Фольклор
Окрім культури господарської, побутової та освіти велике значення в життєдіяльності сільських мешканців відіграє художня народна творчість. Перш за все народна творчість проявляється у фольклорі, який народжується повсякденно в праці, відпочинку та в дозвіллі.
У Пиріжні переважною формою народного фольклору є пісні. За своїм призначенням народні пісні поділяються на кілька груп. Найзначнішу з них становлять обрядові пісні, тобто пісні, виконання яких пов’язане з календарними і сімейними обрядами. Найвиразніше виділяються в обрядових піснях календарні пісні зимово-новорічного циклу — колядки і щедрівки, весняного — веснянки, перехідної пори між весною і літом — русальні пісні, літні — купальські, жниварські. Через тиждень після різдва молодь збирається гуртами і співає щедрівки:
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
прилетіла ластівочка,
стала собі щедрувати,
Господаря викликати..
Зустрічаючи весну молодь співає веснянки:
Благослови, мати, весну закликати!
Весну закликати, зиму проводжати.
В селі збереглися стародавні купальські пісні, вони поєднані з обрядами, приуроченими до літнього повороту сонця, розквіту природи:
Ой світи сонце, світи не грій,
Щоб мій віночок та не згорів,
Щоб мій віночок живий зостався,
Щоб миленькому в руки дістався.
Сімейно-обрядові пісні в різні історичні періоди і в сьогоденні у Пиріжні супроводжували родинні важливі дійства: народження дитини, одруження, і смерті. У Пиріжні найбільш збереглися весільні пісні. Обрядова весільна пісня супроводжує різні етапи підготовки до весілля:
Ой вийди, матінко,
Не цурайся свого дитятки,
Спитай де ж твоє дитятко бувало,
Перед царським вінцем шлюб брало.
В поховальному обряді також народжується народний фольклор, у Пиріжні такий фольклор представлений у формі голосіння. Це дуже давній вид народної поезії, яке виконується в вільній речитативній формі. Через різні пісні людина викладає все, що почуває – горе, тугу, радість, велике кохання. У колі пиріжнянської родини завжди побутував різноманітний репертуар творів фольклорної прози, ним забавляли дітей, розважалася молодь на вечорницях і досвітках. Однією з найбільших складових фольклорної прози є казки. Впродовж століть казкові сюжети переходили від народу до народу, набуваючи на конкретному національному ґрунті власного забарвлення і зазнаючи переробок. В кожній пиріжнянській родині казки розказували бабусі своїм онукам. Частіше усього ці казки були про русалок, про лісовиків, про казкових звірів і прекрасних лицарів.
Як і в народній пісенності, у фольклорній прозі чільне місце посідають гумористичні твори — веселі оповідання, жарти і найбільшою мірою анекдоти. Вони оперативно відгукуються на животрепетні питання буття — суспільного і побутового. Вони не лише весело трактують, висміюють ті чи інші явища дійсності, представників різних верств суспільства, а їдко, сатирично викривають істотні пороки, бездарність і злочинність влади, осуджують бюрократів, брехунів, п’яниць, наприклад:
Друг телефонує другу:
— Я все бросил! И пить, и курить, и жену!
— А жену то зачем?
— А не заслужила она такого счастья!
Анекдот 1930-х років. Приїхав уповноважений утворити в селі новий колгосп, питає мешканців:
— А как, товарищи, думаете назвать свой родной колхоз?
Встає один мужичок:
— А что если назвать колхоз – «Рабиндранат Тагор»?
Здивувався уповноважений, чому це колгосп називати ім’ям індійського поета?
— Да уж больно на «едрит твою мать» похоже.
***
Розмовляють дві жінки:
— Усі мужики п’ють!
— А мій гад ще й їст.
***
Розмовляють два друга:
— Я вже цілий рік не ромовляю зі своєю жінкою!
— Ну! В тебе і сила волі, друже!
— Яка там сила волі? Просто я не хочу її перебивати!
Широко використовують селяни короткі народні вислови — афоризми, які в образній, зручній для запам’ятовування (часто віршовій) формі передають глибокі і цікаві за змістом та яскраві за виразом думки:
«Посієш вчасно — збереш рясно»,
«Хліб-сіль їж, а правду ріж»,
«Хто вино любить, той сам себе губить»,
«Хто рано встає, тому Бог дає».
Образним художнім мисленням позначені різні словесні формули привітання, прощання, побажання, благословення, запросини, що є неодмінними компонентами побуту, взаємин, звичаїв і обрядів народу і показують його морально-етичні устої й рівень духовності.