Вишивка.
Збереглася у Пиріжні і знайшла свій подальший розвиток і досконалість в нашій сучасності прадавня традиція вишивання одягу і предметів побуту. Ремесло вишивання — феноменальне явище в художній творчості українського народу. Її витоки сягають глибини віків. З первісного заняття вишивка згодом перетворилася у ремесло, яке потрібно було добре знати. Вишивання вимагає не тільки майстерності, а ще й великого терпіння і вважається не примхою і не розвагою, а важливою і потрібною справою. Вишивка селянського одягу, предметів побуту не тільки барвиста, але й різноманітна: в ній використовується різна техніка шиття, безліч орнаментальних мотивів і багаті колірні поєднання. Але якщо уважно придивитися, то виявляється, що при всьому цьому різноманітті в декорі одягу є щось спільне — вишивальниці керуються певними правилами і традиціями, виробленими багатовіковим досвідом наших предків. Вишивальниці використовують ті ж самі знаки та символи:
— Хрест — єдиний символ, що зберіг магічну дію оберега до сьогоднішнього дня. Хрести вишивають на хоругвах, на одязі священиків, хрестиком вишивають візерунки на селянському одязі, рушниках;
— Сонячні знаки — символи, які несли в собі основне смислове навантаження в магічному мистецтві. Адже символ — це не просто значок або прикраса одягу чи іншої речі, а сукупність сакральних смислів, магічних ефектів, праць стародавніх геніїв, які формували цей знак;
— Повторення візерунка кілька разів в стародавні часи було символом щедрого поля на врожай. Таким чином людина просила у Неба, Сонця і Землі удачі, способом вишивання творила заклинання.
Не всі вишивальниці сьогодні знають призначення знаків і символів, наносячи їх на одяг чи інші предмети, використовуючи старовинні знаки і символи, вони наповнюють орнаментацію сорочок і рушників новим змістом і новими образами. Вишивкою у Пиріжні займалися майже в кожній селянській родині. За старих часів слово «шити» означало «вишивати», і це вміла кожна шануюча себе жінка.
У 50-ті роки минулого століття традицію вишивання одягу та предметів побуту продовжували у селі жінки старшого покоління: Параска Комар, Оксана Будейська, Ганна Олійник, Марія Костенко, Ольга Кучерява, Женя Комар і багато інших. Вони після важкої праці у колгоспі і виконання домашньої роботи сідали увечері біля гасниці і вишивали чоловічі, жіночі та дитячі сорочки. Стіжок за стіжечком вимальовували вони яскравими кольорами узор на рукавах, подолі. Разом з матерями сиділи дівчатка і теж вишивали спочатку хустинки, потім рушники і згодом, як оволодівали добре технікою вишивання, бралися за вишивання сорочок. З давніх часів у селянських родинах Пиріжни матері вчили вишивальній майстерності своїх дочок з дитинства, ця традиція збереглася до наших днів. І сьогодні діти вчаться вишивальній справі вдома від матерів і в школі на уроках домоводства. Нове вишите вбрання жінки готували до Пасхи, в цей день збиралася молодь у гойданки, майже на всіх дівках, парубках, підлітках і на дітях були вишиванки. До сьогодення традицію вишивання продовжують молоді господині: Анастасія Грінченко, Тетяна Колдубенко, Галина Гук, Марія Серебрій, Віра Олійник, Галина Обушенко, Ольга, Ганна Педбалюк, Галина Петрик, Ніна Носульчак, Галина Грінченко, Галина Заболотна та інші.
Чільне місце у пиріжнянському побуті з прадавніх часів займає вишитий рушник. Рушники знайшли широке застосування в пиріжнянській повсякденності. Він супроводжує селянина протягом усього життя і в радості, і в горі. Саме це зробило рушник оберегом і символом удачі в будь — якій справі. З прадавніх часів рушникові надавалося образно — символічне значення, завдяки видовженій формі і білому кольору він став символом:
- — чистоти, очищення, добра, захист від зла;
- — української гостинності – з хлібом на рушникові зустрічають гостей;
- — дороги, життєвого шляху людини.
Рушник у Пиріжні став невід’ємною частиною сімейних обрядових дійств — з рушником зустрічають новонароджене немовля, з ним одружуються молоді, з ним йдуть із життя. Завдяки своїй формі і колоритним зображенням, рушник використовується для оформлення внутрішнього інтер’єру селянських домівок. Відповідно до призначення рушники мали свої назви: рушники над іконами називалися «наобразники», «божнички», рушники над портретами і фотографіями рідних і близьких людей називалися «покутники», рушник для посуду — «стірок», для рук і обличчя — «утиральник», рушники, які вішали на «кілок» — «кілкові» рушники.
Частіше всього жінки вишивають на рушниках дерево життя, яке вони прикрашають квітами, жолудями, бруньками, пташками. Квіти символізують красу і молодість, жолуді — сімейне щастя, виноградна лоза з гронами — сімейний добробут. Квіти і птахи втілюють основні сімейні цінності — взаємне кохання, вірність, сімейне гніздо, дітей. Вишиті поверх дерева окремі квіточки чи пташки можуть означати предків, які пішли за межу людського буття, але їх душі присутні і оберігають Дерево Роду. Зображені на ньому листя та плоди дуба, хмелю, винограду символізують чоловічий початок, квіти та ягоди — жіночий. Основна вимога вишивки — безперервність орнаменту з кінця в кінець, щоб не переривалась життєва дорога. Такі узори на рушниках збереглися до наших днів.
Для вишивання рушників вишивальниці використовують різну техніку вишивки: хрестиком, плутаним хрестиком, подвійним прутиком, зубчиками, мережкою, мотузкою, стебневкою та інші. Малюнки виконуються окремими швами і об’єднанням кількох швів. Орнаментація сільських рушників найрізноманітніша, з багатьма особливостями і різними композиціями, із застосуванням широкої гами кольорів, мотивів і традицій.
Вишивка рушників у Пиріжні випробувала на собі вплив багатьох регіонів України. Багато чого в сільській манері вишивки взято із загальних характерних особливостей Полтавської та Подільської вишивки, яка виділяється своїм колоритом і орнаментом. Пиріжнянські майстрині використовують в основному техніку вишивання хрестом і гладдю. У вишивці переважає червоний колір, який виконує завдання створення яскравого емоційного образу, символу любові, символу союзу, гімну праці. У орнаметаціі рушника майстрині прагнуть передати красу навколишньої природи, бурхливе й яскраве цвітіння.
До 50-х років минулого століття у Пиріжні особливо значущу роль відігравав рушник у сільському весільному обряді. До весільного обряду рушники вишивалися різні за призначенням. За традицією головних рушників має бути два — для вінчання у церкві та батьківського благословення, а також вишивалися рушники для нанашок, сватів і родичів. Готуючи весільні рушники, дівчина вкладала у вишивку свої бажання любові, мрії про щастя, про судженого..
Полети, соколоньку, поперед нас,
Занеси вістоньку од нас:
Нехай виходить матінка з калачем,
Зв’язали її доненьку з паничем.
Обрядовий рушник має зберігати в собі найкращі мрії та думки, добрі почуття, яими закладається програма майбутнього сімейного життя.