Економічний і культурний розвиток Одеси в XIX столітті
В 1824 році починає виходити газета «Одесский вестник». Водночас місто стає центром книговидавничої справи. До 1861 року тут було надруковано понад 700 назв книжок, переважно з питань історії, економіки та природних умов Степової України. «Одеські альманахи», що виходили починаючи з 40-х років, набули широкої популярності.
В першій половині XIX століття Одеса стає значним театрально-музичним центром. У відкритому в 1809 році міському театрі гастролювала італійська опера. Тут грали видатні драматичні трупи, на сцені можна було побачити корифеїв російського та українського театру М. С. Щепкіна, К. Т. Соленика, А. Є. Мартинова та інших.
Понад рік (з 3 липня 1823 по 31 липня 1824 року) в Одесі жив О. С. Пушкін, який прибув сюди з Кишинева, де з 1820 року відбував заслання. Тут він закінчив «Бахчисарайський фонтан», почав поему «Цигани», написав перші глави «Євгенія Онєгіна» та багато чудових ліричних віршів.
Пушкіну належить поетично-образне і в той же час чітке за своєю конкретно-історичною характеристикою змалювання міста:
В курній Одесі жив тоді я…
Там довго небеса ясні,
Вітрил купецьких там білів
Весела зграя в далині;
Там дух Європи повіває,
І південь там розкішно сяє.
Племен і лиць різноманіть.
(Переклад М. Рильського)
Великий російський поет прибув до Одеси в розквіті своєї слави. Прогресивна інтелігенція міста шанувала його талант. Але зустрів тут поет і ворогів, насамперед в особі генерал-губернатора М. С. Воронцова, на клопотання якого вийшло «височайшеє» повеління увільнити Пушкіна від служби і зіслати в с. Михайловське. 31 липня 1824 року поет залишив Одесу, попрощавшись з нею своїм чудовим віршем «До моря».
В наступному році, з лютого по листопад, в Одесі у вигнанні жив видатний польський поет Адам Міцкевич. У першій половині XIX століття тут працювали російські письменники В. І. Туманський, А. Подолинський, письменниця О. Ган, літературознавець К. Зеленецький. В 1834 році вийшла в світ «Маруся. Повість віршована» (казка невідомого автора) — перша книжка українською мовою, надрукована в місті.
У дворянський період історії революційного руху в Росії та на Україні з Одесою були пов’язані «імена багатьох декабристів. Тут довгий час жили декабристи П. І. Пестель, М. Ф. Орлов, М. С. Лунін, О. П. Юшневський, І. Г. Бурцев, С. Г. Волконський та інші. Уродженцями Одеси були декабристи брати О. В. та І. В. Поджіо, 0. 0. Корнілович, С. Н. і Н. Я. Булгарі. У розповсюдженні ідей декабристів помітну роль відіграли члени Кишинівського гуртка на чолі з М. Ф. Орловим та волелюбні вірші О. С. Пушкіна, які в списках розповсюджувались серед передових людей міста. Тому одеситів підозрювали в «крамольних» настроях. Коли було викрито «змову» декабристів, цар Микола І стверджував: «З усього видно, що в Одесі має бути гніздо революціонерів».
Помітне місце посідала Одеса дореформених часів в історії революційного та національно-визвольного руху грецького та південнослов’янських народів, спрямованого проти турецького іга. У 1814 році тут було засноване таємне товариство «Філіке Гетерія», яке відіграло визначну роль у підготовці повстання греків проти турецького панування. Сотні греків — жителів міста — на заклик товариства влилися в загони грецьких патріотів.
У 40—60 рр. Одеса була центром болгарського громадського і культурного руху. В місті існувало товариство «Одеське болгарське настоятельство», болгарською мовою тут видавалося більше книжкової продукції, ніж у самій Болгарії. У 1858—1860 рр. в Одесі жив і працював болгарський революціонер, поет і публіцист, один з видатних діячів болгарського національно-визвольного руху 50—60 рр. XIX століття проти турецького іга Г. Раковський. У 1863—66 рр. в Одеській гімназії вчився болгарський поет і політичний діяч X. Ботев.
Під час Кримської війни Одеса опинилась у зоні бойових дій. 10 квітня 1854 року її бомбардувала англо-французька ескадра. Хоч Одеса і не мала укріплень постійного типу, але ворожий флот не зміг висадити десант з розвідниками, бо зустрів збройну відсіч з боку гарнізону. На всю країну прославилась своєю мужністю батарея під командуванням прапорщика Щоголєва, яка з чотирьох гармат вела протягом шести годин артилерійську дуель з 9 ворожими кораблями, підбивши три з них.
Свого часу О. С. Пушкін справедливо вказував на невпорядкованість молодого міста, влучно додаючи, що Одеса «влітку пісочниця, а взимку — чорнильниця». Проте невдовзі Одеса перетворилась на одне з упорядкованих міст, відоме не тільки своїм незрівнянним плануванням, а й чудовими архітектурними ансамблями. В першій половині XIX століття талановиті архітектори Боффо, Тома де Томон, Фраполі, Торічеллі, А. І. Мельников та інші прикрасили своїми творіннями вулиці і площі південного міста. В ці роки були збудовані сходи, що ведуть у порт, т. зв. Потьомкінські сходи, будинок біржі (пізніше міська дума, а в радянський час — міськвиконком), палац Потоцьких (тепер картинна галерея), т. зв. Сабанські казарми і багато інших неповторних споруд. У 1828 році Приморський бульвар прикрасив пам’ятник А. Е. Рішельє, творіння знаменитого російського скульптора І. П. Мартоса. Центральні вулиці і підходи до порту покривались бруківкою, споруджувались тротуари. Але впорядковувались головним чином центральні вулиці, де мешкали привілейовані верстви населення. Околиці були брудні, забудовані невеликими, без будь-яких архітектурних прикрас будинками. Там не було ні бруківки, ні тротуарів.
Гострою залишалась проблема водопостачання. Лише заможні жителі мали змогу придбати питну воду доброї якості. Її привозили в бочках з далеких джерел. Більшість населення споживала воду з цистерн або напівгірку з міських колодязів.
Розвиток капіталізму в Росії, зокрема на Півдні України, в пореформений період сприяв швидкому зростанню населення Одеси. В 1861 році в місті було 115 тис. жителів, у 1892 році — 340 тис., в 1897 році — 403 тис. чоловік. Населення Одеси зростало набагато швидше, ніж населення будь-якого міста Європейської Росії. Вона була одним з найбільших портів країни (третім після Петербурга і Риги — за оборотом і другим після Петербурга — за розмірами вивезення вантажів).
Морський торговельний флот весь час зростав. Організоване ще в 50-х роках Російське товариство пароплавства і торгівлі, яке вже тоді користувалося значною підтримкою уряду, мало в 1861 році 41 пароплав водотоннажністю 32 тис. тонн, а в 1874 році — 97 суден водотоннажністю 92 тис. тонн.
Велику роль у господарському розвитку міста відіграло будівництво залізниць. У 1865 році відкрився рух по лінії Одеса—Балта. Це була перша залізниця на Україні. 1870 року Одеса з’єдналась залізницею з Єлисаветградом і Крюковим на Дніпрі, 1876 року — з Києвом, а далі — з Москвою і Петербургом. Це значно сприяло зростанню вантажообороту Одеського порту. Якщо в 1862 році вартість товарів, що пройшли через нього, становила 37 млн. крб., то в 1893 році — 128 млн. крб. Як і раніше, перше місце посідали хлібні вантажі, але почала зростати питома вага цукру, спирту. Серед імпортних товарів переважали бавовна, чай, джут, пробкова кора, фрукти, вина тощо.
У пореформений час в економіці Одеси чільне місце посіла промисловість. Крім підприємств, які виникли раніше, у післяреформений період тут з’явились нові — залізничні майстерні, Новоросійський машинобудівний завод, металургійний завод Шполянського та ряд інших. Якщо в 1896 році тут налічувалось 110 фабрик з продукцією 8,6 млн. крб., то в 1900 році було вже 486 фабрик з продукцією 59 млн. крб. Найбільш поширеними в цей період були підприємства харчової промисловості (24 проц. підприємств, 29 проц. робітників), металообробної (відповідно 17 проц. і 24 проц.), текстильної (9 проц. і 10 проц.) тощо.
На початку XX століття в місті налічувалось приблизно 20 тис. фабричних робітників. Водночас тут було багато дрібних і найдрібніших підприємств кустарного типу, ремісничих майстерень. Так, у 1902 році у 7605 ремісників, об’єднаних ремісничою управою, працювало 13 тис. підмайстрів і понад 8 тис. учнів. Багато було і кустарів-надомників.
Найбільше робітників працювало в порту. В гарячий час, коли порт пропускав за сезон близько 100 млн. пудів зерна, число робітників зростало. У 1903 році одеський градоначальник сповіщав, що в місті з’явився особливий тип портових робітників-бездомників, яких налічується 20 тис. і які є дуже неспокійним елементом. У порту з його порівняно широким попитом на сезонних робітників був досить значним люмпен-пролетарський прошарок.
Велику роль в економіці міста відігравала торгівля. За даними перепису 1897 року в цій галузі було зайнято 33 тис. чоловік. Невелику частину торговельного населення становила купецька «аристократія». В 1906 році купців першої гільдії налічувалось 190, другої — 847 чол. Переважну кількість торговельних одиниць становили дрібні та найдрібніші крамнички, рундуки тощо. Хатня та дворова прислуга налічувала близько 30 тис. чоловік.
В. І. Ленін підкреслював, що Одеса була одним з найважливіших центрів тяжіння неземлеробських робітників. Він наводив свідчення одного з сучасників про те, що робітники «прямують до Одеси, минаючи інші ринки, сподіваючись мати тут кращі заробітки».
Хоча пересічна заробітна плата одного працюючого в Одесі була дещо вищою, ніж у більшості міст України і Росії в цілому (в 1903 році — 285 крб. на рік), проте переважна більшість робітників жила в злиднях. Навіть за офіційними даними, робочий день тривав 11—12 годин, у торговельних службовців — 14—16 годин, на млинах, будівельних роботах, каменоломнях — по 18 годин. Ще важчим було становище ремісничих робітників і «надомників». Так, «заворочихи» (ті, що загортали цукерки в папірці) одержували з пуда продукції 25—40 коп., а могли загорнути цукерок за день не більш як півтора пуда.
Жахливими були житлові умови одеських «низів». Переважна більшість жила в жалюгідних трущобах, у густо заселених будинках, в «артільних квартирах». Портові робітники тулилися в нічліжках. Навіть офіційні особи змушені були констатувати, що в нічліжках люди «лежать майже один на одному».
Величезна скупченість населення в робітничих районах, антисанітарний стан, виснажлива праця, життя впроголодь — все це призводило до високої смертності трудящих. Якщо на одну тисячу жителів центральних кварталів міста вмирало 14— 18 чол. на рік, то на робітничих околицях —Молдаванці — 24 чоловіка, Пересипу — 28 чоловік.
У центрі міста виростали десятки чудових будинків, багаті магазини, кафе. Приморські райони забудовувались дачами, виникли цілі вулиці особняків та вілл (Малий Фонтан, Французький бульвар, Маразліївська вулиця та інші). Разючим контрастом були робітничі райони міста — Молдаванка, Пересип, Слобідка-Романівка і особливо трущоби припортових кварталів.
В другій половині XIX століття в культурному житті міста сталися помітні зрушення. Як важливу подію цього періоду слід відзначити відкриття 1865 року Одеського (Новоросійського) університету, який розпочав свою діяльність у складі трьох факультетів — історико-філологічного, юридичного та фізико-математичного. З перших днів заснування університету тут працювало багато відомих російських учених — фізіолог І. М. Сеченов, бактеріолог І. І. Мечников, фізико-метеоролог О. В. Клосовський, ембріолог О. О. Ковалевський, знаменитий історик-візантиніст Ф. І. Успенський, мистецтвознавець, археолог Н. П. Кондаков, славісти В. М. Істрін, В. І. Григорович, Б. М. Ляпунов та інші. В 1871 році було засновано Одеську астрономічну обсерваторію, а в 1886 — першу в Росії бактеріологічну станцію.
Велике місце в розвитку культури належало театральному мистецтву. Оперний театр, збудований в 1887 році архітекторами Ф. Фелькнером і Г. Гельмером, прикрасив місто. Театр по праву належить до найкрасивіших театральних споруд світу. Зовнішня архітектура витримана в дусі віденського барокко. Особливо вдало вирішені внутрішні приміщення — зал для глядачів на 1700 місць, парадні бічні сходи, прикрашені колонами, бронзовими канделябрами тощо. На сцені оперного театру майже щороку виступав український театр, яким керував корифей української сцени М. Кропивницький. У складі його були славетні М. Заньковецька, П. Саксаганський і видатні російські актори. Періодично виступала італійська трупа.
Значну роль відігравала Одеса тих років у розвитку української літератури. В 80-х — 90-х роках тут вийшли десятки українських книжок, зокрема альманах «Нива», що став помітним явищем в українському літературному житті.
Багато років жив і працював в Одесі єврейський письменник просвітитель-демократ Менделе Мойхер-Сфорім, деякий час жив Шолом-Алейхем.
І в цей період з Одесою були зв’язані багато відомих політичних і культурних діячів Болгарії. У 1879—1880 рр. тут жив майбутній діяч міжнародного робітничого руху, засновник одного з перших марксистських гуртків у Росії, засновник і керівник Болгарської комуністичної партії Д. Благоєв та класик болгарської літератури І. Вазов.