Революційні зміни в селі Пирожна.
Перед лютневою революцією 1917 року до селян доходили чутки про революційну ситуацію в країні. У Кодимські майстерні, на залізницю, де працювали деякі мешканці Пирожни, навідувалися агітатори — революціонери, розповідали про наближення революції, яка дасть селянам землю і принесе свободу, рівність. На селі з’явилися листівки з більшовицьким закликом до повстання. Малограмотним сільським жителям важко було зрозуміти, що відбувається в країні, вони з тривогою і надією чекали змін, сподівалися отримати землю.
Після лютневої революції 1917 року в повіті почалося самовільне захоплення поміщицьких земель. Навесні цього ж року у Пирожні поміщицька земля була також поділена серед селян. В кінці 1917 року була розібрана поміщицька садиба, майно розділила комісія, створена загальними зборами селян. У селі була створена місцева сільська рада. Першими членами сільської ради стали Кучерявий Антін, Тимінський Іван.
Захопивши поміщицьку землю, селяни Пирожни доклали усіх зусиль, щоб її обробити і засіяти хлібом, але не встигли скористатися своєю працею — почалася громадянська війна. Директорія (український уряд) призвала на допомогу проти більшовиків австро-німецькі війська. У лютому 1918 року Україну зайняли німецькі і австрійські війська. У селі німецькі окупанти відновили дореволюційні порядки, землю повернули поміщикам, почали вирубати і вивозити ліс. Жителі Пирожни були мобілізовані на роботи з вирубки і транспортування лісу. Для прискореного вивезення лісу була побудована вузькоколійна залізниця до станції Кодима. За непослух німці сікли селян різками, в деяких прилеглих селах (Тимково) була встановлена шибениця.
У цей час в Одесі висадилися війська Антанти, військо Петлюри від уряду Директорії УНР контролювало територію від станції Роздільна, військо Денікіна — Кодимщину. Тут же діяли українські гайдамаки і контрреволюційні банди. Усі, хто займали села, грабували селян, реквізували продукти, фураж, худобу. Дії Директорії викликали невдоволення населення. У повітах почали створювати більшовицькі підпільні організації. Кодимський комітет більшовиків створював партизанські і формував червоноармійські загони. У Балтському повіті партизанський загін очолював Іван Дячишин. Навесні 1919 року на допомогу партизанам прийшла Червона армія і недалеко від Кодими розгромила війська Денікіна. Після бою селяни Пирожни поховали загиблих в бою представників білої та червоної армій, і це поле довгий час селяни називали «Денікінське».
В районі Кодими діяв загін С. Заболотного, який боровся проти більшовиків і білогвардійців. У Кодимі почалися єврейські погроми загонами отамана Никифора Григор’єва, колишнього червоного командира. Для придушення антибільшовицьких виступів на ст. Кодима були направлені частини дивізії І. Якіра, однією з них керував комбриг Г.І. Котовський. Ряди більшовицької армії поповнювалися місцевими жителями з сіл, і у лютому 1920 року радянська влада на лівому березі Дністра була відновлена більшовиками.
20-ті роки ХХ століття — важкий і складний час у житті селян. Важко було розібратися в складній політичній обстановці. Будівництво нової влади і відновлення господарства гальмувалося наявністю ще окремих банд на території Кодимщини. В лісах, що прилягають до Кодими, Івашкова і Пирожни продовжували діяти банди Луцьких, Обушенка та ін. Банди перешкоджали організації нової влади, розправлялися з першими комуністами і комсомольцями. Бандити зарубали секретаря Івашківської комсомольської організації О. Паламарчука, вбили секретаря Чечельницького райкому комсомолу Ю. Штединга. Своїми діями бандити намагалися залякати селян. Бандити обіцяли селянам волю, землю. У селі люди не знали, кому вірити, одні йшли в банди добувати волю і землю, інші йшли проти бандитів, захищаючи нову владу. Мешканці Пирожни Яворський Дмитро Петрович і Шепітко Гавриїл Якимович брали активну участь у ліквідації цих банд і у затриманні бандитів. Громадянська війна закінчилася на Україні в 1921 році, залишивши після себе розорені господарства, голод, хвороби і злидні. Почалося нове життя.
Згідно адміністративної реформи частина Ольгопільського повіту відійшла до Чечельницького району Вінницької області, в тому числі і село Пирожна. Приблизно з цього періоду в документах село Пирожна пишеться Пиріжна. У Пиріжні були створені: комнезам (комітет незаможних селян), земельна комісія, кооперація. До Пиріжнянського комітету бідноти увійшли 84 людини. Керували комітетом голова Шепітко Гавриїл Якимович та президія з 3-х осіб — Тимінський Арсеній, Яворський Дмитро, Попел Франц. З односельців активну участь у становленні радянської влади на селі брали:
- Шепітко Гавриїл Якимович — голова комнезаму, член Лужанської волосної комісії;
- Серебрій Стефан Родіонович — голова земельної комісії, член виконкому;
- Каленічин Никифор Михайлович — голова виконкому та член комнезаму;
- Тимінський Арсеній Федорович — секретар комнезаму, член кооперації;
- Яворський Дмитро Петрович — голова комнезаму, член виконкому;
- Браславський Григорій Григорович — секретар комнезаму;
- Лисак Стефан Мойсеевич — член президії освіти і профспілок вчителів.
Селяни одержавши землю, про що мріяли віками, з великою любов’ю і надією на краще життя, повірили в ідеали революції: в свободу, рівність, братство, з ентузіазмом взялися за відновлення, зруйнованого громадянською війною сільського господарства. Радянський уряд задля прискорення подолання наслідків війни, відновлення народного господарства, будівництва нового соціалістичного життя ввів політику «военного коммунизма», яка передбачала:
- націоналізацію промисловості,
- продовольчу диктатуру, згідно якої вводилася продрозверстка;
- заміна приватної торгівлі державним розподілом продуктів за класовою ознакою (карткова система)
- загальна трудова повинність;
- зрівнялість в оплаті праці;
- військово-наказова система управління всім життям суспільства.
Була заборонена вільна торгівля і введена карткова система, яка діяла в основному у місті, до селян товари не доходили. На підставі губернських даних про розмір посівних площ представники влади розробили планові завдання по заготовці хліба на кожне село. Збір продуктів здійснювали органи Наркомпрода, продзагони за допомогою комнезамів і місцевих рад. Спочатку продрозверстка поширювалася на хліб і зернофураж, а в кінці 1920 року охопила також картоплю, м’ясо і інші сільськогосподарські продукти. На сільське населення були накладені безмірні зобов’язання по здачі державі хліба, молока, м’яса, вовни, яєць, були введені різні додаткові податки. В села були направлені озброєні загони по вилученню хлібних запасів і іншої сільськогосподарської продукції, що викликало невдоволення селян, в деяких районах почалися селянські заколоти, які влада називала «куркульські заколоти». На подавлення заколотів на Україну були направлені регулярні частини Червоної армії під керівництвом В Блюхера, Г. Котовського.