у лютому 1918 року на Україну вторглися австро-німецькі війська. Захопивши в березні Ананьїв, окупанти і місцеві контрреволюціонери розігнали Ананьївську Раду та земельні комітети. В місті введено комендантську годину, провадились масові арешти і облави. Більшовики пішли в глибоке підпілля. Вони очолили боротьбу з іноземними загарбниками і внутрішньою контрреволюцією. У травні 1918 року в Ананьєві відбулись нелегальні збори комуністів. їх учасники обрали тимчасовий підпільний партійний комітет на чолі з М. М. Даниловим. До його складу ввійшли і представники Одеського комітету партії — солдати-фронтовики В. К. Дубецький та І. І. Максименко. Під керівництвом комітету за короткий час сформувались партизанські загони і групи в усіх 16 волостях Ананьївського повіту. Очолювали їх М. М. Данилов, В. К. Дубецький, Д. П. Стебловський та інші комуністи. З метою мобілізації більшовиків на виконання рішень І з’їзду КП(б)У в серпні 1918 року в Ананьєві нелегально скликано першу повітову більшовицьку конференцію. Вона ухвалила створити нові підпільні партійні організації, партизанські загони і перейти у рішучий наступ проти окупантів. Обраний на конференції повітовий комітет КП(б)У очолив М. М. Данилов.
Восени 1918 року за постановою підпільного повітового комітету більшість партизанських загонів та груп були злиті в 1-й Ананьївський радянський стрілецький полк під командуванням С. М. Недолуженка. Він налічував 3 тис. бійців і дивізіон кавалерії (600 чоловік). Полк став важливою ланкою 1-ї Південної радянської армії, що об’єднувала партизанські і повстанські загони Придністров’я. Ця армія відіграла значну роль у вигнанні німецьких окупантів, а потім у розгромі французьких і грецьких військ в районах Тирасполя та під Березівкою. Ананьївський полк громив банди білогвардійців на Одещині, в Молдавії, а згодом під Полтавою і на Харківщині. Подвиги ананьївців живуть в народній пам’яті. В Харківській області є село Ананьївка, назване на честь воїнів Ананьївського полку.
Коли в середині листопада 1918 року австро-німецькі війська залишили Ананьїв, місцева контрреволюція для боротьби з більшовиками створила добровільну офіцерську дружину. 26 листопада вона жорстоко придушила спроби населення визволити політичних в’язнів, а 4 грудня допомогла петлюрівцям захопити місто. Трудящі почали боротьбу проти українських буржуазних націоналістів, яку очолило комуністичне підпілля.
В перших числах лютого 1919 року представник ананьївських більшовиків взяв участь у партійній конференції в Одесі, на якій було прийнято рішення оголосити всі партійні організації на воєнному стані і дано вказівку брати владу на місцях в свої руки. 20 лютого спільно з частинами Червоної Армії місцеві партизани розпочали бої проти петлюрівців за визволення Ананьева. Він двічі переходив із рук у руки. В місті вибухнуло повстання робітників і селян. З березня 1919 року над Ананьєвим замайорів червоний прапор. Після вигнання петлюрівців влада в місті перейшла до Ананьївського ревкому, який очолив робітник Одеського заводу Ропит, більшовик Ю. Й. Самбурський.
24 квітня 1919 року в Ананьєві відбулась друга повітова партійна конференція, в якій взяло участь 25 делегатів, а наступного дня відкрився перший Ананьївський повітовий з’їзд Рад. Відповідно до рекомендацій партконференції з’їзд ухвалив передати Радам усю владу на місцях і затвердив порядок виборів до них. З’їзд обрав повітовий виконавчий комітет Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів на чолі з більшовиком Ю. Й. Самбурським. З травня 1919 року в Ананьєві почали виходити бюлетень ананьївського відділу РОСТА «Красный труд» і газета «Известия Ананьевского уездного исполкома и парткома».
З ініціативи більшовиків у травні 1919 року в місті створено перший комітет бідноти. Ананьївська Рада і комбід приступили до передачі селянам 11 тис. десятин землі. За активною участю комбідівців, а також членів більшовицького осередку Першого комуністичного загону Червоної Армії, дислокованого в Ананьєві, для дітей-сиріт та робітників Петрограда було зібрано 6 вагонів продовольства. Цей братерський дар прийняв від імені петроградських трудящих А. В. Луначарський. Комбід виконав завдання повіткому партії про сформування особливого загону для боротьби з бандами отамана Козакова. Успішно проведено мобілізацію до Червоної Армії, яка боролась проти денікінців.
Улітку 1919 року становище в губернії різко загострилося. Під натиском переважаючих сил білогвардійців частини Червоної Армії змушені були відступити. В серпні ворогові вдалося захопити Ананьїв.
За завданням Одеського губкому КП(б)У в місті для організації боротьби з денікінцями була залишена підпільна партійна організація. Очолював її комітет, до складу якого ввійшли М. М. Данилов (голова, партійна кличка Зубинський), К І. Максименко, В. К. Дубецький та інші, всього 7 чоловік. Підпільний більшовицький комітет до осені 1919 року відновив мережу партійних осередків, налагодив між ними зв’язок. На листопад 1919 року в партійній організації Ананьева налічувалося 22 комуністи. Їм вдалося встановити постійний контакт з Одеським підпільним губкомом КП(б)У. Представником губкому в ананьївському підпіллі був старий більшовик І. Безверхий (Шишков). З великої групи досвідчених членів партії, командированих ЦК РКП(б) на допомогу українській партійній організації, в Ананьїв надіслано К. Левицького (Ланге) і Олєгіну. Олєгіній вдалось влаштуватись секретарем у денікінську контррозвідку, завдяки чому підпільний партком знав про всі наміри ворога. На початку жовтня 1919 року сформовано піхотний і кінний партизанські загони на чолі з В. К. Дубецьким та І. І. Максименком.
Підпільний більшовицький комітет 4 жовтня 1919 року звернувся з відозвою до трудящих Ананьева, в якій закликав «не давати синів білогвардійській армії, не давати фуражу і продовольства, не сплачувати білогвардійцям податків, а взятися за зброю і разом з партизанами знищувати білогвардійщину та поміщиків». Листівки і відозви розклеювалися по всьому місту і розповсюджувалися в селах повіту.
6 жовтня 1919 року на нараді керівників партизанських загонів було вирішено розпочати виступ проти денікінців. 23 жовтня під селом Романівною ананьївські партизани вщент розгромили каральний білогвардійський загін Солтира. Вони контролювали залізничну лінію Роздільна — Бірзула—Балта—Жеребкове і за короткий час висадили в повітря 12 ворожих ешелонів, знищили близько 3 тис. солдатів і офіцерів.
На початку 1920 року підпільний повітком КП(б)У висунув перед партизанами нові завдання: узгодивши свої дії з операціями Червоної Армії, завдавати ударів по білогвардійських тилах. Здійснюючи ці настанови, партизани в боях під Другою Миколаївкою розгромили київський офіцерський полк, а в районі Лукашівки— Сиротинки ще 2 денікінських полки. Цим самим було подано значну допомогу частинам 45-ї дивізії, якою командував Й. Е. Якір. На 19 лютого 1920 року Ананьїв і вся територія повіту були визволені від денікінців. Так закінчився період підпілля і партизанської боротьби. Ананьївські більшовики з честю виконали завдання партії і відстояли Радянську владу.
10—13 березня 1920 року в місті відбувся з’їзд волосних революційних комітетів. Серед 106 його делегатів було 26 комуністів і 46 співчуваючих, 78 делегатів — селяни-бідняки. В роботі з’їзду брав участь Г. І. Котовський, бригада якого прибула в Ананьїв на початку того ж місяця. Делегати надіслали вітальну телеграму «будівникові пролетарського щастя В. І. Леніну». 8 квітня 1920 року в Ананьєві відбувся повітовий з’їзд Рад, який пройшов під керівництвом більшовиків. На ньому обрано виконавчий комітет Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Всі його 15 членів належали до Комуністичної партії. Головою повітвиконкому став Шавленко.
Ананьївській Раді і міській більшовицькій організації, що навесні 1920 року налічувала 47 членів і 12 кандидатів партії, доводилося починати радянське будівництво; в надзвичайно складній обстановці. В повіті діяли численні куркульські і націоналістичні банди, які перешкоджали налагодженню нормального життя. 17 квітня банда Заболотного при підтримці місцевих петлюрівців захопила місто. Ананьївський загін самооборони (300 чоловік) відступив до залізничної станції Жеребкове. Перегрупувавшись, він розпочав наступ на Ананьїв. На допомогу Заболотному Тютюнник кинув 400 бандитів з 2 гарматами. У нерівному бою полягло 220 бійців-ананьївців, у т. ч. 31 комуніст. 8 днів бандити грабували, вбивали, тероризували жителів. Тільки 25 квітня 41-а стрілецька дивізія під командуванням Бардачевського навальною атакою розгромила банду Заболотного і визволила Ананьїв.
10 травня 1920 року відбулась повітова партійна конференція (36 делегатів). Вона зробила необхідні висновки з квітневих подій, обговорила чергові завдання і обрала повітовий комітет КП(б)У на чолі з Аносовим. Враховуючи складну обстановку в місті й повіті, Одеський губревком наприкінці червня ухвалив розпустити Ананьївський повітвиконком та створити ревком. Його головою призначено члена партії з 1916 року, учасника Жовтневого збройного повстання в Петрограді Л. І. Грохотова, а після його відкликання — Аносова (на понатку вересня його вбили куркулі). Околиці міста було поділено на 4 дільниці, де також створено ревкоми Повітпартком та ревком вжили заходів до згуртування трудящого селянства навколо Радянської влади. З цією метою 13 червня 1920 року в Ананьєві скликано повітову безпартійну селянську конференцію. В ній взяло участь 140 делегатів від 20 волостей. Конференція закликала трудівників села активно включитися в боротьбу проти куркульських банд, обговорила доповіді з місць, питання про землеустрій та розвиток народної освіти. У зв’язку з навалою польських панів делегати ухвалили «влити в Червону Армію свіже поповнення й дати їй хліб по продовольчій розверстці». Ревкоми успішно провели мобілізацію. До 3 липня на польський фронт пішло близько 4 тис. чоловік. А в серпні почався набір «червоних добровольців проти Врангеля». Серед них налічувалося 12 комуністів Ананьева.
Значну роль у вербуванні добровольців з бідноти відіграли 4 комнезами, створені в червні 1920 року . В них об’єдналось 1929 незаможників, які на своєму з’їзді (29 серпня — 1 вересня) одностайно підтримали всі заходи Радянської влади. Опорою партійного комітету в радянському будівництві стала повітова комсомольська організація, створена на конференції сільської молоді наприкінці липня 1920 року. Її очолила колишня підпільниця О. М. Корольова. На 1 серпня в місті було вже 70 комсомольців. Партком та ревком залучали до активної громадської роботи і жінок-трудівниць. 8 березня 1920 року в місті вперше відзначався Міжнародний жіночий день. 8 серпня 154 робітниці і селянки Ананьева зібралися на свою першу конференцію.
Згуртувавши трудящих міста, повітком КП(б)У і ревком посилили боротьбу з куркульством. Для цього на початку серпня 1920 року було створено загін особливого призначення (ЧОП) та озброєно всіх комуністів. У другій половині серпня відбувся «Тиждень натиску на куркуля». На проведення цієї кампанії мобілізовано 25 проц. комуністів. Очолила їх повітова трійка. До 30 серпня у куркулів вилучили п’яту частину хліба, худоби, реманенту. Це дало можливість виконати продрозверстку. Селянство повіту здало державі 1,5 млн. пудів зерна і близько 2 тис. голів великої рогатої худоби:. Серед незаможників було розподілено 1130 голів худоби, 1487 овець, 80 коней, 246 плугів, борони тощо.
Реквізиції викликали активізацію куркульського бандитизму. Однак об’єднаним силам чопівців, незаможників, яким на допомогу прийшли робітничі продзагони, загони 8-го трудового полку та окрема кавалерійська бригада Г. І. Котовського, вдалося знищити більшість куркульських банд в повіті. Було затримано 42 отамани, 17 з них розстріляно за вироком воєнно-революційного трибуналу.
24—25 вересня 1920 року в Ананьєві відбулася чергова повітова партійна конференція. Вона відзначила, що становище Радянської влади в місті й повіті міцне, і підкреслила велику заслугу в цьому ревкому та КНС. Конференція обрала повітком КП(б)У у складі Латаша (секретар), Алексеева, Зеленіна та інших. На цей час в місті налічувалось 6 партійних осередків, які об’єднували 40 членів і 92 кандидатів у члени КП(б)У.
Під керівництвом комуністів трудящі Ананьева приступили до мирного будівництва. За короткий час селяни одержали безплатно 89 проц. усіх поміщицьких земель з розрахунку 2 десятини на душу, тобто пересічно 8—10 десятин на сім’ю. Для допомоги селянам-біднякам ревкоми відкрили 14 кузень по ремонту сільськогосподарських знарядь, організували в місті кредитне товариство, яке видавало в тимчасове користування (для незаможників у першу чергу і на пільгових умовах) плуги, жатки, кукурудзяні молотарки тощо. Це дало можливість засіяти понад 46 тис. десятин землі.
Наприкінці 1920 року зроблено перші кроки по націоналізації промисловості — оголошено народною власністю 2 міські друкарні. Ревком запровадив відрахування з підприємств і установ у фонд допомоги безробітним, безплатні продпайки для найбідніших жителів міста. Для дітей відкрито садок і лікарню.
Поліпшення політичного і економічного становища в місті та повіті дало змогу повернутися до демократичних форм утворення органів Радянської влади. 15 січня 1921 року обрано 4 Ради на всіх дільницях міста, а наприкінці того ж місяця — виконком повітової Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів у складі 15 членів і 5 кандидатів (всі комуністи). Повітвиконком і дільничні Ради мобілізували робітників і селян на подолання розрухи. Величезну роль у боротьбі трудящих за успішну відбудову господарства відіграли рішення X з’їзду РКП(б).
У квітні 1921 року в Ананьєві відбувся з’їзд комнезамів, який обговорив продовольче та земельне питання, а також завдання посівної кампанії. Його учасники висловили задоволення запровадженням продовольчого податку. На заклик з’їзду селяни активно взялися засівати поля. Велику допомогу хліборобам в проведенні посівної кампанії 1921 року подали червоноармійці розквартированої в Ананьєві 153-ї бригади 51-ї дивізії. Майже щодня 250—270 бійців працювало на полях бідняків. Всього за весняну посівну кампанію вони провели понад 60 суботників. Активність селян, допомога червоноармійців дали можливість засіяти понад план 3 тис. десятин землі.
Переборюючи труднощі, викликані неврожаєм 1921 року, трудящі Ананьева з ініціативи комуністів і Ради подали посильну допомогу голодуючому населенню Поволжя. Туди було відправлено 38,9 тис. пудів продовольства — пшениці, м’яса тощо. В боротьбі з голодом активну участь брали жінки. З їх ініціативи у 1921 році в Ананьєві відкрився дитячий будинок для голодуючих дітей. Було запроваджено інститут жінделегаток (32 чол.), в місто і села виділені жіночі організатори. В радянських та партійних установах працювало понад 200 жінок, 6 з них закінчили місцеву партшколу.
Балтський повітовий комітет КП(б)У, міська партійна організація, яка в середині 1921 року налічувала в своєму складі 60 членів і 85 кандидатів партії, багато уваги приділяли відбудові місцевої промисловості. У 1921—1925 рр. в Ананьєві почали випускати продукцію цегельний завод, бойня, млин, маслоробня, заводи фруктових та шипучих вод, пивоварний. В місті й повіті було відкрито 30 майстерень по ремонту сільськогосподарських знарядь, а також 93 прокатні пункти. Провадилась робота по кооперуванню ремісників. В 1922—1924 рр. у місті організовано 11 кооперативних товариств і артілей — «Мукомол», «Сукновальня», «Економія» та інші.
Внаслідок впровадження НЕПу пожвавили діяльність капіталістичні елементи. Як гриби після дощу, виростали дрібні приватновласницькі підприємства. У 1924 році в Ананьєві їх було 56. В них працювало 124 робітники. Те ж саме спостерігалось і в торгівлі. На кінець 1924 року в місті налічувалось 1 державне, 3 кооперативні і 207 приватних торговельних підприємств з загальним річним оборотом — 365 млн. крб. Все це вимагало від партійної організації і міської Ради наполегливої роботи по зміцненню державного і кооперативного секторів, обмеженню і поступовому витісненню непманів, а також згуртування робітників і послідовного захисту їх прав. Значну роль у цьому відіграли створені в 1921 році профспілки металістів, шкіряників, поліграфістів, харчовиків, швейників тощо.
Водночас міська Рада дбала про задоволення побутових запитів населення, поліпшення житлових умов трудящих. У 1921—1925 рр. на державні кошти було відремонтовано 808 квартир, полагоджено 27 мостів, забруковано 26 вулиць. Поновила роботу лікарня. Відкрилися комунальна перукарня, лазня, пральня, шевська та швацька майстерні. Велика увага приділялася влаштуванню безпритульних дітей. Ще в 1920 році для них в місті утворюється дитяче містечко. Через 4 роки на його базі відкрилось 6 дитячих будинків, де виховувалось 400 дітей.
Вже в перші роки Радянської влади в Ананьєві набули досить широкого розвитку народна освіта та культура. Розгорнулась робота по ліквідації неписьменності. В 11 школах лікнепу навчалось понад 300 чоловік. У 1921 році відкрито народний університет, профтехшколу, трудову школу першого ступеня з 5 груп. У 1924 році в повіті вже налічувалось 25 шкіл, де навчалось близько 2,1 тис. дітей. З метою підготовки вчителів було організовано трирічні педагогічні курси і робітфак.
Починаючи з 1920 року, різноманітну роботу розгорнув Ананьївський політпросвіт, що обслуговував місто і село Валегоцулове. Лише за півроку він організував 20 спектаклів, концертів, вперше демонструвався кінофільм. Було створено 46 хат-читалень, в т. ч. і перша Ананьївська, розповсюджено 38 тис. примірників газет і 150 книжок. У травні розпочалися заняття в міській школі радянського будівництва. Діяли клуби — партійний, а також жіночий ім. Жовтневої революції.
Визначною культурною подією стало відкриття в 1923 році народного будинку ім. Леніна. Тут читались лекції, проводилися вечори відпочинку, працювали драматичний, хоровий, антирелігійний та інші гуртки. Через рік драматичний гурток перетворено на народний театр. Було створено симфонічний оркестр. Вогнищем культури стала також бібліотека для робітників і селян. Значний вплив на культурне життя Ананьева мало перебування в місті з 1916 по 1923 рік видатного російського художника Є. І. Столиці — автора відомих картин «Художник В. В. Верещагін і адмірал С. О. Макаров», «Криголам „Єрмак” у полярних кригах», «Мавзолей вночі» та ін. Він проводив громадську роботу по згуртуванню художників України навколо Радянської влади. Отже, у відбудовний період жителі Ананьева, який в 1923 році став районним центром, добилися значних успіхів у розвитку культури на нових, соціалістичних основах.
Поступово відроджувалося сільське господарство. Селяни вільно господарювали на націоналізованій землі. Однак більшості одноосібних господарств важко було подолати згубні наслідки імперіалістичної й громадянської війн, інтервенції та розрухи. Так, на початку 1923 року по Балтському округу, куди входив і Ананьїв, 22 проц. селянських господарств не мали ніякої худоби, 54,2 проц.— робочої. Внаслідок низького рівня техніки та агротехніки хлібороби збирали мізерні врожаї — пересічно по 48 пудів озимої пшениці, 47 — жита, 51 — кукурудзи з десятини. Саме життя підтверджувало думку В. І. Леніна, що одноосібникам із злиднів не вийти. Партія бачила вихід з цього становища в створенні великих колективних господарств. Однак такий перехід вимагав всебічної організаційної, технічної та ідеологічної підготовки.
Грунтуючись на вказівках партії, ананьївські більшовики розв’язували завдання колективізації поступово. Ще в 1919 році, незадовго до денікінської окупації, була створена перша сільськогосподарська артіль «Хутір Калістратівка». Однак проіснувала вона всього кілька місяців. У лютому 1920 року Ананьївський повітком КП(б)У знову поставив питання про організацію колективних господарств. У 1921 — 1922 рр. на околицях міста створено 2 ТСОЗи, а наступного року — ще 8. В них об’єдналося 498 селян, у т. ч. 307 працездатних. Вони обробляли 1128 десятин землі. Найбільшим й найміцнішим був ТСОЗ «Зірка» (800 десятин землі, 95 працездатних). Перші колективи зуміли в 1925—1928 рр. майже вдвоє піднести врожайність озимої пшениці (до 85—90 пудів з десятини), вирвати своїх членів з Хижацьких пазурів куркулів. ТСОЗи спирались на допомогу держави, що відпустила їм на пільгових умовах коней, насіння та реманент.