Комінтернівське, Комінтернівський район, Одеська область
Комінтернівське (до 1933 року містечко Антонове-Кодинцеве, до 1965 р.— м. Комінтернівське) —- селище міського типу, районний центр і центр однойменної селищної Ради, якій підпорядковані села Вовківське, Зоринове, Шевченка, Шевченків Кут. Розташоване за 50 км від Одеси і за 16 км від залізничної станції Кремидівка. Через Комінтернівське проходить автомагістраль Одеса—Київ. Населення — 4 тис. чоловік.
Населений пункт виник на початку XIX століття, десь у 1802 році, як кріпацьке село. Його поява і назва пов’язані з ім’ям поміщика Полтавської губернії Антона Кодинцева, який купив землю у поміщика Колмогорова і переселив сюди частину своїх кріпаків. Офіційно з 1818 року, тобто з часу побудування церкви, Антонове-Кодинцеве вважалось містечком, де налічувалось понад сто дворів і постійно проживало кілька ремісників. Пізніше, з 1883 року, тут відкрилося два шинки і три невеличкі крамниці, щотижня збирався базар. Коли в 30—40 роках зросла роль таких навколишніх містечок як Янівка, Северинівка, Березівка, значення Антонового-Кодинцевого підупало.
Хоч селян у 1861 році звільнили від кріпосної залежності і наділили землею, однак фактично вільними вони не стали і тривалий час вважались тимчасово зобов’язаними. В 1870 році в містечку налічувалось 166 ревізьких душ, яким належало 803 десятини землі, або в середньому по 4,5—5 десятин на кожну душу чоловічої статі.
Жителі села (200 дворів) мали в 1873 році 114 волів, 57 корів та 68 коней. Майже половина селянських дворів не мала волів, дві третини — коней. Не маючи чим обробляти землю, вони змушені були здавати її в оренду та йти в найми до поміщиків або куркулів. В той же час заможні господарі мали по парі або й по дві волів, дві—три корови, стільки ж коней.
Ті селяни, яким надільної землі не вистачало, орендували її у багатіїв. За десятину орної землі сплачували по 3 крб. 50 коп., за сінокіс — 3—5 крб. Доводилось наймати і вигін під пасовисько. За це платили землевласнику по 2 крб. сріблом від голови худоби. Крім оренди, існувала ще така форма визиску як засів поміщицької землі за четверту копу від урожаю.
Місцеві багатії — поміщик Бутенко, який мав 715 десятин землі, брати Дончеви (500 десятин), Є. Шаповаленко (700 десятин), Келлер (1400 десятин), І. Шаповаленко (1192 десятини), стягуючи з бідноти «четверту копу», примножували свої багатства.
Селяни несли великий податковий тягар. Вони платили подушну подать у розмірі 1 крб. 60 коп. (разом 265 крб. 60 коп.). На казенні земські повинності з селян стягували по 57 коп. з душі (всього 94 крб. 62 коп.). Загальна сума податей (1879 р.) становила 204 крб. та викупні платежі — 525 крб. 62 коп. Отже, 166 ревізьких душ щороку змушені були вносити в казну 1090 крб. Недоїмки весь час зростали, селяни розорювались, кидали свої хати і йшли в місто на заробітки.
Оскільки Антонове-Кодинцеве лежало на великому, т. зв. поштовому шляху, або військово-транспортному тракті, що зв’язував Одесу з Вознесенськом, воно хоч і повільно, а все ж зростало. На початку 80-х років тут налічувалось 130 дворів, а наприкінці XIX століття на 11 дворів стало більше; кількість жителів зросла з 544 до 785 чоловік.
Саме містечко мало досить непривабливий вигляд. Більшість селян жила в землянках з земляною покрівлею, де росли трава і бур’ян. Навколо хатин не було ні огорожі, ні дерев.
Важкі соціально-економічні умови життя, політична безправність доповнювались темнотою більшості населення. В 70-х роках у містечку працювало дві школи, в яких навчалось всього 67 учнів. Першу з них, однокласну церковнопарафіяльну, відкрили в 1862 році. В ній тоді навчалось 8 хлопчиків. Друга, земська двокласна школа почала працювати з 1878 року. З часом кількість грамотних зросла. Це примусило земство в 1904 році відкрити бібліотеку, яка стала вогнищем культурного життя Антонового-Кодинцевого та навколишніх сіл. Близькість до Одеси, зв’язки вихідців з села, що працювали в місті і на каменоломнях, з Антоновим-Кодинцевим сприяли формуванню в 1902—1903 рр. групи революційно настроєних селян. У села Одеського повіту, в т. ч. і в Антонове-Кодинцеве, часто приїздили агітатори з Одеси. Завдяки цьому сюди потрапляли листівки та інша нелегальна література. Так, у серпні 1904 року жандарми знайшли на околиці містечка згорток, в якому виявились революційні видання Одеського комітету РСДРП. Тут були прокламації «Война и рабочий», «Егор Матлахов», «Ко всем», «Последний козырь самодержавия», брошура «Пауки и мухи» та інші.
В роки першої російської революції селяни Антонового-Кодинцевого брали участь у заворушеннях, які відбувались в Одеському повіті. Кілька раз для придушення селянських виступів сюди направлялись війська. В донесенні департаментові поліції про заворушення одеське жандармське управління підкреслювало, що головною метою селян було захоплення поміщицької землі. У жовтневі дні 1905 року селяни Антонового-Кодинцевого не раз влаштовували мітинги, щоб вирішити питання про землю. Організаторами їх були місцеві вчителі К. Т. Івасенко таї. Ф. Дончев. Один з таких мітингів відбувся 21 листопада 1905 року, на який прибуло близько 500 селян з усієї волості. Після виступів Івасенка, Дончева та багатьох селян була одностайно ухвалена резолюція, в якій засуджувалась реакційна політика царату, що переслідував кращих борців за свободу, і його кривава авантюра на Далекому Сході. «Ми,— говорилось у резолюції,— бачимо народ, який зубожів, бачимо причини виникнення Минулої війни, бачимо поразку росіян у цій війні, бачимо все, до чого призвів Росію чиновницький устрій. Як вірні сини своєї вітчизни, ми не можемо не бажати їй кращої долі, кращого правопорядку, а для цього потрібне негайне закріплення за народом землі, негайне проведення в життя свобод, даних маніфестом 17 жовтня». Масові мітинги тривали в Антоновому-Кодинцевому і в грудні 1905 року. Тут виголошувались антиурядові промови, вказувалось, що поміщики незаконно володіють землею, що вона має належати тому, хто її обробляє, а щоб одержати землю, треба боротися проти царського уряду.
Селянський рух в Антоновому-Кодинцевому не вщухав і в роки спаду революції. У травні 1907 року охранка заарештувала і вислала до Архангельської губернії керівників цього руху, серед них учителя К. Т. Івасенка. Восени 1907 року тут знову посилився селянський рух. Наприкінці жовтня 1907 року в Антонове-Кодинцеве повернувся колишній місцевий житель Д. П. Бєлаш, робітник Одеських головних залізничних майстерень. Незабаром Бєлаш організував гурток і залучив до нього революційно настроєних селян — П. І. Моргуна, Ф. І. Моргуна, П. М. Гуду та уродженця села студента Одеського університету С. М. Банаку. Вони стали ядром підпільного гуртка, який налічував близько 30 чоловік. Підпільники дістали вогнепальну зброю, влаштували друкарню і за допомогою саморобного гумового шрифту почали випускати листівки. На одній із сходок підпільники вирішили створити революційний комітет і бойову дружину. Один з підпільників Г. А. Вєтушкін збирав серед селян Антонового-Кодинцевого та сусідніх сіл гроші на революційні цілі, розповсюджував нелегальні видання, які доставляли в село В. Марфенко та Г. Зайченко. Активним учасником селянського руху був і селянин П. Т. Груздь. Він ще в травні 1907 року розповсюджував серед селян листівки під назвою «Письмо от русских крестьян к царю Николаю II». Підпільник П. М. Гуда зібрав гроші для допомоги сім’ї вчителя Івасенка, висланого до Архангельської губернії. Проте гурток проіснував недовго. Про його діяльність дізналась поліція і 23 лютого 1908 року, після повальних обшуків, заарештувала 27 його учасників. Усіх їх ув’язнили в одеську тюрму.
Через місяць керівника групи Д. П. Бєлаша і 13 активних підпільників — П. М. Горового, П. І. Моргуна, Ф. І. Моргуна, М. П. Бєлаша, Т. І. Янчева, Г. А. Вєтушкіна та інших — було вислано на п’ять років до Архангельської і Вологодської губерній.
Малоземелля і безземелля штовхали селян на нові протести проти існуючого ладу. Як і раніше, містечко залишали цілі сім’ї, поповнюючи лави пролетарів Одеси, Миколаєва, або ж переселяючись за Урал.
Число жителів у містечку на 1910 рік порівняно з 1896 роком зменшилось до 700 чоловік, хоч кількість селянських дворів дещо збільшилась. Внаслідок столи-пінської реформи збільшилось число безземельних і малоземельних господарств. Землі на один двір припадало по 2—2,5 десятини, а орендна плата значно підвищилась.
Нового удару селянським господарствам завдала перша світова війна, коли майже всіх чоловіків призовного віку погнали на фронт, і весь тягар по обробітку земельних наділів ліг на плечі жінок та стариків. Не маючи змоги впоратись з сівбою і збиранням урожаю, вони часто змушені були віддавати свої клаптики землі в оренду куркулям.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції, яка аграрного питання не розв’язала, життя селян не поліпшилось. Вони не мали ні реманенту, ні тяглової сили, ні достатньої кількості робочих рук.
19 березня, зібравшись на мітинг, селяни вирішили звернутись до Одеської Ради робітничих депутатів з проханням поклопотатися перед штабом військового округу про виділення солдатів з кіньми для засіву селянських наділів.
Радісно зустріли селяни звістку про перемогу Жовтневої революції в Петрограді і ленінські декрети про мир і землю. Виявом цього були листи селян в одеську більшовицьку газету «Голос пролетария», в яких вони запевняли про підтримку всіх заходів Радянської влади.
В січні 1918 року селяни Антонового-Кодинцевого розгромили маєток Шаповаленка та інших землевласників і почали ділити землю.
Одним з перших заходів після встановлення Радянської влади в селі була ліквідація волосного правління і утворення Ради селянських депутатів, яка почала проводити в життя постанови Радянського уряду про землю. Але розгорнути широку діяльність Рада не встигла, бо в березні 1918 року містечко захопили австро-німецькі війська і встановили тут жорстокий окупаційний режим. Поміщики, що повернулися разом з ними, відібрали у селян землю та інвентар.
У цей час кілька уродженців містечка і серед них І. Ю. Овчаренко повернулися з фронту. Незабаром вони зв’язалися з більшовиками с. Анатоліївни і в серпні 1918 року створили в себе партійний осередок та сільський ревком. І. Ю. Овчаренко ввійшов до складу районного Анатолієво-Тузлівського ревкому, одержував звідти літературу тощо. Народився він у сім’ї безземельного селянина, змалку пас чужих свиней. Згодом працював в Одесі на бісквітній фабриці, на заводах РОПИТ і Белліно-Фендеріха. В роки першої світової війни дослужився до чина підпрапорщика. За мужність у боях був нагороджений георгіївським хрестом 4 ступенів і медалями 2 ступенів; у серпні 1917 року йому присвоїли звання прапорщика і запропонували поїхати на Дон, де гуртувалося контрреволюційне козацтво. Іван Юхимович обрав інший шлях: у жовтні 1917 року він повернувся в Антонове-Кодинцеве і став у лави борців за перемогу Радянської влади. За дорученням Анатолієво-Тузлівського і Антоново-Кодинцевського військово-революційних комітетів І. Ю. Овчаренко восени 1918 року почав формувати партизанський загін для боротьби проти австро-німецьких окупантів та гетьманщини.
В листопаді 1918 року підпільники містечка обеззброїли гетьманську варту, захопили два кулемети, близько 50 гвинтівок, 45 коней. Батальйон карателів, направлений у село, підпільники пропустили, а потім оточили і теж обеззброїли.
Як тільки в листопаді 1918 року виникла нова небезпека з боку англо-французьких інтервентів, підпільники скликали селянський сход. Його керівники і учасники М. Ф. Потриваєв, І. Ю. Овчаренко та інші закликали населення посилити боротьбу проти нових ворогів Радянської влади. Схваливши цю пропозицію, селяни вирішили створити революційний загін, командиром якого призначили І. Ю. Овчаренка. Наприкінці грудня стало відомо, що в містечко має прибути французька військова місія. На вимогу місії в Антоновому-Кодинцевому було скликано волосний з’їзд. До нього ретельно готувались і більшовики. Для виступу на з’їзді виділили ораторів з місцевих жителів, більшовиків 1. Є. Фоменка, С. П. Захарченка, С. Ф. Цебренка.
На з’їзд крім французької військової місії, прибув також представник петлюрівського «уряду». Він виступив з демагогічною промовою «про рідну, самостійну Україну», але нічого не сказав про землю і владу. Представник місії заявив, що союзні війська прибули на Україну, щоб допомогти населенню подолати анархію та підтримати «законний» уряд. На його запитання, яку владу хоче мати населення, присутні тут селяни відповіли одностайно: «Радянську». Далі виступили І. Є. Фоменко, С. П. Захарченко та інші. їх відповіді представникам місії звелись до головного: «Ми вас на Україну не кликали, і чим швидше ви повернетесь до Франції, тим скоріше тут установиться порядок». Місія поїхала ні з чим.
Наприкінці березня в Антонове-Кодинцеве надійшла вказівка підпільного Одеського обласкому про негайний виступ проти англо-французьких інтервентів. Партизани містечка влилися в Тилігуло-Березанський партизанський загін, яким командував М. І. Панченко. Жителі містечка взяли участь у бойових операціях проти петлюрівських банд Козубського, Варениці. На початку квітня 1919 року загін форсував Тилігульський лиман і взяв участь у визволенні Одеси.
Понад 70 колишніх партизанів із Антонового-Кодинцевого під командуванням І. Ю. Овчаренка билися з ворогами Радянської влади у складі 403-го Тилігуло-Березанського стрілецького полку Червоної Армії. За участь у прориві кільця білогвардійських банд та банд Заболотного в районі Київ—Житомир реввійськрада південної групи військ 12-ї армії в числі інших нагородила І. Ю. Овчаренка золотим годинником з написом «Красному герою».
Після визволення Антонового-Кодинцевого від денікінців у лютому 1920 року і встановлення Радянської влади відновив діяльність військово-революційний комітет на чолі з С. Ф. Цебренком. Через деякий час, у березні 1920 року, був відтворений партосередок. Його головою був обраний І. Ю. Овчаренко, а секретарем А. А. Рожков. Після перереєстрації членів партії восени 1920 року в партосередку налічувалось 10 комуністів (3 члени і 7 кандидатів у члени партії).
Комсомольська організація тут оформилась в кінці 1920 — на початку 1921 року.
З липня 1920 року в містечку почав працювати жінвідділ, в роботі якого активну участь брали 10 делегаток. Вони контролювали роботу лікарні, організували літературний гурток з лекторською групою. За активною участю жінок восени 1920 року в містечку відкрився дитячий садок, почалась робота по ліквідації неписьменності.
20 червня 1920 року в Антоновому-Кодинцевому виник сільський комітет незаможних селян. Його очолили місцеві бідняки Н. Мартиненко (голова) та. Ф. Марченко (секретар). Уже в серпні сільський KHG об’єднував 810 незаможників. Він розглядав і вирішував питання про землю, займався розподілом реманенту, постачанням Червоній Армії продовольства. В серпні 1920 року, коли почались роботи по землевпорядкуванню, КНС перевірив списки населення, взяв на облік усю землю. Були створені земельні комісії по розподілу орної землі. КНС подав велику допомогу сім’ям учасників громадянської війни: 105 сімей червоноармійців одержали грошову допомогу, 45 сімей продовольство, 121 сім’я — одяг та інші речі, 46 сім’ям засіяли земельні наділи.
Партійний осередок, ревком та KHС докладали багато сил, щоб ліквідувати куркульський бандитизм. В Антоновому-Кодинцевому була організована міліція в кількості 35 чоловік, причому 15 міліціонерів постійно чергували в самому містечку, решта несла патрульну службу в навколишніх селах. Міліціонерам активно допомагали селяни, які чергували на проїжджих дорогах.
Поряд з відбудовою господарства органи місцевої влади дбали про добробут трудящих, їх освіту та культурне дозвілля. Вже в 1920 році відкрились двері двох шкіл, обидві вони в томy ж році об’єднались у єдину трудову школу, де навчалось 150 дітей. Налагодилось постачання містечка газетами та літературою з Одеси. 29 березня 1920 року відкрився Народний будинок, а в жовтні — сільбуд з самодіяльним театром. Силами місцевих аматорів ставились п’єси української класики. Поновила роботу бібліотека, наприкінці 1920 року її перетворили на волосну, і вона почала обслуговувати читачів з навколишніх сіл.
Перша мирна весна 1920 року пройшла дружно. Для допомоги селянам у ремонті сільськогосподарського інвентаря економічний відділ виконкому Одеської Ради селянських депутатів відкрив у травні 1920 року в Антоновому-Кодинцевому майстерню, яка мала відповідне устаткування та інвентар. Все це допомогло селянам зібрати добрий урожай. Того року селяни повністю виконали продрозверстку в розмірі 100 тис. пудів зерна. Так само успішно пройшла мобілізація до лав Червоної Армії.
19 січня 1921 року сільський ревком передав свої повноваження обраній того дня сільській Раді. Депутат С. П. Захарченко, виступаючи перед виборцями з доповіддю про вибори до Рад і радянське будівництво, закликав селян зміцнювати Радянську владу. В резолюції, прийнятій учасниками зборів, говорилось: 1. Вітати партію більшовиків-комуністів, на прапорі якої проголошено: «Повне звільнення від гніту і насильства трудящих мас усього світу»; 2. Зобов’язуємось твердо і неухильно стати на підтримку Радянської влади в її важкій роботі по встановленню революційного порядку і ліквідації економічної розрухи в країні, без чого нормальне життя трудящих мас є неможливим; 3. Надіслати гарячий братерський привіт братам-червоноармійцям, які своїм життям і кров’ю завоювали всі політичні та громадянські права незаможному селянству.
Сільська Рада та КНС завершили роботу по соціалістичному землеустрою. Було конфісковано землі місцевих поміщиків Келлера, Дончева, братів Кузнецових, Дуканаки та інших. Кожний їдець одержав по 2,5 десятини землі. Але на відбудові господарства згубно позначився неврожай 1921 року. У зв’язку з голодом комнезам утворив у вересні 1921 року спеціальну комісію, яка збирала продукти голодуючим селянам і робітникам Поволжя та північних губерній Росії. Крім того, в містечку та сусідніх селах було відкрито 12 їдалень. З утвореного фонду (300 пудів зерна) голодуючим видавалось по 20 фунтів на їдця.
Неврожай 1921 року завдав багато лиха селянським господарствам. Загинула більшість коней та корів. У 1922 році в усій волості налічувалось всього 737 коней. Виникла загроза зриву весняної посівної кампанії. Тому 12 березня 1922 року в Антоновому-Кодинцевому було скликано волосний з’їзд незаможників, який ухвалив організуватись у групи і зробити засів методом суспільного обробітку землі. На допомогу прийшла держава. В містечко надіслали потрібну кількість посівного матеріалу, і всі лани було засіяно.
У 1922 році, в зв’язку з укрупненням волостей Одеського повіту, Антоново-Кодинцевську волость було перейменовано на Комінтернівську, а з березня 1923 року, після ліквідації Херсонської губернії і утворення округів з поділом на радони, був організований і Комінтернівський район. Його центром стало містечко Антонове-Кодинцеве.
З метою подання всебічної допомоги селянам (грішми, насінням, машинами тощо) в лютому 1923 року в містечку створили сільськогосподарське кредитне товариство. Восени того ж року за постановою Всеукраїнського агроз’їзду в Антоновому-Кодинцевому організувалось агрономічне районне управління, де працювали агроном, зоотехнік та інші фахівці. На спеціальних курсах селянам читались лекції, в яких доводились переваги колективного ведення господарства. В 1925 році Комінтернівське сільськогосподарське товариство одержало перший трактор «Фордзон» і це дало змогу подавати більш широку допомогу біднякам в обробітку землі.
Відрадні зміни сталися в самому районному центрі. Його весь час упорядковували. На місці селянських хат з земляною покрівлею та солом’яними стріхами виросли кам’яні будинки, вкриті черепицею. В містечку з’явились нові вулиці.
Глибокі коріння пустила культурна революція. На прохання селян у 1928 році початкову школу було реорганізовано в семирічну. До 1 січня 1927 року в райцентрі залишилось всього 7 неписьменних.
Поліпшила роботу бібліотека. В 1924—1925 рр. книжковий фонд її зріс до тисячі томів, вона налічувала 145 постійних читачів.
Місцями культурного відпочинку населення стали районний народний будинок та сільбуд. У 1925 році вперше почала діяти стаціонарна, кіноустановка. При сільбуді працювало два сільськогосподарські, два політичні і два драматичні гуртки, в роботі яких брали участь близько 200 чоловік. Особливо популярними були виступи хорового гуртка. Сільських співаків у лютому 1929 року запросили до Одеси, і вони успішно виступили з різноманітною програмою в Державному драматичному театрі (тепер — театр ім. Жовтневої революції), Будинку преси та на заводах міста.
В цей час особливо посилилась виробничо-культурна змичка міста з селом. Над Комінтернівським районом шефствували два одеських заводи — верстатобудівний ім. Леніна та цукрорафінадний ім. Благоєва. Шефи допомагали в ремонті сільськогосподарських знарядь, привозили літературу, виступали перед селянами з доповідями про поточний момент. Водночас вони невтомно агітували селян переходити на шлях колективного господарювання.
Першим кроком до цього була спільна оранка землі в 1927—1928 рр. при допомозі сільськогосподарського кредитного товариства та каси взаємодопомоги, яка виникла у 1926 році.
Навесні 1929 року в Антоновому-Кодинцевому організувались чотири ТСОЗи — «Смерть куркулям», «Шлях до соціалізму», «Незаможник» і «Комінтерн», а в жовтні 1929 року почалась суцільна колективізація. Заслухавши доповідь працівника рай-парткому про колективний шлях господарювання, селяни вирішили ознайомитись із Статутом сільськогосподарської артілі та організувати екскурсію до сусідніх артілей. У жовтні 1929 року на загальних зборах селян знову обговорювалось питання про об’єднання дрібних ТСОЗів Антонового-Кодинцевого в одне колективне господарство, а в листопаді розпочався запис добровольців до колгоспу. В січні 1930 року сільська Рада мала повний список членів колгоспу. З цього часу сільськогосподарська артіль «Комінтерн» розпочала своє фактичне існування. В ній об’єднались 288 господарств, було усуспільнено 1699 десятин землі, 301 голову робочої худоби, різний реманент. Бідняки і середняки здали до загального насіннєвого фонду 2260 пудів пшениці, 4230 пудів ячменю тощо.
В організації артілі винятково важливу роль відіграли комуністи, колишні партизани, учасники громадянської війни І. Ю. Овчаренко, П. Г. Марченко, І. Ф. Захарченко, Д. М. Зайченко. В 1933—34 рр. колгосп очолював колишній партизан С. Бриленко, а в 1936 році головою правління обрали комуніста С. І. Сураева. Спочатку артіль була економічно слабким господарством, але вже в 1935—1936 рр. три чверті всіх робіт у рільництві виконувалось машинами. Зразки трудового героїзму показували трактористи бригади І. Харченка з Комінтернівської МТС. Механізатор цієї бригади С. Н. Головко щодня орав по 16—17 га, а за весь сезон обробив 1143 га землі та заощадив 812 кг пального. Він виробив 800 трудоднів, на які одержав 2400 крб. грішми та 3190 кг хліба.
1937 рік приніс деякі зрушення: колгоспники зібрали пересічно на всій площі по 13—14 цнт з га зернових (по району 8,5 цнт). Загальний валовий прибуток того року досяг 300 тис. крб., колгоспники одержали на трудодень по 6 кг зерна та по 2 крб. 50 коп. грішми.
У передвоєнні роки виділялись значні суми на благоустрій Комінтернівського. Так, у 1940 році для цього асигнували 86 тис. крб. Було відремонтовано сто будинків, забруковано вулиці, капітально відремонтовано електростанцію тощо.
Розквітли освіта й культура. Всі діти шкільного віку навчались у середній школі. Пожвавилась робота культурно-освітніх установ. У колгоспному клубі працювали хоровий, драматичний, музично-літературний гуртки. Тут відбувались диспути, читацькі конференції, читались лекції на літературні теми. До 10 тис. екземплярів зріс книжковий фонд районної бібліотеки. Крім того, чудову бібліотеку мала школа.
На перешкоді дальшому господарському і культурному розвитку Комінтернівського стала війна.
Вранці 23 червня 1941 року тут відбувся багатолюдний мітинг трудящих, де вони одностайно заявили про свою готовність віддати всі сили на захист Батьківщини. Того ж дня почався запис добровольців та мобілізація чоловіків призовного віку до лав Червоної Армії. В містечку було створено винищувальний батальйон у складі 100 чоловік. Він забезпечував охорону села, колодязів, шляхів, готувався до боротьби з ворожими парашутистами. Батальйон очолив місцевий колгоспник Д. Я. Манжос.
Через кілька днів було створено т. зв. фортифікаційний батальйон у складі 240 чоловік під командуванням 3. А. Ромашенка. Він споруджував кулеметні гнізда, створював протитанкові рови тощо. Наприкінці липня, коли ворог наблизився до містечка, обидва, батальйони відступили до Одеси і взяли участь в обороні міста. В середині липня колгосп «Комінтерн» розпочав евакуацію худоби та техніки в радянський тил, але завершити її не встиг: 12 серпня 1941 року фашистські війська захопили Комінтернівське.
Окупанти наказали всім комуністам і комсомольцям в триденний строк з’явитись до комендатури для реєстрації, але ніхто не пішов. Прикутого хворобою до ліжка комуніста П. В. Онищенка гестапівці забрали і закатували у в’язниці, депутата сільради Л. Моргун розстріляли. Усіх, хто виявляв навіть незначний опір, кидали до в’язниці, катували. Вони вивезли з району на каторжні роботи в Німеччину 126 чол. молоді.
Відступаючи під натиском Радянської Армії, окупанти зруйнували і спалили всі адміністративні і культурно-побутові споруди, повністю пограбували колгосп.
5 квітня 1944 року радянські воїни визволили Комінтернівське. З піднесенням взялися колгоспники за відбудову господарства артілі. Під керівництвом колишнього партизана, активного учасника боротьби за владу Рад на Одещині А. Г. Воробйова, обраного головою колгоспу, вони засіяли артільні лани. Військова частина, що визволила Комінтернівське, подарувала колгоспу «Комінтерн» два трактори, і це значно полегшило виконання всього обсягу сільськогосподарських робіт. На обох тракторах великими літерами було написано: «На захід». Цей напис, зроблений воїнами, став закликом до об’єднання бойових і трудових зусиль для повної перемоги над фашистською Німеччиною.
Долаючи труднощі, спричинені війною і неврожаєм 1947 року, колгоспники за допомогою MTG повністю відновили довоєнну посівну площу і за економічними та виробничими показниками у 1949 році вийшли на одне з перших місць в області. Колгосп «Комінтерн» був занесений на обласну Дошку пошани.
Нові зрушення сталися в артілі після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Тут розгорнулось велике будівництво тваринницьких приміщень, зокрема корівника на 500 голів, та великого пташника. На околиці Комінтернівського було закладено тваринницьке містечко, яке пізніше, в 1959—1966 рр., перетворилось на справжню індустріальну фабрику м’яса.
За 1956 рік колгосп одержав від усіх галузей господарства понад 3 млн. крб. доходу. Порівняно з попереднім роком людино-день став удвоє вагомішим. Колгоспники одержали на трудодень по 7 крб. грішми і по 2 кг хліба. Сім’я Д. Кіндера, яка складалась з 4 працездатних, виробила 2483 трудодні і одержала 17 тис. крб. грішми та багато зерна. Чабан А. Марковський з дружиною виробили 2047 трудоднів і одержали понад 14 тис. крб. та 246 пудів зерна. Колгоспники І. І. та М. В. Квашницькі, яким було понад 60 років, одержали 12 тис. крб. і 210 пудів хліба.
Після об’єднання колгоспу «Комінтерн» з сусідньою артіллю (1957 р.) він дістав назву ім. XX з’їзду КПРС. У роки шостої післявоєнної п’ятирічки колгосп двічі був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки та завойовував перші місця в районному змаганні. У 1958 році голова колгоспу А. Г. Воробйов, краща свинарка артілі В. М. Підопригора, агроном колгоспу Л. О. Рябухіна за високі показники в праці були удостоєні високих урядових нагород.
Партійна (43 комуністи) і комсомольська (47 членів ВЛКСМ) організації та правління артілі, головою якого в 1959 році став М. А. Томашевський, у роки семирічки доклали багато зусиль, щоб зробити крок вперед у розвитку економіки господарства. Колгосп має добру технічну базу: 32 трактори, 8 комбайнів, 18 вантажних автомашин тощо. Борючись за звання колективу комуністичної праці, колгосп ім. XX з’їзду КПРС добився високих урожаїв зернових. Так, у 1965 році тут одержали по 21,9 цнт зернових з кожного гектара.
Більш продуктивним стало громадське тваринництво. Колгосп спеціалізується головним чином на виробництві свинини. У 1963 році на свинофермі відгодували 4 тис. свиней. За успіхи, досягнуті у виробництві м’яса, колективу свиноферми в серпні 1964 року було присвоєно почесне звання комуністичного.
У 1965 році в колгоспі оплата одного людино-дня становила 4 крб. 58 копійок.
У нову п’ятирічку колгосп ім. XX з’їзду КПРС вступив економічно міцним багатогалузевим господарством. За ним закріплено 6246 га землі, в т. ч. 4661 га орної. Крім того, він має фруктовий сад на 93 га, виноградник на 136 га та пасіку на 240 бджолосімей. В господарстві є 38 тракторів, 18 комбайнів, 24 вантажні автомашини, працюють також ремонтна майстерня та інші допоміжні підприємства. Наявність потужної технічної бази та великого загону спеціалістів сільського господарства, механізаторів широкого профілю дало змогу колгоспу вирощувати стабільні врожаї сільськогосподарських культур. Так, у 1965 році він одержав зерна по 21,9 цнт з га, в т. ч. озимої пшениці по 22 цнт, а в 1966 році відповідно 25 і 33 цнт з га. Механізований загін В. Рибаченка одержав по 38 цнт з га озимої пшениці.
Відмінно трудяться колгоспні тваринники. У 1966 році вони виробили по 265 цнт молока і по 118 цнт м’яса на 100 га угідь. Такий високий показник — наслідок високої щільності громадського стада: в артілі 1770 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 750 корів. Але найкращих показників тут досягнуто по виробництву свинини. Артіль стала спеціалізованим господарством по вирощуванню свиней. Десять свинарів щороку відгодовують 5 тис. свиней.
Добрих успіхів добились садівники та виноградарі. У 1966 році тут вирощено по 110 цнт яблук з га ранніх та пізніх сортів. Збільшують вилов дзеркального коропа колгоспні рибоводи. У колгоспних ставках, площа дзеркала води яких становить 64 га, щороку добуваються сотні центнерів найціннішої риби.
Успішний розвиток виробництва позначився на зростанні артільних доходів. У 1966 році їх сума досягла понад 1 млн. 300 тис. крб., тільки на оплату праці колгоспників виділено 668 тис. крб. Оплата одного людино-дня — 4 крб. 86 коп.— одна з найвищих в області.
Швидко відроджувався і районний центр. У 1951 році тут відкрили побутовий комбінат і промкомбінат з кількома цехами — столярним, залізобетонних виробів, швейним та іншими. Тільки за чотири роки (1954—1958) було знесено 80 мазанок, а на їх місці виросли добротні будинки, вкриті шифером та черепицею. На Центральній, Мічуріна та Комсомольській вулицях прокладено водопровід.
У роки семирічки Комінтернівське було повністю електрифіковане і радіофіковане. Колгоспники та службовці побудували десятки нових будинків, заасфальтували вулиці, висадили багато декоративних і фруктових дерев. Всього в 1957—1967 рр. у Комінтернівському споруджено 200 будинків, у т. ч. шість двоповерхових, переобладнано понад сто будинків, які вкриті шифером; до них проведено водопровід, встановлено газові плити. В селищі виросли нові вулиці — 9 Січня, 8 Березня, Суворова, ім. XX з’їзду КПРС та інші, вони озеленені, забруковані.
В Комінтернівському працює широка мережа торговельних підприємств, у т. ч. універмаг, магазини по продажу продуктових і господарських товарів. У селищі є пекарня, комбінат побутового обслуговування.
З травня 1965 року Комінтернівське є селищем міського типу. Тут працює 1199 робітників і службовців, у т. ч. 43 вчителі, 22 лікарі, 14 працівників культосвітніх установ тощо.
Відрадні зміни сталися в розвитку освіти і культури. В селищі назавжди покінчено з неписьменністю. Діти здобувають освіту в середній і музичній школах. Для молоді, що працює, відкрито вечірню і заочну середні школи.
Міцно ввійшли в побут трудящих книга і газета. В двох районних бібліотеках налічується 22 тис. та в шкільній — майже 14 тис. книжок.
Щороку зростає передплата на періодичні видання. У 1967 році тут передплатили 2502 примірники газет і 1747 журналів, тобто практично кожна сім’я передплачує 2—3 видання.
В центрі селища височить районний Будинок культури. Тут працюють 12 гуртків художньої «самодіяльності: хоровий, два музичні, драматичний, танцювальний та інші. Виступи гуртків користуються великою популярністю. У 1966 році для населення Комінтернівського було організовано 128 спектаклів і концертів, які відвідали близько 20 тис. чоловік. Силами лекторської групи товариства «Знання» регулярно провадяться заняття в народному університеті культури. Далеко за межами Комінтернівського району відомий колектив агіткультбригади, який неодноразово займав перші місця на районних і обласних оглядах.
Своє дозвілля комінтернівці також проводять у двох кінотеатрах, де демонструються і широкоекранні кінофільми. Для дітей шкільного віку побудовано Палац піонерів, спортмайданчики.
Велике піклування виявляється про охорону здоров’я жителів селища. В селищі діє районна лікарня на 100 ліжок. Тут працюють 22 лікарі та 57 чоловік з середньою медичною освітою. Заслуженою любов’ю серед населення користується хірург, колишній випускник Одеського медичного інституту В. М. Грубник. За двадцять років роботи в лікарні він зробив сотні складних операцій. Чудовий практик, В. М. Грубник водночас плідно займається науковою роботою. У червні 1964 року він захистив дисертацію, здобувши ступінь кандидата медичних наук. Сільський медик є піонером у лікуванні бронхіальної астми хірургічним шляхом. У Комінтернівській лікарні можна побачити хворих з Києва, Вінниці, Одеси, Харкова та багатьох інших міст. У 1966 році самовіддана праця В. М. Грубника відзначена найвищою урядовою нагородою — орденом Леніна.
В усіх корисних справах по піднесенню добробуту і культури велика роль належить районній та сільській Радам депутатів трудящих, їх постійно діючим комісіям.
За два роки поточної п’ятирічки комінтернівці добились значних успіхів. У ювілейному році колгосп ім. XX з’їзду КПРС одержав по 25 цнт зернових з га. Особливо значних успіхів добився механізований загін комуніста М. Цимбалюка, який зібрав на площі 400 га по 32,9 цнт озимої пшениці.
Вагомих успіхів у другому році п’ятирічки добились тваринники. Виробництво м’яса у 1967 році зросло до 7330, цнт проти 5300 цнт у 1965 році. Підвищились заробітки працівників ферм. У 1967 році тваринники молочної ферми одержували щомісяця пересічно по 120 крб. Грошові доходи колгоспу в цьому році становили 1670 тис. крб. З цієї суми 680 тис. крб. відраховано на зарплату колгоспникам, решту використано на розширення громадського господарства. За хорошу роботу у 1967 році 70 колгоспників одержали премію, 40 колгоспників зміцнили своє здоров’я в санаторіях і будинках відпочинку.
За успіхи, досягнуті в змаганні за достойну зустріч 50-річчя Радянської влади, колгоспу ім. XX з’їзду КПРС вручено пам’ятний Червоний прапор райкому партії та райвиконкому, а імена голови правління М. А. Томашевського, секретаря партійної організації В. М. Пушкова, голови місцевкому профспілки П. О. Голуба, секретаря комсомольської організації М. Г. Шульги, ланкового механізованої ланки П. І. Заболотного, тракториста Ю. М. Цебренка, свинарки В. М. Підопригори занесено до Книги трудової слави району.
Успішно виконуються плани п’ятирічки і в галузі будівництва та благоустрою селища. У 1967 році в Комінтернівському введено в експлуатацію 3 багатоквартирні двоповерхові будинки. Завершується будівництво хлібозаводу, хірургічного корпусу лікарні, двоповерхового готелю, дитячого садка, раймагу, колгоспного консервного заводу.
Комінтернівці свято зберігають пам’ять про тих, хто поліг у боротьбі, відстоюючи завоювання Великого Жовтня. В центрі селища споруджено 2 обеліски — радянським воїнам та односельчанам, які віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини у роки Великої Вітчизняної війни. Біля в’їзду до селища височить пам’ятник засновнику Комуністичної партії і Радянської держави В. І. Леніну. Вони символізують вірність комінтернівців величним ідеалам комунізму, їх бажання своєю працею примножувати економічну і оборонну міць Країни Рад.
І. С. БЕРЕЖНОЙ