Ставкове, Березівський район, Одеська область
Ставкове (до 1945 року — Вейсове) — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Данилівна, Котовське, Онорівка, Рівне, Розквіт та Червоний Агроном. Розташоване за 25 км від районного центру та за 16 км від залізничної станції Раухівка (на лінії Одеса — Москва). Населення — 1045 чоловік.
Вперше Ставкове згадується на початку XIX століття. Це був невеликий хутір,, всього на 6 дворів, що належав генералові царської армії Вейсу, іменем якого і називався.
Селяни хутора були десятинниками і за користування поміщицькою землею платили десяту частину врожаю та одну вівцю. Крім того, вони відробляли поміщикові в жнива 12 днів безплатно і 7 — за мізерну плату.
Після реформи 1861 року селяни й надалі залишалися десятинниками, не маючи змоги викупити землю. Частка врожаю, яку вони віддавали поміщику, збільшилась до однієї п’ятої, а згодом до чверті і навіть третини. Своїми засобами вони повинні були звозити належну панові долю врожаю на його тік, а потім обмолочений хліб, до залізничної станції. Селяни окремо платили поміщикові за клаптик землі під оселею, за випас худоби, утримання птиці і навіть за вулик, поставлений на панській землі. Жили вони в халупах, зліплених з глини, землі і соломи, вкритих бур’яном. Взимку в цих хатах тримали й худобу. За описом офіційних осіб губернського статистичного управління житла ці «являли собою самі лише голі стіни без вікон (рам),, а іноді й без дверей». Чимало жителів не мали змоги побудувати навіть такого житла і наймали його в поміщика.
Землю селяни обробляли примітивним способом. Здебільшого її орали дерев’яним плугом, бо мало хто міг придбати залізний. За недостатністю тягла орали не глибше ніж на дев’ять—дванадцять сантиметрів, вручну розкидали насіння по необробленому полю і заорювали його («під скибу»). Поля майже не угноювались. Тому грунти так виснажувались, що ряд культур — пшениця «арнаута», просо, льон — зовсім вийшли із сівозміни. Все це призвело до того, що врожаї пшениці не перевищували 30, а кукурудзи — 40 пудів з десятини. Часто різні щкідники сільськогосподарських культур нищили й цей мізерний урожай.
Селяни, які не мали робочої худоби і не могли взяти землю в оренду, за харчі й мінімальну плату наймалися чабанами до поміщиків. У пошуках кращої долі вони часто залишали хутір. Багато з них йшло до Одеси: чоловіки — чорноробами в порт, ї жінки — служницями. Але піти з села було не так то й легко, бо кожного зв’язував поміщицький борг. Кількість жителів, що збільшилась в 60—70-х роках XIX століття за рахунок новоприбулих з інших місць, починаючи з кінця XIX і особливо на початку XX століття, дуже зменшилась. Якщо в 1895 році тут налічувалось 163 жителі, то в 1916 році всього 812.
Від поміщицької кабали, безпросвітних злиднів і темряви визволив селян Великий Жовтень. На хуторі було конфісковано поміщицьку землю та сільськогосподарський реманент. Але нашестя на Україну австро-німецьких інтервентів перервало розпочаті соціалістичні перетворення.
Героїчна боротьба трудящих мас за перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, очолена Комуністичною партією, переконала жителів села, що правда за Леніним, за більшовиками, що тільки вони — справжні борці за щастя народу. Селяни с. Вейсового і в роки австро-німецької окупації та англо-французької інтервенції і під час денікінщини відстоювали завоювання Радянської влади. Вони ховали від своїх лютих ворогів продовольство, саботували виконання їх розпоряджень. На початку лютого 1920 року Червона Армія назавжди визволила Вейсове. На основі земельного закону УРСР від 5 лютого 1920 року селяни одержали по дві з чвертю десятини землі на кожного їдця.
В травні 1920 року в селі був створений комітет незаможних селян. Вейсівці взяли активну участь у виборах до сільської Ради. Комітет незаможників розгорнув велику роботу по виконанню продподатку, поданню допомоги Червоній Армії. Місцеві жителі І. Коваль, А. Бергель та інші пішли добровільно до лав Червоної Армії.
На кінець відбудовного періоду у Вейсовому сталися значні зрушення: зросли посівні площі, було запроваджено сівозміну, помітно збільшилась кількість робочої та продуктивної худоби. Сталися великі зміни і в галузі народної освіти. В дореволюційний час серед селян не було жодного письменного. Після перемоги Жовтня розгорнулась велика робота по ліквідації неписьменності серед дорослих. Відкрилась початкова школа для дітей шкільного віку.
В двадцятих роках в Березівському районі вперше на Одещині був організований радгосп ім. Т. Г. Шевченка. Великою подією не лише для радгоспу, а й всього округу було прибуття сюди перших тракторів. Радгосп вже в перші ж роки свого існування забезпечив більш високі врожаї, ніж в індивідуальних господарствах. Незважаючи на ворожу пропаганду куркулів, селяни день у день все більше переконувались у перевагах колективного господарювання.
Одними з перших по новому шляху пішли бідняки сусіднього села Джугастрового. Вони в січні 1924 року об’єдналися у товариство по спільному обробітку землі. За їх прикладом у 1929 році організувався ТСОЗ і у Вейсовому. Навесні 1930 року він перейшов на Статут сільгоспартілі, головою якої став І. Г. Шинецький.
У перевихованні селян, подоланні дрібновласницької психології велика роль належала створеному в 1930 році партійному осередку. Комуністи І. Г. Шинецький, К. А. Комар, Д. А. Гуральник, І. С. Коваленко стали активними провідниками генеральної лінії партії на селі. В центрі уваги осередку була боротьба за організаційне зміцнення колгоспу, підвищення продуктивності праці, своєчасне виконання плану хлібозаготівель. Партосередок спирався на сільських активістів — членів КНС та комсомольську організацію, створену в 1931 році. Першим секретарем її був С. Масловський.
В перші роки свого розвитку колгосп переживав значні труднощі: не було досвіду ведення великого господарства, не вистачало техніки. Поля при недостатній агрикультурі та обробітку давали низькі врожаї. Внаслідок недороду в 1932—1933 рр. мали місце продовольчі труднощі.
У зміцненні колгоспу велике значення мало впровадження в життя Статуту сільгоспартілі, розгортання соціалістичного змагання, допомога в обробітку землі машинно-тракторної станції ім. Шевченка, наполеглива організаторська робота партійного осередку.
У 1940 році на ланах артілі працювало чотири трактори та два комбайни. Запровадження постійних сівозмін і створення сортового насіннєвого фонду дали змогу покінчити з засміченістю полів. Був розширений посівний клин під озиму пшеницю. Широко практикувався метод яровізованих посівів зернових культур. Поліпшенню насінницької справи сприяла колгоспна хата-лабораторія. Виконуючи завдання, поставлені третім п’ятирічним планом перед трудівниками села про збільшення виробництва зерна, колгосп виростив у 1940 році по 90 пудів пшениці з гектара.
Великі зрушення сталися і в тваринництві. У відповідь на постанову ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР «Про заходи щодо розвитку громадського тваринництва в колгоспах» комсомольці організували шефство над фермами. Школярі доглядали телят, вирощували кролів. У 1940 році в колгоспі вже налічувалось 40 корів та 70 свиней. Успіхи в розвитку господарства сприяли підвищенню матеріального добробуту і культурного рівня колгоспників. Згаданого року вони одержали на трудодень по 4 кг зерна та по карбованцю грішми.
В селі працювали школа, клуб, періодично демонструвались кінофільми.
Віроломний напад фашистської Німеччини перервав мирне життя і творчу працю колгоспників. Зібравшись на мітинг, вони рішуче заявили про свою готовність стати на захист Батьківщини. Всі трудові резерви, сільськогосподарську техніку і тягло колгоспники кинули на збирання врожаю та дострокове виконання державних поставок.
9 серпня 1941 року село окупували гітлерівські та румуно-боярські загарбники. Тут був створений жандармський пост, встановлено жорстокий окупаційний режим. Населенню категорично заборонялось переходити в інші населені пункти. Поліцаї били людей, знущались над їх гідністю.
Проте лютий терор не підірвав віру радянських людей в своє визволення. З уст вуста передавались зміст листівок і повідомлень Радянського інформбюро, які розповсюджували підпільники і партизани Одеси. Окупанти спробували організувати в селі т. зв. трудову общину на чолі з румунським чиновником, де запровадили рабську працю. Проте селяни ховали від ворогів продовольство, саботували заходи властей щодо сільськогосподарських робіт.
За час окупації села загарбники повністю зруйнували господарство артілі: вивезли сільськогосподарський реманент, забрали худобу, коней.
1 квітня 1944 року війська 4-го гвардійського механізованого корпусу 3-го Українського фронту визволили село від загарбників.
Після визволення села колгоспники, очолені партійною організацією, розгорнули велику роботу по відбудові господарства, долаючи величезні труднощі. В колгоспі не було насіння, інвентаря, не вистачало робочих рук. Селяни із власних мізерних запасів поповнювали насіннєвий фонд. Завдяки допомозі держави та самовідданій праці колгоспників артіль у 1944 році виконала зобов’язання по сільгосппоставках. Розпочалось навчання в школі. Поновив роботу клуб.
Поряд з відбудовою господарства і культури трудівники артілі прагнули допомогти Червоній Армії. Вони вносили в фонд оборони свої заощадження, облігації державних позик.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни жителі Вейсового поверталися до мирної праці. Повернувся в село і довоєнний голова колгоспу І. Ф. Кучеренко не один, а з фронтовим другом Я. С. Онохіним, уродженцем Кіровської області, який активно включився в колгоспне життя. Він виявив себе і великим трудівником, і здібним організатором. У 1946 році на звітно-виборних зборах колгоспники одностайно обрали його головою колгоспу. Спираючись на партійну організацію та колгоспних активістів бригадира тракторної бригади К. Г. Сомова, коваля В. Чепурняка, агронома МТС О. Федорова, бригадира будівельної бригади В. Нестерука та інших, Онохін незабаром вивів колгосп у число передових господарств району.
Основну увагу правління колгоспу звернуло на підвищення культури обробітку полів, зміцнення трудової дисципліни, ліквідацію порушень Статуту артілі, які полягали насамперед у неправильній витраті трудоднів, розбазарюванні громадських земель та колгоспної власності. Відстаючою ділянкою господарства тривалий час було тваринництво. Щоб створити ферми, правління провело контрактацію молодняка. Для побудови тваринницьких приміщень колгосп одержав кредит, відкрив поблизу села кам’яний кар’єр.
Колгосп с. Ставкового розташований по сусідству з передовою в республіці артіллю ім. Будьонного, яку очолює один з перших зачинателів колгоспного руху, двічі Герой Соціалістичної Праці М. О. Посмітний. За однакових географічних умов та обслуговуванні технікою MTG колгосп Ставкового ще відставав від сусідів. Тому правління артілі та партійна організація закликали колгоспників вивчати досвід артілі ім. Будьонного, вміло використовувати землю та засоби виробництва, берегти громадське добро. Це принесло величезну користь. Десятки членів колгоспу побували у сусідів. Вони стали пропагандистами передового досвіду і активно впроваджували його в колгоспне виробництво.
Часто приїздив у Ставкове і М. О. Посмітний. Він по-державному підійшов до потреб сусіднього колгоспу: вникав у всі ділянки виробництва, ділився досвідом роботи, виступав на колгоспних зборах, семінарах тощо.
День у день росла й міцніла дружба і товариська допомога між двома господарствами, а в 1949 році ставківці уклали з колгоспниками Розквіту договір на соціалістичне змагання.
Розгортаючи змагання, правління артілі та партійна організація, насамперед, звернули увагу на підвищення якості робіт. Щодня по радіо повідомлялись наслідки роботи ланок, бригад, підбивались підсумки змагання. Для кращих бригад і ланок були встановлені перехідні червоні вимпели.
У 1950 році ставківський колгосп об’єднався з артіллю ім. Петровського (с. Данилівна), а в 1952 році з артіллю ім. Чапаева (с. Рівне). Значно зросла кількість працездатних колгоспників. Ще в 1949 році сюди переселились 32 сім’ї із західних областей України. В укрупненому колгоспі створились необхідні умови для більш продуктивного використання машинної техніки, зменшились адміністративно-господарські витрати, поліпшилось керівництво в бригадах, ланках, на фермах.
Створення багатогалузевого господарства дало змогу розвивати такі важливі галузі як виноградарство, садівництво, овочівництво. За порівняно короткий строк колгосп вийшов у лави передових не лише в районі, але й в області. Так, у 1952 році тут пересічно зібрали зернових по 29,55 цнт з га. Поголів’я великої рогатої худоби, свиней і овець збільшилось порівняно з 1950 роком у два рази.
Збільшення прибутків від рослинництва, тваринництва та інших галузей дало змогу артілі розширити капіталовкладення в господарство. Широко розгорнулося будівництво тваринницьких приміщень, господарських споруд, культурно-побутових закладів і житлових будинків. За короткий строк будівельна бригада спорудила 4 корівники, вівчарник, стайню, олійню, електростанцію, два артезіанські колодязі, водонапірну баніту, магазин, 76 нових будинків, медичний пункт, дитячі ясла тощо.
За досягнення високих врожаїв зернових культур, розвиток тваринництва у 1952 році 17 працівників артілі було нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Орденом Леніна нагородили голову колгоспу Я. С. Онохіна, бригадира тракторної бригади К. Г. Сомова, механізатора О. Базарова, ланкову Н. М. Ацук; орденом Трудового Червоного Прапора—ланкову Л. Красночубенко.
У 1954 році після тяжкої хвороби помер Я. С. Онохін. Своєю чесною працею він заслужив велику повагу колгоспників. В центрі села, де поховано Я. С. Онохіна, споруджено гранітний обеліск. Його іменем названо одну з кращих сільських вулиць. Після смерті Я. С. Онохіна головою колгоспу став вихованець М. О. Посмітного, бригадир колгоспу ім. Будьонного, Герой Соціалістичної Праці П. П. Ведута.
У боротьбі за піднесення сільського господарства велике значення мали правильна розстановка кадрів, підвищення зацікавленості трудівників артілі в результатах праці. Комуністи завжди були для всіх колгоспників прикладом. Вони сумлінно працювали, дбайливо ставились до колгоспної власності. Рільничі бригади, очолені комуністами І. Лебедком і Д. Шишляниковим, тракторна бригада на чолі з І. Я. Путенцовим, тваринницькі ферми, де працювали комуністи В. Гавиловський і Н. М. Ацук, своєчасно і високоякісно справлялись з поставленими завданнями. Була введена додаткова оплата праці за перевиконання норм виробітку і надпланову продукцію. Доярка за перевиконання норми одержувала додатково три проценти заробітку, якщо вона працювала на фермі не менше року. Свинарка за кожне збережене порося одержувала 1 крб. Механізаторам, якщо вони дотримали всіх вимог по обробітку грунту і сіянні просапних культур, після появи сходів нараховували додатково 100 проц. трудоднів, а якщо були порушення, у них знімалось 50 проц. оплати. Цей принцип застосовувався і на інших роботах. При цьому додаткова оплата нараховувалась тільки виробничникам. Зберігаючи повністю площу посіву озимої та ярої пшениці, як провідних, колгосп за рахунок зменшення посіву гороху, ячменю та інших культур значно розширив у 1955 році площу під кукурудзу, що сприяло зміцненню кормової бази для громадського тваринництва. В боротьбі за високий урожай кукурудзи колгосп застосував передові агротехнічні заходи. Посів провадився насінням районованого гібриду ВІР-42 та Одеської-Ю. Між трактористами і колгоспниками були укладені договори на соціалістичне змагання за зразкове проведення сівби та догляду за посівами. Все це дало можливість збирати високі врожаї цієї цінної кормової культури. Якщо в 1950 році її збирали 13,58 цнт з га (в зерні), то в 1955 році — 47,7 цнт, а ланки Лідії та Тетяни Похиленко зібрали по 651, центнера.
З року в рік колгосп збільшував урожаї соняшнику. Так, в 1952 році середній урожай досяг 21,41 цнт з га, а в 1955 році — 24,9 центнера.
Значних успіхів досягла артіль у розвитку тваринництва. По кількості поголів’я всіх видів тварин, крім корів, колгосп перебільшив норми, встановлені вересневим (1953 р.) Пленумом ЦК КПРС. Підвищилась продуктивність колгоспного стада. Щорічні надої молока на одну фуражну корову в 1955 році становили 3230 кг проти 1563 у 1950 році. За високі надої молока облвиконком присвоїв 38 дояркам звання кращої доярки області. Серед них — М. Бурська, яка надоїла від кожної корови по 4£27 кг молока, К. Похиленко — по 4120 кг та інші. Прибутки від цієї галузі в 1955 році становили 37 проц. від загального доходу проти 16 проц. у 1950 році.
На основі збільшення врожайності і валових зборів зернових та інших культур, підвищення продуктивності громадського тваринництва значно виросла прибутковість всіх галузей господарства. Прибутки колгоспу в 1955 році порівняно з 1950 роком зросли на 235 процентів.
Збільшилась оплата трудодня. В 1955 році на трудодень було видано 3,4 кг зерна і 8,5 крб. грішми, тоді як у 1950 році колгоспники одержали 2 кг зерна та 2 крб. грішми.
У зміцненні економіки колгоспу велика роль належала MTG ім. Шевченка. Колгосп обслуговували дві тракторні бригади, очолювані відомими в Одеській області бригадирами — К. Г. Сомовим, двічі нагородженим орденом Леніна, та Героєм Соціалістичної Праці І. Я. Путенцовим. Це були механізатори, що виявляли багато творчої ініціативи в боротьбі за врожай. І. Я. Путенцов одним з перших підхопив досвід кубанських комбайнерів по груповому збиранню хліба комбайнами і почав застосовувати його на полях колгоспу.
У квітні 1956 року трудівники села гаряче відгукнулися на заклик ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР — вже в першому році шостої п’ятирічки збільшити виробництво сільськогосподарських продуктів. Підрахувавши свої можливості, колгоспники вирішили досягти рівня виробництва зернових і технічних культур, передбаченого перспективним планом на 1960 рік. За почином тамбовських колгоспників члени артілі включились у патріотичний рух за швидке піднесення тваринництва і досягли в цьому значних успіхів. У соціалістичному змаганні доярок області переможцем вийшла М. Д. Васильчук, яка надоїла понад 5 тис. кг молока від кожної корови.
Виконуючи взяті на честь 40-річчя Радянської влади соціалістичні зобов’язання, колгосп зібрав на площі 1430 га по 30 цнт озимої пшениці. На 100 га сільськогосподарських угідь кількість великої рогатої худоби порівняно з 1955 роком збільшилась на 11 голів, свиней — на 26 штук.
З 1959 року в колгоспі почали сіяти цукрові буряки. Спочатку були сумніви, що в посушливій зоні їх можна вирощувати. Але вже першого року на кожному гектарі вродило по 317 цнт, а окремі ланки зібрали по 400—450 центнерів. Значно розширилась площа під виноградниками, садами, овочевими культурами.
Підготовка до XXII з’їзду партії викликала серед колгоспників нову хвилю трудового і політичного піднесення. Партійна організація широко розгорнула змагання за те, щоб до дня відкриття з’їзду завершити всі сільськогосподарські роботи, завоювати право носити високе звання колгоспу ім. XXII з’їзду КПРС. М. О. Посмітний та П. П. Ведута виступили в березні 1961 року ініціаторами шефства передових колгоспів над відстаючими. Правління артілі підписало договір комуністичної взаємодопомоги з відстаючим сусіднім колгоспом ім. Б. Хмельницького (с. Нейкове).
Колгоспники сумлінною працею виконали взяті соціалістичні зобов’язання і в 1962 році завоювали право носити ім’я XXII з’їзду КПРС.
З кожним роком зростало господарство артілі. Взяті в 1966 році на честь XXIII з’їзду КПРС зобов’язання хлібороби артілі виконали успішно. Вони здали державі 12,5 тис. цнт пшениці, перевиконавши річне завдання.
В досягненні високих показників артілі визначна роль належить партійній та комсомольській організаціям. У 1967 році партійна організація налічувала 48 комуністів, комсомольська — 67 членів. Очолювана здібним організатором В. Ф. Васильчуком, партійна організація підпорядкувала всю масово-політичну роботу успішному здійсненню планових завдань. З її ініціативи всі бригади колгоспу перейшли на господарський розрахунок з впровадженням прогресивної оплати праці. Партійне бюро уважно стежить за здійсненням ленінського принципу матеріальної заінтересованості трудівників артілі. На засіданнях партбюро та партійних зборах систематично обговорюються звіти бригадирів, завідуючих фермами, та своєчасно подається допомога в їх роботі. Належна увага приділяється розгортанню соціалістичного змагання, наслідки якого висвітлюються в стінгазетах, повідомляються по радіо.
Велику роботу серед трудівників села проводить сільська Рада депутатів трудящих, переведена в 1955 році із с. Онорівки до Ставкового. При Раді, головою якої вже багато років обирається колишня ланкова колгоспу орденоносець Н. М. Ацук, працюють п’ять комісій: сільськогосподарська, культурно-освітня, будівництва, благоустрою, фінансово-бюджетна та соціалістичної законності.
Комуністична партія та Радянський уряд високо оцінили трудові заслуги колгоспників. 36 членів артілі нагороджено орденами та медалями Радянського Союзу. Серед них — двічі Герой Соціалістичної Праці депутат Верховної Ради УРСР голова колгоспу П. П. Ведута. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєна ланкова Є. І. Ведута, орденом Леніна нагороджені доярки О. В. Четверикова, М. Д. Васильчук.
Великими трудовими досягненнями зустріли колгоспники 50-річчя Великого Жовтня. Урожай зернових з гектара тут становив 26,9 цнт, а озимої пшениці — 27.4 цнт. Тваринники артілі виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 72.4 цнт м’яса і по 311 цнт молока, що відповідно на 25 цнт і 138 цнт більше, ніж пересічно по району.
Це велике, багатогалузеве господарство займає 4350 га сільськогосподарських угідь, налічує на 8 фермах 2 тис. голів великої рогатої худоби, 3 тис. свиней, 1000 овець. Тваринництво механізоване. Для доїння корів встановлено 4 апарати типу «Волга». Машинний парк має 30 тракторів, 16 зернових, кукурудзозбиральних, бурякозбиральних і силосозбиральних комбайнів, 30 автомашин. На різних господарських об’єктах працюють 196 електромоторів. В колгоспі є допоміжні підприємства: млин, виноробня, масло-, хлібо-, консервний заводи, олійня, лісопильня, кар’єр по добуванню будівельного каменю, 3 столярно-теслярські та деревообробні майстерні, 4 ремонтні майстерні.
Артіль ім. XXII з’їзду КПРС стала справжнім маяком колгоспного виробництва. Сюди приїздять, щоб запозичити досвід, багато делегацій з різних країв і областей країни. Часто відвідують колгосп і гості з-за кордону. За внесення великого вкладу в комуністичне будівництво і трудові звершення на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції колгосп нагороджено пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
Невпізнанним стало Ставкове за часи Радянської влади. На місці колишніх землянок виросли гарні кам’яні будинки, вкриті шифером, черепицею. В кожному будинку — водопровід, електрика, радіо. Село озеленене фруктовими та декоративними деревами. Біля ставка виріс парк площею 3 га. В центрі села споруджено пам’ятник воїнам Радянської Армії: боєць скорботно схилив голову над могилою загиблих у роки Великої Вітчизняної війни воїнів, прізвища яких викарбовані на мармурових дошках.
Члени артілі працюють дружно, живуть у достатку. В їх особистому користуванні понад 30 легкових автомашин, 88 мотоциклів, сотні велосипедів. В будинках колгоспників — телевізори, холодильники, пральні машини.
Незрівнянно виріс культурний рівень трудівників села. Діти ставківців навчаються в середній школі, збудованій колгоспом у 1957 році. Це двоповерхова будова з 15 просторими світлими класними кімнатами, з навчальними кабінетами, фізкультурним залом, учбовою майстернею на 20 місць, шкільною бібліотекою тощо. Колгоспна молодь без відриву від виробництва вчиться у вечірній школі. Понад 20 чоловік навчаються у вищих і спеціальних середніх учбових закладах. Нині в селі працюють 60 спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою. В надійних руках колгоспна техніка. Тут працюють 89 трактористів, комбайнерів, шоферів, електромонтерів та інших спеціалістів.
В селі побудовано Палац культури на 500 місць, де систематично демонструються кінофільми. Працюють гуртки художньої самодіяльності. Члени товариства «Знання» виступають тут з лекціями на різні теми. Частими гостями в селі бувають артисти театрів Одеси та інших міст.
У Палаці культури міститься й сільська бібліотека з багатим книжковим фондом. Бібліотеку відвідують 715 читачів, яким у 1966 році було видано 15 418 книжок, в т. ч. — 1483 книжки загальнополітичної літератури і 1284 — спеціальної сільськогосподарської.
В селі є дитячі ясла і садок, готель, пошта, колгоспний радіовузол. До послуг жителів 3 промтоварні і господарчий магазини, книгарня, їдальня, буфет.
З невеликого в дореволюційні часи хутора, де панували злидні і темнота, виросло нове соціалістичне село, історія якого яскраво відбиває торжество соціалістичного ладу, торжество ідей Великої Жовтневої соціалістичної революції.
П. А. НЕКРАСОВ