Релігія – основа світогляду сільського мешканця.
В процесі пізнання світу, оволодіння знаннями — природничо-науковими, історичними, технічними, філософськими формується і розвивається світогляд людини, на підставі якого вона формує свої переконання, ідеали, свою мету і організує свою життєдіяльність задля досягнення своїх цілей. Саме ці знання були недоступні селянам Пиріжни упродовж кількох століть, коли на українських землях панували господарі інших держав.
Основою формування селянського світогляду були релігія, повсякденне життя та народні знання. Селяни пізнавали християнське віровчення в колективній та індивідуальній молитві у церкві або при проведені ходи чи молебнів. Велике значення для формування світогляду мали образне відображення основ релігії в символіці храму — в іконах. В Україні, як і в інших регіонах поширення православ’я Бога Отця ікони представляли творцем Всесвіту, Ісуса Христа, як Бога, який страждав за людей задля спокути їхніх гріхів. Місце людини у світі визначалося, з одного боку, тим, що людину створив Бог за своїм образом і подобою і дав їй панування над природою, з другого, — тим, що після первородного гріха прабатьки Адам і Єва були покарані за непослух і вигнані з раю, а тому їхні нащадки приречені також на страждання і смертність. Погляд про створення світу Богом був обґрунтуванням переконання в незмінності світу, непорушності його підстав. Людям тлумачили, що все земне життя є очікуванням Божого суду, підготовкою до вічності, до потойбічного світу.
Сформовані релігією погляди переносилися у практичну господарську діяльність і селянський побут через звичаї та обряди. Критерієм поведінки селян став страх перед гріхом і карою за нього. Рай сприймався як місце вічної нагороди праведників, їхньої нескінченної радості, часто уявлявся як прекрасний сад, що приваблював розмаїттям дерев, квітів, інколи також птахів, де людям забезпечено спокій, відпочинок, свобода від важкої праці й земних клопотів. Протиставленням і повною протилежністю раю було місце вічної кари — пекло — вічна темрява і пекельний вогонь. Відповідно до таких релігійних уявлень і поглядів під час всіх християнських свят поширеними були обряди, які мали привернути прихильність надприродних сил до живих людей.
Досвід господарської діяльності людей на землі, спостереження за природними явищами, вивчення навколишнього середовища, життя тварин і рослин сформували народні знання — цілістну систему пізнання предметів, способів обробітку землі, способів відгодівлі скотини, способів передбачати погоду тощо. Наприклад, для землеробства селянинові необхідні були знання про вегетативний період росту рослин, їх вологолюбність, холодостійкість, кліматичні особливості даного реґіону, щоб вдало вибрати зручний час, місце посіву чи посадки. Тобто необхідно було селянину багато знати із практики, щоб уміло використати ці народні знання для забезпечення своєї життєдіяльності. Основу народних знань селяни одержували від своїх прабатьків, батьків, суспільства, в якому проживали і крок за кроком рік від року на своєму досвіді пізнавали природу, клімат, рослинництво тощо, формували свої знання по різних видах господарської діяльності і передавали їх наступному поколінню. знання допомагали хліборобам орієнтуватися в просторі, пристосовуватися до природних умов, здійснювати потрібні виміри й обрахунки, прогнозувати результати праці, пізнавати світ.
Для виміру часу вночі селяни Пиріжни користувалися спостереженнями за зміною положення Місяця та зірок. Господарі дивилися на положення місяця, зірок і таким чином установлювали час виїзду до базару або час поратися біля хати чи виконувати іншу роботу. Головним мірилом часу вдень слугувало Сонце, за положенням сонця селяни утворили свій робочий і їстивний режим дня: сходить сонце – пора снідати і відправлятися на поле, сонце піднялося – пора обідати, сонце схилилося на захід – пора підвечіркувати і ще деякий час працювати, сонце наближається до заходу – пора додому і усією родиною вечеряти.
Ще з прадавніх часів селяни навчилися розпізнавати дорогу по розположенню зірок. Головним орієнтиром для наших пращурів був Чумацький шлях на небі. Усі мешканці села сьогодні по певним характерним признакам чудово орієнтуються у лісі.
Спостереження і практичний досвід навчив людей використовувати з найбільшою віддачею у своїй життєдіяльності все що росте навколо села — дерева, рослини, тощо. Вивчивши особливості будови деревини, селяни вибрали для будівельних робіт дуб. Дуб також краще паливо, дає більше тепла за інші дерева, із дуба виготовляють найрізноманітніші предмети меблів, а кора використовувалася раніше для дублення шкір, жолуді — для відгодівлі свиней. Великою популярністю у Пиріжні користувалася тополі, що часто згадується в народних піснях, переказах. З прадавніх часів широко застосовується у господарській діяльності явір, як будівельний матеріал, а тополя, верба, як декоративні рослини. Шанують у селі і березу. Березові бруньки і листя використовують у народній медицині й косметиці. Навесні з берези збирають сік, який має лікувальні властивості, а з березових пеньків в давні часи видобували дьоготь. Молоді соснові пагони, як лікувальний засіб, відомі у народній медицині. Широко використовують мешканці села калину, садять її біля криниць і біля хат, при дорозі, у садах. Калина дає плоди, які використовуються з лікувальною метою, для виготовлення соку, начинки пирогів. Калину садять і як декоративне дерево. Багато в пиріжнянських лісах і посадках росте терену. Його ягоди висушують і використовують сьогодні в лікувальних цілях, а також готують наливку — тернівку. Пиріжнянки із терену варять варення, консервують компоти. Терен добре продається на базарах, приносить деякий дохід в селянські родини.
Із численних трав’янистих, напівчагарникових рослин широко відомі й популярні у Пиріжні барвінок, мак, рожа, мальва, катран, тирса, чебрець, деревій, материнка та ін. Ці рослини використовуються і як декоративні, і як лікувальні, і в господарстві, наприклад із тирси у Пиріжні виробляють щітки для побілки хати. Рослини застосовують в різних звичаях та обрядах. Так, відвар зірчатки, любистку домішують до води, в якій купають дітей, миють коси дівчата. Деякі дикоростучі рослини у давні часи використовували для виробництва натуральних барвників: волошка, дзвоник круглолистий — для виготовлення голубої фарби, черемха, полин, нечуй-вітер для жовтої та ін. Зараз цієї потреби у селі немає. Із народних спостережень і досвіду виникла ціла наука про гриби, їх корисні (їстівні) та шкідливі властивості.
Важливе місце у господарській діяльності селянина посідали знання метеорології. Багатовікові спостереження за явищами природи давали змогу прогнозувати зміну погоди. Мірошники, які постійно вивчали силу і напрямок вітрів, уміли передбачати наближення бурі й хуртовини. Знаючи зміни погоди і місця, де більше вітрова погода пиріжняни на початку XX століття будували вітряки. Постійно працюючи у садку, у полі чи на городі, люди навчилися прогнозувати наступ заморозків, теплу погоду. На цих знаннях виникли пиріжнянські прикмети. Наприклад:
- — ранньою весною гримить, а дерева ще не розпустилися — на холодне літо і неврожай;
- — в кінці осені сотається павутиння – на тепло;
Значна кількість прикмет виникла внаслідок спостережень за фізичними явищами у природі:
- — перед дощем внаслідок підвищення вологості повітря вогкішає — виразніше чути віддалені звуки. У Пиріжні добре чути звуки потягу на станції Кодима.
- — райдужні кола навколо місяця означають збільшення хмарності та посилення вітру;
У сільській народній метеорології існують довготривалі та короткотермінові прогнози. Довгострокові прогнози люди складають за станом погоди на певні дні року. Якщо 14 березня (свято Явдохи) день буде дощовим, то все літо — мокрим, якщо ж без опадів — то погожим.