Сичавка, Комінтернівський район, Одеська область
Сичавка (до 1922 року — Олександрівка) — село, центр однойменної сільської Ради Комінтернівського району, якій підпорядковане також село Кошари. Розташована за 30 км від районного центру, відстань до найближчої залізничної станції Кремидівка — 25 км. Село розкинулось у горбастій, пересіченій балками місцевості, що поблизу моря сходяться в одну. Через нього пролягає автодорога Одеса—Миколаїв. Населення — 1600 чоловік.
Сичавка заснована в кінці XVIII століття. Першими її поселенцями були втікачі — селяни з північних і центральних областей України та відставні солдати.
Населений пункт мав кілька назв — Сичавка, Олександрівка, Ізмаїлівка, Тишковка. Найпоширенішими були дві перші назви — Сичавка і Олександрівка. Вони були в ужитку до 1922 року — часу перейменування на село ім. лейтенанта Шмідта. Однак закріпилася за селом перша, найбільш розповсюджена назва — Сичавка.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції Сичавка (Олександрівка) була волосним центром і входила до складу Одеського повіту Херсонської губернії.
Напередодні селянської реформи, у 1859 році, в Сичавці проживало 1055 чоловік. Це були головним чином державні селяни, основним заняттям яких було землеробство та рибальство. В результаті реформи сичавці одержали 2937 десятин придатної для оранки та 542 десятини непридатної землі.
Селяни швидко відчули весь тягар грабіжницької реформи. Щорічні викупні платежі вкрай виснажували їх господарства. За даними Одеської повітової земської управи, сичавська община зобов’язана була щорічно сплачувати податок в сумі 1185 карбованців.
Нужденне становище селянства відбито в доповідній записці Одеської повітової земської управи про недоїмки сичавців на вересень 1885 року в сумі 2214 карбованців: «… через те, що недоїмки запускаються з року в рік і в даний час значно перевищують обсяг поточного року,— писалося в доповідній,— земська управа… просить поліцейське управління зробити відповідне розпорядження про негайне стягнення згаданих недоїмок».
Для Сичавки, як і для інших сіл півдня України, в кінці XIX — на початку XX століття характерна гостра класова диференціація. Поряд зі значним прошарком куркульських господарств тут налічувалось чимало малоземельних і безземельних селян, які наймитували у сільських багатіїв та навколишніх поміщиків.
Зароблені потом копійки у сільських наймитів та сільської бідноти спритно вивуджували лихварі і церковники. В селі було 5 шинків, винокурня і церква, яка володіла 120 десятинами кращої орної землі. Тільки в 1898 році в Сичавці відкрили лікарню на 10 ліжок.
В селі була церковнопарафіяльна школа, в якій працювали 2 вчителі.
Революційні події 1905—1907 рр. поширились і на Сичавку. Керовані приїжджими з Одеси агітаторами та революційно настроєними місцевими селянами-бідняками, сичавці влітку 1905 року готувалися до масового виступу проти багатіїв та місцевих органів влади. Однак цьому стали на перешкоді арешти селянських організаторів. Збереглися відомості про двох місцевих керівників сичавської бідноти — Г. І. Білоусова та Г. Д. Драченка, які провадили революційну роботу серед селян. Поліція, раптово наскочивши, заарештувала їх. Під час обшуку в Білоусова знайшли револьвер, 279 примірників різних прокламацій та 43 брошури революційного змісту. Його звинуватили в приналежності до таємного товариства, що мало «на меті скинення існуючого державного ладу», і ув’язнили в одеській тюрмі. Після суду Г. І. Білоусова вислали у Вологодську губернію.
Хата Г. Д. Драченка була місцем зборів та перебування агітаторів з Одеси, схопити их не вдалось, але при обшуку поліція знайшла тут 265 друкованих революційних прокламацій. За рішенням прокурора Одеського окружного суду Г. Д. Драченко був ув’язнений.
В роки столипінської реакції соціально-економічне становище трудящого селянства погіршало. Навіть повітове земство в своєму друкованому органі констатувало, що половині селян не вистачає хліба для харчування, а три чверті селянських дворів не мають зерна для посіву.
Трудяще селянство і насамперед біднота Сичавки напередодні Жовтневої революції та в період боротьби за встановлення Радянської влади рішуче виступили проти поміщиків і куркулів. Найбідніші селяни, а за ними й середняки взяли активну участь у революційному русі. Навесні 1917 року місцеві органи Тимчасового уряду мали тривожні сигнали з Сичавської волості про розгром маєтків та захоплення і розподіл поміщицької землі. В травні 1917 року з волості в Одесу надійшла телеграма, автор якої волав про допомогу у вигляді озброєного загону. Управляючий маєтком поміщиці Малаховської у вересні того ж року скаржився на сичавців за самочинне захоплення ними землі і теж просив надіслати військову команду для охорони майна і відновлення порядку.
В період мирного розвитку революції більшовики Одеси посилили агітаційно-пропагандистську роботу серед сільського населення. В Сичавку кілька раз приїздив один з випробуваних революціонерів А. В. Трофимов (дід Трохим). Ще на початку березня він брав участь у виборах до місцевих громадських організацій села. У звіті селянській секції Одеської Ради робітничих депутатів він писав: «Обрано комітет громадської безпеки з 25 осіб, у т. ч. й жінок. Комітет цей поділено на секції: 1) продовольчу; 2) міліцейську; 3) ліквідаційну (для ліквідації старого ладу); 4) культосвітню… Настрій селянства чудовий, піднесений, бадьорий, дисциплінований…». Далі А. В. Трофимов застерігав: «Дії комісара (Тимчасового уряду — В. Н.) дуже реакційні».
Наприкінці березня А. В. Трофимов брав участь в організації виборів делегатів від Сичавки до селянської секції Одеської Ради робітничих депутатів. Вибори пройшли успішно. Збори склали подяку селянській секції Одеської Ради робітничих депутатів «за надіслання такого досвідченого організатора, як А. В. Трофимов».
Революційний настрій сичавців знайшов відбиток у постанові сільських зборів, які відбулися в грудні 1917 року. В ній вимагалось «визнавати лише владу Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, істинну владу трудового народу».
Під керівництвом Одеської більшовицької організації селяни вирішили сформувати наприкінці 1917 року загін сільської Червоної гвардії, який був одним з перших на півдні України. Очолив його Г. І. Білоусов, що саме повернувся з фронту. Бійцями загону стали революційно настроєні сичавські бідняки Д. П. Царюк, С. Ф. Костандій, П. О. Помпенко, Т. І. Зубков та інші. Готуючись до повалення місцевих органів Центральної ради, загін реквізував у маєтках поміщиків та в сільської буржуазії 40 рушниць і 20 багнетів. Сичавці звернулися з листом до Одеської Ради робітничих депутатів, в якому повідомляли про створення загону Червоної гвардії. Сичавська Рада селянських депутатів просила санкції на те, щоб розпочати повстання.
У січні 1918 року в селі була встановлена Радянська влада. Однак у березні сюди вдерлися австро-німецькі окупанти. Бійці червоногвардійського загону пішли в підпілля, щоб активно боротися проти загарбників. Окупанти послали 31 березня 1918 року в Сичавку великий каральний загін. Вдершись сюди, вони вчинили масові пограбування, арешти, а потім підпалили село. У липні 1918 року підпільники сусідніх сіл — Анатолівки і Тузлів — приступили до створення об’єднаного військово-революційного комітету на чолі з більшовиком матросом-балтійцем М. Ф. Потриваєвим. Сичавці теж утворили нелегальну п’ятірку, яка стала ядром майбутнього партизанського загону.
В грудні 1918 року Одесу та навколишні села окупували англо-французькі інтервенти. В Сичавці й волості розгорнув діяльність партизанський загін. Його знову очолив Г. І. Білоусов. Активним організатором підпілля і партизанської боротьби в селі була Г. М. Панкратова, що працювала в Сичавській волосній бібліотеці. Завдяки цьому бібліотека стала одним з пунктів зв’язку партизанських загонів Одещини.
Активним борцем за встановлення Радянської влади на селі була вчителька місцевої школи Потапова, член сичавської Ради селянських депутатів. Вона тримала міцний зв’язок з одеськими більшовиками, виступала на зборах і мітингах, роз’яснювала суть зрадницької політики Центральної ради та закликала селян до боротьби з ворожими діями куркулів. За це куркулі люто ненавиділи активістку і робили не одну спробу вбити її, але біднота пильно охороняла свою захисницю.
В грудні 1918 року на партизанському з’їзді в с. Анатолівці за участю сичавців обговорювався план боротьби проти англо-французьких інтервентів та білогвардійців. Партизани налагодили зв’язки з більшовицькими організаціями Миколаєва й Одеси. На цей час кількість народних месників у Сичавській волості досягла кількох сот бійців.
Сичавці готували сили для рішучого виступу. В березні 1919 року вони розгорнули збройну боротьбу проти ворога, приєднавшись до 1-го Тилігуло-Березанського загону. Цей загін визволив кілька сіл півдня Херсонської губернії, з боями прорвав ворожі укріплення в районі Дофінівки і разом з частинами Червоної Армії 6 квітня вступив в Одесу.
Героїчно боролись проти ворога бійці з Сичавки А. Римлянський, в минулому моряк з Кронштадту, учасник Жовтневого збройного повстання в Петрограді, С. Ф. Костандій, Д. П. Царюк, П. О. Помпенко та інші.
Після визволення Одеси 1-й Тилігуло-Березанський заґін реорганізували в регулярну частину Червоної армії. Він став 403-м Радянським Тилігуло-Березанським полком у складі легендарної 45-ї Волинської Червонопрапорної стрілецької дивізії. Командиром полку був М. І. Панченко, комісаром — М. Ф. Потриваєв.
Після вигнання англо-французьких інтервентів на початку квітня 1919 року в Сичавці виник комбід. Його очолив селянин-бідняк П. Козинський. Комбід дбав про сім’ї фронтовиків, провадив боротьбу з контрреволюційними елементами.
Трудящі Сичавки активно відгукувались на всі заходи Радянської влади. Так, у 1920 році вони перевиконали план продрозверстки. З цього приводу голова Сичавської сільської Ради І. Ільченко в телеграмі повітовому виконкому та Укрпродкому повідомляв, що продрозверстка виконується успішно, зерно відвантажується, вживаються заходи до відправки худоби.
Навесні 1921 року було складено і затверджено на загальних зборах список населення волості по числу їдців, в липні — вироблено загальний проект розподілу, а в грудні 1921 року здійснено розподіл землі. 7868 їдців одержали 19670 десятин землі.
Через велику посуху навесні 1921 року в Сичавці замість 25 тис. десятин вдалось засіяти лише 14 тис. десятин землі. Врожай майже повністю загинув. З великими труднощами зустрілись сичавці і під час осінньої сівби: не вистачало тягла, насіння, рано настали приморозки.
У важкий 1921 рік у Сичавці активно діяв волосний відділ соціального забезпечення. Багато родин червоноармійців, що загинули на війні, інвалідів одержали понад 2 млн. крб. одноразової допомоги, 25 пудів борошна та багато пайків. Сім’ям червоноармійців і пенсіонерам, які найбільше потребували допомоги, виділили насіння для засіву землі, допомогли в проведенні весняної та осінньої сівби. Для цих потреб волвиконком одержав 500 пудів зерна.
Для допомоги селянам в обробітку землі сичавці створили в 1921 році три прокатних станції та майстерню по ремонту сільськогосподарського інвентаря, відкрили агрономічну школу і метеорологічний пункт.
Незважаючи на труднощі перших кроків радянського будівництва, в селі поступово відновлювалось культурне життя. У 1920—1921 рр. тут працювали дві хати-читальні, дві бібліотеки, клуб, три самодіяльні театри та волосний музей. В клубі провадились політосвітні заняття, ставились п’єси української класики, скетчі, водевілі. Складнішим було питання з роботою школи. В 1920/21 навчальному році ще не вистачало коштів для ремонту приміщення, опалення, обмаль було посібників, зошитів. Зате в наступному році з цими труднощами вдалось покінчити. У початковій школі навчалося 117 учнів. Тут обладнали чотирикласні кімнати для навчальної роботи, відремонтували квартири для вчителів, створили шкільну бібліотеку та музей. Інтернат, що існував при школі для дітей сиріт і дітей багатодітних бідняків, перевели в нове приміщення, забезпечивши його меблями, білизною. Діти одержували тут гарячі сніданки.
Поступово село відбудовувалось. У 1924 році тут працювала споживча кооперація з достатнім асортиментом товарів, діяла невелика черепична майстерня, молочна ферма, що збувала молочні продукти селянських господарств, хлібопекарня. Цього року в Сичавці вперше відкрилися дитячі ясла.
Партійний осередок у Сичавці, заново організаційно оформлений у 1925 році, провадив велику роботу серед населення. До його складу входили комуністи — незаможники, активні бійці за перемогу влади Рад на селі.
Вірним помічником сичавських комуністів був комсомольський осередок, теж створений у 1925 році. Під керівництвом секретаря осередку В. Григоровського комсомольці виступали з лекціями і доповідями перед населенням, брали участь у ліквідації неписьменності. Комсомольці та молодь побудували новий клуб на 150 місць, стали організаторами художньої самодіяльності на селі. У 1925 році розпочала роботу кіноустановка.
З часом селяни почали переходити до колективних форм господарювання. Ще в 1923 році у Сичавці організувалось кредитне сільськогосподарське товариство, яке подавало допомогу найбіднішим господарствам в обробітку землі, збиранні врожаю тощо. Спираючись на допомогу держави та використовуючи власні ресурси, кредитне товариство восени 1925 року створило один з перших у Радянському Союзі тракторний загін, який налічував 15 тракторів, 6 молотарок та інший причіпний інвентар. Діяльність тракторного загону істотно вплинула на життя селян і, насамперед, бідноти. Вже через рік посівні площі зросли більш як на 2 тис. десятин. Навесні 1926 року не лишилося жодної десятини перелогів; економічно зміцніли середняцькі і бідняцькі господарства села. Переважна їх більшість вже мала озимі посіви, а здавання бідняцьких наділів куркулям в оренду звелося до мінімуму. Цього року сичавці зібрали зернових набагато більше, ніж у сусідніх селах. У 54 бідняцьких і середняцьких господарствах з’явилися виноградні насадження. Кредитне товариство користувалось широкою підтримкою Радянської держави. В 1927 році йому додатково передали три трактори «Фордзон». На досвіді роботи цього товариства селяни переконувались, що найдоцільніше використовувати техніку в умовах колективного господарювання. Під час створення колгоспів члени товариства першими вступали до них. Вони також активно відгукувались на проведення різних масово-політичних кампаній. Як повідомляла газета, члени товариства одностайно придбали облігації позики зміцнення народного господарства 1928 року. Проіснувало товариство до створення ТСОЗу в 1928 році. Одним з його організаторів і першим головою був комуніст М. А. Михайлов.
Налагоджувалася робота кооперативно-збутової молочної ферми. Протягом одного лише року вона вивезла до Одеси 60 тис. відер молока.
Самовіддано працювали комуністи Сичавки на всіх ділянках господарського і громадсько-політичного життя. Незабутню пам’ять лишив по собі голова сільської Ради Є. Козак, який вірно служив народові. І зустрів смерть комуніст Козак на бойовому посту, рятуючи від пожежі хату місцевого бідняка. Хворий на легені, він задихнувся в диму і, не приходячи до пам’яті, помер у лікарні. Звістка про смерть Є. Козака вразила всіх селян. Кореспондент районної газети так описував похорон комуніста: «Опівдні принесли його партійці з лікарні до будинку сільради. Поклали там, де останні роки від ранку до вечора горів Козак на громадській роботі. Почесну варту поставили. По-червоному, по-новому поховали. Похилили прапори, як впали перші грудки землі на труну».
Життєвий приклад комуніста ще тісніше згуртував трудівників Сичавки навколо партійного осередку. І коли в 1929 році в селі розгорнувся масовий колгоспний рух, то на базі кредитного товариства та ТСОЗу були організовані артілі «Певний шлях», «Добра путь», ім. Щорса, «Майбутнє життя», «13-річчя Жовтня» та «Більшовицький сів».
Хоч перші колгоспи були невеликими, економічно слабкими і не мали організаційно-виробничого досвіду, вони все ж за перші два роки досягли певних господарських успіхів. В артілі «Майбутнє життя» всі колгоспники ще з весни 1933 року оголосили себе ударниками. Сумлінно працюючи, вони вчасно обробили 70 га городини, посіяли всі озимі і ярі культури. Того року колгосп одержав близько 38 тис. крб. чистого прибутку, перевиконав план хлібозаготівлі, а також план здачі м’яса державі. Тільки грішми члени артілі одержали на трудодень більше як по 6 карбованців.
Поряд з економічними зрушеннями розвивалась культура. В клубі працювали драматичний, музичний, фізкультурний та військовий гуртки, бібліотека з читальним залом. Відійшла в минуле неписьменність. У 30-х роках у двох школах — початковій і середній — навчалися всі діти колгоспників.
У 1938—1939 рр. у Сичавці почалося укрупнення колгоспів. До 1940 року в селі залишилося чотири артілі— «Добра путь», ім. Щорса, «Певний шлях» та ім. Горького.
У роки довоєнних п’ятирічок серед колгоспників поширився рух ударників. Особливо відзначилися бавовнярі Сичавки, які боролись за вирощення 10 цнт волокна з кожного га. Приклад сумлінної праці показували ланкові О. А. Старовойт, Н. Н. Карабан, колгоспники В. К. Назаренко, І. І. Юрченко та інші. За трудові досягнення їх у 1939 році затвердили учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Однак на перешкоді дальшого розвитку колгоспів, піднесення матеріального добробуту трудівників села стала війна. На сільському мітингу колгоспники поклялись віддати всі сили справі перемоги над ворогом.
В перші ж дні війни понад 300 чоловіків призовного віку поповнили ряди Червоної Армії. В самому селі на початку липня сформувався загін народного ополчення. Командиром загону став місцевий учитель І. І. Гарнаженко. Серед ополченців були учасники громадянської війни, червоні партизани і червоногвардійці.
В заяві про вступ до загону народного ополчення колишній червоний партизан Чепура писав: «Я бився з Денікіним, Петлюрою, громив окупантів. Тепер вступаю добровольцем в ряди народного ополчення, клянуся, що життя свого не пошкодую для розгрому фашистських банд». Разом з іншими до народного ополчення вступив учасник громадянської війни А. Г. Римлянський та багато інших. Бійці загону вивчали гвинтівку, кулемет, штиковий бій. У вільний від занять час ополченці несли караульну службу по охороні врожаю, складів, тваринницьких ферм, колодязів тощо.
Жителі села брали участь у спорудженні укріплень, протитанкових ровів, аеродрому. Коли настала загроза фашистського вторгнення, частина колгоспників евакуювалася. Було вивезено 1000 голів худоби, 15 тракторів, кілька комбайнів та іншу техніку.
В окупованій Сичавці фашисти влаштували табір військовополонених. Ризикуючи життям, місцеві жителі допомагали полоненим: передавали їм одяг, харчі тощо.
Героїчний подвиг здійснив учень 9-го класу місцевої школи С. Філатов. У серпні—жовтні 1941 року він як доброволець брав участь у героїчній обороні Одеси, а потім за завданням підпільників залишився на окупованій території. Поліція схопила Сергія в селі Богданівці Доманівського району, але він вирвався з рук поліцаїв і закрився в сільській кузні. Протягом доби мужній юнак відстрілювався від ворогів. Загинув безстрашний патріот в полум’ї облитої бензином кузні. Портрет Сергія Філатова, матеріали про його життя і патріотичний подвиг зберігаються в піонерській кімнаті Сичавської середньої школи.
На початку квітня 1944 року, дізнавшись про наближення частин Червоної Армії, В. Юрченко, П. Іоанно, В. Мельниченко переправились на лівий берег Тилігульського лиману, взявши з собою 30 баркасів, шаланд і човнів, які потім були використані радянськими воїнами при форсуванні лиману.
5 квітня 1944 року воїни 3-го Українського фронту визволили село від гітлерівського ярма. Відступаючи під натиском Червоної Армії, гітлерівці спалили два шкільних приміщення, лікарню, млин, клуб, аптеку, магазин, зруйнували мости та вирубали всі зелені насадження.
Незабаром відновили свою діяльність чотири колгоспи — «Добра путь», ім. Щорса, «Певний шлях», ім. Горького. Землю тієї першої весни довелося обробляти в основному коровами.
Все ж хліб виростили, і з нового врожаю сичавські колгоспники здали до фонду Червоної Армії 1500 цнт зерна.
У перші післявоєнні роки ударною працею відзначились колгоспники Г. Л. Клапій, І. І. Клапій, І. І. Дудниченко та інші. Доярка М. А. Мізернюк, зберігши весь приплід — 18 телят, добилась високих надоїв молока від своєї групи корів. Коли в грудні 1946 року стало сутужно з кормами, доярка власноруч зібрала 8 гарб бур’яну, придатного для годівлі. Передову трудівницю було нагороджено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».
Рік у рік зміцнювалась економіка сичавських колгоспів. У 1947 році вони мали 127 коней і волів, 133 корови, 5 автомашин. В селі спорудили ставок площею 6 га, а в артілі «Добра путь» було насаджено 16 га саду.
Під час весняної сівби 1947 року на сичавських ланах розгорнулось масове змагання. Відмінно виявили себе на польових роботах тракторист колгоспу «Певний шлях» М. Зубко та сівачі Л. Шевчук, І. Білоус, Л. Дудниченко. Вони першими в селі завершили сівбу і допомогли відстаючим швидше впоратись з роботами. Того року всі чотири сичавські колгоспи вчасно завершили сівбу ранніх культур.
Не відставали від трудівників Сичавки і рибалки колгоспу ім. Горького. Бригада П. Іоанно, в якій сумлінно трудились ГІ. Матвеев, М. Лебеденко, С. Кушнір, виконала план вилову риби на 115 процентів.
З метою кращого використання землі та наявних технічних засобів колгоспи Сичавки в 1951 році (крім риболовецької артілі ім. Горького) об’єдналися в один — ім. Щорса.
За післявоєнний час, особливо після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, артіль ім. Щорса спорудила нові приміщення, зокрема типові свинарники і телятники, новий млин потужністю 1200 тонн на рік, 3 магазини, лікарню на 35 ліжок. Сичавку було підключено до державної енергосистеми. Після реорганізації МТС колгосп придбав 20 тракторів, 14 комбайнів, 15 автомашин. Завдяки цьому більшість трудомістких робіт у тваринництві і рільництві було механізовано. Значно зросла врожайність зернових та городніх культур. У 1958 році з одного га посіву сичавці зібрали по 25 цнт пшениці, 18 цнт соняшнику, 25 цнт кукурудзи в зерні. 1959 рік приніс трудівникам колгоспної Сичавки визначну перемогу. Вони одержали пересічно по 33 цнт озимої пшениці. Як переможця в соціалістичному змаганні колгосп ім. Щорса було нагороджено перехідним Червоним прапором райкому партії та райвиконкому.
Роки семирічки стали дальшим значним кроком у розвитку економіки колгоспу. Велика роль у цьому належала колгоспним механізаторам. Трактористи О. Мазуренко, І. Гурко систематично перевиконували виробничі завдання. Комбайнеру С. П. Ніколаєву в 1964 році присвоїли звання заслуженого комбайнера республіки. Знатний механізатор з року в рік добивався нових успіхів. Готуючись гідно зустріти 50-річчя Великого Жовтня, Ніколаєв у ювілейному 1967 році скосив 331 га пшениці та намолотив 1022 тонни зерна. В цьому році поруч з батьком працював його син — Микола, який теж здобув професію комбайнера.
В останньому році семирічки колгосп ім. Щорса став багатогалузевим господарством. За ним закріплено 5636 га землі, в т. ч. 4307 га орної. Один з кращих у районі, колгосп славиться високими і сталими врожаями пшениці, кукурудзи і соняшнику, високим рівнем виробництва тваринницької продукції. На фермах артілі є 670 корів та 1400 свиней. З допоміжних підприємств тут працюють млин, майстерня для ремонту сільськогосподарських машин.
Своїми успіхами колгосп завдячує боєздатній партійній організації, яка налічує 32 комуністи. У роки семирічки парторганізація зміцнила комплексні бригади. їх очолили комуністи з середньою освітою і великим життєвим досвідом В. Сердюков, О. Пономаренко. Механіком став кращий механізатор колгоспу комуніст О. Деркач. Група комуністів пішла працювати на тваринницькі ферми. Старшою свинаркою стала Ю. Андрухіна, поваром на кормокухні — І. Жуган, механізовану ланку очолив В. Козорезнюк, а відповідальним за механізацію ферм став В. Жила. Партійна організація повела рішучу боротьбу за піднесення ролі спеціалістів і їх особисту відповідальність за доручену справу, за впровадження господарського розрахунку, підвищення культури землеробства. Ще на початку 1964 року партбюро разом з правлінням артілі накреслило заходи по впорядкуванню оплати праці. Внаслідок цього непродуктивні витрати порівняно з 1963 роком зменшилися на 67 тис. крб. У 1965 році прибуток колгоспу ім. Щорса зріс до 660 тис. крб. Гектар землі почав давати доходу на 40 крб. більше, ніж у 1963 році, а оплата людино-дня подвоїлась. Сім’я колгоспника — тваринника В. М. Данька, що складається з трьох працездатних, у 1965 році одержала дві тонни зерна, 400 кг олії, 1500 крб. грішми. І такі приклади непоодинокі.
Колгоспна семирічка принесла й інші відрадні результати. Помітно зросла технічна оснащеність господарства. В 1965 році артіль мала 27 тракторів, 7 зернових комбайнів, 22 посівні і 33 збиральні агрегати, 15 вантажних автомашин. Тут працювали 45 трактористів, комбайнерів та 17 шоферів.
У роки семирічки збільшились асигнування на капітальне будівництво. Колгосп побудував 6 дворів для худоби, 6 свинарників, 2 кормокухні, 3 столярно-теслярні майстерні, телятники, виноробню тощо.
Добре справились сичавці з завданням першого року поточної п’ятирічки. Вони виростили по 29 цнт озимої пшениці на площі 1660 га. Повністю виконавши план продажу хліба державі, артіль одержала 805 тис. крб. доходу. Це — один з найкращих показників по району.
Міцніє, набирає сили артільне господарство. Завдяки турботі шефів з заводу «Центроліт» у колгоспі збудовано впорядкований тракторний стан з майстернею по ремонту тракторів, споруджено тваринницьке містечко. У просторих корівниках, свинарниках, птахофермах відгодовується 2 тис. голів великої рогатої худоби, близько 1 тис. свиней, 5 тис. курей.
Нових успіхів у господарському і культурному будівництві добились жителі села в 1967, ювілейному, році. Зобов’язання по виробництву зерна і тваринницької продукції колгосп виконав достроково. Зібрано озимої пшениці по 27,7 цнт на площі 1500 га. На широку дорогу вийшло артільне тваринництво — в 1967 році доход від цієї галузі господарства перевищив прибуток від рільництва і становив понад 75,5 тис. крб. Зросла оплата праці колгоспників — на один людино-день колгосп видав по 3 крб. 66 коп. грішми.
Зміцніла і технічна база колгоспу. Його лани і ферми обслуговували 31 трактор, 14 комбайнів, десятки зернонавантажувачів, розкидувачів добрив, бульдозерів тощо. Збільшились видатки на капітальне будівництво. У 1967 році було витрачено 180 тис. крб. на спорудження нової майстерні, автогаражу, чотириквартирного будинку для спеціалістів. У ювілейному році розпочалось будівництво побутового комбінату, який матиме швейну і шевську майстерні, фотоательє, майстерні по ремонту радіоприймачів та телевізорів.
В артілі шанують тих, хто створював і зміцнював громадське виробництво. 48 ветеранів праці занесено на Дошку пошани, 159 колгоспників одержують пенсії. З 1967 року всі вони безплатно користуються електроенергією, радіо. Для них правління передплачує газети й журнали. Пенсіонерам М. 3. Карабану, С. П. Старовойтову, П. І. Щербині, І. Й. Тарасевич та багатьом іншим колгосп спорудив прекрасні будинки.
Заможно живуть жителі села. Так, у 1959—1966 рр. вони придбали в магазинах 151 пральну машину, понад 200 телевізорів, 122 мотоцикли, 30 холодильників тощо.
До революції жителі села змушені були звертатись головним чином до знахарів. Невелика лікарня не могла обслужити всіх селян. Тепер у сільській лікарні працює З лікарі (хірург, терапевт, стоматолог) та 8 медсестер. Функціонують також дві амбулаторії і аптека.
Розквітає, молодіє село. Тільки за післявоєнний час збудовано понад 200 будинків, вкритих шифером і черепицею. В центрі села споруджено колгоспний клуб, школу-десятирічку. Тут височить пам’ятник-обеліск тим, хто загинув у роки Великої Вітчизняної війни. У 1967 році закладено фундамент нового Будинку культури.
В середній школі, де навчається 411 учнів і працює 29 вчителів, обладнано кабінети фізики, хімії, біології, є бібліотека, що налічує 5300 книжок, радіовузол, виробнича майстерня, фізкультурний зал, їдальня. З допомогою колгоспу школа придбала кіноапарат, телевізор, два радіоприймачі та два магнітофони. Вона має дві учбово-дослідні ділянки, де учні набувають практичних знань.
Сотні жителів села здобули за роки Радянської влади вищу і середню освіту і нині працюють у різних галузях народного господарства і культури.
Вільний від роботи час сичавці проводять у колгоспному клубі, де є стаціонарна кіноустановка. При клубі організовано сім гуртків: драматичний, танцювальний, хоровий, технічний духовий оркестр тощо. В їх роботі бере участь близько 100 жителів села.
Книжковий фонд сільської бібліотеки налічує 8 тис. книжок, понад 900 жителів села є активними читачами бібліотеки. Працівники сільської бібліотеки проводять літературні і тематичні вечори, читацькі конференції тощо.
Друге півстоліття Радянської держави жителі села зустріли новим розгортанням соціалістичного змагання за дострокове завершення завдань п’ятирічного плану, гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Вони докладають усіх зусиль, енергії і досвіду, щоб добитись нових успіхів у господарському і культурному будівництві, зробити життя людей ще заможнішим, ще радіснішим.
В. М. НЄМЧЕНКО