Українська хата.
В селянській садибі головною будівлею з прадавніх часів є хата. На думку вчених слово «хата», залишили нам у спадок скіфи. На території Поділля ще за часів Трипільської культури сільські мешканці будували хати із навколишніх природних матеріалів. Пиріжнянська хата протягом довгих століть не змінювалася — це була затишна і мальовнича будівля, зведена з глиносолом’яних вальків, найчастіше білена зовні і всередині, переважно під солом’яним дахом, мала видовжену форму, приміщення в ній розташовувалися в такому порядку: хата — сіни, хата — сіни — комора. Підлога у хаті була глиняною. З 60-х років XX ст. заможні селяни клали вже дерев’яну підлогу і дах вкривали бляхою або черепицею.
Найважливішим елементом у хаті був опалювальний пристрій – піч. Розташовувалася піч в передньому куті хати справа від дверей біля напільної та сінешньої стін. Вона ефективно обігрівала житлове приміщення і відкривала широкі можливості для термічної обробки їжі — печіння, варіння, тушкування, сушіння. Крім того, на печі спали діти та найстарші члени родини. Піч займала приблизно четверту частину житлового приміщення. Її устя було повернуте до фасадної, чільної стіни.
Протягом кількох століть, аж до 50-х років минулого століття, закладання нової хати, початок забудови садиби у селі завжди супроводжувалися багатьма обрядами. Головне в закладанні хати – вибір правильного місця. До сьогодення мешканці Пиріжни не будують хати на теренах, де раніше йшла дорога, або на місці, де було когось вбито чи покалічено, чи була раніше спалена блискавкою хата. В селі існує легенда, що з боку Рибків не будують нові хати тому, що на цьому місці блискавка тричі спалювала новозбудовану хату і вбила людину. Мешканці села вважають, що в цих місцях залягає пласт нікелевої руди, яка і притягує блискавку. «Чистими», щасливими, придатними для спорудження хати люди вважають місця, де лягала рогата худоба, водилися мурашки (останні виступали символом родючості). Щоб виявити такі місця, зверталися до практичних дій — пошуків і ворожби. З метою визначення ділянки для нової хати виганяли худобу і залишали її ходити на волі доти, поки вона не вляжеться пережовувати жуйку. Це місце і вважалося добрим для забудови.
Найпростішим був спосіб ворожби: по кутах майбутнього будинку господар насипав увечері чотири купки зерна. Якщо на ранок наступного дня зерно виявилося незачепленим, то місце вважалося вдалим. Іноді замість зерна при ворожінні використовували хліб. Однією з умов успішного будівництва вважався час закладання житла. Частіше всього селяни починали будівництво нової хати навесні та влітку. Вважалося, що найкраще закладати фундаменти у новий місяць, в фундамент замуровували кілька монет, щоб у хаті був достаток. Найсприятливішими днями були вівторок, четвер, п’ятниця та субота. Коли відбувалася споруда хати, а хати пиріжняни до 60-х років минулого століття будували самі, на заміс (толоку) приходили усі родичі й сусіди. Це була дуже важка праця: на городі копали глибоко шматок землі, заливали його водою, посипали соломою і усі, хто приходив допомагати, піднімали вище поділ і з піснями, жартами місили босими ногами цей заміс до знемоги. Місили його, змінюючись, годин 3 – 4. Коли заміс був готовий, з нього робили «вальки», сушили їх і клали хату з цих вальків. За один день робили чверть хати. Толоку збирали рази чотири, поки добудовували хату. Дахи покривали солом’яними снопами, робили це з великою майстерністю, дахи були гладенькі, акуратно підстрижені і виглядали красиво. Кращим майстром у Пиріжні по солом’яній покрівлі в післявоєнні роки був Терентій Геманський. На дахах встановлювали коник, дехто розписував візерунками або різьбленням віконні наличники. Але охоронного значення цим знакам жителі села сьогодні вже не надають, швидше, використовують їх за стародавньою традицією як декоративні прикраси.
Побудовану хату, як і в давні часи, пиріжняни захищають за допомогою різних оберегів, символів і знаків від впливу злих сил, забезпечують благополуччя і щастя своєї родини, використовуючи задля цього такі обереги, як коник на даху, підкову. Християнськими оберегами у селі являються: ікони, хрест, свячена вода, Маковей, свічки, тощо. За стародавньою традицією, обране місце під будівництво хати чи вже заново побудовану хату обов’язково освячують. Після Освячення хати священиком господар відчуває себе спокійно, вважає себе і свою родину захищеними. Якщо хата будується за допомогою родичів і сусідів, після роботи накривається обов’язково стіл і йде частування з веселими тостами та побажаннями добра і щастя у новій хаті.
Стіни хати зовні і всередині два рази на рік білились «вапном» або білою глиною, за якою їздили у село Паланку, де глину продавали у формі великого короваю, і називалася вона «Паланська глина». У хаті, уздовж стіни, стояв довгий стіл і дві довгі лавки, вкриті ряднами. У червоному кутку кожної сільської хати висіли ікони, прибрані вишитими рушниками та віночками з різнокольорового паперу. Ці віночки та букети вечорами робили діти, підлітки, дівки своїми руками, робили їх не тільки для прикраси, але і для базару. Після вечері сідала вся жіноча половина на своє робоче місце і допізна пряли веретеном кужіль або на прядках, ткали полотно або вишивали рушники й сорочки, робили вінки та букети. Часто приходили сусіди з рукоділлям, і над селом неслася вдалину тиха сумна українська пісня. На таких вечорницях дівчата вишивали скатертини, пішивки, простирадла, рушники для оздоблення своїх осель.
Начиння хати не змінювалося протягом багатьох віків, пиріжняни майже усі були бідні, тому начиння в хаті було традиційно однаковим: образа в червоному кутку, облаштовані вишитими рушниками і яскравими віночками з кольорового паперу, в рамці на стіні фотографії рідних, на віконцях фіранки з білого полотна, в вазонах квіти. З меблів у хаті були: довгий стіл, покритий самотканою скатертиною, дві лавки, покриті ряднами, одне ліжко для батьків, табуретки, маленькі стільчики і велика скриня (сундук), куди складали збіжжя і придане для дівчат, обов’язково в кожній хаті була “зільниця» — пристрій для прання білизни.. Якщо були маленькі діти, то до стелі була прикріплена колиска з лозини. Посуд був місцевого виробництва з глини і обов’язково залізний великий казан, ложки довгий час були дерев’яні, а після війни – алюмінієві. Архитектура традиційної української хати, розділеної на дві половини сіньми почала змінюватися з 60-х років минулого століття, коли матеріальне становище пиріжнян значно покращалося. З того часу традиційні хати валили і будували нові хати, в яких були вищі стіни, більші вікна, дах вже покривали залізом або черепицею. Нові хати будували вже на кілька кімнат з пристроєними ганком та вірандою. Змінилося і хатнє начиння в сучасних хатах стоять сучасні меблі, різноманітний посуд, на вікнах красиві штори, на стелі люстри, на стінах килими тощо.
На сьогоднішній день в Пиріжні збереглося ще багато хатів, побудованих по стародавній традиції наших предків і люди продовжують там жити. Деякі мешканці використовують старі хати як комори або гончарні для виробництва гончарних виробів.