Мардарівка, Ананьївський район, Одеська область
Мардарівка — село, центр однойменної сільради, якій підпорядковані населені пункти Перешори, Плоске, Топик; станція Одесько-Кишинівської залізниці. Розташована за 46 км від районного центру і зв’язана з ним автобусним сполученням. Населення — 1,9 тис. чоловік.
Село виникло десь наприкінці XVIII — на початку XIX століття. Його власником був відставний полковник Ромоданівсько-Лодиженського полку Курис, що багато років служив під командуванням О. В. Суворова. Як і інші поміщики, Курис використовував у своїй економії працю селян-переселенців, головним чином українців та молдаван, яких він закріпачував. У 40-х роках XIX століття ці землі придбав Мардар. Тоді село і почало називатись Мардарівкою. Новий землевласник намагався підвищити прибутковість свого господарства шляхом застосування машин. Але головним джерелом збільшення виробництва зерна залишалась посилена експлуатація кріпосних селян. За жалюгідні наділи в 2—3 десятини, якими користувалися кріпаки, вони мали відробляти панщину по 3—4, а під час жнив і 5 днів на тиждень.
Після скасування кріпацтва в руках поміщиків лишилася більшість орної землі (3148 десятин). Селяни одержали всього по 2—4 десятини на ревізьку душу. Це була злиденна норма, що не забезпечувала прожиткового мінімуму. Тому селяни змушені були працювати на поміщицькій землі на кабальних умовах — від копи або поденно. Поміщик широко використовував працю поденників, які фактично перетворювалися на наймитів з наділом. Залежно від виконуваної роботи, пори року, віку та статі наймит одержував від 22 до 70 коп. за фактично необмежений робочий день. Пересічно річний заробіток становив у чоловіка — 60 крб., у жінки — 55 і у підлітка — 30—35 карбованців.
Поміщик закабаляв селян і при здачі землі в оренду. Орендна плата досягала 10—13 крб. з десятини на рік. Мардарівці орендували землю також за половину врожаю. За користування випасами вони сплачували землевласникові 4 крб. від корови і 2 крб. від коня на рік.
Дальший розвиток села зв’язаний з тим, що в 60-х роках XIX століття уряд розпочав будівництво залізниці Одеса—Балта, У 1865 році недалеко від Мардарівки було споруджено залізничну станцію, яка одержала ту саму назву. Це сприяло пожвавленню економічного життя села. В 80-х роках тут створюються перші дрібні підприємства по переробці місцевої сировини — олійня і цегельний завод, де виготовлялась також і черепиця. На олійні було встановлено локомобіль у 8 кінських сил та 2 преси. Її продуктивність становила 150 пудів олії на добу. Тут працювало 3 кваліфіковані робітники. Пізніше збудовано великий цегляний млин. Місцеві купці відкрили 3 крамниці бакалійних і промислових товарів. Одночасно вони торгували лісом, займалися лихварством. Майже всі селяни стали їх боржниками. Одним з найбагатших торговців і найжорстокіших експлуататорів був Цетнер. Він мав близько 500 десятин власної землі і ще орендував кілька сот десятин. Цей заповзятливий ділок займався виробництвом пшениці, цукрових буряків та відгодівлею худоби на продаж. Частину своєї землі на кабальних умовах він здавав в оренду селянам, які терпіли гострий земельний голод. У 90-х роках в Мардарівці налічувалося близько 40 селянських господарств, 19 з них зовсім не мали ріллі, 7 — ще й худоби, а 12 — робочої худоби. Це були справжні злидарі. Не зводили кінці з кінцями і 17 середняцьких господарств, які мали по 5—8 десятин землі, 1—2 голови робочої худоби. Тільки в куркульських господарствах було по 20—50 десятин землі. Користуючись працею наймитів, куркулі виробляли хліб на продаж.
Наприкінці XIX століття Мардарівка стає значним торговельним центром. У 1899 році через станцію було відправлено майже 1,5 млн. пудів хліба, переважно пшениці. З метою розвитку хлібної торгівлі в 1903—1905 рр. споруджується шосейна дорога до містечка Валегоцулове (нині Долинське). В зв’язку з будівництвом залізниці та виникненням дрібних підприємств зросла кількість робітників на селі. Це в основному були розорені селяни, колишні батраки. Вони так само, як і хлібороби, зазнавали жорстокої експлуатації. Робочий день тривав по 10—12 годин, а одержували трударі всього 50—60 коп. Злидні, хвороби, неписьменність були долею робітників і селян. Люди страждали від темряви і безправ’я. В їх середовищі зростав протест проти існуючого суспільного ладу.
В роки першої російської буржуазно-демократичної революції в Мардарівці розгорнули агітацію ананьївські більшовики. 18 червня 1905 року в селі були знайдені революційні листівки «Загибель ескадри Рождественського», «До всіх громадян», а в ніч на 10 серпня — прокламації: «Листи до селян» та «Брати-селяни!». Жителі таємно збиралися невеличкими групами, уважно слухали письменних, що читали листівки, гаряче обговорювали земельне питання.
Велику роботу серед селян та робітників проводила місцева жителька О. М. Гортман (Ворошилова), одна з найстаріших членів більшовицької партії, яку царські сатрапи не раз заарештовували за революційну пропаганду. Але справа не обмежувалася тільки агітацією та розповсюдженням нелегальної літератури. Мали місце окремі виступи селян проти землевласників. Так, у вересні 1905 року група мардарівських жителів, протестуючи проти визиску поміщиків, вимагала перерозподілу землі. їх підтримали, батраки інших сіл. Цей виступ було придушено з допомогою загону драгунів. Багато селян опинилося у в’язниці. Драгуни ще довго залишались у Мардарівці, і населення змушене було їх утримувати. Але цього місцевим властям здалося замало. Вони організували єврейський погром.
У роки столипінської аграрної реформи посилилось розшарування селянства. Зруйнування селянської общини підірвало господарства бідняків і середняків. На противагу їм міцніла сільська буржуазія. Зосередивши в своїх руках кращі землі (куркульські господарства мали по 50—150 десятин), більшу частину тягла, реманент і насіння, багатії економічно підкорили собі селянську бідноту. Особливо ця економічна залежність посилилася в зв’язку з неврожаями і голодом 1911 і 1915 рр. За «позички» хлібом, насінням, «допомогу» тягловою силою куркулі примушували бідняків відробляти на своїй землі так само, як у тяжкі дні панщини.
Багато лиха завдала трудящим Мардарівки перша світова війна. Відразу ж 52 чоловіків забрали в армію. А потім — нові мобілізації. У 1916 році в Мардарівці налічувалось всього 473 жителі. Позбавлені основної робочої сили, селянські господарства ще більше занепали. Становище селян погіршало і внаслідок дорожнечі на предмети першої потреби. Ціни зросли в 2—З рази. В селі бракувало гасу, мила, солі, сірників. Важко було і з хлібом.
Лютнева буржуазно-демократична революція сколихнула селян. Зрозуміти хід подій в країні їм допомогли робітники Одеси. В Мардарівку 13 березня 1917 року прибули уповноважені селянської секції Одеської Ради робітничих депутатів П. Горбовський та П. Максимов на чолі загону з 8 матросів. Загін обеззброїв урядників. На селянських зборах 16 і 20 березня 1917 року було викрито поліцая, який провадив контрреволюційну агітацію.
За пропозицією жителів його вислали з Мардарівки.
З допомогою представників Одеської Ради у березні був утворений селянський земельний комітет, який знизив орендну плату з 10—13 до 3 крб. за десятину. Але через антинародну політику Тимчасового уряду земельне питання залишилось нерозв’язаним.
Незабаром після проголошення І Всеукраїнським з’їздом Рад Радянської влади на Україні влада в Мардарівці у січні 1918 року перейшла до ревкому, а потім до Ради, обраної на початку березня. Її очолив учасник революції 1905—1907 рр. С. І. Горовий. Та не встигла вона приступити до розподілу землі між селянами, як село окупували австро-німецькі війська. Відразу було розігнано і Раду і селянський земельний комітет. Уникаючи арешту, С. І. Горовий та інші активісти переховувалися на хуторах. Єдиною владою в Мардарівці став німецький комендант станції. Спираючись на місцевих куркулів та торговців, він запровадив у селі режим грабежу і насильства. У селян забирали все— хліб, худобу, сіно, навіть одяг — і відправляли до Німеччини. Обурення трудящих зростало. Виявом ненависті до іноземних гнобителів було припинення залізничниками Мардарівки роботи в липні 1918 року, в дні загального страйку залізничників України.
Після вигнання австро-німецьких окупантів з України жителям Мардарівки довелося вести боротьбу з петлюрівцями. В складі Ананьївського партизанського загону вони брали участь і у визволенні Одеси від англо-французьких інтервентів.
24 лютого 1919 року робітники і селяни, керовані більшовиками, відновили Радянську владу в Мардарівці. Розпочала роботу сільська Рада на чолі з комуністом Я. І. Плековим. Було створено комітет бідноти, головою якого обрали G. І. Горового. В травні 1919 року комбідівці взяли участь у формуванні на території Ананьївського повіту загону для боротьби з бандою отамана Козакова. Рада і комбід приступили до попереднього розподілу землі між селянами, нарізаючи пересічно по 2 десятини на душу. Хлібороби з великими труднощами засіяли свої наділи. Та повністю зібрати врожай їм не вдалося. В серпні 1919 року село захопили денікінці. Понад 6 місяців розбійничали в ньому білогвардійці. Лише в лютому 1920 року Червона Армія вибила їх з села. Тоді ж у Мардарівці було остаточно встановлено Радянську владу.
За допомогою досвідчених більшовиків — працівника Одеської транспортної ЧК А. Шинкарука та Я. І. Плекова — в квітні 1920 року в селі створено перший комсомольський осередок. До нього входило 9 чоловік, у т. ч. С. Морозов, М. Полянський та інші. В умовах відсутності партійного осередку комсомольці стали надійною опорою сільської Ради в зміцненні народної влади, в боротьбі з куркульським бандитизмом. У квітні 1920 року куркулі Качурівської волості підняли повстання проти Радянської влади. Напавши на Мардарівку, вони жорстоко розправилися з місцевими активістами, вбили комсомольців І. Варвара та Г. Монастирського (поховані в селі Перешорах). У зв’язку із загрозливим становищем, що склалося у волостях повіту, у Мардарівку з Одеси приїхав уповноважений ЧК більшовик І. Ф. Рощин. Він очолив ревком, який був створений замість сільради. На допомогу мардарівцям з Бірзули на бронепоїзді прибув загін чекістів. При підтримці місцевих селян він швидко ліквідував повстання. Слідом за цим комсомольці Мардарівки взяли участь в розгромі банди Хромого. Вони організували охорону народного майна на залізничній станції і складах, активно працювали у продовольчому загоні «Залізна мітла». Влітку 1920 року в осередку налічувалося вже 25 юнаків і дівчат. У колишньому будинку місцевого хліботорговця комсомольці відкрили клуб, випускали стіннівку «Громи контрреволюцію!»
Одночасно сільські активісти докладали великих зусиль до ліквідації неписьменності та малописьменності. В Мардарівці діяло кілька лікнепів, хата-читальня. На початку 20-х років відкрилася двокласна школа, перетворена незабаром у чотирикласну (58 учнів), а на 1 вересня 1923 року тут було вже 2 школи, в яких навчалося понад 120 дітей.
Плодотворну діяльність розгорнув комітет незаможників, створений у травні 1920 року. Під керівництвом сільревкому комнезамівці розподіляли землі між селянами. Мардарівці та жителі навколишніх сіл і хуторів одержали 3148 десятин землі.
На кінець 1920 року становище в селі стабілізувалося. Ревком вичерпав свої функції, і 15 січня 1921 року мардарівці обрали сільську Раду. До її складу ввійшли також представники залізничників.
Головними завданнями Ради була мобілізація трудящих на відродження господарства, боротьба з голодом та його наслідками. Значна увага приділялася відновленню роботи залізничної станції. З ініціативи І. Ф. Рощина та Я. І. Плекова протягом 1921—1922 рр. тут було проведено кілька суботників по впорядкуванню колій і станційних приміщень. Основні ж свої зусилля сільрада та КНС зосередили на відбудові і розвитку селянських господарств. Однак комуністи розуміли, що одноосібникам не подолати злиднів. У 20-х роках понад половина селян не мала робочої худоби. Врожаї були низькі, пересічно по 19 пудів озимої і 14 пудів ярової пшениці, 18 пудів жита і 17 пудів кукурудзи з десятини. Вихід з цього становища полягав у кооперуванні селянських господарств. Вже в 1922—1923 рр. в Мардарівці були організовані 3 товариства спільного обробітку землі. ТСОЗи одержали грошові та насінницькі позички на пільгових умовах.
Використовуючи досвід цих господарств, Рада приступила до створення сільськогосподарських артілей. Перший колгосп «Колоски» був створений 24 березня 1923 року з ініціативи місцевих бідняків Ш. Полянського та І. Дегтяренка. У квітні того ж року на хуторі Розмаринці організовано артіль «Відродження». Обидва господарства мали 170 десятин землі і об’єднували 83 чоловіка, в т. ч. 40 працездатних. Районні органи Радянської влади виділяли колгоспам грошові позички для придбання інвентаря і робочої худоби.
Труднощі відбудовного періоду, соціалістичні перетворення на селі вимагали посилення партійного керівництва господарським будівництвом. Влітку 1924 року в Мардарівці створено сільський осередок КП(б)У. До його складу входило 8 членів і 3 кандидати в члени партії, зокрема К. Т. Бурсенко, І. Ф. Рощин та інші.
Спираючись на ініціативу і підтримку мас, партійна організація та сільська Рада наприкінці 20-х років очолили колгоспний рух на селі. Вони розподілили село на десятихатки, закріпивши за кожною комуністів та безпартійний актив. Колективізація здійснювалася в боротьбі із запеклим опором класових ворогів, які залякували селян, провадили антирадянську агітацію. Тому Рада, спираючись на допомогу бідняків і середняків, виселила з села куркулів.
Завдання колективізації були розв’язані у 1929—1932 рр. В цей період утворюються ще 5 артілей: ім. Леніна, ім. Ворошилова, «Більшовик», «Єврей-хлібороб» та «Батрак». Колгоспи охопили 85,2 проц. селянських господарств, 91,6 проц. земельної площі.
Значну роль в організаційно-господарському зміцненні молодих сільськогосподарських артілей та розгортанні масово-політичної роботи серед колгоспників відіграла створена в 1932 році Мардарівська МТС. На колективні поля прийшли трактори. Вже в 1933 році МТС забезпечила збирання зернових у колгоспах на 34,8 проц. і молотьбу на 87 проц. Мардарівська машинно-тракторна станція вважалася однією з кращих в області. Вона обслуговувала 52 колгоспи. У 1939 — 1940 рр. МТС налічувала 125 тракторів, 45 комбайнів «Комунар». Тут працювало 340 механізаторів. Приклад у роботі показували 30 комуністів і 150 комсомольців. Одним з кращих працівників станції був молодий комбайнер В. А. Філіпенко. В 1938 році він зібрав врожай на площі 562 га. Знатний комбайнер заробив за жнива 3574 крб. і чимало хліба. У 1939 році його нагороджено орденом «Знак Пошани».
Постійна допомога з боку держави, самовіддана праця колгоспників забезпечили неухильне зростання громадського господарства. Однією з передових артілей у районі став колгосп «Більшовик». Ріку рік міцніла його економіка, збільшувалися доходи. Якщо в 1933 році він одержав 18,2 тис. крб. прибутку, то в 1935 році — 34,1 тис., в тому числі 14,2 тис. крб. дала молочно-товарна ферма і 7 тис. — свиноферма. За високі показники в розвиткові господарства колгосп був занесений на обласну Дошку пошани. В 1935 році члени артілі включились в стахановський рух. Комуніст Л. А. Силко домігся рекордного врожаю озимої пшениці, зібравши на площі 12 га по 42 цнт зерна. За свою самовіддану працю Л. А. Силко удостоєний ордена Леніна.
Міцніли й інші артілі, перетворюючись на багатогалузеві господарства. Колгосп ім. Леніна славився своїми буряководами. Ланкова К. Павловська в 1940 році одержала по 470 цнт цукрових буряків з га. Вона була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
На базі економічного зростання колгоспів у 1936—1940 рр. значно збільшилася оплата праці сільських трудівників. Вони одержували на трудодень по 3—5 кг пшениці.
Внаслідок швидкого зростання виробництва зерна в артілях постало питання про розширення мардарівського елеватора. Ці роботи почалися в 1936 році. Місткість елеватора зросла на 5 тис. тонн, було споруджено сушарню. На це будівництво держава витратила 176 тис. карбованців.
Злагоджено працював колектив залізничної станції Мардарівка. Загальною повагою користувався сгахановець К. Д. Бурлаченко, який став переможцем соціалістичного змагання на честь XVIII з’їзду ВКП(б).
За роки соціалістичного будівництва село значно зросло. З Мардарівкою злились 6 навколишніх хуторів. Вона прикрасилася 30 новими добротними будинками. В хатах з’явилися сучасні меблі, патефони, радіо, засвітилися лампочки Ілліча. В селі розкинувся парк культури й відпочинку.
Росла й культура колгоспної Мардарівки. В 1930 році на базі однієї з початкових шкіл було відкрито семирічку. У 1934 році побудовано колгоспний клуб. Тут читались лекції для населення, виступали колективи художньої самодіяльності, демонструвались кінофільми. Клубна бібліотека у кожній тракторній бригаді організувала пересувки з творів радянських письменників. Активно працювала культ-бригада. Робота мардарівського клубу була визнана кращою у Валегоцулівському районі.
Мардарівці пишалися своїми успіхами в господарському і культурному будівництві. Але почалася війна, і їм довелося змінити знаряддя мирної праці на військову зброю. Багато жителів села пішло на фронт. Був створений винищувальний батальйон, бійці якого чергували на залізничній станції. Одночасно почалась евакуація матеріальних цінностей на схід країни.
7 серпня 1941 року фашисти вдерлися в Мардарівку. Як і повсюдно на тимчасово захопленій території, вони запровадили в селі режим кривавого насильства. Від рук ворогів загинув активний борець за Радянську владу G. І. Горовий, зазнав тортур у фашистській катівні орденоносець Л. А. Силко. Окупанти вивезли до Німеччини 34 жителів села. Однак загарбникам не вдалося зломити опір радянських людей. Патріоти несли в маси слово більшовицької правди, зміцнювали віру в неминуче й близьке визволення. Місцевий житель 3. П. Печеров, приховавши від ворога батарейний приймач, регулярно слухав радіопередачі з Москви, а потім розповсюджував серед населення Мардарівки зведення Радянського інформбюро. У 1943 році залізничник І. Г. Любанський через провідників пасажирських поїздів одержував листівки з одеського підпілля, в яких висвітлювалось становище на фронтах, розповідалося про переможні бої радянських частин з фашистськими ордами, про визволення міст і сіл.
В рядах Червоної Армії проти ненависного ворога боролося близько 600 жителів Мардарівки. Багато з них удостоєні урядових нагород. Колишній кіномеханік села комуніст П. Р. Пальвинський у боях біля озера Балатон за вміле керівництво підрозділом був нагороджений орденом Олександра Невського. Груди відважного воїна прикрашають також 2 ордени Червоної Зірки і медалі. Самовіддано бився з ворогом безпартійний радянський патріот Г. І. Вакарчук. Захисник Одеси і Севастополя, він удостоєний ордена Червоної Зірки та кількох медалей. Чимало воїнів брали участь у визволенні рідної Одещини.
2 квітня 1944 року радянські війська вибили ворога з Мардарівки. У цих боях відзначились 348-й гвардійський ордена Кутузова стрілецький полк, 16-а мехбригада та інші частини.
Невтішну картину являло собою село після фашистської окупації. Техніка, інвентар, господарські приміщення колгоспів і МТС були пограбовані і знищені; залізнична станція, зерносховище, 73 житлові будинки перетворені на руїни. Окупанти вивезли з Мардарівки 988 коней, 950 голів великої рогатої худоби, 825 овець, понад 1 тис. свиней, близько 19 тис. голів птиці. Загальні збитки по населених пунктах, підпорядкованих сільраді, становили 36 млн. карбованців.
Переборюючи великі труднощі, налагоджували мардарівці діяльність колгоспів, підприємств та установ. Були полагоджені залізничні колії, відремонтовані станційні приміщення, а одну з споруд тимчасово переобладнали під вокзал. На початку квітня 1944 року відновила роботу машинно-тракторна станція. Її колектив очолила партійна організація в складі 8 чоловік. З ініціативи комуністів при МТС були створені курси механізаторів, де навчалося 74 чоловіка. У перший рік після визволення працівники станції відремонтували 26 тракторів, 14 комбайнів, 12 молотарок, 11 тракторних сівалок та іншу техніку. Спираючись на допомогу МТС, колгоспники почали відбудовувати артільні господарства. В 1944—1945 рр. були відремонтовані тваринницькі приміщення, громадські будівлі.
Особлива увага приділялась збільшенню поголів’я коней, бо не вистачало техніки і робочих рук. Лише в 1944 році план розвитку конярства було виконано на 126 проц. За півтора роки більше ніж наполовину зросло поголів’я великої рогатої худоби та овець. Борючись за виконання планів першої післявоєнної п’ятирічки, колгоспники Мардарівки в 1947 році повністю освоїли довоєнну посівну площу. Наступного року артілі зібрали по 13,5 цнт озимої пшениці, 22 цнт зерна кукурудзи, по 166 цнт цукрових буряків з га, перевиконали завдання щодо розвитку громадського тваринництва. Того ж року колгоспи вперше за післявоєнний час повністю розрахувалися з державою по поставках хліба, м’яса, молока, вовни тощо. На кінець 1949 року досягла довоєнного рівня в перевезенні вантажів залізнична станція.
Повністю загоїло рани війни і село. Одержавши державні кредити, жителі Мардарівки в 1946—1950 рр. відбудували і спорудили 60 індивідуальних будинків. Відкрилися 3 магазини, почав працювати медичний пункт. На вулицях села посаджено близько 10 тис. дерев, впорядковано сільський парк.
Партійна організація і сільрада докладали великих зусиль щодо відбудови культурних закладів села. Семирічну школу, яка відновила свою роботу ще в квітні 1944 року, реорганізовано в середню. Завдяки роботі депутатської комісії та батьківського комітету діти-сироти одержували матеріальну допомогу, поза школою не залишалась жодна дитина шкільного віку.
Навесні 1945 року відкрився сільський клуб. Тоді ж організовано хоровий, драматичний та музичний гуртки. За короткий час клуб перетворився на зразковий культурно-освітній заклад. Його агіткультбригада регулярно виступала на польових станах, тваринницьких фермах Долинського району.
У 50-х роках значні зміни сталися в господарському житті села. З метою підвищення економічної ефективності артільного виробництва було проведено укрупнення колгоспів. Замість 7 дрібних господарств утворилася одна багатогалузева артіль ім. Леніна. Держава закріпила за нею 5322 га земель, в т. ч. 3396 га орної, 27 га садів, 45 га виноградників, 872 га пасовищ.
З 1963 року колгосп спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. За роки семирічки тут збудовано 2 корівники, 15 телятників. За участю шефів — колективу Одеського заводу пресів — обладнано 3 кормокухні. Всі тваринницькі ферми електрифіковано, механізовано переробку кормів та водопостачання.
Поголів’я великої рогатої худоби з часу запровадження спеціалізації і до кінця семирічки зросло в 1,3 раза. Це дало можливість колгоспові в 1965 році збільшити продаж державі продукції тваринництва порівняно з 1958 роком по м’ясу в 20 разів і по молоку в 4 рази. В 1967 році в господарстві було на відгодівлі понад 2,6 тис. голів великої рогатої худоби, 1,6 тис. свиней, 1,1 тис. штук птиці. В ювілейному році колгосп продав державі 4682 цнт м’яса (131,5 проц.), 5663 цнт молока (257,4 проц. плану).
В артілі ім. Леніна виросло чимало передовиків виробництва. Краща доярка М. М. Кучерява систематично надоює від кожної закріпленої за нею корови понад З тис. кг молока. Вона нагороджена орденом «Знак Пошани». В колгоспі шанують подружжя тваринників М. О. та М. В. Парфьонових. В 1966 році вони одержали від кожної тварини по 620 грамів середньодобового приросту ваги при плані — 400 грамів.
Піднесення економіки господарства, створення сталої кормової бази для худоби тісно пов’язані з розвитком рільництва. І в цій справі колгосп добився чималих успіхів. Тут переглянуто структуру посівних площ, сівба провадиться насінням районованих і перспективних сортів, широко застосовують добрива. Для матеріального стимулювання людей запроваджено додаткову оплату. Все це дало можливість значно піднести врожайність сільськогосподарських культур. У 1967 році з кожного га посіву одержано зернових у середньому по 23,8 цнт, в т. ч. по 23,9 цнт озимої пшениці. Врожай цукрових буряків становив 266,5 цнт з га — більше, ніж в будь-якому колгоспі Ананьївського району. Рік у рік артіль збільшує продаж зерна державі. Лише в роки семирічки він зріс у 3 рази. А в 1967 році колгосп продав державі понад план 6,4 тис. цнт зернових. Члени артілі з честю виконали свої зобов’язання, взяті до 50-річного ювілею Радянської влади.
За успіхи в розвиткові господарства нагороджено орденами та медалями 23 колгоспників. В 1966—1967 рр. за трудові досягнення понад 50 передовиків відзначено грамотами обласних та районних організацій. Добрих результатів добилася рільнича бригада, яку очолює І. П. Павловський. Її колектив, вміло використовуючи техніку, добрива, досвід передовиків та поради вчених, в 1967 році одержав по 30,9 цнт озимої пшениці на кожному з 394 га посіву.
Про економічне піднесення колгоспу переконливо свідчить зростання доходів. Тільки за роки семирічки вони збільшились в 4 рази. В ювілейному році прибутки артілі перевищили 1 млн. крб. За той же час неподільний фонд зріс у 2,5 раза.
Зміцнення господарства благотворно позначається на добробуті колгоспників, збільшенні їх прибутків. В 1967 році артіль видала на людино-день по 3,34 крб., витративши на основну і додаткову оплату праці 543 тис. крб., або в 2,6 раза більше, ніж у 1964 році. У фонд пенсійного забезпечення за 1965—1967 рр. відраховано близько 90 тис. карбованців.
У великих успіхах колгоспу, який став одним з кращих в районі і занесений на обласну Дошку пошани, чимала заслуга голови правління I. X. Антонюка і партійної організації. Колгоспна парторганізація налічує 39 комуністів, причому 33 з них працюють безпосередньо на виробництві. Тільки за останні 2 роки на роботу в комплексні бригади і на ферми було направлено 16 членів партії. Комуністи артілі проводять і велику громадську роботу. У 1967 році двоє з них обрані членами Ананьївського райкому КП України.
Самовіддано трудяться в колгоспних бригадах і на фермах 37 комсомольців. Заслуженим авторитетом користується профспілкова організація. Вона об’єднує 108 членів профспілки робітників і службовців сільського господарства та заготівель.
Плодотворну роботу проводить сільська Рада. Серед її депутатів — 11 колгоспників. Мардарівська сільрада — одна з кращих в районі. Вона неодноразово заносилася на районну Дошку пошани. За успіхи в господарському будівництві, зростанні культури і благоустрою села їй вручено перехідний Червоний прапор Ананьївського райкому партії та райвиконкому.
Депутати сільради активно працюють у постійних комісіях. Комісія по соціалістичній законності разом з комуністами і комсомольцями очолила роботу дружинників, розгорнула боротьбу за зразковий правопорядок на селі. Депутати сільради постійно дбають про благоустрій Мардарівки.
Рік у рік село змінює свій вигляд. Широким фронтом іде капітальне і житлове будівництво. У 1955 році споруджено нові приміщення залізничної станції. Її обладнано напівавтоблокуванням. Вантажооборот станції у 1967 році перевищив 92 тис. тонн. В 1964 році було реконструйовано хлібоприймальний пункт, внаслідок чого рівень механізації тут підвищився до 96 проц. Повністю механізовано і електрифіковано бурякоприймальний пункт. В ньому працюють 70 робітників і службовців. Колективи підприємств успішно виконали свої зобов’язання, взяті на честь славного ювілею — 50-річчя Радянської влади.
У післявоєнний період в Мардарівці споруджено близько 300 індивідуальних житлових будинків, в основному з цегли і шлакобетону. Центр села забруковано. На вулицях висаджено понад 7 тис. дерев.
Багато уваги сільрада приділяє поліпшенню побутового і медичного обслуговування населення. Невпинно зростає торгівля промисловими та продовольчими товарами. Товарооборот 7 магазинів, чайної, 2 їдалень в 1967 році досяг майже 1,2 млн. крб. До послуг мардарівців — швейна та шевська майстерні тощо.
В селі є лікарняно-амбулаторний пункт, аптека. Працюють дитячий садок і дитячий комбінат на 106 дітей.
Відрадні зміни сталися в культурному житті села. До революції в Мардарівці не було школи. Тепер в селі працює десятирічка. В ній навчається 520 учнів. Її педагогічний колектив складається з 43 вчителів. Понад двадцять років працювала в місцевій школі вчителька В. Р. Майхровська (нині на пенсії). Вона навчила й виховала більше 5 тис. дітей. Односельчани знають її як активного громадського діяча, одного з організаторів колгоспу в с. Точилові, керівника жіночої ради, невтомного пропагандиста, депутата районної та сільської Рад. Самовіддану працю В. Р. Майхровської відзначено вищою нагородою Батьківщини — орденом Леніна.
Невпинно підвищується освітній рівень населення Мардарівки. 30 жителів мають вищу освіту, 100 — середню, 200 — неповну середню. 34 чоловіки навчаються заочно, в т. ч. 8 — у вищих учбових закладах. Загін сільської інтелігенції налічує понад 60 чоловік. Чимало уродженців Мардарівки стали технічними спеціалістами, вчителями, лікарями, громадськими діячами тощо. Так, сини колгоспниці М. В. Корні Віктор і Валерій, дід яких був наймитом і не вмів навіть розписатись, закінчили політехнічний інститут, працюють інженерами.
Великою повагою на селі користувався Г. Т. Ядвійчук (1893—1967 рр.). Другий механік легендарного крейсера «Аврора» Г. Т. Ядвійчук був учасником Жовтневого збройного повстання в Петрограді, не раз бачив і слухав В. ї. Леніна. В 1917 році він вступив до лав ленінської партії і з того часу все життя гідно ніс високе звання комуніста. Учасник двох революцій, громадянської і Великої Вітчизняної воєн, 25-тисячник, один з організаторів перших колгоспів, активний партійний і громадський діяч — такі славні віхи чудового життя більшовика.
В селі проживає старий комуніст Ф. Г. Надольський. Він часто виступає перед молоддю села із спогадами про те, як у 1921 році, навчаючись в Петроградській морській школі, разом з іншими курсантами брав участь у ліквідації контрреволюційного заколоту в Кронштадті.
Партійна організація села багато уваги приділяє лекційній пропаганді, удосконаленню форм і методів культурно-масової роботи. В клубі та 4 червоних кутках (в колгоспі і на залізничній станції) систематично провадяться цікаві тематичні вечори, виступають передовики виробництва, влаштовуються концерти самодіяльних артистів.
Велику культурну роботу проводять 2 сільські бібліотеки. Кожний третій житель села є їх постійним читачем. В Мардарівці в 1958 році відкрито кінотеатр на 300 місць. Тут демонструються широкоекранні фільми. Для любителів фізичної культури в селі є спортивний майданчик.
На відзначення 50-річчя Великого Жовтня мардарівці почали споруджувати колгоспний Будинок культури, шосейний шлях до траси Полтава—Кишинів. На вулицях було висаджено близько 3 тис. декоративних і фруктових дерев.
Натхнені великими досягненнями нашої країни в будівництві комунізму, трудівники Мардарівки закладають і свою цеглину в його світлу будову.
В. Г. АБРАМОВИЧ, О. С. КОВАЛЬОВ, Т. О. САВІЛОВА