Суворове, Ізмаїльський район, Одеська область
Суворове (до 1941 року Шикирли-Китай) — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване на східному березі озера Катлабуха, за 36 км від райцентру та за 6 км від найближчої залізничної станції Котлабух (на лінії Одеса— Ізмаїл). Через селище проходить автомобільна дорога Одеса—Ізмаїл. Населення — 6,6 тис. чоловік.
На території селища виявлені поселення перших віків нашої ери та слов’янське селище IX—X століть.
Село засноване в 1815 році переселенцями з Болгарії на місці татарського кочовища Шикирли-Китай (в перекладі з тюркської — «Цукровий берег»), від чого й походить його назва. Тоді тут налічувалося 397 жителів. Їх наділяли землею — по 60 десятин на сім’ю, звільняли від рекрутських повинностей і на 10 років від податків. У зв’язку з цим болгарська біднота, що перебувала під турецьким гнітом у себе на батьківщині, тікала в Росію. Найбільше переселенців прибуло під час російсько-турецької війни 1828—1829 рр. За чверть століття кількість населення в Шикирли-Китаї майже подвоїлась. У 1842 році тут мешкало 109 сімей (понад 760 чоловік).
Осівши на родючих землях і маючи деякі пільги, болгари почали вирощувати зернові і городні культури, виноград, розводити худобу. В озері Ялпугу вони ловили рибу для себе і на продаж. Селяни самі виготовляли одяг, взуття та різноманітні речі домашнього вжитку.
У 1830 році в селі відкрилась двокласна школа, в якій викладання провадилось болгарською мовою.
За Паризькою угодою 1856 року Шикирли-Китай відійшов до Молдавського князівства. Болгарське населення потрапило в тяжкі умови. У зв’язку з цим у 1860 році багато родин переселились до Таврії. Молдавські князі під час свого панування проводили політику соціального і національного гноблення. Надані Росією пільги були скасовані, запроваджувалась військова повинність, заборонялося навчання болгарською мовою в школі. До того ж, селяни втратили ринки збуту своїх товарів у Акермані, Одесі, Кишиневі, що призвело до занепаду їх господарств.
Після переможного завершення російсько-турецької війни 1877—1878 рр. Південна Бессарабія була визволена Росією. Болгарам повернули надані раніше пільги. До рідного села почали повертатися ті селяни, що залишили його ще в 60-х роках XIX століття. Кількість населення на початку 80-х років досягла 1480 чоловік. Тут було 255 будинків. Село мало 7320 десятин землі, 440 коней, 1167 голів великої рогатої худоби і 9365 овець. Значна частина землі і більшість худоби належала заможним господарствам. Місцеві багатії були також власниками вітряків, до 300 десятин садів і виноградників.
Розорені селяни були змушені орендувати в куркулів на кабальних умовах землю. В липні 1887 року 109 селян-орендарів звернулися до бессарабського губернатора з вимогою наділити їм землю і зменшити орендну плату. «Навіть у врожайні роки,— писали вони,— ми ледве животіємо, в несприятливі продаємо останню худобину, або позичаємо гроші під величезні проценти в наших визискувачів для сплати податків. Деякі з нас, що не мають худоби і не користуються кредитом, неспроможні сплачувати податки, а недоїмки з кожним роком зростають. Якщо ми не одержимо землі,— наголошувалось у листі,— то нашому відчаю не видно меж».
Тоді як трудове селянство терпіло від малоземелля та безземелля, куркулі багатіли. Наприкінці XIX століття лише глитаям Калоянову й Кіневу належало 100 десятин землі. Куркулі зосереджували у своїх руках і владу. Так, Калоянов 14 років був незмінним старостою. Він не раз привласнював громадські кошти, в т. ч. й зібрані на будівництво церкви. Коли в 1889 році про це довідалися селяни і його мали судити, багатій підкупив суддів і надалі лишився старостою. Під час наступних виборів (14 грудня 1903 року) за Калоянова голосувало 67 чоловік, проти — 171. Проте завдяки його зв’язкам з місцевою царською адміністрацією вибори визнали недійсними і призначили нові на 9 травня. При повторному голосуванні Калоянов зібрав 104 голоси, 155 виборців голосували проти. Тоді він почав залякувати селян. Зрештою старостою в селі знову став Калоянов. Тих, хто після виборів різко виступав проти Калоянова, всіляко переслідували. Але й за цих умов селяни висловлювали своє обурення діями царських сатрапів. Так арештований І. Стефанов прямо у вічі заявив урядникові, що поліція захищає таких злодіїв, як Калоянов.
В селі не було жодного лікаря. Більшість населення лишалась неписьменною. Дві початкові школи відвідували здебільшого діти заможних батьків, а бідняцькі йшли в найми.
Свавілля місцевих багатіїв і тяжке матеріальне становище викликало гостре незадоволення сільської бідноти. В період першої російської революції в Болграді виникла перша марксистська організація на чолі з більшовиком А. І. Христевим. За його дорученням у 1905 році до Шикирли-Китаю приїхав В. Делі-Недельчев, який закликав селян до боротьби проти поміщиків, куркулів і самодержавства.
На початку 1906 року до села дійшла звістка про повстання болгаро-гагаузького села Комрат і проголошення селянами Комратської республіки. Під впливом цих та інших подій 11 червня 1906 року селяни Шикирли-Китаю написали колективного листа до Державної думи, в якому висунули політичні й економічні вимоги. В ньому говорилося: «Звертаємо вашу увагу на надзвичайне становище нашого повіту, яке полягає в тому, що ми повинні платити подушний податок, що досягає 12 крб. і за місцевими законами називається «контрибуцією». Цим податком обкладено кожного, хто досяг громадянського повноліття і платить лише за право на існування». Для того, щоб полегшити своє становище, вони просили продати безземельним і малоземельним 700 десятин казенної землі, поблизу села. Закінчувався лист цілим рядом вимог: «1) Передача всіх казенних, удільних, кабінетських і монастирських земель у користування трудящих; 2) Відчуження хоча б частини приватновласницьких земель на користь трудящої маси; 3) Встановлення певного закону відносно плати за оренду землі і тим самим ліквідувати експлуатацію бідних багатіями;… 6) Загальне обов’язкове безплатне навчання;… 8) Поліпшення матеріального становища народних учителів; … 10) Амністію політичним; 11) Скасування смертного вироку». Всього було 13 вимог.
У 1912—1914 рр. члени Белградської соціал-демократичної групи М. Буянов і Ф. Яримов поширювали в селі Шикирли-Китаї ленінські газети «Правда», «За правду», «Путь правды». Більшовицькі видання вказували селянам шлях до боротьби за визволення від соціального гніту.
Напередодні і під час першої світової війни умови життя селян дедалі погіршувались. Працездатні чоловіки були відправлені на війну. Оскільки недалеко від села проходив фронт, тут часто проводилися реквізиції продовольства, тягла і засобів транспорту. Злиденне становище переважної більшості селян мусив визнати в 1915 році навіть царський податковий інспектор. В одному із своїх звітів він зазначав, що величезні недоїмки в Шикирли-Китаї викликані «тяжким становищем населення». В 1916 році, щоб сплатити податки і недоїмки, орендарям Д. Е. Русеву, М. Степанову, Г. Ілікчієву, Г. Балабану — всього 39 селянським родинам — довелося продати своє хатнє майно.
Лютнева буржуазно-демократична революція не полегшила долі трудящого селянства.
Під впливом більшовицької агітації біднота почала переходити до активніших форм боротьби.
Влітку і восени 1917 року велику революційну роботу в Шикирли-Китаї проводили члени селянської секції Одеської Ради робітничих депутатів, зокрема більшовик Герков і місцевий житель П. Самохін. Вони роз’яснювали програму більшовицької партії щодо землі, доводили, що трудящі селяни можуть одержати її лише після повалення влади поміщиків і капіталістів. Велику роль у згуртуванні селянства на боротьбу проти експлуататорів відіграли й розмови з солдатами, що повернулися з фронту, такими як Г. С. Балабан, Е. Г. Калоянов, П. Д. Ілікчієв, М. І. Степанов, Т. П. Лопатін та іншими.
З радістю вітали трудящі селяни перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді Під керівництвом місцевого селянина-бідняка К. В. Драгановав листопаді 1917 року утворилась Рада селянських депутатів, до якої обрали 16 чол. Головою Ради став К. В. Драганов. В грудні 1917 року він був делегований на II з’їзд Румчероду, де висловився за передачу влади Радам. Наприкінці грудня 1917 року Рада почала втілювати в життя ленінський декрет про землю. .600 десятин державної землі, яку орендував поміщик, розподілили серед безземельних та малоземельних селян. Поряд з цим вирішувалися й інші питання.
З метою захисту революційних завоювань Рада Шикирли-Китаю брала участь у створенні червоногвардійських загонів. Багато селян в лавах Червоної Армії боролися з окупантами, а І. Ф. Руссу згодом став командиром полку в бригаді легендарного героя громадянської війни Г. І. Котовського.
В січні 1918 року село загарбали військові частини боярської Румунії. Як і за царизму, багато селянських господарств розорилися і потрапили в кабалу до куркулів. Такі багатії, як Калоянов, Кінев, Саказли та інші, взимку споювали у своїх шинках бідняків, а влітку за борги змушували їх працювати на своїх ланах. Калоянов мав 150 десятин власної землі і ще стільки ж здавав в оренду. Йому належало 15 десятин виноградників, 10 десятин поливних городів, 200 овець, 40 коней, 20 корів. У господарстві Калоянова постійно наймитувало 20 бідняків, а в жнива — до 100 чоловік. Кінев мав 100 десятин землі, 20 десятин городів, 300 овець, бакалійну крамницю. П’ятеро найзаможніших куркулів зосередили у своїх руках всю владу, встановили свої порядки на селі.
Встановивши режим терору і насильства, окупанти заборонили викладання болгарською мовою в школі і натомість ввели румунську. Внаслідок цього 80 проц. населення, як і за часів царизму, залишилось неписьменним.
У відповідь на тяжке соціальне і національне гноблення трудящі, очолювані комуністами, піднімались на боротьбу проти загарбників. Навколо більшовиків згуртувалася підпільна революційна організація. З ініціативи керівників Ізмаїльського більшовицького комітету в 1918 році в селі створено підпільний революційний комітет. До його складу ввійшли С. І. Русев, Т. П. Калоянов, М. І. Ілікчієв, М. Далаков. Очолив комітет Г. Балабан. У грудні 1919 року жандарми заарештували одного з членів селянської підпільної революційної організації А. Вербанова, який вів революційну пропаганду серед новобранців. Проте підпільний центр продовжував діяти. Восени 1920 року голова Шикирли-Китайського революційного комітету Г. Балабан взяв участь у роботі першої наради підпільників Ізмаїльщини. Тут він одержав необхідні вказівки щодо активізації революційної боротьби і привіз в село багато нелегальної літератури.
Велику допомогу сільському революційному комітетові подавали керівники комуністичного підпілля А. Клюшников і М. Шишман. Вони неодноразово зустрічалися з членами організації на конспіративній квартирі (тепер будинок 155 по вул. Леніна), де обговорювали питання боротьби селян проти румунських окупантів. Влітку 1924 року Г. Балабан організував підготовку до збройного повстання. Однак селяни запізнилися з виступом. У середині вересня 1924 року в Шикирли-Китай вступив великий загін румунських окупаційних військ. Сигуранці вдалося виявити багатьох членів селянської революційної організації. Одинадцять її учасників разом з Г. Балабаном були заарештовані і засуджені на різні строки тюремного ув’язнення.
Проте революційна організація села і в глибокому підпіллі продовжувала свою діяльність. Керівником її став І. Русев. Підпільники поширювали газети, листівки, розповідали про успіхи соціалістичного будівництва в СРСР.
28 червня 1940 року Радянська країна визволила трудящих Ізмаїльщини, і над селом замайорів червоний прапор. Було обрано сільську Раду, яка приступила до здійснення соціалістичних перетворень. В селі утворилися партійна і комсомольська організації. З ініціативи комуністів сільська Рада провела конфіскацію куркульських багатств, залучивши до цієї справи комсомольців і бідноту. У грудні 1940 року почала працювати МТС. Вживалися заходи для налагодження культурно-освітньої роботи. Відкрилися середня школа, клуб і бібліотека.
В січні 1941 року село стало районним центром, а 22 лютого на честь видатного російського полководця перейменоване на Суворове.
На зборах селян, що відбулися 17 січня 1941 року, 50 бідняцьких родин заснували колгосп ім. Суворова. Головою обрали активного борця проти румунських окупантів Г. С. Генчева. Навесні 1941 року в Суворовому організовано ще дві артілі — «Червоний прапор» та ім. Димитрова. Активними організаторами і активістами колгоспного будівництва стали С. М. Барков, Г. М. Пейчев, М. Е. Міндов.
Наближалась перша весна. Треба було орати, сіяти, закладати основу врожаю 1941 року. На допомогу колгоспникам прийшла Радянська держава, їм було виділено трактор, 2 культиватори, 2 комбайни, насіння, а також 30 тис. крб. на будівництво школи на 1000 місць.
Було реконструйовано лікарню з 25 на 100 ліжок, побудовано лазню.
Мирну творчу працю радянських людей перервав віроломний напад на Країну Рад фашистської Німеччини. Населення Суворового готувалося до відсічі агресорам. Частина селян пішла на спорудження лінії оборони, бомбосховищ тощо. В селі створюється винищувальний батальйон, до якого першими записалися комсомольці І. Кінев, А. Цимбалюк, Д. Смоков, В. Маламен, М. Данченко та багато інших. 114 сімей евакуювались на схід.
28 липня в село вдерлися гітлерівські і румунські окупанти. Землі, конфісковані в 1940 році і передані бідноті, знову потрапили до рук куркулів.
Шлях, яким евакуювались колгоспники, перетяли фашистські війська. Румунські жандарми і розлючена куркульня хапали їх і кидали в підвали та поліцейські катівні. 21 день кати знущалися з Г. С. Генчева, а в ніч під новий рік голодного і роздягненого погнали в кишинівську тюрму. Проте в 1943 році він утік з неї і перейшов лінію фронту. Згодом працював на оборонних підприємствах, а в 1948 році повернувся до рідного села і очолив місцевий колгосп ім. Димитрова.
Незважаючи на фашистський терор, суворовці не змирилися з окупаційним режимом. Керував підпільною боротьбою І. І. Русев. За пропозицією одного з перших комсомольців Ізмаїльщини А. Цимбалюка комсомольці села зібрались 27 липня 1941 року в льоху Данченків, де домовилися про боротьбу з окупантами. Всі вирішили не чекати налагодження зв’язку з підпіллям в Ізмаїлі й Болграді, а розпочати самостійні дії. М. Данченко запропонував вивісити на дзвіниці червоний прапор. Молоді патріоти відразу ж приступили до написання листівок, які вранці 28 липня 1941 року були розклеєні в селі, а 1 серпня на дзвіниці замайорів червоний прапор. Комсомольці підпалили комору з хлібом, який румунське військове командування збиралося відправити до Німеччини. Наприкінці серпня 1941 року поліцаї заарештували всю комсомольську групу і старого С. Данченка — всього 17 чоловік. З вересня 1941 року за 5 км від села, в неглибокій балці, І. Кінев, М. Смоков, В. Маламен, Д. Данченко, І. Драганов, А. Цимбалюк і С. Данченко були страчені, а 10 чоловік відправлені в концтабір.
23 серпня 1944 року війська 3-го Українського фронту визволили село від загарбників. Відразу ж відновили свою роботу органи Радянської влади. В 1944 році утворилися первинні партійні організації при райкомі партії, райвиконкомі, в MTС та різних установах.
Були засновані комсомольські організації в Суворовській МТС, середній школі та колгоспі ім. Суворова, відродженому в 1944 році.
Партійні організації, яким допомагали комсомольці, закликали трудящих негайно приступати до відбудови народного господарства (адже ! фашисти знищили громадські будівлі, клуб, забрали худобу тощо). Це було можливе тільки при умові усуспільнення знарядь виробництва і землі. І селяни це розуміли. Так, І. Боков,, звертаючись до своїх земляків, говорив, що «шлях колективного сільського господарства — єдино правильний шлях, ідучи яким, ми досягнемо заможного життя».
Колективізація в Суворовому проходила в умовах запеклого опору куркулів. Незважаючи на їх підривні акції, колективізацію в селі до 1949 року було повністю завершено. Значну допомогу колгоспам подала МТС в підготовці механізаторів.
Поступово в артілях підвищувалася врожайність пшениці, кукурудзи, чумизи, бавовни, розширювалися площі під посівами. Так, урожайність кукурудзи в 1950 році зросла до 30 цнт з гектара.
Всі 4 артілі села Суворового в 1949 році брали участь у спорудженні шосейного шляху Суворове — Кілія, а в 1950 році — поливної системи на площі 225 гектарів.
У 1954 році колгосп ім. Суворова за підвищення врожайності зернових був премійований Міністерством сільського господарства GPCP вантажною автомашиною. В 1955 році артіль мала 870 голів великої рогатої худоби, 810 свиней, 2,3 тис. овець, 300 коней. На 100 га сільгоспугідь вироблялось 93 цнт молока, 15 цнт м’яса. Артіль також мала 120 га виноградників. Від усіх галузей господарства прибуток становив близько 3,7 млн. крб. Відтоді артіль щороку брала участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Того ж року Головний комітет ВСГВ нагородив її дипломом 2-го ступеня. Цим успіхам насамперед сприяли заходи для підвищення матеріальної зацікавленості колгоспників у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції, зміцненні кадрів на всіх ділянках господарства.
У 1955 році до колгоспу ім. Суворова приєдналися ще 3 артілі. Утворилось одне багатогалузеве господарство, яке мало 9514 га землі, в т. ч. орної — 7308 га. Площі під посіви зернових, зокрема пшениці, збільшилися з 4340 га до 6920 га, а врожайність — з 14 до 27,7 цнт з га в 1965 році. Поголів’я худоби зросло з 1129 до 3136, овець — з 3006 до 6311 голів. Господарство мало 48 тракторів, 25 комбайнів та іншу техніку.
Після березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС в усіх комплексних бригадах впровадили госпрозрахунок. На акордно-преміальну систему оплати праці перейшло все господарство. І це дало добрі наслідки. Якщо в одній з городніх ланок урожай становив 307 цнт з га, а в другій — 274 цнт, то інші ланки, де оплата провадилася по-старому, зібрали лише по 169 цнт овочів з га. Колгоспникам перших двох ланок було нараховано понад 13 тис. крб. додаткової оплати.
Завдяки самовідданій праці колгоспників підвищувалася врожайність зернових. Так, ланка Г. Г. Гречановського виростила і зібрала по 41,1 цнт кукурудзи з га {на площі 94 га) і по 23,3 цнт з га соняшнику (на площі 126 га). Ланка І. В. Чабана на площі 110 га виростила по 37,7 цнт кукурудзи з кожного гектара і по 22,3 цнт з га соняшнику на площі 114 га. За високі показники члени цієї ланки одержали премії і додаткову оплату — 42 тонни кукурудзи, а за вирощення соняшнику — майже 4 тис. крб. Коли районна газета в 1966 році відкрила на своїх сторінках Книгу трудової слави, го за виробничі успіхи були до неї занесені комбайнер Д. О. Балакчі, ланкова Д. І. Вічева і доярка Д. Г. Андреева.
Значних трудових успіхів домоглися колгоспники в 1967 році. Урожай пшениці на площі 2356 га досяг 27,5 цнт з га. Збільшилися доходи й від вирощування овочів. Так, ланки А. Тонової та О. Жечкової зібрали по 80 цнт цибулі й часнику з га на площі 11 га та по 156 цнт помідорів. Зросла продуктивність тваринництва. Якщо в 1965 році виробництво молока на 100 га угідь становило 220 цнт, то в 1967 році — 262,1 цнт. Одночасно в 1966 році, порівняно з 1962 роком, витрати на виробництво центнера зерна знизились на 1 крб. 8 коп., м’яса великої рогатої худоби — на 64 коп., свинини — на 28 крб., тисячі штук яєць — на 56 крб. За це голова артілі С. Д. Плаксій нагороджений орденом «Знак Пошани», а багато інших колгоспників — медалями.
На території села, крім колгоспу, розташовані «Міжколгоспбуд», виноробний завод, заготівельний пункт, харчокомбінат, коконосушильна база, інкубатор. У 1963 році відкрито цех залізобетонних конструкцій. Тут працює черепичний цех, цегельний завод, який завдяки широкій механізації виробничих процесів випускає на рік понад 4 млн. штук цегли.
Відділення «Сільгосптехніка», яке очолює К. В. Бєлий (нагороджений у 1966 році орденом Леніна), щороку ремонтує 200—210 тракторів та 60 комбайнів. Підприємство двічі брало участь у ВДНГ, двічі занесено на обласну Дошку пошани, нагороджено грамотою.
Побудований у 1945 році виноробний завод переробляв спочатку лише 140 тонн винограду за сезон, а в 1967 році, коли механізували всі процеси,— 200 тонн за добу. Біле і червоне столове, біле й червоне міцне, «Лиманське», «Кагор» та інші марки вин виготовляються на цьому підприємстві.
В селищі працює харчокомбінат. Він випускає безалкогольні напої, печиво, ковбасу, а також мінеральні брикети для тваринництва. Збудовано млин потужністю 35 тонн борошна за добу. З того часу, як у селищі почала працювати пекарня, яка дає за зміну 10—11 тонн хлібних виробів для населення, жителі повністю позбавлені турбот, пов’язаних з домашнім випіканням хліба. З 1962 року тут діє новий комбікормовий цех, який випускає майже 100 тонн продукції на добу.
За роки Радянської влади в селищі особливо поліпшився благоустрій. Велику роботу проведено по впорядкуванню селища. Прокладено 5850 кв. метрів асфальтованих шляхів і тротуарів, збудовано нову електростанцію і розширено електромережу, прокладено водопровід. Лише протягом 1955—1965 рр. споруджено більш як 150 добротних будинків (15 958 кв. метрів житлової площі). Понад 250 нових будинків зведено самими колгоспниками (13 170 кв. метрів). Для приїжджих у 1967 році відкрито готель. Старим колгоспникам артіль платить пенсію. Тільки в 1965 році вони одержали 90 тис. карбованців.
Холодильники та інші електропобутові прилади — звичайне явище в будинках суворовців. У 1967 році понад 500 сімей уже мали газові плитки. В особистому користуванні жителів селища 400 телевізорів, 12 легкових автомашин, 420 мотоциклів.
У центрі селища збудована нова середня школа на 35 класних кімнат. Тут працює понад 50 учителів, серед яких половина з вищою освітою. Є також школа сільської молоді. З 1958 по 1967 рік 627 учнів одержали атестати зрілості. Нині на шкільній садибі є понад 200 фруктових дерев та декоративних кущів. У школі створено учнівську бригаду, для якої колгосп виділив 34 га землі, трактор «Беларусь», комбайн, 2 автомашини. Є також столярна і слюсарна майстерні, агрохімічний, біологічний і фізичний кабінети, обладнані новим наочним приладдям і устаткуванням. В училищі механізації сільського господарства навчається 450 чоловік, у дворічній школі медсестер — 65 дівчат.
До встановлення Радянської влади в селі не могло бути й мови про здобуття вищої освіти. Нині лише за 1957—1965 рр. 112 чоловік закінчили вузи. Частина сільської молоді навчається у вищих навчальних закладах і технікумах за рахунок колгоспу. Так, у 1966 році артіль оплачувала стипендії 19 юнакам і дівчатам, що навчались у вищих і середніх спеціальних учбових закладах за її путівками.
На святкуванні 25-річчя з дня заснування артілі ім. Суворова одна з передових колгоспниць ланкова Д. І. Вічева сказала, що відзначає цю дату і як сімейне велике свято. За допомогою колгоспу всі її діти здобули освіту, стали спеціалістами: син Іван закінчив інженерно-будівельний інститут в Одесі, дочка Параска — Одеський університет і працює вчителькою в Кілійському районі, наймолодший Георгій після закінчення служби в Радянській Армії навчається в Кишинівському сільськогосподарському інституті.
Своє дозвілля трудящі проводять у Будинку культури, який відкрили напередодні 40-ї річниці Жовтня. В ньому є зал на 375 місць. Тут виступають місцеві любителі театрального мистецтва. Драмгуртком з 1944 по 1965 рік керував учитель Морозов. Приїздять сюди на гастролі також артисти з Одеси, Молдавії. Не раз суворовці були переможцями на республіканських оглядах народних талантів в Одесі й Києві.
В сільській, шкільній і дитячій бібліотеках налічується 55 тис. книг. Працює бібліотека при клубі училища механізації. Лише в 1965 році колгосп витратив на культурні потреби села 460 тис. карбованців.
У селі є краєзнавчий музей, відкритий у 1960 році. Створено його з ініціативи О. П. Щербакова, на той час голови селищної Ради, члена Комуністичної партії з 1924 року, активного учасника революційного руху в Бессарабії. В музеї представлені експонати, які розповідають про історію селища/про перші комуністичні осередки, про заснування першого колгоспу. Зокрема, тут представлені матеріали про Г. С. Балабана, І. С. Русева, які брали активну участь у революційній боротьбі за встановлення Радянської влади в рідному селі. Особливу увагу привертають матеріали, що ілюструють розвиток колгоспного господарства, зростання добробуту і культури трудящих за роки Радянської влади.
Є в Суворовому, яке з 1961 року було віднесено до селищ міського типу, кілька пам’ятників. На площі перед новим будинком правління колгоспу 1 Травня 1966 року відкрито пам’ятник О. В. Суворову. Навколо нього розбиті клумби, висаджені квіти, дерева. До 50-річчя Великого Жовтня колгоспники впорядкували площу Космонавтів, на якій встановлено монумент, присвячений цій знаменній даті.
Всі досягнення в господарському і культурному житті трудящих Суворового, що відбулися за роки Радянської влади, стали можливими завдяки повсякденній роботі партійної організації, яка об’єднує 79 комуністів. їм у всьому допомагають 75 комсомольців.
М. Д. ДИХАН, Я. Г. КАСЬЯН