Чорна, Красноокнянський район, Одеська область
Чорна — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Веселий Кут, Гавиноси, Дігори, Євменівка. Розташована в долині річки Тростянця (притока Ягорлика). Відстань до районного центру — 15 км, до найближчої залізничної станції Чубівка (на лінії Одеса — Київ) — 35 км. Населення — 3,1 тис. чоловік.
Засноване село у другій чверті XVIII століття переселенцями молдаванами і селянами-втікачами з Правобережної України. Його назва походить від долини, де оселилися перші жителі, яку вкривав густий чорний дубовий ліс. Спочатку населення жило на кількох хуторах. З часом вони злилися в одне поселення, яке швидко зростало за рахунок припливу нових жителів. Так, якщо 1796 року в Чорній налічувалося 72 двори і 345 душ (200 чоловіків і 145 жінок), то через 2 роки тут був вже 91 двір і жило 450 чоловік. Займалось населення переважно сільським господарством, але робочу худобу мало трохи більше половини дворів. У 42 родин не було ні коней, ні волів. Всі селяни платили грошовий податок і відбували панщину на користь князя Любомирського.
На початку XIX століття село переходить до поміщика Собанського, який, бажаючи одержати більше прибутків, переселяв на чорнянські родючі землі кріпаків з інших маєтків. У 1831 році, після придушення польського повстання, село і землі, що належали Собанському, були конфісковані і передані управлінню державних маетностей. Однак становище селян від того майже не змінилося, оскільки система позаекономічного примусу в маєтках казни мало чим відрізнялась від кріпосницької залежності. Не поліпшилось життя селян Чорної і в 40-х роках XIX століття після заміни подушного податку оброком. Землі у них було мало. У 50—60-х роках на 702 мешканці села припадало 2286 десятин, тобто в середньому по 3,2 десятини на жителя. Однак земля розподілялася нерівномірно. Понад половина господарств мала 1—2 десятини. Терпіли жителі і від недородів, бо посухи повторювалися майже через кожні чотири роки. У 1859—1860 рр. поля Чорної, як і землі більшості сіл Подільської губернії, спустошила сарана.
У 1866—1867 рр. основні положення реформи 1861 року поширено і на державних селян. За ними зберігалася їх земля, але вони повинні були викуповувати її у держави. Наприкінці 60-х років царський уряд, намагаючись упорядкувати викупні платежі та податки, розпочав переоблік земель. Дізнавшись про це, селяни Чорної рішуче виступили за переділ землі, вимагаючи по 8 десятин на душу. В село прибув чиновник особливих доручень, який з допомогою місцевих властей жорстоко покарав «бунтівників». Та навіть і він змушений був визнати, що вимоги селян про подушний переділ землі небезпідставні.
Боротьба за землю не вщухала й далі. У 80-х роках XIX століття в Чорнянській волості в середньому на селянську душу припадало по 1,8 десятини. Приблизно таке ж становище було і в Чорній. 25 проц. селянських господарств зовсім не мали орної землі. Врожаї на полях чорнянських селян були нижчими, ніж в середньому по Балтському повіту. Озимі давали сам 3, ярі — сам 4. Тривалий час, навіть в останній чверті XIX століття, тут була перелогова система землеробства. Угіддя розподілялись на дві частини, одна з них на три роки йшла під озимий і ярий клин, інша лишалась в перелогах (під толокою). Використовувати коней замість волів почали лише наприкінці 60-х років XIX століття. Але їх мали тільки заможні господарства. В Чорній та навколишніх селах навіть склалось іронічне прислів’я: «Розбагатіємо, брате, як будемо кіньми орати». Мешкали селяни в жалюгідних хатинах під очеретом, без димаря (димар був лише в хатах з двома кімнатами), з маленькими підсліпуватими віконцями. До пізньої ночі блимали у тих віконцях вогники каганців, при яких жінки після важкої праці на полі ткали шерстяні килими і скатерки найрізноманітніших кольорів, а також полотно, рушники, мішковину з конопляного прядива. Ці вироби вивозилися на ринок і вторговані за них гроші ставали значною підмогою в господарстві. Злиденним і темним було село. Тут існувала (з 1862 р.) єдина церковнопарафіяльна школа, яку відвідувало 20 хлопчиків і 5 дівчаток. Діти бідноти не навчалися зовсім.
Злидні і безземелля штовхали селян на боротьбу проти поміщиків, яким належало біля Чорної близько 4 тис. десятин. Особливо загострилася боротьба за землю в 1905—1907 рр. Подільський губернатор доповідав міністрові внутрішніх справ, що селяни Чорної самочинно захоплювали поміщицькі землі, підпалювали маєтки тощо.
Ще більшої сили й організованості набрав селянський рух після Лютневої буржуазно-демократичної революції. В березні 1917 року в Чорній створено земельний комітет, який зажадав від поміщика Бантизманського продати землю селянам по знижених цінах. Однак землевласник і слухати про це не хотів, незважаючи на те, що більша частина його землі лишалася під перелогами. Врешті жителі Чорної примусили його поступитись. Але поміщик постарався і від цього мати користь, та ще й посварив між собою селян. Вдаючись до хитрощів, він продавав той самий масив різним селянським громадам, що призводило до незгод і сутичок між ними. Коли ж мешканці Чорної зробили спробу силою забрати у Бантизманського землю, він викликав солдатів, які розігнали селян.
У листопаді 1917 року в Чорну прийшла звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції у Петрограді. З великою надією читали селяни ленінські декрети про мир і землю. Але запровадження в життя декрету про землю в селі почалося тільки в січні 1918 року, коли в Чорній встановлено Радянську владу і створено ревком на чолі з наймитом Ф. А. Княжковським. Однак вже в березні 1918 року село захопили австро-німецькі окупанти. Ревком пішов у підпілля, почав піднімати людей на партизанську боротьбу проти ворога. Чорна стала однією з баз придністрянських партизанів. Сюди восени 1918 року з Одеси приїхав комуніст Д. П. Решетников, посланий до Балтського повіту з метою організації партизанського руху. Для маскування своєї діяльності він відкрив початкове училище, яке перетворилося на підпільний штаб. Цей штаб добирав людей і направляв їх до партизанського загону І. К. Дячишина, що діяв на Балтщині. Під його керівництвом у Чорній було роззброєно австрійський кавалерійський ескадрон. Зброю, коней, амуніцію відправлено партизанам.
Наприкінці 1918 року, після вигнання з України австро-німецьких загарбників, у Чорній створено виконком волосної Ради селянських і солдатських депутатів. Його очолив Д. П. Решетников. У липні—серпні наступного року Д. П. Решетников, який став волосним військкомом, провів велику роботу по організації оборони проти петлюрівців на дільниці Бірзула—Балта. Пізніше, восени 1919 року, коли Чорну захопили денікінці, сюди прибули Одеський окрвійськом Б. Краєвський та інші працівники для організації народного повстання проти білогвардійців. До повстанського комітету увійшли також О. К. Дубенко, Самборський та інші. Комітет об’єднав усі революційні сили, розгорнув бойові дії. На початку 1920 року від ворога було визволено 5 придністровських волостей.
З приходом Червоної Армії в лютому 1920 року в Чорній організовано волосний і сільський ревкоми. Вони спрямували свої зусилля на згуртування бідноти навколо комнезаму, створеного влітку того ж року. Для боротьби проти бандитів, що тероризували населення, волревком організував з місцевого активу й комуністів загін самооборони, який 19 жовтня 1920 року відбив напад на Чорну банди Заболотного. В цьому бою було знищено 30 бандитів. Наприкінці того ж року в село прибув загін червоноармійців. Спираючись на його допомогу, сільська біднота конфіскувала у глитаїв лишки землі і 400 пудів хліба. Було очищено від куркульських і петлюрівських елементів комнезам, призначено новий склад сільревкому. Але вороги нового ладу продовжували підривну діяльність. Вони зводили наклепи на комуністів, сіяли провокаційні чутки про неминучу загибель Радянської влади. У 1921 році їм вдалося обманним шляхом втягнути частину несвідомих селян Чорної в петлюрівську змову, павутиння якої тяглося з-за кордону. Бандити мали на меті підготувати повстання контрреволюційних сил і, зокрема, куркулів. Змову було розкрито. Селяни Чорної допомогли частинам особливого призначення в ліквідації заколоту.
Боротьба з ворогами Радянської влади, завдання відбудови господарства вимагали згуртування комуністів. 7 липня 1921 року в селі створено партосередок, до якого увійшли 7 членів партії: Д. Решетников, А. Бензар, І. Чагаровський та інші. Секретарем осередку обрали Г. Єпура. Він же був і головою сільревкому. За допомогою волосного парткому, яким керував Г. І. Дубиневич, партійний осередок швидко міцнів. На 17 вересня 1921 року в ньому налічувалося вже 12 комуністів, з них — 9 селян-бідняків.
Партійним і радянським органам доводилося працювати в дуже складних умовах. Селянські господарства після імперіалістичної і громадянської воєн були в тяжкому стані, а посуха 1920 і 1921 років зовсім розорила селян. Населення голодувало. Партійний осередок, новообрана сільрада, комнезам (120 членів) створювали комітети взаємодопомоги, вилучали лишки хліба в куркулів і передавали бідноті, сім’ям червоноармійців. Було проведено велику роботу по розподілу між трудящими селянами поміщицьких земель. Для допомоги бідноті в освоєнні одержаних наділів створювалися машинно-прокатні пункти, ремонтні майстерні, кооперативні товариства тощо. У 1923 році в селі організовано сільськогосподарське кооперативне товариство, через яке біднота придбала реманент, насіння, худобу тощо.
У своїй важкій, але плодотворній діяльності по піднесенню господарства комуністи спиралися на комсомольський осередок, створений в 1923 році. Спершу в ньому було 12, а у 1925 році вже 40 юнаків і дівчат. Комсомольці проводили велику культурно-освітню роботу. Разом з членами сільради, серед яких були незаможні селяни, вчителі, жінки-активістки, вони взяли на облік неписьменних, організували школи лікнепу. При сільбуді проводилися заняття політичного, сільськогосподарського та інших гуртків. З ініціативи комсомольського осередку відкрито 2 хати-читальні, створено піонерський загін. На початку 1925 року чорнянські комсомольці допомогли організувати хату-читальню в с. Дігорах. Не було забуто й оборонну роботу. В Чорній працювали гуртки Тсоавіахіму і МОДРу.
Господарським і політичним життям села керував партійний осередок. Він користувався величезним авторитетом серед селян. На його відкриті збори, де обговорювалися питання господарського і культурного будівництва, політичні проблеми збиралися майже всі дорослі жителі села. У грудні 1927 року комуністи Чорної одностайно схвалили рішення об’єднаного Пленуму ЦК ВКП(б) і ЦКК про виключення з партії Троцького і Зінов’єва. Це свідчить про політичну зрілість сільських комуністів.
Наприкінці 20-х років Чорна стала великим селом, яке входило до Красноокнянського району Молдавської APGP. В ньому проживало понад 4 тис. чоловік, в т. ч. 3136 українців, 742 молдаванина, 136 євреїв, 11 росіян, 6 поляків та інші. Жителі займалися хліборобством (889 господарств) і різними кустарними промислами (23 господарства).
У 1927 році в селі утворено сільськогосподарську артіль «Червоний орач», що складалася переважно з членів комнезаму. Наприкінці 1929 і на початку 1930 року під керівництвом комуністів організувалось ще 4 колективні господарства, в т. ч. «Червоний партизан», «Чесна праця». Незважаючи на шалену куркульську агітацію проти колгоспів, до них пішли спочатку бідняки, а потім і середняки. В створенні артілей активну участь брав двадцятип’ятитисячник робітник луганського заводу комуніст Курилов. Внаслідок величезної організаційної та політичної роботи, проведеної партосередком і сільрадою, в 1933 році Чорна стала селом суцільної колективізації. День 24 червня 1933 року, коли колгоспники приймали Статут сільськогосподарської артілі, став у Чорній справжнім святом.
З утворенням в 1934 році Чорнянського району Молдавської АРСР громадсько-політичне життя в селі, в якому почали працювати райком партії і райвиконком, ще більше активізувалося. 21 лютого 1935 року тут відбулися перші районні партійні збори. На них з’їхалось з усіх сіл 70 комуністів. Збори прийняли рішення, спрямоване на зміцнення колгоспів. За рішенням партійних органів систематично, раз на місяць, проводились загальноколгоспні, та раз на п’ятиденну — бригадні політдні. В них брали участь працівники Чорнянського райпарткому, райвиконкому та політ-відділу новоствореної Чорнянської MTС.
Комуністи широко залучали трудящих до обговорення найважливіших подій внутрішнього і міжнародного життя. Так, 23 лютого 1934 року в селі проведено багатолюдний мітинг протесту проти розгулу фашистських банд в Австрії, які залили вулиці Відня кров’ю повсталих робітників. В одноголосно прийнятій резолюції трудівники Чорної ухвалили відрахувати одноденний заробіток на користь сімей австрійських пролетарів, що постраждали від фашистського терору. 7 серпня 1936 року в Чорнянській МТС відбувся мітинг солідарності з іспанськими борцями проти фашизму. Присутні одностайно вирішили відрахувати півпроцента місячного заробітку до фонду допомоги іспанським антифашистам.
Наполеглива організаційна і політико-виховна робота сільської парторганізації, яка у 1939 році налічувала понад 40 членів і кандидатів у члени ВКП(б)3, давала добрі наслідки. У 1939 році з ініціативи комуністів колгоспники Чорної включилися в стахановський рух. Стахановці Є. Гилка, Р. Стравчук та інші збирали по 30—33 цнт озимої пшениці, 34 цнт кукурудзи з гектара. Рік у рік міцніла економіка сільськогосподарських артілей, зростали врожаї. Так, в артілі «12-річчя Жовтня» в 1940 році зібрали в середньому по 18,6 цнт зернових з га. В господарстві було збудовано 5 тваринницьких ферм.
За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва артіль «12-річчя Жовтня» не раз преміювалася Головвиставкомом ВСГВ. У 1940 році її нагороджено дипломом II ступеня.
Заможно жили члени артілі. Вони одержували на трудодень 5—6 кг хліба і по 1 крб. 25 коп. грішми. Не гірше оплачували працю людей і інші колгоспи села — ім. Дзержинського, «Більшовицька перемога», «Червоний партизан», ім. XVIII з’їзду ВКП(б), «Чесна праця». Так, колгоспник Семен Криворучко з сім’єю у 1936 році виробив 876 трудоднів, на які одержав 820 пудів хліба. Люди з жахом згадували своє злиденне життя до революції і славили колгоспний лад, що приніс їм добробут. Колгоспниця Анастасія Вакулова розповідала своїм дітям, що її батьки не мали своєї хати, жили в халупі з обваленими стінами та вибитими шибками. Хліба вистачало лише до середини зими. З боргів не вилазили. З десяти років пішла вона в найми до куркулів і лишилась неписьменною. У 1929 році однією з перших вступила до колгоспу. З допомогою артілі вона збудувала хорошу хату, придбала корову, телицю, 2 свині, домашню птицю.
За роки Радянської влади великі перетворення сталися і в самому селі. Із злиденного і темного воно виросло в благоустроєне, культурне соціалістичне село. В райцентрі зводилися адміністративні будівлі, проводилося житлове будівництво. На місці колишньої церкви споруджено триповерховий будинок десятирічної школи. Працювали восьмирічна і кілька початкових шкіл. Діти українців і молдаван навчалися рідною мовою. Напередодні війни в Чорній були кінотеатр, клуб, бібліотека та інші культурні заклади.
Коли німецько-фашистські загарбники вторглися в нашу країну, жителі села взялися за зброю, щоб захистити рідну Вітчизну, своє щасливе життя. Сотні добровольців прийшли в райвійськкомат з проханням відправити їх на фронт. З колгоспного активу райком партії сформував винищувальний батальйон, який знешкоджував ворожих розвідників, охороняв важливі об’єкти. В липні, у зв’язку з наближенням ворога, почалася евакуація людей, установ, матеріальних цінностей. Колгоспники поспішали із збиранням врожаю і здачею державі хлібопоставок.
7 серпня 1941 року ворожі війська захопили Чорну. Понад 2,5 роки окупанти катували мирних жителів, грабували їх майно, примушували працювати на себе. Загарбники вщент розграбували колгоспи, вивезли 717 коней, 700 голів великої рогатої худоби, понад 2 тис. овець і 700 свиней. Збитки, заподіяні селу німецько-румунськими загарбниками, обчислювалися у 14,8 млн. карбованців.
Чорнянці чинили запеклий опір ворогові. Багато жителів села провадили підпільну патріотичну роботу. Чимало з них було зв’язано з партизанами, які діяли в сусідніх районах. Зокрема, М. В. Гутовська приймала і розповсюджувала зведення Радянського інформбюро про становище на фронтах,
П. В. Плешко добував для загонів народних месників зброю, Д. С. Кожухар зберігав пальне, Л. Басе був партизанським зв’язківцем.
Героїчно билися чорнянці і в лавах Червоної Армії. У боях з ворогом чимало подвигів здійснили С. Н. Боярчук, Г. А. Данильчук, А. Ф. Корчинський та багато інших. Юнаком пішов захищати Батьківщину П. А. Сулима. При визволенні радянськими військами братньої Чехословаччини розвідник Сулима в районі м. Базовичів захопив у полон німецького штабного офіцера. Знайдені у нього карти і документи допомогли радянському командуванню успішно розвивати наступ наших частин, запобігти великих втрат у людях і техніці.
Червона Армія у кровопролитних боях громила війська фашистської Німеччини та її сателітів. 28 березня 1944 року радянські частини визволили Чорну від окупантів. В запеклому бою на околиці села за шлях Коси-Слобідка — Чорна червоноармійці не пропустили відступаючого ворога.
Відновлена після визволення села партійна організація налагоджувала організаційну і політико-масову роботу. Під її керівництвом люди відбудовували спалені адміністративні та житлові будинки, культурні заклади, тваринницькі ферми. Уже в 1944 році почали працювати середня і восьмирічна школи, всі діти шкільного віку були охоплені навчанням. У жовтні відновлено випуск районної газети «Більшовицький наступ», органу Чорнянського райкому КП України та районної Ради депутатів трудящих (з грудня 1952 року газету названо «Колгоспне село»).
Відбудова сільськогосподарських артілей, МТС проходила в умовах величезних труднощів. Не вистачало людей, не було машин, механізмів. Внаслідок цього затяглася посівна кампанія. Але, незважаючи на низькі врожаї і важке становище з продовольством, чорнянці активно допомагали Радянській Армії. Артілі ім. Дзержинського, «Більшовицька перемога», ім. XVIII партз’їзду, «Червоний партизан» здали до фонду оборони 40 цнт зерна, а колгоспники одностайно підписались на IV Державну воєнну позику. На відродження господарства колгоспів партійна організація підняла всю громадськість села. У вересні 1945 року в Чорній відбулась районна конференція демобілізованих воїнів-фронтовиків, які стали надійною опорою у зміцненні артільного господарства. За ініціативою комуністів колгоспи розгорнули між собою змагання, обмінювалися досвідом, взаємно допомагали налагоджувати громадське виробництво. В 1945 році почала працювати Чорнянська МТС. Поступово долалися руйнівні наслідки війни.
У 1947 році колгосп ім. XVIII партз’їзду по валовому збору зернових досяг довоєнних показників. Державі при плані 13890 пудів було здано 18828 пудів хліба. Колгоспники одержали на трудодень по 3,5 кг зерна та по 1 крб. грішми, а також овочі. За перевиконання плану урожайності зернових культур їм було видано як додаткову оплату 3530 пудів хліба.
В 1950—1951 рр. члени артілей і працівники MTG домоглися нових успіхів. В колгоспі ім. Дзержинського на площі 482 га зібрали пшениці по 22,3 цнт, а в артілі «Більшовицька перемога» на площі 410 га — по 26 цнт з гектара. За успіхи, досягнуті у виробництві сільськогосподарської продукції, 26 трудівників села нагороджено орденами й медалями CPGP. Орден Леніна одержали 6 чоловік, зокрема — голова колгоспу ім. Дзержинського G. Ф. Бойко, агроном цієї артілі X. М. Мельник, голова колгоспу «Більшовицька перемога» П. Ф. Стецюра та інші. Кращому комбайнеру Чорнянської MTС А. П. Корчинському, який у 1950 році за 24 робочі дні зібрав і намолотив своїм комбайном 8607 цнт зерна, присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Після вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС партійні організації колгоспів, спираючись на актив, мобілізовували хліборобів на усунення недоліків у громадському виробництві. Для підвищення ділової кваліфікації колгоспних кадрів при MTG працювали 2 постійно діючі семінари для агрономів і бригадирів рільничих бригад, а також завідуючих фермами і зоотехніків. Молоді колгоспники і робітники MTG навчались у ветеранів артілей.
Особливо зросла трудова і політична активність трудівників села після XX з’їзду КПРС, рішення якого допомогли розкрити невикористані резерви та накреслити шляхи дальшого зростання виробництва. За успіхи, досягнуті в розвитку зернового господарства, колгосп ім. Дзержинського у 1956 році нагороджений Виставкомом ВДНГ СРСР дипломом II ступеня та премійований вантажною автомашиною.
Важливим етапом в розвитку громадського виробництва було об’єднання колгоспів села в одну укрупнену артіль ім. Дзержинського, що сталося у 1957 році. Це об’єднання дало хороші наслідки. За період з 1959 по 1965 рік врожаї озимої пшениці в колгоспі зросли з 22,2 цнт до 27,3 цнт з га, цукрових буряків з 155,3 цнт до 233 цнт. Помітно підвищилася продуктивність громадської худоби. Якщо в 1959 році на 100 га угідь одержано 159 цнт молока, то на кінець семирічки — 256 цнт, м’яса відповідно вироблено (в живій вазі) 29,5 і 37,7 цнт, вовни 0,8 і 1,9 кілограма. Хлібороби і тваринники артілі успішно виконали завдання семирічного плану.
Встановлення твердих планів поставок, підвищення цін на ряд сільськогосподарських культур та продуктів тваринництва, а також система надпланової закупівлі забезпечили колгоспові в 1965 році одержання додаткових прибутків на суму в 209,5 тис. карбованців.
Нині колгосп ім. Дзержинського є великим багатогалузевим господарством. За ним закріплено понад 9,9 тис. га землі, з якої близько 7 тис. га ріллі, 106 га садів, 259 га виноградників тощо. На його ланах працюють 52 трактори загальною потужністю 1300 кінських сил, 34 різні комбайни, 26 вантажних автомашин тощо.
Великий машинний парк, добра організація праці дають можливість членам артілі (1550 працездатних) неухильно збільшувати вихід сільськогосподарської продукції. Особливу увагу звернуто на технічні культури і розвиток тваринництва. Так, у першому році нової п’ятирічки колгосп одержав з га по 310,9 цнт цукрових буряків і по 19,3 цнт соняшнику. М’яса на 100 га угідь вироблено по 50,1 цнт, молока — по 295,8 центнера.
Невпинно зростає громадське поголів’я. У 1966 році в артілі налічувалося 3660 голів великої рогатої худоби, 2,8 тис. свиней, понад 1,3 тис. овець і кіз. Але прибутковість тваринництва ще недостатня. Якщо у 1966 році від рільництва колгосп мав чистого доходу близько 770 тис. крб., то від тваринництва — тільки 83,5 тис. крб. Загальний прибуток артілі становив того року понад 2264 тис. крб. Для зниження собівартості сільськогосподарської продукції в артілі запроваджується комплексна механізація, створено 5 механізованих ланок.
Чорнянська партійна організація, яка налічує в своїх рядах 64 комуністи і є душею всіх патріотичних починань, очолила соціалістичне змагання трудівників села за гідну зустріч 50-х роковин Великого Жовтня. Незважаючи на несприятливі по-годні умови 1967 року, колгоспники перевиконали взяті зобов’язання. План продажу державі зерна виконано на 137 проц., м’яса — на 162, молока — на 158, цукрових буряків — на 100 процентів.
Правління артілі, парторганізація невпинно дбають не тільки про розвиток артільного господарства, але й про підвищення добробуту трудівників. У 1966 році на оплату праці колгоспників виділено понад 1353 тис. крб., до фонду державного пенсійного забезпечення — 90,6 тис. крб. Члени артілі одержали на людино-день по 1 крб. 80 коп. грішми і по 2,2 кг хліба. У ювілейному році оплата праці становила вже 4 крб. 70 копійок.
Із зростанням доходів колгоспників підвищується їх купівельна спроможність. Найбільшим попитом в магазинах користуються меблі, мотоцикли, піаніно, телевізори тощо. За рік сільмаги в середньому продають по 40 телевізорів, 70 радіоприймачів. У 1967 році жителі Чорної мали 80 легкових машин і мотоциклів, сотні велосипедів, чимало пральних і швейних машин, холодильників та інших цінних речей. З допомогою колгоспу чорнянці будують добротні цегляні оселі на 3—4 кімнати під черепицею, шифером і бляхою.
За післявоєнний час невпізнанно змінився зовнішній вигляд села. Воно стало красивим, добре впорядкованим. Піднялися нові будови, споруджено культурно-побутові заклади, розширилася сітка магазинів. За роки семирічки і п’ятирічки тут збудовано 7 мостів, проведено водопровід. Широко увійшла в побут жителів електрика. Чорнянці дбають і про озеленення села. Протягом 1964—1966 рр. вони посадили 26 тис. декоративних і фруктових дерев. Депутати сільської Ради мобілізували людей на впорядкування вулиць, садів, парків. На сесіях Ради слухаються питання не тільки про хід виконання взятих колгоспом і колгоспниками зобов’язань, а й про поліпшення медичного обслуговування населення, розвиток народної освіти, культури.
Рік у рік збільшуються асигнування на утримання сільської лікарні, що має 45 ліжок. 5 лікарів різних спеціальностей і 17 чол. середнього медичного персоналу подають медичну допомогу населенню, проводять профілактичну роботу, стежать за чистотою села, жител, дворів тощо.
Партійні, радянські і громадські організації велику увагу приділяють освітнім і культурним закладам. В середній та восьмирічній школах навчаються понад 800 учнів, у вечірній десятирічці — 167 дорослих. 27 колгоспників здобувають освіту у філіалі заочної середньої школи. Педагогічний колектив складається з 60 вчителів, половина з яких має вищу освіту. Вони проводять велику навчальну і громадську роботу. Особливим піклуванням вчителів і всієї громадськості села оточені вихованці Чорнянської спеціальної школи-інтернату.
Першими помічниками педагогів у комуністичному вихованні підростаючого покоління є сільська комсомольська організація, яка налічує 136 юнаків і дівчат. Вона багато робить для зміцнення громадського порядку, керує роботою народної дружини. Комсомольська організація разом з правлінням колгоспу дбає і про цікавий, змістовний відпочинок трудівників Чорної. На колгоспні кошти споруджено Будинок культури на 800 місць. В ньому тепер працює багато самодіяльних гуртків і колективів. Особливою популярністю серед населення користуються жіночий вокальний ансамбль, естрадний і духовий оркестри. Справжніми культурними осередками на селі є бібліотеки, книжковий фонд яких налічує 25 тис. томів.
Рішення XXIII з’їзду КПРС дали могутній поштовх для нових зрушень в господарському і культурному житті села. За 4 роки п’ятирічки багато зроблено, але попереду ще чимало роботи. До 1970 року в селі буде побудовано птахоферму на 25 тис. кур-несучок і консервний завод, завершено електрифікацію всіх виробничих ділянок.
Почнуть працювати пологовий будинок, нова восьмирічна школа, відкриється колгоспний будинок відпочинку.
Квітне життя в селі, як сади навесні. А їх у Чорній дуже і дуже багато. Правду кажуть мешканці: «Яке ж бо наше село Чорна, якщо воно цвітом оповите!».
С. У. ВЕРЬОВКІН