Південні землі України у XVIII столітті.
Проблему заселення спустошених територій продовжували далі вирішувати польські магнати. Вони запрошували на вільні землі населення з Польщі, Правобережної та Лівобережної України, обіцяли пільги, послаблення по податках і панській роботі. Таке запрошення називалося «Виклики на волю». Поміщики на кордоні своєї землі виставляли хрест і дерев’яні кілочки — кількість кілочків означала кількість пільгових років. Така міра польських панів відіграла позитивну роль у збільшенні чисельності населення Поділля.
Для захисту своїх земель польські пани створювали власну кавалерію або тримали козаків, куди набирали поселян, але використовували їх найчастіше для прислуговування в організації розваг для панів — полювання на звіра, на гайдамаків або для організації ігрищ та розваг. Фактично охорона кордону від татар і ординців лягала на плечі місцевих жителів прикордонних територій. Захист був слабкий — на цій території не було фортець, населення не мало озброєння, не було природних укріплень, окрім лісу, який і ставав найчастіше укриттям для місцевого населення.
Населення поселень на всій території України, в тому числі і Пирожни, непомірно експлуатувалося польською шляхтою. Селяни продовжували залишатися кріпосними рабами, платили різні податки і несли трудові повинності, збільшуючи надбання пана. Їх могли продати по одинці, розлучивши дітей з батьками, подарувати село разом з людьми або програти в карти, жорстоко покарати за найменші провини, що призвело до масового народно-визвольного руху у ХVIII столітті, який отримав назву гайдамацького. Як писав дослідник «гайдамаччини» Д.Л. Мордовцев: «… Це були території, де магнати на кшталт турецьких пашів та пашаликів мали необмежену владу у «республіканській державі». У залежності від настрою пани могли подарувати своїм селянам цілі села або убивати Із рушниці своїх підданих»(1). Гайдамацькі ватаги формувалися в лісових масивах межиріччя Савранки, Кодими і Ягорлика. Гайдамаки легко переходили річки вбрід і нападали на польські замки й укріплення. Місцеве населення, що терпіло приниження та знущання відгукувалося на заклик «іти на ляхів» і примикало до гайдамацьких ватаг. Відомі імена гайдамацьких ватажків на території Кодимщини — Сави Чалого, Григорія Медведя, Прокопа Рудя, які до 1738 року залишалися в лісах на річках Савранка і Кодима. Ці ватаги громили замки польської шляхти, забирали худобу, хліб і роздавали здобуте у панів добро селянам. У 1755-1757 роках гайдамаки знищили замки Любомирських на річках Савранка, Кодима Цілком закономірно, що мешканці усіх довколишніх сіл, в тому числі села Пирожна, брали участь у гайдамацькому русі проти панів.
У 1719 році помер Ян Олександр Конецпольський — останній представник магнатів Конецпольських — його землі на вигідних умовах відкупив князь Олександр Любомирський. В кінці XVII і у XVIII століттях князі Любрмирські відігравали одну з найзначніших ролей у Речі Посполитій.
Частиною території південних земель володів князь Йосиф Любомирський, він також сприяв заселенню своїх земель, будуючи нові поселення і міста. В 1754 році на місці невеликого хутора, який знаходився на річці Кодима і належав церкві с. Писарівка Балтського повіту князь наказав утворити поселення Кодима, де пізніше були побудовані залізнична та поштова станції. Через Кодиму проходив торговий шлях з Поділля у Кримське ханство, що сприяло швидкому розвитку цих земель.
З приходом князів Любомирських почалося активне заселення величезних територій від Брацлавщини до «диких степів», почало розвиватися землеробство, різні промисли, торгівля. Найвищого розквіту магнатська економіка досягла в 1760 -1790-х роках, при цьому зберігалися старі феодальні відносини — спадкове користування селянами землею з регулярною платою за неї. На карті з’являються все нові і нові поселення, які згодом увійшли до складу Балтського повіту. Надалі справу Юрія Любомирського продовжував його другий син — Станіслав Любомирський. (1704 — 1793 рр..), — воєвода Брацлавський, а потім Київський. Він був одним з найбагатших магнатів Речі Посполитої. Головна його резиденція знаходилася у Рівному. Станіслав Любомирський був власником «Всього Дністра», йому належали 31 місто, 738 сіл, від яких він мав щорічний прибуток 2920000 злотих. Для міста Юзефград (Балта) князь одержав від короля спеціальні привілеї 1 листопада 1776 року. Особливими привілеями король дозволив влаштовувати щороку в Юзефграді 2 ярмарки: першу — у вівторок після Зелених свят і другу — на наступний день по святу Покрови 1 (14 ) жовтня. На Балтську ярмарку віддавна возили гончарні вироби мешканці Пирожни, що сприяло розвитку села.
Польський письменник Фредерік Краузе в 70-х роках XIX ст., розповідаючи про те, як проходять в Балті ярмарки, писав наступне: «..Ярмарка на велику рогату худобу проводиться на Зелені свята і зупиняється табором у полі, так як місто не може вмістити усіх гостей. Кілька тисяч вибраних волів, найкращих, сивого, з високими рогами, вигодуваних на балтських, херсонських та бессарабських степах, стоять, як армія. Тут зазвичай присутні товари Поділля, Волині, а також з-за кордону купці закуповують цілі табуни. Ярмарки балтські мають характер східний, зустрінеш тут серба, турка, молдаванина. Музика циганська грає сарабанду. Триває два тижні …».