Унікальне самобутнє село
Пиріжна належить до найдавніших і найпоширеніших в Україні соціально-економічних типів сільських поселень, які становлять важливу галузь народної культури українців. Земля – родючі чорноземи, місцями суглиниста і піщана, що сприяє росту різноманітного рослинного світу. Оточення лісами, зеленими полями, садками утворює благодатний помірний клімат. В багатьох місцях близько від поверхні землі знаходяться джерела води – все це ті умови, які забезпечують життєдіяльність людей.
На початок третього тисячоліття Пиріжна, не зважаючи не на кращі зміни за час перебудови, залишається унікальним самобутнім селом, де мешканці зберегли види господарської діяльності своїх предків, тип забудови стародавнього сільського житла, побут, звичаї, обряди та свята. Ця самобутність проявляється в усіх сферах сільського життя – в господарській діяльності, будівництві житла, побуті і духовній сфері.
Перші поселенці будували житла у Пиріжні за типом і архітектурою, яка склалася на період XV — XVI віків — безсистемно скупчене поселення. Традиції забудови села продовжували усі наступні покоління мешканців Пиріжни — безсистемно скупчене поселення вуличної форми забудови. При цьому типі поселення люди будували житла вздовж річки і центральної дороги у два ряди. Із збільшенням кількості забудов у селі, проходило відгалуження забудов в різних напрямах — проїзди, провулки, що вели до селянських обійсть. Орієнтація дворів завжди була чільною стороною направлена у одному напрямку — уздовж дороги або «до сонця». До XIX ст. село Пиріжна сформувалося в цілісну систему, яка складалася з таких елементів: сельбище, центр, культова споруда, виробничо-побутові установи, культурно-освітні об’єкти. З часу заснування село Пиріжна досить довгий час залишалося не змінно бідним. Лише з 1960-го по 1990-ті роки село почало змінювати свій зовнішній вигляд:
- — змінилася традиційна архітектура забудови на селі;
- — збільшилася кількість виробничо-побутових і культурно-освітніх установ;
- — побудована дорога — збулася вікова мрія мешканців села.
Сучасне село Пиріжна, як цілісна система, складається з таких же елементів — село з прилеглими землями, у центрі культова споруда — церква, орган управління — Сільська рада, утворена в 1917 році, площа з меморіалом полеглим воїнам в роки Великої Вітчизняної війни. Із виробничо-побутових об’єктів в селі діють: кафе, крамниці, колгоспна контора, ферми, млин, тощо. Із культурно-освітніх об’єктів — школа, Будинок культури з приміщенням для бібліотеки, інші бібліотеки, медична установа – ФАП (фельдшерсько-акушерський пункт). Сьогоденне село Пиріжна має землі загальною площею — 2835 га, в тому числі: в користуванні ТОВ «Перемога» 2135 га, з яких:
- — ораної землі …….1455 га;
- — пасовища…………268 га;
- — сіножаті…………..478 га;
- — під будівлями………24 га;
- — лісові насадження….25 га;
- — ставки……………….15 га;
- — земля церкви……….0,16 га;
- — школа і дитячий садок.1, 95 га;
- — заклади культури……0, 80 га;
- — охорона здоров’я……0,14 га;
- — заклади торгівлі………0, 092 га;
- — громадське харчування.0, 11 га;
- — землі під залізничною колією… 51 га;
- — автодороги………………12 га;
- — телеком………………….0, 01 га;
- — землі запасу……………215 га;
- — землі резерву…………….66 га;
- — присадибні ділянки займають……305,66 га землі;(3).
У Пиріжні і сьогодні селяни будують житла вздовж дороги, в залежності від географічного середовища і рельєфу, будівництво проходить і в розгалужених провулках і бокових вуличках з орієнтацією фасадів осель до дороги або на» літо -«до сонця». На сьогодні у селі в залежності від безсистемно скупченої забудови житла кілька частин села одержали назви — Жолоби, Краємівка, Слобода, Новосели. Свої назви ці частини одержали від мешканців з різних причин. Ту частину села, де колись стояли великі дерев’яні жолоби, куди стікала вода з джерела для напою худоби, люди назвали Жолобами. Ту частину села, де поселялися відпущені на свободне поселення козаки або втікачі — селяни (перші поселенці села) називалася Слобода від слова свобода. Козаків відпускали польські князі на свободне поселення з умовою продовжувати захищати прикордонні території. Ця частина села є найстарішою в забудівлі села і до сьогодення називається СЛОБОДА. Частина села в сторону Рибків, яка інтенсивно забудовувалася в 20-ті роки минулого століття, носить назву Новосели. Відгалуження від основної дороги одержали назви від прізвищ родин, які в більшості там проживали. Наприклад, вулиця Кучерявих, де проживали кілька поколінь родини Кучерявих, Гуківка, де проживали кілька поколінь родини Гуків. Офіційною головною вулицею у Пиріжні є центральна вулиця, яка тягнеться через усе село вздовж дороги і називається іменем Т.Шевченка. Вулиця, яка знаходиться на другій стороні річки, називається Гончарна.
До кожного селянського житла відноситься, як і в стародавні часи так і зараз невеличкий виробничий майданчик (двір), на якому стоять господарські будівлі – курник, хлів, шопа, льох тощо. Разом із садом і городом такий двір утворює садибу. Структура садиби тобто наявність чи відсутність саду або городу біля житла, її розміри, конфігурація, розміщення у поселенні вдавнину залежали від господаря села (князя Любомирського, пізніше, від поміщика М. Черномського) за Радянського Союзу від вказівок вищестоячих органів влади і від матеріальних можливостей селянина і його соціального становища.
У Пиріжні віддавна застосовувався вільний тип забудови двору, коли хата та господарські будівлі розміщалися окремо одне від одного, що було характерно Поділлю. Він відрізнявся простотою та пристосованістю до природно-кліматичних умов. Відокремленість від житла господарських будівель, особливо призначених для утримання худоби (хлівів, курників, льохів тощо) забезпечувала дотримання елементарних санітарно-гігієнічних норм. Селянські садиба і двір призначалися для господарської діяльності.
Залежність від господарів села до революції, віддаленість від залізниці і головних автодоріг, довготривала заборона на виїзд для мешканців села створили умови для збереження етнічних традицій успадкованих від пращурів. Ці ж умови сприяли утворенню на території села постійного етносу (групи людей), більшість з яких являються українцями, що також сприяло збереженню до сьогодення традиційної культури забудови житла, традицій, обрядів тощо.