Творчість натхненна красою
Довгий історичний період мешканці Пиріжни своєю повсякденною працею створювали матеріальну культуру. Духовна культура у вигляді звичаїв, обрядів та релігійних свят залишалася незмінно стабільною. Лише за радянської влади були створені умови селянам для одержання освіти і розвитку самосвідомості.
До 50-х років минулого століття у Пиріжні з середньою чи вищою освітою були 2-3 людини на все село. Вчителями, головами сільради і колгоспу були вихідці з інших навколишніх сіл. Починаючи з 60-х років у Пиріжні появилася сільська місцева інтелігенція, яка своєю працею і творчою діяльністю збагачує духовну культуру села. Успадковуючи культурні цінності своїх предків, спостерігаючи навколишню природу, що оточує село – квітучі поля і садки, зелені творчо осмислюючи культурні надбання, мешканці Пиріжни створюють духовні цінності, які є складовою частиною самобутньої сільської культури. Такою творчою людиною, який володів даром у звичайному помічати прекрасне, неповторне і передавати його у віршованих рядках був Муляк Василь Назарович. Він був сумлінним будівником і творчою людиною. Його вірш «Люблю я світ, свою Вітчизну» наповнений милосердям, добром і любов’ю до свого краю, своєї країни .
Я не прощу собі ніколи,
Якщо я в чомусь провинивсь,
Я все життя – жагуче поле
Пройшов і всього надививсь.
Люблю я світ, свою Вітчизну,
Вона як матінка моя.
Спасла мене в годину грізну,
Щоб мав я голос солов’я.
Випускник Пиріжнянської школи Михайло Васильович Грінченко зробив надзвичайно великий внесок у матеріальну і духовну культуру села. Перш за все він створював матеріальні цінності для сільської громади і для своєї родини. Михайло Васильович є прекрасним будівником. Його руками зведено надзвичайно багато добротних будівель у Пиріжні і інших селах. Разом з братами Михайло будував церкви і відновляв церковні куполи, які були зруйновані владою у 30-ті роки. Брати Грінченко звели куполи на церків свого села і в сусідніх селах – Івашкові, Сербах, Кодимі, Загніткові і в Котовську.
Михайло Васильович не тільки талановитий будівельник, він ще й художник-скульптор, поет-пісняр. Він створив скульптурне погруддя Ф.Е. Дзержинського, Ф.І. Карпінського. Бюст класика української літератури Т.Г. Шевченка роботи Грінченко встановлено на території школи. М. Грінченко брав участь у конкурсах художніх робіт. У 1977 році його скульптурна група «Початок нової епохи» зайняла перше місце в області. У 1985 році на конкурсі була представлена його робота « Перемога».
Михайло Грінченко пише пісні та вірші про рідний край, про природу. За останній час він написав понад 80 пісень.
Пиріжна моя, правдивий краю,
Русява коса – степівчанко,
Зеленочубий, тихий гаю,
Ставків манлива колисанко,
Стою й мовчу перед тобою,
Затамував душі акорди,
Щоб не сполохати спокою
Твоєї ніжності і вроди,
Скажи мені. О! Де взяла ти
Красу ранкової зірниці
І прохолоду рути – м’яти,
І запах теплої живиці?..
Не зважаючи на зайнятість важкою працею, Михайло Васильович присвятив багато часу для збору матеріалів по історії рідного села. Він написав і своїми силами видав книгу «Подорож у минуле». Пиріжна, 2006 рік, в якій висвітлив боротьбу наших предків за виживання, історію заснування і розвитку Пиріжни. Разом з директором школи В. Добрянським Михайло Грінченко зібрали у селі матеріали і організували краєзнавчий музей. На жаль, музей з початку перебудови було закрито.
Займався Михайло Грінченко різьбою по дереву. Багато різьбляних робіт зробив на іконостас в Кодимську церкву. Найважливішим у житті Грінченко вважає — це любов до свого села, людей і Батьківщини:
Моя любов горить не в міру,
Межі не знає і кінця,
В людей запалить вона віру,
До Батьківщини і життя.
Незважаючи на важку працю на землі і зайнятість, жінки села займаються також творчістю, вони чудово справляються з господарством, беруть участь у художній самодіяльності і займаються поезією.Активною творчою людиною, учасницею художньої самодіяльності є багатодітна мати Світлана Володимирівна Тимінська. Вона пише вірші.
Прийшла весна, хоча холодна нині,
Але ж весна — пробудження пора.
І розпустилися листочки на калині,
Стоїть верба зелена, молода.
Я тут зросла, у цім селі, в цім краї,
Весна тут особливо чарівна,
Як заспіває соловейко в гаї,
Зеленим килимом покриються поля.
Людмила Олександрівна Зарванська – вдова, працює вчителем біології та хімії в Пиріжнянській школі. Заочно закінчила Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського. З 2002 року – депутат райради, виховала двох дітей. Сумлінно виконує депутатські обов’язки, працює у школі і веде домашне господарство. І серед цих життєвих турбот знаходить час для поезії, яка наповнена любов’ю до рідного краю..
…За все уклінно дякую, вклоняюсь
Своїм батькам і рідному селу,
Бо тут я виросла, мене всі знають,
Я українка на українській землі.
Справу матері пиріжнянської гончарниці Надії Юстинівни Серебрій продовжує по виробництву гончарних виробів дочка Надії Юстинівни, Любов Костянтинівна Криворука. Вона знаходить час і для творчості — пише вірші і пісні. Її пісні виконують учасники художньої самодіяльності:«Лелеки», «Міраж», «Новорічна», «Весільна», «Чародійка», «Моя Україна» :
Колоситься в полі жито
Там волошки зацвіли,
А дівчата ведуть пісню,
Українонько – це ти!
Випускники Пиріжнянської школи першого післявоєнного випуску покинули село в пошуках свого місця під сонцем, але на все життя зберегли любов до свого села, в їх пам’яті назавжди збережуться таємничі лісові доріжки, золоті хлібні ниви, зелені садки і дубрави найкращого села Пиріжна, про що вони пишуть у своїх віршах.
Анатолій Андрійович Білоус ніколи не писав віршів, але після зустрічі випускників, присвяченої 50-річчю закінчення школи написав вірш:
Забыть село родное невозможно,
Как вкус парного молока,
Где над полями и садами
Клубятся в небе облака.
Плывут они и осторожно
Прикроют солнце в вышине.
Легко на улицах Пирижны,
Но только грустно очень мне…
Значним внеском у духовну культуру села є написані книги випускниками Пиріжнянської школи:
— «Дети войны: однокласники – годы и судьбы», написана випускниками 1952 року, першого післявоєнного випуску, Є.К. Моісеєнко В.А. Носульчаком і А.А. Білоусом. Це збірник спогадів випускників пиріжнянської школи про своє голодне дитинство, про селянський побут післявоєнного періоду, що являється історією села Пиріжна.
— « Спадщина предків у сучасній культурі села», написана Е.К. Моісеєнко (Сидорова) і В.А. Комаровою, де також розкрита історія села, селянський побут, свята, звичаї та обряди.
Під впливом прекрасної пиріжнянської природи Моісеєнко Є.К. пише вірші про село і наше сьогодення:
В цветущей солнечной долине
Село Пирижная лежит:
Дорога длинная всредине,
Речушка мелкая бежит.
Село окружено садами,
Зеленый лес стоит вдали
И над полями пролетают
Красивым клином журавли…
На ясном небе вышел месяц
Разлил в округе серебро,
Засеребрились белы хатки,
Где было детство и прошло.
Вновь вижу я село родное
И материнское окно,
Не видно в нем улыбки мамы
В моем окне теперь темно.
Вірш «Кличет земля- работай!» Моісеєнко Є.К присвятила мешканцям Пиріжни:
Тяжелая доля у наших сельчан:
Семья, огород и работа.
Как только капель заструится к весне
Кличет земля – Работай!
С петухами встают далеко до зари,
По хозяйству хлопочут до пота,
Весна – соловей поет песню свою,
А слышится им – Работай!
Лето пришло звонким гомоном птиц,
Поют в небесах беззаботно,
В полях наливается колос живой
И видится им Работа!
Вот праздник пришел – полон радости дом:
Попеть и сплясать им охота,
А в мыслях у них, словно дятел стучит:
А как же сегодня – работа?
Идут они в церковь с надеждой большой
Рассказать, помолясь о заботах:
Услышь нас, Всевышний, — Отец наш родной!
Дай силы, здоровья работать!
Строго смотрит с иконы Всевышний Отец,
Посылает любовь и прощенье
И слышат они его тихий ответ:
ТЕРПЕНЬЕ! ТЕРПЕНЬЕ! ТЕРПЕНЬЕ!