Липецьке, Котовський район, Одеська область
Липецьке — село, центр однойменної сільської Ради, якій підпорядковане також с. Куйбишевське. Розташоване в долині річки Тилігулу за 12 км від райцентру та залізничної станції Котовськ. Через село проходить автомагістраль Котовськ— Ананьїв. Населення близько 7 тис. чоловік.
Початкові відомості про Липецьке належать до середини XVIII століття, коли тут панували турки. Першими поселенцями були переважно селяни-втікачі з Молдавії і Валахії та старообрядці — розкольники з Росії. За переказами, назва села походить від розкольників «линован» (змінена місцева назва пилипівців). Під час російсько-турецької війни в 1791 році через село пройшли татари і спалили його.
За Ясським (1791 р.) мирним договором село увійшло до складу Росії. З того часу воно почало швидко відроджуватися і заселятися. У 1793 році тут проживав 231 чоловік, а 1795 року в ньому налічувалось вже 270 господарств і 1143 жителі. Основне заняття селян — землеробство. Найкращі врожаї давали посіви зернових культур: жита, пшениці, вівса. Жінки займалися вишиванням, прядінням, виготовленням полотна та сукон для власних потреб і на продаж.
Після приєднання до Росії земель між Бугом і Дністром селянство позбулося тяжкого турецько-татарського гніту. За адміністративним поділом 1803 року Липецьке увійшло до складу Ананьївського повіту Херсонської губернії і значилося як казенне. Російський уряд і поміщики з метою якнайшвидшого закріплення в нових районах та інтенсивного їх заселення надавали поселенцям різні пільги. Але землевласники, яким потрібна була робоча сила, почали поступово закріпачувати колишніх вільних поселенців. Навкруги виникали великі поміщицькі маєтки і село Липецьке ставало для них постійним джерелом робочої сили.
З 1822 по 1836 рік на території Південної України частими були посухи. До того ж з 1856 по 1860 рік поля спустошувались сараною. Від голоду і злиднів страждали і жителі Липецького. Але село зростало й далі. В 1859 році в ньому налічувалось 428 господарств, де проживало 2542 мешканці.
Після реформи 1861 року посилюється процес розшарування селянства. Широкі верстви трудового селянства розорялись. В 1886—1887 рр. з 9236,8 десятини землі казні належало 510,8 десятини, сільській громаді — 8606, церкві — 1205. В селі налічувалося 15 безземельних родин, 74 — мали мізерні наділи — близько однієї десятини.
Малоземельні та безземельні селяни змушені були йти до поміщиків і куркулів у найми. Поміщики Реміх, Бєлінський та Кондрицький володіли близько 2 тис. десятин землі кожний. У їх маєтки наймалися на роботу і бідняки з Липецького.
Становище батраків було особливо тяжким. Вони працювали від зорі до зорі за малу плату, яка забезпечувала лише напівголодне існування. Переважна більшість з них тулилася в холодних, вкритих соломою халупах, спала на голих нарах, а то й у хліві разом з худобою. У 90-х роках XIX століття в селі налічувалося 931 селянське господарство з 4946 жителями. В ньому були православна церква та однокласна школа, де навчалося 68 учнів, переважно дітей заможних селян. В цей час тут функціонували 7 крамниць та оптовий склад вина і спирту.
На початку XX століття з розвитком товарного виробництва в селі виникають великі куркульські господарства; на окремі з них припадало по 60—100 десятин землі. Посилення гніту поміщиків і куркулів, злиденне життя основної маси населення призводило до невдоволення існуючим ладом.
Події революції 1905—1907 рр. на Україні знайшли свій відгук і в Липецькому. Тут розповсюджувались нелегальна література, більшовицькі прокламації. За читання їх односельчанам був заарештований і кинутий до Ананьївської в’язниці селянин Г. М. Балан.
Революційні настрої серед бідноти дедалі зростали. В 1912 році батраки на чолі з Феодосієм та Дмитром Тинкованими, Якимом Якубенком виступили проти свавілля поміщиків. Виступ цей був жорстоко придушений, а його організаторів засуджено до тривалого тюремного ув’язнення.
Культурна відсталість, важкі умови життя використовувалися церквою для зміцнення свого впливу на широкі маси селянства. Балтський ієромонах Інокентій (Іван Левізор) — авантюрист, п’яниця і розпусник заснував поблизу села монастир, що став розсадником мракобісся і релігійного дурману. Печерні келії монастиря вміщали близько 5,6 тис. осіб. Агенти Інокентія, залякуючи селян «страшним судом», збирали серед них значні суми грошей, продукти. Так, лише за один день червня 1916 року до воріт монастиря з різних кінців краю прибуло 298 підвід. Тільки вина доставлено близько 80 бочок. «Апостоли Інокентія» зібрали серед прибулих богомольців 4 кошики паперових грошей. Пізніше монастир став притулком не тільки для шахраїв, але й для контрреволюціонерів.
Перші звістки про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції принесли в Липецьке солдати-односельчани, що в листопаді 1917 року повернулися з Петроградського гарнізону. На сільському сході вони розповіли про повалення влади експлуататорів і перехід її до рук трудового народу. Тут же був створений новий орган самоврядування — Рада селянських депутатів, до якої обрали селян Г. П. Матієнка, С. Цуркана і прибулих солдат І. А. Бондаря, Т. У. Мардаря та І. Швеця.
На початку березня 1918 року в Липецьке вступили австро-німецькі окупанти. Пограбування і насилля над селянами стало повсякденним явищем. Так, у квітні 1918 року над жителями Липецького вчинено криваву розправу. Відповіддю на неї було посилення боротьби трудового селянства проти інтервентів, петлюрівських і місцевих куркульських банд.
У липні 1918 року біднота Липецького, згуртувавшись під керівництвом І. Швеця, Г. А. Дашкова і К. К. Глінікоса, очистила село від ворога.
В цей час вздовж річки Тилігулу діяли ананьївські партизани. З окремих загонів сформувався і розгорнув бойові дії проти австро-німецьких окупантів, а потім і денікінців Ананьївський партизанський полк під командуванням Недолуженка і комісара Нечаева. Активними бійцями партизанського полку були селяни Липецького: М. А. Глоба, Д. І. Тіора, В. Й. Скуртул, Г. П. Чашурін, Ф. І. Унтілов і А. Л. Стреля.
Чимало селян з Липецького брали активну участь у громадянській війні в складі регулярних частин Червоної Армії. В боях за Радянську владу вони проявляли мужність і відвагу, а після завершення громадянської війни не шкодували сил у боротьбі за її зміцнення на місцях. Такими були С. Г. Мунтян, М. Т. Магурян (нині члени КПРС), Д. О. Чашурін, А. М. Урсулов. В зв’язку з п’ятдесятиріччям Великого Жовтня Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 жовтня 1967 року вони удостоєні урядових нагород.
У січні 1920 року Червона Армія остаточно визволила село від залишків внутрішньої і зовнішньої контрреволюції. Проте куркульство й далі чинило всілякий опір: не виконувало розпоряджень сільської Ради, саботувало здачу хліба, організовувало збройні виступи. Так, банда куркулів з участю місцевого попа влаштувала в приміщенні церкви збройну засаду. Внаслідок несподіваного нападу на загін червоноармійців було вбито 21 бійця. У відповідь біднота села з допомогою червоноармійців, що прибули з станції Бірзула, розгромила куркульську банду. Трагічно загиблим червоноармійцям встановлено в селі пам’ятник.
4 квітня 1920 року в селі створено революційний комітет, до складу якого ввійшли більшовики І. Швець, Т. Д. Чашурін, І. А. Бондар і Т. Й. Мардар. Очолив комітет М. 3. Барбінов.
Завдяки рішучим діям ревкому поступово нормалізувалось життя села. Загальні збори селян, які відбулися на початку травня 1920 року, відзначили, що тільки з відновленням Радянської влади покінчено з безладдям і дезорганізацією, які вносили в життя села дії куркульських банд. Збори одностайно схвалили резолюцію про повну підтримку Радянської влади.
З 16 червня 1920 року почав свою діяльність комітет незаможних селян Липець-кого, що об’єднав 1238 осіб. Сільський КНС розгорнув роботу по здійсненню ленінського декрету про землю, роз’ясненню чергових завдань Радянської влади, боротьбі з ворожими діями куркульства.
Взимку 1921 року куркулі вчинили новий жахливий злочин. Вони по-звірячому вбили одного з перших комсомольців повіту В. Бучацького. Бандити розрізали йому живіт, насипали туди зерна, а на грудях зробили напис хімічним олівцем: «Розверстку виконано». В своїх контрреволюційних діях липецькі куркулі мали підтримку від Інокентіївського монастиря, де зосереджувалися шпигуни і диверсанти. Радянські органи змушені були винести рішення про ліквідацію цього ворожого кубла. Того ж року в приміщеннях монастиря було відкрито перший в окрузі дитячий будинок, а на його землях господарювала сільськогосподарська артіль «Від темряви до світла», пізніше — комуна.
У 1921 році в Липецькому виник партійний осередок, до складу якого входило 7 комуністів. Першим секретарем його був G. С. Попескул. Внаслідок організаторської роботи партійного осередку в селі навесні 1923 року створено сільськогосподарське товариство, членами якого стали 328 бідняцьких господарств. Велася роз’яснювальна робота в питанні продподатку. Поліпшила роботу сільська кооперація.
Комуністи подбали про відкриття в селі двох шкіл, в яких навчалося 240 дітей, та хати-читальні; розгорнули діяльність гуртки по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. В цій роботі брали активну участь культармійці Г. Ісадченко, П. Лунгул та інші.
Створена в 1927 році комсомольська організація спочатку об’єднувала 17 чоловік. Секретарем її обрали Й. Липерта. Комсомольці стали активними помічниками партійної організації у здійсненні на селі колективізації, вони першими вступили до колгоспу, провадили агітацію серед бідноти та середняків.
Масовий вступ селян Липецького в колгоспи почався восени 1929 року. В жовтні того року тут виник колгосп «Плугарул рошу» («Червоний плугатар»), який об’єднав 80 бідняцьких і середняцьких господарств. Ініціаторами створення колгоспу виступили сільські активісти Д. Чашурін, С. Іляшенко, К. Киртока та інші. За господарством було закріплено 600 га землі. Незабаром в селі виник і другий колгосп — ім. 8 Березня.
Суцільна колективізація здійснювалась у процесі впертої класової боротьби. Куркулі нападали на активістів, писали на них наклепницькі листи, розповсюджували рукописні контрреволюційні прокламації. В 1936 році вони вбили голову колгоспу «Друга п’ятирічка» П. І. Ткаченка, активного учасника громадянської війни, одного з перших більшовиків села, людину високого революційного гарту і мужності. В наступні роки куркулі перейшли до прихованого саботажу.
В 1933 році колективні господарства мали вже певні успіхи. Так, якщо до революції бідняцькі господарства збирали урожай по 20 пудів зерна з десятини, то в 1933 році в окремих колгоспах рекордний урожай досягав 250 пудів зерна з га. На трудодень по колгоспах припадало пересічно но 11,4 кг зерна.
До 1934 року всі бідняцькі та середняцькі господарства села були об’єднані в 10 колгоспах. З року в рік міцніла їх економічна база, зростали виробничі кадри.
Докорінно змінився побут села. Партійна і комсомольська організації, сільська Рада розгорнули культурне будівництво. В 1934 році в селі працювали 4 початкові і семирічна школи. Навчалися всі діти шкільного віку. В школах трудилось 18 вчителів. В 187 групах лікнепу вчилося 1497 колгоспників. В ці роки було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Регулярно працювали партшкола, в якій навчалися комуністи та 20 позапартійних активістів, комсомольські політшколи, добровільні товариства — безвірників і Тсоавіахіму, МОДР. В кожному колгоспі були оформлені червоні кутки, члени артілей передплачували газети і журнали, відвідували лекції. З ініціативи липецьких комуністів сільська Рада оголосила похід за чистоту вулиць, дворів, житла.
Наступні роки принесли нові успіхи в господарському і культурному будівництві. В 1936 і 1937 роках в артілі ім. Леніна зібрали пересічно по 16,1 цнт зернових з гектара. Колгосп у 1939 році було затверджено учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Ланкові колгоспу «Друга п’ятирічка» М. П. Мойсеєнко, К. С. Матрушенко, доярка артілі ім. 8 Березня Г. Г. Думбрава, бригадир третьої бригади колгоспу ім. Леніна Т. І. Балтян, доярка цього ж колгоспу Є. Ф. Корня нагороджені золотими медалями Всесоюзної сільськогосподарської виставки. В 1939 році за високі врожаї пшениці і кукурудзи учасником ВСГВ став і колгосп «Шлях до соціалізму».
Господарські успіхи артілей стали основою дальшого підвищення матеріального добробуту і культури колгоспників. Якщо до Великої Жовтневої соціалістичної революції в Липецькому панувала майже суцільна неписьменність (освіченими людьми тут були лише два вчителі та два попи), то напередодні Великої Вітчизняної війни 1200 дітей і підлітків навчалися у п’яти школах — середній, двох неповних середніх та двох початкових. В побут села міцно ввійшли електрика, радіо, кіно. Заможним і культурним стало життя трудящих села.
Як тільки почалась Велика Вітчизняна війна, більшість чоловічого населення влилася до лав Червоної Армії. На фронтах війни проти фашистських загарбників брали участь понад 550 чоловік. Юнаки, дівчата, літні люди за завданням воєнного командування брали участь в будівництві оборонних споруд. З наближенням фронту до Липецького колгоспники евакуювали на схід чимало колгоспної худоби і техніки.
З серпня 1941 року Липецьке захопили німецько-румунські окупанти. Почалися чорні дні неволі. Часто за селом біля яру окупанти групами розстрілювали сотні радянських людей, дітей і підлітків. їх приганяли сюди з навколишніх сіл. Одного разу гітлерівці примусили групу колгоспників закидати землею трупи розстріляних. Раптом серед мертвих почувся плач дитини. Колгоспниця М. Думбрава, ризикуючи життям, врятувала сироту. Її по черзі переховували багато жителів села. Так потрапила вона і до сім’ї Б. Корні, де про неї піклувалися, як про рідну. Але окупанти згодом дізналися про «чужу дитину» і відправили її до концентраційного табору. Радянські війська, визволяючи від ворога землі поневолених народів, визволили й тих, хто був у таборах, а з ними й Поліну Заславську. Тепер вона вже має власну сім’ю і не раз побувала в родині Б. Г. Корні, у своїх названих батьків.
30 березня 1944 року війська 3-го Українського фронту визволили Липецьке від німецько-фашистських загарбників. З сльозами радості зустрічало населення свою визволительку — Радянську Армію. Протягом 1944—45 рр. колгоспники відправляли для неї продукти, теплий одяг, надіслали близько 900 посилок-подарунків.
Багато учасників Великої Вітчизняної війни з Липецького відзначилися в боях і удостоєні урядових нагород, а такі як Т. В. Щорис, І. Л. Сергінчук, Я. І. Харченко та інші мають по 5—6 бойових орденів.
З перших же днів після визволення розгорнулася напружена діяльність населення по відбудові колгоспів. Не вистачало техніки, робочої худоби. На всі 10 артілей був лише один трактор ЧТЗ. Незважаючи на труднощі, колгоспники не шкодували сил, щоб у найкоротші строки покінчити з розрухою. Особливо відзначилися комуністи села С. Г. Мунтян, А. М. Урсулов, П. С. Скуртул та Т. К. Плугарьов, які у ней час очолювали колгоспи, бригади, партійну організацію та сільську Раду.
Велику організаторську роботу по налагодженню господарської діяльності колгоспів, нормального життя села проводили Липецька сільська Рада, її депутати. Вони своєчасно, викривали і усували недоліки в керівництві окремими галузями господарства, мобілізовували колгоспників на цілковите використання внутрішніх резервів. Вся ця робота дала свої позитивні результати. Вже в 1944 році колгоспи Липецької сільради виконали планові завдання осінньої сівби на 116 проц., продали державі хліба замість 5600 цнт — 6422. В фонд оборони від колгоспів передано значну кількість картоплі та інших овочів, успішно піднято зяб.
Водночас продовжувалася відбудова села. В 1946 році з допомогою держави лише в одному колгоспі ім. Леніна споруджено 33 нові будинки для колгоспників. Відновилося нормальне навчання в школах.
Під керівництвом сільської партійної організації, яка на 1 березня 1946 року налічувала 16 чоловік, колгоспники добивались все більш відчутних господарських успіхів. Так, колгоспники артілі «Друму спре соціалізм» («Шлях до соціалізму») успішно провели весняну сівбу 1945 року. Колгосп і його кращих людей занесено на районну Дошку пошани. Посівна площа всіх колгоспів Липецького досягла довоєнного рівня.
Влітку 1950 року з 10 дрібних колгоспів села та найближчих населених пунктів було створено три колгоспи: ім. Ватутіна, за яким закріпили 2200 га, ім. Фрунзе з такою ж площею та ім. Леніна з площею 1900 га. У 1957 році ці три колгоспи об’єдналися в один — ім. Леніна.
В укрупненому колгоспі передусім поліпшилось організаційне керівництво господарством, внаслідок чого невпинно зростали його прибутки. В 1957 році неподільні фонди господарства становили 150 тис. крб., а в 1962 році — близько 270 тис. крб. Протягом одного лише 1962 року колгосп спорудив вальцьовий млин, два корівники, кормоцех, зерносховище та приміщення середньої школи. В 1961 році село одержало електроенергію від державної електромережі. Це дало змогу електрифікувати основні ділянки колгоспного виробництва, культурні заклади і 300 житлових будинків.
Колгосп ім. Леніна — велике багатогалузеве високомеханізоване господарство рільничо-тваринницького напряму, одне з передових у районі. За артіллю закріплено 10415 га землі. Трудомісткі роботи в рільництві механізовано на 80—95 проц. Колгосп має 44 трактори різних марок, 29 комбайнів, у т. ч. 16 зернових та кукурудзозбиральних, 35 вантажних автомашин і багато іншої техніки.
Середня врожайність з гектара в колгоспі за 1959—1965 рр. становила: озимої пшениці — 18,5 цнт, зерна кукурудзи — 23,7, цукрових буряків — 223, соняшнику— 14,5. Навіть посушливого 1963 року в колгоспі зібрали по 14,2 цнт пшениці, 15,4 зерна кукурудзи, 154 цнт цукрових буряків з гектара. В колгоспі проводиться велика ‘робота по поліпшенню порідності худоби, збільшенню її поголів’я. На тваринницьких фермах налічується 3924 голови великої рогатої худоби, 954 свиней, 1140 овець.
Зростання колгоспного виробництва та прибутків артілі дало можливість значно збільшити фонд оплати праці колгоспників. За 1966 рік прибуток артілі визначався майже в 1,2 млн. крб. На людино-день тут видано по 2 крб. 97 коп., в т. ч. грішми — 2 крб. 16 коп. В ювілейному 1967 році оплата праці колгоспників здійснена на рівні попереднього року зі збільшенням грошової оплата за людино-день до 2 крб. 59 копійок. У виробничих успіхах колгоспу на всіх етапах його розвитку велику роль відігравало широке впровадження прогресивних методів праці передовиків села і насамперед ударників комуністичної праці, механізаторів Я. Мартуса, В. Чорного, доярки X. Карауш. Ветераном колгоспу, одним з найдосвідченіших механізаторів є А. Паладій, який 33 роки управляє трактором. Його сини успадкували професію батька.
На виконання рішень березневого (1965 року) Пленуму ЦК К11РС партійна організація та правління колгоспу розробили ряд заходів, перетворення яких у життя вагомо позначилося на показниках господарської діяльності колгоспу вже в 1965— 1966 рр. У 1965 році зібрано вищі порівняно з минулим роком врожаї сільськогосподарських культур. Озимої пшениці на площі 1729 гектарів одержано по 26,2 цнт з га, кукурудзи на площі 474 га по 33 цнт, цукрових буряків на площі 750 га — 251 цнт. В наступному 1966 році, незважаючи на деяке погіршення погодних умов, ці результати були закріплені. Зібрано: пшениці по 24,2 цнт з гектара, кукурудзи — по 29,1 цнт, а цукрових буряків навіть більше — по 273 цнт з гектара.
Помітно зросло поголів’я худоби. У 1965 році кількість великої рогатої худоби збільшилося до 4311 голів, свиней — до 978, овець — до 1146 голів; у 1966 році кількість поголів’я великої рогатої худоби зросла до 4479 голів, свиней — до 1048, овець — до 1214 голів. Успішно розвивається в колгоспі і птахівництво.
В результаті інтенсифікації основних галузей сільськогосподарського виробництва, підвищення продуктивності праці основної маси колгоспників зростали і прибутки колгоспу. Про це свідчить те, що валова продукція колгоспу ім. Леніна на 100 га сільськогосподарських угідь в 1965 році становила 21 067 крб., у 1966 році — 24199 крб., на 100 га ріллі відповідно — 27 829 і 32 505 крб., на одного працюючого колгоспника — 889—950 крб. Загальний прибуток колгоспу в 1965 році досяг 1602802 крб., а в 1966 році 1884 993 карбованці.
В селі розгорнулося велике господарське, культурно-побутове і житлове будівництво. Значно зросли основні фонди колгоспу та оплата праці колгоспників. Всім цим успіхам сприяло практичне запровадження принципу особистої матеріальної зацікавленості кожного колгоспника в остаточних результатах його праці. Тут ще в 1963 році здійснено перехід на гарантовану щомісячну оплату праці.
На всіх ділянках колгоспного виробництва перед вели комуністи і комсомольці. Серед них молодий комуніст комбайнер М. Т. Магурян нагороджений орденом Леніна. Він щороку намолочує понад 10 тис. цнт зерна. Ордена Леніна удостоєний також колишній бригадир шостої комплексної бригади С. М. Сербул, який щорічно одержував понад 300 цнт цукрових буряків з гектара. Знатні ланкові — комсомолка Т. Ісадченко нагороджена орденом «Знак Пошани», М. Онуфрієва та Г. Скліпіс — медалями «За трудову доблесть». У 1965 році бригада комуніста В. О. Андонія виростила по 32,1 цнт озимої пшениці з га на площі 302 га. В червні 1966 року його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Орденом «Знак Пошани» нагороджено бригадира тракторної бригади Т. I. Балтяна. Доярки Л. О. Кіртока, Є. Коржеван і X. Карауш надоюють протягом року 2200—2500 літрів молока від кожної фуражної корови. По 700 грамів добового приросту живої ваги добився скотар Т. Шорис на відгодівлі великої рогатої худоби. Пташниця Н. А. Скуртул зібрала по 183 штуки яєць від курки-несучки. В березні 1966 року Н. А. Скуртул та Л. О. Кіртока відзначені урядовими нагородами.
Посиленими темпами в селі розгортається житлове будівництво. Щороку споруджується пересічно 60 нових будинків. Вони вкриті шифером або залізом. В Липець-кому — 14 торговельних закладів, з них 11 продовольчих. До 50-річчя Великого Жовтня завершено будівництво 2 магазинів на три робочих місця кожний. Товарооборот Липецького сільського споживчого товариства в 1962 році становив 411,7 тис. крб., в 1966 році близько 700 тис. крб., а в 1967 році досяг 814,3 тис. крб. Великим попитом користуються у колгоспників такі товари як радіоли, телевізори, мотоцикли, холодильники, високоякісні тканини. В особистому користуванні колгоспників, робітників і службовців Липецького є 285 мотоциклів, з яких 80 придбані протягом 1966 року, 1300 велосипедів, 320 радіоприймачів, понад 50 телевізорів.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції жодного медичного закладу в селі не було. У 1922 році тут вперше відкрито лікарню на 25 ліжок. Нині сільська лікарня добре обладнана сучасним устаткуванням, має свій рентген-кабінет, машину швидкої допомоги. Крім того, в селі працюють три фельдшерсько-акушерські пункти, пологовий будинок. Всього в медичних установах села трудяться 13 працівників, з них 2 лікарі.
В Липецькому 2 середні школи (одна з них вечірня), 3 восьмирічні і 2 заочні з класами вечірнього навчання. В усіх школах навчається 1327 дітей та тих, хто продовжує освіту без відриву від виробництва. В школах 98 вчителів з вищою і середньою освітою. Переважна більшість з них — вихідці з Липецького.
Близько 400 жителів села за роки Радянської влади закінчили вищі учбові заклади країни і стали вчителями, лікарями, інженерами, агрономами, офіцерами Радянської Армії. Кілька чоловік з числа колгоспної молоді відряджено до вищих та середніх спеціальних учбових закладів, де вони навчаються за рахунок колгоспу. Чимало молоді вчиться заочно, поєднуючи навчання з роботою в колгоспі.
В селі народився і починав свій життєвий шлях К. Ф. Іляшенко, голова Президії Верховної Ради МРСР, заступник Голови Президії Верховної Ради СРСР.
У 1959 році в Липецькому було споруджено Будинок культури на 500 місць. При ньому працюють стаціонарна кіноустановка, бібліотека. Тут влаштовуються вечори трудової слави, на яких виступають ветерани артілі, новатори виробництва. В селі діє університет культури та атеїзму. Колектив художньої самодіяльності одержав на обласному огляді диплом II ступеня, всі 60 його учасників нагороджені грамотами. В 1966 році споруджено ще один Будинок культури на 250 місць. Жителів віддалених окраїн обслуговують два клуби на 150 місць кожний. В них двічі на тиждень демонструються кінофільми для дорослих і окремо для дітей. Дві сільські бібліотеки мають в своїх фондах 14 780 примірників політичної, науково-технічної, агрономічної, художньої та іншої літератури, якою користуються 2700 читачів. У 1967 році відкрито третю бібліотеку — дитячу. Її книжковий фонд становить 2 тис. книжок.
В Липецькому свято шанують пам’ять борців за народне щастя. В селі встановлено 5 пам’ятників, три з них — героям Вітчизняної війни. В серпні 1967 року на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції у парку біля Будинку культури встановлено бюст В. І. Леніна. Для увіковічнення пам’яті червоноармійців, що загинули в селі від рук куркульської банди, в центрі села споруджено пам’ятник-обеліск у 8 метрів заввишки. Споруджено пам’ятник комуністу П. І. Ткаченку, що загинув у 1936 році від руки бандита.
Липецьке живе активним громадським життям. В селі працюють місцева профспілкова організація, ДТСААФ, товариство Червоного Хреста, жіноча рада, 18 вуличних комітетів.
Понад 600 колгоспників охоплені різними формами політичного навчання. Кращими пропагандистами б вчителі С. Гуменюк, Г. Терлецький, І. Уретя, В. Урсулов, лікар П. Майборода, агроном Г. Корчинський, голова колгоспу П. Шполяр та багато інших. Повсякденну ідейно-виховну роботу серед колгоспників провадять 48 лекторів і 57 агітаторів.
Велику роль у розвитку колгоспного господарства і культури села відіграє сільська Рада депутатів трудящих. До роботи в її комісіях залучаються передовики виробництва, сільська інтелігенція. Серед них — бригадир комплексної бригади колгоспу В. А. Андоній, бригадир тракторної бригади Т. І. Балтян, ланкова М. Ісадченко та інші. Комісію народної освіти та культури очолює директор середньої школи В. І. Думбрава, сільськогосподарську комісію — агроном В. Т. Чолак. Сільрада нагороджена 4 грамотами обласної і районної Рад депутатів трудящих за успіхи в організації народної освіти та досягнення в господарському і культурному будівництві. В 1967 році вона одержала перехідний Червоний прапор Котовського міськкому КП України і районної Ради депутатів трудящих за досягнення в сільському будівництві та благоустрої села.
Велику організаторську та виховну роботу серед трудівників села провадить партійна організація, яка налічує 85 членів і кандидатів у члени КПРС. Комуністи очолюють найважливіші виробничі ділянки колгоспного виробництва, ведуть постійну боротьбу за виконання виробничих планів, підвищення якості і зниження собівартості продукції, дальше зростання продуктивності праці. Секретарем колгоспного парткому працює В. А. Урсулов.
Помічником парторганізації є комсомол села, що налічує в своїх рядах 250 юнаків і дівчат. Вони ініціатори багатьох новаторських починань у виробничій та громадській роботі, в культурному житті села і колгоспу. Очолює комсомольську організацію комуніст І. В. Ісадченко.
До кінця п’ятирічки в селі буде закінчено будівництво птахофабрики, трьох механізованих корівників, механічної хлібопекарні тощо, передбачається відкриття лікарні на 50 ліжок та нової двоповерхової середньої школи.
Ці плани перетворюються в життя наполегливою працею жителів Липецького. Надання колгоспам широкої господарської ініціативи у виборі найбільш прогресивних і економічно ефективних форм і методів організації виробництва максимально сприятимуть успішному здійсненню цих накреслень.
М. С. ГАЛИЦЬКИЙ