Історичні факти заснування поселення Пирожна
Аналіз вищевикладених історичних подій протягом XV – XVII віків та способів заселення «пустельних» територій, граничащих з «дикими степами», надають нам факти, які свідчать про заснування поселень на річках Савранка, Кодима, Ягорлик в середині XVII століття, а саме:
- У першій половині ХVI століття ватажок повсталих українських козаків Северин Наливайко звернувся до польського короля Сигізмунда III з проханням: «надати козакам для поселення пустку між Бугом і Дністром на татарському і турецькому шляху між Бендерами і Очаковом, де від сотворіння СВІТУ ніхто не живий …». Ця заява Наливайка підтверджує, що територія Поділля на кордоні з «дикими полями», де знаходиться сучасне село Пиріжна, в 1-й половині ХVI століття ще не була заселена поселенцями.
- Нам вже відомо, що в 1-й чверті ХVI століття на пустельних землях оселилися на річці Савранка в поселенні Рашковці оселилися Козарі.
- У 1562 році частину пустельних земель одержав Григорій Чечель йому також належали Рашків, Калавур, Кушинці, Чечелівка. До кінця ХVI століття на річці Кодима Чечель заснував містечко Чечельник.
- Польський король у 2-й половині XVII віку віддав козакам у власність «пустельний край» між Дніпром і Дністром.
- У 1654 році князь Конецпольський роздав козакам без оплати належні йому землі на Кодимщині, на границі з «дикими степами». Земля, де було засноване поселення Пирожна знаходилася саме на кордоні з «дикими степами».
- Легенда — переказ старожилів Пиріжни про заснування поселення втікачем козаком на прізвисько «Пиріжок» має своє підгрунтя: прізвисько козака і назва села Пиріжна збігаються з коренем слова — пиріж, яке, очевидно, пізніше було перекладено на російську мову — Пирожна.
- Козаки з кожної із вищеназваних причин відпускалися на свободне поселення лише з однією умовою – оселятися на пустельних прикордонних землях для захисту кордонів від татар, ногайців та турків. Козаки утворювали купні малодвірні поселення – Слободи та хутора. З часом, з прибуттям нових поселенців і народженням нового покоління, ці малодвірні поселення ( слободи і хутора) розросталися і перетворювалися в інший тип поселення — у самостійну адміністративну, економічну, юридичну одиницю — село. Подальше розростання села приводило до слідуючого утворення — містечка. За свідченнями етнографів період переходу від одного виду поселення в інший складає не менше 60 – 70 років.
Із купчої князя Любомирського нам відомо, що у 1719 році він викупив у пана Конецьпольського «многозаселенное» село Пирожну, тобто село вже пройшло свій історичний шлях розвитку від Слободи до села. У сучасному селі Пиріжна до сьогодення давня частина забудови села називається – СЛОБОДА. Ця назва підтверджує версію, що Пирожна спочатку також була заснована, як малодвірне поселення «Слобода», з плином часу (60 — 70 років) село розросталося і було утворено новий тип поселення – нова адміністративна самостійна одиниця – село Пирожна, як вказано в купчій князя Любомирського від 1719 року. Назва села вказана російською мовою, ймовірно, що назва села переведена на російську мову. Після Переяславської Ради (1654 — 1657 рр.), коли Богдан Хмельницький уклав союз з російським царем Олексієм Романовим представники влади привели до присяги українські міста і села — почалася русифікація.
- Існує офіційна версія сучасних істориків про те, що дати будівництва храмів на Кодимщині в середині ХVIII ст.. вказують на те, що населені пункти: Смолянка, Грабове, Лабушне, Французьке, Івашків, Будеї, Писарівка, Загнітків, Пиріжна, Баштанків, Серби, Круті на той час вже існували, тобто вони вже пройшли певний шлях розвитку від Слободи або хутора і стали багатодвірними селами.
- Деякі вчені вважають, що споруджена Пиріжнянська церква у 1767 році являється датою заснування села. Ця версія не відповідає дійсності, оскільки перша церква в Пирожні була споруджена значно раніше. Це підтверджує запис у Праці Подільського історико-сатистичного Комітету, у вип. 9 на стор. 70, де вказано: «Церковь в селе Курачьи Лозы была освячена в 1762 году…Иоанном Заионческим, прих. священником села Пирожны» — отже, даний запис свідчить, що у селі Пирожна був приход, була перша церква зі своїм священиком, споруджена всередині поселення на повороті до Черномина, ймовірно, при заснуванні Слободи. На цьому місці більш ніж століття стояв великий кам’яний хрест. В наш час залишки кам’яного хреста замінили на дерев’яний. Такі хрести ставили православні християни при будівництві храмів. З розширенням села центр перемістився, тому в 1767 році для спорудження другої церкви обрали також центр села, але в іншому місці.
- Ординці і татари в 1655році переметнулися від Б. Хмельницького до поляків і у 1657 році розорили усі навколишні поселення, в тому числі і Рашків. Ймовірно, що саме про це татарське розорення вказано в працях Комітету для історико-статистичного опису Подільської єпархії: «…исторических данных о времени заселения Пирожной не сохранилось. Можно думать, что еще во времена татарских набегов уже был поселок, обитателями которого являлись беглецы из м. Рашкова после его разорения татарами, почему до сих пор некоторые хутора возле Пирожной носят название «Рашковских.…».
- Сучасна Пиріжна належить до найдавніших соціально-економічних типів сільських поселень, які склалися на період XV – XVІІ віків в Україні, про що свідчить тип забудови — безсистемно скупчене поселення- вулична форма забудови вздовж річки і центральної дороги. Орієнтація дворів завжди була чільною стороною направлена у одному напрямку — уздовж берега річки або дороги.
В усіх наведених історичних фактах співпадає час – середина XVII століття. Виходячи із цих фактів можна встановити приблизну дату заснування села Пирожна. Від 1719 року, в якому Пирожна була викуплена князем Любомирським, як «многозаселенное» село вираховуємо 70 років — час на перетворення Слободи у новий тип поселення — село і одержуємо 1649 рік. Дата, звичайно, не зовсім точна, але близька до правди, що підтверджується вищевикладеними історичними фактами.
На підставі історичних фактів робимо висновок, що поселення Пирожна з назвою «СЛОБОДА» було засноване на землі польського магната Конецпольського козаками – втікачами у 1649 році. Після розгрому Рашкова татарами в 1657 році Слобода Пирожна уже была «поселок, обитателями которого являлись беглецы из м. Рашкова после его разорения татарами».
Наші предки заснували поселення Пирожна у південно-східній частині квітучого краю – Поділля, уздовж зелених берегів невеличкої річки Савранки, оточеної дрімучими лісами, зеленими полями. Річка бере свій початок із джерела, яке з давнини називається Криничками. В багатьох місцях поселення б’ють джерела прохолодної, кришталевої води.
Село забудоване у долині вздовж річки, куди зі склонів гористих полів стікає дощова вода, тому кліматичні умови Пирожни мають свої особливості, про що сказано у Працях Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, виданих у Кам’янець-Подільському в 1901 році:
«Пирожна – село расположено в долине, посредине которой протекает небольшая речка…Климатические условия местности не вполне благоприятные, из-за обилия гнилой воды в местных речках – корь, скарлатина и дифтерит в весенне-осенние месяцы – обычное явление. Почвы земли – глубокий чернозем, весьма плодороден, к сожалению, на пахотных землях, расположенных по склонам гор, проливные дожди часто смывают весь верхний слой чернозема в речку, вследствие чего бывают временные неурожаи…Жители села Пирожна по сословию — крестьяне, по народности – малороссы, православного вероисповедания».
На території поселення клімат помірний – тут не буває великої спеки і великих морозів, земля багата чорноземами. В одному із джерел про Поділля сказано: «Якщо зрівняти з литовськими та польськими землями, Поділля для всіх здається теперішньою країною сонця… Край цей зі статком має все, що тільки може народити на землі, і хлібороб, що кинув абияк зерна в землю, завжди одержить урожай сторазовий».
Природа цього краю вражала кожного, хто побував тут.
Дослідник Подільського краю М. Симашкевич в 1880 році писав про місцеву рослинність: «Надзвичайно різноманітна й дивно розкішна. У Поділлі прекрасно ростуть всі породи диких дерев, знаходячи для себе багатий грунт..». І дійсно, Пирожнянський ліс вражає своїм різноманіттям. Черноземи сприяють росту усіх видів диких дерев: граб, липа, ясень, дуб, береза, сосна, ялинка, клен, тополя, ліщина, акація, бук, верба, вільха та ін. Ліс протягом багатьох століть був здобутком для людей будівельних матеріалів, палива, постачав їстівні припаси : гриби, ягоди, жолуддя, забезпечував поселян м’ясом диких тварин та птиці, а худобу – сіном. В лісах водилися дикі свині, лосі, лисиці, куниці, зайці, ласки, білки, кроти, вовки.
На території поселення Пирожна багатий і різноманітний світ і трав’яних рослин – це аїр тростниковий, барвінок, безсмертник,берізка польова, будяк, бузина, буркун та валеріана лікарські, водяний перець, волошка синя, горицвіт, горлянка повзуча, деревій, дурман, звіробій, комиш озерний, конвалія, конюшина, кропива дводомна, кульбаба лікарська, лілії, латук дикий, лопух, лобода, материнка, медунка, меліса, м’ята, омела, осот, очерет, паслін солодко-гіркий, первоцвіт весняний, пижма, підсніжник звичайний, полин гіркий, ромашка лікарська,сон трава, спориш, суниці лісові, фіалка запашна, хвощ польовий, хвощ болотний, цикорій звичайний, цмин пісковий, чебрець подільський, череда три роздільна, чистотіл звичайний, щавель кінський та інші трави. Головне заняття поселенців віддавна було землеробство, тваринництво та гончарний промисел.