Брежнєвський період.
Історичний період між правлінням Брежнева публіцисти назвали — «застій». При правлінні Брежнєва одна за одною минали п’ятирічки розвитку народного господарства, не залишаючи в пам’яті людей значних змін чи досягнень.
Сільське господарство, одержавши значні кошти при правлінні М. Хрущова по інерції продовжувало розвиватися не дивлячись на різні експерименти, що позволило одержувати в ці роки значні результати в сільськогосподарському виробництві ще деякий час. В ці роки кілька разів мінялася адміністративна підпорядкованість сіл і районів. Пиріжну за короткий час перепідпорядковували то Кодимському, то Балтському районам, що негативно позначалося на сільськогосподарському виробництві. На ці експерименти витрачено багато часу та значні матеріальні кошти. Село Пиріжна після війни відносилося до Чечельницького району Вінницької області, великі втрати були в транспортних витратах, оскільки відстань до району була 25 кілометрів. 22 травня 1957 указом Президії Верховної Ради України село приєднали до Кодимського району Одеської області. Це позначилося позитивно на розвитку сілськогосподарського виробництва та соціальній сфері села. Невідомо, чим керувалися чиновники, але 1 січня 1963 року село приєднали до Балтського району, відстань між селом і районом стала значно більшою — 60 кілометрів. Таке приєднання теж не витримало 2-х років, і в січні 1965 року село Пиріжну знову приєднали до Кодимського району, що було найбільш оптимальним варіантом.
Пиріжнянський колгосп «Перемога», одержавши поштовх хрущовських реформ успішною працею мешканців Пиріжни подовжував ще деякий час розвиватися і покращувати соціальну сферу життя, міняти облік села. Будівельна бригада вводила в дію все нові об’єкти — дитячий садочок, будинок тваринника, почали будувати нову школу. За успіхи у розвитку сільського господарства у 1971 році двадцять колгоспників села були нагороджені урядовими нагородами За високий добовий приріст м’яса Василь Плахотний був нагороджений орденом «Знак пошани». Згодом Плахотний – ветеран війни і праці разом з дружиною обробляв 15 га цукрового буряка.
У 1974 році Пиріжнянський колгосп зайняв перше місце в районі по урожайності сільськогосподарських культур і виборов перехідний червоний прапор, який знаходився кілька років у колгоспі «Прапор Леніна» села Серби. Цим колгоспом керував Герой Соціалістичної праці Віктор Прокопович Білоконь. Пиріжнянський колгосп був нагороджений грошовою премією і двома мотоциклами.
Враховуючи успіхи Пиріжнянського колгоспу під керівництвом В.М. Козака. 26 лютого 1975 року керівництво району знову об’єднало Пиріжнянський і Івашківський колгоспи під назвою «Перемога». Центральна усадьба знаходилася у Пиріжні. Головою колгоспу було обрано Козака В.М. Після з’єднання колгоспів сили будівельників були спрямовані на добудову Будинку культури і будівництво консервного заводу у Івашкові. У листопаді того ж року було закінчено будівництво двоповерхової школи з паровим опаленням – діти вперше змогли навчатися у великих, світлих класах і в одну зміну. Через рік будівельники здали в експлуатацію спортивний зал, де діти мали змогу займатися спортом. До цього часу усі спортивні заняття проходили у дворі школи. Згодом пиріжнянські спортсмени неодноразово завойовували призові місця у районі. Часто їздили на змагання в область, де дівчата і хлопці займали перші призові місця по легкій атлетиці.
У 1978 році колгоспи знову роз’єднали, Пиріжнянський колгосп залишився під назвою “Перемога» на чолі зі своїм головою В.М. Козаком. Шукаючи нові форми зайнятості селян роботою колгосп створив 2 швейні цехи, які почали випускали свою продукцію. Селяни одержали фельдшерсько-акушерський пункт, медичний профілакторій, три бібліотеки, дитячий садочок, лазню, млин. На молочно-товарній фермі і в тракторній бригаді запрацювали їдальні. Для вчителів та спеціалістів сільського господарства будувалися квартири. Найголовнішим досягненням цих років була асфальтована дорога і пуск рейсового автобуса до Кодими, про що мріяли мешканці Пиріжни століттями. Для ефективної праці по виробництву сільськогосподарської продукціі у селі застосовували літаки, за їх допомогою знищували шкідників на сільсько-господарських культурах, пришвидшували дозрівання врожаю.
У селі вперше почали працювати терапевт і стоматолог.
За доблесну працю і успіхи в сільськогосподарському виробництві багато членів колгоспу нагороджувалися державою орденами і медалями. За добросовістну працю з 1958 по 1991 рік був нагороджений урядом орденом «Червоного Прапора» Будейський Андрій Григорович; У 1976 році Станкевич Галина Павлівна нагороджена орденом Трудової Слави III ступеня, в 1991 році — орденом Трудової Слави II ступеня, вона обиралася депутатом сільської і районної ради; Кучер Андрій Ананійович – тракторист колгоспу нагороджений медаллю «За доблесний труд» в 1970 році; Шепітко Василь Омельянович працював у колгоспі з 1976 року трактористом і комбайнером, нагороджений медаллю «За трудову доблесть»; Грінченко Микола Васильович –тракторист, начальник механізованого загону, бригадир тракторної бригади був нагороджений медаллю « За трудову відзнаку»; Петрик Федір Григорович працював у колгоспі з 1962 року трактористом, нагороджений орденом Трудової Слави III ступеня; Ніколішина Лідія Кирилівна працювала у колгоспі з 1952 року, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора і медаллю « За трудову відзнаку і довгорічну працю; Мальчевська Галина Єфимівна працювала дояркою, завідуючою фермою нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора; Гонтарук Федір Іларіонович – завідуючий свинофермою, бригадир рільничої бригади нагороджений орденом «Знак пошани»; Склярук Іван Миколайович – бригадир городньої бригади, агроном нагороджений медаллю «За трудову доблесть», орденом Трудового Червоного Прапора і в 1988 році орденом Леніна; Голова колгоспу Козак Володимир Маркович нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медаллю «За почесну працю, медаллю «Ветеран праці».
Колгоспники раділи тим змінам, які відбулися на селі, вони вперше зрозуміли, що держава цінує їх важку працю на землі. Від успіху колективної праці мешканці Пиріжни на кінець-то мали прибуток і покращали свій добробут. Припинився відтік молодих і здорових селян у пошуках заробітку, значно збільшилася народжуваність. Багато випускників школи навчалися безкоштовно у середніх або вищих навчальних закладах, набуваючи потрібні селу професії, і поверталися працювати у рідне село. Колгоспники на той час одержували добру зарплату. По селу ходив колгоспний автобус – розвозив працівників, кого на ферми, кого на поля. Це було надзвичайне досягнення колгоспу, так як протягом 3-х з половиною століть селяни завжди ходили пішки на самі віддалені участки роботи.
28 квітня 1986 року сталася аварія на Чернобильській АЕС. Радіактивні опади випали на велику територію Білорусії, Росії і України. На ліквідацію аварії були мобілізовані великі кошти і людські ресурси. На Пиріжну також випали радіоактивні опади — рівень радіації на селі місцями сягав 120 мікроренген за годину. Із-за радіації було заборонено збирати у лісі гриби. Мешканці Пиріжни приймали участь в ліквідації аварії.
21 лютого 1987 року на загальних зборах села було переобрано голову колгоспу. За особистою заявою В.М. Козака було звільнено з посади і обрано головою колгоспу С.В. Огінського, який працював парторгом сільської партійної організації, але згодом Огінського обрали головою райвиконкому. Головою колгоспу «Перемога» став П.П. Андрєєв. З 1989 року колгосп перейшов на самофінансування і орендні підряди. Селяни могли брати в оренду землю, корову, брати на виріст бичків, обробляти участки буряка. Деякі мешканці села скористалися такими можливостями і покращали свій статок.
80-ті роки — роки найвищих досягнень сільськогосподарського виробництва колгоспу «Перемога». Колгосп був на вершині свого економічного розвитку і соціального розквіту села, що на собі відчув простий селянин вперше за багатовікову історію. Селяни більше не турбувалися про шматок хліба, жінки перестали ночами прясти пряжу, шити самотканий одяг та плести личаки. Багато жителів замість старих хат побудували красиві сучасні будинки, криті не соломою, а залізом або черепицею. У багатьох сім’ях з’явилися машини, мотоцикли, телевізори. У цей час будівельники створили меморіал, присвячений загиблим воїнам – односельцям, де навічно викарбовані імена тих, хто не повернувся з війни додому.
У травні 1988 року у приміщенні церкви М.В. Грінченко разом з Добрянським В.М. відкрили музей, де було зібрано багато документів і різних речей, розкриваючих життя і побут селян з далекої давнини. У музеї була представлена картина битви місцевих партизан з німцями в лісі між Пиріжною і Бритавкою. Ппроводилися зустрічі учнів і сільської молоді з ветеранами Великої Вітчизняної війни.
Економічний стан в СРСР неухильно погіршувався, зростання життєвого рівня народу в країні застопорилося. З кожним роком зменшувалося число громадян СРСР, які змогли поліпшити своє життя. Посилилися негативні тенденції на товарному ринку. На більшість товарів народного споживання та послуги населенню у першому півріччі 1990 р. ціни зросли, рік від року зростала інфляція. Поглиблювалася економічна криза в країні.