Героїчна Одеса в боротьбі з фашистами
Настав один з найсуворіших і героїчних періодів в історії Одеси. На підприємствах і установах міста відбулись мітинги, де одесити дали урочисту клятву віддати всі сили на захист соціалістичної Батьківщини. Біля воєнкоматів вишиковувались великі черги. Комуністи й безпартійні, чоловіки й жінки, люди різних професій і віку вимагали негайного відправлення на фронт. У перші дні війни по мобілізації і добровільно пішло до армії і флоту 142 519 жителів Одеси та приміських районів.
Водночас розпочалось формування винищувальних батальйонів, а згодом—дружин народного ополчення. До 12 липня 1941 року в них налічувалось понад 55 тисяч чоловік.
Разом з тим здійснювалась перебудова промисловості на воєнний лад. Більшість робітників виконувала по 2—3 виробничі норми. Чоловіків, які пішли на фронт, замінили жінки. До верстатів стали 17 тис. радянських патріоток. Перейшли на воєнний стан портовики. Вони цілу добу провадили вантажно-розвантажувальні операції. В бойову готовність були приведені всі ланки місцевої протиповітряної оборони, організовано чергування груп самозахисту на підприємствах, в установах, житлових будинках.
Події на фронтах Вітчизняної війни, в т. ч. й на Південному фронті, набирали загрозливого характеру. На початку липня ворожі війська форсували річку Прут і швидко просувалися до Кишинева, а на початку серпня розгорнулись бої на Одеському напрямі. 5 серпня 1941 року Ставка Верховного Головнокомандування наказала командуванню Південно-західного напряму: «Одесу не здавати, обороняти до останньої можливості, залучаючи до справи Чорноморський флот». З цього часу почалась 73-денна героїчна оборона Одеси.
Фашистське командування прагнуло якомога швидше захопити місто та військово-морську базу і тим самим полегшити свої операції по розгрому радянських військ Південного фронту, Чорноморського флоту, оволодінню Донбасом, Кримом та Кавказом. Для захоплення Одеси німецько-румунські загарбники зосередили 4-у румунську армію, чисельність якої в ході боїв була доведена до 300 тис. чоловік. Ворог мав перевагу в людському складі в шість, а в озброєнні — в п’ять разів.
Оборону Одеси здійснювала Окрема Приморська армія (командуючий — генерал-лейтенант Г. П. Софронов, а з 5 жовтня — генерал-майор І. Ю. Петров), Одеська військово-морська база (командир — контр-адмірал Г. В. Жуков) і значна частина головних сил Чорноморського флоту, яким командував віце-адмірал П. С. Октябрський.
Під керівництвом Одеської партійної організації провадилась велика робота по забезпеченню тривалої оборони міста. На будівництво оборонних рубежів вийшло близько 100 тис. чоловік. За неповними даними, в частини, що обороняли Одесу, влилося близько 30 тис. ополченців. Крім того, міські партійна та комсомольська організації послали на фронт 34 тис. комуністів і комсомольців.
На далеких підступах до міста розгорнулись жорстокі кровопролитні бої. Сила опору радянських військ зростала з кожним днем. 11 і 12 серпня наші війська відбили 9 великих атак противника, знищили чотири тисячі його солдатів і офіцерів, 14 танків, збили 7 літаків. Полк морської піхоти під командуванням полковника Я. І. Осипова в одному з боїв розгромив велику ворожу частину і знищив 500 солдатів і офіцерів. По всьому фронту гриміла слава артилеристів майора М. В. Богданова, льотчиків майора Л. Л. Шестакова.
16 серпня фашистські війська перейшли в новий наступ. Атаки фашистських військ були безперервними, вони тривали вдень і вночі. Але радянські війська стояли насмерть. Ворожі дивізії, що наступали в першому ешелоні, втратили понад 50 проц. живої сили і бойової техніки.
В цих боях невмирущою славою вкрили свої прапори частини Приморської армії і Військово-Морського флоту. Гордістю захисників Одеси стали піхотинці Я. Г. Бреус і В. П. Симонок, артилеристи В. І. Барковський і М. В. Зінов’єв, льотчики С. О. Куниця і В. О. Сірогодський, кулеметники Н. А. Онілова і Й. Теміров, снайпер Л. М. Павличенко, командири бойових кораблів В. М. Єрошенко, Г. П. Негода та багато інших героїв оборони.
Під час кровопролитних боїв радянські війська також зазнали великих втрат. Фронт оборони був досить розтягнений. Виникла загроза його прориву. Тому радянське командування вирішило в ніч з 19 на 20 серпня відвести свої війська на ближні підступи до Одеси. В цей час обложена Одеса лишилась у глибокому ворожому тилу. Ставка Верховного Головнокомандування реорганізувала оборону міста, створивши Одеський оборонний район в складі окремої Приморської армії з прибулими поповненнями та сил військово-морської бази. Командуючим військами оборонного району було призначено контр-адмірала Г. В. Жукова.
Проти трьох радянських дивізій і зведеного загону військ східного сектора ворог сконцентрував 15 своїх дивізій.
20 серпня ворожі війська перейшли в наступ по всьому фронту. Створивши на окремих напрямах угруповання з 6—7 дивізій, ворог намагався прорвати лінію оборони наших військ. Удари завдавались одночасно по військах східного, західного і південного секторів оборони. Захисники міста виявляли виняткову стійкість у боротьбі. Вони не здавали без бою жодного метра рідної землі. В результаті сильних контратак військ східного сектора нові великі втрати понесли 15-а і 13-а ворожі дивізії. На західному секторі оборони була розгромлена 3-я піхотна дивізія противника. Радянські війська південного сектора обезкровили 1-у та 21-у піхотні дивізії ворога. Загарбники втратили 40 танків.
З 25 серпня ворог, потіснивши наші війська і наблизившись до міста зі сходу і північного заходу, розпочав безперервний артилерійський обстріл міста і порту. Під вогонь ворожої артилерії потрапили не тільки причали, портові споруди, під’їзні шляхи до них, але й прибережний фарватер. Одержавши донесення Військової Ради оборонного району про важке становище захисників Одеси, Ставка і командування Чорноморського флоту подали їм велику допомогу. Наприкінці серпня з тилу на Одеський фронт прибуло 10 маршових батальйонів (понад 9 тис. солдатів). Командування флоту на допомогу Одесі сформувало нові загони морської піхоти в кількості 1620 бійців. Всього за час оборони на допомогу захисникам міста прибуло понад 46 тис. бійців і командирів.
Успіх оборони міста великою мірою залежав від того, як повно будуть мобілізовані всі сили і місцеві ресурси. Величезну роботу по згуртуванню трудящих, мобілізації всіх засобів на відсіч ворогу провела Одеська партійна організація (секретар обкому партії А. Г. Колибанов, секретар міськкому партії Н. П. Гуревич). На зборах партійного активу міста, які відбулися 10 серпня, Одеська партійна організація оголосила себе повністю мобілізованою.
21 серпня 1941 року, в розпалі боїв, що розгорнулися на ближніх підступах до Одеси, обласний і міський комітети партії, виконкоми обласної і міської Рад депутатів трудящих опублікували звернення до всіх жителів Одеси. «Захист рідного міста,— говорилося в ньому,— справа всього населення. Разом з частинами Червоної Армії відстояти рідну землю, рідне місто — ось чого чекає і вимагає від нас Батьківщина».
На фронт було відправлено 90 проц. комуністів, тобто майже всіх здатних носити зброю. На обліку в міській партійній організації залишилось 1908 членів і кандидатів у члени партії.
Незважаючи на безпосередню близькість фронту і евакуацію найбільш цінного фабрично-заводського устаткування, трудящі Одеси під керівництвом партійної організації день у день нарощували темпи випуску воєнної продукції для захисників міста. В другій половині серпня робітники заводів ім. Січневого повстання, ім. Жовтневої революції, ім. Петровського, ім. Дзержинського, судноремонтного та інших освоїли випуск танків (бронетракторів), мінометів, вогнеметів, збільшили виробництво протитанкових і протипіхотних мін.
З повним навантаженням працювали для потреб фронту підприємства легкої і харчової промисловості. Чорноморський транспортний флот під постійним артилерійським обстрілом забезпечував доставку морським шляхом поповнення військ, боєприпасів, продовольства.
У жорстоких боях незмірно зросла воїнська майстерність захисників Одеси, щодня зростала сила ударів по ворогу. Тільки в першій половині вересня ворог втратив під стінами міста 50 тис. убитими, пораненими і полоненими.
Вороже командування спішно кидало в бій все нові й нові резерви. В середині вересня воно зосередило під Одесою 18 дивізій. Фашистам вдалося потіснити наші війська. Дедалі вужчим ставало кільце навколо Одеси. В зв’язку з відходом військ південного сектора на західний берег Сухого лиману утруднилось маневрування Чорноморського флоту і його підтримка військам оборонного району. За проханням Військової Ради оборонного району Ставка направила в Одесу 157-у стрілецьку дивізію під командуванням полковника Д. І. Томілова. Діставши підкріплення, захисники Одеси 22 вересня 1941 року завдали ворогові сильного комбінованого контрудару в районі села Григорівни. Силами морського десанту і військ східного сектора в складі 421-ї та 157-ї стрілецьких дивізій були розгромлені дві ворожі дивізії. Лінія фронту відсунулась на 5—10 км на північний схід. Завдяки цьому припинився зі сходу ворожий артилерійський обстріл міста, порту і кораблів Чорноморського флоту, поліпшились умови доставки з тилу всього необхідного для захисників Одеси. Досягнутий успіх ще більше зміцнив бойовий дух військ і жителів міста.
Все це істотно вплинуло на хід бойових дій під Одесою. Через великі втрати противник послабив свій натиск на місто. Війська оборонного району були сповнені рішучості продовжувати оборону і в зимових умовах. Працювали школи, електростанції, трамвай, лікарні, культурно-освітні установи.
Але у зв’язку з ускладненням воєнної обстановки на півдні країни наприкінці вересня 1941 року Ставка віддала наказ у найкоротший строк евакуювати війська Одеського району на Кримський півострів.
Настала заключна стадія оборони Одеси — евакуація. Військові штаби Чорноморського флоту і Одеського оборонного району (контр-адмірал І. Д. Єлісєєв, генерал-майор Г. Д. Шишенін, полковник М. І. Крилов) розробили сміливий, глибоко продуманий план евакуації Одеси. У відповідності з цим планом протягом 15 днів, з 1 по 16 жовтня 1941 року, евакуацію було здійснено. В цей час захисники міста відбивали численні атаки противника. Водночас вони вантажили на кораблі та відправляли в Крим спочатку матеріальну частину, тилові підрозділи, а потім і основні сили. Так було евакуйовано 86 тис. бійців і командирів Приморської армії та Військово-морської бази, 15 тис. чоловік цивільного населення, 19 тис. тонн боєприпасів, 24 танки і танкетки, 16 бронемашин, 1158 автомашин, 500 автомобільних двигунів, 9725 тонн найціннішого обладнання одеських заводів і порту.
Евакуація морським шляхом таких значних сил була видатним досягненням радянського військового і військово-морського мистецтва. На Кримську дільницю радянсько-німецького фронту було перекинуто п’ять дивізій загартованих у боях радянських воїнів, які нагромадили великий досвід боротьби проти ворога. Це значною мірою обумовило стійку 250-денну оборону Севастополя.
2,5 місяця витримували відчайдушний натиск ворога героїчні захисники Одеси. Вони відтягли на себе 300-тисячну армію противника і в тяжких виснажливих боях знесилили її. Тільки вбитими, пораненими й полоненими фашисти втратили майже 160 тис. солдатів і офіцерів. Самовіддана боротьба захисників Одеси допомогла Батьківщині виграти дорогоцінний час, зірвати гітлерівські плани блискавичної війни, щоб, нагромадивши резерви, в грудні 1941 року перейти в наступ на вирішальній ділянці радянсько-німецького фронту — під Москвою.
Після того, як Одесу залишили радянські війська, гітлерівці не наважились одразу вступити в місто. Тільки- надвечір 16 жовтня вони стали просочуватися на його околиці. Для Одеси настав час лихоліття фашистської окупації.
Терор набув жахливих розмірів. Поліція і жандармерія, німецьке гестапо і румунська сигуранца та інші служби змагалися в масових облавах і обшуках, звірячих тортурах і вбивствах. Шпигуні і провокатори нишпорили скрізь, висліджуючи підпільників і комуністів. Вже на другий день свого перебування в місті фашисти почали вриватися в квартири мирних жителів, відбирати майно і продукти харчування, вбивати стариків, жінок і дітей. З кожним днем фашистський терор посилювався. На площах і вулицях міста з’явилися шибениці. Повішених не знімали по кілька днів. Тільки за останню декаду жовтня гітлерівці умертвили близько 28 тис. радянських людей.
У цих надзвичайно тяжких умовах почався новий етап боротьби проти фашистських загарбників. Ще під час оборони міста для роботи в тилу ворога було відібрано понад 100 комуністів, сформовано підпільний обком партії на чолі з О. П. Петровським і С. С. Сухарєвим.
Незважаючи на масові арешти і обдави, під час яких були заарештовані перший секретар підпільного обкому партії О. П. Петровський і багато комуністів, підпільні партійні організації очолили патріотичну боротьбу трудящих Одеси проти загарбників та їх агентури.
Головною базою розгортання підпільно-партизанської боротьби, як і віроки громадянської війни, стали знамениті одеські катакомби.
В Одесі та на її околицях у різний час було створено 5 партизанських загонів та 45 підпільних патріотичних груп. Серед них — 2 розвідувально-диверсійні загони на чолі з В. О. Молодцовим (Бадаєвим), які налічували 40 чоловік; партизанський загін Іллічівського району на чолі з С. І. Дроздовим і Д. І. Овчаренком у складі понад 200 чоловік; загін Ленінського району в складі близько 90 чоловік, керований К. А. Тимофєєвим і А. М. Терзиманом; два партизанські загони, створені Приміським райкомом партії з 115 чоловік (секретар райкому С. Ф. Лазарев).
Серед підпільно-патріотичних груп найактивніше діяли групи М. А. Гефта, М. А. Литкіної, П. В. Кудріна, молодіжна організація «За Батьківщину» на чолі з Л. Я. Бачинським та інші.
Багато сміливих диверсійних актів здійснили бійці загону В. О. Молодцова. Восени і взимку 1941—1942 рр. вони пустили під укіс 4 ворожі ешелони з військами, зброєю та боєприпасами, знищили багато автомашин з військовими, вантажами. Загін систематично передавав у Москву цінні відомості про концентрацію ворожих військ, про заходи та наміри окупаційних властей. В лютому 1942 року фашисти схопили В. О. Молодцова і ще 16 бійців його загону. Заарештованих катували, але всі вони тримались стійко, з гідністю. Незважаючи на страшні знущання під час допитів, В. О. Молодцов не сказав жодного слова. Після винесення смертного вироку йому запропонували подати прохання про помилування. Мужній патріот тоді вперше заговорив: «Я — росіянин, і на своїй землі просити пощади у ворога не збираюсь!» — мовив він.
16-річний комсомолець, зв’язківець загону Я. Я. Гордієнко, теж засуджений до страти, в передсмертному листі писав матері: «Не падайте духом. Кріпіться. Перемога буде за нами».
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили подвиг патріотів. В. О. Молодцову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Я. Я. Гордієнка нагороджено орденом Вітчизняної війни Першого ступеня.
Так само безстрашно боролись з фашистами комуністи та безпартійні радянські патріоти в складі інших загонів та підпільно-патріотичних груп. Понад 3 тис. окупантів знайшли свою смерть від караючої руки народних месників. Ефективність дій підпільників та партизанів визначалась не тільки кількістю знищених ворогів і вчинених диверсійних актів, але й кількістю ворожих військ, яких вони відтягали на себе. В районі Одеси і приміських сіл гітлерівці протягом всього періоду окупації змушені були тримати близько 16 тисяч солдатів та офіцерів.
Одеські підпільники провадили агітаційну роботу серед солдатів ворожого гарнізону. Вони розпропагували і залучили на свій бік близько 180 словацьких солдатів, і ті зі зброєю перебазувались у катакомби.
У боротьбі проти ворога одеське підпілля добилося серйозних успіхів. Але в березні—травні 1943 року ворог завдав йому великих втрат. Фашисти розгромили підпільний обком партії. Вдруге було заарештовано першого секретаря підпільного обкому О. П. Петровського. В лабети гестапо потрапили також другий секретар обкому партії С. С. Сухарев та зв’язківці обкому.
На початку 1944 року ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У подали одеському підпіллю велику допомогу. В місто була закинута парашутно-десантна група в складі 10 чоловік, яку очолював досвідчений підпільник В. Д. Авдеев (Чорноморський). Йому пощастило встановити необхідні зв’язки, об’єднати і організаційно зміцнити більшість підпільних загонів і груп. Однак в розпалі цієї важливої роботи В. Д. Авдеева було схоплено, і він загинув смертю героя.
В цей час Червона Армія з боями визволяла Правобережну Україну. 28 березня 1944 року війська 3-го Українського фронту в кількох місцях форсували Південний Буг і почали наступ на Одесу. Через непрохідність доріг умови для бойових дій були несприятливими. На окремих ділянках бійці змушені були на собі перетягувати гармати і машини. Та незважаючи на це, бойовий порив і темпи наступу не зменшувались.
Німецько-фашистське командування намагалось будь-що утримати за собою Одесу, зосередивши тут дві армії. В березні 1944 року німці усунули румунську адміністрацію і повністю взяли місто під свій контроль. Гітлерівці готували новий жахливий злочин — вони замінували кращі житлові будинки, приміщення шкіл, лікарень, театрів, промислових установ, вокзал, порт. На випадок поразки фашисти вирішили знищити Одесу разом з населенням. Тільки навальний наступ радянських військ та бойові дії місцевих партизанів врятували місто від зруйнування, а населення — від смерті.
9 квітня зав’язались бої на околицях міста. В цих боях велику допомогу радянським військам подали партизани, які завдавали противнику відчутних ударів з тилу. Партизанські підрозділи, якими керували О. П. Баркалов, С. І. Дроздов, О. І. Лощенко, І. С. Кірсанов, Д. С. Гавшин та інші, у вуличних боях відрізали шляхи відступу ворога через Одесу на Тирасполь.
Партизани підбивали ворожі машини і влаштовували на вулицях «пробки», обстрілювали відступаючі ворожі війська, сіяли в їх рядах паніку. Радянські патріоти знищували фашистських підривників і факельників, охороняли промислові підприємства, пам’ятники культури. Понад 20 бойових операцій здійснили партизани Приміського району. Особливо відзначились вони в боях проти фашистських підривників у районі хаджибейської дамби, де фашисти, намагаючись перепинити шлях нашим військам до Одеси, замінували її, мали намір підірвати і затопити водами лиману робітниче передмістя — Пересип.
Однак здійснити цей намір перешкодили партизани, які під керівництвом секретаря райкому Л. Ф. Горбеля знищили в бою близько 50 підривників і цим врятували дамбу.
10 квітня 1944 року війська 3-го Українського фронту, яким командував уродженець Одеси генерал армії Р. Я. Малиновський, визволили місто. Над будинком Одеського театру опери та балету замайорів державний прапор Союзу РСР.
Під час боїв ворог втратив тільки вбитими і полоненими понад 37 тис. чоловік.