Похоронний обряд.
У Пиріжні зберігся традиційний похоронний обряд, який сформувався кілька віків тому. Він включає багато архаїчних елементів, які базуються на основі вірувань людей про смерть і загробне життя, сформованих в дохристиянський період. В похоронному обряді виділяються три етапи: перший пов’язаний з актом смерті; другий — з похоронами; третій — післяпохоронні поминальні звичаї та обряди. Кожен з них супроводжується обрядовми дійствами. Про наближення смерті віддавна селяни здогадуються по стану здоров’я людини і по деяким сільським прикметам — це виття собаки, крик курки півнячим голосом, крик пугача над хатою, погані сни, тріщини на дзеркалі тощо. За стародавнім звичаєм, помираюча людина повинна, попрощатися з рідними, близькими, знайомими, попросити вибачення за вчинені кривди й образи, і виявити свою останню волю. В сільській родині, коли помирав батько, то, згідно зі звичаєм, він «мав зробити лад» між дітьми, тобто при свідках сказати або письмово оформити, «що кому він залишає», щоб не було розладу у родині. Смерть селяни трактують як розлучення душі з тілом. За їх уявленнями, душа виходить з людини горлом у вигляді пари, добрі люди помирають легко, а злі – довго і тяжко. У випадку важкої смерті селяни відчиняють двері, вікна, в руки помираючого вкладають запалену свічку (громницю). При помираючому не годиться плакати, що б не тривожити і не заважати людині піти в інше життя. Виконуються певні звичаї, пов’язані з виготовленням домовини, майстер або ті, хто відвідували померлого, повинні «змовити молитву» за його душу, а потім приступати до роботи.
У Пиріжні після того як небіжчика обмиють, обряджають його в одяг, в нове взуття і кладуть на лавку, в хаті запалюють свічки. Вночі родичі не сплять, а сидять поруч з небіжчиком, над покійним читається Псалтир. З ранку приходять родичі і сусіди з квітами або вінками. Потім приходить священик і править службу в хаті, півчі співають обрядові пісні. Небіжчика виносять вперед ногами і несуть на руках кілька людей, всіх їх перев’язують рушниками або сорочками. Після виносу з хати відразу закривають двері та ворота, щоб він не взяв із собою незабаром ще кого-небудь. Попереду труни несуть вінки, перев’язані рушниками або хустинками, і кришку від труни. За труною йдуть спочатку найближчі родичі. Іноді похоронну процесію супроводжує духовий оркестр.
У стародавні часи обов’язково над покійним виконувався пісенний плач. Сьогодні в селі близькі родичі оплакують покійного також голосіннями на розспів – що є архаїчним елементом стародавнього пісенного плачу.
Ой таточку, мій голубоньку,
Та вже ж нас покидаєш.
В яку ж ти ся дороженьку вибираєш?
В яку сторононьку?
Не лишай же нас, бідненьких сиротяточок,
Без потішеньки, без порадоньки.
— Передача посту від небіжчика до небіжчика. — Роздача поминальних солодощів усім присутнім на обіді.Церковна обрядовість на усіх етапах похорону поєднується з різними народними звичаями: прощання родини з померлим перед закриттям домовини, розв’язування всього зав’язаного на покійнику, домовину покривають рушником, куди кладуть хліб. Цей звичай пов’язаний з віруванням, що душа померлого впродовж 40 днів повертається в певні дні додому, потребуючи, аби про неї згадували, чинили відповідні відправи та обряди для того, щоб її нагодували. Тому поминки справляли і справляють у дев’ять, 40 днів і в роковини смерті. Обряд похорону у Пиріжні доповнився своїми специфічними особливостями:
— Перев’язування родичів рушниками, сорочками, хустками;
Сучасний похоронний обряд насичений православними символами: ікона, хрест, ладан, пов’язка на голову, співи церковного хору, читання Псалтиря, обрядова служба священика — все це додало обрядові сумну урочистість проводів людини в останню дорогу.
Сімейні звичаї й обряди становлять вагому частину традиційно-побутової сільської культури. Вони мають глибоке гуманістичне спрямування, ідею утвердження високого морально-етичного статусу родини, ролі та значення в ній людини.