Павлівка, Фрунзівський район, Одеська область
Павлівка (Туманове) — село, центр однойменної сільської Ради, якій підпорядковано населений пункт Парканівка. Відстань до районного центру — 25 км, до найближчої залізничної станції Затишшя (на лінії Одеса—Київ) — 40 км. Павлівку перетинає шосейний шлях, що зв’язує її з Фрунзівкою та Одесою. Населення — понад 1,2 тис. чоловік.
Історичні джерела свідчать, що Павлівку засновано після російсько-турецької війни 1787—1791 рр. на землях, що належали поміщику Туманову (від нього, мабуть, і пішла друга назва села). Першими її жителями були українські селяни-кріпаки, що втекли від своїх поміщиків. У 1823 році Павлівка була вже містечком і входила до складу Тираспольського повіту Херсонської губернії.
У середині XIX століття містечко належало князю Абомеліку. Під час проведення селянської реформи 1861 року він фактично пограбував своїх кріпаків. Маючи 10 тис. десятин землі, Абомелік виділив значній частині селян т. зв. дарчий наділ розміром в 1,25 десятини. Колишні кріпаки, у яких було відрізано чимало землі, відповіли на це масовими заворушеннями. Для їх придушення до містечка прибули військові загони, що силою примусили «бунтівників» скоритися. Пограбованим селянам нічого не лишалося, як орендувати панську землю на кабальних умовах. Навіть представники судових властей, до яких жителі Павлівки зверталися із скаргами, змушені були визнати, що більшість селян не мають наділів і орендують землю у князя Абомеліка. Бідняки ж йшли в найми до навколишніх багатіїв. У 80-х роках XIX століття в містечку був невеликий ринок робочої сили, де навколишні поміщики і колоністи наймали батраків і сезонних робітників.
Крім колишніх кріпаків, у Павлівці жили також селяни-десятинники, які не мали власної землі, а часто і оселі й орендували їх у поміщиків. У 1887 році за десятину орної землі павлівці платили князівській економії 5 крб., а за сіножаті — 12 крб. на рік. Річна плата за оренду хати становила від 10 до 20 крб. Крім того, селяни мусили відробляти на панську економію чимало днів під час польових робіт, а також сплачувати за випас худоби — на рік по 4 крб. з голови. Земля, яку орендували селяни, була виснажена. Низька культура її обробітку обумовлювала мізерні врожаї. Так, з 1892 по 1900 рік середня врожайність у селянських господарствах по Росіянівській волості, куди входила і Павлівка, становила: озимої пшениці — 22,6 пуда з десятини, жита — 26 пудів, ярової пшениці — 26 пудів, ячменю — 30 пудів.
Під час посух, а вони повторювалися кожні 3—4 роки, павлівці збирали по 5—6 пудів зернових з десятини. В такі роки більшість селянських родин голодувала. Голод призводив до масових захворювань на тиф, дизентерію тощо. Кваліфікованої медичної допомоги селяни фактично не мали. У 1907 році в Павлівці працювала земська лікарня на 9 ліжок, яка обслуговувала жителів усіх навколишніх сіл. Лікар і фельдшер мали можливість подати допомогу лише п’ятій частині хворих. Темні, неписьменні люди зверталися по допомогу до знахарок.
Через нестатки більшість селян ледве могла прогодувати своїх дітей, а про навчання й мови не йшло. Церковнопарафіяльну школу відвідувало всього 20 учнів. Вона довго не мала окремого приміщення, і заняття проводились у церковній сторожці. В середині 80-х років за вчителя тут був місцевий дяк. У 1907 році в Павлівці вже налічувалося 1644 жителі, а в церковнопарафіяльній школі і в земській ремісничій школі, відкритій у 1903 році, навчалося менше 100 дітей. Абсолютна більшість мешканців села була неписьменною.
З покоління в покоління селянська біднота мріяла вибитися із злиднів, розжитися на землю. Але марно. І вона ставала на шлях боротьби. Восени 1905 року бідняки Павлівки, як і інших сіл Росіянівської волості, агітували селян захоплювати поміщицькі землі.
З часом боротьба селянської бідноти набуває організованішого характеру. У 1916 році павлівські батраки рішуче виступили проти нещадної експлуатації з боку управління економії. За спогадами учасника цього виступу О. М. Трущенка, ініціаторами його були солдати, що поверталися з фронту після поранення і працювали в економії. Сільськогосподарські робітники організовано не вийшли на роботу й зажадали підвищення оплати праці. Адміністрація економії, налякана масовим виступом, змушена була набавити робітникові по 10 коп. на день.
На початку березня 1917 року павлівці дізналися про повалення самодержавства. З цієї нагоди в селі відбувся мітинг, організований вчителями ремісничої школи і працівниками лікарні. Того ж місяця жителі Павлівки обрали Раду селянських
депутатів. 29 березня в село для проведення агітаційно-масової роботи прибув представник селярської секції Одеської Ради. Під впливом більшовицької агітації павлівські селяни написали до Одеської Ради листа з вимогою швидше розв’язати аграрне питання. В ньому говорилося:
«Ми, жителі села Павлівки, живемо на землі князя Абомеліка, який має понад 8 тис. десятин землі. Ми справжні кріпаки, ми не маємо своєї землі, ні своїх навіть хат — все поміщицьке». Для поліпшення свого становища павлівці вимагали, насамперед, зменшити орендну плату за землю, яка досягала на цей час 10—11 крб. за десятину.
Дальшому розвитку класової боротьби на селі сприяло повернення з фронту солдатів, серед яких революційним завзяттям відзначався Ф. О. Колесников. На початку вересня 1917 року жителі обрали його головою виконавчого комітету Павлівської Ради селянських депутатів. Рада діяла як орган революційної влади. Вона запропонувала селянам забирати собі хліб з ланів економії. З ініціативи Ради було створено комітет під головуванням Ф. О. Колесникова для розподілу між жителями поміщицької землі і реманенту. Але військовий загін, викликаний адміністрацією економії, перешкодив селянам експропріювати власність Абомеліка.
З перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії, а потім і на Україні, поміщицьке землеволодіння було ліквідоване. У січні 1918 року, коли в Павлівці встановилася Радянська влада, тут розпочалась велика робота по обліку земель, реманенту, худоби економії і розподілу їх між трудящими селянами. Але вже у березні село окупували австро-німецькі війська. Загарбники відновили права поміщика на землю і під загрозою смертної кари примушували селян повертати в економію його майно. Були заарештовані Ф. О. Колесников, С. Г. Чабан та інші радянські активісти. Незабаром Колесникову вдалося вирватись із рук карателів, і він очолив боротьбу місцевих жителів проти окупантів, розгорнув серед німецьких солдатів революційну агітацію.
В листопаді 1918 року Павлівку визволено від чужоземного ярма. Організаційним відділом Херсонського окружного військово-революційного комітету в селі було створено ревком. Але він діяв недовго. Наприкінці того ж року Павлівку захопили петлюрівці, а у травні 1919 року над мирним населенням — жінками, старими—чинила розправу банда Григор’єва. У серпні в село вдерлися денікінці. Ф. О. Колесников та його однодумці поширювали серед місцевих жителів листівки, в яких закликали всіляко уникати мобілізації до білогвардійської армії, розгорнути партизанську боротьбу проти золотопогонників. Чимало селян Павлівки та сусідніх сіл вступило в Захар’ївський партизанський загін, який діяв у волості.
Народна боротьба в тилу денікінців допомагала частинам Червоної Армії завдати нищівної поразки білогвардійським військам і визволити від них Україну. В лютому 1920 року в Павлівці остаточно встановлюється Радянська влада. У селі, яке на деякий час (до листопада 1922 року)3 стало волосним центром Одеської губернії, було організовано волревком на чолі з комуністом Мамоновим. На початку червня утворився волосний комнезам.
Радянські органи перш за все взялися за виконання продрозверстки, бо в країні відчувалась гостра нестача хліба. Лише за перші чотири місяці їх діяльності в Павлівській волості було зібрано і відправлено промисловим Центрам і Червоній Армії 3237 пудів зерна і 630 пудів м’яса. Волревком суворо дотримувався класового принципу в проведенні продовольчої політики. Основний тягар продрозверстки було перекладено на куркульські господарства. Це викликало загострення класової боротьби на селі. У червні 1920 року членам волревкому і комнезаму довелося придушувати в Павлівській волості контрреволюційний куркульсько-петлюрівський заколот. Після розгрому заколотників та стабілізації становища волревком розгорнув роботу по підготовці виборів до місцевих Рад. На початку серпня жителі Павлівки обрали сільську Раду; її головою став Ф. О. Колесников. Трохи пізніше утворився сільський КНС на чолі з С. Балабаном.
Того ж року в Павлівці було організовано партійний осередок. З його ініціативи у вересні 1920 року в селі провели мітинг, учасники якого прийняли рішення подати допомогу Червоній Армії продовольством і людьми. 30 незаможників пішли добровольцями на врангелівський фронт. У 1921 році партійний осередок (секретар Стоянович) поповнився за рахунок найсвідоміших бідняків і налічував уже 8 комуністів та 2 кандидати у члени РКП(б). А загалом у Павлівській волості діяли тоді 7 комуністичних осередків. Волпартком очолював О. Лановенко. Партійні і радянські органи наділяли селян землею, долали куркульський опір, боролися з дитячою безпритульністю тощо. Розподіл поміщицької землі в Павлівці почався восени 1921 року. Селяни одержали додатково 2538 десятин, в т. ч. 2435 — орної.
Рада залучала громадськість для допомоги в обробітку наділів родин червоноармійців і вдів, забезпечувала їх насінням та промисловими товарами. Тільки за перший тиждень квітня для них було засіяно 52 десятини землі і того ж місяця передано 300 метрів мануфактури.
Незважаючи на економічні труднощі, спричинені неврожаєм 1921 року, селяни Павлівки і волості не тільки акуратно вносили продподаток, а й допомагали голодуючим губерніям. Вони утримували на свій кошт дитячий будинок, відкритий у Павлівці в 1921 році. За своєчасне виконання продподатку і здачу хліба у фонд голодуючих Тираспольський повітовий виконавчий комітет 6 жовтня 1922 року виніс подяку трудящим Павлівської волості.
У відбудовний період в центрі уваги Павлівського партосередку і Ради були питання розвитку сільського господарства, створення різних видів кооперації, залучення до активної господарської та громадської діяльності трудового селянства.
В період непу павлівські селяни рік у рік розширювали посівну площу. Якщо в 1923 році вона становила 2927 десятин, то в 1925 році — вже 3237, а наступного року — 3519 десятин. В цей же час у селі створюються кооперативні об’єднання. Однією з перших в Павлівці організувалась споживча кооперація, яка офіційно була зареєстрована 27 липня 1923 року. В лютому 1924 року в селі виникло сільськогосподарське кредитне товариство, членами якого стали 120 господарств.
В 1925 році з ініціативи комнезаму було створено ТСОЗ «Інтернаціонал», до якого входило 14 бідняцьких господарств і 2 середняцькі. Для обробітку землі товариство придбало трактор. Цього ж року в селі виникли ще два ТСОЗи — спершу «Згода», а трохи пізніше — «Надія». В цих кооперативах і товариствах точилась гостра боротьба з куркульськими елементами, які до них проникали. Особливо багато було заможних селян в ТСОЗі «Надія». Партійний осередок, сільрада і комнезам провели чималу роботу по очищенню кооперативних об’єднань від куркулів. Допомогу, їм подала Одеська парторганізація і окружна прокуратура. В кооперативах і ТСОЗах було проведено чистку і виключено чимало класово ворожих елементів. Споживчий кооператив зміцнили комуністами і членами комнезаму, після чого справи поліпшились. У 1926 році він одержав понад 3,1 тис. крб. прибутку і закупив багато промислових товарів. Число його пайовиків збільшилося вдвоє. 1926 року кооперативні об’єднання були учасниками сільськогосподарської виставки, організованої Павлівською Радою.
У відбудовний період партійні та радянські органи, дбаючи про відродження і зміцнення сільського господарства, не забували і про розвиток в селі освіти, культури. Уже в 1920 році у Павлівці було відкрито початкову, а наступного року — професійно-технічну школу. Працювала школа лікнепу. У 1924 році почав діяти сільбуд. У недільні вечори тут проводилися колективні читання газет, вчителі виступали з лекціями, гуртківці влаштовували вистави. Молодіжна секція сільбуду взяла шефство над дитячим будинком. По рівню культосвітньої роботи Павлівка в 1924 році була на першому місці в районі. В 1926 році на базі профтехшколи в селі організується семирічка.
Успіхи, здобуті в розвитку господарства і культури, супроводилися ростом політичної активності і свідомості трудівників села. Це яскраво виявилося під час виборів до сільської Ради в лютому 1927 року. В них взяла участь абсолютна більшість виборців. До нової сільради ввійшли 8 незаможників, 6 бідняків-наймитів, 6 середняків, лікар і вчитель, серед них — 3 комуністи і 1 комсомолець. Головою сільради третій раз підряд було обрано Д. Недіна. Намагання куркулів протягти до Ради своїх кандидатів успіху не мало.
Після XV з’їзду ВКП(б) партосередок і сільрада розгорнули боротьбу за колективізацію селянських господарств Павлівки. У 1929 році в селі утворилася сільськогосподарська артіль «Хвиля революції». Тоді ж виникли й інші невеличкі колективні господарства. Наступного року після проведених реорганізацій в селі залишилось 2 сільськогосподарські артілі — ім. Блюхера та ім. Шмідта. Куркулі та їх підспівувачі на чолі з колишнім головою управи Ковальчуком, що пробралися до керівництва колгоспом ім. Блюхера, намагалися зсередини підірвати колективне господарство і дискредитувати справу колективізації. Вони шкодили, зривали посівні кампанії, хлібозаготівлі, гноїли і розкрадали хліб. Викриті і виключені з артілі Ковальчук та його пособники за свої шкідницькі дії в 1932 році були покарані радянським судом. Під час проведення суцільної колективізації в Павлівці розкурку-лили 16 господарств.
На початок 1932 року переведення селянських господарств на соціалістичні рейки було завершено. Партійні і радянські органи вжили заходів до зміцнення колгоспів. Наприкінці 1930 року в них утворились партосередки, які подбали про організацію постійних виробничих бригад, налагодження обліку праці. Кращих виробничників посилали на курси підготовки трактористів, бригадирів, працівників тваринницьких ферм тощо.
В боротьбі за організаційно-господарське зміцнення артілей чималу роль відіграла молодь і особливо комсомольці. У 1933 році в обох артілях створено комсомольські осередки. Майже всі члени ВЛКСМ працювали на виробничих ділянках. Зусилля партійної і комсомольської організацій в справі розвитку колгоспного виробництва дали позитивні наслідки. Зросли матеріально-технічна база артілей, культура землеробства, поліпшилась трудова дисципліна. В господарствах з’явилось чимало механізаторів. Тільки в колгоспі ім. Блюхера на кінець 1935 року було підготовлено 25 трактористів. Включившись у стахановський рух, колгоспники Павлівки у 1936 році почали боротьбу за одержання не менше як по 20 цнт зернових з га і домоглися добрих врожаїв. Готуючи гідну зустріч XVIII з’їзду партії, члени артілі ім. Блюхера в 1938 році зібрали по 32 цнт пшениці з га, ячменю і соняшнику — по 22 центнери.
Рік у рік поповнювались ряди передовиків колгоспного виробництва, вихованих парторганізаціями. Так, чабан П. К. Дельман, який виростив в 1938 році по 147,3 ягняти на кожні 100 вівцематок, був учасником ВСГВ 1939 року. Головний комітет виставки нагородив його Малою срібною медаллю. Право на участь у ВСГВ 1940 року здобули конюх С. С. Полторак і чабан С. В. Чебан. Чудово працювали колгоспні пасічники Г. Кабрицький, Ф. Стрільбицький, М. Кучерявий, які добилися в 1940 році 104 цнт валового збору меду. Вони були затверджені кандидатами на Всесоюзну сільськогосподарську виставку 1941 року.
За колгоспного ладу значно поліпшився добробут трудівників Павлівки. На трудодень артілі видавали 5—8 кг зерна (залежно від врожаю). Партосередки, правління артілей дбали про задоволення побутових і культурних потреб населення, про впорядкування села. Було розширено лікарню, створені дитячі ясла, обладнано сільський клуб, фізкультурний майданчик. Біля кожного двору висадили дерева, кущі. Велика увага приділялась розвитку освіти. В 1935 році семирічка була реорганізована на середню школу. Напередодні війни в Павлівці майже не лишилося неписьменних.
Звістка про напад гітлерівських орд на нашу землю застала трудівників Павлівки в. полі. Йшли жнива. Прямо звідти чоловіки призовного віку рушили до Фрунзівського райвійськкомату. 153 з них вже через кілька днів влилися в ряди бойових захисників Вітчизни. Ті, що лишилися в селі, брали участь у спорудженні оборонних укріплень. У середині липня почалась евакуація. На схід встигли вивезти тільки частину цінного майна колгоспів.
1 серпня 1941 року Павлівку окупували війська ворога. З перших днів жителі чинили опір румуно-боярським загарбникам. Комсомольці Г. С. Таратухін, А. А. Раховський потай забрали в румунській комендатурі машинку і друкували антифашистські листівки, які поширювали серед жителів села. Населення Павлівки жадібно, читало також листівки, які скидали радянські літаки.
Наприкінці січня 1944 року недалеко від будинку Павлівської сільської лікарні, де розміщувалась румунська комендатура, приземлився німецький літак. Від місцевих жителів про це дізналися партизани. Вони спробували знищити цей літак, але невдало. У зв’язку з цим румунські окупанти заарештували в селі 30 заложників і кинули в дубоссарську тюрму. Прихід частин Червоної Армії врятував їх від неминучої смерті.
12 квітня 1944 року після нічного бою 297-а стрілецька дивізія визволила Павлівку від окупантів.
Великої шкоди завдали селу німецько-фашистські і румуно-боярські загарбники. Вони вивезли обладнання колгоспного млина, сотні вуликів, весь інвентар. Були зруйновані школа, лікарня, понад 150 хат, пограбовано чимало майна і худоби селян. Загальна сума збитків, заподіяних окупантами, становила близько 19,7 млн. карбованців.
Після визволення від фашистської неволі трудівники села насамперед взялися за відродження господарства колгоспів — основи свого добробуту. Уже в квітні 1944 року сільгоспартілі відновили діяльність. Весняна сівба провадилась у дуже важких умовах. На полях і фермах працювали переважно жінки, старі та підлітки.
Завдяки високій свідомості членів артілей було зібрано необхідне для посіву насіння, як тяглову силу використовували корів. Осінню посівну кампанію 1944 року уже проводила Йосипівська МТС.
Рік у рік збільшувались посівні площі, зміцнювалась матеріальна база павлівських колгоспів, вживалися заходи до поліпшення організації праці. Вже в 1946 році вони засіяли зерновими, бобовими і технічними культурами близько 1,4 тис. га. Хоча й повільно, але впевнено йшов процес відтворення громадського поголів’я. Багато зусиль трудівники села доклали до відбудови господарських споруд. Того ж року було здано в експлуатацію стайню, кілька корівників і телятників, свинарник, вівчарню та зерносховище на 150 тонн зерна.
Відновлювали роботу медичні і культосвітні заклади. Протягом 1944 року було відкрито сільську лікарню, аптеку, школу (спочатку неповну середню), клуб.
Важливою подією для села стало об’єднання в 1950 році двох колгоспів. 15 липня було обрано правління укрупненої артілі «Прогрес». За нею закріпили 4,8 тис. га землі, в т. ч. орної — 3,4 тис. га, 34 га саду і виноградників.
Велика увага в багатогалузевому господарстві приділялась розвитку тваринництва. В 1950 році артіль мала 563 голови великої рогатої худоби. Надої молока від фуражної корови досягли на рік майже 1,7 тис. кг. Загальний прибуток того року від рослинництва і тваринництва становив 391 тис. карбованців.
Проте, незважаючи на чималі досягнення, господарство ще не використовувало багатьох своїх можливостей. Через слабкість кормової бази продуктивність худоби залишалась низькою, мала місце плинність кадрів тваринників. Не було досягнуто і сталих врожаїв зернових та технічних культур, певна частина колгоспників не виробляла необхідного мінімуму трудоднів. Для подолання цих недоліків і дальшого розвитку артільного виробництва неоціненне значення мали рішення партії по сільському господарству і зокрема вересневого Пленуму ЦК КПРС 1953 року.
У 1956, році головою колгоспу став тридцяти тисячник С. О. Козачук, який разом з партійною і комсомольською організаціями зумів згуртувати міцний актив і мобілізувати членів артілі на дальше піднесення господарства. Було вжито заходів щодо зміцнення всіх ланок колгоспного виробництва. Замість багатьох бригад правління створило 3 комплексні бригади.
Результати проведеної роботи позитивно позначилися на господарській діяльності артілі. В 1956 році її прибуток перевищив 1,3 млн. крб. На кожний вироблений трудодень було видано 2 крб. грішми, 3 кг зерна, 300 грамів соняшнику. У 1957 році колгосп одержав найвищий врожай зернових в районі, почав вирощувати цукрові буряки. Вже наступного року тут було зібрано чудовий урожай солодких коренів. Так, перша комплексна бригада (бригадир Д. С. Студинський) зібрала по 377 цнт з га, а окремі ланки — ще більше. Того року артіль «Прогрес» зайняла перше місце в районі за виробництвом молока і м’яса. Її прибуток досяг 5,6 млн. крб. На поповнення неподільного фонду виділили понад 1,1 млн. крб. Високою стала оплата артільного трудодня. Так, колгоспник І. О. Гончарук з дружиною заробили за рік 9810 крб., 3918 кг пшениці, 1068 кг кукурудзи і 635 кг соняшнику.
У період розгорнутого будівництва комунізму перед артіллю «Прогрес» постали нові великі завдання. Виходячи з рішень XXI та XXII з’їздів КПРС, парторганізація і правління накреслили заходи щодо піднесення колгоспного виробництва на новий щабель. Було зміцнено досвідченими кадрами провідні ділянки господарства. Значно ширше стала впроваджуватися механізація виробничих процесів. До 41-ї річниці Великого Жовтня Павлівка одержала електроенергію від Дубоссарської ГЕС. Це дало можливість використати електрику для виробничих цілей.
В роки семирічки колгосп «Прогрес» зробив нові кроки вперед по зміцненню артільної економіки. Вже після XXI з’їзду КПРС він взяв курс на впровадження госпрозрахунку. Значно підвищилась урожайність озимої пшениці. Якщо в 1958 році з одного га збирали пересічно 14,9 цнт, то в 1965 році — 26,1 цнт. Певних успіхів було досягнуто і в розвитку тваринництва. За цей же час кількість великої рогатої худоби на 100 га ріллі збільшилася з 25 до 38 голів, свиней — відповідно з 34 до 78 голів. Розвиваючись як багатогалузеве господарство, колгосп рік у рік одержує чималі прибутки від садівництва. Тільки в 1964 році від реалізації фруктів і ягід в артільну касу надійшло понад 100 тис. крб. Прибутковою галуззю стало бджільництво. Все це сприяло зростанню доходів колгоспу. У 1965 році вони перевищили 7,7 млн. карбованців.
В житті трудівників Павлівки, як і всіх колгоспників Радянської держави, виняткове значення мають рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС і XXIII з’їзду КПРС. Партійна організація разом з правлінням і колгоспним активом провела велику масово-політичну і організаційну роботу по виконанню цих рішень. Ще раз було переглянуто структуру посівних площ. Основною продовольчою культурою стала озима пшениця. Більше уваги звернуто на спеціалізацію виробництва, зменшення затрат ручної праці і зниження собівартості продукції. У бригадах створено механізовані ланки по вирощуванню кукурудзи, проса, соняшнику та інших технічних культур. Вони оснащені новою сільськогосподарською технікою. У 1965 році артіль придбала 3 нові комбайни СК-4, трактор Т-74, багато причіпних знарядь для міжрядного обробітку технічних культур.
Проведення в життя всіх цих заходів дає бажані наслідки. Щороку колгоспники збирають в середньому понад 25 цнт озимої пшениці з кожного га. У 1966 році середній урожай цукрових буряків становив 341,7 цнт з га. У 1965 і 1966 рр. перевиконано державний план по виробництву зерна, цукрових буряків, м’яса, молока. Рік у рік зростає доходність колгоспної землі. Якщо в 1964 році кожний гектар в середньому давав 141 крб. прибутку, то в першому році нової п’ятирічки — майже 224 крб. У 1966 році колгосп запровадив грошову оплату праці. На кожний трудодень було видано 3 крб. 95 копійок.
Уряд високо оцінив виробничі успіхи трудівників артілі. 5 чоловік було нагороджено орденами і медалями, зокрема бригадир 1-ї комплексної бригади Д. С. Студинський — орденом Трудового Червоного Прапора.
В ювілейному 1967 році павлівці розгорнули наполегливу боротьбу за збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. План продажу державі молока і м’яса був виконаний майже на 160 проц. За успішне виконання соціалістичних зобов’язань, взятих на честь 50-річчя Великого Жовтня, колгосп «Прогрес» занесено на районну Дошку пошани.
Артіль «Прогрес» — економічно міцне і зростаюче господарство. На її ланах працюють 26 тракторів, 13 комбайнів та багато інших машин. Колгосп має 14 типових сільськогосподарських приміщень, млин, олійню, лісопильню, 2 столярно-теслярні та деревообробні майстерні, майстерню по ремонту тракторів та іншої сільськогосподарської техніки.
Досягнення, яких добилась артіль, це, перш за все, результат напруженої праці її трудівників, умілого керівництва партійної організації, в якій на початок 1967 року налічувалось 36 комуністів. Абсолютна більшість членів і кандидатів партії працює безпосередньо на вирішальних ділянках артільного господарства. У своїй повсякденній діяльності парторганізація спирається на комсомольську організацію, яка налічувала на кінець 1966 року 45 юнаків і дівчат, і на безпартійний актив.
Перемога соціалізму, колгоспний лад, економічне зростання артілі обумовили невпинне поліпшення добробуту трудівників села. Це можна показати хоча б на прикладі сім’ї колгоспника В. М. Нікітова. Тільки в 1967 році він і його дружина заробили в артілі 2115 крб. Живуть вони в добротному будинку, мають радіоприймач, телевізор, холодильник, мотоцикл з коляскою та інші цінні речі. їх дочка Ніна навчається в Тираспольському педагогічному інституті.
Сім’я Нікітова — не виняток. Достаток прийшов у кожну колгоспну родину. Тільки за період з 1956 по 1960 рік 150 жителів села справили новосілля. За наступні 8 років споруджено понад 100 нових будинків.
Павлівка повністю електрифікована. Її мешканці мають близько 300 радіоприймачів, понад 120 телевізорів, у 40 родин є пральні машини. Ранком, коли павлівці вирушають на роботу, на вулицях села з’являється багато велосипедистів, мотоциклістів. У 3-х жителів є легкові автомашини.
Село потопає в зелені садів. В центрі — чудовий парк, в якому багато дерев посаджено руками сільських комсомольців. В парку височить пам’ятник радянським воїнам.
Благоустрою села і його озелененню, ремонту шляхів і будівництву колодязів, роботі культурно-освітніх закладів велику увагу приділяють сільрада і її актив. Особливо багато зроблено ними в ювілейному 1967 році. Виконуючи наказ виборців, вони взяли під свій контроль завершення будівництва побутового комбінату, господарського магазину, прокладання тротуарів. Того ж року розпочалося спорудження будинку тваринників і типових дитячих ясел з цілорічним утриманням дітей.
У Павлівці діє дільнична лікарня на 75 ліжок. На її території розташоване протитуберкульозне відділення обласного диспансеру. В лікарні працює 4 лікарі і 25 чоловік середнього медичного персоналу.
Добра слава йде про павлівську загальноосвітню середню школу, де в 1966/67 році навчалось 326 учнів і працювало 20 вчителів. Директора цієї школи В. О. Кабрицького нагороджено значком «Відмінник народної освіти». Багато радянських спеціалістів вийшло із стін цієї школи, в т. ч. В. Н. Луцков — кандидат історичних наук, Г. Т. Хмиз — кандидат медичних наук. Лише за період з 1952 по 1967 рік 156 жителів Павлівки здобули вищу освіту.
В розвитку культури села і поширенні знань серед населення велику роль відіграє сільський клуб. При ньому працюють самодіяльні гуртки, діє стаціонарна кіноустановка. В 1968 році тут прочитано 72 лекції і доповіді на громадсько-політичні, науково-природничі і сільськогосподарські теми, проведено 24 тематичні вечори, диспути тощо, Цікаві тематичні вечори і читацькі конференції відбуваються в сільській бібліотеці. Її книжковим фондом, що має понад 7 тис. примірників, користуються 686 читачів, в т. ч. 230 дітей. За зразкову організацію культурно-освітньої роботи бібліотеку нагороджено перехідним вимпелом Фрунзівського райвідділу культури.
Міцно ввійшли в побут мешканців села нові свята та обряди — урочиста реєстрація шлюбів і новонароджених, відзначення передовиків сільського господарства, ветеранів війни і праці, свята врожаю, проводи до Радянської Армії тощо.
За півстоліття невпізнанним стало життя павлівців — вільних трудівників, громадян великої Країни Рад.
А. А. ДАВІЖА