Арциз, Арцизький район, Одеська область
Арциз — місто, центр однойменного району і вузлова залізнична станція, що сполучає Одесу з Ізмаїлом і станцією Бессарабська, Розташований у заплавах річок Когильника і Чаги за 160 км на південний захід від Одеси і за 84 км на північ від Ізмаїла. Населення — 14,6 тис. чол., переважно українці й росіяни, є також болгари, молдавани та інші національності. В околицях Арциза э поклади будівельних матеріалів: глина (червонобура), вапняк, пісковик; на глибині близько 3 км залягає нафта.
На території міста виявлено кілька поселень черняхівської культури, що належать до III—IV століть нашої ери.
Арциз засновано в 1816 році, назву дістав на честь перемоги російських військ над Наполеоном 8—9 березня 1814 року в Арсі, по-французьки Arcis. Перші поселенці були німці-колоністи. Вони почали називати місто Арцизом. Крім німців, тут поселились і польські колоністи з колишнього Варшавського герцогства.
Кожна сім’я одержала від царського уряду по 50—60 десятин кращої землі, грошову позику для обзаведення господарством, будівельні матеріали тощо. Крім того, колоністи звільнялися на 50 років від податків і назавжди від рекрутчини, а місцева царська адміністрація зобов’язана була допомагати їм будувати оселі і навіть утримувати їх на свій кошт. Необхідний будівельний матеріал привозили з Оргіївського лісу та навколишніх каменоломень.
Користуючись цими пільгами і привілеями, поселенці швидко багатіли. В 1827 році Арциз став однією з найбагатших німецьких колоній, де було 139 родин, в яких налічувалося 660 чол. їм належало 7420 десятин землі, 98 кам’яних і 14 цегляних будинків, вітряк, 96 колодязів; в їхніх господарствах налічувалось 272 коней, 1387 голів великої рогатої худоби, 466 овець тощо. Основним заняттям населення було сільське господарство. Вирощували пшеницю, кукурудзу, ячмінь, розводили велику рогату худобу, овець, а також займалися садівництвом, виноградарством та різними промислами. На той час тут були закладені 123 виноградники і фруктові сади.
Зростання товарності землеробства і скотарства сприяло розвиткові ремесла й торгівлі. Вже в 1859 році кожні два тижні відбувалися відомі арцизькі базари. Головними предметами торгівлі були коні, велика рогата худоба, вівці, а також вовна, зерно, ремісничі вироби тощо. Крім того, немало зерна й худоби колоністи вивозили через Кілію за кордон. За відсутністю зручних сухопутних шляхів між Арцизом і Кілією та іншими населеними пунктами, населення користувалося водними шляхами по Когильнику і Чазі.
В 1859 році в Арцизі налічувалося 157 дворів з населенням 1521 чол. Тут було 2 лютеранські молільні і 2 початкові школи з німецькою мовою навчання. Однак, заможні німці-колоністи посилали своїх дітей навчатися в Саратську гімназію або у великі міста Росії й Німеччини.
За свідченням сучасників німці-колоністи трималися замкнуто, відособлено. Вони були винятково консервативними в своїх громадсько-політичних поглядах, обмежувались вузькими інтересами власного господарства.
Крім колоністів, у Арцизі проживало немало українців і росіян. Здебільшого це було бідне населення, що займалося ремеслом, хліборобством або працювало в господарствах німецьких колоністів. Для їхніх дітей також відкрили невеличку школу. В ній працював один учитель. Навчання обмежувалось вивченням азбуки, закону божого, читанням церковних книг, співами. Проте й цю школу мала змогу відвідувати лише незначна частина дітей.
Переважна більшість жителів не одержувала медичної допомоги. Для обслуговування населення Арциза і навколишніх сіл лише на початку XX століття було відкрито фельдшерський пункт (з одним фельдшером). У зв’язку з цим більшість жителів в разі хвороби зверталася до знахарів. Заможні німці-колоністи, як правило, привозили лікарів з Акермана, Ізмаїла або навіть з Одеси.
На початку XX століття Арциз став відомим ринком по збуту коней. Сюди приїздили купці з Туреччини, Франції, Польщі та інших країн. Часом турецькі купці протягом дня купували по 50—60 коней. Особливо наживалися місцеві та іноземні купці в неврожайні роки, коли вони скуповували худобу за безцінь.
Як правило, в посушливі роки найбільше терпіли бідняцькі господарства. Вони збирали з десятини по 5—15 пудів зерна. Куркулі, застосовуючи сільськогосподарську техніку, і під час посух збирали по 50—60 пудів зерна з десятини. До того ж селяни мали невеликі наділи. Це примушувало їх орендувати землю у княгині Гагаріної, якій належало 17 тис. десятин, віддаючи їй більшу частину врожаю. Щоб сплатити податки, бідняцькі родини брали на кабальних умовах за 12 і більше процентів річних позичку в куркулів. Важкою була доля і ремісничого населення — шевців, кравців, теслярів, столярів, ковалів та інших. Більшість з них працювала на приватних напівкустарних підприємствах. Умови праці були дуже важкі. При низькій оплаті робочий день тривав 12—14 годин.
У зв’язку з важким становищем селянство ставало на шлях боротьби проти експлуататорів-куркулів і лихварів. Біднота нападала на казенні і приватні трактири, крамниці. Найбільший такий напад відбувся в 1904 році. Під час революції 1905—1907 рр. в Арцизі та навколишніх селах селяни відмовлялися платити податки.
На початку XX століття Арциз в економічному і торговельному відношеннях залишався відсталим. Його розвиток, як і сусідніх сіл, гальмувався відсутністю залізниць і шосейних шляхів. Лише в зв’язку з першою світовою війною в 1914 році почалося будівництво шосе, яке сполучило Арциз з Брієнами, Кілією і Дунаєм. Тоді бельгійська компанія почала прокладати залізничну колію Акерман—Бессарабська через Арциз. У 1916 році в місті побудовано залізничну станцію з своїм депо, де працював великий колектив робітників і службовців. У зв’язку з прокладенням залізниці споруджено залізничні майстерні, ткацьку фабрику, що належала братам Майснерам, паровий млин тощо.
Життя трудового населення в роки першої світової війни значно погіршало. Не вистачало багатьох продуктів харчування, підвищились ціни на найнеобхідніші промислові товари. Серед робітників і селян зростало незадоволення політикою царського уряду.
Трудящі Арциза з великою радістю зустріли звістку про повалення самодержавства в лютому 1917 року. Залізничники встановили зв’язки з Акерманською Радою робітничих і солдатських депутатів. Вони розповсюджували її друкований орган «Аккерманское слово», який закликав селян до повстання.
З великим піднесенням трудове населення Арциза привітало перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді. Наприкінці листопада 1917 року селянська біднота міста разом з бідняками навколишніх сіл приступила до розподілу поміщицької землі.
У січні 1918 року в Арцизі була встановлена Радянська влада. Рада селянських депутатів почала впроваджувати в життя перші ленінські декрети. Землі княгині Гагаріної і багатих німців-колоністів розподілили серед бідноти Арциза, Миколаївки, Олександрівки, Бородіна та інших сіл Акерманського повіту.
Коли війська боярської Румунії почали окупацію Бессарабії, майже півтора місяця партизанські загони уперто боролися за збереження здобутків революції. Вони діяли в районі Арциза, Сарати, Байрамчі та інших населених пунктів. Газета «Голос революции» за 1-е лютого 1918 року повідомляла, що не встигли румунські патрулі вступити в Арциз «як їх зустріли багнетами наші загони». Революційні солдати і партизани під керівництвом ревкому Акерманського повіту та командуванням комуніста Караджева героїчно захищали кожний метр рідної землі. «Нам краще померти за вільну Бессарабію,— заявляли борці за Радянську владу,— ніж жити під п’ятою румунських бояр».
У запеклому бою за Арциз брали участь 1-й Акерманський кавалерійський полк під командуванням С. І. Моргайла і загін морської піхоти, що прибув на допомогу з Одеси від Румчероду. Було розгромлено кілька підрозділів ворожих військ і на деякий час припинено наступ на Акерман.
Наприкінці січня 1918 року румуно-боярські окупанти захопили Арциз. Вони почали відбирати в селян землю, грабувати їх майно. Окупаційні війська вимагали відшкодування «збитків» багатіям. Почалися нечувані утиски й знущання сигуранци та представників офіційної влади над населенням. Жандармерія жорстоко карала тих, кого запідозрювала в симпатіях до Радянської влади. Всіх, хто розмовляв українською або російською мовою, запідозрювали в більшовицьких настроях. Скрізь висіли таблички: «Розмовляйте тільки по-румунськи!»
Дика сваволя, масові пограбування та вивезення майже всіх продуктів до боярської Румунії призвели до нечуваних злиднів і голоду.
В 1918 році королівський уряд Румунії, намагаючись створити собі соціальну опору на селі в особі куркульства, оголосив проведення в Бессарабії т. зв. аграрної реформи, за якою багатіям поверталися всі землі, що були конфісковані в них після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. Внаслідок цієї реформи більшість селянських земель перейшла у власність багатих колоністів. Розмір земельного наділу основної маси населення становив 2 десятини, а податки за одну десятину збільшилися в 16 раз. Зовсім без землі в Арцизькій волості лишилось 1258 селянських господарств. В той же час куркулі Самоїли, Готліби, Рудольфи мали по 80—100 десятин, а інші 42 багатії — по 40—60 десятин землі.
Сільська біднота змушена була орендувати в них землю, реманент або брати позички хлібом і грішми на кабальних умовах. Багато розорених безземельних та малоземельних селян йшли в найми. Користуючись підтримкою окупаційних властей, німці-колоністи ще жорстокіше експлуатували наймитів у своїх господарствах.
Зазнавала утисків рідна культура, освіта. В Арцизі діяло 2 початкові школи, де навчалися переважно діти заможних верств населення. Для окупантів існувало два клуби: румунський «Каммин культура» і німецький «Ферайн». У них розважалися офіцери, чиновники і багаті колоністи. Для бідноти вхід був заборонений. Газети і журнали одержували примар, поліцейські, попи, куркулі. З Татарбунар два рази на тиждень привозили 75 примірників німецьких газет. Багато надходило газет і румунською мовою: «Універсул», «Диминяца». З російських газет привозили кілька примірників «Бессарабского слова» і «Нашей речи». Був, правда, в Арцизі книжковий кіоск, куди з Акермана поступали й радянські газети. Проте румунська окупаційна влада через спеціальних агентів слідкувала за тими, хто купує «Правду» або «Известия». Читачі радянських видань перебували під постійним наглядом румунської жандармерії.
Селяни і робітники жили в антисанітарних умовах, майже не одержували медичної допомоги, бо на все місто був один лікар, 2 фельдшери та одна медична сестра.
Хоч окупанти намагалися відвернути трудящі маси від боротьби за соціальне і національне визволення і цим зміцнити своє панування, народ не припиняв виступів проти поневолювачів. їх очолював Бессарабський обласний підпільний комітет Комуністичної партії. Комуністи провадили велику роботу по утворенню профспілкових і комсомольських організацій, МОДРу, нелегальних комітетів «Спілки революційних селян» (СРС). Комуніст X. П. Рабінович організував серед молоді Арциза групу МОДРу, яка подавала матеріальну й моральну підтримку ув’язненим революціонерам та їхнім родинам. У 1925 році в місті Арцизі була створена підпільна комсомольська організація, а з числа революційно настроєної молоді — громадська організація «Червоний школяр». Активну участь у роботі комсомолу та громадських організацій брали С. Переверзев, Б. Бурлак, X. Вєрніков та інші.
Через створені організації комуністи провадили революційну пропаганду. В донесенні жандармської секції Арциза начальникові жандармського легіону міста Четатя-Албе (Білгород-Дністровський) від 15 квітня 1929 року повідомлялось, що в Арцизі розповсюджується підпільна газета «Красное Знамя» і що в селищі виявлено велику кількість книг і брошур більшовицького змісту.
Арцизька комуністична організація керувала комуністичними групами в навколишніх селах — Павлівці, Акмангіті, Татарбунарах, Ташлику, Вознесенці та в інших. За допомогою комсомольців комуністи розгорнули активну боротьбу проти окупантів. В підпільних друкарнях видавались газети і прокламації. Поблизу селища в каменоломнях і яругах відбувались наради, розроблялись методи боротьби з поневолювачами. Так, у лісі між Арцизом і Брієнами щороку відбувалися маївки, збиралися кошти для МОДРу, розповсюджувалась підпільна комуністична література. Особливо активно працювали в підпільних революційних організаціях колишні учасники Татарбунарського повстання Т. Савчук, І. Галузинський, М. Жулай, А. Шабун, Я. Лазар, А. Афанасьев, брати Фарлазанські та багато інших.
У 1930 році сигуранца натрапила на слід підпільників в Арцизі. Під час арештів вони схопили С. Афанасьева, Симона і Ісаака Брусенських, X. П. Рабіновича, І. Вєрнікова, Никифора і Петра Йолких, Леонтія і Федора Козакових, Івана і Степана Тарасових, С. Гершберга і Д. Люблінського. Всіх їх кинули до в’язниці.
У 1934 році в Арцизі утворився підпільний партійний комітет. Він закликав селян приступити до конфіскації поміщицьких земель та реманенту, доводив трудящим, що тільки соціалістична революція забезпечить їм громадянські права, допоможе скинути румунську буржуазію, розгорнув пропаганду проти війни та пригнічення національних меншостей, закликав їх домагатися відкриття шкіл рідною мовою.
Зростали революційні настрої серед залізничників арцизького вузла. В кінці 1934 року в жандармських матеріалах вказувалось на необхідність посилення нагляду над залізницею, для того, щоб уникнути незадоволення й «безпорядків» на цьому вузлі.
Влітку 1935 року сигуранца за допомогою провокаторів розкрила ряд підпільних груп в Акерманському повіті. Комуністів й комсомольців Арциза Б. Лісовську, Т. Леонідова, С. Лісовського, Я. Маламанта та інших посадили в тюрму. Всі вони були юнаки й дівчата віком від 19 до 24 років. їх судили за співробітництво з МОДРом, розповсюдження серед населення комуністичної літератури, агітацію за возз’єднання Бессарабії з Радянським Союзом.
Незважаючи на розгром підпільних організацій, революційна боротьба не припинялася. Окупантам не вдалося викоренити нестримне прагнення до возз’єднання з Радянським Союзом. Протягом 22 років погляди трудящих були звернені до лівобережжя Дністра — туди, де їхні брати будували соціалістичне суспільство. І цей жаданий час прийшов 28 червня 1940 року.
Трудящі з радістю зустрічали свою армію-визволительку, частини якої ввійшли в місто. На майдані відбувся масовий мітинг, на який з червоними прапорами зібралось все трудяще населення. На мітингу обрали повноважний орган Радянської влади — сільську Раду, а її головою — В. І. Шкляра.
З утворенням Ізмаїльської області Арциз став адміністративним центром району. Партійна організація міста, в якій налічувалося 60 комуністів, спираючись на широкі маси трудящих, відіграла вирішальну роль у зміцненні Радянської влади. Велику допомогу в цьому їй подавали комсомольці.
Розпочався новий етап в історії Арциза — етап соціалістичних перетворень. Набули сили ленінські декрети про націоналізацію землі. Селяни одержали по 10 га на сім’ю. Стали державними залізниця, ткацька фабрика, млин, банк.
Оскільки більшість німців-колоністів у вересні — жовтні 1940 року виїхала до Німеччини, в Арциз прибули переселенці — 122 родини з Вінницької і 83 з Сумської та Волинської областей. Вони вже мали значний досвід колективного господарювання. Восени 1940 року з їх допомогою місцеве населення заснувало артіль ім. Комінтерну. Вона об’єднувала 179 господарств і мала 1173 га землі, 113 робочих коней, 259 голів великої рогатої худоби, 236 свиней, 355 овець тощо. Значну допомогу колгоспникам подавала МТС, створена в Арцизі наприкінці 1940 року.
Одночасно відбувалася перебудова та розширення дрібних підприємств — млина, олійні, пекарні тощо.
Влітку 1941 року напад гітлерівської Німеччини обірвав мирне будівництво. 52 жителі села влилися в ряди Червоної Армії, інші допомагали евакуювати майно, споруджували укріплення.
23 липня 1941 року в Арциз вдерлися фашистські війська. Настав зловісний час репресій і масового терору. Тут розквартирувався посилений загін румунської жандармерії, яка жорстоко переслідувала радянських людей. Вони виганяли з будинків під відкрите небо цілі сім’ї, інших розстрілювали. Розквартирований у місті окремий батальйон забирав хліб та інші продукти сільського господарства і відправляв до Румунії. Особливо нестерпним став терор у квітні — серпні 1944 року, коли Арцизький район окупанти оголосили прифронтовою зоною. Всіх «підозрілих» мешканців негайно виганяли з. домівок, а їхнє майно конфісковували.
10 серпня 1944 року війська 3-го Українського фронту завдали нищівного удару гітлерівській армії на південь від Бендер і разом з частинами 2-го Українського фронту вийшли на простори бессарабських степів. 29 серпня радянські війська підійшли до Арциза. 492-й стрілецький полк 320-ї дивізії розгромив румунсько-німецький гарнізон і визволив селище.
В боях за визволення Арциза полягли смертю хоробрих радянські воїни-гвардійці майор І. І. Фоменко, капітани І. Ф. Линовка і І. 3. Биковський, лейтенанти М. М. Акімов, І. П. Дерв’ягін, молодший лейтенант І. Л. Клокун, старшина А. Ф. Альошкін, рядові П. Фесенко і В. А. Мурадин, С. М. Понов і М. 3. Данильчук, А. М. Топчій і Д. В. Маслянников, О. Ф. Кузнецов і Л. Хворостунов, В. Є. Мацула і В. Л. Мардиненко, М. І.Блєдновський, І. І. Веретенников, І. М. Боліков, Л. Чепрасов та багато інших. На братній могилі, яку дбайливо доглядають жителі, встановлено монумент і викарбовано їх прізвища. Не в’януть квіти на могилі воїнів, що загинули, визволяючи українське радянське місто.
За бойові заслуги на фронтах Великої Вітчизняної війни багато жителів Арциза відзначені урядовими нагородами.
Окупанти завдали Арцизу великої матеріальної шкоди. Зруйнували і спалили суконну фабрику, маслозавод, механічні майстерні, дві школи, лікарню, клуб, млин, приміщення райкому партії, райвиконкому і парткабінету всього — 50 проц. будівель. Фашисти зруйнували приміщення залізничної станції. В кюветах лежали обгорілі вагони з паровозами, уламки шпал, понівечені рейки, перетворені на купи брухту.
Потрібні були героїчні зусилля трудящих, щоб відновити зруйноване війною господарство. В перші ж дні після визволення відновили роботу райком партії, райвиконком, селищна Рада. Хоч первинні партійні організації району були нечисленні, але вони зуміли мобілізувати трудящих на розв’язування важливих завдань господарського і культурного будівництва. Уже протягом перших місяців після визволення під їх керівництвом трудящі націоналізували і конфіскували в поміщиків 5,4 тис. га землі. Значна частина куркульської землі (її налічувалося 48707 га) також була передана безземельним. Всього по району 2099 безземельних родин одержали 10962 га землі.
Чимало труднощів довелося подолати трудящому селянству під час відродження колгоспів. На перешкоді стали куркулі. Все ж у 1945 році був відновлений колгосп ім. Леніна в приміському селі Брієнах. Жителі самого Арциза об’єднувалися в земельну громаду, яка згодом перетворилася на ТСОЗ.
Колгоспники і робітники допомагали Червоній Армії. В 1945 році трудящі Арциза внесли у фонд оборони тисячі центнерів зерна, багато м’яса. Для допомоги червоноармійським сім’ям вони зібрали понад 120 тис. крб., разом з усіма трудящими країни надсилали подарунки бійцям Червоної Армії, здійснювали шефство над госпіталем.
Багато зусиль доклали залізничники для відродження Арцизького вузла. Вже в 1944 році відбудували нафтосховище на 20 тонн пального та піскосушарню на 100 тонн, кузню, гідроколонку, водокачку, частину житлових приміщень. До серпня 1945 року було введено в дію головне депо, товарний, механічний та інші цехи. Створено базу для ремонту паровозів в депо, яке обслуговувало лінії Білгород-Дністровську, Ізмаїльську, Бессарабську.
Всі ці успіхи досягнуті завдяки широко розгорнутому соціалістичному змаганню. Немало залізничників виконували виробничі норми на 170—180 проц. У 1946 році в соціалістичному змаганні залізнична станція Арциз посіла друге місце на магістралі.
Трудящі Арциза відбудували і обладнали ткацьку фабрику «Освобожденный ткач» та інші підприємства. За допомогою держави протягом короткого часу робітники фабрики обновили старі і побудували нові цехи, повністю електрифікували виробництво. Велика робота в 1947 році проводилась по відновленню цегельного заводу, промкомбінату, хлібозаводу.
Здійснювався благоустрій міста.
Велика роль у його відродженні належала комсомольцям. Мобілізувавши молодь, вони впорядкували вулиці й двори, посадили сквер по вулиці 28 червня, відремонтували паркани, спорудили 3 артезіанські колодязі. В 1948 році на честь 30-х роковин ВЛКСМ на молодіжну вахту стали сотні юнаків і дівчат, які посадили 3 тис. декоративних дерев, впорядкували ринкові площі тощо.
Надаючи першорядного значення відбудові господарства, партійні організації Арциза очолили в 1950 році соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих планів, створення надпланових прибутків, за високу якість продукції. Колектив депо, де налічувалось 259 робітників, перевиконав план з усіх показників, домігся перевезення понад 170 тис. тонн вантажів, зекономивши 1,5 тис. тонн палива і понад 122 тис. крб. На фабриці «Освобожденный ткач», обладнаній новими верстатами, робітники подвоїли виробництво прядива і значно розширили асортимент продукції. В 1951 році фабрика виробила тканин на 11 тис. метрів більше, ніж у 1950 році.
Розгорнулося будівництво спеціалізованого бавовняного заводу, що став до ладу 4 жовтня 1952 року. Це первенець бавовняно-очищувальної промисловості на Ізмаїльщині. Всі процеси, від подачі сировини з складів до навантаження готової продукції, повністю механізовані. Протягом 1953—1954 рр. на околиці Арциза збудовано маслосирзавод, потужністю в 5 тис. тонн продукції на рік. А неподалік споруджено птахом’ясокомбінат з відгодівельним, приймальним, холодильним і м’ясожировим цехами. Держава витратила на будівництво цього підприємства 8,5 млн. крб. Збудовано електростанцію потужністю у 200 кіловат.
Водночас з соціалістичною перебудовою господарства велика увага приділялася ліквідації ганебної спадщини царизму та боярської Румунії — неписьменності. В кінці 1944 року було відбудовано неповну середню і 4 початкові школи, охоплено навчанням всіх дітей шкільного віку. Все ж серед дорослого населення ще в 1950 році налічувалось 34,5 проц. неписьменних. З ініціативи селищної Ради виділили 20 учителів, яких прикріпили до дільниць. Заняття в школах лікнепу проводилось два рази на тиждень. У 1952 році була ліквідована неписьменність трудящих, а через З роки і малописьменність.
Осередком культури став відбудований районний Будинок культури, при якому працювали хоровий, танцювальний, драматичний, хореографічний та інші гуртки. В 1948 році створили ансамбль народних інструментів. Через рік в Будинку культури почала працювати бібліотека.
В 1952 році відбудовано зруйновану окупантами лікарню. Заново устатковані кабінети рентгеноскопії та фізіотерапевтичний.
Поступово мінявся вигляд міста. Виростали нові квартали житлових будинків, культурні і громадські будівлі. Лише в 1951—1955 рр. споруджено 600 житлових будинків.
В процесі соціалістичного будівництва виростали нові люди. Колишній наймит І. Чевдар став помічником машиніста депо, а Д. Гулак, що прийшов 1944 року сюди без будь-якої кваліфікації,— машиністом. Як відмінного працівника й активіста машиніста Ф. Чорноморенка не раз обирали депутатом обласної Ради депутатів трудящих. За бездоганну роботу на транспорті нагороджені орденами Леніна машиніст Ф. М. Ченцов, черговий по депо В. В. Городник, інженер депо М. С. Норин, ревізор руху І. Г. Зельчук і приймальник паровозів А. А. Івашкін. Орденами Трудового Червоного Прапора! нагороджені начальник паровозного депо В. І. Пашенцов, заступник начальника станції А. А. Кривошеїн та багато інших. Всього нагороджено орденами і медалями 40 чоловік.
Натхненні історичними рішеннями XX з’їзду КПРС, робітники, інженери, колгоспники Арциза ще з більшою енергією взялися за виконання нових державних планів, брали участь у подальшому розвиткові не тільки свого рідного міста, але й на новобудовах країни. В 1959 році 15 комсомольців-випускників середньої школи поїхали в Донбас на будівництво Одеської комсомольської шахти.
Напередодні XXII з’їзду КПРС виробничі колективи міста розгорнули змагання за комуністичне ставлення до праці. Першими в нього включилися робітники міськпромкомбінату, потім побуткомбінату та інших підприємств. Широкого розповсюдження набуло змагання і за «українську годину».
Рішення XXIII з’їзду КПРС сприяли піднесенню творчої ініціативи трудівників села. У соціалістичному змаганні брали участь бригади, зміни, дільниці й окремі робітники. Одночасно вносилося немало раціоналізаторських пропозицій, що сприяло підвищенню продуктивності праці.
Багато зусиль докладали робітники для переобладнання підприємств і їх устаткування сучасною технікою. Після закінчення будівництва колії Арциз—Ізмаїл замість паровозів почали курсувати тепловози. В ювілейному 1967 році переведення на тепловозну тягу всієї залізниці було остаточно завершено. У справжнє містечко механізації перетворилося районне об’єднання «Сільгосптехніка», створене ще в 1958 році. Всі його будівлі споруджені за типовими проектами. Об’єднання проводить великий обсяг робіт у районі. На маслосирзаводі, який став до ладу в 1950 році, внаслідок модернізації виробнича потужність підприємства доведена до 1000 тонн продукції на рік. Тут виробляються масло, сир, кефір, сметана, морозиво та інші молочні продукти. Також розширено виробничу потужність харчокомбінату, хлібоприймального пункту, міжколгоспної інкубаторної станції та птахокомбінату, що став переробляти протягом року 3 тис. тонн м’яса. З метою кращого обслуговування населення на комбінаті побутового обслуговування введено в дію нові цехи — пошиву та ремонту взуття, годинників, радіоприймачів, телевізорів тощо. Значні прибутки дають підприємства винозаводуправління, де працює понад 170 чол. Тут виготовляють вина Шато-Ікем, Десертне, Каберне, білий і червоний портвейни, а також сухі — Аліготе, Ркацителі, Шампанське, що стали широко відомі в країні.
За досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Радянської влади пам’ятними Червоними прапорами райкому партії та виконкому райради депутатів трудящих нагороджено харчокомбінат, відділення «Сільгосптехніка», хлібоприймальний пункт, швейну майстерню. За перемогу в змаганні між сільськими Радами Арцизькій селищній Раді депутатів трудящих присуджено перехідний Червоний прапор Одеського обкому КП України і Одеської обласної Ради депутатів трудящих.
У місті є два радгоспи і колгосп.
Радгосп «Комсомолець» має 781,8 га землі, в т. ч. під виноградом 358,8 га, під садами 123 і під зерновими культурами — 300 га.
Від реалізації продукції в 1967 році одержано близько 266 тис. крб. прибутку.
В радгоспі «Арцизький», загальна земельна площа якого становить 579 га, вирощують переважно зернові культури; під виноградники відведено лише 177 га. Колгосп «Родина» має 2509 га землі, в т. ч. 1734 га орної, головний напрям — тваринництво. Тут є понад 3,8 тис. голів свиней, 2 тис. овець. Друга галузь артільного господарства — хліборобство. В 1967 році на площі 400 га зібрано урожай озимої пшениці в середньому по 30,4 цнт з гектара. Неподільний фонд артілі перевищив 1,27 тис. карбованців.
За післявоєнні роки в Арцизі побудовані за типовими проектами десятки будинків адміністративного та житлового призначення, приміщення промислових підприємств. В ювілейному 1967 році близько 500 родин вселилися в нові квартири. За повоєнні роки виникло 36 добре впорядкованих нових вулиць, прокладено 10,7 км водопроводу, встановлено 56 водорозбірних колонок. Чимало будинків міста газифіковано. Перспективним планом передбачено підключити місто до мережі Шебелинського газопроводу. Для задоволення зростаючих потреб населення побудовані нові магазини продовольчих товарів, пекарня, їдальня, ресторан, ательє тощо. Місто радіофіковане. Місцевий ретрансляційний вузол щодня передає новини Арциза, в яких беруть участь партійні і радянські працівники, передовики виробництва. Після введення в дію саратської ретрансляційної установки з 1964 року приймаються передачі одеського телевізійного центру.
Зростає купівельна спроможність трудящих. Так, в 1967 році магазини продали промислових товарів на суму 2899,4 тис. крб., а продовольчих — на 1865 тис. крб. Збільшився продаж таких товарів, як радіоприймачі, телевізори, електроприлади. В особистому користуванні населення є 98 легкових автомашин, 1,5 тис. мотоциклів і моторолерів, багато велосипедів, 832 телевізори, радіоли, пральні машини тощо.
Докорінно змінилось становище з охороною здоров’я. Тут працює міська і залізнична лікарні з поліклініками. Міська лікарня має 100 ліжок. При ній функціонує протитуберкульозний диспансер, жіноча і дитяча консультації, дитяча молочна кухня, санепідстанція. Подають допомогу хворим 30 лікарів і 66 медсестер. Під наглядом вихователів і медичних працівників знаходяться діти дошкільного віку. Для них збудовано 2 дитячих ясел на 300 місць, 2 дитсадки на 190 місць. Серед лікарів чимало ентузіастів своєї справи. Я. М. Білостоцький, який у 1912 році закінчив медичний факультет Новоросійського університету, працює лікарем уже шостий десяток років. Користується повагою молодий хірург В. П. Гогуленко, з 1963 року він уже зробив 1000 операцій. Понад 20 років працює акушерка М. Т. Задоєнко, яка в період Великої Вітчизняної війни брала активну участь в партизанському русі на Україні. Одна з найстаріших лікарів Н. Кисельова нагороджена орденом «Знак Пошани».
В місті є 5 шкіл — середня, 4 восьмирічні та філіал Саратської музичної школи. Учні середньої школи підтримують тісні зв’язки з школярами країн народної демократії. При школі створено музей В. І. Леніна, музей інтернаціональної дружби. Виховують учнів 176 учителів, з яких 110 мають вищу освіту. За 25-річну сумлінну працю по вихованню дітей директор школи Т. Т. Мийнова нагороджена медаллю «За доблесну працю».
За роки Радянської влади в місті споруджено Будинок культури, 3 клуби з кіноустановками, Будинок піонерів, 4 бібліотеки.
Багато зроблено для озеленення міста. На правому березі Когильника силами молоді закладено парк ім. Ленінського комсомолу. Всього в місті під парками і скверами 44 га. Чарує своєю красою парк культури і відпочинку ім. 40 річчя ВЛКСМ. На його території побудовано зелений театр на 1000 місць і стадіон. В центрі парку — пам’ятники В. І. Леніну і радянським воїнам, що полягли в боях за визволення міста в роки Великої Вітчизняної війни. На честь 150-річчя з дня народження К. Маркса трудящі міста побудували вождеві міжнародного пролетаріату пам’ятник. На території маслосирзаводу встановлено пам’ятник В. І. Леніну до 98-ї річниці з дня його народження.
Невпізнанним став Арциз за роки Радянської влади. Ще кращим і більш благоустроєним він стане найближчим часом. На території лікарні будується новий корпус на 60 ліжок і хірургічне відділення. Зводяться адміністративне 4-поверхове приміщення райкому і райвиконкому та 4-поверхове нової середньої школи на 964 місця. Добрим подарунком буде для трудящих міста і району комбінат побутового обслуговування з майстернями і готель на 100 місць. Передбачено спорудження заводу залізобетонних конструкцій. Підприємство, де буде працювати 3000 робітників, займатиме 47 га. Поряд з ним виросте робітниче селище з багатоповерховими будівлями. В самому місті, обабіч вулиці Леніна, підіймуться 8-квартирні і 16-квартирні житлові будинки, буде збудована нова АТС, продовжена радіорелейна лінія. У зв’язку з виявленими покладами нафти тут намічено створити центр по її видобутку й первинній переробці.
Натхнені піклуванням Комуністичної партії за людей праці, трудящі міста докладають зусиль до того, щоб їхнє місто стало ще більш економічно розвинутим, красивішим і благоустроєним.
Я. Г. КАСЬЯН, Л. В. СВИРИДОВА, М. Т. ЧИЖЕВСЬКИЙ