Пиріжнянська родина.
З народженням дітей розвивалася і збільшувалася сільська родина. Пиріжнянські родини раніше були великими, жінки народжували до 15 – 16 дітей, але у зв’язку з важкими умовами і статками сільських родин виживало дітей менше половини. До революції сільська родина повністю залежала від господаря села, він розпоряджався долею як господарів родини, так і їх дітей. За радянських часів в період ускладнення економічної ситуації в країні народжуваність у селі зменшувалася.
Прикладом зменшення народжуваності у селі може бути родина Лученецьких. У 2-й половині XIX століття в родині Тетяни і Андрія Лученецьких народилося 15 дітей, вижили тільки шестеро. В родині дочки Тетяни — Софії і Петра Кучерявих з 1898 по 1928 роки народилося 14 дітей, вижили також тільки шестеро. В родині старшого сина Софії і Петра – Фтода Кучерявого від двох жінок Олени і Марії з середини 30-х до 50-х років минулого століття народилося 9 дітей, вижили 8 дітей. У дочки Фтода – Галини і Віктора Будейських з 60-х по 70-ті роки народилося троє дітей, вижили усі троє дітей, у слідуючого покоління Галини народилося по двоє дітей.
Починаючи з 50-х років минулого століття народжуваність у селі почала збільшуватися, цьому сприяло відкриття пологового відділення. Воно було відкрите в невеличкій хаті біля Ринови в кінці 50-х років ХХ століття, де породіллям і новонародженим дітям уже надавали кваліфіковану медичну допомогу.
У сучасній Пиріжні є малі родини, які складаються з батьків і дітей і складні родини, які складаються із 3-х поколінь — батько й мати, їхні одружені діти та онуки. Сім’я з трьох поколінь створює особливо сприятливі умови для ведення господарської діяльності. Є у Пиріжні і багато багатодітних родин, до яких односельці ставляться з великою повагою. Наприклад, подружжя Мотря Гаврилівна і Іван Григорович Костенко виростили 7 дітей, мали 19 онуків, 22 правнуки і одного праправнучка; Подружжя Марфа Григорівна і Микола Гнатович Серебрій виростили 6 дітей; Подружжя Валентина Леонтіївна і Василь Олександрович Гук виростили 7 дітей та інші.
За прадавніми традиціями, в сільській родині чоловік вважався головним здобувачем матеріальних благ. Чоловік займався господарською діяльністю, щоб забезпечити родину харчуванням, одягом, житлом, займався різними ремеслами: столярством, ковальством, гончарством. Жінка була господинею у хаті, відповідала за хатнє начиння, харчування, одяг, але у всьому підкорялася своєму чоловікові. За встановленими неписаними правилами вона зобов’язана була бути покірною, вірною і слухняною. Такими ж покірними і слухняними повинні бути і діти. Без згоди батьків не вирішувалася жодна родинна справа, чоловічий голос був рішаючим. Без згоди батьків дівчина не сміла виходити заміж, а хлопець женитися «без волі отцовської, а діти-сироти – без волі родичів – опікунів. Незважаючи на стародавні утиснення волі жінки, вона завжди займала порівняно високе і навіть самостійне становище, тому і користувалася завжди повагою у дітей і оточуючих її людей.
Родинні відносини між батьками, дітьми і родичами в сільських родинах складалися віками на основі сімейних звичаїв та обрядів, що в давнину називалося звичаєвим правом. Відносини між чоловіком і жінкою в сільських родинах складалися у кожній родині по своєму, хоча основні поняття, етичні норми і правила поведінки були також сформовані досвідом наших предків. Якщо шлюб укладено «за домовленістю» — взаємна згода молодих на шлюб і одночасно згода та благословення батьків, то і відносини складалися ідеальні. Чоловік з жінкою поважали один одного, знаходили порозуміння і разом виховували дітей і вирішували усі проблеми. Якщо шлюб укладено по необхідності (дівчина завагітніла) або шлюб відбувся за примусом батьків без кохання молодих, то і відносини в такій родині не складалися. В таких родинах чоловіки зневажали жінок, били та кривдили їх. Таких родин у селі було обмаль, в основному складалися гарні родини, де були мир і злагода.
З плином часу відносини між чоловіком і жінкою змінилися, в нашому сьогоденні в більшості пиріжнянських родин чоловік також вважається головним в родині, але жінка займає рівноправне положення. Вона приймає участь в створенні добробуту родини на рівні з чоловіком. Зустрічаються в селі родини, де жінка є головною в здобутках для родини. Змінилися також відносини між батьками і дітьми. Нині діти самі вибирають своїх суджених, буває і без згоди батьків і влаштовують своє життя самостійно, буває не дуже вдало, але самостійно. В наш час у селі збільшується кількість малих родин, де одружені діти відходять від батьків, часом батьки залишаються на старості років сам на сам зі своїми проблемами.
Жінка сьогодні також господиня у своїй хаті. Працьовитість пиріжнянських жінок побачить кожен, хто увійде в будь-яку хату. Кожна господиня вміло налагоджує побут своєї родини з дотриманням усіх стародавніх традицій і обрядових дій. Вони утримують будинок і двір у чистоті й охайності, прикрашають своє житло вишитими рушниками. Пиріжнянські господині, за стародавньою традицією «держать хату, як у віночку і рушничок на кілочку». Сільські майстрині прикрашають вишивкою не тільки в хаті, але і одяг всім членам родини, що вимагає творчості і великої праці. Займаючись хатньою справою, ремеслом, вишивкою, за звичаєм предків, жінки свою працю супроводжують молитвами, піснями. Багато жінок Пиріжни, починаючи з 1930-х років, оволодівали чоловічими професіями (трактористи, шофери, гончарі). Жінки нарівні з чоловіками створювали матеріальну культуру в селі: вдосконалювали землеробство, будівництво, займалися розведенням худоби і ремеслом.
Головним осередком виховання дитини у селі завжди була родина, де батьки намагаються виховати у дитини повагу до старших, привити дитині любов до праці, навчити її всьому, що знають самі батьки, щоб дитина могла забезпечити своє існування. Батьки вчать дітей бути скромними, ввічливими та чесними, сприймати працю з дитинства як засіб свого існування і благополуччя, повагу і шану до старших батьків — дідуся й бабусі, до старших братів і сестер. Діти допомагають стареньким людям. В давні часи своє уміння і майстерність діти демонстрували на сільських святах, на ініціаціях перед сільською громадою, яка також приймала участь у вихованні дітей. Сільська громада впливала на процес виховання через організацію ініціацій, котрі проводилися по віковим категоріям. Завдання родини було до кожної категорії навчити дітей практичним навичкам сільської праці. Кожна ініціація проводилася під контролем сільської громади і була іспитом для дитини, на якому діти демонстрували свої знання та навички, після чого дітей переводили до наступної зрістної групи, де діти вже навчалися більш складним навичкам. Остання ініціація – «Вечорниці», на яких підлітки демонстрували свої знання, навички і уміння розважатися, їх урочисто переводили у групу дорослих людей, які могли вже працювати в сільській громаді нарівні з батьками і могли вже одружуватися.
За радянської влади у Пиріжні були збережені деякі елементи прадавнього звичаєвого права, але в іншій формі. У селі були створені піонерська і комсомольська організації, якими були охоплені майже усі діти села. Дитячими організаціями опікувалася сільська громада. Треба відзначити, що ці організації виконували свою виховну функцію і добре допомагали колгоспам на сільськогосподарських роботах. Діти були організовані по віковій категорії, виконували покладені правилами на них обов’язки, пізнавали багато чого нового і навчали молодших за себе дітей, залучали їх до цікавих виховних міроприємств – зборів, дитячих свят, самодіяльності тощо.
Вихованням дітей займалися і займаються в наш час батьки, дитячі садки і школа. Школа вчить дітей знанням, дає навички деяких ремесел. З початку 90-х років минулого століття при школі діє дитяча організація «Козацька республіка». При організації працюють гуртки: театральний — керівник Обжелянська О.Д.; спортивний – керівник Боцул Ю.І.; танцювальний – керівник Петрик В.Б.
Практичними навичками пиріжнянські діти оволодівають на уроках праці. Дівчатка вчаться шити, вишивати. Деякий час при школі був трактор, хлопці вивчали обладнання трактора і оволодівали управлінням цією так необхідною на селі машиною, але сьогодні цього трактора вже немає.
За радянської влади втрачена роль церкви у вихованні підростаючого покоління. Комуністична партія зробила велику помилку в 30-ті роки своєю політикою проти релігії, яка виконувала дуже важливу місію у вихованні підростаючого покоління. Церква закликала і вчила дітей православним заповідям, тлумачила етичні норми поведінки по відношенню до батьків, до старших людей тощо. Основні норми і правила поведінки, на основі яких в кожній родині складалися відносини між членами родини, родичами, сусідами, громадою сформувалися з прадавніх часів і відображалися в обрядах, ритуалах та звичаях. Порушення дітьми норм і правил поведінки звичаєвого права наказувалося батьками і засуджувалося громадою. У селі, які в минулі часи, велике значення має громадська думка, яка виражається в Пиріжні словами: «а що люди скажуть».
Прийшов новий етап історії – «перебудова», при розвитку капіталістичних відносин, коли все вирішують гроші, змінилися і родинні відносини не в кращу сторону. В деяких родинах порушилися родинні зв’язки, дехто з людей похилого віку стали одинокими при живих дітях. Але це є винятком, тому що у Пиріжні в більшості родин зберігаються і сьогодні родинні відносини, започатковані нашими предками. У сучасному суспільстві край необхідна робота з дітьми по підготовці їх до практичного життя в жорстокій боротьбі за виживання.