Новоселівка, Котовський район, Одеська область
Новоселівка — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також населені пункти Андріївка, Бочманівка, Гертопи, Мала Олександрівка, Пролетарське, Розалівка, Соболівка, Федорівка, Чубівка. Розташована за 1,5 км на схід від залізничної станції Чубівка та за 15 км від районного центру, з яким зв’язана асфальтовим шляхом. За 4 км від села проходить шосе Полтава—Кишинів. Населення — 1356 чоловік.
До 1921 року на території теперішньої Новоселівки було два села: Софіївка (Малігонове), що входила до Ставрівської волості, і Новоселівка (Грекове), яка належала спочатку до Косянської, а потім Бірзульської волості Ананьївського повіту. Села розділяла Волегоцулівська балка, яка тягнеться з півночі на південь.
Софіївка заснована в 20-х роках XIX століття. Першими жителями її були переселенці з Подільської губернії. Назву село дістало від імені поміщиці Софії Мосцевої, якій воно належало. У 1859 році тут налічувалося 48 господарств і проживало 210 чоловік.
Новоселівка виникла після реформи 1861 року внаслідок переселення на колишні поміщицькі землі селян з села Трекового (Шляхетне). Тому Новоселівку часта називали Трековим. У 1886—1887 рр. в Новоселівці і Софіївці числилося 131 селянське господарство, в т. ч. 92 колишніх поміщицьких, 24 десятинних і 4 дворянських. В обох селах проживало 692 чоловіка.
Після скасування кріпацтва більшість землі залишалась в руках дворян та куркулів. Селяни зобов’язані були викуповувати землю в поміщиків. Лише частина з них одержала мізерні наділи — в одну десятину, що змушувало їх постійно батрачити. Так, в 1886—1887 роках в Софіївці три поміщицькі родини володіли 947 десятинами землі, чотири куркульських — 52 десятинами. В той же час 39 селянських родин були безземельними, 47 господарств мали по 2—4 десятини. Це свідчило про посилення класового розшарування на селі та обезземелення основної маси селян в пореформений період.
Більшість бідняцьких господарств не мала тяглової сили і наймала робочу худобу в заможних селян та поміщиків за відробіток. Немало селян об’єднувались в супряги. В цей час в Софіївці, наприклад, 32 господарства (більше третини) брали коней у куркулів, 34 обробляли землю в супрязі, 12 сімей не мало ні тяглової сили, ні будь-якої іншої худоби.
Низька агротехніка, засміченість полів, відсутність сортового насіння спричинювали малі врожаї зернових і технічних культур. У 1889—1890 сільськогосподарському році в північних волостях Ананьївського повіту середній урожай з десятини становив: озимої пшениці 21,6 пуда, ярої — 13,2, ячменю — 19,4.
Злиденне життя змушувало багатьох селян йти на заробітки, зокрема на залізницю в Бірзулу та інші міста. В 1886 році з Софіївки пішло 19 чоловік. Не всі вони повертались додому, немало з них вмирало від непосильної праці й систематичного недоїдання. Але й заробітки давали небагато. У 1889 році в Ставрівській волості денна плата не перевищувала 20—25 копійок. Все це породжувало невдоволення селян існуючим ладом.
В урядових документах 90-х років зазначалось, що в Ананьївському повіті селяни «не розуміють земельної реформи, вимагають збільшення наділів; скарги на самочинні побори і податки можна зустріти в кожному селі». В архівах колишньої царської охранки збереглися матеріали, які свідчать, що в період першої російської революції в Косянській волості поширювались книги революційного змісту. Вони закликали селян до повалення існуючого ладу. В квітні 1906 року у селянина Балагури з Новоселівки було знайдено екземпляр газети «Голос рабочего», яку він читав селянам.
Трудяще селянство Новоселівки рішуче виступало проти проведення столипінської аграрної реформи. Спроби багатіїв виділитись на хутори потерпіли крах. Селяни-бідняки під керівництвом І. Кириленка прогнали з поля куркулів і запрошеного, ними землеміра.
Розвиток капіталістичних відносин на селі приводив до виникнення і зміцнення куркульських господарств, в яких широко використовувалась наймана праця. В 1912 році куркулі Бондаренко, Василіко, Грицай мали по 20—30 десятин землі, В. Ксендзюк — 95, а С. Ксендзюк володів 549 десятинами. В той час в Софіївці 30 сімей зовсім не мали наділів, а в багатьох господарствах на двір припадало лише по 0,3—0,5 десятини. Значна частина селян наймалася на цукрові плантації поміщика Сомова в Ставрове, одержуючи в день по 20—30 копійок, інші — орендували землю в поміщиків Мосцевих. Орендна плата дорівнювала близько 20 крб. за десятину, тоді як пуд пшениці коштував 80—90 копійок. Трималася тут ще й здольщина, тобто робота за половину або третину врожаю. Великим тягарем на плечі трудового селянства лягали податки. В бідняцьких сім’ях хліба вистачало тільки до весни, а жирів і м’яса вони зовсім не бачили; спали на соломі, постеленій на долівці. Чимало селян не мали навіть власних жител. У найманих квартирах в Софіївці проживало 29 сімей, тобто кожна третя родина. До перемоги Великого Жовтня на території Новоселівки і Софіївки стояло 200 похилих халуп під солом’яною стріхою. В житлах часто тримали й худобу, освітлювались приміщення каганцями. Антисанітарні побутові умови, відсутність медичної допомоги спричинювали поширення серед населення епідемій скарлатини, дифтерії, тифу. У 1875 році на 10 волостей повіту була лише одна лікарня, в якій працювали лікар і чотири фельдшери.
Тяжке становище селянства ускладнювалося майже суцільною неписьменністю. Найближча церковнопарафіяльна школа була за 5 км від Софіївки в селі Ставровому. В ній навчалось всього 25 дітей. Прохання жителів села і шкільної ради Ананьївського повіту відкрити школу в Новоселівці залишилось без уваги.
Чисельність населення зростала повільно. Якщо в 1895 році в Новоселівці і Софіївці проживав 751 чоловік, то в 1916 році — 846. Зростання за 20 років становило всього 12 процентів.
Перемога Лютневої буржуазно-демократичної революції не поліпшила становище трудящих. Селяни не одержали землі. Глибока господарська криза в країні, угодовські дії Тимчасового уряду сприяли зростанню революційних настроїв серед населення. Навесні 1917 року біднота відібрала у куркуля Ксендзюка 49 десятин сінокосу і тільки під тиском Одеської селянської спілки погодилася орендувати ці угіддя по 6 крб. за десятину.
Радо зустріло трудяще селянство звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання і встановлення Радянської влади в Петрограді. Житель Софіївки, солдат лейб-гвардії гренадерського полку В. Слободянюк брав участь у революційних подіях в столиці у лютому й липні 1917 року, а також у штурмі Зимового палацу та охороні Смольного.
В січні 1918 року в обох селах було встановлено Радянську владу. Ревком у Новоселівці очолив селянин-бідняк І. Яковищенко, в Софіївці — П. Кисіль. Спільними діями ревкомів конфісковувалися поміщицькі маєтки, накреслювалися заходи по здійсненню ленінського декрету про землю.
Але вже на початку березня 1918 року Новоселівку й Софіївку захопили кайзерівські війська. Окупанти відновили старі порядки, повернули поміщикам землю. У селян відбирали хліб та худобу. Тих, хто не виконував розпоряджень німецької військової адміністрації, катували. Так, жорстоко покарано було селян С. Козаченка і С. Назарчука.
Трудяще селянство піднімалось на боротьбу з окупантами. В грудні 1918 року жителі Новоселівки та Софіївки роззброїли німецький ешелон на станції Бірзула. Вони захопили 2 гармати, 25 кулеметів, сотні гвинтівок, боєприпаси і передали ці трофеї партизанському загонові Стрижака. Активну участь у цій операції взяли Ю. Білецький, С. Косташов, X. Слободянюк, Т. Трачук, Б. Ховрун. Очолював бойову групу більшовик Т. Мазуренко, який раніше працював на одному з заводів Одеси, а потім повернувся в рідне село.
Населення всіляко чинило опір і буржуазно-націоналістичній контрреволюції. Зазнала невдачі спроба петлюрівців мобілізувати восени 1919 року жителів цих сіл в свої банди. Біднота, що гуртувалась навколо Т. Мазуренка, відмовлялась йти в петлюрівські частини. Багато селян-бідняків боролося проти ворогів Радянської влади в кавалерійській бригаді Котовського, в загоні Щорса та інших частинах і з’єднаннях Червоної Армії. Серед них жителі Новоселівки Ю. Білецький, В. Козаченко, Г. Бондаренко, В. Слободянюк, Б. Ховрун, а також жителі навколишніх сіл брати Василь і Михайло Бригадири, Леонід і Панас Білоуси та інші. В січні 1920 року в районі Ставрового партизанський загін О. Дубенка розгромив одинадцяту бригаду, що входила до складу петлюрівських військ. В цьому бою партизанам подали допомогу і селяни Новоселівки та Софіївки.
Після розгрому петлюрівців та денікінців на початку лютого 1920 року в селі відновилася Радянська влада. Ревком, який очолив П. Кисіль, приступив передусім до здійснення ленінського декрету про землю. Поміщицькі та куркульські землі розподілялися між селянами — пересічно по 1,8—2 десятини на чоловіка. У куркулів конфіскували також господарські приміщення та худобу.
В авангарді боротьби за зміцнення Радянської влади на селі були комуністи, що об’єднувалися Ставрівським партійним осередком. У вересні 1920 року створюється партійний осередок в Софіївці. Секретарем його обрали В. Мазуренка.
Під керівництвом партосередку діяли комітети незаможних селян, організовані влітку 1920 року. Головою КНС в Софіївці був В. Слободянюк, в Новоселівці — И. Федійчук. Комнезами налічували в своїх рядах понад 200 бідняків та середняків і стали головною опорою партійної організації в проведенні громадсько-політичних кампаній на селі. Активно підтримуючи Радянську владу, вони згуртовували бідніше селянство на боротьбу проти куркульських банд, на виконання продрозверстки. В Новоселівці жителі затримали і передали органам ЧК кількох бандитів, сприяли успішному проведенню мобілізації в Червону Армію.
В 1921 році села Новоселівку і Софіївку об’єднано. Першим головою Новоселівської сільської Ради обрано щорсівця комуніста Г. Бондаренка. Сільська Рада, спираючись на широкий актив, забезпечила проведення господарських і політико-масових заходів, займалась питанням благоустрою села, проводила культурно-освітню роботу. В селі відкрилася хата-читальня, де організовувались доповіді, лекції, читання газет, виступи учасників художньої самодіяльності. Активно діяв комітет незаможних селян, який допомагав партосередку і сільраді у ліквідації куркульства та залученні селян до колективного обробітку землі. Головою КНС багато років працював І. Ховрун.
У тому ж році в колишньому маєтку поміщика Мосцевого відкрито початкову школу. В 1931 році школа була реорганізована в семирічку.
В умовах Радянської влади з кожним роком міцніли бідняцькі селянські господарства. Водночас перехід до нової економічної політики куркульство намагалося використати для власного збагачення і посилення свого впливу на селі. Куркулі відкривали крамниці, підприємства по переробці сільськогосподарської продукції, укладали кабальні договори з біднотою. Було вжито ряд заходів щодо витіснення і обмеження експлуататорських тенденцій непманів та куркулів. У 1926 році в Новоселівці виникло сільське споживче товариство, відкрилась крамниця.
З поліпшенням матеріального добробуту і побутових умов зростало населення села. На грудень 1926 року в Новоселівці проживав 1201 чоловік.
Боротьбу за соціалістичну перебудову сільського господарства, зростання культури і виховання населення в комуністичному дусі очолив партійний осередок, який в грудні 1931 року налічував в своєму складі 5 членів і одного кандидата в члени ВКП(б). Довгий час його секретарем працював М. Собін.
Вірним помічником партійного осередку була комсомольська організація, створена в 1926 році. Секретарем її обрали М. Яковищенка. Комсомольці провадили велику роботу серед молоді, брали активну участь у виконанні хлібозаготівель, ліквідації неписьменності, боротьбі з релігійними пережитками, в розгортанні культурно-масової роботи.
З ініціативи комсомольців у 1926 році в селі почав працювати клуб, який незабаром став центром культурного життя Новоселівки. Тут працювали гуртки художньої самодіяльності, проводились читання і обговорення книг, демонструвались кінофільми, провадились заняття з неписьменними.
Внаслідок великої роз’яснювальної і виховної роботи у 1927 році в селі було зроблено дальший крок у соціалістичній перебудові села. Того року 14 селянських господарств об’єднались у ТСОЗ. На початку 1930 року в селі утворилися два колгоспи — «Нове життя» і «Червоний шлях». Головами перших колгоспів стали Н. Федійчук та Г. Довгий.
Колективізація на селі здійснювалась в обстановці запеклої класової боротьби. Куркулі провадили шалену антирадянську агітацію, вдавалися до цькування активістів і терору. В 1930 році вони підпалили будинки ініціаторів колгоспного руху Т. Трачука, С. Мазуренка, приміщення сільради.
Допомогу селянству в становленні колективних господарств подав робітничий клас. Вже в перші роки Радянської влади встановились шефські зв’язки між робітниками депо станції Котовськ і колгоспниками Новоселівки. Шефи брали безпосередню участь в проведенні сільськогосподарських робіт, провадили виховну роботу. В 1927 і 1928 роках вони передали ТСОЗу кілька борін і плугів, забезпечували ремонт техніки. В колгоспах Новоселівки працювали посланці робітничого класу — двадцятип’ятитисячники П. С. Скворцов і М. Собін.
На початок 1932 року переважна більшість селян об’єдналась в колгоспи, і весною того року артілі засіяли 786 гектарів землі. Зростала і міцніла матеріально-технічна база колгоспів. Уже в 1931 році на колгоспних ланах працював трактор «Фордзон». Першими трактористами були Н. Касьяненко (нині Герой Соціалістичної Праці) і О. Довгий.
На кінець 1933 року колективізація в селі повністю завершилась. Колгосп «Нове село» об’єднував 87 господарств з площею орної землі 648 га, колгосп «Червоний шлях» — 122 господарства з площею 800 га. Більшість колгоспників мали власних корів, свиней. В тому році в колгоспі «Нове село» на трудодень видано по 6,1 кг зерна, а в колгоспі «Червоний шлях» — по 7,1 кг.
В авангарді боротьби за зростання колгоспного виробництва, матеріального добробуту і культури колгоспників стали комуністи і комсомольці. В 1933 році в колгоспі «Червоний шлях» створено партосередок, що нараховував чотири члени і одного кандидата в члени ВКП(б). В колгоспі «Нове село» працювала партійно-комсомольська група, що складалася з двох комуністів і чотирьох комсомольців.
З кожним роком село росло і кращало. Тут було споруджено багато будинків, міст, посаджено фруктові сади. Велика увага приділялась охороні здоров’я трудящих. В селі з’явились фельдшерський пункт, пологовий будинок, дитячі ясла. Зростала культура села. В двох колгоспних клубах демонструвались кінофільми, виступали учасники художньої самодіяльності. Ліквідація неписьменності дала можливість кожній сім’ї передплачувати газети і журнали.
Напередодні Великої Вітчизняної війни колгоспи економічно зміцніли, перетворилися на багатогалузеві господарства, де вирощувалися високі і сталі врожаї. Бригада О. Касьяненко у 1939 році зібрала по 45,4 цнт зерна кукурудзи з гектара, ланки М. Довгої — по 35,7 цнт, Є. Бондаренка — по 335 цнт цукрових буряків з кожного гектара. Обидва колгоспи в 1939 і 1940 роках стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Швидкі темпи розвитку артільного господарства забезпечили високий життєвий рівень колгоспників. Особливо високо оплачувалась сумлінна, творча праця передовиків виробництва. Так, в передвоєнні роки колгоспники М. Довга, О. Гіляка, О. Касьяненко та багато інших одержували на трудодні за рік по 2—3 тонни хліба, 6—7 пудів цукру і по тисячі карбованців.
Війна, нав’язана радянському народові німецько-фашистськими загарбниками, порушила мирну працю жителів Новоселівки. Своєчасній евакуації майна і матеріальних цінностей обох колгоспів перешкодили воєнні обставини. За ініціативою партійної організації з наближенням ворога на схорону колгоспникам було роздано артільне зерно і худобу. Після окупації в серпні 1941 року села фашисти допитами і знущанням намагалися виявити списки колгоспників, у яких зберігалося колгоспне добро. Особливо жорстоко катували бухгалтера артілі «Червоний шлях» Г. Діхтяра. Але патріот мужньо витримав тортури і не видав ворогові таємниці.
Жителі Новоселівки всіляко чинили опір німецько-румунським окупантам — саботували накази військової адміністрації, відмовлялися працювати на ворога, зривали вивіз до Німеччини продовольства. За відкритий прояв невдоволення окупаційним режимом жорстоко покарано жителів села О. Бондаренка, О. Ховруна, Г. Трачука, а юнака М. Мазуренка — розстріляно.
Колгоспники, очолювані М. Слободянюком, приховали від гітлерівців понад 120 тонн зерна, призначеного для відправки в Німеччину. Після визволення села його здали в фонд допомоги Червоній Армії.
29 березня 1944 року розвідники однієї з частин 25-ї гвардійської стрілецької дивізії при підтримці місцевих жителів вибили гітлерівців з села. Активну участь в цьому бою взяли мешканці Новоселівки М. Кисіль, А. Касьяненко, Є. Федійчук та інші. В ніч на 30 березня фашисти знову вдерлися в село. Вони розстріляли 30 чоловік, в т. ч. і тих, хто допомагав розвідникам. 31 березня, після запеклого бою, село було остаточно визволене від ворога. В боях за його визволення загинуло 114 радянських воїнів.
Жителі Новоселівки свято шанують пам’ять своїх визволителів. В центрі Новоселівки на братській могилі героїв споруджено монументальний пам’ятник. Щороку тут висаджуються квіти, а в святкові дні проводяться урочисті мітинги.
Багато колгоспників Новоселівки зі зброєю в руках самовіддано бились з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед них офіцери Червоної Армії — А. Назарчук, С. Олійник і А. Федійчук. Мужність і відвагу в боях проявили Ю. С. Білецький і його син комсомолець Аркадій. Ю. С. Білецький, в минулому учасник громадянської війни, брав участь у визволенні міст Бендер, Белграда, Будапешта і Відня, а також братньої Чехословаччини, громив японських самураїв на Далекому Сході. Про подвиги його сина сержанта-розвідника А. Білецького не раз повідомляла дивізійна газета. Так, в боях за один з населених пунктів він з своїм відділенням захопив ворожий танк і двох танкістів, а 4 квітня 1945 року в боях за м. Братіславу знищив сторожовий пост і закидав гранатами укріплену вогневу позицію противника, забезпечивши просування вперед наших підрозділів. Нагороджений орденами Слави всіх трьох ступенів. Житель Новоселівки О. Кисіль нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, двома орденами Червоної зірки і кількома медалями; П. Бондаренко і М. Деркач — орденом Слави 3 і 2 ступеня, С. Скаженюк, А. Кисіль, К. Сидорук — орденом Слави 3 ступеня. Всього в селі нагороджено орденами і медалями понад 80 чоловік. Понад 70 новоселівців віддали своє життя в боях з німецько-фашистськими загарбниками.
Великої шкоди заподіяли німецько-фашистські загарбники колгоспам Новоселівки. Збитки в артілі «Нове село» становили 2 313 895 крб., в колгоспі «Червоний шлях» — 1 948 552 крб. Окупанти забрали 17 коней, 64 корови, 24 воли, 330 овець, 40 відгодованих свиней та ін. Були зруйновані школа, клуб, склади, десятки житлових будинків.
Відбудова колгоспного господарства утруднювалась відсутністю тягла, техніки, інвентаря. Працездатне чоловіче населення перебувало ще в рядах Червоної Армії. Незважаючи на тяжкі умови воєнного часу, Комуністична партія і Радянський уряд подали артілям допомогу насінням, тракторами і комбайнами.
Колгоспники самовіддано трудились на полях і фермах, на відбудові приміщень. Наполегливо працювали старі і підлітки, жінки і дівчатка. Так, 60-річний Д. Мазуренко в 1944 році виробив 400 трудоднів, І. Вдовиченко — 320. Колгоспи успішно завершили всі сільськогосподарські кампанії і поставки хліба державі. В 1945 році артілі освоїли 95 проц. довоєнної площі орної землі, провели в строк весняну сівбу, відбудували 5 тваринницьких ферм і здали в фонд оборони 350 цнт хліба. Ланка П. Трачук з колгоспу «Нове село» виростила в 1944 році по 150 цнт картоплі. Активно включилися у відбудову господарства демобілізовані воїни, яких на 1 березня 1946 року в селі було вже 67 чоловік. Особливо відзначилась бригада, очолювана інвалідом Вітчизняної війни Б. Деркачем.
В селі спорудили 15 будинків для родин військовослужбовців, що загинули на фронті або перебували в Червоній Армії.
Колгоспники Новоселівки подали посильну допомогу у відбудові шахт Донецького басейну та Кривого Рогу. 18 червня 1945 року з артілі «Червоний шлях» на Донбас виїхало 30 колгоспників, з них 28 дівчат. Колгосп взяв шефство над шахтою №11 «Макіїввугілля». Бригадир Касьяненко першим вніс два пуди зерна в фонд робітничого постачання шахтарів. Його приклад наслідували інші.
Діяльністю по відбудові господарства в колгоспах керувала партійна організація села. Очолював її учасник Великої Вітчизняної війни Г. К. Довгий. Партійна організація постійно вникала в колгоспні справи, викривала недоліки і вживала заходів до їх усунення. Керівництво колгоспними фермами було укріплено комуністами.
Невдовзі після визволення села відновили роботу медпункт, школа, клуб.
В 1950 році на базі об’єднання колгоспів Новоселівки і сусідньої артілі ім. Тельмана створюється багатогалузеве колективне господарство «Шлях до комунізму». Об’єднання сприяло швидкому зростанню сільськогосподарського виробництва, підвищенню добробуту колгоспників. В тому році в колгоспі зібрали по 26,8 цнт зернобобових культур з гектара та по 411 цнт цукрових буряків. На трудодень членам артілі видано по 3 крб. 35 коп. готівкою, 6,2 кг зерна, 0,4 кг соняшнику і картоплі. У 1953 році за високі врожаї зернових і технічних культур орденом Леніна нагороджено голову колгоспу Г. О. Карпинського і бригадира польової бригади С. Г. Бондаренка, 8 колгоспників одержали орден Трудового Червоного Прапора, 15 — медаль «За трудову доблесть», 14 — «За трудову відзнаку».
Партійна організація спрямовувала діяльність комсомольської організації* яка налічувала 88 членів. Комсомольці домоглися значних успіхів у підвищенні врожайності і розвитку тваринництва. Ланка комсомолки М. Касьяненко в 1952 році зібрала по 385 цнт цукрових буряків на площі 65 га. Ланку було занесено в Книгу пошани обкому ЛКСМУ.
У 1956 році колгосп «Шлях до комунізму» затверджено учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
1 травня 1957 року понад 250 колгоспників одержали урядові нагороди. Бригадиру тракторної бригади Н. Т. Касьяненку і трактористу П. С. Козаченку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Орденом Леніна нагороджені голова колгоспу Г. Скаженюк, агроном Г. О. Карпинський, бригадири G. Бондаренко, В. Ваховський, А. Кисіль, ланкові М. Довга, М. Кисіль, орденом Трудового Червоного Прапора — голова сільради Г. Довгий.
За рахунок збільшення надходжень від колгоспного виробництва підвищувалися реальні доходи трудівників села. Так, у 1956 році тракторист О. Кисіль одержав 300 пудів хліба і 8 тис. крб., ланкова М. Довга — 200 пудів хліба, 9 цнт цукру і близько 15 тис. крб. тощо.
Село дедалі впорядковувалось, в ньому з’явилися нові добротні житла і громадські будівлі. В 1956 році тут збудовано Палац культури на 300 місць з стаціонарною кіноустановкою, бібліотекою, кімнатами для гуртків художньої самодіяльності. У 1956 році 50 колгоспників відзначили новосілля. Більшість сімей мали радіоприймачі, в особистому користуванні колгоспників було 18 мотоциклів.
В 1957—1959 роках колгосп «Шлях до комунізму» об’єднався з 3 артілями сусідніх сіл — Соболівки, Розалівки і Федорівни. Укрупнене господарство в 1960 році мало 8118 гектарів сільськогосподарських угідь, з них 6716 га орної землі, а також 3047 голів великої рогатої худоби, 3478 свиней. В 1960 році в колгоспі на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 226,7 цнт молока, 44,2 цнт м’яса.
У 1961 році на базі укрупненого колгоспу «Шлях до комунізму» створено елітно-насінницьке дослідне господарство Всесоюзного ордена Леніна, ордена Трудового Червоного Прапора інституту селекції і генетики, колгосп реорганізовано в радгосп. Господарство вирощує елітне насіння зернових і технічних культур для північних районів Одеської області. Широкого розвитку набувають також інші галузі сільськогосподарського виробництва, зокрема садівництво, виноградарство. З кожним роком зростає виробництво молока, м’яса. За період з 1961 по 1966 рік виробництво молока на 100 га угідь збільшилось на 25 проц., а м’яса в 2,3 раза.
Партійна організація радгоспу налічує 102 комуністи, з них 26 працюють механізаторами, 23 — в рільництві, 17 — в тваринництві, 8 — спеціалісти сільського господарства. Зросла і комсомольська організація, яка об’єднує 153 комсомольці.
Основний фонд елітно-насінницького господарства на 1 січня 1968 року становив З 637 000 крб.; прибуток за 1967 рік дорівнював 579 404 крб. Земельна площа його — 9593 гектари, в тому числі сільськогосподарських угідь 8117 гектарів, ріллі 6687 га. Урожай зернових та зернобобових культур в 1967 році — 27,1 цнт з гектара, в т. ч. озимої пшениці 29 цнт, кукурудзи — 30.
З садів і виноградників, що займають досить велику площу, збирають високі врожаї фруктів. Так, з 133 га сім’ячкових насаджень зібрано по 32,1 цнт плодів з кожного гектара, кісточкових — по 48,5 цнт з площі 43 гектари.
Сільськогосподарське виробництво має потужну матеріально-технічну базу. Вона включає 2 електростанції, 196 тракторів (в 15-сильному обчисленні), 57 різних комбайнів, 46 вантажних і 6 легкових автомашин. В 1967 році почав працювати завод для очищення насіння з двопотоковою лінією. Будуються машинно-тракторна майстерня, ферма для великої рогатої худоби.
Рік у рік зростає в радгоспі продуктивність праці, що зумовлює збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і заробітної плати працівників господарства. Якщо в 1961 році середній денний заробіток в рослинництві дорівнював 2,53 крб., а в тваринництві 2,24 крб., то в 1967 році відповідно 3,54 і 3,91 крб.
За роки семирічки село невпізнанно змінило своє обличчя. Воно повністю електрифіковане і радіофіковане. Тут з’явилися три нові вулиці. За період з 1951 по 1965 рік 61 проц. сімей спорудили нові житла. В особистому користуванні новоселівців — 5 легкових автомашин, 55 мотоциклів, понад 100 телевізорів.
Якщо до перемоги Великого Жовтня в селі були лише корчма та приватна роздрібна крамниця, то тепер до послуг населення універмаг, кілька продовольчих магазинів, чайна.
В Новоселівці є восьмирічна школа, в якій працює 15 вчителів. Тут відкрито заочний і вечірній відділи, де навчаються понад 50 робітників радгоспу. Шкільна бібліотека має 2454 книги і обслуговує 151 читача.
В школі, конторі і відділку радгоспу працюють 22 спеціалісти з вищою і 24 з середньою освітою. Серед них 8 агрономів, 3 економісти, 3 ветлікарі, 4 зоотехніки, 6 інженерів та інші. За роки Радянської влади з числа жителів села вийшло 20 вчителів, 12 лікарів, 15 — навчаються у вищих та середніх учбових закладах країни.
Навколо сільського Будинку культури насаджено чудовий парк; приклубна бібліотека, книжковий фонд якої — 10 тис. книг, одержує 42 назви журналів і 20 назв газет. Крім того, майже всі жителі Новоселівки передплачують періодичні видання. При Будинку культури діють університет культури, школа передового досвіду, спортивні секції товариства «Колос», виступають хоровий колектив, естрадна група і духовий оркестр. Працює стаціонарна кіноустановка, фільми демонструються 4 рази на тиждень. Для працівників радгоспу регулярно читаються лекції. В селі добре обладнаний стадіон, де провадяться легкоатлетичні змагання та спортивні ігри.
Жителі Новоселівки пишаються своїми односельчанами — відомими в країні передовиками праці, ветеранами колгоспного руху. Понад 30 років працював трактористом, а потім бригадиром тракторної бригади Н. Касьяненко, Герой Соціалістичної Праці, нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора. Високого звання Героя Соціалістичної Праці удостоєний також тракторист П. Козаченко. Самовіддано трудиться в радгоспі сім’я комуніста — одного з організаторів артілі орденоносця Г. Довгого. Протягом багатьох років він очолював колгосп, а пізніше — сільську Раду. Його дружина М. Довга працювала ланковою з 1931 року. За високі врожаї зернових і технічних культур, які вирощувала її ланка, вона нагороджена трьома орденами Леніна і медалями, двічі обиралася депутатом Верховної Ради СРСР. Гідно наслідує трудові традиції батьків молоде подружжя Довгих. Орденом Леніна, Трудового Червоного Прапора і багатьма медалями нагороджена член артілі М. Кисіль, яка першою у 1930 році вступила до колгоспу.
Нове радянське життя породжує новий побут і звичаї. Давно відійшли в минуле релігійні обряди. Як велике свято відзначаються в селі обжинки. В Будинку культури відбуваються комсомольські весілля, проводи пенсіонерів на заслужений відпочинок тощо.
За роки нової п’ятирічки в Новоселівці буде збудовано приміщення для десятирічної школи, радіовузол, проведено водопровід, заасфальтовано центральні вулиці села.
Накреслені XXIII з’їздом партії заходи по дальшому розвитку сільського господарства трудівники Новоселівки успішно перетворюють в життя. Вони розуміють, що всебічне зростання сільськогосподарського виробництва сприятиме якнайшвидшому забезпеченню повного достатку продуктів у країні та неухильному піднесенню їх матеріального добробуту.
П. С. СТОЛЯР