Красні Окни, Красноокнянський район, Одеська область
Красні Окни (до 1919 року — Окни) — селище міського типу, центр Красноокнянського району і однойменної селищної Ради, якій підпорядковані населені пункти Волярка, Нова Волярка, Флора. Селище розташоване на річці Мокрому Ягорлику (притока Дністра), за 175 км від Одеси та за 20 км від залізничної станції Чубівка (на лінії Одеса—Київ). Населення — 5,3 тис. чоловік.
Окни виникли в останній чверті XVIII століття. Назва села походить від молдавського слова «окни», тобто джерело, струмок. Ця місцевість багата саме на такі джерела, що не замерзають взимку. Перші вірогідні відомості про Окни зустрічаються в документах за 1791 рік. На цей час у селі, яке входило до Ананьївського повіту, проживало 35 сімей. Через 2 роки тут вже налічувалося 238 жителів (129 чоловіків та 109 жінок). Село називалось «молдавським», бо першими поселенцями були вихідці з Молдавії. Проте уже в цей період серед жителів налічувалося чимало українців, росіян, поляків. Одні з них втекли сюди від кріпацької неволі з центральних губерній Росії, України, з Польщі, інших згодом переселили російські поміщики, яким цар дарував тут угіддя.
У 1795 році одна частина села (38 дворів з населенням 231 чоловік) належала генералу Любомирському, інша, в якій проживало 154 мешканці, — князю Стурдзе. Йому ж належало 12 тис. десятин землі. У 1842 році ця частина Окон з 10 тис. десятин землі перейшла до дочки Стурдзе княгині Гагаріної. Розуміючи, що кріпацтву настає край, княгиня Гагаріна намагалася обплутати селян павутинням різних повинностей економічного характеру і таким чином забезпечити себе в майбутньому дешевою робочою силою. У 1858 році вона робить «благородний» жест — відпускає на волю 94 кріпацькі сім’ї, але без землі і приписує їх до міщан Ананьева, Кишинева, Дубоссар, Одеси та інших міст. Хитрий задум княгині розкрився після ліквідації кріпосного права. Деякий час, поки це було їй вигідно, вона дозволяла «вільним» селянам безплатно користуватися садибами, але за польові землі змушувала сплачувати чинш грішми і натурою. А в 1873 році княгиня поставила вимогу, щоб селяни платили їй також і за садибу, погрожуючи відмовою в оренді польових земель. Окнянці не погодилися і звернулися до суду. Почалася тривала судова тяганина. За рішенням Одеської судової палати в 1878 році 52 сім’ї колишніх кріпаків було виселено з їх осель. Понад півтора місяця вони жили за селом, просто неба, потім самочинно вселилися в свої хати. Але на цьому боротьба не припинилася, Гагаріна і її син вперто відмовляли селянам у праві на оселі і присадибні ділянки. Коли у вересні 1882 року в Окни прибув судовий пристав, «натовп жінок оточив виконавця закону і примусив його відмовитися від виконання судового рішення».
Ні погрози, ні насильство, ні підкупи не могли зламати селян. Під керівництвом І. Задорожнюка, О. Пастушенка, Т. Жуковського та інших вони продовжували боротьбу. «Земельні непорозуміння», як доповідав новоросійський генерал-губернатор міністру внутрішніх справ, тривали в Окнах і в 1884 році, загрожуючи призвести до «цілого ряду інших аграрних заворушень». Щоб цього не сталося, власті послали в червні того ж року козачу сотню, яка вчинила жорстоку розправу над окнянськими селянами. їх побили і викинули з домівок. Кілька чоловік було заарештовано і обвинувачено в «підбурюванні натовпу до непокори властям». Трьох з них — Веселов-ського, Задорожнюка і Франка — кинуто у в’язницю.
Переслідування окнянців тривало і в наступні роки. У 1887 році їх неодноразово били в поліції, вимагаючи відмовитися від своїх прав на землю і садиби. Тридцятирічна боротьба селян закінчилася поразкою, бо сила була на боці поміщиків.
Все своє життя окнянським хліборобам доводилося гнути спину на багатіїв, бо своєї землі вони майже не мали. В Окнянській волості 7,5 тис. бідняцьких господарств володіли 6,5 тис. десятин землі, а князь Гагарін мав 28 тис. десятин. Ще 12 тис. десятин були власністю 11 інших поміщиків. Про убогість жителів Окнів переконливо говорить такий факт: на 10—15 селянських господарств припадав лише 1 плуг.
Для більшості селянських дітей освіта була недоступна. До початку XX століття в селі існувала 2-класна церковнопарафіяльна школа, що розміщувалася в звичайній селянській хаті. В ній навчалося 30—35 учнів. У 1907 році збудовано нове приміщення школи на чотири класні кімнати, де навчалося 90 дітей. У 1913—1914 рр. школа вже мала 120 учнів. На кожній парті сиділо по 5 чоловік. За навчання доводилося платити 3 крб. на рік, тому школу відвідували здебільшого діти заможних селян і торговців.
До Жовтневої революції освічених людей в селі можна було полічити на пальцях — 2 вчителі та лікар. Переважна більшість жителів не вміла ні читати, ні писати. На неуцтві й темряві наживалися служителі культу і торговці. В селі було 2 церкви, 4 синагоги, 10 шинків. З їх допомогою панівні класи намагалися тримати селян в покорі. Однак сини і внуки тих, хто вів нерівну боротьбу з поміщиками Гагаріними, теж не схиляли голів перед своїми гнобителями.
У 1903—1904 рр. в Окнах була створена група співчуваючих РСДРП. 1905 року вона встановила зв’язки з Одеським соціал-демократичним комітетом. Влітку в село приїздив представник комітету, що провадив революційну агітацію серед населення. Члени групи розповсюджували листівки, в яких роз’яснювався антинародний характер російсько-японської війни, розповідалося про революційні події в країні.
В серпні—вересні 1905 року спочатку в Окнах, а потім і в сусідніх селах — Малаївцях, Антонівці, Флорі — прокотилася хвиля селянських заворушень. Повсталі палили панські маєтки, вимагали розподілу поміщицької землі. Перелякані пани повтікали до Одеси. Для боротьби з «бунтівниками» із Балти прибув козацький загін, який жорстоко придушив повстання.
Однак, за визнанням поліцейських властей, селяни і далі виявляли «дух непокори». В червні 1906 року в жителя Окнів Я. X. Бондаря відібрано прокламацію революційного змісту під назвою «Чого хочуть соціалісти, що йдуть під червоним прапором?». Це був непоодинокий випадок. Як видно з рапорту балтського повітового справника, окнянські міщани П. Альошин та Ф. Липовецький систематично влаштовували на своїх квартирах сходки. Під час поліцейського обшуку 17 серпня 1906 року в них була знайдена брошура В. І. Леніна «До селянської бідноти».
Більшовицька пропаганда мала в Окнах сприятливий грунт, бо тут було багато бідняків і батраків, а також значна кількість промислових робітників. Тільки на видобутку вапняку біля села в період з 1907 по 1917 рік працювало понад 200 робітників.
Обурення і гнів викликала в окнянців перша світова війна, під час якої чимало селянських родин втратило годувальників. Внаслідок неодноразових реквізицій більшість господарств залишилася без коней. Поля заросли бур’яном. Люди бідували.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року в Окнах знову відбулися селянські заворушення, спрямовані проти поміщицького землеволодіння. Активну роль у них відігравали колишні фронтовики, що повернулися додому. Один з них — О. М. Євстратьєв, якого ще на фронті було обрано головою комітету Ради солдатських депутатів 3-ї Туркестанської дивізії, прибув до села не тільки з певним досвідом революційної боротьби, а й з чималим вантажем більшовицьких видань. Це сприяло пожвавленню агітаційної роботи.
2 листопада, коли в селі стало відомо про перемогу збройного повстання петроградського пролетаріату, окнянські більшовики скликали сільський сход. На ньому було проголошено встановлення Радянської влади і обрано волосний революційний комітет на чолі з місцевим жителем Д. Я. Альошиним. На початку 1918 року було створено партійну групу. До її складу входили Д. Альошин, І. Задорожнюк, Н. Назаров і О. Попадюк. Вони працювали під керівництвом Бірзульської більшовицької організації. За ініціативою комуністів сільський сход, скликаний у січні 1918 року, ухвалив забрати у князя Гагаріна маєток і худобу. Було конфісковано 10 тис. десятин землі, а також 1820 овець, з них 110 виділено для розплідника, а 1710 передано бідноті4. Почався розподіл орної землі між безземельними і малоземельними селянами. Цьому всіляко перешкоджали куркулі, які за рішенням сходу теж були позбавлені лишків землі. Вони агітували за розпуск ревкому, зводили наклепи на його членів, підтримували місцеві банди і за їх допомогою тероризували населення. Окнянські більшовики при активній підтримці сільської бідноти викрили і знешкодили ворожі елементи. Для захисту села від куркульських і націоналістичних банд комуністи у лютому 1918 року створили в Окнах військовий комітет і червоногвардійський загін з 170 бійців. З Одеси було одержано гвинтівки та 5 тис. патронів. Здобувши зброю, загін розгромив банду Козубського, яка раз у раз нападала на село.
Навесні 1918 року умови боротьби за зміцнення влади Рад значно ускладнились. За угодою з контрреволюційною Центральною радою на Україну вдерлися австро-німецькі війська. 19 травня австрійські загони оточили Окни, вимагаючи від жителів негайно здати зброю. У відповідь на ультиматум група озброєних окнянців, закріпившись на хуторі, відкрила кулеметний вогонь по загарбниках. Тільки після артилерійського обстрілу хутора окупантам вдалося зламати опір селян.
Але боротьба окнянців проти іноземних загарбників продовжувалася. Частина молоді разом з більшовиком К. А. Мельничуком пішла до лав Червоної Армії. Влітку і особливо восени 1918 року виступи жителів Окнів проти окупантів та їх прислужників — гетьманців значно активізувалися. В цей час в село повернувся К. А. Мельничук. Керуючись постановами II з’їзду КП(б)У, він разом з місцевими комуніста-ми-підпільниками розгорнув активну роботу по підготовці масового повстання. Воно спалахнуло в грудні 1918 року, коли під натиском Червоної Армії та партизанських загонів окупанти почали тікати з української землі. Над селом знов замайорів червоний прапор.
Тяжким для окнянців був 1919 рік. їм довелося вести боротьбу з петлюрівськими і денікінськими військами, долати численні господарські труднощі. Наприкінці літа, коли білогвардійці захопили майже всю Україну, проти них розгорнулася народна партизанська війна. В жовтні 1919 року організували загін червоних партизанів підпільні осередки Окон, Гросулового (нині Велика Михайлівка), Плоского. 12 листопада цей загін почав діяти в сусідній Захар’ївській волості (нині Фрунзівський район). Його очолювали Д. Я. Альошин і О. К. Дубенко. 25 листопада 1919 року партизани оточили Окни і примусили капітулювати денікінський загін. У полон потрапили начальник контррозвідки з Рибниці, пристав, управитель маєтку князя Гагаріна та ін. Були взяті значні трофеї.
Після бою партизани зв’язалися з окнянськими підпільниками і допомогли створити ревком і червону міліцію. О. К. Дубенку як місцевому жителю було доручено організувати кінний загін. До нього записалося понад 300 чоловік. Керувала ним сільська партійна група через комуністів Д. Альошина, О. Дубенка, М. Наконечного та інших, що входили до штабу загону. Село, яке на честь відновлення Радянської влади почало називатися Красними Окнами, було до кінця 1919 року центральною базою загону. 8 січня 1920 року загін вчинив напад на штаб і обоз 2-ї Галицької бригади, що розміщувалися на хуторі Флорі. Близько 500 солдатів було взято в полон, 40 з них приєдналися до партизан. Другого дня за допомогою жителів Красних Окон бійці загону розгромили 2-гу Галицьку бригаду, що прямувала на допомогу петлюрівському генералу Шльосеру. Загін після цього бою зріс до 500 чоловік і мав кінну, пішу, гарматну і кулеметну частини. Він ще не раз уславився в боях на Одещині.
Після закінчення громадянської війни в Красних Окнах почалася відбудова зруйнованого господарства. Рада селянських депутатів, обрана в лютому 1920 року (голова М. В. Чабан), продовжила роботу по наділенню землею сільської бідноти. В колишньому панському маєтку відкрили школу, розмістили громадські установи. Партійна група села поповнилася новими членами. 19 травня 1920 року було створено партійний осередок, до складу якого входили 8 чоловік, зокрема І. Великий, О. Попадюк, Н. Назаров та інші. Очолював сільських комуністів Д. Я. Альошин. Більшовики боролися за виконання планів продрозверстки, організовували комуністичні суботники і недільники. Одним з перших заходів партосередку було відкриття хати-читальні,. бібліотеки, створення молодіжного самодіяльного гуртка.
Паростки нового життя пробивали собі шлях у запеклій боротьбі з куркульством. В тяжкий 1921 рік, коли країна відчувала особливо гостру нестачу хліба, члени Красноокнянського комсомольського осередку, створеного в 1920 році, виставляли спеціальні сторожові пости, вистежували, де ховають куркулі хліб, а потім вилучали його із сховищ. Під час одного з трусів куркулі покололи двох комсомольців вилами. Та молодь не злякалася. У куркуля Задорожнюка комсомольці знайшли велику кількість закопаного хліба. Глитаї жорстоко помстилися сільським активістам. Під час одного із засідань комсомольського осередку, де вирішувалося питання про боротьбу за хліб, той самий Задорожнюк пострілом у вікно вбив борця за Радянську владу К. А. Мельничука. Лише через 10 років вдалося розшукати і покарати підлого вбивцю.
На початку 20-х років комуністи, комсомольці, сільський актив на чолі з головою сільради М. В. Чабаном боролися і проти буржуазних націоналістів різних мастей. Вони, зокрема, викрили місцеву сіоністську організацію, яка чинила опір Радянській владі.
Велику роль у зміцненні революційних завоювань трудящих відіграв комітет незаможних селян, створений 1 серпня 1920 року. Згуртувавши навколо себе бідноту, він брав участь у розподілі землі між безземельними і малоземельними, подавав допомогу сім’ям червоноармійців. Комнезамівці встановили шефство над хатою-читальнею. Предметом їх особливого піклування була також школа професійного навчання, одна з 6 в Балтському повіті. В ній вже восени 1920 року налічувалося 65 учнів. В січні 1923 року волосний з’їзд Рад і комнезамів вирішив взяти школу на волосне утримання і укомплектувати дітьми незаможних селян.
При безпосередній участі комуністів і комсомольців, комітету незаможних селян у районному центрі Красних Окнах 19 травня 1923 року організовано перше сільськогосподарське товариство «Надія». Воно мало 45,5 десятини землі. Друге громадське господарство виникло у 1924 році і в пам’ять про В. І. Леніна було назване ім. Ілліча. Першим ентузіастам колективної праці доводилося долати великі труднощі. Жили вони в землянках або в нашвидку зліплених халупах. Але, незважаючи на це, їх ряди поповнювалися новими трудівниками.
У 1927—1928 рр. в Красних Окнах створюються комуна ім. Сталіна і ТСОЗ «Червоний орач», а в 1929 році організується колгосп ім. Мельничука, в якому об’єдналося понад 30 бідняцьких господарств. Його першим головою став комсомолець Г. Я. Бондар.
Боротьба за колективізацію перебувала в центрі уваги партійного осередку, що поповнювався за рахунок наймитів і бідняків, які проходили короткий кандидатський стаж. Комуністи села наполегливо боролися за широке залучення до колективної праці та громадської роботи жінок. 8 березня 1929 року на урочистих жіночих зборах, організованих партосередком, в присутності близько 500 чоловік була прийнята в партію селянка-біднячка Агафія Шестакова.
В середині 1929 року створено Красноокнянську МТС, яка обслуговувала 10 тис. га колгоспної землі. Наприкінці того ж року в Красних Окнах виникла друга сільськогосподарська артіль — «5 років Молдавії», в організації якої значну роль відіграли бідняки Гура, Михайло та Мефодій Чабани. Набирає сили комуна ім. Сталіна, що на початку 30-х років мала 2642 га землі, 3 тваринницькі ферми. На її вівцефермі налічувалося близько 5 тис. овець, вона постачала колгоспам республіки породисті тварини. Невпинно зростала оплата праці комунарів. У 1933 році вони одержували на трудодень по 4—5 кг хліба і по 1—2 крб. грішми. Так, сім’ї колишнього бідняка Ш. Лейзера, яка виробила 1261 трудодень, було видано 21 цнт пшениці, 29 цнт кукурудзи і ячменю, 17 цнт картоплі, 3 цнт фруктів, а також 2282 карбованці.
Коли переваги колективної праці стали очевидними для більшості селян, а перші колгоспи досягли помітних господарських успіхів, до них пішли і середняки. В 1930 році в Красних Окнах організовано ще 2 колгоспи.
Переведення селянських господарств на соціалістичні рейки проходило в запеклій боротьбі з куркульством. Сільські багатії не тільки гальмували хлібозаготівлі, але й ставали на шлях відкритого опору усім заходам Радянської влади, намагаючись перетягнути на свій бік середняків і навіть несвідомих бідняків. Один із куркульських прихвоснів Бенкович переховував у себе 56 пудів хліба і в сутичці з колгоспниками поколов вилами і побив кількох чоловік. Треба було будь-що зламати опір класового ворога. В листопаді 1931 року в Красних Окнах відбувся районний зліт колгоспників-ударників і груп бідноти. Зліт зажадав від президій сільських комнезамів перебудувати свою роботу, повести рішучу боротьбу з куркулями та їх агентурою. На кінець 1931 року, коли Красноокнянський район став районом суцільної колективізації, було в основному завершено і процес розкуркулювання сільських глитаїв. %
Партійна і комсомольська організації села, надаючи виняткової уваги всебічному зміцненню колгоспів, дбали про підготовку кадрів механізаторів, ліквідацію неписьменності, політико-виховну роботу серед селян. Комсомольська організація села відрядила на курси трактористів 12 чоловік, серед них П. Назарова, М. Когут, які першими опанували нові спеціальності. Кращі з механізаторів були прийняті в ряди ВКП(б). Вже на початку 1933 року партійний осередок, створений при Красноокнянській МТС, налічував 15 комуністів.
Сумлінно трудилась молодь і в рільничих бригадах. Під час жнив організовувались комсомольські бригади, які обслуговували молотарки. Юнаки і дівчата гаряче відгукнулися на заклик партії: «Молодь — на шахти!» 9 представників красноокнянської комсомоли поїхали в Донбас. Із них Тимофій Євстратьєв, брати Микола та Онисим Василевські стали забійниками-стахановцями. З’явилися ударники трудового фронту і в Красних Окнах. У 1936 році за відмінну роботу уряд нагородив орденом Леніна старшого агронома Д. 3. Манька і орденом «Знак Пошани» комбайнера Красноокнянської МТС С. І. Бондаренка. Чимало стахановців працювало і на підприємствах місцевої промисловості — маслосирзаводі, промисловому і харчовому комбінатах, збудованих за роки довоєнних п’ятирічок.
В 30-ті роки широкого розмаху набуло в селі культурне будівництво, яким керували партосередок і сільрада. Провадилася наполеглива робота по ліквідації неписьменності. До 1935 року в селі майже не лишилося жителів, які б не вміли читати і писати. Діти навчалися в семирічній школі. Проте вона вже не могла задовольнити зрослі потреби населення в освіті. У 1940 році уряд асигнував на спорудження середньої школи 456 тис. карбованців.
Справжнім вогнищем культури став сільський клуб. Тут працювали лекторська група, гуртки художньої самодіяльності, бібліотека. У виконанні сільських аматорів красноокнянці познайомилися з п’єсами Т. Г. Шевченка «Назар Стодоля», І. К. Тобілевича «Хазяїн», «Сто тисяч» тощо.
Значно поліпшилося медичне обслуговування трудящих. Красноокнянська районна лікарня в 1934 році одержала рентгенівську і фізіотерапевтичну апаратуру. При ній працювало хірургічне, акушерське, терапевтичне та інфекційне відділення.
Жителі села повсякденно відчували піклування про себе, про задоволення своїх побутових та культурних потреб і прагнули працювати якомога краще. Добре почався для них 1941 рік. Весна прийшла рання, тепла. Колгоспники вчасно відсіялися. Види на врожай були чудові, Але зібрати його доладу вже не вдалося. Почалася війна. З перших її днів значна частина красноокнянців, в основному жінки і дівчата, самовіддано трудилися на спорудженні оборонних укріплень. Для боротьби з ворожими диверсантами був сформований винищувальний батальйон. Допризовна молодь вчилася військової справи. Більшість же дорослих чоловіків пішла в Червону Армію. 22 червня 1941 року, у перший день Великої Вітчизняної війни, вступив у запеклий бій з німецько-фашистськими загарбниками командир танка Т-34 житель Красних Окон М. Крець. За бойові подвиги його нагороджено солдатським орденом Слави II ступеня і кількома медалями.
В боях під Ростовом, Сталінградом, на Курській дузі, в передмісті Кенігсберга громив ворога красноокнянський вчитель командир взводу морської піхоти, а потім мотострілецького батальйону А. Я. Швець. Орденами Олександра Невського Вітчизняної війни І ступеня, медаллю «За відвагу» відзначила Вітчизна його ратні діла.
У квітні 1945 року, коли радянські війська допомагали братньому народові Чехословаччини визволятися від фашистської неволі, красноокнянський колгоспник О. А. Юраш брав участь у боях за місто Скалицю. На честь визволення міста в Чехословаччині видано поштову марку. На ній поряд з чехословацьким партизаном Павлом Клвачем зображено сержанта Олексія Юраша, який особливо відзначився в цих боях.
Важкими дорогами війни пройшли сотні красноокнянців. За проявлену доблесть 213 жителів села (серед них 35 офіцерів) нагороджені бойовими орденами і медалями Радянського Союзу.
Понад два з половиною роки (з 7 серпня 1941 по 3 квітня 1944) не припиняли боротьбу проти ворога і ті жителі села, що лишилися на тимчасово окупованій території. Вони відмовлялися працювати в т. зв. громадському господарстві, створеному загарбниками, палили хліб, сіно, псували машини, зривали строки сільськогосподарських робіт. Молодь всіляко уникала відправлення на каторжні роботи. Багато патріотів поплатилися життям за саботаж заходів німецько-фашистських окупаційних властей. Карателі розстріляли в Красних Окнах близько 2 тис. чоловік. Це були не тільки місцеві жителі. Сюди привозили арештованих з усього району.
Загарбники завдали селу величезних збитків. Вони вивезли або знищили 565 коней, 498 голів великої рогатої худоби, 3,7 тис. овець, 800 свиней. Були зруйновані громадські і господарські будівлі, хати колгоспників, розграбовані підприємства місцевої промисловості. Загальні збитки становили понад 4,2 млн. карбованців.
Героїчними зусиллями населення вже через кілька місяців після визволення села радянськими військами воно почало підніматися з руїн. Відбудований масло-сирзавод виконав план 1944 року на 185 проц. Давали продукцію промкомбінат і харчокомбінат, побутові майстерні. Почали працювати районна лікарня і санстанція. В школах відновилося навчання.
Долаючи величезні труднощі, красноокнянці взялися за відбудову колгоспів. Восени 1944 і навесні 1945 року для польових робіт довелося використати корів членів артілей. При сільраді організовано п’ятиденні семінари по підготовці косарів і клепальників кіс. Із закінченням війни держава посилила допомогу селу машинами. Вже влітку 1946 року в МТС було 11 тракторів, 15 молотарок, 4 комбайни. Цього ж року сільгоспартілі з допомогою МТС повністю відновили довоєнні посівні площі.
З метою дальшого поліпшення роботи колгоспів, підвищення ролі сільських комуністів у боротьбі за піднесення артільного господарства в Красних Окнах у 1949 році було створено територіальну партійну організацію. Навколо неї згуртувався міцний актив з депутатів сільської і районної Рад, робітників і колгоспників. Комуністи провадили велику масово-політичну роботу на виробничих ділянках і по десятихатках. Систематично влаштовувалися лекції та бесіди, голосні читання газет, випускалися стіннівки. Лише в Красноокнянській МТС у 1950 році прочитано 12 політичних доповідей, проведено 15 бесід, 70 політінформацій, випущено 93 бойові листки. Чимала увага приділялася задоволенню культурних і побутових потреб трудящих. У Красних Окнах працював клуб. Було відкрито дитячу бібліотеку, діяв радіовузол, у 1949—1950 рр. збудовано новий універмаг, культмаг.
Члени територіальної партійної організації виступили ініціаторами зміцнення дрібних і слабких сільгоспартілей шляхом їх укрупнення. У 1950 році красноокнянські колгоспи об’єдналися в одне велике господарство — «Шлях Ілліча».
Організаційно-господарське зміцнення артілі, підвищення культури землеробства, різноманітна за формами ідейно-виховна робота допомогли колгоспникам артілі виростити у 1950 році добрий урожай зернових — по 19 цнт з га. Поступово, але невпинно розвивалося тваринництво. За сумлінну і наполегливу працю уряд нагородив орденом Леніна свинарку Н. І. Морозову. Кращих трудівників населення Красних Окон висувало до місцевих Рад депутатів трудящих. Серед депутатів Красноокнянської сільради, обраних взимку 1953 року, були ланкова Т. П. Рогачевська і бригадир садівницької бригади С. Й. Юрченко, механізатор М. П. Щур і медсестра К. В. Волик.
Після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС артіль «Шлях Ілліча» зробила значний крок вперед у розвитку свого господарства. Проте правління колгоспу не змогло забезпечити сталі темпи піднесення артільного виробництва. Внаслідок порушення принципу матеріальної заінтересованості колгоспників в результатах своєї праці продуктивність тваринництва і землеробства в 1957 році була нижча середньо-районних показників.
Восени 1958 року колгосп очолив колишній директор Красноокнянської МТС М. Н. Кучеренко. Здібний організатор, він за допомогою партійного і радянського активу поступово домігся перелому в артільному господарстві. Вже в 1960 році значно підвищилися врожаї. Зокрема, з кожного га посіву було зібрано зерна кукурудзи по 27,8 цнт — втроє більше, ніж у 1957 році. Урожайність цукрових буряків становила 235 цнт з га. Зросла продуктивність тваринництва. Колгосп придбав у держави чимало техніки. На його ланах працюють 22 трактори, 6 зернових комбайнів та багато інших машин і механізмів. Нині артіль «Шлях Ілліча» — багатогалузеве господарство, основним напрямом якого є рільництво і продуктивне тваринництво. Вона має 3216 га орної землі. Урожай зернових в 1966 році становив 21,3 цнт з га. Колгосп домігся чималих успіхів у тваринництві. На 100 га землі вироблено по 189 цнт молока і 46 цнт м’яса. Грошові доходи артілі за 1966 рік перевищили 743 тис. крб., в т. ч. 448 тис. крб. від рослинництва і 233 тис. крб. від тваринництва. У ювілейному 1967 році валовий збір зернових та просапних культур досяг майже 32 тис. цнт. Перевиконали плани і тваринники. Того ж року на фермах налічувалось понад 1,7 тис. голів великої рогатої худоби, більше 1 тис. свиней, близько 1,3 тис. овець. Поряд з існуючим 4-рядним корівником будується 2 нові на 200 голів худоби кожний з повною механізацією всіх трудомістких робіт. На фермах, як і на інших ділянках артільного виробництва, працює багато комуністів. Вони є великою силою в господарстві. Колгоспна партійна організація налічує в своїх рядах понад 50 членів КПРС.
В Красних Окнах, які в 1959 році стали селищем міського типу, успішно розвивається промисловість. Тут розташоване відділення «Сільгосптехніка», яке обслуговує всі колгоспи району. В селищі є чимало підприємств по переробці сільськогосподарської продукції — харчокомбінат, відділення Котовського виноробного заводу, державний млин, олійниця тощо. Завершено реконструкцію маслосирзаводу, який вже в 1966 році переробив сотні тонн молока на продукцію 22 видів. На заводі працює понад 200 робітників.
У післявоєнні роки в Красних Окнах провадилося велике житлове будівництво. В цілому житловий фонд обновлено на 30—35 проц. Половина всіх будинків покрита шифером або черепицею. Електрика, радіо, водопровід міцно увійшли в побут красноокнянців. В селищі працюють спеціалізовані магазини по продажу взуття, тканин, готового одягу, меблів, господарських виробів, книжок тощо. Є 7 продовольчих магазинів, ресторан, їдальня, 2 буфети. Широку клієнтуру має побутовий комбінат.
Добре поставлено в селищі медичне обслуговування населення. Районна лікарня має стаціонар на 100 ліжок, амбулаторію. Працюють 2 пологові будинки. Величезною повагою у дорослих і щирою любов’ю у дітей користується лікар-педіатр Н. С. Квятковська. За багаторічну бездоганну роботу вона нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
Маленькі жителі Красних Окон оточені загальним піклуванням мало не з перших днів народження. Селищна Рада подбала про відкриття двох дитячих ясел і садка, якими охоплено 275 дітей. Під час сільськогосподарських робіт працюють ще кілька сезонних колгоспних ясел. Влітку школярі відпочивають у піонерському таборі «Вогник».
З початком навчального року гостинно відкривають двері дві середні школи, в яких здобувають освіту понад 750 дітей. Робітнича молодь навчається у вечірній і заочній середніх школах. Продавців для сільської торговельної мережі готує шестимісячна торговельна школа.
Своє дозвілля жителі Красних Окон проводять в районному Будинку культури, де можна подивитися виставу, кінофільм, прослухати цікаву лекцію. Любителі літератури охоче відвідують бібліотеки. їх в селищі 4. Серед 55 тис. книжок кожний знайде для себе щось цікаве, корисне.
Нові перспективи відкрили перед трудящими Красних Окон рішення XXIII з’їзду КПРС. На кінець п’ятирічки передбачається ввести в дію місцеву систему зрошення, яка дасть змогу вирощувати поливні культури на 75 га. Здійснюється велика програма капітального і житлового будівництва. Заплановано спорудити Палац культури, поліклініку, двоповерховий універмаг, новий побуткомбінат, адміністративний будинок, автобазу з майстернею і гаражами, кілька багатоповерхових будинків. Один з них здано в експлуатацію в травні 1968 року. За участю проектних організацій Одеси розроблено план реконструкції селища.
У недалекому майбутньому Красні Окни стануть невпізнанними. Красиві і впорядковані, вони майже не будуть відрізнятися від міста. І трудівники селища наполегливою працею прагнуть всемірно наблизити цей час.
П. Г. ГОПЧЕНКО, І. П. НИКИФОРЧУН