Березівка, Березівський район, Одеська область
Березівка — місто районного підпорядкування (до 1962 року селище міського типу), центр району, залізнична станція на лінії Одеса —Москва. Розташована на лівому березі річки Тилігулу, за 83 км від Одеси. Населення— 11,7 тис. чоловік. Березівській міській Раді підпорядковані населені пункти Вікторівка, Іванівка, Ланове, Роздол.
На території, де розташована сучасна Березівка, у XVIII столітті була стоянка чумаків, які їздили по сіль на Перекопські озера. Часом заснування Березівки вважається 1802 рік. Заселили її селяни з України й центральних губерній Росії, які, рятуючись від кріпацтва, тікали на Південну Україну. Але тут вони потрапили в тяжку кабалу до поміщиків, які вже захопили вільні землі. За оренду землі селянам доводилось платити чинш. До 1884 року розмір чиншу не обмежувався законом, і це відкривало широкий простір для зловживань. Обширні земельні володіння навколо містечка (26 тис. десятин угідь і 1,2 тис. десятин лісу) належали поміщикам фон-Рауху, І. Малаховському та іншим. За даними ревізії 1859 року, в Березівці налічувалось 107 дворів і 774 жителі. Багато родючих земель належало німцям-колоністам та церкві. Селяни Березівки в цей час володіли тільки 10 проц. землі від загальної кількості.
Після реформи 1861 року колишні кріпаки за свою кров’ю і потом политу землю змушені були платити величезний викуп, що в кілька разів перевищував її вартість.
І все ж реформа, знищивши особисту залежність селян від поміщика, як і всюди, сприяла розвитку торгівлі, ремісництва. У 70-х роках у Березівці було багато ковалів, слюсарів, бондарів, шевців, кравців та інших. У 1875 році кількість населення збільшилася до 2,3 тис. чоловік.
Дореволюційна Березівка була одним з торговельних центрів Херсонщини, де заповзятливі комерсанти наживалися на перепродажу хліба, соняшнику, худоби. Напередодні першої світової війни вона мала близько 100 торгово-промислових підприємств і кількість населення досягала 7,6 тис. чоловік. Відома вона була і як один з великих ринків по найму дешевої робочої сили. Сюди, на т. зв. троїцький ярмарок, наприкінці XIX століття сходились 5—7 тис. безземельних селян, шукаючи будь-якої роботи. Це були бідняки, які не могли прожити з свого господарства. Близько 2 тис. з них взагалі не мали худоби, 1140 чоловік, за їх власним свідченням, «з’їли її в голодні роки», у 1040 — була деяка худоба, але випасати її не мали де.
Задовго до початку ярмарку тут збирались маклери, які набирали партії наймитів для поміщицьких економій. Вони намагалися купити наймитську працю якомога дешевше, бо від цього залежав розмір їх особистого заробітку. Укладаючи договори з строковими робітниками, агенти давали їм аванс для оплати податків та забезпечення деяких господарських потреб. Закабалені таким чином селяни, прибувши на місце роботи, ставали об’єктом жорстокої експлуатації. Місцеві поміщики, як правило, домовлялися між собою про загальне зниження плати сільськогосподарським робітникам.
Тяжкі умови життя викликали незадоволення трудящих Березівки, і вони не раз підіймались на боротьбу проти своїх гнобителів.
У червні 1905 року прокурор Одеського окружного суду повідомляв прокурора Одеської судової палати про заворушення на півдні Ананьївського повіту. Він писав, що не можна проїхати через Березівку в Одесу, бо шлях небезпечний, оскільки в південній частині Ананьївського повіту збираються натовпи бунтівників і безчинствують так, що поміщики і поліцаї змушені тікати.
Одеський комітет РСДРП посилав у Березівку та навколишні села Ананьївського повіту своїх агітаторів. Так, у грудні 1905 року сюди приїхав більшовик С. Дітман. У своїх виступах він закликав селян до повстання. Коли поліція заарештувала С. Дітмана, селяни силою визволили більшовицького агітатора.
Одеський комітет РСДРП розповсюджував також у Березівці революційні листівки та нелегальну літературу. Поліцейський справник доводив до відома властей, що в лютому 1906 року на базарній площі містечка він виявив газету «Известия Совета рабочих депутатов г. Одессы» та Програму Російської соціал-демократичної робітничої партії, прийняту на II з’їзді РСДРП. У квітні того ж року жандарми виявили тут більшовицькі прокламації: «Листи до селян», «Новий Маніфест — нове безправ’я», «Чому цар розігнав Думу?», «Хто такі соціал-демократи?», «Геть царя!».
Поразка революції 1905 —1907 рр., столипінська аграрна реформа не послабили революційного руху березівців. Тому коли почалася перша світова війна, місцева влада намагалася збутися учасників революційних подій, відправивши їх позачергово на фронт.
Лютневу буржуазно-демократичну революцію населення Березівки зустріло масовими демонстраціями. За прикладом інших міст тут було створено Раду. Водночас виник і орган т. зв. самоврядування, до складу якого ввійшли українські буржуазні націоналісти та монархісти.
У містечку створився загін Червоної гвардії, одним з організаторів якого став посланець одеських більшовиків С. Т. Лукашенко. Збори робітників і наймитів містечка, що відбулися наприкінці вересня 1917 року, винесли рішення про утворення військової секції Ради в складі Лукашенка, Мірошниченка, Атлашова, Коваленка та інших. Головою секції, або, як її називали, Військової Ради, обрали С. Т. Лукашенка. Одеський комітет РСДРП допоміг озброїти березівський червоногвардійський загін, надіславши йому 150 гвинтівок, патрони і кулемет.
Звістка про перемогу Жовтневого повстання в Петрограді дійшла до Березівки в перших числах листопада 1917 року. Зібравшись на мітинг 10 листопада, березівці гаряче вітали рішення 11-го Всеросійського з’їзду Рад і схвалили його декрети про землю і мир. У резолюції мітингу сказано: «Бажаючи жити в єдиній сім’ї з російським трудовим народом, ми голосуємо за Радянську робітничо-селянську владу». Резолюція закінчувалася закликом: «Хай живе соціалістична революція!»
Щоб захистити завоювання Великого Жовтня, березівці вирішили реорганізувати червоногвардійський загін, розділивши його на три групи по 50 чоловік у кожній, а також виділити в розвідку 30 чоловік. Командиром і комісаром загону обрали Лукашенка, начальником штабу — Мірошниченка. Штаб загону встановив зв’язок з бригадою Г. І. Котовського і з його допомогою червоногвардійці вигнали з Березівки банду анархістки Марусі.
У березні 1918 року Березівку захопили австро-німецькі загарбники. В районі Березівки розгорнув бойову діяльність партизанський загін під командуванням С. Недолуженка, який протягом року виріс у партизанське з’єднання, що налічувало 1000 чоловік.
В період боротьби з англо-французькими інтервентами на початку 1919 року партизани здійснювали сміливі рейди по тилах ворога. Перше бойове хрещення з’єднання одержало в боях за Ананьїв. Пізніше в Тирасполі воно приєдналося до бригади Г. І. Котовського.
18 березня 1919 року 5-й полк 1-ї Задніпровської дивізії, 1-й Вознесенський полк у взаємодії з партизанами з фронту й тилу повели наступ на станцію Березівка. Вони оточили війська інтервентів і білогвардійські загони. В боях також брали участь полк ім. Леніна, сформований у Херсоні, робітничі дружини з Миколаєва та 15-й Радянський полк. Трудящі Березівки як тільки могли допомагали радянським бійцям: вони доставляли на передову лінію продовольство і боєприпаси. В цих боях брав участь бронепоїзд «Смерть Директорії!», яким командував комуніст К. А. Чеклов. Червоноармійці причепили до паровоза цистерну, що стояла на станції Колосівка, і, завантаживши її піроксиліновими шашками й гранатами, пустили по схилу до станції Березівка, де стояли білогвардійські загони. Стався вибух надзвичайної сили. В повітря злетіло багато ворожих ешелонів. Після сильного артилерійського обстрілу і чотирьох багнетних атак інтервенти і білогвардійці, незважаючи на велику перевагу в живій силі й техніці, капітулювали. 20 березня 1919 року командуючий Українським фронтом В. Антонов-Овсієнко телеграфував В. І. Леніну про велику перемогу радянських військ під Березівкою.
Відступаючи, інтервенти залишили на полі бою багато зброї, в т. ч. близько 1 тис. гвинтівок, 100 кулеметів, 4 гармати, бронепоїзд, 5 танків, 7 паровозів, 5 військових ешелонів та ще велику кількість військового спорядження. Один з танків, захоплених під Березівкою, демонструвався в Москві на Красній площі під час першотравневого параду в 1919 році.
Посилаючи танк у Москву, герої-воїни, що визволили Березівку, писали В. І. Леніну: «Дорогий Володимире Іллічу!.. Робітники й селяни, не витримавши тяжкого гетьмано-петлюрівського гніту, скинули ярмо насильників і встановили Радянську владу. Голодний, босий і роздягнутий, блукаючи по болотах і лісах, провадив український партизан тяжку і нещадну боротьбу проти своїх ворогів. І ніякі знаряддя техніки та організованість ворогів робітничого класу не могли встояти проти революційного гніву повсталої бідноти… і сьогодні 2-а Українська Радянська Армія має щастя піднести Вам, дорогий учителю, одне з цих страхітливих знарядь… Саме вам ми посилаємо один із танків, який буде найкращим доказом могутності пролетарської революції. Ми знаємо, ми віримо, що об’єднаними зусиллями Радянських республік ми зломимо чорну силу імперіалістів…»
В. І. Ленін у телеграмі, надісланій штабу 2-ї Української радянської армії і всім бійцям цієї армії, писав з цього приводу: «Складаю найглибшу подяку товаришам Другої Української Радянської Армії з приводу присланого в подарунок танка. Цей подарунок дорогий нам усім, дорогий робітникам і селянам Росії, як доказ геройства українських братів, дорогий також через те, що свідчить про повний крах Антанти, яка здавалась такою сильною. Найкращий привіт і найпалкіші побажання успіху робітникам і селянам України та Українській Червоній Армії».
Після визволення від інтервентів безземельних та малоземельних селян почали наділяти землею, організували продовольчу допомогу Червоній Армії, мобілізували людей на боротьбу з бандитизмом. Розгорнув роботу партійний осередок, який у червні 1919 року налічував 30 комуністів. Очолив його П. Н. Ніколаєв, раніше він служив в 5-му Заамурському кінному полку, що діяв у районі Березівки. Однак радянське будівництво влітку 1919 року було перерване наступом денікінської армії. В серпні Березівку захопили білогвардійці, які хазяйнували тут майже півроку, грабуючи населення. На початку 1920 року на станції Березівка розгорнулись жорстокі бої. Кіннотники Котовського розгромили 45-й кінний денікінський полк, „захопивши великі трофеї, і визволили місто. Значну роль у боях відіграла комуністична дружина, командиром якої був І. І. Солоїд. Трудящі Березівки свято шанують пам’ять героїв-котовців. На будинку берегівського вокзалу встановлена меморіальна дошка з написом: «Тут у перших числах лютого 1920 року відбулися великі бої бригади Г. І. Котовського з білогвардійцями».
Після розгрому білогвардійців трудящі Березівки приступили до відбудови народного господарства на соціалістичних засадах. У 1920 році створено ревком у складі Саввова (голова), Гордієнка, Зіміна, Тройна, Кошелева. Він спрямовував роботу на зміцнення Радянської влади, організацію добровільних загонів для боротьби з залишками банд. Ревком націоналізував промислові підприємства (чавуноливарний, консервний заводи, олійні, пекарні). За його рішенням було збудовано міст через річку Тилігул, відкрито лікарню, дитячий садок.
Пожвавилося і культурне життя. За рішенням Наркомосу 3 вересня 1920 року тут розпочали роботу 5 трудових шкіл, 4 початкові та одна профтехшкола. У школах навчалось 2332 учні. Ревком розгорнув широку діяльність по ліквідації неписьменності. Вчителі та сільські активісти читали для населення лекції на різні теми, як «Праця і її виховне значення», «Таємниці неба», «Психологічні основи виховання» тощо. Було відкрито бібліотеку, в якій налічувалось понад 100 тис. книжок. Вона мала близько 800 постійних читачів. У серпні 1920 року в Березівці був створений комітет незаможних селян, членами якого стали 150 чол. Березівська біднота обрала головою комітету Панайоті, секретарем Г. Рожкова. Ревком та КНС провели в життя ленінський Декрет про землю, організували допомогу сім’ям червоноармійців і бідняків. Велику роботу вони провели по здійсненню продрозверстки та по боротьбі з бандитизмом. Трудове селянство Березівського району вимагало ліквідації куркульства, яке шкодило радянському будівництву.
Ревком та КНС очолили боротьбу проти куркулів, які ховали і гноїли хліб, щоб не здавати його державі. На вимогу трудящих селян Березівки у куркульських господарств було відібрано лишки землі і реманенту та передано сільській бідноті. У жовтні 1920 року повіт-ревком відзначив активістів—учасників походу на куркуля, в т. ч. голову Березівського ревкому А. Федорова.
У 1921 році Березівський ревком передав свої повноваження міському виконавчому комітету Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, обраному 28 січня. Першим головою виконкому був Р. Ф. Сокол.
У будівництві нового життя авангардна роль належала комуністам. їм активно допомагали комсомольці. Комсомольська організація в Березівці виникла в 1920 році. Першим секретарем її була Т. Н. Біліловська. Активними комсомольцями того періоду були заступник голови КНС В. П. Дарпович, уповноважений по боротьбі з бандитизмом, дезертирством, спекуляцією Д. Синиченко, організатори художньої самодіяльності, піонерського і спортивного руху в районі Г. П. Плешаков, В. І. Кутовий, С. Т. Терещенко, Ф. М. Соколов та інші. Березівські комсомольці стали ініціаторами допомоги голодуючим Поволжя та інших місцевостей, які постраждали від посухи. 30 серпня 1921 року вони звернулися з відозвою: «Все для голодуючих Радянської республіки! Хай живе міжнародне об’єднання молоді!». День міжнародної солідарності 4 вересня 1921 року молоді березівці відзначили працею на відбудові залізниці. У березні 1923 року Березівка стала центром району.
Під керівництвом райкому партії та районної Ради трудящі активізували роботу по відбудові господарства. У відбудовний період були реконструйовані заводи механічно-чавунний, шкіряний, а також олійня, 3 млини, 3 пекарні, 7. кузень, 2 жерстяні і лудильні майстерні, 19 взуттєвих майстерень тощо. В цей же час у Березівці побудували електростанцію.
Партійна організація, КНС та міськвиконком з перших років відбудовного періоду приділяли велику увагу відродженню сільського господарства Березівки, де в 1921 році з 8 тис. жителів близько 2 тис. займалось сільським господарством. Всі вони обробляли 3200 десятин землі.
Вже в перші роки Радянської влади бідніше селянство Березівки зрозуміло, що ведення господарства на колективній основі — єдине, що допоможе позбутися злиднів. Загальні збори незаможних селян в лютому 1922 року ухвалили: «…вважати колективізацію сільського господарства єдиним заходом для підняття посівної площі і взагалі сільського господарства на необхідний рівень». Навколо питання про створення колективних господарств тут розгорнулася гостра класова боротьба. Куркулі та їх прихвосні будь-що намагались зірвати організацію таких господарств. Вони залякували селян, погрожували їм голодом, втратою землі і реманенту. Куркулі проникали в комітети незаможних селян та інші організації, провадили там підривну, антирадянську діяльність. У зв’язку з цим 1922 року була проведена чистка комнезаму.
Місцеві органи Радянської влади провадили велику роботу по охороні здоров’я трудящих та в галузі народної освіти. Медичне обслуговування населення в цей час забезпечувала лікарня на 33 ліжка, в якій працювало 3 лікарі. На початок 1921 року в місті працювали 3 семирічні школи та одна профтехшкола. До послуг населення було 2 бібліотеки, клуб, самодіяльний театр, кінотеатр, 3 хати-читальні, 2 дитячі садки.
В роки перших п’ятирічок трудящі Березівки досягли чималих успіхів у розвитку місцевої промисловості. На базі ремонтного заводу в 30-х роках виник промкомбінат, який існує й тепер. На цьому заводі в той час березівці відлили барельєф В. І. Леніна, який встановлено в Народному музеї Березівки. У передвоєнні роки в селищі працювали елеватор, три млини, трикотажна фабрика, інкубаторна станція, автобаза, артіль «Трудівник», що випускала товари широкого вжитку, масло- і винзаводи, харчокомбінат.
На нових соціалістичних основах розвивалось сільське господарство Березівки. На XV з’їзді партії була дана висока оцінка роботи радгоспу ім. Шевченка Берегівського району за організацію першої в країні МТС. Вона була стимулом у справі організації колгоспів і МТС. У червні 1929 року Рада Праці і Оборони СРСР прийняла постанову «Про організацію машинно-тракторних станцій» та дала вказівку розпочати широке будівниці во МТС, як одного з основних шляхів до об’єднання індивідуальних селянських господарств у великі колективні.
В листопаді 1929 року в Березівці почала працювати МТС. Трудящі району першими на Україні завершили суцільну колективізацію сільського господарства. Березівська МТС, колектив якої змагався з МТС ім. Шевченка, добилася високих урожаїв у колгоспах, які вона обслуговувала. Уже в 30-х роках 12 колгоспів стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
У роки передвоєнних п’ятирічок в Березівці розгорнулось широке будівництво. Березівці спорудили великий елеватор, просторе приміщення міської лікарні, готель, понад 200 житлових будинків.
На початку 40-х років у місті працювали 2 середні, семирічна, 2 початкові школи та училище механізації сільського господарства. В 2 клубах та бібліотеках провадились тематичні вечори для молоді, читались лекції на суспільно-політичні теми, організовувались виставки тощо. Селище мало свій радіовузол, було повністю радіофіковане і електрифіковане.
Віроломний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну працю радянських людей. З перших днів війни переважна більшість чоловіків призовного віку пішла до лав Червоної Армії. У серпні 1941 року почалися бої за Березівку. З боку Заводівки та Мостового сюди наступали колони моторизованої піхоти гітлерівців, танки. 10 серпня фашистські війська захопили Березівку.
Настали чорні дні окупації. Гітлерівці грабували населення. На вулицях Березівки один за одним з’являлись грізні накази.
Березівці не скорились окупантам. Влітку 1942 року тут виникла підпільна група, керівниками якої стали комуністи. На першій нараді підпільників був вироблений план організації підпілля в Березівці та в районі.
Незабаром Березівська підпільна організація налічувала близько 100 чоловік, в т. ч. 9 комуністів та 11 комсомольців. У роботі організації активну участь брали комуністи П. Н. Безродний, А. А. Сухонос, Д. О. Петруня, Є. О. Тубічко та інші, комсомольці В. Данилишин, керівник підпільної комсомольської групи І. Єліферов, І. Осадченко, О. Докієнко, Л. Тубічко, Н. Вдовиченко, Г. Кузьмина, В. Рожнов.
Вступаючи в підпільну організацію, кожен давав урочисту клятву. Ось рядки з клятви учасників молодіжної групи, що діяла в Березівці: «Клянусь незаперечно виконувати доручення партії, клянусь віддати своє життя за торжество нашої справи, за перемогу над фашистськими поневолювачами. Смерть фашистським загарбникам!». Маючи три радіоприймачі, підпільники друкували зведення Радянського інформбюро і розповсюджували їх. Підпільна організація мала печатку румунської жандармерії та бланки перепусток і паспортів. На озброєнні в неї було 8 ручних і 2 станкові кулемети, 92 гвинтівки, автомат.
Підпільники разом з партизанами здійснювали диверсії, перешкоджали вивозу в Німеччину продовольства і сільськогосподарської техніки. В. Данилишин разом з О. Докієнком пустили під укіс фашистський поїзд з воєнним вантажем. В. Рожнов і І. Єліферов зуміли взяти зі складу жандармерії 15 гвинтівок, 5 автоматів, 4 ящики патронів, 2 ящики гранат. За дорученням парторганізації комсомолка Н. Вдовиченко тримала зв’язок з одеським підпіллям.
Поліція натрапила на слід організації. Почались арешти. В березні 1943 року 43 підпільники були розстріляні окупантами.
Але час розплати з ворогом невмолимо наближався. 31 березня 1944 року кін-но-механізована група під командуванням двічі Героя Радянського Союзу генерала І. О. Плієва розпочала наступ на Березівку, яка займала важливе військово-стратегічне положення на підступах до Одеси. Фашистське командування кинуло сюди піхотні, танкові та артилерійські частини. Зав’язались запеклі бої. «Березівка була тим пунктом, до якого від Південного Бугу тяглися основні дороги. Через неї йшла залізниця від Вознесенська до Одеси»,— писав у своїх спогадах генерал І. 0. Плієв.
На світанку передові частини 4-го гвардійського механізованого корпусу генерал-лейтенанта Т. І. Танасчишина та 10-а гвардійська кавалерійська дивізія під командуванням полковника Н. С. Шевчука атакували позиції ворога, водночас перетявши всі дороги, якими відступали фашистські війська
Розвідка у складі сержанта Маслова і гвардії єфрейтора Суботіна встановила, що в селищі зосереджено близько 2 батальйонів піхоти та понад 30 танків. Відважним воїнам довелося вступити в нерівний бій з ворогом. Сміливою атакою 9-а гвардійська кавалерійська дивізія під командуванням генерала І. В. Тутарінова захопила залізничну станцію і з півдня вступила в Березівку. Тимчасом 30 кавалерійська дивізія генерала В. С. Головського форсувала Тилігул і обійшла Березівку з південного заходу. 4-й гвардійський корпус, що вступав у місто, фашисти зустріли сильним артилерійським вогнем. Після того, як гітлерівців вибили з населеного пункту, розвідників Суботіна і Маслова знайшли в зруйнованому будинку тяжко пораненими. За героїзм і мужність, виявлені при виконанні бойового завдання, Маслова і Суботіна нагороджено орденами.
Вранці 4 квітня 1944 року Березівку було назавжди визволено від німецько-фашистських загарбників. В боях за визволення Березівки смертю хоробрих загинув 31 березня 1944 року генерал-лейтенант Т. І. Танасчишин. Його іменем названо одну з вулиць міста.
Трудящі Березівського району свято шанують пам’ять своїх земляків. У міському парку споруджено монумент підпільникам та воїнам Радянської Армії, які загинули в боях за визволення Березівки від німецько-фашистських загарбників. На його гранітній плиті напис: «43 патріотам і комсомольцям Березівського району, що загинули від рук фашистських загарбників у Великій Вітчизняній війні (1941 —1945 рр.)».
Радянський уряд високо оцінив самовіддану боротьбу березівських партизанів. Десятки з них нагороджені медалями «Партизанові Вітчизняної війни».
Багато жителів міста були учасниками боїв з німецькими фашистами на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Після визволення міста від фашистських загарбників трудівники Березівки приступили до відбудови народного господарства, зруйнованого німецько-фашистськими окупантами.
За кілька післявоєнних років вони підняли з руїн 150 житлових будинків. Засяяли вогні міської електростанції, відновила роботу Березівська МТС, яка вже в лютому 1945 року виконала річний план по ремонту сільськогосподарської техніки. Протягом першої післявоєнної п’ятирічки відбудовано райпромкомбінат, залізничну станцію, елеватор. Почали випускати продукцію промкомбінат, маслозавод. Обсяг місцевої промисловості зріс за післявоєнний час (до 1959 року) у 4,5 раза.
Але не тільки були відбудовані старі підприємства, виникли й нові. Після 1946 року було організовано харчокомбінат. З 1948 року почалося масове будівництво житлових будинків. Господарство Березівки в 1949—1950 рр. досягло довоєнного рівня розвитку. Велика роль у розгортанні будівництва належала «Міжколгоспбуду», створеному в 50-х роках.
Березівці весь час упорядковували і прикрашали своє селище. У вільний від роботи час вони забрукували 3,5 тис. кв. метрів вулиць, висадили 110 тис. дерев і чагарників.
У роки семирічки економіка міста набула дальшого розвитку. Виникли такі підприємства і організації, як пересувна механізована будівельна колона, ремонтнобудівельна дільниця і автотранспортна контора райспоживспілки, комбінат побутового обслуговування тощо.
Обсяг виробництва валової продукції за цей час (1959—1965 рр.) зріс на 19,5 проц., чисельність робітників збільшилась в 1,7 раза. Середньорічний приріст валової продукції становив 2,8 проц.
Обсяг валової продукції по місту за 1966 рік у грошовому обчисленні досяг 11 627 тис. карбованців.
За досягнуті показники у 1966 році колектив райпромкомбінату завоював перехідний Червоний прапор облвиконкому і обласної Ради профспілок з занесенням на обласну Дошку пошани.
Значних успіхів досягли робітники комбінату побутового обслуговування. В 1966 році план випуску валової продукції був виконаний на 121,3 проц. Тільки виїзні майстерні комбінату обслужили 44 населені пункти.
У післявоєнний час поліпшилось медичне обслуговування. У 1947 році тут відкрили районну лікарню на 50 ліжок, де працювало 12 лікарів. На кінець семирічки лікарня розширилась до 190 ліжок, тут працювало 29 лікарів. Наприкінці 50-х років при лікарні відкрились дитяче, терапевтичне відділення та протитуберкульозний, диспансер, а на початку 60-х років — станція переливання крові і рентгенкабінет. З 1954 року в Березівці існує служба швидкої допомоги.
Борючись за відбудову промисловості і сільського господарства, партійна організація району багато уваги приділяла розвитку освіти й культури. У післявоєнний час тут побудували середню, восьмирічну та початкову школи. В 1951 році відкрився філіал Одеської музичної школи. З 1954 року в Березівці працює районний Будинок культури. В 1962 році відкрились клуби мисливця і риболова, медичних працівників та червоні кутки на підприємствах. На 1965 рік в місті налічувалось 8 кіноустановок, серед них одна для демонстрування широкоекранних фільмів.
В ювілейному році трудящі Березівки включилися у змагання за перетворення вжиття історичних рішень XXIII з’їзду КПРС та завдань нової п’ятирічки. Все більшого розвитку набувало змагання за комуністичну працю. У 1967 році 180 чоловік вибороли почесне звання ударника комуністичної праці.
Підприємства міста виконали виробничий план ювілейного, 1967 року, перевершивши завдання по доходах та продуктивності праці.
На честь 50-річчя Великого Жовтня гідно несли трудову вахту робітники промкомбінату. Переможці змагання одержали перехідний Червоний прапор. Це підприємство має 5 цехів (ковальський, деревообробний, черепичний та інші). План 1967 року по випуску валової продукції комбінат виконав на 101 проц., а план зростання продуктивності праці — на 115 проц. Середньорічний виробіток на одного робітника порівняно з 1966 роком тут збільшився на 31 проц. Комбінат перевиконав планове завдання по зниженню собівартості товарної продукції. В 1967 році він добився понадпланового зниження собівартості на 2,9 проц. На підприємстві розгорнулась боротьба за підвищення культури виробництва. На початку 1968 року комбінат перейшов на нову систему планування та економічного стимулювання. Колектив удруге завоював перехідний Червоний прапор обкому КП України, облвиконкому та облпрофради.
Значних успіхів добилися робітники птахофабрики. При річному плані продажу 750 тис. яєць птахофабрика здала державі близько 1 млн. яєць. За досягнуті успіхи працівники птахофабрики одержали перехідний Червоний прапор райкому Комуністичної партії України та виконкому райради.
На західній околиці міста розташований Березівський плодорозсадницький радгосп. Це господарство має 120 га земельних угідь і вирощує виноградні саджанці, а також різне насіння.
Широкого розмаху набуло житлове будівництво. За післявоєнні роки тут споруджено понад 1 тис. будинків загальною площею 40 тис. кв. метрів. У 1967 році індивідуальний житловий фонд міста становив понад 80 тис. кв. метрів. У місті виросли квартали 3—4-поверхових службових і житлових будинків, нові магазини. Виникли нові впорядковані вулиці — Селянська, Дачна, Пристанційна, Середня, Верхня. В ювілейному році стали до ладу будинок побуту, автовокзал, універмаг, стадіон, нове 3-поверхове приміщення середньої школи на 960 учнів, приміщення районної дитячої бібліотеки, книгарні. Місто освітлюють лампи денного світла.
Значного розвитку набула державна і кооперативна торгівля. В місті діють 9 магазинів, 3 чайні, 6 їдалень, 3 кафе. В особистому користуванні жителів 45 автомашин, 120 мотоциклів, 2500 велосипедів, 2700 радіоприймачів, 550 телевізорів.
Медичне обслуговування населення здійснює лікарня на 220 ліжок, в якій працюють 30 лікарів і 70 працівників середнього медичного персоналу. При лікарні є амбулаторія, аптека, 3 фельдшерсько-акушерські пункти. Тут працюють висококваліфіковані лікарі М. Т. Левенець, М. І. Кондрашова. У місті відкрито однорічну школу акушерок.
Велика увага приділяється народній освіті. В Березівці працює 3 середні, восьмирічна і 3 початкові школи. В школах викладають 158 учителів, у т. ч. 5 відмінників народної освіти: В. Т. Ткаченко, В. В. Рагульський, В. І. Масловський, Є. Л. Суздалевич, Л. П. Мельниченко. В Березівці є також школа робітничої молоді та заочна середня школа, в яких здобувають середню освіту 1157 юнаків і дівчат. Фахівців для народного господарства готують профтехнічні училища — механізації сільського господарства та будівельне.
Велику культурно-масову роботу серед населення здійснюють 3 палаци культури і 2 клуби. В районному Палаці культури організовано Раду ветеранів, які виступають з лекціями перед трудящими. До складу Ради входять активні учасники громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Серед них — двічі Герої Соціалістичної Праці М. О. Посмітний, П. П. Ведута, ветерани С. М. Патковський, кандидат медичних наук комуніст з 1917 року І. С. Кондрашов, Д. М. Гнатишин та інші. Виступають з лекціями партійні та радянські працівники, вчені одеських вузів і лектори товариства «Знання». При Палаці культури організовано історико-краєзнавчий музей, в якому зібрано багато цікавого історичного матеріалу про місто і район. У фойє Палацу культури експонується виставка радянського живопису і графіки з фондів Одеського художнього музею.
У Березівці 38 партійних організацій, які об’єднують 628 комуністів; 25 комсомольських організацій налічують 943 комсомольці.
Місто має 6 бібліотек, книжковий фонд яких становить понад 50 тис. примірників. Відкрита районна дитяча бібліотека. У 1967 р. населення передплатило 9685 примірників газет і журналів, пересічно 835 примірників на кожну тисячу жителів. За досягнення в розвитку культури директора Березівського народного музею Г. Ю. Балабана нагороджено значком «Відмінник культури СРСР», а завідуючому районним відділом культури Г. М. Шулянському присвоєно звання заслуженого працівника культури Української РСР.
До 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції жителі Березівки насадили парк, спорудили пам’ятник В. І. Леніну, встановили обеліск Серпа та Молота Указом Президії Верховної Ради СРСР за активну участь у Великій Жовтневій соціалістичній революції і в зв’язку з 50-річчям Жовтня орденами і медалями Радянського Союзу були нагороджені І. С. Кондрашов — орденом Трудового Червоного Прапора, І. І. Бичков і С. М. Патковський — орденом Червоної Зірки, Ж. Янсон — медаллю «За відвагу», К. П. Решетников, І. А. Ульянов і Д. А. Шевченко — медаллю «За бойові заслуги».
У Березівці живе Герой Соціалістичної Праці О. Г. Козіна.
Трудящі Березівки шанують пам’ять героїв. До кінця п’ятирічки буде споруджено пам’ятник героям-червоноармійцям, які загинули, визволяючи місто від білогвардійців у 1919 році, і пам’ятник-танк на честь 4-го гвардійського механізованого корпусу під командуванням генерала Т. І. Танасчишина.
В центрі міста біля 4-поверхового будинку Рад до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна буде споруджено новий пам’ятник вождю, як вираз глибокої любові до засновника Комуністичної партії і Радянської держави — країни, яка першою проклала шлях людству до світлого майбутнього — комунізму.
І. Л. ВАЛА, І. А. СЕНЧЕНКО, Є. В. СИЗОНЕНКО