Маяки, Біляївський район, Одеська область
Маяки — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також село Мирне і селище Дністровське. Розташовані на лівому березі Дністра за 7 км від районного центру та за 26 км від найближчої залізничної станції Овідіополь. Населення — 4420 чоловік.
Територія, на якій розташоване село, була заселена ще в давні часи. Тут виявлено залишки поселення доби бронзи (усатівська культура, II тисячоліття до н. е.). У IV—III столітті до н. е. на цьому місці існували античне поселення та могильник.
Перші письмові згадки про Маяки стосуються початку XV століття. В списку замків, складеному після 1430 року, позначено і замок Маяк-Каравул, побудований у 1421 році як сторожовий прикордонний пункт. У XVI столітті цей замок зруйнували турки, перетворивши його на місце складів лісових вантажів, що сплавлялися сюди з верхів’їв Дністра.
Після Ясського миру пониззя лівобережного Дністра перейшло до Росії. Тут, на казенних землях, оселювались кріпаки, що тікали від поміщицького гніту, а також чорноморські козаки та старообрядці, які ставали державними селянами. Почали відроджуватись і Маяки. Селяни платили подушний податок, з них стягували «земські» (на утримання поштових шляхів, опалення і освітлення казарм), «мирські» (на платню сільським виборним) та інші податі. Крім того, вони повинні були відбувати цілий ряд казенних повинностей: підводну, шляхову, будівельну, рекрутську.
З виникненням Одеси поселення набуває значення торговельно-перевалочного пункту. На той час тут була єдина зручна пристань на Дністрі, звідки вантажі суходолом відправляли до Одеси. В Маяках діяли переправа через Дністер (пором), карантинний пост, а також митниця. Кількість вантажів щороку зростала. Якщо в 1802 році в Маяки прибуло 5 сплавів лісу і 2 баржі з хлібом, то через два роки, в 1804 році, сюди прибуло 90 вантажів.
У 1849 році в Маяках побудовано річкову пристань. Було розроблено навіть проект створення пароплава для буксування галер від Маяків до моря або вверх по Дністру. До 1859 року ця пристань була другим після Херсона місцем складу лісоматеріалів. Сюди прибували також галери з Галичини, навантажені пшеницею. З Маяків по Дністру відправляли з півдня Бессарабії сіль на Поділля.
З 1862 року Маяки стали містом, його жителів зараховано до стану міщан, хоча більшість їх займалась хліборобством. Земля належала міській думі і здавалася в оренду з торгів ділянками по 10 десятин. Заможні жителі містечка могли орендувати будь-яку кількість таких ділянок.
Зростали ціни на землю — зі крб. 50 коп. за десятину наприкінці 60-х років до 9 крб. у 1882 році. З 500 дворів, що налічувались у Маяках, 300 вважалися землеробськими, хоча близько 100 з них не мали навіть присадибної землі.
Міщани наймались вантажниками, сплавщиками лісу, робітниками на водонасосну станцію поблизу Біляївки, частина заможних міщан торгувала. За одержання права вести оптову торгівлю сплачувався спеціальний податок. У 1879 році тут видано 170 посвідчень на право торгівлі.
Вигідне географічне положення, близкість до Одеси сприяли зростанню міста, збільшенню його населення. Крім міщан, яких на 1 січня 1891 року налічувалось 3533 чоловіки, в Маяках проживало 38 дворян і 10 купців. їм і належали місцеві підприємства, кількість яких теж зростала. У 1879 році тут працювали вже паровий млин і лісопильня з 35 робітниками, у 1891 році з’явилось 7 гончарних, 2 бондарних майстерні, 4 кузні й 11 вітряків.
Поступово мінявся зовнішній вигляд Маяків. Поряд з землянками та комишовими будівлями в місті на початку XX століття було споруджено 49 кам’яних будинків.
Тривалий час тут не було жодного навчального закладу. Тільки з 1868 року почала працювати церковнопарафіяльна школа. Пізніше, у 1880 році, відкрилась початкова жіноча та двокласна школи, а в 1900 році — міське однокласне училище. Видатки на освіту були дуже обмеженими. Так, у 1883 році на утримання учбових закладів було асигновано 1298 крб., і в той же час на утримання чинів міської поліції — 1578 карбованців.
Переважна більшість населення терпіла нужду і нестатки. Чимало міщан постійно мали борги, з яких важко було вибратись.
Тяжке економічне становище, соціальні утиски викликали гнів і обурення трудящих. Коли у 1905—1907 рр. в Росії спалахнула революція, маячани брали участь у мітингах і сходках, читали й розповсюджували революційні видання. 23 листопада 1905 року на одній з вулиць Маяків знайдено 10 брошур революційного змісту, тоді ж поліція заарештувала селянина Д. Волошина.
Під час першої світової війни економічне становище трудящих Маяків стало ще тяжчим. Масова мобілізація чоловіків на фронт призвела до того, що селянські господарства залишились без робочих рук. Орну землю почали здавати в оренду приватним особам ділянками від 1 до 5 десятин. Чимало дрібних місцевих підприємств закрилось. Якщо перед війною в Маяках було 4 вітряки, 2 заводи шипучих вод та 47 різних майстерень, то в 1917 році залишилось 39 майстерень, один завод шипучих вод і один вітряк. Зростали ціни на хліб: якщо в 1914 році пуд пшениці коштував 99 коп., то у 1916— 1 крб. 30 коп., а в 1917 році — 2 крб. 24 коп. Все це призводило до невдоволення антинародною політикою царату.
Звістку про повалення самодержавства в лютому 1917 року трудящі Маяків зустріли з радістю. В місті розгорнулась підготовка до виборів нового складу міського самоврядування і до Установчих зборів. Селяни обрали земельний комітет. Керівники його брались вирішити багато питань, але головного — про землю— і не думали розв’язувати.
З великим піднесенням зустріли маячани звістку про перемогу Жовтневої революції та ленінські декрети про ми-і землю. В середині січня 1918 року Радянську владу встановлено і в Маяках.
На зростання політичної активності населення великий вплив мало розташування тут Бессарабського радянського загону, до складу якого входили: Дністровська річкова флотилія, де комісаром був уродженець міста комуніст А. Гончаров, кавалерійський загін, що складався з маяцьких і яськівських селян, чотирьох червоно-армійських батальйонів, сформованих одеськими робітниками. Загін готувався взяти участь у боях проти військ королівської Румунії, які окупували Бессарабію. Але в той час на територію Придністров’я вдерлися австро-німецькі окупанти. Під натиском переважаючих сил ворога загін змушений був відступити. Селяни Маяків і Ясьок розійшлися по домівках, а одеські робітники повернулися до міста. Штаб загону передав селянам на схов понад 2 тис. гвинтівок і багато боєприпасів.
Незважаючи на те, що загін довелося розформувати, настрій у селян був бадьорий. Всюди чулося: «Радянська влада ще повернеться!».
Австро-німецькі окупанти грабували населення, душили контрибуціями. У грабежах і насильствах їм допомагав загін «державної варти» у складі 80 кіннотників і 60 піхотинців.
20 квітня Одеський комітет більшовиків послав до Маяків для організації партизанських загонів А. А. Гончарова. 20 червня в хаті селянина А. П. Бакуменка зібралося 20 маячан. Вони ознайомилися з маніфестом уряду Радянської України від 20 квітня 1918 року, обрали підпільний ревком та обговорили питання про розгортання боротьби з окупантами. Головою ревкому обрали С. Сичова, його заступником — А. Макурова, секретарем — І. Лиховидова. Кількість підпільників у селі з 70 чоловік на початку жовтня зросла до 300 чоловік у листопаді 1918 року.
На одній з нарад у Маяках перед підпільниками виступив представник обласного комітету партії Громовой (Олыпевський). Було вирішено відновити в селі Радянську владу. В ніч на 18 листопада партизани розгромили варту, захопили пошту, телеграф, управу і проголосили в селі Радянську владу. 18 листопада в Маяках відбулась загальна сходка жителів, на якій ухвалено поповнити загін новими бійцями. До загону записались усі чоловіки, здатні носити зброю, після чого він мав 4 роти піхоти, 80 кіннотників, кулеметну команду. Оперативний штаб його очолив маячанин І. Ф. Грицюта. Селяни постачали бійців продовольством, зброєю, яку залишив Бессарабський радянський загін. У грудні 1918 року в загоні було близько тисячі бійців. За рішенням обласного комітету партії загін захопив села Дальник, Гнилякове, Нерубайське і станцію Дачна.
Після того, як в Одесі висадилися війська Антанти, командування загону вирішило об’єднатися з частинами Червоної Армії. Щоб поповнити запаси зброї, партизанський загін Маяків 1 січня 1919 року вирушив на Овідіополь, вигнав звідти білогвардійців і повернувся з походу з великими трофеями. 30 січня придністровські партизани за завданням штабу обласного ревкому зайняли Тирасполь. Кілька днів вони мужньо відбивали атаки об’єднаного загону білогвардійців, французьких солдатів і польських легіонерів. Але під натиском значно переважаючих сил ворога партизани змушені були залишити Маяки.
28 лютого 1919 року в придністровських селах спалахнуло повстання проти англо-французьких інтервентів. Партизани поспішили на допомогу землякам і прибули туди вчасно. По дорозі до рідних місць загін поповнив свої ряди добровольцями з інших сіл і вже мав 2 тис. чоловік. Кілька днів влада в селі перебувала в руках повстанців, і тільки прибуття сюди з Одеси об’єднаного загону французьких, польських солдатів та денікінських карателів з артилерією призвело до тимчасового спаду повстання. 5—6 березня 1919 року інтервенти вчинили в придністровських селах криваву розправу. Вони вбили багатьох мирних жителів. Тільки в Маяках від рук окупантів загинуло 37 чоловік.
В березні 1919 року повстанці за вказівкою обласного ревкому відійшли на північ і в районі Бірзули (Котовська) об’єднались з однією з частин регулярної Червоної Армії, а кіннотники — з кавалерійською бригадою Г. І. Котовського. У квітні 1919 року маяцький загін разом з частинами Червоної Армії брав участь у визволенні Одеси від англо-французьких інтервентів. З цього часу він став Першим придністровським радянським полком. Командиром його був А. А. Гончаров, комісаром — В. Володимиров. Полк налічував близько 3 тис. бійців. У червні 1919 року він увійшов до складу 45-ї дивізії як 404-й стрілецький полк. Дорогами громадянської війни він пройшов територію України, брав участь у ліквідації військових частин Юденіча і Денікіна, був на польському фронті і тільки в 1920 році повернувся до рідних місць. За зразкове виконання бойових завдань, вірність Радянській владі Реввійськрада нагородила 404-й полк Червоним прапором.
У лютому 1920 року в Маяках остаточно утвердилась Радянська влада. До утвореного ревкому на чолі з І. Коваленком увійшли маячани — учасники громадянської війни С. Герастовський, Д. Щербаков, С. Осетян й інші. У липні 1920 року в селі створено комітет незаможних селян (КНС), до керівництва якого ввійшли 2 комуністи й один безпартійний.
Великих руйнувань зазнали Маяки в роки громадянської війни. У 1920 році з усіх місцевих підприємств, які колись існували, працював лише один паровий млин. В селі було чимало безробітних. Не маючи роботи, неземлеробське населення переключалось на хліборобську працю. У 1920 році в Маяках налічувалось 74,4 проц. селян, на кожного їдця припадало по 0,5 десятини землі. Значна частина селян орендувала землю в інших селах або брала її для засіву з половини.
Але й хліборобська праця була пов’язана з великими труднощами. Більшість селянських господарств не мала необхідного інвентаря. Так, наприклад, плугів на 100 господарств припадало тільки 24. Не краще було і з робочою худобою: в 71 господарстві не було ніякої худоби, в 280 — робочої худоби.
В березні 1920 року в Маяках виник партійний осередок у складі 5 комуністів. Комуністи, члени ревкому та КНС провели велику роботу по відбудові села. Було створено земельну комісію, яка наділила землею 184 незаможники, передавши їм 273 десятини землі. Внаслідок земельного перерозподілу (вересень 1920 року) на кожного їдця в селі припало по 1 десятині 360 кв. сажнів.
Місцеві органи влади допомагали сім’ям червоноармійців, удовам та сиротам. 33 сім’ям бійців Червоної Армії було зорано земельні ділянки, завезено паливо, 54 сім’ям видано мануфактуру. 87 червоноармійських сімей у червні 1920 року одержали грошову допомогу в сумі 84 тис. крб., а інваліди — пенсії — 20 тис. крб.. Під час «тижня допомоги фронтові» (квітень 1920 року) жителі Маяків зібрали для Червоної Армії багато борошна, масла, яєць та інших продуктів харчування.
Комуністи і члени комнезаму розгортали серед населення роз’яснювальну роботу, розповідали про політичне й економічне становище країни. Все це мало велике позитивне значення. Саме під впливом комуністів усі жителі Маяків на сільському сході в червні 1920 року заявили про беззастережну підтримку Радянської влади, як єдиної захисниці інтересів народу. Вони першими виконали продрозверстку в 1920 році і були занесені до списку червоних волостей.
Поступово налагоджувалось і культурно-освітнє життя. З ініціативи повітового бюро комсомолу з вересня 1920 року в Маяках постійно працював гурток, в якому молодь оволодівала політичними знаннями, вивчала питання радянського будівництва. Комсомольці Маяків стали організаторами школи грамоти, в якій вчились також юнаки і дівчата з сусідніх сіл.
Центром культурного життя в селі став Народний будинок, що почав своє існування в 1920 році. Тут працювали чотири секції: театральна, шкільна, бібліотечна і фінансова, ставились п’єси українських класиків. Театральна секція практикувала платні спектаклі. Гроші, виручені від продажу квитків у сумі 30 тис. крб., було передано до фонду Червоної Армії.
З 1921 року в Маяках працювали дві трудові семирічні школи. Одна з шкіл мала одну десятину землі, музичні інструменти, шкільну бібліотеку, фонд якої налічував 3700 книжок. У червні 1921 року в Маяках створено ще одну, показову школу директором якої був маячанин І. М. Парнурін. Вчителі щотижня обговорювали стан викладання предметів за програмою трудової школи, провадили показові уроки, обмінювались з учителями сусідніх шкіл досвідом виховання дітей. Місцеві органи влади виявляли велику турботу про народного вчителя. КНС видавав вчителям щомісяця по пуду борошна, забезпечував їх паливом, гасом тощо.
Незважаючи на пожвавлення господарського і культурного життя, економічне становище населення на початку 20-х років було тяжким, особливо через недорід 1921 року. В наступному році не вистачало посівного матеріалу, населення голодувало. Щоправда, певну допомогу насінням, тяглом подали губернський земельний відділ і повіт виконком. Селяни починали усвідомлювати, що подолати злидні і нестатки можна тільки гуртом, при колективному веденні господарства.
На шлях колективного господарювання частина селян Маяків стала у 1922 році. В той час тут утворилося 3 сільськогосподарські колективи, які об’єднали близько 20 чоловік кожний. У 1925 році в селі організувалось садово-виноградарське товариство, яке після об’єднання в наступному році з меліоративним товариством дістало назву «Червоний придністровець». Держава подавала колективним господарствам допомогу насінням.
Напріикінці 20-х років у селі здійснено суцільну колективізацію. У 1928 році в Маяках було вже шість колгоспів: «Червоний партизан», «Червона зірка», «Український орач», «Жовтнева революція», «14 квітня», «Нове життя» і два ТСОЗи: «Ленінським шляхом» та ім. 8 Березня.
Цікава історія створення ТСОЗу ім. 8 Березня — першого жіночого колективу на Одещині. З 1925 року в Маяках почалися роботи по осушенню плавнів. Осушивши перші три гектари, 24 вдови, колишні наймички, на чолі з вчителькою Костенковою вирішили гуртом їх обробити. Восени зібрали врожай і виявилось, що кожен гектар дав 3 тис. крб. прибутку. Свою продукцію вони експонували на районній виставці, одержали премію і похвальний лист. В наступному 1927 році жінки усуспільнили свою землю, реманент, тягло і утворили ТСОЗ ім. 8 Березня.
В перші роки свого існування колгоспи і ТСОЗи були економічно слабкими. У 1929 році вони об’єдналися в один колгосп, названий «Червоним маяком». До нього ввійшло 586 дворів або 90 проц. усіх господарств села.
Перші кроки у проведенні колективізації викликали ненависть і опір у куркулів. Вони агітували проти колгоспів, загрожували помстою сільським активістам. У 1931 році куркулі знищили близько половини поголів’я коней артілі «Червоний маяк». Та колгосп все ж економічно зміцнювався. У стислі строки в 1932—1933 рр. він провів весняні польові роботи і виконав план хлібозаготівель. Колгоспом керував тоді 25-тисячник, робітник Одеського хлібозаводу комуніст В. К. Нєвський. Разом з партійною і комсомольською організаціями правління мобілізувало трудівників артілі на ударну роботу. В 1933 році колгосп «Червоний маяк» за сім днів зібрав колоскові, засипавши в державні засіки 5820 цнт хліба. Того ж року з кожного гектара зібрано по 12,9 цнт зерна проти 5 цнт у 1932 році.
За досягнення у сільськогосподарському виробництві артіль «Червоний маяк» було занесено на всесоюзну Дошку пошани. 28 серпня 1933 року в селі відзначали День урожаю. Вітати колектив з трудовими успіхами приїхав перший секретар Одеського обкому КП(б) України Є. І. Вегер.
Зростання механізації, впровадження досягнень агротехніки вимагало грамотних кадрів. Щоб їх мати, правління в 1935 році створило курси трактористів, на яких навчалось 76 чоловік. Випускники відмінно оволоділи технікою. Особливо уславився ударною працею секретар комсомольської організації колгоспу Петро Федоренко. Він організував комсомольсько-молодіжну бригаду, яка однією з перших у районі закінчила сівбу ранніх культур на площі 110 га і була занесена на районну Дошку пошани.
У 1939—1940 рр. колгосп «Червоний маяк» достроково виконав хлібопоставки державі та натуроплату МТС, повністю засипав насінний і фуражний фонди. В жовтні 1939 року колгоспники вирішили продати державі лишки хліба в кількості 480 тонн, а на одержані гроші купити 3 автомашини, мануфактуру, теплий одяг, взуття.
Зразково працювали на артільних ланах трактористи з бригади М. Богачова. Механізатори Я. Сичов, К. Ільїн та інші за зміну виорювали по 14—15 га при нормі 11 га і добивались високої якості робіт.
Завдяки вмілому веденню господарства та сумлінній праці колгоспників артіль «Червоний маяк» вийшла в ряди передових господарств району. Тут збирали високі врожаї пшениці, кукурудзи, винограду, фруктів. Артіль мала 220 коней, 180 свиней, 80 голів великої рогатої худоби. Колгоспники на трудодень одержували по 2 кг зерна та по 2 крб. 50 коп. грішми.
Радянська влада виявляла велике піклування про охорону здоров’я трудящих. У 1932 році в Маяках відкрито нову лікарню та амбулаторію, де працювало кілька лікарів і медичних працівників з середньою освітою.
Невпинно зростали освіта й культура села. У 1932 році в Маяках відкрився перший звуковий кінотеатр. У клубі працювали гуртки, читалися різноманітні лекції, організовувались виставки, що висвітлювали досягнення колгоспного будівництва та героїчну боротьбу радянських воїнів біля озера Хасан.
Звістка про віроломний напад гітлерівської Німеччини викликала гнів і обурення трудящих. 22 червня 1941 року в селі відбувся великий мітинг. Переважна більшість чоловіків призовного віку пішла на фронт. Радянське командування вживало рішучих заходів для оборони Одеси з суходолу. Через Маяки проходив один з рубежів оборони.
24 червня 1941 року на Одещині почалося формування винищувальних батальйонів та загонів. До маяцького загону записалось близько 100 чоловік. Бійці несли патрульну службу у дністровських плавнях, знешкоджували ворожих агентів, охороняли колгоспний урожай, зерносховище і тваринницькі ферми.
Після того, як радянські війська відійшли на новий рубіж, 19 серпня 1941 року фашистські війська окупували Маяки. В листопаді 1941 року комуніст М. Я. Богачов створив у селі підпільну партизанську групу з 16 чоловік. Народні месники, серед яких було чимало молоді, провадили серед населення агітаційну роботу, діставали зброю, вибухівку тощо. Наприкінці 1941 року група мала 16 гвинтівок, 8 пістолетів, 36 гранат, 5 тис. патронів.
У квітні 1943 року більшість підпільників було заарештовано, кількох чоловік розстріляно. Ті, що лишилися в живих, разом з групою М. А. Малая з с. Троїцького активізували підривну діяльність. В лютому 1944 року вони висадили в повітря два мости через р. Турунчук, спалили будинок жандармського управління, знищили 12 човнів, призначених для переправи військ ворога. У перших числах квітня партизани висадили в повітря переправу, знищили 6 човнів, роззброїли близько 100 ворожих солдатів. Вступивши в бій з ворогом, група партизанів у кількості 60 чоловік знищила 30 німецьких і румунських солдатів і офіцерів, втративши 10 своїх бійців, серед них і М. Я. Богачова.
На початку квітня 1944 року радянські війська визволили Маяки від окупантів.
Фашисти завдали селу великої шкоди. Вони зруйнували господарські будівлі, школи, клуб. Матеріальні збитки, завдані колгоспу «Червоний маяк», становили понад 66 тис. карбованців. Багато жителів села відважно билось на фронтах Великої Вітчизняної війни. Тільки орденами і медалями Радянського Союзу нагороджено понад 300 чоловік.
Після визволення села населення одразу взялося за відбудову зруйнованого господарства. У 1944 році колгосп очолив колишній кіннотник бригади Г. І. Котовського М. Т. Бойко. Складні завдання постали перед трудівниками артілі. В господарстві не вистачало машин, робочої сили, насіння, худоби тощо. Весь тягар весняних та літніх польових робіт лежав на плечах жінок і підлітків. Проте вже в 1944 році колгоспниці своїми коровами зорали 714 га пару замість запланових 600 га, виконали план зяблевої оранки. В тому ж році в артілі створено тваринницьку ферму, яка мала 19 корів і 20 телят.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни до села поверталися демобілізовані воїни. Ставало більше робочих рук. У 1945 році колгоспники посіяли 506 га пшениці, 370 га ячменю, 260 га кукурудзи, 90 га соняшнику, 30 га проса, 35 га городніх культур. Правління колгоспу приділяло увагу відбудові зруйнованих та побудові нових колгоспних приміщень і будинків колгоспників. Створювалось гончарне виробництво, очолене Г. А. Блажком. Будівельна бригада вже в 1946 році спорудила нові будинки 2 сім’ям загиблих воїнів та капітально відремонтувала 7 будинків для інших родин.
В боротьбі за зміцнення і розвиток колгоспу велика роль належала партійній організації. На відкритих партійний зборах, які проводились за участю широкого колгоспного активу, вирішувались питання роботи тракторного парку, місцевого будівництва, розвитку тваринництва тощо.
Дійовим помічником партійної організації в усі роки була комсомольська організація, що налічувала 15 чоловік. У 1949 році комсомольці провели рейд перевірки готовності артілі до весняної сівби. Комсомольці і молодь своїми силами засіяли 619 га зернових.
Значних успіхів у розвитку економіки добився колгосп «Червоний маяк» у 1949—1950 рр. На допомогу трудівникам прийшла техніка. Артіль вже мала 4 автомашини, 11 двигунів, 31 плуг, 100 культиваторів, понад 100 інших механізмів. В селі працювали млин, крупорушка, олійниця, лимарня, кузня. Тваринницька ферма у 1950 році налічувала 295 голів великої рогатої худоби.
Велике економічне значення мало також закінчення в 1957 році будівництва Маяко-Біляївської зрошувальної системи, на спорудження якої держава асигнувала багато коштів.
У 1957 році на загальних зборах колгоспників вирішено було реорганізувати артіль «Червоний маяк» на радгосп. На 1 січня 1959 року він мав 4506 га землі, 19 тракторів, 8 комбайнів, 16 вантажних автомашин. Зрошувальна система дала змогу перетворити радгосп на спеціалізоване овочівницьке господарство. У 1959-1960 рр. маяцькі городники зібрали небачений в тих місцях урожай. Так, бригада Т. А. Гетьмана виростила по 182 цнт помідорів з гектара. Якщо у 1957 році колгосп продав державі тільки 4 тис. цнт овочів, то в 1960 році радгосп відправив на заготівельні пункти 31 тис. цнт капусти, моркви, столових буряків, помідорів та інших овочів.
Доходи, що набагато зросли, дали змогу дирекції ширше розгорнути господарське будівництво. У 1960 році тут споруджено чотирирядний корівник, свинарник, три артезіанські колодязі, завершено будівництво першої черги водопроводу, гуртожитку на 80 місць, збудовано 15 одно- і двоквартирних будинків.
Багато уваги приділялось меліорації зрошуваних земель. Очищено понад 40 км каналів, здійснено вологозарядкові поливи. Тільки в 1963 році їх провели на площі 754 гектари.
Поряд з вирощуванням овочів у відкритому грунті радгосп дедалі ширше застосовував парники для цілорічного вирощування городини. Якщо в 1961 році в радгоспі було кілька десятків парникових рам, то в 1967 році їх стало близько 19 тис. штук. Обігрівають парники за допомогою електрики та спеціальних матів, або, як їх називають тут, теплих кожухів. В’язання тих кожухів — нелегка справа, але ланка Л. Шаповалової щодня перевиконує норми. Передову овочівницю у 1966 році за сумлінну працю нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Багато уваги приділяється в радгоспі розвитку громадського тваринництва. На фермах виросли справжні майстри цієї галузі господарства — доярки Т. М. Ясенко, Т. К. Широка та Н. М. Ковальчук. За досягнуті виробничі успіхи їх нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Не відстають від них і молоді доярки — Т. Сорока й О. Глущенко, які щороку надоюють від кожної фуражної корови по 2300—2400 кг молока.
Високі прибутки (у 1966 році вони склали 186 тис. крб.), потужна технічна база (65 тракторів різних марок, 12 комбайнів, понад 39 автомашин), великі масиви зрошуваних земель (близько тисячі га) дали змогу радгоспові вийти в число передових господарств району. В цьому немала заслуга партійної організації, що налічує 50 комуністів, і комсомольської, яка об’єднує понад 100 комсомольців.
На території села Маяків міститься риболовецький колгосп «Червоний придністровець». Маяцькі рибалки ведуть лов риби, головним чином частикової, в озерах, лиманах і морі. Тут працюють передові рибалки, удостоєні урядових нагород, бригадири М. Г. Кудлай, І. В. Шпичка та інші. Ця артіль має також допоміжні підприємства, де виготовляють метизні вироби та випалюють вапно.
На території Маяків розташувалось Дністровське управління експлуатації зрошувальних систем — Маяко-Біляївської та Троїцько-Граденицької. Управління має потужну технічну базу для зрошування водами Дністра причорноморських степів. Справжньою інженерною спорудою сучасного типу є Маяко-Біляївська зрошувальна система, до якої надходить вода по каналу шириною 8 м і глибиною 4 м з мінімальним рівнем води 2,6 метра. Швидкими темпами будується Нижньо-Дністровська зрошувальна система — одна з найбільших іригаційних споруд республіки. Перша черга площею 16 тис. га вже стала до ладу в 1968 році. Від Дністра до станції, де розмістився пульт управління, прокладено канал завширшки 50 м. Чотири потужних насоси подаватимуть близько 1200 куб. метрів води по двох чотирикілометрових трубах на висоту 100 м. До 50-річчя Великого Жовтня здано в експлуатацію перші 2 тис. га зрошуваних земель.
Маяки — один з наукових центрів Одещини. Тут працює філіал Одеської астрономічної обсерваторії, де під керівництвом члена-кореспондента Академії наук УРСР доктора фізико-математичних наук В. П. Цесевича проводиться науково-дослідна робота по вивченню проблеми активності та зміщення зірок. У Маяках розташована також учбово-дослідна гідрологічна станція Одеського гідрометеорологічного інституту. Тут проходять практику студенти гідрометеорологічного, інженерно-будівельного та інших вузів Одеси. На спеціальному полігоні майбутні фахівці вивчають проблеми стоку річкових вод.
За роки Радянської влади Маяки перетворились на красиве впорядковане село. Тут є ательє мод, перукарня, майстерні по ремонту взуття, побутової техніки, ательє по ремонту радіо- і телевізійної апаратури тощо. Село повністю радіофіковане, електрифіковане та частково телефонізоване. За післявоєнний час тут виросли нові вулиці, де розташувались нові будинки з усіма комунальними вигодами. Через Дністер перекинуто красивий міст, який зв’язав лівий і правий береги. Багато сил й енергії вкладають депутати сільської Ради, члени комісії по благоустрою та шляховому будівництву, очолюваної депутатом В. І. Булавіним, у справу впорядкування Маяків.
Жителі села добре забезпечені медичною допомогою. Тут працює одна з кращих у районі лікарень на 25 ліжок з рентгенівським, фізіотерапевтичним та зубопротезним кабінетами.
Маяки — село суцільної письменності. В селі є середня школа, де працює 42 учителі. Нещодавно пішов на заслужений відпочинок найстаріший вчитель села, що віддав 50 років свого життя справі виховання підростаючого покоління, — І. М. Парпурін.
У сільському клубі працюють хоровий гурток і духовий оркестр. Є народний самодіяльний театр, який підготував чимало вистав. Самодіяльні актори часто виїжджають до районного центру та навколишніх сіл з концертами і виставами.
Міцно увійшли в побут населення книги. У двох бібліотеках — сільській і шкільній — налічується близько 25 тис. книжок; дитячий сектор сільської бібліотеки посідає перше місце в області по поширенню книжок та проведенню різноманітних масових заходів.
В житті села утвердилися нові традиції і обряди. Тут провадяться свята врожаю, першого снопа, дні тваринника і механізатора. Урочисто проходять реєстрації шлюбів, народження дитини, золоті і срібні весілля.
Жителі Маяків пишаються своїми земляками, що вписали не одну сторінку до літопису славних перемог радянських людей. Це — герой громадянської війни, автор відомої книги «Шел отряд по берегу» А. А. Гончаров, нагороджений у зв’язку з п’ятдесятиріччям Великого Жовтня орденом Леніна, відомий український радянський поет В. П. Гетьман та інші.
Трудівники стародавнього українського села, яке в радянський час перетворилось на великий населений пункт з розвиненою промисловістю і передовим спеціалізованим сільським господарством, натхненно працюють над здійсненням програми комуністичного будівництва.
Г. В. УСТИНОВА, С. А. ЦВІЛЮК