Весілля
Основою сім’ї являється шлюб – історично обумовлена, санкційована та регульована суспільством форма взаємин між чоловіком та жінкою, що визначає їхні права та обов’язки по відношенню одне до одного і до дітей. Відповідно до норм прадавнього звичаєвого права слов’ян людина вважалася повноправним членом громади лише після одруження.
Протягом значного історичного періоду на Україні існували такі форми шлюбу: на віру, уходом, уводом, за згодою ( домовленістю, договором). Шлюб за згодою вважався законним, оскільки вписувався в систему державного права та релігійних канонів, інші три форми визначалися тільки прадавнім звичаєвим правом та весільною обрядовістю.
Шлюб «на віру» мав декілька різновидів, наприклад такі шлюби укладалися з покритками – жінками, котрі мали позашлюбну дитину. Одним із різновидів цього шлюбу був шлюб «на піч», така форма шлюбу зберегалася у Пиріжні майже до 50-х років минулого століття. Шлюб «на піч» вимушені були застосовувати дівчата, які завагітніли, а парубки відмовлялися на них женитися. Завагітнівши, дівчина пробиралася на піч в хату свого спокусника і перебувала там доти, поки не народить дитину. За народною традицією, таку дівчину не мали права вигнати з хати чи скривдити її. Після народження дитини дівчина ставала законною дружиною свого обранця. Такий шлюб визнавала громада. До нашого сьогодення дійшов уже сформований нашими предками шлюб «за домовленістю» — взаємна згода молодих на шлюб і одночасно згода та благословення батьків. Такий шлюб завжди вважався ідеальним, таким він вважається і в сьогоденні.
З XVI – XVII століття оформлення шлюбу взяла на себе церква, котра оголосила його таїнством і домоглася, аби шлюб набував чинності лише після вінчання. Підпорядкування церкві шлюбу не змінило сутності громадянського шлюбу – шлюб як і раніше вважався законним лише укладений за домовленістю і відзначений традиційною весільною обрядовістю.
У зв’язку з атеїстичною пропагандою за радянських часів християнський обряд вінчання державою було скасовано і запроваджено обряд громадянський – комсомольське весілля, урочиста регістрація шлюбу у клубі. У Пиріжні цей новий обряд рідко застосовували, декотрі молоді люди, притримуючись стародавніх традицій, вінчалися у церкві таємно. Пройшли роки і традиційна весільна обрядовість з вінчанням у селі поступово відродилася.
У Пиріжні сучасний весільний обряд зберіг самобутній характер національного весілля завдяки традиційній обрядовості наших предків.
Сучасний весільний обряд у Пиріжні дуже святковий і урочистий. Для проведення весільного обряду згідно із стародавньою традицією є відповідальні люди за дотриманням обрядових дій та виконанням їх у певній послідовності. Головні дійові особи на весіллі — це молоді і їх батьки, вони чітко знають традиції весільного обряду, послідовність їх виконання. Батьки запрошують головного розпорядника весілля – старосту — це може бути брат або дядько, який знає всю весільну обрядовість. Староста дивиться за порядком за столом, пригощає усіх гостей.
Дружби і дружки, запрошені молодими, виконують свої обрядові дії: супроводжують молодих до церкви, до сільради, організовують викуп і «крадіжку» нареченої (елемент давньої традиції). Дружка у всьому допомагає нареченій, а дружба — нареченому, він же несе «гільце»- символ закінчення дівоцтва та парубоцтва. «Cвітилки» (по стародавньому «глазки») зберігають вогонь запалених свічок, тримають свічки при покритті нареченої.
Весілля починається у селі засиланням старости і свахи. Староста — солідний, серйозний і шанований родич, до нього в пару просять бути свахою жінку, яка вміє добре говорити, знає приказки, обряди, різні народні приповідки. Староста бере коровай хліба, пляшку горілки і відправляється разом зі свахою і нареченим сватати дівку. Батьки нареченої вже попереджені і готуються зустрічати сватів. Якщо наречений був уже обраний нареченою і батьки згодні, то готували накритий стіл і рушники. Якщо ж наречений не подобався нареченій, то вона готувала заздалегідь «гарбуз» — символ відмови. Перші слова сватів після привітання: «кажуть, у вас є куниця, а у нас є мисливець» або «у вас є красна дівиця, а у нас добрий молодець» і т.д. Після одержання згоди нареченої і батьків старосту і сваху перев’язують рушниками. Згодом молодий разом зі старостою і друзями йдуть до нареченої «брати рушники», їх частують за столом і перев’язують рушниками, сорочками, хустинами. Через деякий час батьки нареченого запрошують батьків і близьких родичів нареченої до себе, де проходять ті ж самі обрядові дії з перев’язуванням гостей, що означає – сватання відбулося. На цій зустрічі проходить домовленість про термін проведення весілля. Традиційно весілля у Пиріжні проходить два – три дні. Весільне дійство складається з декількох обрядових актів, що відбуваються у відповідній послідовності і в супроводі відповідних обрядових пісень, ритуалів: випікання короваю, запрошення на весілля, вінчання, розпис у сільраді, святкування, покриття молодої, переїзд молодої у хату молодого. Молоді запрошують в нанашки подружню пару з близьких родичів, які йдуть з молодими на вінчання. Нанашки з боку нареченого і нареченої печуть на весілля коровай з дотриманням усіх обрядових дій. Процес випічки короваю супроводжується молитвами та обрядовими діями. Коровай випікають у визначений день – для молодого — у четвер, для молодої — у п’ятницю. Для випічки весільного короваю раніше обов’язково запрошували жінок, які вміють це добре робити.
У суботоньку із ранечка ластівочка літала,
З нею матінка коровайничок скликала:
Ідіть, сестриці, коровай розчиняти,
Моїй Надієчці доленьку закликати.
Готовий коровай прикрашають різними фігурками з тіста, шишками та квітами й іноді парочкою голубів, чи інших птахів.
Напередодні весілля батьки готують великий весільний стіл, тому що на весілля молода запросить усіх родичів, друзів і сусідів.
До 60-х років ХХ століття весільне вбрання нареченої було дуже просте і скромне. Для молодої сільські майстрині виробляли віночок з воскових квітів. Дівчина готувала святковий одяг – кольорову спідницю і вишиту сорочку. Шию нареченої прикрашало старовинне «намисто». З — під «спідниці» обов’язково визирав вишитий поділ (підтичка).
За день до весілля батьки випроводжають обрядовим співом і благословенням молодих запрошувати на весілля:
Іди, іди, доню, на село,
Проси свою родиноньку весело,
Щоб твоя родинонька весела була,
Щоб до тебе на весілля вся прийшла.
Молодий з дружбою, а молода з дружкою йдуть кожен до своїх родичів, сусідів, друзів і запрошують на весілля. Родичі перев’язують молодих рушниками, або яскравими хустинами.
Напередодні весілля у вечері молодь прикрашала весільне деревце, яке у Пиріжні називають «гільце», воно символізує створення нової сім’ї, появу нового сімейного «древа», тому повинно виглядати якнайпривабливіше.
В назначений день зранку весілля починається у нареченого і у нареченої. В договірний час мати, тримаючись за носовичок, проводжає наречену до розпису. Молоді разом з дружбою, дружкою, гостями йдуть до сільради розписуватися, де їх зустрічають хлібом-сіллю. Після розпису, вже стало традицією у Пиріжні, молода пара йде до пам’ятника загиблим односельцям в роки Великої Вітчизняної війни і кладуть квіти, після чого повертаються кожен до свого обійстя, де буде відбуватися весілля. Коли наречений чи наречена повертаються з сільради після розпису, родичі переливають їм дорогу «на щастя». Серед дороги ставлять стільчик, на рушник кладуть хліб і кухоль з водою, цією водою переливають дорогу. Наречений чи наречена повинні взяти хліб, поцілувати його і покласти в кухоль гроші, потім йти далі. Біля воріт молодого чи молоду зустрічають батьки з хлібом – сіллю і обрядовими піснями. Мати заводить наречену (дочку) чи нареченого (сина) до хати, обводить навколо весільного столу, староста обводить другий і третій раз і садить у центрі весільного столу, а батьки стают навпроти, гостей запрошують за весільний стіл. Розпочинається весілля обрядовими співами-зверненнями до батька, матері, брата, сестри. Після цих обрядових звернень починається частування гостей, через деякий час молодий, молода кожен зі своїми гостями йдуть за нанашками, де також йде частування. З музикою, танцями молоді ведуть до свого двору на весілля нанашок. Надвечір молодь готується до приходу нареченого, зав’язуючи прохід до воріт різнобарвними стрічками. Молодий з дружбами та гостями з танцями та музикою йдуть за молодою. Попереду молодого старший дружба танцює з «гільцем» (маленька сосна, прикрашена стрічками та квітами). Перед ворітьми його зустрічають з хлібом і сіллю і вимагають могарич. Біля порога брат, сестра вимагають викуп (залишок стародавньої традиції викупу нареченої) тут йде торгівля — купець хоче дати дешевше, а продавець взяти дорожче. Буває, що торгівля йде довго і друзі нареченого допомагають пробитися через перепону, дехто намагається хитрістю влізти у вікно або перестрибнути перешкоду. Нарешті «викуп» за наречену вручений, на що відразу відгукуються дружки
Братчик татарин,
Продав сестричку за Дарин,
А біле личко за П’ятак,
А свою сестричку за так.
Нареченого вводять і садять поруч з нареченою. Весілля триває. Під час застілля перед молодими ставлять коровай із весільними свічками. У певний час на весіллі проводиться традиційний обряд – «Почесна» — урочисте привітання молодих усіма гостями і дарування молодим. Гості, що дарують подарунки, супроводжують дарування жартами: «Даруємо Вам казан, щоб народився патсан», «Даруємо гроші, щоб ви були хороші», «Даруємо квіти, щоб у вас булі діти». Усі гості та родичі вітають молодих, бажають їм щастя і гарного сімейного життя, побільше діточок. Староста пригощає гостей. Коли на весільний стіл кухарки подають м’ясну страву, його покривають серветками. Нанашки несуть гарну хустку і покривають наречену хусткою (прадавній бряд).
Після цього обряду відкривають м’ясне блюдо, і весільний банкет триває далі. Пригостивши усіх гостей, батьки нареченої виносять посаг: подушки, ковдри, покривала, рушники, скатертини. Наречений разом зі своїми родичами, через все село веде з музикою, танцями і приданим наречену до своєї хати. Батьки молодого урочисто зустрічають свою невістку хлібом-сіллю. Тут знову усіх саджають за столи, і весілля продовжується до пізнього вечора. Молоде подружжя відправляється у спальню. Приблизно до 50-х років ХХ — го століття на наступний ранок гостям демонстрували простирадла молодих, але зараз цей звичай відійшов у минуле.
Другий день весілля в селі називається «Пропій», гості пропивають наречену. А молода дружина, за пиріжнянським звичаєм, бере віник і підмітає у хаті, у дворі, миє посуд, щоб показати, яка вона гарна господиня.
На третій день з дому молодої несуть їй сніданок в хату молодого. Після невеликого частування починаються веселощі за стародавнім звичаєм — рядження: жінка вбирається нареченим, чоловік наряджається нареченою, дехто з гостей переодягається в циганський одяг, і вся ця галаслива компанія знову прямує до молодої, йдуть з піснями, жартами та приповідками. Цигани з великим мішком обходять весільних гостей, вимагають подарунки в жартівливій формі, крадуть старі калоші, чоботи, а потім за столом дарують їх тим, у кого взяли, або заставляють викупляти. Якщо батьки видали заміж останню дочку, їх наряджають нареченим і нареченою, садять на «візок» і з піснями, жартами веселою компанією возять по селу.
Загалом, пиріжнянському весільному обряду властива поважність, доброта, життєва мудрість, моральна чистота. В обрядових діях, співах закладені побажання молодій родині щасливого сімейного життя, злагоди і продовження роду.