Задунаївка, Арцизький район, Одеська область
Задунаївка — село, центр однойменної сільської Ради. Розташована на сході правого берега річки Киргижу, за 47 км від райцентру і за 9 км від залізничної станції Аліяга. Населення (переважно болгари) — 2,9 тис. чоловік.
Задунаївка заснована переселенцями з Болгарії в 1822 році. Оскільки болгари прийшли сюди з-за Дунаю, то й поселення своє вони назвали Задунаївкою. Кожній родині наділялося по 60 десятин землі. В перші роки переселенці жили в хатах, стіни яких викладалися з саману. Більшість з них була навіть без вікон. Спочатку в селі налічувалось 40 дворів, де мешкало 260 чол., а в 1859 році було вже 105 дворів з населенням 718 чол. Тоді ж побудовано поштову станцію і православну церкву, за якою закріплювалося 120 десятин землі.
Основним заняттям населення було хліборобство. Тут вирощували кукурудзу— незамінний продукт харчування населення і корм для худоби — та пшеницю. Значне місце в господарстві посідали овочівництво, садівництво й виноградарство, а також м’ясо-молочне тваринництво і вівчарство.
В 1870 році в селі налічувалося 126 дворів і проживало 1,5 тис. чоловік. Селянські господарства мали 378 коней, 723 голови великої рогатої худоби, 3570 овець. Через 5 років кількість дворів збільшилась до 162. їм належало 490 коней, 1070 голів великої рогатої худоби, 5680 овець. Немало поголів’я належало місцевим багатіям.
У зв’язку з тим, що кількість населення збільшувалася, землю доводилося періодично перерозподіляти. Тільки в 1880—1896 рр. її перерозподіляли тричі. У 1896 році чоловіки одержали по 2,5 десятини орної землі, 0,25 десятини під виноградники, 0,5 десятини толоки, а жінки — лише половину цієї норми. Наприкінці XIX століття середній наділ на двір становив 8 десятин. Сільські глитаї, користуючись з того, що незаможні селяни не мали чим обробляти землю, прибирали її до своїх рук. Так, куркуль Божков мав 32 десятини землі, Малев — 38, Себов — 33, Стоянов — 32 десятини. Куркулям належало також 7 млинів. За рахунок бідноти збагачувались і сільські крамарі.
Часто селянам доводилось переживати важкі роки, особливо під час неврожаїв, епідемій. Так, у 1883 році внаслідок посухи загинули посіви, а від епізоотії загинуло 18 коней, 40 голів великої рогатої худоби, 200 овець. Незважаючи на це, жителі змушені були сплачувати і подушний, і земельний податки. Крім того, кожна селянська родина сплачувала ще й прямі податки по 11 крб. 77 коп. на рік за кожну десятину землі.
Трудове селянство не мало доступу до знань і освіти. Відкриту в 1859 році церковнопарафіяльну школу хоч і відвідувало понад 70 дітей, але більшість з них, закінчивши її, не вміла навіть писати. Дещо покращали справи після того, як з вересня 1866 року дітей почав навчати X. Ботев, пізніше видатний болгарський письменник та громадський діяч. Це був перший народний учитель в селі. Хата Ф. П. Вакаренкова, в якій він мешкав, зберігається й досі як історична реліквія. Школу мали змогу відвідувати лише 30 учнів, хоч у селі налічувалося близько 1,5 тис. жителів. В святкові дні і вечорами X. Ботев навчав грамоті і дорослих. Так, селяни І. Ф. Варенков та І. 3. Златов, навчившись читати і рахувати, згодом стали землемірами і довгий час працювали в Задунаївці. Хоч X. Ботев працював тут трохи більше З місяців, але його короткочасне перебування залишило в Задунаївці найтепліші спогади, які з великою любов’ю передаються з покоління в покоління. Він допомагав доставляти з-за кордону заборонену літературу, підтримував зв’язки з революційними колами Росії. В Задунаївці X. Ботев організував революційний гурток, члени якого закликали населення приєднатись до священної боротьби своїх братів за Дунаєм, що виступили за національні і громадянські права. В 1867 році тут було організовано збір коштів на придбання зброї, щоб допомогти Болгарії в її національно-визвольній боротьбі проти турецького іга. Не раз X. Ботев виступав перед селянами з закликами до боротьби проти царизму.
З весни 1867 року він поперемінно жив то в Ізмаїлі, то в Болграді. X. Ботев став ініціатором видання газети болгарською мовою під назвою «Ялпух», яка в 1873—1874 рр. поширювалася в Задунаївці. Він також написав для школярів підручники «Початкова граматика по вивченню болгарської мови» і «Болгарська мова».
На вимогу жителів нарешті у 1872 році Міністерство народної освіти відкрило в Задунаївці однокласне училище для хлопчиків на 122 місця. Для дівчаток при ньому було паралельне відділення ремісничих класів (рукоділля) на 27 місць. На утримання нового навчального закладу земство відраховувало 320 крб. на рік. У 1902 році училище було реорганізовано в двокласне з паралельним відділенням для дівчат. Відвідували школу здебільшого діти заможних селян та куркулів.
З 1865 року в селі почав працювати фельдшер.
В 1905 році в Задунаївці налічувалось 278 дворів і 2138 жителів. Становище переважної більшості селян було важким. У своїх спогадах активний учасник революційного підпілля на Ізмаїльщині С. Ф. Касса згадував: «Мій дід був наймитом. Батько теж не мав ні худоби, ні інвентаря. Щоб прогодувати своїх 11 дітей, він брав у багатіїв гроші під великі проценти та зерно для посіву. Лихварі відбирали у нас восени майже весь урожай».
Революція 1905—1907 рр. знайшла широкий відгук серед жителів Задунаївки. В листопаді тут відбувся селянський з’їзд. Оскільки на ньому верховодили есери, опорою яких була заможна верхівка, з’їзд фактично усунувся від розв’язання аграрних питань в інтересах найширших верств селян. Це викликало обурення бідняків і наймитів Задунаївки, які підтримували членів соціал-демократичної групи в Болграді. Члени цієї групи М. Шишман, Б. Райнов та інші в січні 1906 року розповсюджували тут революційні прокламації, закликали підтримувати першу російську революцію і готуватись до повстання.
Напередодні першої світової війни активно працював серед селян учитель-більшовик Іван Хінев. Ще в 1910 році він провадив серед учнів села бесіди на революційні теми, викриваючи експлуататорську суть самодержавства і закликав до його повалення.
В роки першої імперіалістичної війни 150 чол. із Задунаївки відправили на війну, 50 чол. забрали на будівництво залізниці Акерман—Бессарабська, що з’єднувала бессарабські землі з Дунаєм. С. Касса, М. Бянов, М. Градесков, що працювали на будівництві залізниці, познайомились з більшовиками Петрограда й Одеси. Тут вони вперше почули про Леніна, з захоплення^ читали «Окопну Правду».
Війна підірвала економіку селянських господарств. Люди вмирали з голоду і від пошестей. Посилювалась ненависть бідноти до існуючих порядків, до куркулів і лихварів, які збагачувались за рахунок нещадної експлуатації. Трудяще селянство дедалі рішучіше ставало на шлях боротьби проти війни й царизму. У вересні 1917 року С. Касса, П. Ненов і Г. Новак встановлюють зв’язок з більшовиками Болграда, готують трудящих села до повалення влади експлуататорів.
Велика Жовтнева соціалістична революція викликала серед селян Задунаївки нову хвилю боротьби проти експлуататорів. 10 січня 1918 року тут було встановлено Радянську владу. Казенні, куркульські та церковні землі оголошувалися власністю трудящого селянства, почався їх розподіл між батраками, бідняками, проводились в життя інші декрети та постанови робітничо-селянського уряду.
При підтримці імперіалістичних держав боярська Румунія розпочала інтервенцію на південному сході країни. Жителі Задунаївки готувались до опору, створювали збройні загони. Керовані І. Хіневим, П. Йовчевим, вони організували виступ проти інтервентів. Та сили були нерівні. 25 січня 1918 року Задунаївка підпала під ярмо румуно-боярських окупантів. Загарбники з допомогою куркулів і колишніх чиновників відновили старі порядки, встановили військовий терор, спрямований проти тих, хто боровся і підтримував Радянську владу. Багатьох селян арештували і посадили в вогкі підвали. Окупанти відібрали в селян наділену їм Радянською владою землю, закрили школу, де навчання провадилось болгарською мовою. Вони силою забирали хліб, худобу, грабували винні підвали та домашнє майно. Великої шкоди зазнали селяни від потрав озимих та ярих культур ворожою кіннотою. Коли ж вони намагалися скаржитись комендантові, той не хотів їх і слухати.
Та не підкорилися задунаївці ворогам. Зростав народний опір, виникали революційні гуртки. З них в лютому 1922 року М. Шишман створює підпільну революційну організацію. Для керівництва було обрано комітет, до якого ввійшли М. Терзі, В. Терзі, О. Георгієв, М. Ніколов і С. Ф. Касса. Комітет розгорнув роботу по створенню революційних осередків у сусідніх болгарських селах — Главанах, Селі-Оглу (Холмському), Кот-Китаї (Островному), Гасан-Батирі (Виноградному), Новій Іванівці та інших. Члени організації збирали зброю, розповсюджували листівки, що надходили з Болграда й Ізмаїла, готували населення Задунаївки до повстання за возз’єднання з Радянською Батьківщиною.
У 1923 році сигуранца натрапила на слід організації, арештувала Г. Кальчева, Д. Ненова, С. Ф. Касса, П. Ташева та інших підпільників. їх закували в кайдани і відправили до ізмаїльської тюрми, а потім до Кишинева. Понад півроку в одній камері кишинівської в’язниці перебували Г. Кальчев, Д. Ненов, С. Ф. Касса і П. Ташев разом з секретарем підпільного Бессарабського комітету партії П. Ткаченком. ГІ. Ткаченко організував у камері політшколу. Ув’язнені вивчали праці В. І. Леніна «Що робити?», «Дві тактики соціал-демократії в демократичній революції» та інші твори. П. Ткаченко роз’яснював цілі й завдання комуністів.
Після звільнення з тюрми в 1924 році С. Ф. Касса та інші члени підпільної організації повернулись до Задунаївки і почали готуватися до Татарбунарського повстання. В підвалі млина вони закопали розібрані кулемети. Підготовкою керував М. Шишман, який приїздив з Болграда в Задунаївку й зупинявся на нелегальній квартирі у І. І. Ротара. Але через передчасний виступ селян інших сіл вони не змогли взяти участь у Татарбунарському повстанні.
Жорстоко розправившись з повстанцями, румунський буржуазний уряд шукай собі опори серед місцевих куркулів і сприяв їх збагаченню за рахунок розорення бідняцтва. Користуючись безвихідним становищем бідняків, куркулі скуповували в них за безцінь землі. Це стало причиною того, що в 1925—1926 рр. 40 знедолених сімей, покинувши рідні краї, поїхали шукати щастя в Бразілії, Аргентіні, Уругваї. Немало з них через брак коштів так і не змогли повернутись на батьківщину.
У січні 1929 року Задунаївський підпільний революційний комітет одержав перший номер революційної газети «Рабоче-крестьянская правда», яку видавав Бессарабський підпільний комітет Комуністичної партії. Розповсюджував її в селі місцевий учитель Г. П. Бянов. Газету читали потайки в селянських сім’ях. Але жандарми вислідили підпільників і в квітні 1929 року заарештували С. Ф. Кассу і засудили його на 5 років, посадивши до в’язниці Дофтана.
Значно погіршало становище селян у роки загальної світової економічної кризи 1929—1933 рр., коли за рахунок трудящих уряд намагався поправити становище казни. З селян стягували багато різних податків, у т. ч. грунтовий, мастковий, прибутковий, податок з обороту та інші. Внаслідок цього значна частина селянських земель за борги потрапила до місцевих куркулів Андонова, Стоянова, Тодорова, Божкова, Дебелица, Велева та інших. Кожен з них мав 30—50 десятин землі. В той же час тут налічувалось 40 безкінних господарств. Куркулі брали в оренду землі, наймали на роботу за дешеву ціну батраків, закабалювали бідноту і забирали в неї майбутній урожай. Все це поглиблювало класові суперечності на селі і загострювало боротьбу бідноти проти куркульства.
Жителі Задунаївки, перебуваючи під тяжким гнітом румунських бояр та місцевих куркулів, з нетерпінням чекали допомоги Країни Рад в їх боротьбі за соціальне і національне визволення. Цей час настав 28 червня 1940 року, коли в село прийшла Червона Армія. Активісти разом з С. Ф. Кассою піднесли хліб-сіль командирові підрозділу Червоної Армії. На будинку колишньої примарії замайорів червоний прапор, з’явилися лозунги: «Хай живе Радянська влада!», «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!».
На зборах села обрали орган влади — сільську Раду. Головою її став С. Ф. Касса. Було проведено націоналізацію куркульських земель і розподілено їх серед бідняцьких господарств. Радянські органи взяли на облік майно сільської буржуазії, що втекла із Задунаївки, націоналізували млини, сховища, крамниці, комори, будинки, що належали експлуататорам.
Сільська Рада за допомогою активістів склала списки неписьменних, взяла на облік дітей шкільного віку. 15 вересня 1940 року почалось навчання в школі. Одночасно розгорнулася робота по ліквідації неписьменності і малописьменності серед дорослого населення. Місцевим вчителям допомагали педагоги, які приїхали з східних областей країни. Вони охоче ділилися з колегами своїм досвідом. В селі відкрили хату-читальню, клуб. Восени в клубі організували гурток по вивченню Статуту ВЛКСМ, а в січні 1941 року утворилася перша комсомольська організація з 9 чол. Секретарем її був А. І. Ротар.
11 березня 1941 року селяни, що виявили бажання вступити до колгоспу, зібралися на збори і вирішили створити колгосп під назвою «Серп і молот». До нього вступило 122 родини. Почин задунаївців знайшов широкий відгук у Ново-Іванівському районі, до якого в той час входило село. Райком партії підтримав ініціативу селян Задунаївки і звернувся з закликом про організацію колгоспів в усьому районі.
Колгосп «Серп і молот» мав тоді 1023 га землі, 113 коней, 64 вози, 42 плуги, 44 борони, 51 культиватор, 6 жниварок, 2 кукурудзяні сівалки. Держава допомогла артілі насінням, а також довгостроковою позикою. Навесні 1941 року на полях працювало 2 трактори.
Успішно була проведена весняна сівба, зрів перший колгоспний урожай. Главанська МТС виділила господарству молотарку і косарку. Колгоспники чекали жнив. Проте на Батьківщину напала фашистська Німеччина, а з нею і боярська Румунія. Вже в перші дні трудящі Задунаївки разом з усім радянським народом стали на захист своєї свободи і незалежності. Багато жителів пішло до лав Червоної Армії. Незважаючи на опір частин радянських військ, вранці 22 липня фашисти захопили село.
З перших днів окупації в приміщенні школи було розташовано примарію. При-марем окупанти призначили куркуля Ненова. Селяни були обкладені великими податками. В разі ж несвоєчасної сплати їх штрафували; коли й це не помагало, тоді опечатували скриню з речами або чіпляли замок і печатку на селянську хату і не знімали доти, аж поки її власник не сплачував податку. Виконуючи накази окупаційної влади, примар заборонив носити навіть національний болгарський одяг (червоний пояс тощо). В школі почалася румунізація. Болгарська мова була заборонена. Навчали тільки хлопців, а дівчаток не приймали. Основними предметами були румунська мова, закон божий, арифметика. Діти куркулів сиділи за партою в першому ряду, більш-менш заможні — в другому, а діти бідняків — займали останні ряди парт.
На тимчасово окупованій території почалися репресії, гоніння на колишніх активістів і членів колгоспу. Куркулі підняли голову; фашистська влада повернула їм землю. Колгоспне добро розтягли, урожай зібрали і відвезли до Румунії. Почала свою звірячу діяльність жандармерія, на поталу якій куркулі видали активістів С. Бянова, І. Тодорова, Г. Стоянова, Ф. Іванова. В концтаборі в Кишиневі до дня визволення просидів і Г. Іванов. П. Ротара, Ф. Лицкана, М. Станева та інших жандарми жорстоко побили. Коли наприкінці 1941 року в село повернулися сім’ї Д. Вакаренкова, С. Цвяткова, П. Петрова, М. Данчева, М. Ніколова, які не змогли евакуюватися в східні райони країни, жандарми не пустили їх в село, а поселили в степу в маленькій мазанці. Незважаючи на найсуворішу заборону румунських бояр, односельчани допомагали своїм землякам. Г. С. Ташев та інші, ризикуючи життям, потай добиралися до них і приносили продукти харчування й одяг. Лише через рік їм дозволили переселитися в село. Проте вони були під постійним наглядом сигуранци, їх весь час викликали на допит.
Та залякати радянських людей окупантам не вдалося. В селі була створена партизанська група, до якої входили Ф. І. Бянов, П. І. Петров, Г. Г. Стоянов, І. І. Тодоров, М. М. Луцкан, М. І. Станев, М. І. Данчев та інші. Це були комуністи і безпартійні. Свою роботу вони спрямовували на нещадне розвінчування брехливої фашистської пропаганди, інформували населення про становище на фронтах, про героїчні битви Червоної Армії з ворогом.
Люди вірили в перемогу Радянської Армії, з нетерпінням чекали на її повернення. Комсомолець А. І. Ротар заховав колгоспний червоний прапор і зберігав його до часу визволення села. Він також зберіг йортрет В. І. Леніна.
26 серпня 1944 року війська 3-го Українського фронту визволили Задунаївку. Почалося відродження села. З фронту поверталися воїни. За героїзм і відвагу 10 чол. нагороджені орденами і медалями. Серед них М. Г. Мігов, С. Ф. Касса та інші.
В селі 28 серпня 1944 року відбулися вибори до сільської Ради. При ній було створено земельну, торговельно-кооперативну, культурно-освітню та охорони здоров’я комісії. Сільська Рада провела значну роботу по відродженню життя. Ще в 1944 році було зібрано для дітей-сиріт, а також для дітей, батьки яких були в лавах Червоної Армії, 10 тис. крб., відкрито школу, ясла, дитячий садок.
Виняткове місце в допомозі селянам стати на шлях колгоспного життя відіграло сільське споживче товариство, створене в березні 1945 року. Свою роботу воно спрямовувало на забезпечення населення продовольчими товарами, а також на залучення селянства до громадського виробництва.
Значну роботу провадила ініціативна група по відбудові колгоспу «Серп і молот», до якої входили В. М. Стояное, В. Бянов, М. Станев — всього 18 чол. В артіль вступили 82 родини, головою правління обрали В. М. Стоянова.
В 1945 році в Задунаївці було засновано 2 товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи), а в 1946 році створено 2 колгоспи, в яких об’єдналося 320 господарств.
У відбудові громадського господарства та розвитку колгоспного виробництва активну участь брали комуністи і комсомольці. В 1946 році в селі організовано партійно-кандидатську групу, яка з 10 квітня 1947 року була перетворена на територіальну первинну парторганізацію. В цьому ж році утворилась комсомольська організація, що налічувала в своїх рядах 9 юнаків і дівчат. Силами комуністів, комсомольців і молоді було відремонтовано кузню, шевську майстерню, налагоджено роботу кар’єру. Значну увагу в селі приділяли культурно-освітній роботі. Почав працювати клуб, а при ньому драматичний і хоровий гуртки та гуртки по ліквідації неписьменності серед літніх людей і сільської молоді.
З великими труднощами відроджували задунаївці колгоспне господарство. В 1946 році оброблялося лише 25—30 проц. землі, оскільки в селі було тільки 2 трактори, 3 сівалки й 5 плугів. Кукурудзу і соняшник доводилось обробляти сапками, збирати також вручну. Урожаї спочатку були низькими, бо на гектар посівів припадала мізерна кількість органічних добрив, а мінеральних зовсім не було. Позначилася на врожаї 1946 року і посуха.
Партія та уряд подали трудівникам сільського господарства всебічну підтримку і допомогу, зокрема посівними матеріалами та грошовими кредитами. Безкорівним колгоспникам на придбання корів було видано кредит по 600 крб. на 3 роки. В 1947 році для членів артілей у селі було відкрито їдальню на 400 чоловік.
У Задунаївці ще в серпні 1947 року налічувалося понад 120 одноосібних господарств. Куркулі провадили оскаженілу агітацію проти колективізації. Комуністи М. Г. Мігов, К. Р. Онищенко та інші роз’яснювали селянам переваги колективного господарювання, викривали куркульські ворожі дії. Куркулів, які чинили опір колективізації, шкодили артілі, зривали поставки державі, довелося розкурку-лита і вислати.
З допомогою держави артілі поступово долали труднощі. В березні 1947 року посівна кампанія була завершена за 6—7 робочих днів. Колгоспники виростили непоганий урожай. Збільшувалися доходи від зернових культур і громадського тваринництва. Значні прибутки в 1947 році одержала артіль «Серп і молот» від шовківництва. Ініціативу по розведенню шовкопряда взяли на себе літні колгоспниці П. Терзі, О. Добрева і Н. Станчева. Зміцнення колгоспної економіки дало можливість підвищити оплату трудодня. У 1947 році члени артілей одержали на кожний трудодень по 2—2,5 кг зерна.
Крім того, вживалися заходи для покращання умов роботи школи та культурно-освітних установ. В цьому значну допомогу подала держава. Протягом 1946—1947 рр. було обладнано шкільні приміщення, в яких навчалось 400 учнів.
Одночасно партійна організація, сільська Рада приступили до ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Адже в селі, переважно серед дорослого населення, було 180 неписьменних і 60 — малописьменних. Утворювалися учбові групи по 10—15 чол. Неповна середня школа виділила 18 учителів для навчання неписьменних. .Почала працювати хата-читальня, клуб. Налагоджувалося і медичне обслуговування населення. Для малят було відкрито троє дитячих ясел.
Матеріальна база колгоспу давала змогу розгорнути будівництво господарських та культосвітніх приміщень. В 1949 роді в селі відкрили інкубаторну станцію, побудували пекарню, методом народної будови спорудили клуб, а через 2 роки сільську бібліотеку.
В 1956 році 3 колгоспи об’єднались в одне господарство ім. Христо Ботева. Укрупнення дало можливість повніше і раціональніше використовувати техніку, скоротити адміністративно-управлінські витрати. Все це сприяло дальшому економічному зміцненню господарства. За укрупненим колгоспом закріплювалося 7,8 тис. га землі, в т. ч. 5543 га орної. Колгосп закупив 16 тракторів, 4 комбайни, багато причепних машин та іншої техніки. В роки семирічки його технічна озброєність стала ще кращою. Село було підключено до державної електромережі. Це дало змогу не тільки електрифікувати будинки колгоспників, але й механізувати ряд трудомістких процесів сільського господарства, особливо на тваринницьких фермах.
У 1958 році в парторганізації артілі було обрано партійний комітет. Партійна організація налічувала 70 комуністів. Комсомольська організація виросла до 117 членів. Комуністи і комсомольці докладали багато зусиль до того, щоб якомога швидше підвищити врожайність зернових і технічних культур, зробити високопродуктивним тваринництво. Вони поставили перед собою завдання подолати відставання на тваринницьких фермах. Тут створюється партійна група. На ферми пішли комсомольці. З 109 членів ВЛКСМ у 1961 році понад 30 комсомольців працювали на фермах, зокрема І. Ташева, К. Діордієва, М. Димитрова, Н. Терзі та інші.
Березневий (1965 року) Пленум ЦК КПРС відкрив перед колгоспниками нові перспективи. Накреслені ним заходи, зокрема щодо підвищення матеріальної зацікавленості трудівників сільського господарства та введення нових закупівельних цін, сприяли дальшому зміцненню економіки колгоспу. Доходи від реалізації зернових культур у 1967 році становили 524 тис. крб. та 550 тис. крб. від тваринництва. Загальний прибуток від усіх галузей господарського виробництва в 1967 році перевищив 2 млн. карбованців.
Завдяки повсякденній турботі Комуністичної партії господарство Задунаївки за повоєнні роки стало високорозвинутим. Якщо середній урожай зернових у 1946 році становив 8,5 цнт з га, то в 1967 році — 22 цнт з га. Поголів’я рогатої худоби відповідно виросло з 284 до 1956 голів, у т. ч. корів з 28 до 437 голів. Колгосп має понад 1,5 тис. голів свиней української степової білої породи та понад 6,7 тис. овець цигайської породи. Машинний парк налічує 39 тракторів, у т. ч. 15 гусеничних, 6 комбайнів, 26 автомашин та багато іншої техніки.
Найближчим часом Задунаївка стане економічно ще більш міцнішою, ще кращою. Закінчується спорудження великого ставу, або, як його тут називають, «колгоспного моря». Правління артілі асигнувало на це 198 тис. крб. Площа дзеркала водоймища дорівнюватиме 88 га. Така споруда дасть можливість розводити дзеркальних коропів і за 4 роки окупити всі затрати. В 1968 році передбачено збудувати млин, нові приміщення школи, дитячих ясел, пекарні, комплекс будов для ССТ, будинок овочівників тощо.
Пишаються задунаївці своїми людьми, людьми трудової слави. 14 передовиків колгоспного виробництва за високі показники удостоєні урядових нагород, у т. ч. К. К. Б’янов, який працює понад 20 років свинарем, кукурудзовод Т. Ф. Загорець і доярка Ф. І. Михайлова нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора, I. 3. Терзі і голова колгоспу С. Г. Ташев — орденом «Знак Пошани». 40 імен передовиків колгоспу занесені на Дошку пошани. Серед передовиків чільне місце посідає молодь, завзята, трудолюбива комсомолів.
З кожним роком поліпшується добробут, підвищується культурний рівень трудівників села. Багато споруджено нових будинків, а старі переобладнані. Старі саморобні меблі замінені новими полірованими. Колгоспники одягаються гарно, по-сучасному, а саморобний одяг став музейною рідкістю. Жителі мають легкові автомашини, 100 мотоциклів, 1000 велосипедів, багато радіоприймачів, понад 100 пральних машин. Кожний будинок радіофікований. До послуг задунаївців промтоварний, продуктовий і посуде о-господарчий магазини. їх річний товарооборот досягає 800 тис. карбованців.
З 1961 року членам артілі надаються оплачувані відпустки. В 1964 році в селі збудовано молочну кухню, яка готує безплатне харчування для дітей ясельного віку.
Велику роботу в господарському і культурному житті проводить сільська Рада, при якій створено 6 постійних комісій. На засіданнях Ради розглядаються питання, спрямовані на успішне виконання планів сільськогосподарського виробництва і зобов’язань перед державою, піднесення матеріального добробуту й культури трудящих, озеленення і впорядкування рідного села.
Особливо великі зміни, порівняно з минулим, сталися в охороні здоров’я, розвитку освіти й культури. За часів панування румунських бояр у селі не було медичних установ, не вживалися ніякі заходи для профілактики захворювань. Серед населення були поширені трахома, туберкульоз, малярія. Смертність, особливо серед дітей, була дуже високою. Нині тут працюють лікарня на 25 ліжок, збудована колгоспом, поліклініка, пологовий будинок. При поліклініці є рентген-кабінет, амбулаторія. Задунаївську поліклініку і стаціонар поправу називають зразковими сільськими медичними установами. Тут створені всі умови для прийому і лікування хворих. У невеликій, але добре обладнаній операційній провадяться найскладніші хірургічні операції. Багатьом жителям Задунаївки та інших сіл повернув здоров’я хірург В. П. Федосьєв, учасник Великої Вітчизняної війни, за сумлінну роботу по обслуговуванню населення нагороджений орденом «Знак Пошани». Поліклініка і стаціонар села за зразкове обслуговування трудящих займають третє місце в області. До 50-річчя Радянської влади їм було присуджено диплом 3-го ступеня.
Велику роботу по оздоровленню дітей в літній період проводить жіноча рада, що об’єднує 17 жінок. Вона також бере участь в організації урочистих реєстрацій шлюбів, новонароджених. Реєстрація новонароджених перетворюється тут в радісне свято.
За роки Радянської влади в селі назавжди ліквідовано неписьменність. В 1956 році семирічну школу було реорганізовано в десятирічну, в ній навчаються близько 550 учнів. Школа, крім класних кімнат, має фізичний і хімічний кабінети, кабінет історії та суспільствознавства, спортивний зал. В селі працює школа колгоспної молоді. В обох школах — 35 учителів, з яких 20 мають вищу освіту.
За повоєнні роки 190 юнаків і дівчат села одержали середню, а 50 — вищу освіту. У вузах навчаються понад 20 чол., а 28 — в технікумах. Немало з тих, що здобули вищу або середню спеціальну освіту, працюють в рідному селі.
До 1940 року в селі не було бібліотеки. Тепер у двох бібліотеках села налічується 19 тис. примірників книг. Газети передплачувало лише 6—7 чол. Тепер кожна сім’я колгоспника передплачує газети і журнали, а всього в Задунаївку надходить понад 2,5 тис. примірників газет і журналів. Видання з Народної Республіки Болгарії одержують 180 сімей.
При середній школі в одній з кімнат відкрито музей великого болгарського революціонера і поета X. Ботева. Тут розміщені матеріали про його революційну діяльність та перебування в Задунаївці, фотокопії газет «Тьшан» («Барабан»), «Будильник» і подарунок кооперативів з Болгарії — ювілейна медаль X. Ботева.
В центрі села — великий двоповерховий Будинок культури на 800 місць, побудований в 1967 році на честь 50-річчя Великого Жовтня. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності, учасники яких неодноразово брали участь у районних та обласних оглядах. Задунаївський хор молоді та вчителів користується великою популярністю в жителів села та поза його межами. Висока майстерність виконання, талановита інтерпретація народних мелодій, вбрання — все це приваблює шанувальників народного мистецтва. У виконанні хорового колективу часто звучать національні пісні. Особливо люблять задунаївці пісню про великого поета Болгарії X. Ботева «Тихий білий Дунай», яку ще називають піснею Христо Ботева. Високу оцінку одержав на обласному огляді-фестивалі художньої самодіяльності, присвяченому 50-річчю Радянської влади, масовий танець хоро.
Артіль ім. Христо Ботева зв’язує багаторічна дружба з кооперативами Народної Республіки Болгарії. Листи з штемпелем «міжнародне» несуть теплі і задушевні слова привіту і побажань. Крім того, з братньої Болгарії Задунаївку часто відвідують делегації селян та інтелігенції. На запрошення болгарських друзів у липні 1966 року побувала делегація із Задунаївки, яка ознайомилася з досвідом роботи кооперативів Болгарії, розповіла про свої досягненнях. Також регулярно проводяться в селі місячники радянсько-болгарської дружби, які перетворюються на яскраву демонстрацію непорушної радянсько-болгарської дружби, боротьби за мир.
Багато уваги приділяється розвиткові фізкультури й спорту. Тут працюють спортивні секції: футбольна, волейбольна, класичної боротьби, баскетбольна, легкої і важкої атлетики.
Невпізнанно змінилася Задунаївка за роки Радянської влади. Чудове її сучасне, ще кращі перспективи на майбутнє.
М, Д. ДИХАН, М. Т. ЧИЖЕВСЬКИЙ