Благоєве, Іванівський район, Одеська область
Благоєве (до 1924 р. — Великий Буялик) — село, центр сільської Ради, до складу якої входять також села Верхній Куяльник і‘ Нижній Куяльник. Розташоване за 16 км від райцентру і за 6 км від залізничної станції Буялик. Населення — 2586 чоловік.
Заснували село у 1802 році переселенці з Болгарії, яким після російсько-турецької війни 1787—1791 рр. дозволялось селитись у Новоросії і, зокрема, в Херсонській губернії. Своє нове село, що виникло на руїнах старого татарського поселення на березі річки Кошки, болгарські переселенці назвали Великим Буяликом в пам’ять про рідне село в Адріанопольському вілайєті, яке вони залишили, рятуючись від турецьких яничарів.
У початкових документах село називалось Буяликом і Кошковим або Кошкиним, за назвою річки. У «межовій книзі», що зберігалась у сільській церкві, поряд з назвою «Великий Буялик» обов’язково додавалось: «Оно же Кошкино». Але згодом за бажанням жителів села залишилась тільки перша його назва.
Болгарські переселенці знайшли в південно-українських степах свою другу батьківщину і органічно ввійшли до складу населення краю. У відповідальні моменти історії вони активно захищали незалежність країни разом з російським та українським народами. Коли в 1812 році над Росією нависла загроза поневолення французькими загарбниками, болгарські колоністи подали посильну допомогу російській армії в боротьбі проти французьких загарбників, передавши російській військовій адміністрації 7120 крб., зібраних селянами для народного ополчення.
Болгарські колоністи відіграли певну роль у розвитку краю. Вони принесли з собою більш високу культуру землеробства, зокрема садівництва та городництва.
На протязі XIX століття населення Великого Буялика зростало досить інтенсивно як за рахунок природного приросту, так і нових переселенців з Болгарії. У 1821 році в селі вже проживало 1353 чоловіки.
В 30-х роках у село все ще прибували нові переселенці з Болгарії. У 1830 році тут з’явилось 57 дворів нових поселенців. За переписом 1857 року число жителів збільшилось до 2207 чол., а на початку 80-х рр. населення його становило 3797 чоловік.
Нелегко жилось поселенцям Великого Буялика. В житлах, що будувались без фундаменту, стіни осідали в землю і вони мали вигляд напівземлянок. За стелю тут правив двосхилий глиняний дах. Крізь маленькі вікна не проникало світло навіть у сонячні дні. Меблі були прості, саморобні. Одяг шили з домотканих тканин, взувалися в постоли (царвулі). Чоботи мали тільки заможні селяни.
Трудящі болгари мріяли дати освіту своїм дітям. Але церковнопарафіяльна школа не задовольняла потреб села в освіті дітей. Тому ще з 1816 року поселенці на власні кошти почали будувати училище, яке відкрилось у 1850 році. Навчання тут провадилось болгарською та грецькою мовами. У 1870 році відкрилась земська школа, в якій навчалось 190 чоловік. Але через кілька років число учнів у земській школі зменшилось до 85. Завідуючому земської школи з великими труднощами вдавалось одержувати від земства кошти на утримання школи.
В народному училищі Великого Буялика здобув початкову освіту уродженець села К. І. Михайлов-Стоян (1851—1914 рр.), відомий оперний співак. Після закінчення Одеської гімназії він працював учителем у Єлисаветграді та Євпаторії, а 1881 року вступив до Сімферопольської оперної трупи. Пізніше він був співаком Московського, Петербурзького та Одеського оперних театрів, гастролював у Франції, Італії. Переїхавши до Болгарії, К. І. Михайлов-Стоян став одним з організаторів Болгарського оперного товариства та оперного театру в Софії.
Уже в дореформений період в селянському землекористуванні весь час відбувались зміни. Селянські наділи дедалі більше дробились. Якщо на початку XIX століття на душу населення припадало пересічно по 15 десятин землі, то в 50-х роках розміри наділу зменшились наполовину. У 40-х роках XIX століття тут кожен четвертий житель чоловічої статі не мав земельного наділу.
Реформа 1861 року не внесла якихось особливих змін в економічне становище державних селян Великого Буялика. Вони платили за наділи викуп, річна сума якого на 15 проц. перевищувала розміри оброку, сплачуваного ними на користь казни до реформи. На початку XX століття кількість безземельних господарств у селі збільшилась до 40 проц. від загального числа дворів. У період столипінської реформи половину землі, закріпленої за селянами Великого Буялика, захопили куркулі. В зв’язку з цим в селі загострились класові суперечності. Бідняцька частина села вирішила звернутись до царя з проханням розподілити землю між селянами порівну. Але за розпорядженням губернатора авторів листа М. П. Коєва, І. І. Пенова, В. Д. Петкова, К. Д. Жекова було заарештовано і відправлено на допит у Кури-сово-Покровське. Під час допиту заарештованих побили так, що К. Д. Жеков помер.
Щоб прохарчуватись, збіднілі селяни змушені були шукати заробітків у багатих господарствах німців-колоністів, поміщицьких економіях та на залізницях-
Під час першої світової війни розквартировані до відправлення на фронт козаки, постояльці і місцеві жителі, які повертались у село, розповідали селянам про настрої солдатів та страйки робітників у Петрограді. В 1916 році у рідне село приїхав у десятиденну відпустку уродженець Великого Буялика Д. Г. Христов. У рідній хаті познайомився він з солдатами-постояльцями, що поділяли більшовицькі ідеї.
Повернувшись до своєї частини, Д. Г. Христов виконував доручення більшовиків, провадив агітаційну роботу серед корніловських солдатів. У жовтні 1917 року артилерист Д. Г. Христов брав участь у штурмі Зимового палацу, а в грудні поспішив у рідне село, щоб допомогти односельчанам встановити владу Рад.
Перебування в селі солдатів, які співчували більшовикам і підтримували їх, відіграло велику роль у наростанні революційних настроїв у Великому Буялику. Наслідком цього було утворення тут навесні 1917 року Ради селянських депутатів.
Після встановлення Радянської влади в Одесі, в січні 1918 року, в селі владу взяла в свої руки Рада, членами якої були Д. Г. Христов, Ф. М. Дойчев та інші селяни, активні учасники боротьби за перемогу Радянської влади.
В період боротьби проти австро-німецьких та англо-французьких інтервентів трудящі Великого Буялика активно допомагали Червоній Армії. 22 квітня 1919 року червоноармійці 5-го Радянського полку одержали 25 пудів хліба і 1030 яєць, привезені А. А. Сєбовим в подарунок від громадян Великого Буялика. Незабаром селяни одержали листа за підписом членів Реввійськради армії Ю. О. Щаденка і М. В. Голубенка. В ньому говорилось: «Від імені червоноармійців, які одержали хліб від своїх братів, Революційна військова Рада… посилає свою глибоку подяку».
Навесні 1919 року в селі утворився партійний осередок у складі 11 чоловік. Його очолив Р. 3. Сталі-Станєв, місцевий селянин-бідняк. У червні 1919 року в селі організувався комітет бідноти на чолі з комуністом А. А. Сєбовим. Уродженець села бідняк А. А. Сєбов у роки першої світової війни був на фронті. Там він зустрівся з більшовиками. Під їх впливом включився у революційну пропаганду серед солдатів. У рідне село він повернувся більшовиком. Керований ним комбід збирав продовольство для партизанського загону, що боровся проти денікінців. Комітет бідноти боровся також за втілення в життя ленінського декрету про землю, за вилучення надлишків хліба у місцевих куркулів.
Під час навали денікінців бандити, нацьковані місцевими куркулями, розправились з керівниками Великобуялицького комбіду. Загинули голова комбіду, батько 9 дітей, А. А. Сєбов, В. І. Родославов, М. І. Сєбов. Коли загони Червоної Армії вступили у Великий Буялик, над братською могилою організаторів комбіду пролунав військовий салют.
27 січня 1920 року в селі утворився волосний ревком, очолений комуністом Г. С. Тодоровим. До складу ревкому ввійшли також комуністи X. Проданов і Ф. Сєбов. Це були безземельні й малоземельні селяни Великого Буялика. Голова волревкому Г. Тодоров мав лише одну десятину землі, у X. Проданова було 5 десятин, а член комосередку Ф. Сєбов землі зовсім не мав.
Ревком подавав допомогу Червоній Армії у розгромі денікідських банд, зокрема в бригаду Котовського було направлено 50 чоловік. 6 лютого 1920 року, наступаючи на Одесу, кавалерійська бригада Котовського визволила Великий Буялик від дені-кінців. З того часу в селі почався мирний період радянського будівництва. Наприкінці березня 1920 року тут зібралися багатолюдні збори. Близько тисячі учасників зборів одностайно заявили про свою солідарність з робітничим класом і готовність захищати владу Рад до повної перемоги над ворогами молодої республіки. В резолюції писалось: «Ми, селяни Великобуялицької волості, шлемо свій братерський привіт визволителям нашим — робітникам Москви і Петрограда, які розгромили білогвардійців Денікіна, Колчака, Юденича. Ми більше не дозволимо поміщикам, фабрикантам на крові робітників і селян будувати своє благополуччя. Хай живе союз трудящих усього світу! Хай живе влада Рад!»
У квітні 1920 року відбулися вибори Великобуялицької волосної Ради, головою якої був Р. Станєв (після його переходу на роботу у волосний земвідділ Раду очолив Ф. М. Дойчев).
Рада розгорнула велику роботу по наділенню безземельних та малоземельних селян землею, відбудові господарства села, налагодженню охорони здоров’я населення. З березня 1920 року в селі було відкрито лікарню на 10 ліжок.
Особливо велику увагу приділялось культурному будівництву. Відновила роботу двокласна початкова школа, відкрились 4 хати-читальні. З повітового центру надходили газети, брошури, плакати для наочної агітації.
Звістка про навалу на країну Рад білополяків у квітні 1920 року викликала велике обурення селян. На початку вересня 1920 року у Великому Буялику відбулись загальні збори, скликані виконкомом волосної Ради. З доповіддю про міжнародне становище та про наміри польських панів виступив представник повітового виконкому. 200 селян заявили про свою готовність разом з Червоною Армією захищати Радянську владу. Представник повітвиконкому інформував виконком, що селяни повністю довіряють комуністам. Партійний осередок села в цей час налічував 7 комуністів та 14 співчуваючих з числа селян-бідняків.
З літа 1920 року в житті села велику роль почав відігравати комітет незаможних селян. Великобуялицький волосний комітет KHС утворився 11 липня 1920 року. Він об’єднав 2700 бідняків волості. KHС подавав велику допомогу бідноті. Трудящі селяни одержали від держави 625 цнт посівного матеріалу, 47 пудів борошна, 31 пуд солі, 11 пудів цукру. Для сімей червоноармійців було засіяно 150 десятин землі. Комітет незаможних селян доклав багато зусиль, щоб забезпечити виконання продрозверстки, в рахунок якої на 1 січня 1920 року було зібрано 9733 пуди зерна.
Вже в роки відбудовного періоду селяни Великого Буялика приступили до організації перших колективних господарств. Наприкінці лютого 1921 року в селі відбулись збори членів партосередку і комітету незаможних селян, на яких обговорювалось питання про організацію трьох господарств колективного обробітку землі. Збори постановили заснувати 3 комуни. Були обрані правління перших комун. У березні 1921 року губземвідділ затвердив це рішення. Найбільшою за кількістю членів була комуна «Люди труда». На її базі згодом виріс великий колгосп, що нині носить ім’я Д. Благоєва.
В комуні «Люди труда» визначався організаторськими здібностями селянин-бідняк Ф. М. Дойчев, один із ветеранів колгоспного руху на Одещині. Саме його у вересні 1921 року комунари обрали делегатом на другий губернський з’їзд сільськогосподарських колективів з правом вирішального голосу. Незабаром Ф. М. Дойчев став організатором і керівником губернської спілки сільськогосподарських колективів («Губколгоспу»), яка відіграла важливу роль у підготовці умов для масової колективізації на Одещині. Ф.М. Дойчеву пішов уже дев’ятий десяток, але й тепер він допомагає правлінню колгоспу ім. Благоєва своїми порадами.
В 1921 році в колективних господарствах Великого Буялика було засіяно 56 десятин озимини і 191 десятина ярими культурами. Нелегким видався для них перший рік. Дві комуни не витримали іспиту тяжкого неврожайного 1921 року. У комуні «Люди труда» з 191 десятини ярих комунари зібрали тільки 200 пудів зерна. Восени 1921 року перед ними постало питання, як бути далі. 12 чоловік вирішили вийти з комуни. Але решта комунарів зуміла перебороти великі труднощі. Повесні 1922 року, щоб швидше і якісніше провести посівну, вони обміняли кілька пудів зерна на сільськогосподарські знаряддя. Засіяні знесиленими комунарами 86 десятин ярини дали добрий урожай. Із зібраних 2500 пудів зерна комунари 842 пуди здали державі решту розподілили, залишили на насіння тощо. Восени 1922 року вони придбали 7 пар волів, 3 плуги та 180 голів худоби.
Восени 1922 року 37 незаможників Великого Буялика створили колективне господарство — артіль «Незаможний селянин», а наступного року організувалось ще З господарства: «Червона праця», ім. Раковського та ім. Фрунзе. Колективізація викликала жорстокий опір з боку місцевих куркулів, які підмовляли селян не йти в колгоспи, підбурювали їх проти Радянської влади. Але, як писав у газеті «Селянська біднота» місцевий сількор, селяни не піддавались ворожій агітації. Новоутворені артілі з кожним роком міцніли, і це наочно переконувало селян у перевагах колективного способу господарювання.
Біднякам-одноосібникам велику допомогу подавав волосний КНС, який об’єднував 3660 незаможників кількох сіл волості. У волосному комітеті незаможних селян активно працювали 7 членів і 19 кандидатів у члени партії.
В жовтні 1922 року у Великому Буялику, як і в інших селах Одеської округи, проходили вибори до сільської Ради, під час яких селяни виявили велике довір’я комуністам — 15 комуністів, висунутих у Раду, в жовтні 1922 року були обрані депутатами.
Сільська Рада проводила в життя закони Радянської влади. Вона організувала роботу по ліквідації неписьменності, керувала культурним будівництвом на селі. У 1924 році в селі розпочав роботу лікнеп. Для дітей шкільного віку відкрилась початкова школа, де навчалось 110 дітей. Тоді ж відкрився клуб. Вчителі, сільські активісти, лікарі читали тут для населення лекції, керували гуртками політичної освіти, літературним, агрономічним, драматичним тощо. Спектаклі драматичного гуртка користувалися великим успіхом в односельчан.
Трудящі селяни Великого Буялика, яких турбувала доля країни їх батьків — Болгарії, гаряче підтримали організовану Одеським губкомом і окружкомом кампанію допомоги болгарським революціонерам. На знак моральної підтримки учасників антифашистського повстання 1923 року жителі села в 1924 році назвали його ім’ям болгарського революціонера, засновника Комуністичної партії Болгарії Д. Благоєва. Згодом селяни Благоєвого взяли шефство над в’язнями Сливенського округу. Місцеві комсомольці і члени сільської групи МОДРу збирали продукти одяг та інші речі для своїх підшефних. Після поразки повстання в Благоєвому знайшли притулок болгарські політемігранти П. Аджаров, П. Митєв, Н. Гранчаров. Учитель П. Аджаров став відомим письменником. Його повісті і оповідання друкувались як у журналах, так і окремими виданнями в республіканських видавництвах. П. Митєв тривалий час працював директором сільської школи.
У 1924—1925 рр. багато уваги в Благоєвому приділяли національно-культурному будівництву. За ініціативою ЦК КП(б)У в Одеському округу утворено Благоєвський болгарський район, якому було підпорядковано 5 сільських Рад. З січня 1925 року при Одеському губкомі, а з лютого того ж року при окрвиконкомі існували болгарські секції, які керували господарським і культурним будівництвом. У колгоспних селах молодь брала активну участь у соціалістичній перебудові села. Влітку 1925 року в Благоєвому відбулась конференція молодих сількорів, на якій особливо активно виступали молоді болгарки.
Соціалістичним і культурним будівництвом у Благоєвому керував партосередок, який у 1925—1926 рр. налічував 20 комуністів. У селі було 23 комсомольці.
Спираючись на сільський КНС, який у 1926 році об’єднував 415 чоловік, комуністи і комсомольці боролись проти куркулів і їх ворожих дій. На засіданнях комітету обговорювались питання про залучення до колгоспного будівництва середняків. У 1926—1930 рр. багато бідняків села вступили до колгоспів. Незабаром вони переконались, що тільки при колективному господарюванні можна покінчити з нестатками і злиднями. В 1929 році в селі, крім існуючих колгоспів, утворилося 6 ТСОЗів, які згодом об’єдналися в колгосп ім. ХІІ-річчя Жовтня. Колгосп очолив комуніст Д. М. Дихан. Велику допомогу в справі колективізації подали благоєвцям робітники Одеси. Так, у 1929 році за тиждень до Жовтневих свят сюди прибула делегація робітників з одеського судноремонтного заводу. В подарунок селянам вона привезла трактор. Робітники надіслали також селянам дві нові молотарки Харківського заводу «Серп і молот». Завдяки цьому члени колгоспу та ТСОЗу Благоєвого дістали можливість вчасно обмолотити хліб і допомогти в цьому одноосібникам. Перехід до суцільної колективізації супроводився наступом на куркульство, яке намагалось всіляко шкодити новому рухові. У 1929 році колективісти вигнали з правління ТСОЗу за спробу зірвати хлібоздачу куркуля Станкова, а в січні 1930 року загальні збори ухвалили відібрати у місцевих куркулів реманент та господарські приміщення. Дії бідняків у боротьбі з куркульством рішуче підтримували середняки. На початку 1930 року 85 проц. усіх бідняцьких і середняцьких господарств Благоєвого об’єдналися в колгоспи.
Але боротьба з куркульством тривала. В січні 1930 року колгоспники відібрали у куркулів О. Проданова, К. Петкова, І. Янакі по 150—200 пудів зерна, яке ті гноїли в ямах з метою зірвати посівну кампанію.
В успішному проведенні колективізації на селі велика роль належала робітничому класу. Бригада одеських металістів, що працювала в Благоєвому, писала в овій профспілковий комітет: «Ми беремо активну участь у всій тій роботі, яка проводиться на селі; робітники виступають на всіх зборах, вносять практичні пропозиції, також беруть активну участь у ліквідації куркуля. Разом з місцевими комсомольцями вночі чергуємо по селу, щоб куркулі не могли нічого розбазарити із свого майна. У одного куркуля знайшли в ямі 100 пудів ярої пшениці і 15 пудів ячменю».
У березні 1930 року на базі комуни «Люди труда» та кількох ТСОЗів утворився колгосп ім. Д. Благоєва. Наприкінці 1930 року він об’єднував 195 господарств. Велику допомогу в обробітку колгоспної землі подавала Буялицька МТС, організована в 1930 році в селищі Петрівці (Буялик). Споруджена в 1925—1926 рр. сільська електростанція, потужність якої в 30-і роки зросла у два рази, також сприяла розвитку економіки місцевих колгоспів.
У 30-х роках в селі існувало чотири артілі; найміцнішою з них була артіль ім. Благоєва. Невисокими були врожаї на колгоспних ланах у перші роки спільного господарювання. Пересічно вони досягали 15—16 цнт. Але й вони набагато перевищували врожайність одноосібних господарств, де навіть у найсприятливіші роки збирали по 7 цнт зерна з десятини.
Зростання прибутків артілей і допомога держави дали змогу виділити значні асигнування на розвиток охорони здоров’я, освіти й культури. У 1935 році в селі було споруджено нову лікарню та Будинок культури на 500 місць. В тому ж році Благоеве прикрасилось новим двоповерховим приміщенням середньої школи.
Звістка про напад фашистської Німеччини на Радянський Союз викликала великий гнів і обурення жителів села. Про свою готовність стати на захист Вітчизни говорили на мітингу 5 липня 1941 року, прощаючись з односельчанами перед відправленням на фронт, М. Дихан, С. Тодоров, М. Коєв та інші.
Захищати Батьківщину пішли близько 300 уродженців Благоєвого, 105 чоловік з них загинули в боях.
9 серпня 1941 року село захопили фашистські війська. У роки окупації жителі Благоєвого не скорились ворогові. І. І. Жеков і 17-річний Л. К. Стоянов поширювали серед односельчан листівки із зведеннями Радянського інформбюро. Окупанти заарештували Л. К. Стоянова і він просидів у тюрмі, аж поки Радянська Армія не визволила село. Мужнього патріота О. П. Ткаченка за вбивство фашистського коменданта окупанти розстріляли.
Подвиги уродженців Благоєвого на фронтах Великої Вітчизняної війни І. Єргієва, П. Прибильського, А. Неделєєва, І. Родославова, Г. Никова, М. Д. Дихана, який 16-річним юнаком пішов добровільно на фронт, відзначені орденами і медалями Радянського Союзу.
Відступаючи під натиском Радянської Армії, окупанти спалили і зруйнували 28 будинків колгоспників, вивезли устаткування місцевої електростанції, 3 автомашини, 36 тракторів, знищили 20 комбайнів, 31 сівалку тощо. За час окупації вони знищили та вивезли в Німеччину 5 тис. голів великої рогатої худоби і 1 тис. овець; загальна сума збитків, заподіяних селу, становить понад 10 млн. карбованців.
На початку квітня 1944 року частини 8-ї гвардійської армії під командуванням генерала В. І. Чуйкова визволили Благоєве, а вже 10 квітня 1944 року благоєвці послали 140 чоловік на відбудову залізниць.
Самовіддано працювали колгоспники на відбудові зруйнованого господарства. У 1944 році в колгоспі ім. П. Осипенко не було жодного дорослого працездатного чоловіка. Колгоспниці власними коровами зорали під пар 130 га землі, виконали план сінокосіння і силосування.
У відбудові зруйнованого господарства велику активність виявляла молодь. Так, 40 сільських комсомольців багато попрацювали на відбудові приміщення лікарні. У червні 1946 року, під час комсомольських недільників, було відремонтовано приміщення школи.
Велику допомогу у відбудові шкіл, клубу, колгоспних ферм подавали шефи з Одеського лікеро-горілчаного заводу, які надіслали в село ковальське вугілля, цвяхи, цемент тощо. Вони ж допомогли налагодити художню самодіяльність у сільському Будинку культури.
Важливу роль у відбудові господарства благоєвських артілей відіграли механізатори Буялицької MTС. Бригади К. Стоянова і І. Пенчева добились найвищого виробітку в районі на 15-сильний трактор3.
З кожним роком у колгоспах Благоєвого зростали площі, зайняті під посіви. Якщо в 1944 році тут освоєно 3154 га, то в 1947 році площа обробітку зросла до 5220 га. В посушливому 1947 році благоєвці зібрали по 14 цнт зернових з га, виконавши план хлібопоставок. Велику роботу по застосуванню передової агротехніки на полях благоєвських колгоспів проводила хата-лабораторія під керівництвом С. Сєбова.
Під час посівної кампанії у 1949 році великих успіхів досягли колгоспники благоєвського колгоспу ім. 12-річчя Жовтня. За хороші показники у передтравневому змаганні 1949 року колгосп було занесено на районну Дошку пошани.
У 1950 році благоєвські колгоспи об’єднались у два укрупнених колгоспи ім. Благоєва та ім. Леніна. їх очолили комуністи А. Сарабєєв та Д. С. Єргієв. На полях артілі ім. Благоєва з’явились сучасні сільськогосподарські машини. Уже в 1951 році на збиранні врожаю в колгоспі працювало 9 комбайнів, у т. ч. 2 самохідних, 6 автомашин, нова зерноочисна машина.
Того року колгосп ім. Благоєва вперше демонстрував свої досягнення на районній сільськогосподарській виставці. Було що показати. Рільнича бригада Г. Стоянова на площі 50 га одержала по 25 цнт зернових. Про успіхи бавовнярських ланок М. Д. Яні та М. Пейчевої, які змагались між собою, розповідав спеціальний випуск районної газети за 19 вересня 1951 року. Напередодні Жовтневих свят 1952 року ім’я ланкової колгоспу М. Д. Яні було занесено на районну Дошку пошани.
Після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС помітно зміцніла економіка колгоспу, і на цій основі зріс добробут колгоспників.
Змагаючись за гідну зустріч XX з’їзду КПРС, трудівники Благоєвого разом з механізаторами Буялицької МТС виростили на всій площі посіву по 20—22 цнт озимої пшениці з гектара. Це дало змогу підвищити оплату праці колгоспників. У 1957 році вони одержали на трудодень по 5 крб. грішми та по 1 кг зерна.
Зростання економіки колгоспу та збільшення прибутків сприяли поліпшенню добробуту трудящих. Тільки за два роки (1956—1958) в селі з’явилось 178 нових будинків.
Зростання прибутків колгоспу дало можливість правлінню придбати в 1958 році 45 тракторів, 32 комбайни та 37 автомашин різних марок. В селі розгорнулось велике будівництво. Спеціальна бригада будівельників у складі 54 чоловік будувала нові житла для колгоспників і господарські приміщення для колгоспних ферм. У 1957— 1958 рр. вона побудувала 2 корівники, телятник, 2 кошари для овець тощо.
40-річний ювілей Радянської влади колгоспники зустріли відчутними успіхами в розвитку тваринництва. Пересічний надій молока на корову 1967 року становив 2810 кг. На тваринницькій фермі було створено партійну групу у складі 7 комуністів. Тут працювали доярка делегат XXI з’їзду КП України В. Верба, доярки М. Граматик, М. Яні, Ф. Дерик. У 1957 році кожна з них надоїла від кожної корови понад З тис. кг молока.
В лютому 1958 року до колгоспу ім. Благоєва приєднались дві сусідні артілі — ім. Леніна та ім. Димитрова. В укрупненому колгоспі стало 13 872 га землі.
За досягнення в розвитку колгоспного виробництва в березні 1958 року орденами і медалями були нагороджені 12 передових колгоспників артілі ім. Благоєва, в т. ч. орденом Леніна — Ф. Д. Ненов, М. Д. Осипова та С. Г. Петков, який, незважаючи на свій пенсійний вік, і нині самовіддано працює колгоспним чабаном. Ордена Трудового Червоного Прапора за високі показники в роботі удостоєні В. С. Верба та І. І. Дойчев.
У піднесенні продуктивності праці в колгоспі велика роль належить соціалістичному змаганню. Одна з кращих доярок колгоспу ім. Благоєва В. С. Верба у 1958 році змагалась з В. Мазепою, дояркою колгоспу «Родина» Іпатовського району Ставропольського краю. В змаганні зміцніла дружба між українським і російським колгоспами. Делегації з колгоспу ім. Благоєва не раз їздили до ставропольців для обміну досвідом, а згодом тепло приймали звідти гостей у рідному селі.
Значних успіхів добився колгосп у роки семирічки. Зросла роль колгоспної партійної організації. Комуністи очолили 6 виробничих бригад. Перед у соціалістичному змаганні між бригадами вела бригада комуніста І. В. Мавроді. У 1958 році вона зібрала по 25 цнт озимої пшениці з 1 га на площі 500 га. У 1961 році партійна організація налічувала 50 членів і кандидатів у члени партії.
З кожним роком міцнів колгосп ім. Благоєва. Зростала механізація трудомістких процесів у рільництві та тваринництві. У 1965 році колгосп купив 16 нових тракторів, 4 зернових комбайни для потокового збирання хлібів, 4 вантажні автомашини. Завдяки цьому грунт під посіви оброблявся виключно машинами; комбайни зібрали 90 проц. зернових та близько 70 проц. кукурудзи.
За визначні успіхи в розвитку артільного виробництва, високу врожайність зернових і технічних культур, піднесення громадського тваринництва у 1965 році орденами і медалями було нагороджено 14 передовиків благоєвського колгоспу, в т. ч. голову правління В Є. Фоменка — орденом Леніна.
Серед нагороджених кращий тракторист артілі М. Р. Станєв, механізатори М. І. Стоянов, Г. X. Стоянов, М. Д. Жеков, Д. С. Мавроді, доярка М. М. Граматик. На ознаменування трудових успіхів на честь 50-річчя Великого Жовтня колгосп ім. Благоєва занесено до Книги трудової слави Одеського обкому КП України, виконкому обласної Ради депутатів трудящих та обласної Ради профспілок.
В селі добре налагоджено медичне обслуговування населення. 11 працівників з медичною вищою та середньою освітою працюють у трьох медичних закладах села: лікарні, амбулаторії та пологовому будинку.
Селом суцільної письменності, високої культури стало Благоєве. Тут працюють середня і початкова школи. В середній школі 54 вчителі навчають понад 500 учнів. За сумлінну 40-річну педагогічну діяльність О. Г. Чабанова нагороджена орденом Леніна. При школі є гуртожиток, де проживають 43 учні з віддалених сіл.
Центром культурного життя в селі став Будинок культури з залом на 500 місць. На його сцені виступають артисти Московського театру ім. Вахтангова, Київського, Львівського, Одеського драматичних театрів та учасники сільської художньої самодіяльності.
Понад 15 тис. томів різної літератури є в сільській бібліотеці, якою користуються 1800 читачів. Бібліотека (багато років нею завідує М. К. Стойкова) регулярно провадить читацькі конференції, диспути.
Про великий потяг благоєвців до культури свідчить і те, що в 1967 році тут на 1 тис. населення було передплачено 985 газет і журналів.
200 дітей колгоспників і службовців Благоєвого відвідують ясла-сад. У весняно-літній період додатково відкриваються бригадні сезонні ясла на 150 дітей.
Щасливо і культурно живуть сьогодні благоєвці. Колгоспники і службовці мають зручні 3—4-кімнатні будинки. Тільки за 1961—1967 рр. при допомозі колгоспу вони збудували ще 90 нових будинків. Кожен забудовник одержав від колгоспу 700 крб. безпроцентної позики та будівельні матеріали.
Ще кращим стане село в майбутньому. Запорукою цього є готовність благоєвців віддати всі сили справі комуністичного будівництва.
Н. І. КАЛЮЖКО