Яськи, Біляївський район, Одеська область
Яськи — село, центр сільської Ради. Розташовані за 12 км від районного центру та за 40 км від найближчої залізничної станції Вигода. Село розкинулось у мальовничій рівнинній місцевості, вздовж лівого берега річки Турунчука (рукав Дністра), поблизу озер та плавнів. Населення — 5917 чоловік.
Заселення території сучасних Яськів почалося ще в давні часи. Як свідчать археологічні знахідки, у III—IV століттях н. е. тут існувало поселення черняхівської культури.
Засноване село наприкінці XVIII століття. Перша згадка про нього датована 1780 роком. В той час тут побудували невелику дерев’яну церкву. В числі перших поселенців були запорізькі козаки, селяни-втікачі з південно-західної України, а також вихідці з Молдавії.
Згідно припущення професора Новоросійського університету В. М. Григоровича, «Ясський торг» (літописне місто на Дністрі) і є село Яськи. Але для категоричного ствердження цього нема підстав. Сучасна наука пов’язує «Ясський торг» з теперішнім румунським містом Ясси.
За компактністю заселення Яськи ділилися на кути. Молдавани разом з українцями, що тікали від ярма польських панів, т. зв. польщани, утворили перший кут. У 1793 році тут налічувалось 117 дворів. Другий кут утворили «турбаївці». Після придушення селянського повстання в селі Турбаях на Полтавщині більшість його учасників під конвоєм відправлено в південно-українські степи. Частина їх 1794 року оселилась в Яськах, побудувавши тут 40 хат. Нарешті, третій кут заснували на початку XIX століття селяни, що втекли сюди з аракчеєвських військових поселень Херсонської губернії; місцеві селяни назвали їх «прихожанами».
Основну масу населення Яськів становили державні селяни. До цього стану їх було переведено за указом 1792 року.
Вигідне географічне положення, наявність у перші десятиліття існування населеного пункту незайнятих земель сприяли швидкому зростанню кількості населення. Якщо в 1820 році в селі було 180 дворів і 1016 жителів, то в 1840 році число дворів збільшилось до 340. В наступні роки кількість населення зростала, досягши у 1883 році 3345, а в 1896 році — 5186 чоловік.
В поземельних актах 1870 року вказувалось, що в Яськах проживали казенні селяни у кількості 1138 ревізьких душ та 19 відставних солдатів. Орної землі на той час було 5464 десятини. Така ж кількість орної землі вказана в одному з документів 1881 року, хоча кількість селян, що одержали наділи, збільшилась до 1842 ревізьких душ. Якщо за переділом 1858 року пересічно на ревізьку душу припадало по 4,5 десятини землі, то за переділом 1881 року наділи скоротились на одну третину і становили близько 3-х десятин. Зростали казенні податки. За час з 1870 року по 1896 рік вони збільшились у два рази. Крім сплати грошових податків, селяни виконували ще й гужові повинності.
Нестача землі, податкова система, при якій селяни були зв’язані круговою порукою, призводили до класового розшарування на селі. Наприкінці XIX століття в Яськах виділилась заможна верхівка. У 90-х роках XIX століття майже кожний четвертий селянин Яськів не мав надільної землі. Такий стан землеволодіння підтверджувався й розподілом населення за родом занять. У 1883 році 3214 чоловік займались хліборобством, 74 ремеслом, 14 рибальством.
Гостра нестача землі примусила селян Яськів у 1884 році звернутися до самого царя з проханням передати їм віддалені перелогові землі. До Петербурга їздив сільський староста Чернявський, який після повернення звідти заявив: «Я привіз вам від государя мотузок на шию, а за маніфестом дертиму з вас шкіру»8. Яськівчанина цьому не заспокоїлись. У 1893 році вони відрядили з тією ж метою до губернатора односельчан В. Шевченка і Л. Левенця. Але й це клопотання закінчилось сумно: ходаків висікли різками.
Селяни зазнавали багато горя від свавілля і зловживань місцевих властей. Факти зловживань були настільки очевидними, що навіть царські власті за розтрату громадських коштів двічі притягали до відповідальності сільських старост.
Наживались на людському горі й багаті торговці. У 1884 році в селі було 12 горілчаних крамниць і шинків. Член сільськогосподарського товариства південного краю Росії, побувавши в Яськах у 1872 році, вказував, що для дальшого розвитку
селянського господарства, поряд з відкриттям сільського банку, необхідно скоротити, а то й повністю заборонити шинки і крамнички, обмежити сваволю торговців спиртними напоями.
Безземельні та малоземельні селяни, для яких земля вже не була джерелом існування, не могли заробити в селі на харчування своєї сім’ї. У 1884 році в Яськах працювало тільки 2 майстерні і 13 невеликих вітряних млинів.
Справжнім лихом для тих, хто працював на своїх клаптиках землі при наявності примітивної техніки, були посухи. Після кількох неврожайних літ 517 господарств з 998 змушені були в 1905 році просити допомоги не тільки насінням, але й продовольством.
Важке соціально-економічне становище селян посилювалось відсутністю медичного обслуговування. Жодної медичної установи в Яськах не було, хоча по кількості жителів це було велике село. Селянам доводилось звертатись по медичну допомогу до сусіднього села Троїцького або ж до Одеси.
З освітою теж справи були не небагато кращі. В останній чверті XIX століття навіть згідно офіційної статистики з 3350 жителів села знали грамоту тільки 97 чоловіків і 8 жінок. Перша спроба відкрити школу в Яськах належить до 1862 року. Того року у церковнопарафіяльній школі почали вчитись троє дітей. Через 4 роки тут було 35 учнів. У 1873 році в селі відкрилось двокласне земське училище, а через 23 роки, у 1896 році, тут працювали дві земські школи, де навчалося всього 135 дітей. Навіть офіційна влада відзначала, що в такому великому селі невистачає принаймні двох шкіл.
Бракувало і вчителів. У 1903 році в трьох школах працювало п’ять учителів, а невистачало шістьох. І після відкриття в 1913 році на «Турбаях» третього земського училища (воно працювало в хаті, орендованій у місцевого селянина) більше ніж половина сільських дітей була поза школою.
Революція 1905—1907 рр. знайшла відгук у Яськах. Селяни відкрито стали на боротьбу за свої права. У 1906 році група селян вчинила замах на життя земського начальника Волчанецького, відомого своєю жорстокістю. В зв’язку з цим було заарештовано 10 жителів села. Протягом трьох місяців тривало слідство. Та заарештовані тримались стійко і власті, нічого не добившись, звільнили їх, встановивши за ними нагляд поліції.
З початком столипінської реформи в Яськах, як і в багатьох інших селах, почалось руйнування надільного землеволодіння на користь куркулів. Новий закон про землевпорядкування відкривав шлях до нових насильств і сваволі щодо селян-общинників. Яськівчани чинили опір руйнуванню общини, вони відкрито виступили проти цієї реформи. Так, коли в 1910 році в село прийшли землеміри, щоб виділити куркулів на хутори, селяни, озброївшись вилами і лопатами, вигнали їх.
Незважаючи на протести і навіть сутички селян із землевпорядниками, в роки столипінської реформи значна частина надільної землі потрапила до заможних господарів. Місцевим куркулям І. Брухману, Л. Ляшенку, Я. Олефіру належало від 18 до 70 десятин кращих земель. Куркулі володіли також кількома, кустарними підприємствами. У 1912 році земство в їх інтересах створило в Яськах прокатний пункт сільськогосподарського інвентаря.
На початку XX століття дальшого розвитку набули кустарні промисли. У 1914 році в селі працювали 8 взуттєвих, 8 швейних майстерень, олійня, три кузні.
На кожному з цих кустарних підприємств було зайнято, як правило, 2—3 робітники. Близько 20 чоловік займалися рибним промислом.
Згубно позначилась на економічному становищі селян перша світова імперіалістична війна. Більшість чоловіків мобілізували до армії. У 1916 році в Яськах налічувалось 6575 жителів, з них дві третини жінок. Збільшення податків та військові побори призвели до занепаду селянських господарств.
Після Лютневої революції в Яськах виник земельний комітет. Однак він не виправдав селянських сподівань. Плата за оренду землі лишалась такою ж високою (25 крб. за десятину), кращі землі, як і раніше, були в руках куркулів. У 1917 році 14 проц. жителів зовсім не мали землі. За іншими даними, кожний четвертий яськівчанин був безземельний.
У вересні 1917 року жителі села звернулись зі скаргою на земельний комітет до Одеської Ради робітничих депутатів. Представник Ради Ільїн, побувавши на селі, доповів, що за вимогою селян частину землі здано в оренду по нижчих цінах (15 крб. за десятину). Представник Ради інформував також про засилля в селі куркулів і пропонував для полегшення становища селян розподілити церковні землі серед бідноти.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції активізувала боротьбу селян за встановлення Радянської влади в селі. В середині січня 1918 року тут утворився революційний комітет у складі найбідніших селян Г. Д. Гончаренка, Ф. М. Тарасенка, К. І. Кириченка та інших. Селяни зібрались на мітинг, де вирішили розподілити землю, коней, інвентар багатіїв. Проте повністю розгорнути діяльність ревкому не вдалось у зв’язку з загрозою румуно-боярської окупації.
На заклик Одеської Ради робітничих депутатів у лютому 1918 року в Яськах сформувався партизанський загін. Його очолив Г. В. Тарасенко, колишній мінер царського флоту, що повернувся в село з госпіталю.
У березні 1918 року село зайняли австро-німецькі окупанти. Ті партизани, що залишились у Яськах, перейшли на нелегальне становище. Підпільну боротьбу очолили П. І. Мартиненко, В. С. Татарчук, А. І. Тарасенко та інші. Велику допомогу підпільникам подавали комуністи Одеси, зокрема Ольшевський (Громовой). Боротьба проти окупантів особливо загострилася в серпні 1918 року після створення підпільного ревкому. В ніч з 17 на 18 листопада в сусідньому селі Маяках спалахнуло повстання. Партизанський загін подав допомогу не тільки повстанцям Маяків, а й жителям Яськів.
У грудні 1918 року, під час англо-французької інтервенції, для допомоги партизанам Придністров’я прибув більшовик Тенгіз Жгенті. За короткий строк до новоствореного партизанського загону влилось близько 500 чоловік, у т. ч. багато яськівців. Загін мав прийти на допомогу повстанцям Одеси, але оскільки умов для повстання на той час не було, загін розформували. Частина партизанів розійшлась по домівках, з решти утворився новий загін, який вирушив на Тирасполь. У тому поході взяв участь Г. В. Тарасенко. Пізніше він був командиром кавалерійського ескадрону в бригаді Г. І. Котовського.
Наприкінці лютого 1919 року селяни Яськів, Біляївки, Маяків під керівництвом місцевих більшовиків підняли повстання проти інтервентів Антанти. Приводом для цього було прибуття денікінського загону для реквізиції продуктів. 28 лютого вночі партизани роззброїли денікінців і розстріляли їх. Загін французьких солдатів, який охороняв водопровідну станцію в Біляївці і прийшов на допомогу денікінцям, було також розбито, 12 французів взято в полон. Для керівництва повстанням утворився загальний військово-революційний комітет. Повстанці почали наступ на Біляївську водопровідну станцію і змусили французів відступити. До початку березня влада в Яськах, Біляївці та Маяках перебувала в руках ревкому.
Для придушення повстання у придністровські села було направлено з Одеси каральну експедицію французьких і денікінських військ, а з Тирасполя виступили польські легіонери. Партизани відійшли в плавні, а війська інтервентів 6 березня вступили в Яськи. Вони вчинили жорстоку розправу над жителями села, особливо над сім’ями партизанів.
У квітні, після вигнання англо-французьких інтервентів з Одеси, в Яськах знову встановлено Радянську владу. 16 квітня 1919 року селяни, ознайомившись з Конституцією Української Радянської Соціалістичної Республіки, обрали на сході волосну Раду селянських депутатів у складі 36 чоловік. До виконкому Ради, очоленого П. Д. Сорочинським, увійшли А. О. Вітенчук, Т. Ю. Парамонов, Я. О. Олефір.
З перших днів роботи волвиконком здійснив ряд важливих заходів по налагодженню мирного життя. Створено комісію по наданню допомоги сім’ям червоноармійців, взято під контроль приватну торгівлю та млини, проведено реквізицію хліба у багатіїв. Для розв’язання земельного питання при волвиконкомі утворили земельний відділ, який очолив Ф. М. Тарасенко. Земвідділ приступив до складання списків безземельних і малоземельних селян з метою перерозподілу землі.
З ініціативи бідняків 19 червня 1919 року в селі організувався комбід. Його головою обрали К. О. Кириленка. Комбід допомагав сиротам, інвалідам війни, сім’ям партизанів, які потерпіли від інтервентів. У селі відкрили два дитячих майданчики, утримання яких взяла на себе сільська Рада. Вживалися заходи для поліпшення роботи лікарні, створеної на базі колишнього амбулаторного пункту.
У комуністичному осередку об’єдналось 15 активних працівників, чимала кількість співчуваючих. Після створення партійного осередку активізувалась політико-масова робота серед населення. Про це свідчив лист-донесення в повіт від 19 червня 1919 року, в якому відзначалась зросла свідомість основної маси селянства. Всі комуністи брали активну участь у роботі Ради.
Здійснювались заходи по налагодженню культурно-масової роботи. Велику роль у цьому відіграла бібліотека, яка налічувала 800 читачів. Сільська Рада виділила приміщення для читальні та клубу.
Влітку 1919 року знову виникла небезпека захоплення Яськів денікінськими військами. 20 липня 1919 року жителі села на мітингу вирішили провести мобілізацію до Червоної Армії, щоб «підтримати всіма силами робітничо-селянську владу в справі боротьби з бандитами».
Проте сили були нерівні, і в серпні 1919 року денікінці захопили Яськи. Знову розгорнулась підпільна боротьба. Керував нею військово-повстанський штаб, що перебував у Яськах. Тут сформувався також партизанський загін, який не давав спокою білогвардійцям. Коли частини Червоної Армії розпочали наступ на Одесу, партизани посилили свої удари по відступаючих до Дністра групах генерала Мартинова і полковника Стесселя. Після розгрому в лютому 1920 року ворожих військ у Придністров’ї в Яськах остаточно встановилась Радянська влада.
13 березня 1920 року голова яськівського ревкому в доповідній записці до повітового ревкому повідомляв, що жителі села вітають Радянську владу, визнають необхідним існування єдиної регулярної Червоної Армії Радянської України й Росії, як єдиного борця проти контрреволюції. При ревкомі працювали відділи: соціального забезпечення, земельний, продовольчий, фінансовий тощо.
Наприкінці березня в селі обрали волосну Раду селянських депутатів. До складу виконкому Ради увійшли активісти, учасники громадянської війни Ф. М. Тарасенко, Т. Ю. Парамонов, І. І. Парамонов, Г. G. Олефір, Є. П. Вишневський. Очолив виконком К. Н. Тарасенко.
Батьківщина гідно оцінила бойові подвиги яськівчан. У складі кавалерійської бригади Г. І. Котовського розпочав свій ратний шлях І. Г. Кириченко (пізніше помер у званні генерал-майора). Він був нагороджений орденом Леніна і двома орденами Червоного Прапора. За бойові подвиги під час розгрому банд Антонова в Росії ордена Червоного Прапора удостоєні також Г. С. Тарасенко та І. А. Бернавек.
Перед новообраною Радою постали важливі завдання по відбудові господарства села. Треба було негайно розв’язати земельне питання. Волосний виконком вживав заходи, щоб забезпечити зерном бідняків та землею малоземельних і безземельних селян. Земля наділялась подвірно, за кількістю їдців. На одного їдця в 1921 році припадало по 1,25 десятини землі. Крім того, частину землі виділили для спільного обробітку. В цій роботі волвиконком спирався на комітет незаможних селян, що утворився в Яськах 18 липня 1920 року. KHС реквізував хліб у власників млинів, боровся проти куркульства і його ворожих дій.
Сільвиконком (у зв’язку зі зміною територіального поділу в 1921 році волвиконком у Яськах реорганізовано в сільвиконком) приділяв багато уваги поліпшенню охорони здоров’я трудящих. Восени 1920 року для лікарні виділили нове приміщення, її поповнили медичним обладнанням.
Партійний осередок та комсомольська організація, яка утворилась у грудні 1920 року, вживали заходи, щоб налагодити культурно-освітнє життя. Поновили роботу три народні школи. Розпочався похід проти неписьменності серед дорослих. В селі відкрили школи грамоти. Для дітей-сиріт і безпритульних організували дитячий майданчик на 30 місць.
Рада та громадські організації села провадили велику роботу по перетворенню в життя ленінського кооперативного плану. У 1921 році в Яськах виникла перша трудова сільськогосподарська артіль ім. Т. Г. Шевченка. Її очолив секретар партійного осередку Д. С. Паненко. Артіль об’єднала 12 родин, у т. ч. 11 незаможних. В ії розпорядженні було 105 десятин землі, 6 плугів, 12 борін, сівалка, жниварка та З віялки. Держава допомагала артілі насінням, інвентарем. У 1925 році в Яськах з’явився перший трактор. Син бідняка М. С. Філіпович сів за кермо машини.
Поступово артіль ставала зразковим господарством. Тут було впроваджено шестипільну сівозміну, всі весняно-польові роботи провадились вчасно, на високому агрономічному рівні. 1926 року артіль одержала по 280 пудів зерна кукурудзи з десятини. Це був тоді непоганий урожай, набагато вищий, ніж в одноосібних селянських господарствах. На Одеській сільськогосподарській виставці за здобуті успіхи артіль одержала другу премію.
Велику роботу серед незаможних селян в той час провадили партійна й комсомольська організації, КНС. Під керівництвом сільських комуністів комсомольський осередок, очолений колишнім одеським робітником Я. Догаєвим, став ініціатором багатьох корисних справ.
При активній участі комсомольців у селі працювали агрономічні курси. У 1926 році тут організувалось кооперативне товариство «Вільна праця». Через три роки, у 1929 році, в Яськах виникли нові артілі «Червоний партизан» та «Червоний турбай». В січні 1930 року колективізовано більше половини всіх господарств. Того ж року організувалися сільськогосподарські артілі: «Шлях до соціалізму», ім. Фрунзе та риболовецький колгосп ім. Леніна.
Проведення колективізації на селі викликало шалену лють куркулів. У березні 1927 року вони вбили комуністів — голову сільської Ради П. М. Барбу та його заступника І. І. Парамонова, а на початку 1928 року вбили з обріза секретаря комсомольського осередку. 5 березня 1930 року на розширеному засіданні сільської Ради було вирішено виселити з села 40 куркульських сімей та конфіскувати їх майно.
30-і роки стали роками економічного зміцнення яськівських колгоспів. Зважаючи на економічну доцільність, артілі «Червоний партизан» та «Червоний турбай» у 1931 році об’єднались у колгосп ім. 14-річчя Жовтня.
На колгоспні лани прийшла потужна техніка. В трьох артілях села ім. 14-річчя Жовтня, «Шлях до соціалізму» та ім. Фрунзе починаючи з 1933 року працювало в середньому по 25—27 тракторів і 5—7 комбайнів Червоноповстанської МТС. Колгоспники почали збирати добрі врожаї. Так, у 1933 році зібрано по 14—15 цнт зернових по 250 цнт картоплі і овочів з кожного гектара. У 1938 році агронома-картоплевода колгоспу ім. 14-річчя Жовтня Ф. М. Козерюка нагороджено орденом «Знак Пошани». Цей колгосп одним з перших у районі став мільйонером.
Поліпшилась справа і з громадським тваринництвом. Колгоспник О. Г. Сухий, працюючи свинарем у колгоспі «Шлях до соціалізму», щороку одержував по 22—25 ділових поросят від кожної свиноматки. 1938 року його нагороджено орденом «Знак Пошани».
Свідченням зрослої майстерності хліборобів і тваринників стала участь багатьох яськівців у Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939 року. Її учасниками були О. Г. Сухий, Ф. М. Козерюк, бригадир городників артілі «Шлях до соціалізму» Г. М. Бігунов та інші передовики. У передвоєнні роки набагато зріс матеріальний і культурний рівень жителів села. Колгоспники одержували на трудодні по 3 крб. грішми та по 3—3,5 кг хліба.
Змінювався і зовнішній вигляд села. Його частково електрифікували і радіофікували. З’явились нові вулиці з кам’яними будинками. Працювало дві школи — початкова і семирічна, реорганізована в 1938 році на десятирічну. Газети і журнали міцно ввійшли в побут селян. Тільки на одній ділянці села, де налічувалось 370 дворів, у 1938 році жителі передплачували 376 примірників газет і 118 журналів.
Справжнім вожаком мас стала партійна організація, яка в 1941 році налічувала 13 комуністів. Близько 50 членів мала комсомольська організація. Під керівництвом парторганізації майже 100 агітаторів провадили масово-політичну роботу серед населення. Комсомольці стали організаторами виїзних концертів у поле, створення пересувних бібліотек, оборонних та спортивних гуртків.
Як тільки почалась Велика Вітчизняна війна, сотні чоловіків призовного віку пішли до Діючої армії. Під керівництвом голів колгоспів Н. Я. Кириченка, Й. Я. Шевченка та В. П. Вайнруха в Яськах сформувались загони народного ополчення в кількості 150 чоловік. На початку серпня регулярні частини 25-ї Чапаєвської дивізії зайняли оборонний рубіж на північній околиці села. Ворог кинув у напрямі на Біляївку велику кількість танків і 9 серпня гітлерівці захопили село. Чимало ополченців відійшло разом з частинами Червоної Армії на схід.
З перших днів тимчасової окупації фашисти встановили в селі режим насильства і терору: розстріляли голів сільських Рад комуністів П. К. Лещенка і С. І. Мазураша, десятки людей кинули до в’язниці. Але ворогові не вдалось залякати радянських патріотів. Восени 1941 року в селі виникла підпільна антифашистська група з 10 чоловік. В її складі були комуністи І. О. Кириченко, І. І. Макаренко, комсомольці А. Н. Молокоєдова, В. Г. Богорош, М. М. Холявко, П. П. Шойко та інші. Очолила групу А. Н. Молокоєдова, вчителька місцевої школи. Підпільники поширювали зведення Радінформбюро, листівки, здійснили кілька збройних нападів на ворога.
Спочатку група діяла ізольовано. Пізніше, в 1942 році, вона налагодила зв’язок з підпільниками Біляївки і Троїцького. Як видно з повідомлення румунського військово-польового суду в м. Одесі від 11 серпня 1943 року, підпільники постачали партизанів зброєю, продовольством, одягом. У 1943 році майже всі члени підпільної організації потрапили до катівні румунської сигуранци. За вироком суду 26 партизанів, серед них яськівців І. О. Кириченка, П. П. Шойка, І. І.Макаренка та інших засудили до смертної кари.
Героїчно бились яськівці на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Назавжди запам’ятали жителі села 9 квітня 1944 року. Того дня в селі з’явився їх земляк, розвідник-кіннотник А. А. Холявко. Він приніс радісну звістку про наближення частин Червоної Армії, які наступного дня визволили село. Хоробрий розвідник пізніше загинув у боях за Варшаву. Ще близько 500 жителів села віддали своє життя в боях за Радянську Вітчизну.
Зразок відваги і мужності при штурмі Кенігсберга у квітні 1945 року виявив житель села І. І. Ткаченко, який командував ротою. Під час штурму форту, що прикривав підступи до міста, рота Ткаченка потрапила під шквальний вогонь гітлерівців. Командир роти одним з перших форсував водний канал, що оточував форт. Закріпившись з групою бійців на невеличкому «п’ятачку», він забезпечив перехід всієї роти через канал і блокування всього форту. За особисту мужність і героїзм І. І. Ткаченку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Важким був перший післявоєнний рік. Окупанти завдали селу великих збитків. Вони спалили або зруйнували господарські будівлі, пограбували сільськогосподарську техніку, вирубали виноградники, вивезли всю худобу та птицю. Загальна сума збитків склала 90 млн. карбованців.
Першу післявоєнну весну колгоспники артілей ім. 14-річчя Жовтня, «Шлях до соціалізму» та ім. Фрунзе почали без єдиного трактора. Вивозили зібраний урожай автомашиною, подарованою військовою частиною.
Держава подала велику допомогу яськівським артілям у відбудові їх господарств. Вже навесні 1947 року на артільних ланах працювало 5 тракторів, через два роки в Яськах основні роботи на сівбі, по догляду за посівами та на збиранні врожаю виконували 13 тракторів і 3 комбайни. В селі виникли спеціалізовані будівельні бригади, які відбудували тваринницькі приміщення, лазню, будинки колгоспників. Відновила роботу сільська лікарня.
Депутати сільської Ради, місцевий актив доклали багато зусиль, щоб впорядкувати село. На сесіях виконкому розглядались питання про створення зеленої зони, про впорядкування існуючих та організацію нових скверів. На могилі 37 воїнів Радянської Армії, що загинули при визволенні Яськів, жителі села в 1947 році спорудили пам’ятник. Відновлювалось культурно-освітнє життя. У вересні 1945 року відкрились двері капітально відремонтованої школи. З ініціативи комсомольців влітку 1946 року відремонтовано клуб.
Село успішно заліковувало рани війни. Комуністи йшли в перших лавах передовиків. Сів за кермо трактора демобілізований воїн Г. П. Михайличенко. У колгоспі «Шлях до соціалізму» відмінно працював комбайновий агрегат комуніста М.М. Сушка, який 1949 року зібрав урожай на площі 300 га. Прославилась ударною працею комсомолка депутат сільської Ради Г. І. Цибуля. Очоленій нею бригаді механізаторів першій у селі присвоєно звання тракторної бригади високої культури сільськогосподарського виробництва.
За почином партійної організації колгоспу ім. Фрунзе, яка звернулась до працівників сільського господарства Біляївського району з закликом достроково і без втрат зібрати врожай кукурудзи і соняшнику, розгорнулось масове соціалістичне змагання.
Значного розвитку досягли яськівські колгоспи в 50-х роках. Колгоспники вирощували нові культури — рис та бавовник. Набагато розширились площі під виноградними плантаціями. Успішно запроваджувався комплекс іригаційних та меліоративних робіт. Після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС колгоспники артілі ім. Фрунзе вирішили освоїти 100 га заплавних земель, розширити парникове господарство. Колгосп ім. 14-річчя Жовтня у 1954 році перевиконав план освоєння заплавних земель та зайняв перше місце в районі по надоях молока.
У 1954—1955 рр. покладено початок суцільній електрифікації села. Велику допомогу в цьому подали шефи — робітники Одеського заводу ім. Старостіна та морського порту. Вони встановили в селі кілька генераторів, струм від яких пішов на тваринницькі ферми. Завдяки цьому на фермах застосували електродоїння та автонапування.
Щоб успішніше боротись за зміцнення економічної бази, три яськівські артілі об’єдналися в один колгосп, а 1960 року цей колгосп реорганізувався в радгосп «Дружба народів». Зважаючи на місцеві умови, на близькість до обласного центру, радгосп спеціалізується в овочево-молочному напрямку.
За роки семирічки радгосп досягнув відчутних наслідків у своєму господарюванні, він став рентабельним господарством. Найбільш вигідними і прибутковими виявились овочі, які вирощуються на площі 700 га заплавних земель. Протягом 1959— 1965 рр. радгосп регулярно постачав Одесі по 5—6 тис. тонн помідорів, капусти, баклажанів та іншої городини. На кінець семирічки сума доходів радгоспу перевищила 150 тис. карбованців.
У радгоспі виросли чудові майстри овочівницької справи. Бригадир 3-го відділення комуніст Г. С. Карауш свій трудовий шлях почав у 1930 році в колгоспі ім. Фрунзе. Учасник війни, десантник, з орденом Червоної Зірки повернувся він у 1945 році до рідного села. Спочатку працював заступником голови колгоспу ім. Фрунзе, а в 1956 році очолив сільську Раду. З 1960 року за власним бажанням працює бригадиром городницької бригади. На відвойованих у плавнів землях його бригада щороку вирощує по 250—300 цнт овочів з га при найнижчій по радгоспу, собівартості кожного центнера продукції. У 1966 році Г. С. Караушу присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Значних успіхів добились бригади комуністів П. І. Пахомова, І. І. Берестенка, ланки К. І. Мойси та інші. Завдяки сумлінній праці робітників радгосп успішно виконав взяті на семирічку зобов’язання і впевнено взяв рубежі двох років поточної п’ятирічки.
Чільне місце в економіці радгоспу посідає тваринництво. За роки семирічки ця галузь господарства теж стала прибутковою. У 1962 році в радгоспі завершили будівництво 14 корівників, повністю механізували трудомісткі процеси. Вмілим організатором і справжнім майстром у тваринництві виявила себе Г. Базик, яка після закінчення сільськогосподарського інституту спочатку була зоотехніком, а згодом стала завідуючою молочно-товарної ферми. Додержання всіх вимог зоотехніки на годівлі та догляді тварин сприяли збільшенню надоїв молока до 2100 кг від кожної корови. Собівартість одного центнера молока на фермі протягом семирічки становила 9,8 крб. при плані 11 крб. Великих успіхів досягли доярки М. Іллюк, Н. Пожар, К. Клименко, механік О. Олефір. Нині радгосп «Дружба народів» має 5690 га земельних угідь, 90 тракторів, 14 комбайнів, 70 автомашин та понад 250 інших сільськогосподарських машин. З 1967 року близько 80 проц. усіх робіт у рільництві і тваринництві виконувалось машинами, кукурудза на силос вирощується без будь-яких затрат ручної праці.
За роки семирічки і поточної п’ятирічки радгосп став великим підприємством по переробці сільськогосподарської сировини. 1966 року випустив першу продукцію консервний завод. У наступному році він виробив 2,5 млн. умовних банок консервів (овочів, томатного та яблучного соків), перекривши запроектовану потужність. Продукція радгоспного консервного заводу користується широким попитом.
Радгосп має розгалужену мережу допоміжних підприємств: ремонтну майстерню (цехи — токарний, електрозварювальний), кузню з електромолотом, пилораму.
В успіхах радгоспу відчутна спрямовуюча керівна роль партійної організації, яка налічує 90 комуністів. Її активним помічником є комсомольська організація, на обліку якої 115 комсомольців. Заслуженим авторитетом у колективі користується директор радгоспу П. А. Філіпов. З 1950 року він був головою правління колгоспу ім. 14-річчя Жовтня. За вміле керівництво артільним господарством у 1958 році його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. З 1960 року П. А. Філіпов — директор радгоспу «Дружба народів» — господарства, яке вийшло в число передових у районі. П. А. Філіпова вдруге нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Урядовими нагородами відзначено також секретаря партійної організації Ю. М. Салова та понад 40 інших працівників радгоспу.
Дирекція радгоспу і сільська Рада невтомно дбають про поліпшення добробуту жителів села. У 1962-67 рр. тут споруджено близько 200 будинків з усіма комунальними вигодами. Переважна більшість їх розмістилась у північній частині села, утворивши дві нові вулиці. Протягом семирічки радгосп збудував два гуртожитки, дитячий комбінат, проклав 5 км водопроводу, після чого загальна довжина водогінної мережі досягла 20 кілометрів.
В Яськах існує чимало торговельних підприємств: 7 продовольчих магазинів, книгарня, магазини промислових товарів, культтоварів, предметів господарського вжитку.
В особистому користуванні яськівців — понад 200 легкових автомашин та мотоциклів, понад 300 телевізорів, сотні холодильників, пральних машин. Третина господарств користується газобалонними установками.
В Яськах працює ательє побутового обслуговування, майстерня по ремонту електроприладів і годинників, є АТС, телеграф, радіовузол.
Працює лікарня на 25 ліжок, при ній є кілька спеціалізованих кабінетів, пологовий будинок.
Відоме село і своїми культурними здобутками. Тут є просторий Палац культури із залом на 400 місць, працюють драматичний, хоровий і танцювальний гуртки, оркестр народних інструментів, музична школа. На районному огляді художньої самодіяльності, присвяченому 50-річчю Великого Жовтня, сільський хор зайняв перше місце.
Яськи — село суцільної письменності. Діти вчаться у двох школах — восьмирічній та десятирічній, є також вечірня школа робітничої молоді. В учбових закладах працює понад 50 вчителів, більшість з них має вищу освіту.
Понад 7 тис. книжок налічує сільська бібліотека.
У 1966 році село поповнилось новою культурною установою — народним музеєм. Тут зібрані матеріали, що висвітлюють минуле села, розповідають про подвиги його жителів у роки громадянської та Великої Вітчизняної воєн, розповідають про новаторів праці сьогоднішнього дня, про перспективи зростання господарства і культури села.
Урочисто відзначили в Яськах 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції та 50-річчя Радянської влади на Україні. З радістю жителі села зустріли звістку про нагородження І. М. Барби, Д. Я. Парамонова, П. Д. Сорочинського, С. С. Татарчука за активну участь у боротьбі за Радянську владу медаллю «За відвагу».
В дні 50-річчя Радянської держави яськівчани урочисто відкрили пам’ятник землякам, які прославили себе бойовими подвигами в ім’я Вітчизни. Біля 10-метрового обеліска стоять дві постаті воїнів. На обеліску написано: «Вічна слава героям громадянської та Великої Вітчизняної воєн, що полягли в боях за Радянську Батьківщину».
Героїчні подвиги відважних земляків продовжують сьогодні своїми славними трудовими ділами їх спадкоємці — молодь села, комуністи 60-х років, які всі сили й енергію віддають справі побудови комунізму.
Ф. В. РЄ3НИК