Пиріжнянська церква
Протягом усіх історичних періодів становлення української держави головним духовним центром для селян була церква.
Після введення християнства на українських землях при заснуванні сіл обов’язково споруджували православні храми. На захоплених Польщею українських землях після укладення Брестської унії у 1596 році була створена нова українська греко-католицька церква. Брестська унія объеднала православну і католицьку церкви в одну – уніатську на території Речі Посполитої в інтересах Ватікану, знаменувала встановлення тяжкого національного гноблення і духовного подавлення православних народів, які опинилися не по своїй волі в межах чужої і духовно ворожої їм держави. Уніатська церква допомагала польським магнатам держати в покірності народ і експлуатувати їх в здобутках прибутку. Польські правителі і власники землі доклали багато зусиль для переводу православних селян, в належних їм поселеннях, в католицьку віру. Багато православних храмів були передані уніатам і називалися уніатськими. Відповідно до умов Брестської унії нова греко-католицька церква зберегла православний обряд, церковно-слов’янську мову, одночасно визнавалося верховенство Римського Папи, як першоієрарха всієї християнської церкви й були прийняті догмати католицької церкви. Нова церква називалася уніатською.
За аналізом історичних фактів встановлено, що село Пирожна було засноване у середині XVII ст..(приблизно 1649 рік), в той же час була заснована і перша греко-католицька церква у селі. Про першу церкву свідчить запис в Трудах Подільської єпархії, вип.. 9 на сторінці 70: «…Церковь в с. Курачьи Лозы выстроена в 1762 г. освячена братом декана Василия Заіонческого, Іоанном Заіонческим, прих. священником с. Пирожной». (Труды Подольского историко-статист. Комитета. Вып.9, Кам.-Подольск 1901.- с. 70). Отже, ця інформація свідчить про те, що у селі Пирожна була уніатська греко-католицька церква до спорудження 2-ї церкви у 1767 році, і приходським священиком в ній був Іоанн Заіончеський.
У 1767 році в селі Пирожна була споруджена друга церква на честь Св. Архистратига Архангела Михаїла, вона була також уніатська. Церква була дерев’яна 3-х купольна і проіснувала по 1857 рік, службу правив уніатський священик Стефан Сурмієвич. У 1794 році Стефан Сурміевич перейшов за власним бажанням у православ’я. Мешканці Пирожни в кількості 844 особи, в т.ч. 431 чоловік і 413 жінок, що перейшли раніше в католицьку віру, також повернулися до православ’я. У 1857 році стара дерев’яна церква мешканцями села була розібрана і продана парафіянам села Козлівка (поруч з Чорномином), які з цього дерева побудували свій храм. У 1858 р. у центрі села Пирожна побудована нова, кам’яна, досить простора церква, площа якої складає 106 кв.м., товщина стін 1,5 м.
«…Церковь построена старанием прихожан новая, каменная, однокупольная, довольно просторная. Замечательно, что крестьяне, обязанные в то время крепостного права работать всю неделю на помещика, посвящали воскресенье и праздничные дни для постройки церкви, т.е. возили для нея камень и др.. материалы»- писав приходскій священик в бланковому донесенні до 100-річчя Подольської єпархії. У 1858 році відбулося освячення Свято-Михайлівського храму.
У ХIХ столітті Пиріжнянській церкві належали всього 50 д. (десятин) 438 с. (саженів) садибної землі – 548 с., орна земля – 38 д. 224с., сінешні- 9 д. 2066 с. і крім того 5 д. 661 с. – «неудобья». У 1869 р. селяни Пиріжни зібрали 2 700 руб. і влаштували новий іконостас, в якому були ікони Спасителя і Божої Матері, написані рукою відомого архієпископа Могилевського і Мстиславського Анатолія, уродженця Подільської єпархії. Ця подія відображена в інтернет-виданні, де записано: «8 листопада 1869 р. — освячення нового іконостасу. Дві ікони іконостасу: Спасителя і Божої Матері були написані рукою архієпископа Могилевського і Мстиславського Анатолія».
Найдовше служив у парафії Пиріжни з 1817 по 1854 р. священик Іоанн Мартиновський. Він був видатною особистістю, вів просвітницьку роботу серед селян через проповіді, повчання і настанови, а також навчав грамоті дітей та парафіян. Похований священик поруч з церквою.
З 1872 по 1895 роки у селі Пиріжна священиком був Онуфрій Кашубський, 2-й благочинний округ, Ольгопільського повіту. Церква до початку XX століття була складовою частиною держави і допомагала державі а також господарям землі в управлінні селянами, спонукала їх до покірності, слухняності, до праці на користь своїх господарів.
Протягом кількох століть сформувалася система культових дій – богослужіння, що проходять у церкві, під час яких йде читання уривків із Біблії, що чергується із співом спеціально написаних для служби текстів і музики. До сакральної літератури відносяться требники, служебники і часослови, псалтирі. Особливо велике значення для селян мали проповіді, вони були повчальні і мали моральне, політичне і філософське значення. До Жовтневої революції церковна література і проповіді були єдиним джерелом знань для сільського мешканця. Після Жовтневої революції 1917 року церква була відокремлена від держави. Більшість церков, соборів в країні було зруйновано і закрито. На початку 1930 року була закрита і Пиріжнянська церква. У приміщенні церкви був відкритий клуб, який проіснував з 1934 по 1941 рік. У 1941 році під час Великої Вітчизняної війни румуни відкрили церкву і дозволили проводити богослужіння. Мешканці села відремонтували церкву, принесли свої ікони, вишиті «рушники», віночки з кольорового паперу і прикрасили інтер’єр церкви. До 1951 року службу правив розжалуваний раніше радянською владою священик Кирило Опанасович Шепітко. Силами сільських умільців з білого полотна була зшита ряса, її пофарбували бузиною. Натільний хрест священика був виготовлений з 20 копійчаних монет.
У другій половині 1950 років службу проводив протоієрей Георгій Кирилов, а після 1 жовтня 1958 року в село призначили священиком Луку Кирницького. У 1960 році за розпорядженням влади Пиріжнянська церква знову була закрита. Її перетворили на склад, потім у церкві були організовані навчальні майстерні. Голова колгоспу, завзято виконуючи розпорядження влади, кілька разів намагався підірвати церкву, навіть запрошував мінерів, але ті зажадали, щоб голова переніс кілька селянських домівак в інше місце, на що у нього не було коштів. Завдяки цьому вдалося зберегти церкву побудовану нашими предками. Церква села Пиріжна (порядковий № 728) було знято з реєстрації 26 квітня 1962 рішенням райради народних депутатів протокол № 9 (1). У травні 1988 року в приміщенні церкви було відкрито краєзнавчий музей.
Жителі села тривалий час відстоювали свої права сповідувати свою релігію, виконувати обряди, традиції батьків і дідів. Вони домоглися того, що запущена церква, побудована ще в 1858 році руками їхніх предків, була відремонтована і 13 грудня 1990 року в день святого Андрія Пиріжнянська церква знову відновила свою роботу. На реставрацію церкви мешканці села жертвували гроші. Центральну частину купола робили хлопці з Вінницької області. А на дзвіницю купол зробили брати Грінченки Михайло та Володимир. Настоятелем церкви став отець Анатолій (Білоус Анатолій Пантелеймонович).
В день святого Андрія 1990 року у церкві знову розпочаті богослужіння. Святкове урочисте богослужіння проводили кілька священиків, які прибули з Кодими та інших прилеглих сіл. Жителі села зі сльозами на очах слухали богослужіння, хор пєвчих і раділи, що вони, як і їхні предки, зможуть молитися Богу, підносити йому хвалу і подяку, просити його про захист і заступництво, виконувати обряди, традиції батьків і прадідів. Для віруючих мешканців села це стало значною подією. Адже більшовицька ідеологія разом з державно-адміністративним апаратом за 72 роки так і не змогли задушити віру людей в Бога. З часу відкриття церкви всіх новонароджених хрестять в церкві, молодих вінчають і, звичайно, відправляють похорони.
З моменту побудови другої церкви у селі, в 10-у п’ятницю по св. Великодню встановлено Хресний хід до «Демкових Криничок», розташованих за версту від села. На цьому місці в давні часи комусь із селян було видіння Божої матері, тому і було засновано хресний хід. Цей хресний хід збирав раніше безліч прочан з навколишніх сіл. Хресний хід проводиться і сьогодні. Парафіяни люблять відвідувати це святе місце, вони йдуть хресним ходом до «Криничок» з хоругвами, співами. Службу у «Криничок» ведуть кілька священиків з різних парафій, співає великий хор певчих, потім святять воду в колодязях, пригощають всіх парафіян трапезою.
З 2004 року богослужіння у Пиріжні веде молодий священик Чебаненко Віталій Олександрович, він користується великою пошаною парафіян. За допомогою парафіян священик облаштовує територію: за селом встановлено дерев’яний хрест, оздоблений декоративним камінням і металевою огорожею, викопаний колодязь біля церкви, облаштовано туалет, територія «Демкових Криничок» упорядкована, побудована купальня.
Багато років у Пиріжнянській церкві виконує обов’язки д’яка Василь Пастух. Він з великою любов’ю і знанням справи керує хором певчих, який виконує святкові і буденні антіфони і треби до християнських обрядів.Люблять односельці духовні співи пиріжнянських певчих: мелодійні голоси хористів зачіпають серця простих людей, викликають різні почуття — жалю, безпорадності, горя чи світлої радості, подяки, прозріння сутності життя, надії на всепрощення. У цьому хорі багато років звучали прекрасні голоси Євгенії Самохвал, Ольги Кравець, Любові Дідичук, Ольги Гук, Ольги Ткачук, Віри Шпаченко, Ганни Склярук, Марії Штефанюк.
Робота церкви з виховання духовності приносила свої плоди. Порушення моральних принципів на селі у минулому було рідкісним явищем і різко засуджувалося сільською громадою. Дітей, що зосталися сиротами, в дитячі притулки не віддавали, а виховували родичі, діти навчалися в церковно-парафіяльній школі. Пиріжняни завжди жили за християнськими канонами в повазі і доброзичливості до людей.