Відновлення народного господарства
Після війни для вищого керівництва країни село було одним із головних джерел для відновлення зруйнованого господарства задля чого селяни були позбавлені усіх привілеїв, які введені в кінці 30-х років:
«- сняты с продовольственного пайка практически все сельское население (100 млн человек), которому предлагалось выживать исключительно за счет собственного подсобного хозяйства;
— прекращена оплата трудодней деньгами и зерном;
— повышены цены на хлеб в государственных магазинах;
— отменены льготы по уплате сельскохозяйственного налога для семей, погибших на фронте и получивших инвалидность в ходе боевых действий;
— наказание штрафами, конфискацией имущества или лишением свободы за несвоевременную выплату налогов.
Селяни, позбавлені державою соціального захисту, не дивлячись на фізичне виснаження, голодні і знесилені вимушені були працювати на грані фізичних можливостей. Положення у селі Пиріжна було важким: техніки для обробітку землі не було, робочих рук не хватало, поголівьє скота зничтожене, господарство спустошене, більша частина чоловіків загинула на фронті. Знесилені та голодні мешканці села взялися до роботи. Ділянки в колгоспі, на яких працювали чоловіки, зайняли жінки: молоді більш міцні дівчата ходили за плугом, працювали їздовими, вміло справляючись з впертими сильними волами, косили і розвозили корми для худоби, вантажили на підводи різні вантажі. Діти стали головними помічниками матерям у домашньому господарстві і добувачами прокорму з природної кладової. Після непосильної праці на колгоспних полях, по домашньому хазяйству і здобутку їстівних припасів, діти бігли до школи. Школа була стара, побудована в 1890 році, нічим не обладнана, окріт парт. З наступом холодів у школі було холодно – діти сиділи за партами в одязі, не було ні бумаги, ні підручників. Школа була стара, побудована в 1890 році, нічим не обладнана, окріт парт. З наступом холодів у школі було холодно – діти сиділи за партами в одязі, не було ні бумаги, ні підручників. Багато хто з дітей і дорослих ходили босі до самих морозів.
За час війни люди пообносилися, особливо бракувало верхнього теплого одягу і взуття. Одежу, тканину чи взуття купити не було де і не було за що. Деякі мешканці села міняли продукти на воєнні куфайки або військові бушлати. У 1945 році за наказом Чечельницького виконкому і районної партійної організації колгоспники повинні були повернути усе колгоспне добро, яке вони разібрали перед приходом німців. Повертати пирожанам було нічого. У селі залишилося декілька корів. Були складені списки мешканців, котрі брали щось з колгоспу. Комісія у складі Дем’яна Петрика, Наума Чорного і озброєного представника НКВД ходила по хатах і вилучала те, що залишилося, а у деяких селян забрали до колгоспу їх власних корів, які вони з трудом зберегли під час окупації. Діти Кучерявої Софії — Оксана і Ольга бігли за своєю коровою до самого Хреста, благаючи залишити їм корову, а представник НКВД напраляв рушницю на дітей і кричав: «Пошли вон, сучки! Стрелять буду!» Корову з колгоспу Кучерява Софія не брала, і представники односельці знали про це, але її сім’ю залишили все-таки без головної годувальниці дітей. Через деякий час колгосп повернув Софії мізерні гроші за корову, на що вона змогла купити тільки тканину на спідницю старшій дочці.
Колгоспні комори були порожні. У селян з продуктів теж нічого не залишилося. Голодні жінки, старики, підлітки орали землю, впрягаючись у плуг по двоє, впрягали також зоставшихся в садибі корів, волів. Жінки йшли за плугом, а діти весь трудовий день погоняли корів. Після вспашки землі старики й жінки вішали на шию торби і засівали поля вручну. Усі працювали з ранку до вечора за «палички». Окрім колгоспної роботи, жінки разом з дітьми намагалися обробити і посадити власні городи. Таким способом всю землю обробити було не під силу, тому частина посівної площі залишалася не засіяною. Осінню зібрали невеликий урожай. У селян було тільки те, що виросло в городі – фасоля, кабак, кукурудза. Урожай, одержаний на своєму городі осінню, мешканці села намагалися так розприділити, щоб дітей нагодувати і на насіння щось залишити, тому в сім’ях хліба майже не пекли, а варили рідкий куліш із житньої муки. На сушарнях сушили на зиму яблука, грушки та сливки. Із овочів в городах росли капуста, кабак та буряк. Намагаючись нагодувати сім’ю матері і бабусі, з кабака і буряка пекли «кабачаники» і «бурячаники» — в відварений кабак чи буряк добавляли жменю якоїсь муки (кукурудзяної або житньої), іноді добавляли і змелене жолуддя. Спечені у печі кабак чи буряк заміняли дітям цукор.