Кілія, Кілійський район, Одеська область (продовження)
У 1929 році в місті була створена молодіжна підпільна організація, до складу якої входили Д. Соловйов і П. Денисов, сини розстріляних під час Татарбунарського повстання більшовиків, та С. Бронштейн і Є. Сливенко. У 1932 році група поповнилася молодими робітниками і службовцями, завдяки чому був створений Кілійський підпільний міський комітет Комуністичної партії Румунії. Міськком поширював свій вплив майже на всі населені пункти, що розташовані в дельті Дунаю, включаючи місто Вилкове. Кілійські комуністи таємно друкували на шапірографі відозви і прокламації, закликаючи трудящих до повалення влади експлуататорів. Так, у травневій листівці 1933 року зазначалося: «Наше визволення можливе тільки шляхом революції. Ми повинні наслідувати приклад наших російських товаришів, бо Жовтнева революція звільнила російський народ від влади буржуазії».
Підпільна діяльність комуністів була досить значною. Тільки за одну липневу ніч 1933 року агенти місцевої поліції виявили, як зазначається в офіційному донесенні, 24 листівки комуністичного характеру.
Листівки, які закликали до боротьби з поневолювачами, поширювалися і в наступні роки. В одній з них, присвяченій XVIII роковинам Великого Жовтня, говорилось, що «робітники і селяни пригноблених національностей в разі виникнення нової імперіалістичної війни повинні наслідувати заклик Леніна, який в жовтні 1917 року привів російський народ до перемоги».
Кілійські комуністи випускали на шапірографі газету «Серп і молот», що мала налагодити зв’язки з трудящими міста і села. Передова стаття першого номера газети від 5 лютого 1936 року закликала трудящих Кілії до загального страйку, щоб вони «могли поліпшити своє мізерне існування».
Коли в 1936 році в республіканській Іспанії спалахнула громадянська війна, Кілійський комітет послав на допомогу іспанським революціонерам комуністів Ф. Бернацького, В. Козака та 3. Соколова. Разом з іншими добровольцями вони в складі інтернаціональних бригад мужньо билися з ворогом.
Комуністи Кілії провадили революційну пропаганду і в наступні роки. Вони йшли в маси, організовували збір грошей і харчів для ув’язнених революціонерів, поширювали листівки серед міського і сільського населення. До підпільної комуністичної організації, якою керував І. Пономаренко, входили М. Паламарчук, І. Руляков, Д. Андреев, X. Пивовар та інші. Всі вони користувалися авторитетом серед робітників і трудового селянства.
Наприкінці червня 1940 року Бессарабія стала радянською. Жителі Кілії радо зустріли 30 червня — відновлення Радянської влади. Комуністична організація Кілії, яка вийшла з підпілля, очолила політичне і трудове життя в місті. Стараннями кілійських комуністів Д. Г. Соловйова, І. Рулякова та багатьох інших були здійснені перші заходи по створенню органів місцевого самоврядування, по налагодженню роботи підприємств і установ міста.
2 серпня 1940 року Акерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії включено до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. 11 листопада 1940 року Кілія стала адміністративним центром району. Створеній тоді ж Кілійській міській Раді були підпорядковані приміські селища Омарбія, Маяки, Натягайлівка, Фурманська Дорога та хутори Кислицький, Степовий, Салман. Першим головою міської Ради став В. С. Бутов, а його заступником — учасник революційного руху Д. Г. Соловйов, нині колгоспник сільгоспартілі «Перемога». Міський комітет партії очолив перший секретар О. І. Литвинов.
Після 22-річного економічного застою, що мав місце під час панування румунських бояр, успішно стала розвиватися економіка Кілії та району. Зусиллями трудящих міста і сіл налагоджувалося народне господарство, яке до того було в занедбаному стані. Розпочалася реконструкція порту та інших націоналізованих підприємств, збудованих ще за царської Росії (судноремонтні майстерні, парові млини тощо). Одночасно будувалися і нові підприємства. В порту споруджено елеватор. Розширили виробництво продовольства з місцевої сировини міськхарчокомбінат і м’ясокомбінат. Колишні кустарі-ремісники об’єдналися в промислові артілі: «Червоний металіст», «Нове життя» та інші. Була організована рибальська артіль «Заповіти Ілліча», де працювало 9 риболовецьких бригад.
По-новому зажили і селяни околиць Кілії. Тут організували перший колгосп ім. Кірова. Помазанська MTС допомагала йому в обробітку землі тощо. Серед перших колгоспників було 26 родин колишніх наймитів, які ніколи раніше не мали власної землі.
Відкрилися нові лікувальні заклади, дошкільні дитячі установи, а також міський клуб, бібліотека, літній кінотеатр. У вересні 1940 року розпочався навчальний рік у 10 школах Кілії, які охопили 2,5 тисячі дітей. У березні 1941 року відкрито регулярні рейси між радянськими портами на Дунаї. Пасажирську лінію Рені—Вилкове обслуговували річкові пароплави «Радянська Бессарабія» і «Радянська Буковина».
12 січня 1941 року трудящі міста брали участь у виборах до Верховної Ради УРСР. Першим депутатом до верховного органу Республіки було обрано Д. Г. Соловйова.
Мирну працю радянських людей порушив віроломний напад гітлерівської Німеччини. Вранці 22 червня 1941 року ворог відкрив з-за Дунаю артилерійський вогонь по суднах і портах, зокрема по Кілії. Кілійський міський комітет партії і командування місцевого гарнізону намітили конкретні заходи по обороні міста. Був створений винищувальний батальйон в складі трьох рот. На захист міста стала також кілійська група кораблів Дунайської флотилії, створена 1940 року, яка діяла спільно з батареями Дунайського сектора берегової оборони і військових частин 14-го стрілецького корпусу при підтримці авіації Чорноморського флоту. На світанку 26 червня 1941 року з кілійської групи кораблів висаджено десант на правий берег Дунаю в районі Старої Кілії. Розгромивши ворожі сили, радянські війська зайняли кілька інших населених пунктів на правому березі та острови Даллер і Татару. Обидва береги Кілійського гирла від Репіди до Переправи перебували в руках радянських військ. Їх оборона покладалась на Кілійську групу кораблів, берегові батареї і підрозділи 25-ї Чапаєвської дивізії. Вони міцно утримували дунайські рубежі, завдаючи великих втрат ворогові. 26 червня радянські моряки прогнали вулицями міста 600 фашистів, взятих у полон; 19 липня 1941 року обставини змусили Дунайську флотилію вийти з нижнього Дунаю в Чорне море і взяти курс на Одесу.
З перших днів німецько-фашистської окупації міста почалися знущання над місцевим населенням. Гітлерівці арештували 300 жителів. Чимало з них потрапило до в’язниці. В Кілію, яка стала т. зв. обласним центром Румунії, повернулись колишні домовласники, комерсанти і фабриканти.
В дні окупації придунайські плавні та острови стали базою розгортання підпільної і партизанської боротьби проти німецько-фашистських загарбників. Уже в серпні 1941 року поблизу Кілії діяла невелика партизанська група, очолювана X. С. Руденком (загинув у жовтні 1941 року)5. Активно діяла підпільна патріотична організація, створена в травні 1942 року з місцевого населення. Незабаром до підпілля приєдналися жителі навколишніх сіл і міста Вилкового. Члени організації поширювали листівки, в яких закликали трудящих до боротьби проти окупантів, повідомляли населення про становище на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Підпільна організація проіснувала недовго. В липні 1942 року фашисти натрапили на її слід. Відбулися масові арешти. Керівник організації А. Семененко загинув під час нелюдських катувань, а всі інші учасники підпілля були засуджені на різні строки тюремного ув’язнення. Лише наступ Червоної Армії в 1944 році приніс їм визволення.
Визволяли Кілію матроси Дунайської військової флотилії. Вранці 24 серпня 1944 року вони увійшли в дельту Дунаю і визволили місто Вилкове. Звідси в ніч на 25 серпня вирушили до Кілії 5 бронекатерів під командуванням Героя Радянського Союзу капітана 3-го рангу П. І. Державша. Вони висадили десант морської піхоти. Підтримувані вогнем бронекатерів, десантники 613-ї роти морської піхоти захопили порт і повели бої за центр міста. Противник припинив опір. Того ж дня до Кілії вступила 5-а гвардійська стрілецька бригада 46-ї армії 3-го Українського фронту.
При визволенні Нової Кілії знищено 500 і взято в полон 2 тис. солдат і офіцерів противника, захоплено 11 гармат, 40 мінометів, 1,5 тис. рушниць і автоматів, 5 радіостанцій та інше військове майно.
Німецько-румунські окупанти завдали місту великої шкоди. Лише підприємства і установи зазнали збитків на суму 16 млн. крб. Вони вивезли устаткування судноремонтних майстерень, обладнання елеватора тощо. Пограбовано і t знищено особисте майно населення на суму 2,8 млн. крб. Окупанти зруйнували 24 тис. кв. метрів житлової площі.
Для відновлення зруйнованого народного господарства потрібно було докласти великих зусиль. У відродженні міста брало участь все населення. Значну допомогу подали трудящим Кілії робітники багатьох промислових міст країни. Внаслідок цього в 1948 році воно було відбудоване.
На той час в Кілії працювали судноремонтний завод, механізовані млини, елеватор, цегельний завод та різні промислові артілі. Водночас здійснювалося будівництво нових підприємств, зокрема стали до ладу маслоробний і виноробний заводи.
Відбувалися соціалістичні перетворення і в сільському господарстві. В 1945— 1946 рр. у Кілії існувало близько 10 земельних товариств, у 1947 році вони утворили 8 колгоспів, в яких об’єдналося понад 2,5 тис. селянських господарств. Колгоспи мали понад 2,2 тис. га землі. Пізніше артілі об’єдналися у великі господарства. Одразу після війни відродилася риболовецька артіль «Заповіти Ілліча».
Поступово налагоджувалося і культурно-освітнє житія міста. Вже в перші повоєнні роки відкрито 10 шкіл та 14 червоних кутків і клубів на підприємствах, в установах і в земельних товариствах. Головними центрами культурно-освітньої роботи стали міський і портовий клуби.
В Кілії відкрито (з жовтня 1945 року) ремісниче училище, що готувало кадри для промисловості, сільського господарства і транспорту, та мореплавне, яке готувало мотористів і матросів першого класу.
В 50-х роках партійні і радянські органи приділяли велику увагу створенню в Кілії нових підприємств. У 1953 році став до ладу потужний хлібозавод, що випускав 25 тонн хлібобулочних виробів на добу. В 1954 році почав, працювати кенафний завод, з 1956 року він став випускати конопляне волокно. В 1956 році став до ладу ефіроолійний завод. Це підприємство сезонне і працює лише в період збирання на полях місцевих колгоспів ефіроолійних культур — базалику, герані, шавлії. Поряд з будівництвом нових заводів розширювались та реконструювались діючі підприємства. Виросли нові заводські корпуси судноремонтного заводу на березі Степового рукава Кілійського гирла Дунаю. Був переобладнаний цегельний завод, продукція якого використовується для будівництва в містах і селах області. Свого часу кілійська цегла використовувалась і на будівництві Каховської гідроелектростанції. З 1956 року це підприємство виготовляє комишитові плити на замовлення місцевих , будівельних організацій.
У повоєнні роки розширився Кілійський порт, вантажооборот якого перевищив 100 тис. тонн на рік. В порту використовуються плавучі й гусеничні крани, автонавантажувачі, тягачі та плавкран вантажопідйомністю близько 5 тонн. У 1958 році став до ладу двоповерховий дебаркадер кілійського порту з службовими приміщеннями та кімнатами для пасажирів.
Господарське життя Кілії тісно пов’язане з використанням вод Дунаю. Дельта ріки та придунайські озера є базою місцевого рибного господарства. Озеро Китай, крім риби, славиться ще й раками, яких добувають по 7—8 тонн на рік. Крім узбережного лову, рибоколгосп «Заповіти Ілліча» організував у повоєнні роки бригаду морського лову.
Для збільшення врожайності зернових культур здійснені великі гідромеліоративні роботи в дунайських плавнях. З цією метою зусиллями трудящих Кілійського району в 1956 році прорито міжколгоспний зрошувальний канал в районі Стенцівських плавнів. На острові Кислицькому, що простягається вздовж річки Дунаю, вирощують різні овочі, які надходять на Ізмаїльський консервний комбінат для переробки. Взагалі, водні ресурси Дунаю дають змогу зрошувати тепер десятки тисяч гектарів землі, завдяки чому значно збільшилися валові збори овочевих, технічних і кормових культур. Тут вирощують теплолюбні рослини, такі, як південні коноплі, ефіроолійні культури, і особливо багато рису. Ще в 1948 році створено кілійську дільницю рисосіяння Ізмаїльської дослідної станції, розроблено агротехніку та проведено селекційну роботу по створенню нових сортів цієї важливої культури.
В повоєнні роки нового розвитку набули культура і освіта, зріс добробут жителів міста. В 1950 році в Кілії працювали 14 загальноосвітніх шкіл, ремісниче училище, школа механізації сільського господарства, мореплавна школа, районний Будинок культури, 7 клубів, Будинок піонерів, дві районні бібліотеки (для дорослих і дітей), радіовузол, стадіон. Ще з квітня 1945 року видавалася районна газета «Большевистское знамя», перейменована 1952 року на «Коммунистическое знамя».
Великі зміни сталися в Кілії за роки семирічки (1959—1965 рр.). Зросла валова продукція промисловості. Якщо в 1953 році вартість її становила 2450 тис. крб., то в 1965 році вона досягла 7,7 млн. крб. За цей час втроє збільшився вантажооборот кілійського торговельного порту.
Так, у 1965 році перероблено 386 тис. тонн різних вантажів, оброблено 1640 суден.
Найбільших успіхів досяг Кілійський судноремонтний завод.
Значною мірою цьому допомогло те, що на підприємстві широкого розмаху набув масовий рух за звання ударників і колективів комуністичної праці. В 1960 році зародився рух за звання «Майстер—золоті руки». Це звання здобули досвідчені спеціалісти, наставники молоді, зокрема електрозварювачі Є. А. Капітонов, М. G. Ногай, токарі Г. Г. Герладжі і Т. М. Романовський, слюсар В. І. Малий. Підвищуючи продуктивність праці за рахунок впровадження сучасної техніки, освоєння нового і модернізації діючого устаткування, за рахунок поліпшення умов праці, кілійські судноремонтники добилися в квітні 1964 року високого звання колективу комуністичної праці. Семирічний план було виконано ще в грудні 1964 року. Підприємство випустило продукції понад завдання на 40 тис. крб. Тепер на заводі провадиться ремонт не тільки річкових, а й морських суден, також освоєно випуск різної промислової продукції, зокрема лебідок і контейнерів. З 1961 року налагоджено серійне виробництво притиральних верстатів для судноремонтних заводів. Цей верстат відзначений дипломом Виставки досягнень народного господарства СРСР в Москві.
Добре працювали в роки семирічки трудівники колгоспів «Путь Ленина» і «Победа», радгоспу ім. Свердлова і рибоколгоспу «Заповіти Ілліча». Так, артіль «Путь Ленина» у 1965 році зібрала зернових культур по 30,6 цнт з га. Прибутки господарства становили 2 млн. крб., а оплата праці на людинодень зросла з 1 крб. 26 коп. в 1961 році до 1 крб. 80 коп. в 1965 році.
За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства кращі трудівники кілійських колгоспів нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Голова колгоспу «Путь Ленина» Г. Д. Марченко і колгоспниця Г. П. Романенко удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Нагороджений двома орденами Леніна член артілі «Победа» М. С. Владиченко.
Поряд з розвитком сільського господарства і промислових підприємств у місті протягом семирічки споруджено 19 житлових будинків на 308 квартир. Взагалі на благоустрій міста витрати весь час збільшуються. Якщо в 1959 році було асигновано 65 тис. крб., то в 1965 році витрачено 170 тис. крб. У 1959 році побудовано аеропорт і встановлено регулярне повітряне сполучення з Одесою та Ізмаїлом. З 1962 року Кілія підключена до загальної енергосистеми республіки, що дало можливість повністю електрифікувати місто. Вживалися заходи для поліпшення побутового обслуговування населення. З цією метою промислові артілі в 1961 році об’єдналися в міський побуткомбінат. Його цехи — меблевий, швейний, трикотажний, дзеркальний, вулканізації та інші—працюють на повну потужність. Продукція побуткомбінату зросла до 313 тис. крб. в 1965 році.
Після завершення семирічного плану трудящі Кілії приступили до виконання нового п’ятирічного плану. Свої трудові успіхи вони присвятили 50-річчю Радянської влади. Підприємства і установи міста в ювілейному році успішно виконали річні плани. Судноремонтний завод, райоб’єднання «Сільгосптехніка» і райпобуткомбінат вийшли переможцями в соціалістичному змаганні району. Судноремонтному заводові присвоєно і вручено на вічне зберігання пам’ятний Червоний прапор райкому партії і райвиконкому. Кілійський порт посів перше місце в Радянському Дунайському пароплавстві.
Судноремонтники Кілії обмінюються досвідом роботи з ізмаїльськими судноремонтниками, з колективами суднобудівних заводів Миколаєва і Ленінграда.
Все більшого значення набуває кілійський порт, якому підпорядковані портові пункти Вилкове і ряд пасажирських пристаней в Кілійському гирлі Дунаю. Тут проходить міжнародна транзитна лінія, що забезпечує транспортування вантажів з портів Верхнього Дунаю на Близький Схід, в порти Середземного моря. В кілійському порту швартуються річкові і морські судна; під час навігації по Нижньому Дунаю сюди заходять пасажирські судна, які курсують на лінії Одеса—Ізмаїл, річкові катери і кораблі на підводних крилах типу «Ракета», що обслуговують лінію Рені— Вилкове. В 1966 році був піднятий державний прапор Радянського Союзу на новому теплоході «Кілія». Це перше експериментальне судно класу ріка — море, яке має сучасне електронавігаційне обладнання. На честь стародавнього дунайського міста названо також потужний дизель-електричний землесос «Кілійський».
Постійно збільшується виробництво сільськогосподарських продуктів. Так, колгоспники артілі «Путь Ленина» в 1967 році зібрали в середньому по 39 цнт озимої пшениці, 21,2 цнт жита, 37,1 цнт зерна кукурудзи, 45 цнт рису з га. Основні зернові культури при наявності потужної техніки тут збираються за 10 днів. Колгоспові присвоєно звання «Господарство високої культури землеробства».
В ознаменування трудових успіхів на честь 50-річчя Радянської влади колгосп «Путь Ленина» занесено в Книгу трудової слави Одеського обкому КП України, виконкому обласної Ради депутатів трудящих та Одеської обласної Ради профспілок. Очолює артіль Герой Соціалістичної Праці Г. Д. Марченко. Колишня наймичка, вона за Радянської влади стала ланковою, потім бригадиром, а з 1950 року — головою колгоспу. В 1960 році Г. Д. Марченко заочно закінчила середню школу, а в 1967 році, закінчивши Одеський сільськогосподарський інститут, одержала диплом економіста.
Високі і сталі врожаї вирощують трудівники колгоспу «Победа» і радгоспу ім. Свердлова.
Збільшуються в господарствах прибутки від тваринництва. Так, у 1967 році в радгоспі ім. Свердлова середній надій на одну фуражну корову становив 2356 кг, а в артілях «Победа» — 2336 кг та «Путь Ленина» — 2208 кг. На 100 га угідь вироблено в колгоспі «Победа» 92 цнт, в радгоспі ім. Свердлова — 84 цнт, в колгоспі «Путь Ленина» — 81,8 цнт м’яса.
Багатоводний Дунай, озеро Китай та інші природні водоймища створюють сприятливі умови для здійснення широкої програми меліорації земель відповідно до рішення травневого (1966 р.) Пленуму ЦК КПРС. Тільки в колгоспі «Путь Ленина» є близько 1,2 тис. га зрошуваних земель, а до 1970 року їх площа збільшиться вдвоє. В радгоспі ім. Свердлова налічується 1514 га зрошуваних земель.
В недалекому майбутньому Кілійський район стане районом суцільного зрошуваного землеробства. Тут створюється велика рисоводна зона. В 1969 році рис вирощувався на площі 2,7 тис. га. Поблизу Кілії будується Лісківська рисова система. Успішно працює над вирощуванням нових високоврожайних сортів рису досвідчений селекціонер Ізмаїльської дослідної станції П. М. Соколов.
Помітне місце в економіці міста посідає риболовецький колгосп «Заповіти Ілліча». Внаслідок сумлінної праці рибалок — Г. Авадані, М. Гребенюка, чотирьох братів Ігнатьєвих (Агапа, Омеляна, Петра і Трифона), Г. Коломійця, Т. Переверзева, С. Суворова та багатьох інших— артіль здала державі в 1968 році 3,8 тис. цнт риби.
Багатогалузеве господарство Кілії й району сприяло розвитку місцевої харчової промисловості. На повну потужність працюють маслозавод, винзаводоуправління, харчокомбінат та наймолодше підприємство міста — цех сухого і знежиреного молока, введений в дію 1966 року.
Більшість підприємств міста відправляє свої вироби за межі району. Так, продукція ефіроолійного заводу йде на парфюмерні та кондитерські фабрики Одеси, Миколаєва, Харкова. Конопляне волокно використовується на заводах Харкова та Одеси, де виготовляються канати для річкового і морського флоту. Замовниками кілійського винзаводоуправління є винозаводи Дніпропетровська, Луганська, Харкова, Краснодара та інших міст.
Колись глухе провінційне місто Кілія за роки Радянської влади досягло значних успіхів в розвитку економіки і культури. Поряд з реконструкцією старих підприємств і побудовою ряду нових проведені роботи по благоустрою. На околиці Кілії виникло селище судноремонтників. В 1966 році на це витрачено 183 тис. крб. В ювілейному році стала до ладу автоматична телефонна станція, відкрито Будинок побуту, де розмістилися ательє одягу, приймальний пункт хімчистки, трикотажний цех. Щороку здаються в експлуатацію нові багатоквартирні житлові будинки.
Багато уваги приділяє Радянська держава охороні здоров’я. Якщо за часів панування румунських бояр у Кілії було 11 лікарів і 18 середніх медичних працівників, то в 1968 році тут налічувалось 55 лікарів і понад 200 середніх медичних працівників. У місті працюють районна і дитяча лікарні, пологовий будинок з жіночою консультацією, протитуберкульозний диспансер, стоматологічна поліклініка та інші лікувальні заклади. Робітників і службовців судноремонтного заводу та порту обслуговує лікарня моряків з поліклінічним відділенням. Всього в місті 5 лікарень, 2 аптеки і 10 аптечних пунктів.
Торгівлею і громадським харчуванням у місті займаються змішторг, торгмортранс і райспоживспілка. В Кілії є кілька десятків торговельних підприємств, в т. ч. 10 чайних і їдалень. Збудовано новий універмаг.
За роки Радянської влади значно зріс культурний рівень трудящих. Давно ліквідовано неписьменність. Тут працюють 3 середні школи, очно-заочна школа, 6 восьмирічних, в т. ч. школа-інтернат. З 1963 року в місті почало працювати професійно-технічне училище, яке готує кадри будівельників. У 1966 році учні кілійської середньої школи № 1 перейшли в новий триповерховий учбовий корпус, де є навчальні кабінети, спортивний зал і виробничі майстерні. В загальноосвітніх школах щороку навчається понад 5 тис. учнів. Велику роботу провадять з школярами Будинок піонерів, дитяча музична школа і спортивна школа. До Радянської влади в Кілії не було дошкільних дитячих закладів. Тепер тут налічується 10 дитячих садків і ясел, Будинок дитини.
У місті працює великий загін радянської інтелігенції. З вищою освітою тут є 98 учителів, 55 лікарів, 67 інженерів, 26 агрономів, 12 зоотехніків та багато інших спеціалістів.
Пропаганду героїчних і трудових традицій проводить народний історико-краєзнавчий музей, створений на громадських засадах у квітні 1964 року. За роки Радянської влади в місті створено 5 масових та понад 15 відомчих бібліотек, книжковий фонд яких налічує 172 тис. томів.
Провідне місце в справі організації відпочинку трудящих посідає міський Будинок культури, в якому влаштовуються концерти. В 1959 році споруджено новий клуб моряків. Міський кінотеатр «Маяк» обладнаний широкоекранною апаратурою.
Кілія має чимало визначних місць. У центрі міста, в порту і міському парку встановлені пам’ятники В. І. Леніну. У вересні 1949 року споруджено пам’ятник радянським воїнам, які полягли в боях за визволення міста під час Великої Вітчизняної війни. В міському парку встановлено скульптурну фігуру матроса з автоматом у руках — пам’ять про моряків-десантників, які визволяли місто в 1944 році; в центрі міста — пам’ятник Богдану Хмельницькому.
З кожним роком Кілія розбудовується. Споруджуються Будинок Рад, бойня з холодильними установками, томатний цех консервного комбінату на 10 млн. умовних банок, база «Сільгосптехніки». Найближчим часом почнеться будівництво кінотеатру на 400 місць, приміщення для управління зв’язку, автостанції, лікувального корпусу районної лікарні, пологового будинку, дитячого садка на 180 місць, середньої школи, готелю, їдальні, кафе. Передбачено прокладення водопроводу завдовжки 14 км, тротуарів загальною довжиною 30 км, будівництво стадіону. Всі ці споруди будуть введені в дію до 1970 року.
Розширюється зелена зона Кілії, створюються нові зелені масиви. Смугою захисних насаджень житлові квартали міста будуть відокремлені від промислових підприємств. Місто відзначатиметься чітким плануванням вулиць, новими житловими мікрорайонами, багатоповерховими будівлями.
Перспективним планом на околицях Кілії передбачено будівництво консервного і рисоочисного заводів, фабрики обгорткового паперу. Розшириться кілійський порт, до якого ще буде прокладено залізницю.
Трудящі Кілії, одного з найдавніших міст Вітчизни, докладають багато зусиль до того, щоб вона стала красивішою і впорядкованою.
В. Т. ГАЛЯС, М. І. КАШАЄВ